Бери вище! Спудейський вісник №15 (18.04.21)
«Зробити по-своєму» — з історії успіху додатка «Reface»
▼
Та що таке ваш HR?
▼
У Highers ти не шукаєш роботу — ти будуєш кар’єру
▼
Ілюзіон: Успіх(и)
Переднє слово
Вітання, люба спільното!
Тижні пролітають один за одним. У повній темряві ми заплющюємо очі та мріємо про безмежні щасливі моменти, які неодмінно завітають у нашу історію під назвою «Життя». Ми все чекаємо, коли ж настане день цілковитого спокою, миру та радости.
У дні перед сесією з купою реченців та письмових робіт найлегше опустити руки, саме тому цей випуск присвячений успіху та мотивації. «Бери вище» — назва, яка говорить сама за себе.
Ми взяли інтерв’ю у могилянців, які змогли! Вони своїм прикладом показують, що все можливо — головне наполеглива та постійна праця над собою та над проєктом.
Ну, а ми бажаємо вам успішного закриття усіх справ та натхнення в ці сірі будні.
Бережіть себе та будьте здорові, ваш Вісник!
«Зробити по-своєму» — з історії успіху додатка «Reface»
Цього квітня було оприлюднено список «30 найперспективніших європейців до 30 років» від Forbes. До нього потрапили 9 українців, серед яких троє (!) випускників Могилянки.
Такі історії успіху завжди захоплюють і надихають. Ми потайки дивуємось і докладаємо зусиль, щоб зрозуміти ці, майже голлівудські, сюжети. Сьогодні заглянемо за лаштунки «Reface» — додатку могилянців, який дозволяє користувачам змінювати обличчя у відео чи GIF за лічені секунди. Минулого літа додаток вийшов у абсолютні лідери серед скачувань в AppStore.
Про задум, перші труднощі й стратегії нам пощастило говорити з одним із найперспективніших європейців — співзасновником «Reface» — Романом Могильним:
Я зараз взагалі не даю інтерв’ю, але тут як для своїх, для Могилянців.
Насправді історія становлення цієї компанії — це правильні люди, які робили правильні речі у свій час. Перший поштовх тоді дав Олесь Петрів, який вже був у сфері айті (сам Роман в Могилянці закінчував «Маркетинг та PR» — авт.), знав, як все працює. У якийсь момент ми спілкувалися усі й зрозуміли, що можемо робити щось разом. Я взагалі вважаю, що третій курс це час, коли треба робити усе підряд і дивитися, що тобі подобається, і що з цього вийде. Взагалі ми не з цього починали. Ми, як всі нормальні люди робили якісь сайти, якусь фігню. Це було щось хаотичне і ненормальне, не ясно було, що з цього вийде. Я взагалі до цього працював на М1, оці титри до пісень — караоке, це я робив.
2011 року Роман Могильний, Ярослав Бойко, та Олесь Петрів (про яких зараз пишуть Forbes) заснували ML-стартап «Neocortext». Денис Дмитренко приєднався до них у 2014 році. Вони починали з послуг машинного навчання: від роботи з семантикою тексту до візуального контенту. На 3 курсі хлопці створили компанію, що згодом стала відома як «Reface».
Я завжди був за те, щоб робити усе по-своєму. Якщо взяти взагалі всю історію Reface, то ми робили усе по-своєму. Моя думка, що саме Могилянка, культуру якої я дуже люблю, стала останнім кроком до розуміння, що треба робити все по-своєму. Культура — одна з головних причин, чому я не пішов у Шевченка, незважаючи на те, що туди я вступив на бюджет, а в Могилянку — на контракт.
На власний стартап надихнуло бажання зробити «по-своєму без всього цього корпоративного стилю». Про те, як важливо обрати правильных людей в команду та які були перші масштаби задумів Роман ділиться далі:
Від самого початку ми знали, що ми зробимо щось глобальне. Спочатку ми почали експериментувати. Ми зробили тоді свою ML студію в 2014 році. Тоді нам дуже допоміг Ден, Ярік займався операційною, я закривав усі питання CEO. Вже тоді ми знали, що зробимо щось велике, ми перебирали проєкти, десь робили аутсорси, десь робили свої проєкти. Ідея «Reface» якраз тоді і зародилась. Ми сиділи обговорювали купу тем.
Завжди була можливість у кожного прийти до мене і сказати в обличчя, що кому подобається, що не подобається, що він хоче змінити.
Це і зараз так: якщо хтось щось хоче, він може це сказати CEO. Це те, чого нема в корпоративних компаніях. Ми від початку домовилися робити компанію, в якій самі хочемо працювати.
Те, як ми обирали команду по hiring (приймати на роботу інших людей-авт.), теж все дуже просто. У нас є “наші” люди і “ не наші” люди. От коли ти спілкуєшся з людиною, і він “твій” по культурі, він “твій” по скілам, і в якийсь момент я розумію, що він може бути зі мною в кімнаті.
Завжди обирай на позиції людей розумніших за себе, інакше навіщо ти їх береш? Усі співзасновники — 7 людей, вони в чомусь кращі за мене.
Якось мені пропонували зробити незаангажований hiring, щоб він був максимально сухим. Я їм тоді сказав: хлопці, вам не до мене, бо у мене найбільш заангажований hiring, який тільки можна уявити. Я беру своїх людей, з якими я знаю, що можу піти випити пива, і я знаю, що коли будуть проблеми, ми разом будемо ці питання вирішувати. Щоб зрозуміти, у нас в «Reface» до 80% відмов було не за скілами, а за culture fit (наскільки підходять робітники корпоративній культурі компанії — авт.). Ми обираємо Людей, у яких те саме розуміння, як вести бізнес, як працювати. Тобто у нас в Reface піратська культура.
Важко не погодитись з Романом, адже це справді працює. Ми дійшли до питання про складнощі та факапи. «Мета використання нашої програми — це креатив і фан» — з іронією говорив Роман в інтерв’ю «Media Sapiens». Але зрозуміло, що все було не завжди класно й круто, та що ж підіймало їх раз за разом?
Чесно, напевне, основний фактор — це віра в одне одного. Знаєш, кажуть, що з друзями погано працювати, але ми працюємо з друзями, і все непогано вийшло. А взагалі, це про відносини, у нас у корінні культури — турбота. Ми турбуємось одне про одного знову-таки, коли бачимо, що комусь погано. Коли я бачив, що у них якийсь такий важкий стан, то я завжди намагався підтримувати.
Ми розуміли, що з першого разу не виходить частіше за все. Наша історія це скоріше: так довго бив головою в стіну, що пробив цю стіну.
Існує думка, що стартапи — це максимальний ризик, який краще й не починати. Своєю мотивацією і філософією з приводу цього продовжує Роман:
Ти хочеш просто чимось займатися, чи ще гірше, ти хочеш розбагатіти?
Ти маєш займатися тим, що ти любиш, в що ти віриш і віддавати всього себе цій справі.
Не боятися нічого. Ти на це йдеш і тримаєш в голові розуміння, що ти можеш увірватися в тему, витратити 5–7 років, і нічого може не вийти. Треба це усвідомлювати. Сама ідея в тому, що ти йдеш туди, і робиш те, що хочеш.
Коли ти робиш те, що хочеш, вже не страшно витратити ці роки.
Насправді, я хочу сказати, що особисто я жодного разу не відчував страху, такого жорсткого і всепоглинального. Так, було стрьомно, але не більше. Коли ти залітаєш у стартап, то ти так чи інакше будеш робити помилки. І ти не вчишся на чужих помилках, це важливо. На своїх помилках. Іноді я бачу в інших помилки, які я вже зробив. Та я навмисне не вказую їм на це, тому що я бачу, що ці помилки не будуть критичні для компанії, але будуть афігенно корисними для хлопців. І основна думка: якщо ти боїшся, тобі не сюди. Є набагато більш безпечні історії.
Стартап — це про недосипання.
Я от тільки нещодавно виспався, дозволив собі відпочинок 10 днів. За останні років 7.
От що мені не подобається у вашому поколінні, так це коли ти тільки закінчив універ, і тобі вже треба sabbatical. Коли я вчився на 3 курсі, у мене була компанія, яка стала «Reface», у мене було 2 роботи, щоб насипати гроші в стартап, і навчання. Я спав 5 годин на добу, і я не знав про оці sabbaticaI-роки.
Я не вірю у вигорання. Тільки, якщо ти займаєшся не тим, чим хочеш. Найгірше у цьому всьому — жаліти самого себе.
Від того моменту, як ти починаєш жаліти себе, тобі потрібні оці всі послаблення. І тут завжди питання: Хочеш чогось досягти у цьому житті? Ти не зможеш жаліти себе. Але якщо ти хочеш спокійне життя до 40–50 років — це інша розмова. Це методичний великий об’єм роботи. Ти все враховуєш, усі ризики. Ти маєш пробувати. На практиці. Причому це нормально без оплати йти на ці практики, ти будеш вдячний за те, що ти набрався цього досвіду. І не намагатися показати всім, що ти там найрозумніший. Ти не найрозумніший. Я зараз вважаю, що я не найрозумніший.
Мій основний меседж студентам: чим раніше ти почав працювати, чим раніше ти перепробував купу всього і зрозумів, що тобі подобається, тим краще.
Роман Могильний також поділився з нами своїми емоціями, коли вони всією командою побачили, що Reface номер 1 в Америці:
Емоції. Треба згадати. Насправді до цього було надто багато емоцій, але після я вже відчував якийсь такий спокій. Я просто став всередині максимально спокійним. Це ще було на вечірці, ми гуляли, святкували і це відбулося о 3 годині ночі. Ми усі їхали після туси і переписувалися.
Ми розуміли, що це вже історія. Це воно. Ми зробили це. Після усього було відчуття, що от все — залізли на гору.
Та що таке ваш HR?
Хочу висунути гіпотезу, в якій я впевнена майже на всі 100% — кожен з вас хоч раз писав або писала мотиваційний лист, або були на інтерв’ю, аби отримати бажану посаду чи просто набратися досвіду. Але як багато з вас задумувались над тим, наскільки правильно у вас складено резюме? Як виділитись з-поміж інших кандидатів та зробити так, аби вас запам’ятали? Та хто ця людина, яка ввічливо посміхається вам і ставить каверзні питання? Що саме вона хоче від вас почути і на кого потрібно вчитись, аби самому сидіти у кріслі з іншої сторони стола та проглядати всі ті анкети та резюме у пошуках того самого, хто має обійняти вакантну посаду?
HR відділ Студентської колегії взяли на себе мужність відповісти на ці питання у рамках проєкту «Школа HR-менеджменту», який відбувся 10–11 квітня. 70 людей студентів та студенток НаУКМА та представників інших освітніх закладів протягом двох днів і восьми лекцій намагались розібратись, коли виник HR-менеджмент та яка головна відмінність від рекрутменту (спойлер: ніяка, адже це частина HR), які навички потрібні спеціалістам та де навчать цій спеціальності, а також — як зібрати команду з нуля та стимулювати подальший професійний розвиток кожного з працівників.
А для тих, хто не зміг відвідати лекції, ми зібрали декілька корисних порад, які можуть знадобитись вам для персонального та професійного розвитку:
1. Пишіть для кожної аплікаційної форми нове резюме — ретельно прочитайте сайт організації, зауважте, які якості кандидата вони ставлять у пріоритет та які цінності наслідують.
2. Якщо ви хочете, щоб світ бачив вас та вашу кандидатуру рекомендували роботодавцям, активно ведіть сторінки у соціальних мережах. Відписуйте про кожний проєкт чи курс, який відвідали, діліться відзнаками та персональними досягненнями, аби постійно бути на вустах.
3. Навчіться давати правильний фідбек — це дуже важлива навичка для сучасного світу. Позитивне підкріплення відіграє дуже важливу роль у житті людини, і якщо ви навчитесь цим правильно користуватись, то вам не буде ціни у будь-якій команді.
4. Якщо у вас ще немає кар’єрної карти — зробіть її. Проведіть особистий SWOT аналіз (strengths, weaknesses, opportunities, and threats), зазначте професійні цілі та прямуйте до них кожен день невеличкими кроками, аби побачити результат вже за кілька років чи навіть місяців.
Наостанок — кілька слів від Анастасії Коршенко, представниці ФПРН у складі СК ХХ та організаторки «Школи HR-менеджменту»:
Яку б ти могла дати пораду тим, хто хотів би організовувати власний проєкт?
У всіх є своє бачення організації та власний підхід. Я можу сказати, як це роблю я, а чи брати до уваги мої поради — це вже справа кожного!
Перше, що важливо, це розуміння того, навіщо ти створюєш цей проєкт. У тебе має бути якась важлива мета, твоя власна; ідея, якою ти палаєш, та реалізація якої може покращити життя людей навколо. Навіть якщо це локальний проєкт для своїх, він повинен бути важливим для тебе. Коли ти вкладаєш частинку себе в ідею, це відчувається і сприймається вже інакше.
Друге, це має бути хороша команда. Люди, які поділяють твій ентузіазм, твої ідеї та цілі. Можливо, це буде лише одна людина. Головне, щоб було комфортно з нею працювати та відчувати впевненість і підтримку.
Третє, що для мене важливо, це все детально продумати. Кожен проєкт починається просто з ідеї, але для того, аби її втілити, потрібен план реалізації, гарно продуманий до самих дрібниць (від мети до шрифту у пості). Тоді вийде якісно.
І четверте, це поєднувати у собі мрійника та реаліста. Мені завжди подобалась цитата Г. Сковороди «Бери вершину, отримаєш середину», бо так і виходить (у мене так точно). Плануй захід на 500 людей, а прийде, в кращому випадку, 100; плануй реалізувати свій проєкт протягом трьох тижнів, але будь готовим/ою, що це буде пізніше. Головне усвідомлювати це та планувати все завчасно із запасом ресурсів.
Чи плануєте ви організовувати ще школи у майбутньому ?
Так, звичайно плануємо! Якщо все вдасться, то на вас очікує ще один проєкт. Тож підписуйтесь на сторінки СК у соціальних мережах та очікуйте новин.
У Highers ти не шукаєш роботу — ти будуєш кар’єру
Поговоримо про ще один стартап, про який ви, можливо, вже чули та навіть змогли скористатися можливостями, які пропонуються компанією. А якщо нічого не чули, то сьогодні дізнаєтесь все і трошки більше.
Highers — це сервіс поширення кар‘єрних можливостей для покоління Z. Засновниками цього стартапу є могилянці — Ігор Жуковський, Катерина Криленко, Тетяна Васильєва. Наразі над проектом працюють 3 співзасновники і команда з 10 людей.
Цього тижня ми поспілкувались з ССО компанії Highers — Катериною Криленко. Вона, як сама про себе говорить, такий собі ПР менеджер, який комунікує з усіма та розказує про Highers, супер простою мовою вона «рупор команди».
Ідея самого проєкту з’явилась вже потім, чи саме вона стала причиною об’єднання в команду? І розкажи більше про саму команду, як ви сформувалися? Ви всі одногрупники чи просто знайшлися люди на інтересами та спільною метою?
«Дєло было вечером», так починається історія. Але було це минулого року, я тоді вступила в Могилянку на філософію на 1 курс. Це була минула осінь, і на той момент я мала ідею свого соціального проєкту, який був покликаний на кар’єрний розвиток студентів, але через брак досвіду, знань, навичок. Я вступала тільки на перший курс і не до кінця розуміла, як це реалізувати та монетизувати. Я пройшла в Могилянську СО Enactus, розказала, що є така ідея, познайомилась з Христиною Кукою, вона була головою Enactus, і вона сказала: «Слухай, у нас є такий проєкт, Highers називається, там у рєбят схожа ідея, і їм якраз потрібна людина, яка там буде взаємодіяти та комунікувати зі студентами». Я така думаю: «Ну круто, давай познайомимось». Ми тоді познайомились — це були Таня, Даня й Ігор — троє з другого курсу IT. Була разом зі мною ще дівчинка, яка хотіла мою ідею реалізувати, Лера з першого курсу права, і от ми якось так вп’ятьох об’єдналися. У трьох рєбят з IT вже була певна ідея, вони вже почали працювати, брати інтерв’ю у компаній, ходити домовлятися, розказувати, що є така ідея, що ми хочемо таким займатися.
Ми якось з’єдналися у команду і почали робити Highers.
Я займалась більше комунікацією зі студентами, допомагала їм робити резюме, знаходити для них відповідну роботу. Потім ми зрозуміли, що студентів набагато більше, ніж компаній і можливостей, які вони дають. Ми почали відштовхуватись від запиту, тоді шукали студентів і допомагали їм, власне, потрапити на цю вакансію. Десь так ми працювали до лютого минулого року. Потім ми зрозуміли, що вже не хочемо бути такими маленькими, що ми хочемо чогось більшого, і це було аля «Статус могилянського стартапу», який починає свій рух до компанії великої. Так працювали з лютого до самого літа. Влітку ми потрапили до Nestboot Camp, це акселератор від Unit.City. Там ми були 4 місяці, і отам власне таки був шалений буст, в тому плані, що ми вперше подумали, що треба залучати інвестиції, треба заробляти. На одних ідеях та натхненні ти не проживеш, принаймні хочеться щось їсти і щось пити. І ми вирішили, якщо ми вже знаємо, як допомогти компаніям і студентам, то чому б не зробити так, щоб це нас ще й годувало.
Жоден стартап\бізнес не може бути безхмарним та успішним на всіх стадіях. Катерина поділилась з нами найголовнішими проблемами, з якими вони стикались, та як змогли віднайти рішення:
Найголовніша наша завжди така проблема була і в принципі лишається, просто ми вже знаємо, як її вирішувати, і, скажімо, з досвідом усе приходить, так. Це те, що ми — студенти, та ми робимо по суті велику справу, ми творимо стартап, з якого хочемо зростити велику компанію. Але ми почали на 1–2 курсі, життєвого досвіду ще не так багато, вже мовчу про якийсь робочий.
Кожен з нас десь чимось займався, працював, але брати робити свій бізнес, свою справу — це було складно.
Тому ми проблему з браком досвіду і знань почали вирішувати досить стандартно, нічого оригінального не розкажу —
ми просто почали вчитися, шукати акселератори, шукати проєкти, які нам допоможуть отримати ці знання.
І ще проблема виникала з тим, що знаєш, це фішка будь-якого бізнесу, будь-якої справи, яка злітає, ти просто вириваєш у себе платформу з-під ніг, стрибаєш у прірву і летиш вниз, походу починаєш нарощувати крила і тоді ти злітаєш. Бо неможливо зробити такий різкий крок, часто-густо нам бувало страшно зробити таке щось різке, змінити щось, на цьому ми багато спотикалися.
Пройшовши через складнощі та брак досвіду, команда отримала додаткові сили та енергію для майбутніх звершень. Катерина підкреслює, що зараз вони вже менше бояться, менше тривожності на душі — отримання досвіду допомогло їм зараз відчувати себе впевненіше.
Таким кістяком ми зараз ідемо. Ти дивишся назад, дивишся на те, що робили 2 місяці тому і така: «Боже, як так взагалі можна було?!». А потім згадуєш слова великого Ілона Маска, який каже,
що якщо ти дивишся на себе назад на пів року і не жахаєшся тому, що ти робив, тоді все було дарма.
Має бути такий ефект: «Нічо собі». І ми розуміємо, що ми на правильному шляху, якщо зміни відбуваються там швидко.
Вас троє співзасновників. Ви троє вивозите усі обов’язки на компанію?
З одного боку, хочеш зробити добре, зроби це сам, з іншого боку, і один у полі воїн, але перемога завжди командна. Ми десь приблизно про цю філософію. Нас три людини, на яких тримається вся відповідальність. Юридична, будь-яка, ми от минулого місяця оформили ТОВ, це наша була така велика подія. І так само є в команді PR, вони займаються з різними містам України, різними університетами. Є так само команда маркетингу, яка пише пости, дизайни робить. Долучилися волонтери до Big Career Fest. Це весь час така тєкучка. Різні люди приходять.
Найлегше було б з нашого боку взяти крутих спеціалістів, і вони взяли б зробили, і ми там за рік злетіли до небес. Але наша філософія в тому, що ми хочемо давати молоді кар’єру. Давати можливість будувати кар’єру. В Highers ти не шукаєш роботу, а будуєш кар’єру.
Ми зрозуміли, що краще брати студентів в команду, у яких є брак знань та досвіду, альтернативна плата це те, що вони отримають знання та досвід. Людина, виходячи з нашої команди, може піти на стажування, роботу, писати досвід, який вона тут отримала.
Хто був першим роботодавцем? Як ви його залучили, та на які опорні пункти ви спираєтесь при виборі роботодавців? Як це було тоді, як зараз?
Deloitte — перша компанія, до якої пішли троє рєбят. Це була отака перша компанія, де запітчили ідею про Highers, будемо робити. А ProCredit Bank — перший договір про співпрацю. Це було минулого року листопад-грудень. Ми шукали великі компанії, бо уяви, ми нові, і якщо студенти побачать вакансії, будуть думати: «Нас можуть кинути на гроші». Але коли це великі компанії, ти розумієш, що все серйозно, тебе ніхто кидати не буде. Далі ми взяли вектор того, що ми йдемо перевіреними валідованими компаніями, якщо це якийсь маленький бізнес — ми їх самі перевіряємо, валідуємо.
Студентам не треба витрачати час, щоб запевнитись, що тут все ок. Ми взяли на себе цю сторону відповідальності — ми даємо ряд відфільтрованих можливостей, хай собі обирають самі.
Основний фільтр відбору — це інтелектуальна робота: ніяких прачок, колл-центрів. Ми не заперечуємо, у кожного свій вибір, але нам цікаво саме кар’єрний розвиток студентів та інтелектуальна робота.
Говорячи про цінності компанії, Катерина зазначила, що вони не співпрацюють з російськими компаніями, чи тими, хто просив їх писати вакансії російською. Такою є політика компанії: «Ми обираємо компанії за ціннісними орієнтирами».
Скільки роботодавців із вами співпрацюють? Ким ви найбільше пишаєтеся? Чи є якась статистики за кількістю працевлаштованих студентів?
На щастя чи на жаль, ми не ведемо статистику, скільки ми працевлаштували студентів, тому що наші можливості не завжди стосуються працевлаштування. Знову ж таки, ми про розбудову кар’єри, а не про пошук роботи. Але ми рахуємо загальну кількість сотен тисяч студентів, які вже побачили та пройшли через наші кар’єрні можливості. Ми орієнтуємось більше на цей показник: скільки ми людей залучаємо. Загалом кількість компаній зараз, наприклад на Big Career Fest буде 15 компаній, які саме будуть представлені на цьому фестивалі. А взагалі, близько 50 компаній, з якими ми вже співпрацювали, це мінімум. Було таке, що приходили компанії і на якийсь івент просили: «От, а можна нам набрати виключно студентів з Могилянки?», ми казали: «Ну добре». І є маленькі компанії, бізнеси, які не набирають постійно студентів. Вони раз на рік провели івент, набрали собі 10 людей, з них 5 працевлаштували, і їм достатньо на цей період часу.
Розкажи про співпрацю з Джоб Центром НаУКМА. Чи задовольняє вас комунікація з ними?
Ми з Джоб Центром добре співпрацюємо. Ми в дуже теплих стосунках з пані Іриною, зокрема. От наш цей фестиваль Big Career Fest, що перший, що другий — у партнерстві з джоб центром.
Ми по суті займаємося одним і тим самим: ми хочемо допомогти студентам розбудувати кар’єру під час навчання або після.
Це дуже болючий процес у житті кожної молодої людини, коли в неї немає досвіду, і вона, ніби й хоче його здобути, але для того, щоб його здобути в компанії, їй вже треба було мати досвід. В пані Ірини дуже хороший контакт з компаніями, а у нас вже був хороший контакт зі студентами, тож в цьому напрямку ми консолідували наші зусилля.
У вас з’явився офіс, як мені відомо. Розкажи коли і як це відбулося? Які були передумови, та як довго ви про це думали?
Думали ми про офіс, напевне, завжди. Ми починали все з Антоновичів і Могилянського Акваріуму, ми його, знаєш, приватизували на якийсь період. Ми майже весь час були там. Вся команда там запиралася, і нам було нормально. І ми завжди думали: «Блін, от у нас буде свій офіс, великий». Ходили повз оцей бізнес-центр «Поділ» і думали: «О, оце компанію собі тут побудуємо. Будемо поруч з Могилянкою в офісі». Перший раз, коли ми прям офіційно потрапили в офіс тієї зими, а потім же стався карантин, і виходить, що вся команда працювала дистанційно пів року по різним куточкам України. Це було дуже складно, ми втратили зв’язок. Але не в тому плані, що ми не спілкувалися, бо не працювали, а в принципі тяжко було перелаштуватися, як і всім нам на онлайн формат, і не було такого конекшену.
Потім ми знову зібралися на 4 місяці в Unity. Ми були в гарному місці. Силіконова долина в Україні. Це дуже надихало, ти заходиш в Unity, очі горять, працювати, робити, творити усе — і тобі хочеться, і можеться. Ми відчули, наскільки це було ефективніше, наскільки швидше проблеми ідентифікуються, та і взагалі те, що ми отак офлайн перебували на зв’язку одне з одним. Тоді я познайомилась з дівчиною, яка працює у Casers, компанія, що організовує кейси від великих компаній для студентів. І ця дівчина розповіла, що вони мають офіс в Ihub, що там дуже класні умови. Ihub знаходиться прямо на Майдані Незалежності.
Познайомилися з CEO Ihub і вирішили, що це хороше місце для Highers. Там так само багато молодих компаній, стартапів, ми так само можемо там розвиватися.
Якраз з лютого ми офіційно стали резидентами Ihub. Поки не сталася катастрофічна ситуація з пандемією, ми ходили в офіс, там працювали разом. Під час цього ми пройшли ще один акселератор від Інкубатору про те, як починати свій бізнес. Виграли там грант від фонду «Повір у себе». Потім ми подалися на акселератор «Нумо», який дає фінансування на перебування в офісі, в Ihub, у нас усе так гарно співпало. У середині квітня ми будемо починати нову акселераційну програму “Нумо”.
Нам хотілось би більше дізнатися про супутні проєкти такі, як Big Career Fest.
Найперший і найголовніший це — Big Career Fest — онлайн, який ми будемо робити вже вдруге. Чому ми зрозуміли, що це круто, і чому ми хочемо це робити. Тому що раніше такі кар’єрні івенти робилися офлайн. І перший фест ми планували робити офлайн, але як раз тоді почався карантин. І на момент, коли осінню ми робили онлайн фестиваль, то всі були такі: «Онлайн фестиваль. Вау! Як це?».
Зараз вже, чергова онлайн подія, нічого нового. Зараз вже навпаки будуть дивуватися офлайну.
Але фішка в тому, що ми зрозуміли, який у цьому ще не розкритий потенціал. Наприклад, у нас на попередньому фестивалі було майже 3 тис. учасників. І ми зрозуміли, що жоден офлайн івент не може зібрати в одному місці 3 тис людей. Це просто нереально. Цього року фестиваль буде проходити трошки в іншому форматі, ніж був восени. Ми почали бренштормити, провели там ряд досліджень, знову ж таки з пані Іриною, бо організовуємо цей фест у партнерстві з Джоб Центром НаУКМА. Ми зрозуміли, що можна покращити. Інші супутні проєкти поки не плануємо, концентруємося на фестивалі, що це робить Highers та Джоб Центр НаУКМА.
Які у вас плани на майбутнє?
Нам дуже важливо, щоб коли у студента виникала ідея про кар’єру та роботу, то перша асоціація була Highers. Ми хочемо з’єднати усе в одне місце, усі можливості кар’єрного розвитку. Це буде зручно для студентів. Є багато схожих альтернативних проєктів та штук, але вони сповідують інші цінності та ідеї.
Ніхто ще не говорив, що з нами не роботу шукають, а будують кар’єру.
Стартап — це ризик. Ти згодна?
На мою думку, якщо стартап не ризик, то він не має сенсу.
Я не знаю, як це може бути не ризик. Ти відмовляєшся від свого сталого прибутку, способу життя, і ти ризикуєш, пірнаєш у щось нове і невідоме.
Ти розумієш, що кожен наслідок, який буде, він повністю на твоїй відповідальності.
Ти впав, вдарився, тобі боляче, встав і пішов швиденько робити інше, вже з проробленими помилками. У стартапі та бізнесі не вийде все робити ідеально, навіть не можна. Треба все тестувати, пробувати, змінювати, піддавати під сумнів будь-яку свою ідею. Не боятись випустити в світ хоч якесь, щоб глянути чи заходить воно, якщо не заходить ти прибираєш, робиш нове. З оцим перфекціонізмом теж постійно треба боротися, зокрема, і для мене — це найбільший ризик, страх, з яким кожен день я борюсь.
Ось такою виявилась наша розмова з Катериною — змістовною та насиченою. Після інтерв’ю з’явилось сильне бажання почати щось робити, ну чи принаймні погортати вакансії.
Дізнатися більше про кар’єрні можливості можете за покликанням на їх Telegram телеграм канал та Instagram.
Давайте шукати не роботу, а будувати кар’єру разом з Highers!
Ілюзіон: Успіх(и)
Ніхто не може сказати напевне, що таке успіх. Певне, це — одна з найбільш індивідуальних і суб’єктивних категорій. Звичайно, соціальні мережі і медіа-індустрія гігабайтами виливають на нас інформацію про людей, які щось здобули. Однак міру успішності кожен із нас визначає на свій лад. Ми вирішили зібрати фільми з різними історіями успіху. Не всі вони розповідають про класичне становлення чергового мільярдера. Успіх буває різним. Час пізнавати його багатоманітність!
1. Вовк з Уолл-Стріт (2013)
Вже класична історія про тріумф і падіння брокера Джордана Белфорта. Стрічка про небезпечний успіх, кару та відродження бізнесмена, який прагнув заробляти більше й більше. Опинившись у в’язниці після невдалих махінацій із цінними паперами, Белфорт переосмислює своє ставлення до життя і, зрештою, розкриває себе в новій сфері.
2. Стажер (2015)
Історія про те, що ніколи не пізно спробувати щось нове у цьому житті. Пенсіонер Бен Віттакер подається на стажування до компанії, яка продає одяг онлайн. Його новоспечені колеги — молоді амбітні люди, що лише починають шукати свій шлях. Які виклики чекають на досвідченого стажера? І головне — чи вдасться йому досягти успіху?
3. Упіймай мене, якщо зможеш (2002)
Легких грошей не буває. Навіть якщо ти прогресивний шахрай — з часом точно знайдеться більш прогресивний правоохоронець. Історія про Френка Ебіґейла молодшого не стала винятком. Стрічка про видатного махінатора 1970-х років розповідає про деталі його справ, запаморочливу славу та ув’язнення. І зміну амплуа, яка стала надзвичайно успішною.
4. З любов’ю, Вінсент (2017)
Трагічна історія про Ван Гога у стилі Ван Гога. Хоча події розгортаються після смерті художника, увесь фільм нагадує глядачеві про нього. Передусім привертає увагу формат стрічки — вона складається з 56 800 картин, намальованих олійними фарбами на дошках. Знайомі сюжети, незнайомі події, випадкові люди у невипадковій історії — усе це по-новому розкриває (не)успіх великого голландця.
5. Мільйонер із нетрів (2008)
Непересічна історія пересічної людини. Джамаль Малік народився та виріс у нетрях, але йому пощастило потрапити на телешоу «Хто хоче стати мільйонером». За збігом обставин, усі питання тісно перепліталися із подіями у житті хлопця. Чи вдасться йому виграти мільйон попри нові труднощі? І навіщо Джамалю такий успіх?
6. Джой (2015)
Фільм, який можна описати як фільм про швабри! Тут звичайна домогосподарка Джой Мангано з тяжкою долею розпочинає свій власний бізнес-проєкт. Їй доводиться виборювати місце під сонцем серед цього тяжкого світу конкуренції на ринку. Фільм розповідає все це в іронічно-комедійному стилі. Історія, до речі, має справжнє підґрунтя.
7. Засновник (2016)
Чи задумувалися ви, як «МакДональдз» став успішним? Чому так вийшло і як до цього дійти? Існування цього фільму стало повною несподіванкою для мене. Біографічна стрічка розповідає про Рея Крока — американського бізнесмена, що й побудував фаст-фуд імперію. Як і кожний справжній життєвий сюжет, він не обходиться без злетів та падінь.
8. Чемпіон (2010)
Всі ми любимо тварин. І що ж може бути ліпше за фільм про успіх коня, що тричі підряд перемагав у скачках. Навіть якщо ви скептично ставитесь до різних мотиваційних фільмів, так би мовити, цей вам варто переглянути, бо кінь Секретар — то любов.
9. Тачки (2006)
Ну і як без безсмертної класики! По-перше, дійсно класний переклад, який хочеться дивитися і дивитися, а, по-друге, тут ми розуміємо силу успіху. А вона у хороших справах і вірній команді друзів. Як вам таке трактування грандіозного мульту?
10. Юкі (2020)
Фільм про тяжку долю українського народу. Насправді, ні. Фільм про те, що потрібно перестати журитися й досягати успіху, незважаючи ні на які перешкоди. Герої цієї стрічки доводять, що «рекорди існують лише для того, щоб їх бити», а успіх лише для того, щоб його досягнути. Українці можуть перемагати — варто лише почати.
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
