Києве, марш. Спудейський вісник №32 (11.10.21)
Києве, марш!
▼
Зробимо гурто чистішим!
▼
Віртуальна мобільність за програмою Virtual International Programme до Ґіссенського університету
Переднє слово
Жовтаве лисття на деревах, сонячні дні та прохолодні вечори, так, це осінь сигналізує про наближення Дня Академії, а також і могилянського тижня самостійної роботи.
Принагідно повідомляю про завершення кількадесят годин співбесід, що ми провели з командою для набору до команди Вісника цьогоріч. Запрошуємо виконувати пробні завдання і вже скоро будемо раді працювати пліч-о-пліч над новими випусками.
Терпіння, залишилось ще зовсім трохи.
Сонечко сходить над бурсою, щоб обігріти.
Києве, марш
Марш за Київ підводить риску під усіма маніфестаціями, що виводили на вулиці тисячі киян упродовж вихідних вересня — початку жовтня.
Марш за рідне місто, за, та для його змін відбувся 2 жовтня. Понад дві тисячі учасників рухались маршрутом від площі Конституції через весь урядовий квартал до будівлі КМДА. Наймовірніше така траса була обрана неспроста, адже ми пам’ятаємо як зовсім нещодавно у Києва прямо хотіли забрати право на самоуправління та й зокрема десятки вимог маршу стосуються різних гілок влади.
Організаторами виступили понад 40 громадських організацій та ініціатив, їх голови утворили координаційну раду маршу. Напередодні ходи опублікували “Зелену книгу”, щоб реалізувати у місті необхідні для киян реформи. У цьому переліку описано близько100 вимог організаторів маршу, що стосуються головним чином громадського транспорту та мобільності, стану довкілля та якості водопостачння та самоврядування міста.
Головні вимоги маршу сформовано у короткий список:
1. СТОП забудовному насильству над містом.
2. Вимагаємо реформу транспорту та мобільності.
3. Вимагаємо самоврядування і повернення районних рад .
4.Вимагаємо чисту воду і повітря.
5. Вимагаємо відмови від Генплану забудовників 2025 та роз робку повністю нового Генплану.
Організатори наголошують, що акція стала можливою завдяки об’єднанню ініціативної громадськості. Водночас під час ходи було заборонено використовувати будь-яку партійну символіку, агітацію за певних політичних діячів тощо.
Але без непорозумінь не обійшлось — учасників маршу, що йшли з плакатами на підтримку процесу декомунізації у Києві, організатори намагались витіснили з колони та просили прибрати плакати, а згодом публічно визнали неправильність своїх дій.
Загалом на марші за Київ було 18 колон, що формувались з ініціатив організацій-партнерів маршу та зокрема висували свої вимоги. Була й колона “Це вільний Поділ”, де зосередили увагу на історичній цінності району як місця притяжіння туризму, а також акцентували на питаннях безпеки на Подолі, транспортних проблемах, хаотичній забудові та ревіталізації району тощо.
Під вечір навіть надійшла реакція мера Віталія Кличка, що написав на своїй сторінці у Facebook:
“Друзі! Це добре, що є активні кияни, які заявляють про те, якою хочуть бачити нашу столицю. І я вдячний їм за це. Зазначу, що місто, насправді, сьогодні робить багато з того, що озвучили учасники “Маршу за Київ”. Звичайно, ще багато всього потрібно зробити для комфорту в Києві. Тому підказуйте, критикуйте, допомагайте, пропонуйте ідеї і проекти. Будемо зустрічатися і обговорювати їх, втілювати разом. І разом змінювати нашу столицю!”
Наостанок потрібно сказати, що ніщо не може об’єднати громадськість як питання комфорту власного міста. Тут уже не йдеться про персональні політичні вподобання, це перш за все про Київ. Ця енергія відчувалась, бо люди несли плакати з найрізноманітнішими закликами, де їх турбують безліч проблем — починаючи від стану доріг, завершуючи Генеральним планом міста.
Такі марші — це можливість продемонструвати, що всі справи над якими боряться упродовж років активісти мають не просто відголос у головах кількох людей, а підтримуються громадськістю і потребують уваги на рівнях місцевої та державної влади. Але й у ту саму мить, це питання про об’єдання заради добросусідства та громадську активність, щоб громади районів знаходили болючі питання і об’єднувались для їх вирішення чи створення чогось нового.
Марш за Київ — рух за комфортне й активне місто, яке стане таким не за ідеальної владі, котрої може ніколи й не бути, а завдяки активній громадськості.
Зробимо гурто чистішим!
10 жовтня відбулася акція миття стін гуртожитку НаУКМА на Троєщині від графіті та прибирання сміття разом із громадською організацією «Києве, мий». Небайдужі студенти та студентки зібралися, щоб нарешті привести до ладу спільний дім та відмити багаторічний бруд зі стін.
Мені пощастило приятелювати із головними організаторами та організаторками акції — Єгором Капустинським, ексголовою Ради Гуртожитку, та Іллею Олійником, асоційованим членом РГ та чинною головою Ради Танею Медушівською.
Ілле, як взагалі з’явилася ідея помити стіни гуртожитку?
Важливо уточнити таку деталь цікаву, що ми з Єгором працюємо волонтерами у ГО “Києве, мій” (далі у статі КМ — ред.) і за півроку мало не щовихідних ми були на акціях («акціями» КМ називає будь-який акт прибирання: суботник чи мийка), тому вже дуже багато чого відмивали.
Ми миємо об’єкти, які запали в душу, або ж об’єкти, які у нас замовляють. На другу опцію набагато менше попиту, тому ідея помити гурто прийшла випадково і точно повинна була з’явитися раніше.
Також, КМ часто робить комбіновані акції, коли і миє, і прибирає, і фарбує, і кладе плитку і так далі — тому ми не тільки мили стіни і збирали недопалки, але й пофарбували ґанок і поклали 26 плиток на торець піддашшя ґанку. Такої плитки немає ніде в світі, але в гаражі «Києве, мий» знайдеться — хтось з команди десь навирішував. Попри те, що це дефолтна фасадна плитка майже всіх совкових будівель, знайти її нову нереально.
Тому, схема організації акції тут нічим не відрізняється від будь-якої іншої подібної, “прийшла ідея помити стіни гуртожитку” — некоректне формулювання, швидше “згадали про гурто”.
Скільки людей було на акції?
Ми завжди раді допомозі, але ніколи не очікуємо ажіотажу і знаємо, шо в разі чого впораємося командою (вона, до речі, складається з 5 осіб) + є постійні активні волонтери.
Мав також нагоду дізнатися як Єгор Капустинський приєднався до ГО ще раніше і чи збирається робити схожі акції з прибирання у гортожитку й надалі.
Єгоре, розкажи, будь ласка, коли і як ти долучився до “Києве, мий”?
У червні 2020 Віталій Онопрієнко, з яким я познайомився на його грі “Що? Де? Коли?”, попросив мене знайти мийку високого тиску, щоб помити перехід на станції метро Льва Толстого. Тоді ми двоє ще не уявляли, що з цього вийде велика та ефективна громадська організація, унікальна в своєму роді. Мені було цікаво як у грі виконувати абсолютно непрофільну для мене роботу ще й у чомусь зовсім новому. З першого дня існування цієї ініціативи, я займаюсь технічними питаннями та логістикою. Ілля розділяє зі мною ряд обов’язків та працює як член основної команди.
Чи є у тебе якісь ідеї для покращення гуртожитку надалі?
Гуртожиток — це величезний простір для покращення. Тут можна буквально ходити скрізь та придумувати, що покращити. Я не люблю працювати з фондами чи будь якою бюрократією, тому казатиму про ідеї, які під силу студентам. Перш за все, можна розмалювати стіни, але більш впорядковано. Зараз творчий потенціал студентів реалізований на стінах хаотично та дико, проте якщо його впорядкувати, вийде унікальний культурний простір. На цій акції ми також експериментуємо із сортуванням сміття. Подивимось, наскільки студенти готові цим займатись, можливо, «Києве, мий», буде співпрацювати з гуртожитком для вивезення сміття на станції сортування «Україна Без Сміття».
Гуртожитку бракує кімнати для занять музикою, тому, можливо, що до нашого з Іллею випуску ми щось таки придумаємо.
Хотів би ти провести таку ж акцію і всередині гурто?
Всередині гурто акції треба проводити щодня. До того, поки в блоках стоїть брудний посуд, не бачу сенсу дивитись на коридор. Ну і всередині гуртожитку треба робити нормальний ремонт, який мають робити професіонали.
Але ще скажу, що атмосфера, яка зараз є на прибиранні дуже заряджає і ми обов’язково будемо тепер ходити і думати, що ще зробити, аби було краще і комфортніше.
Таня Медушівська як чинна голова Ради Гуртожитку на Марини Цвєтаєвої поділяє ініцітиаву з миття стін:
Як на мене, це легендарна подія. Ми виклались на всі сто, працювали 10 годин (хлопці працюють і на другий день), але сили вистачало, адже ми були запалені однією ідеєю — зробити з гурто цукерку.
Це один із найкращих днів мого життя в гурто. Те, чим займаються хлопці та що робили вчора ми, я б назвала “брудною, але шляхетною працею” (в усіх можливих сенсах).
Таню, а чи є якісь інші у Ради Гуртожитку проєкти щодо подальшого покращення вигляду гурто?
Звісно ідеї та думки є, але деякі з них тільки в ембріональному стані). Мені здається, за нашу кадецію ви почуєте ще про багато новинок, акцій, ідей та вирішених проблем. Наступні проекти будуть приємними сюрпризами.
Якщо говорити про покращення умов у гуртожитку, то Таня каже одразу:
Слід почати ставитися до гурто як до свого дому!
Тоді з’являється небайдужість, а вона попроджує жагу до дій, а далі вже працює колективний мозок і руки, і врешті-решт покращується життя.
Ми щиро віримо, що наш гуртожиток і надалі буде ставати кращим та чистішим навіть без бюрократичних моментів. Щиро дякуємо громадській організації «Києве, мий», представникам і представницям від студенства, що долучилися до цієї акції! Stay tuned, то ще не кінець.
Також, організація збирає півмільйона гривень КМ на новий інструмент, котрий вміє знімати графіті новою технологією sodablusting, тому, ось тут ви можете залишити свої донати або ж слідкувати за процесом покращення нашого рідного Києва!
Віртуальна мобільність за програмою Virtual International Programme до Ґіссенського університету
Попри всі можливі мінуси, в часи дистанційної освіти з’явилося набагато більше можливостей, аніж було раніше. Однією з таких є віртуальна мобільність. Якщо ще два роки тому за словом «мобільність» обов’язково стояли складний процес збору й подачі документів, грошові витрати й потреба кудись їхати, то з появою моди на навчання онлайн були розроблені програми, які пропонують рівнозначну якість освіти, але взамін вимагають значно менше документів, коштів і стресу.
Цієї весни й літа я брала участь у Virtual International Programme від Ґіссенського університету імені Юстуса Лібіха. Після Нового року розпочнеться новий набір, а поки читайте статтю, аби дізнатися про цю можливість більше.
Що пропонує ця програма?
Десятки курсів бакалаврського й магістерського рівнів з кожного факультету: від права до медицини. У переліку точно можна знайти щось цікаве для себе! Ці курси є складовою Ґіссенської програми, себто навчання відбуватиметься разом із місцевими студентами, а не лише з учасниками віртуальної мобільності (вони, до речі, з найрізноманітніших куточків світу). Участь є безкоштовною, відбір здійснює сам Ґіссенський університет.
Щодо перезарахування кредитів і оцінок є чотири варіанти:
1. Якщо обирати курсів менше ніж на 6 кредитів, це можна зарахувати як додаткову мобільність. Перезарахувати можна будь-які дисципліни з НаУКМА, для цього необхідно поспілкуватися зі своєю кафедрою, надіслати відповідну заяву до Ґіссена й оформити документи за інструкціями на сайті міжнародного відділу НаУКМА.
2. Можна також взяти повну мобільність, тобто набрати курсів до 30 кредитів і забути про могилянські зуми.
3. Найпростіший варіант, яким скористалася я: нічого не перезараховувати, а пройти програму окремо від НаУКМА й просто отримати транкскрипт із оцінками від Ґіссена.
4. Остання опція, якщо життя здається занадто легким: можна якісь курси програми перезарахувати в НаУКМА, а якісь прослухати окремо.
Як подаватись?
1. Зареєструватись на сайті програми.
2. Обрати від одного до п’яти курсів (раджу обирати максимально, бо далеко не факт, що на всі візьмуть). Кожний курс має невеликий опис, на який необхідно зважати при виборі: наповнення, інформація про викладача, вимоги до знань апліканта й розклад пар. Зверни увагу, що час указаний у часовому поясі UTC+1 (CET).
3. Надіслати на сайті міжнародного відділу НаУКМА форми для отримання 1) довідки про навчання; 2) транскрипт. Потрібно озрахувати час так, аби ці два документи встигли надійти.
4. Заповнити онлайн форму в твоєму профілі апліканта. Вона нескладна, включає в себе основну інформацію про студента, перелік обраних курсів, віконечека для завантаження документів і сертифікат про рівень німецької (необов’язково).
5. Завантажити файл форми (після того, як ти це зробиш, щось змінити в ній буде вже неможливо).
6. Роздрукувати сторінку для підпису, підписати, відсканувати й знов додати до файла.
7. Надіслати на вказану на сайті поштову адресу разом із, знову ж таки, довідкою про навчання й транскриптом.
8. Очікувати на результати! Щодо кожного курсу отримуватимеш окремий лист. Орієнтовні дати, коли потрібно перевіряти пошту, будуть указані на сайті програми.
Як відбувається навчання?
Залежить від курсу. На німецький літній семестр я подавала на п’ять курсів, була зарахована на три. На одному синхронні зустрічі в MS Teams відбувалися кожного тижня, це було щось на кшталт лекцій тривалістю в півтори години, на яких ми обговорювали прочитану літературу. На другому було три зустрічі тривалістю по півтори години, але кожного тижня на форумі Ґіссенської навчальної платформи потрібно було надсилати відповідь на запитання, яке стосувалося літератури. На третій дисципліні зустрічей було також три, але дві з них були п’ятигодинними семінарами — доволі цікавий досвід, мушу сказати. Курси, на які я потрапила, не вимагали виконання великої кількості завдань під час семестру, але фінальні завдання, себто письмові роботи, були надзвичайно об’ємні. Утім, такі нюанси залежать, повторюся, від конкретного курсу.
Які враження?
Я не перезараховувала дисципліни, тому це було додаткове навчання в позамогилянський час. Я відносно сумлінно відвідала все, що треба, й здала майже все, що було потрібно (ще не всі дедлайни згоріли). Для мене цей досвід віртуальної мобільності виявився надзвичайно позитивним через дві причини: якість курсів — вплив настільки значний, що я перебудувала тему курсової — і знайомства з викладачами, один із який пізніше надав мені рекомендацію до іншої програми.
Сумно було спостерігати за тим, що віртуальність цієї мобільності означає для багатьох меншу міру відповідальності. Звичайно, справа була частково й в тому, що люди не перезараховували курси, але все ж, на мою думку, переважно саме ознака пасивності характеризує онлайнову освіту. Ця програма зручна й корисна, але для багатьох із нас це ті самі віконця з відео, відповіді на форумах і записи екрану. Освіта сучасності, роблячи ставку на онлайн середовище, має не лише впроваджувати додаткові механізми заохочення (наприклад, та ж сама зручність), а й прийняти цю неминучу часткову поразку: для певної кількості студентів вища освіта, перейшовши з реальності у віртуальність, перейде на чи не останній план.
Скористатися цією можливістю чи ні — вирішувати тобі, друже. Якщо маєш додаткові запитання стосовно процесу подачі, можна написати Олені Чемодановій, координаторці студентської мобільності (int_mobility@ukma.edu.ua). Відповіді на поширені запитання з приводу програми також можна знайти тут. Мені можеш писати в Telegram, якщо цікавить суб’єктивний досвід: @ultradaphnia. Щасти!
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
Facebook | Instagram | Telegram | Twitter | YouTube| Email
