КМА 405.Спудейський вісник №21 (19.10.20)
Галшка і Петро: хто заснував Академію?
▼
Якщо про Могилянку, то тільки Щиро!
▼
Ілюзіон: “Ні”
▼
А що там місцеві вибори?
Вісті
Минулого тижня відбулися вибори представників з числа студентів, що матимуть право брати участь у виборах президента НаУКМА.
Цьогоріч найбільш активними виявились фреші: до прикладу, з 12 представників ФПвН п‘ятеро — першокурсники. Так саме активними вони були й у голосуванні, тож не дивно, чому ми маємо такі результати. Кожний факультет обирав відповідну кількість представників, яка розраховувалась з огляду на кількість усіх студентів на кожному факультеті. Так на ФПрН обирали сімох студентів, а на ФСНСТ — аж двадцятьох.
Всього у виборах взяли участь 137 осіб, що складає 2,84% від загального числа студентства НаУКМА. У відсотках найвищу явку показав ФПрН: вона склала 6,23%. Аутсайдером виявився ФЕН: лише 1,56% студентів цього факультету змогли прийти та проголосувати за своїх представників на виборах президента НаУКМА.
Відповідно до прийнятого КС положення, ми мали проводити вибори офлайн, адже маємо зберігати таємницю голосування. На жаль, зараз жоден сервіс, доступний нам, не може надати такої можливості, тому вибори відбулися офлайн. Найскладніше було дотриматися дедлайнів, враховуючи те, що 50% складу СВК не було у Києві і починали ми ці вибори, через декілька днів після нашого обрання. Через те, що голова СВК не мав змоги бути у Києві під час виборів, тому було вирішено обрати т.в.о голови. Узагалі весь процес виборів викладено у положенні, тому з цим проблем не було.
Кирил Гнітецький,
т.в.о. голови Студенської виборчої комісії НаУКМА
Галшка і Петро: хто заснував Академію?
Щороку 15 жовтня ми відзначаємо День Академії. Почасти з’являються нові елементи, які надають святу особливого відтінку. Однак є й те, що раз-по-раз з’являється на офіційних сторінках НаУКМА чи телеграм-чатиках могилянців. 15 жовтня ми неодмінно згадуємо про легендарну фундаторку alma mater Галшку Гулевичвіну та її дарчу грамоту про передачу маєтностей «на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським». Ці слова наче засвідчують початок довгої історії великого навчального закладу, крізь стіни якого пройшли численні покоління спудеїв. Документ настільки міцно укорінився в нашій пам’яті, що можливе ігнорування його буде просто незрозумілим. Поряд з цим, усі ми знаємо, що в могилянській спільноті повсякчас плекають критичне мислення. Й іноді воно дає результат у геть неочікуваному місці.
Після чергового повідомлення про Галшку, пригадалася мені одна неоднозначна думка. Що насправді пані Гулевичівна не мала прямого стосунку до заснування Київської братської школи, від якої, як відомо, бере початок сучасна Могилянка. Кілька запитів у Ґуґлі — і я натрапив на вже призабуту розвідку доктора Максима Яременка, де він висвітлює Інший бік заснування Академії. З текстом цієї статті ви можете ознайомитися і самі. Я ж поділюся лише кількома цікавими міркуваннями, які, поза тим, можуть перевернути ваше уявлення про історію «тієї Могилянки».
Перше, що кидається у вічі під час ознайомлення зі згадками про «дарчу грамоту» — відсутність оригіналу. Усі дослідники, які покликалися на цей документ, послуговувалися виключно копією XVIII століття. Така тенденція насторожує, адже добре відомо, що відсутність оригіналу може бути першою ознакою фальсифікації історичного джерела. Однак сумніви — це одне, а реальні докази — зовсім інше. Щоб знайти останні і хоча б трошки прояснити ситуацію із заснуванням школи, нам слід здійснити невелику мандрівку у минуле, а саме — перенестися у 1760-і роки.
Це був навсправжки неспокійний час. Київ, а з ним — і Академія, вже тривалий час знаходилися у складі Російської імперії, хоч і були частиною її автономної одиниці — Гетьманщини. У 1762 році трон імперії посіла Катерина ІІ (та сама, що з вуст Шевченка «доконала вдову-сиротину»). Як справжня людина свого часу, вона доволі активно зайнялася впорядкуванням своєї неосяжної імперії, що знайшло свій відголосок і на місцях. Гетьман Кирило Розумовський, який на той час був головним у Гетьманщині (дивно, чи не так) та його старшина (козацька аристократія) прагнули реформувати устрій свого краю, що, зокрема, стосувалося і тогочасної Києво-Могилянської академії. Навіщо ж щось змінювати у першому вищому навчальному закладі Східної Європи, в якому нещодавно навчалися Сковорода і Березовський?
На жаль, справи в Академії не були надто втішними. Навчальний план не відповідав вимогам часу, а Центр якості освіти чомусь ще не функціонував. Студенти раз-по-раз покидали стіни Мазепинського корпусу або вивчали лише ті предмети, які їм були до вподоби (диплом їх мало цікавив). Усе це спонукало козацьку верхівку взяти справу у свої руки і переглянути концепцію навчального закладу. У 1763 році з’являється петиція до імператриці з проханням заснувати у Києві сучасний університет на місці старої Академії. Звичайно, така ситуація не влаштовувала ні професорів Могилянки, ні очільників навчального закладу. Максимум, на який вони могли розраховувати у такому разі, — це богословський факультет у новоствореному університеті. Це означало обмеження фінансування і потребу уживатися з іншими професорами. А хто прагне мати конкурента на своєму полі? Відповідно, як зазначає доктор Яременко, існувала потреба довести необґрунтованість реформаторських потуг.
Що може бути кращим аргументом у суперечці із «некомпетентними» опонентами, ніж звернення до минулого. Могилянські професори добре розуміли, що віднайдення потрібного історичного документа може перехилити чашу терезів на їхню користь. Лише от біда — уся традиція витоків Академії пов’язана із постаттю Петра Конашевича-Сагайдачного. Цей персонаж був гетьманом, себто належним до тієї ж спільноти, що й опоненти захисників «тієї Могилянки», так ще й мав необережність сходити у вдалий похід на Москву у 1618 році. Виводити свої начала від нього — однаково, що жити у домі на болоті. Наче й виживаєш якось, але простіше знести його і збудувати щось нове.
Тож потрібно було «згадати» когось, хто міг би і перекрити особу гетьмана, і водночас бути достатньо переконливим для царського двору. Галшка Гулевичівна ідеально підходила на цю роль. Руська шляхтянка, не пов’язана з козаками, яка прагнула створити школу «для всіх станів» була б чудовим аргументом проти звинувачень у «клерикальній» спрямованості Могилянки. Як зауважує доктор Яременко, показовим є той факт, що до 1760-х років професори ні разу не «згадувати» про легендарну фундаторку. Ба більше, дарча грамота також не фігурує у попередні часи. У той же час про участь Петра Конашевича-Сагайдачного, і про ще одного Петра — Могилу — відомостей трохи назбиралося. Доволі дивна ситуація, чи не так? Видається, що в гонитві за збереженням свого статусу, поважні професори таки вдалися до фальшування.
Однак доказів для підтвердження цієї гіпотези, на жаль, бракує. У своїй статті доктор Яременко вказує на пожежу 1780 року і недбале зберігання документів Академії наприкінці XVIIIстоліття, як чинники, що могли вплинути на зникнення оригіналу документа. Відповідно, це ускладнює усе завдання. Ми можемо взагалі не дізнатися істини. Але чи треба ця істина взагалі? Нам комфортно жити з думкою про те, що КМА бере свій початок від шляхтянки-меценатки, і щороку ми з радістю згадуємо про її добрий вчинок. Ба більше, ми точно знаємо, що школу заснували у 1615 році. То чи потрібно нам вплутуватися у нетрі історії, щоб дізнатися більше? Вочевидь, на це питання мають відповідати не дослідники, які завше схильні розширювати межі і пізнавати щось цілковито нове.
Якщо про Могилянку, то тільки Щиро!
Посеред невеличкого парку стояла непомітна лавка. Сьогодні вона була вкрай самотньою, проте колись її популярність не знала меж. Усі підходили до неї, ненароком сідаючи, лишали лавці тепло, увагу та надію, що скоро повернуться і обов’язково навідають. Біля лавки завше було гамірно, але вона любила розмови, обожнювала: палкі, химерні, потішні та інколи навіть журні. Вона вміла втішати і понад усе хотіла якнайбільше вмістити в собі цих дивакуватих, щирих балакунів. Лавці завше було тепло, проте сьогодні їй стало трохи зимно від безлюддя. Вона не знала, що потай кожен, хто приходив до тієї лавки, мріє побути там ще раз, залишити їй часточку ласки, турботи та розмов.
Сьогодні нашій «лавці» уже 405 років! Наша вічно молода Києво-Могилянська Академія, ми щиро тебе вітаємо з Днем, коли цей світ став ще прекраснішим, завдяки твоєму народженню. Ми щиро вдячні Галшці Гулевичівні, Петру Могилі і по сей день кожному викладачеві, студенту, випускнику та нашій спільній Могилянській родині за те, що ви робите свій неоціненний внесок у розвиток КМА, за те, що ви не забуваєте гріти, любити та шанувати свою альма-матер. І хоч зараз ми не маємо змоги бути до неї трохи ближче фізично, проте ми змогли бути максимально близько ментально. Цьогоріч нам вдалося віртуально відсвяткувати цей день усім разом, долучитися до привітань Могилянки в соцмережах, разом порадіти за цьогорічних лавреатів Медалі Петра Могили, помити на щастя Сковороду (а як без цього, навіть тертя екрану під час перегляду фото та відео теж допомагає, не вірите? На сесії побачимо. Секрет! Хто не зробив цього, швиденько тріть екрани) і трохи поностальгувати за тим, як святкувалося нам минулого року і яке чудове було наше офлайн студентське життя.
Хто як не митці вміють душевно, ритмічно та прозаїчно відсвяткувати день народження КМА? Хто як не Білий Простір та його команда може організувати такий особливий Могилянський захід? Отож осіннього вечора, в п’ятницю перед самісіньким ТСР команда Білого простору організувала свою теплу «Щиру Могилянку». Рандеву поетичних сердець відбувалося в Zoom, але технічна огорожа не стала на заваді оплескам, щасливим усмішкам та відвертим сповідям.
На вечорі можна було виконувати свою власну поезію, прозу, монологи, музику, декламувати улюблених поетів та прозаїків або просто послухати та надихнутися на майбутній тиждень відпочинку.
Насправді, ти ніколи не знаєш, що тобі треба квартирник, поки ти на нього не прийдеш. Це для мене вже хтозна який по рахунку івент такого формату і кожен раз це як емоційні американські гірки. Тут і про екзистенційне, і про проблеми любовні, і про соціальні конструкти, і про пошук сенсів. Ну і загалом був радий почути знайомих мені людей і дізнатися нові для себе імена
— Іван Павлосюк, ФГН — 2, Бадді культурології
“Щира” виявилася антиподом до банального університетського заходу з нудними віршиками від юних романтиків. Очевидно, що все пройшло, немов за сім хвилин. Тільки в КМА гармонічно пролунають “Ой у вишневому саду” й ода лайці та цензурі
— Оксана Озарчук, ФГН — 1
Теплий чай у руках, постійні оплески та коментарі в чаті: «Ваууу», «неймовірно», «кинь свій канал у телеграмі», «ви вкрали в мене серце». Уся атмосфера вечора була оповита атмосферою підтримки та довіри. Невід’ємною частиною цієї «команди ментальних вболівальників» була: координаторка Білого Простору — Ганна Томляк, яка власне представляла кожного учасника, слідкувала за процесом виступу та дотриманням таймінгу, Анна Досенко — людина, яка модерувала інформативне поле, аби кожному учаснику було особисто повідомлено про час та формат вечору. Андрій Яковенко, який допомагав із вирішенням технічних питань. Загалом усі учасники дійства були каталізаторами натхнення та відкритості, вони просто не могли втримати свій захват від почутого.
“Щира могилянка” — зовсім не перший літвечір у моєму житті. Проте це вперше я почуваюся так розкуто й спокійно. Тут усім раді, і це помітно одразу. Дистанційний формат атмосфері заходу теж не зашкодив: ми почувалися як удома.
Жураховська Олена, ФСНСТ — 1
Вечір гострих, терпких, солодких, гірких та теплих слів. Було неймовірно приємно “торкнутися” творчості інших людей, людей яскравих, талановитих і різних. Дуже рада, що цей літвечір відбувся й вже чекаю на наступні.
Маша Салан, ФПрН — 1
Багато учасників цьогорічного вечору були особливо тендітними та водночас дуже запальними — це фреші КМА. Команда Білого Простору та завше підтримуючі Бадді створили особливу, відкриту та щиру могилянську атмосферу, тому що саме першокурсникам та першокурсницям так необхідний цей творчий осередок, де вони можуть поділитися своїм особистим: бути не просто почутим, але й отримати підтримку та впевненість, натхнення творити надалі. Розуміння того, що «творчість не для шухлядки в столі».
Це була моя перша Щира Могилянка. Я довго вагалася, чи варто брати участь, але на самій зустрічі зрозуміла, що недаремно долучилася. Талановиті люди, надзвичайно тепла атмосфера та багато-багато емоцій, незважаючи навіть на дистанційний формат — такою була Щира Могилянка цьогоріч, і я дійсно рада, що змогла поділитися особистим з іншими спудеями та спудейками.
Ірина Мельничин, ФГН — 1
У буремні карантинні часи багатьом не вистачає банального спілкування та драйвових моментів, що відтак лишатимуться в пам’яті. І нехай не в усій своїй повноті, однак це щастя, що НаУКМА, а зокрема “Щира Могилянка”, надає таку можливість квазісоціалізації. Радий, що зміг узяти участь у такім заході та сподіваюсь на якнайшвидше переведення цих моментів у площину зустрічей в офлайн режимі.
Тимофій Сонько, ФГН — 1
На “Щирій Могилянці” цьогоріч, як, власне, і торік, я була слухачкою. Єдина річ, котра змінилася, — за рік я дізналася Могилянку трохи ближче й примірила на себе роль бадді. Звісно ж, переймалася, чи буде онлайн-формат комфортним, чи збережеться атмосфера й чи буде так само затишно й тепло, але, як на мене, нам, команді БП, вдалося зробити все якнайкраще. Захоплююся своїми (і не своїми) фрешами (і не фрешами)! Певна, що ми всі разом змогли витворити дух щирости та могилянськости (:
Анна Погорєлова, ФГН — 2, Бадді української філології
«Несказане лишилось несказаним» — не про творчий вечір «Щира Могилянка», що не може не тішити. Чекаємо наступних зустрічей та подій від Білого Простору, а вони обов’язково будуть!
Ілюзіон: “Ні”
5 жовтня 1988 року в Чилі пройшов референдум стосовно продовження президентських повноважень очільника держави Аугусто Піночета, який правив Чилі вже п’ятнадцять років. Референдум став протистоянням двох кампаній — «Так» і «Ні». У разі перемоги кампанії «Так» Піночет залишався би при владі ще на вісім років, але тепер вже й з певною демократичною легітимністю. Перемога кампанії «Ні» починала б відсторонення диктатора від влади — він правив би країною ще рік, після чого мав передати владу новому Президенту, обраному на демократичних виборах.
Однією з особливостей цього референдуму було те, що вперше за п’ятнадцять років доступ на телебачення отримала опозиція — п’ятнадцять хвилин щодня протягом місяця. Ні сам диктатор, ні його прибічники не бачили від того особливої небезпеки — вони й так контролювали все в країні. Але сталося те, чого ніхто не чекав…
Рене Сааведра (Гаель Гарсія Берналь) — працівник рекламного агентства. Він — син політемігрантів, значну частину життя провів за межами Чилі, однак політикою не цікавиться. Проте одного разу до нього звертається друг його батьків Хосе Томас Уррутія (Луїс Ньєко) з пропозицією висловити свою професійну думку стосовно агітації кампанії «Ні»…
Попри те, що головною темою фільму є політика, а саме електоральна кампанія, «Ні» не тільки і не скільки про політику та політичну боротьбу, політичну рекламу і рекламу взагалі, скільки про креатив, креативне мислення, народження та розвиток ідей. І це стосується не лише політичної агітації, а й, наприклад, реклами «Кока-коли», якою починається фільм і реклами серіалу, якою він завершується. За кожним рекламним роликом, як політичним, так і неполітичним, стоїть певна ідея, яку детально пояснюють творці роликів.
Хотілося б також сказати про те, наскільки яскраво у фільмі показана електоральна кампанія. Особливо це стосується агітації. Показані у фільмі прийоми «боротьби за електорат» виглядають настільки яскраво, що здається, що попри художній характер перед глядачем постає своєрідний фільм-підручник для майбутнього працівника PR-сфери. Наприклад, епізод, в якому показана зміна стратегії кампанії «Так» — перехід від нагадування про економічні успіхи уряду до висміювання кампанії «Ні». Під час перегляду ролику конкурентів Рене кидає: «Ми не будемо реагувати» — адже розуміє, що раптова зміна стратегії це знак, що кампанія не приносить очікуваних результатів.
Хороше враження справляє акторська гра. Особливо це стосується Гаеля Гарсії Берналя (Рене Сааведра) та Альфредо Кастро (Лучо Гузман). Рене та Лучо, колеги по роботі та друзі, однак, опиняються по різні боки барикад. Рене займається просуванням кампанії «Ні», Лучо — кампанії «Так». Та попри це, вони залишаються друзями, Лучо, знаючи, що Рене стоїть за кампанією «Ні», не видає його, а наприкінці фільму навіть допомагає витягти з поліції затриману на опозиційній демонстрації дружину друга.
Також хотілося б зазначити увагу до деталей. Важливу роль у фільмі виконує кінохроніка кінця 80-х та агітаційні ролики, які, до слова, реальні.
Тож аби решта фільму не контрастувала з ними, він знятий в стилістиці відеофільмів того періоду. Через це складається враження, що глядач дивиться не сучасний фільм, а стрічку, зняту, так би мовити «по гарячих слідах». Завдяки такій увазі до деталей режисеру вдається досягти більшої достовірності, що безумовно, є великим успіхом.
Цей фільм вартий того, щоб його подивитися. Особливо, якщо глядача цікавить історія, пропаганда та маніпуляції свідомістю.
А що там місцеві вибори?
Цього року багато Могилянців підуть на свої перші місцеві вибори. Загалом, у голосуванні можуть взяти участь близько 32 мільйонів українських виборців у 1471 громаді. Але процедура проведення місцевих виборів досить складна, а також цього року ми матимемо відкриті списки кандидатів у депутати. Тож давайте розбиратися, що це значить і як віддати свій голос.
Кого ми обираємо?
На місцевих виборах 25 жовтня 2020 року обиратимуть очільників сільських/міських рад, депутатів місцевих рад, а також депутатів районних і обласних рад. Як представники виконавчої гілки влади, вони мають велику кількість повноважень і обов’язків, але які ж саме?
За ст.42 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” до обов’язків міського/сільського голови входять керування профільними комітетами і підписання рішень місцевих рад; внесення на розгляд місцевої ради питань, пов’язаних з розвитком населеного пункту; скликання сесій, головування на них і формування порядку денного місцевих рад; призначення і звільнення з посад керівників виконавчих підрозділів місцевих рад; розпорядження бюджетними коштами, призначення яких визначають місцеві ради; представлення свого населеного пункту у відносинах з державними органами; забезпечення розгляду звернень громадян у визначеному законодавством порядку тощо.
Міські/сільські ради займаються розглядом звернень депутатів; приймають рішення про проведення місцевого референдуму; затверджують програми соціально-економічного, культурного розвитку та інших цільових для населеного пункту програм; затверджують і керують місцевим бюджетом та займаються питаннями місцевих податків; керують природними ресурсами місцевого значення та регулюють земельні відносини; затверджують місцеві містобудівні програми та генплани; приймають рішення з питань боротьби з стихійними лихами, епідеміями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність тощо.
До обов’язків і повноважень районних і обласних рад також входить велика кількість важливих функцій, тож якщо ви є виборцем з громади, яка обиратиме депутатів у такі ради — ознайомтеся ближче з законодавством України про місцеве самоврядування.
Як обираємо?
Цьогоріч ми матимемо відкриті списки — тобто при голосуванні ми спочатку обиратимемо партію, а потім одного з кандидатів цієї партії, якого ми хочемо бачити депутатом від своєї громади. Зазвичай на місцевих виборах українці отримували 4 бюлетеня для голосування: за сільського/міського голову, депутатів місцевої ради, депутатів районної ради і депутатів обласної ради. Втім, існує певна різниця для виборчих округів, де виборців менше 10 тисяч осіб і більше.
- для населених пунктів з кількістю виборців більше 10 тисяч осіб
Виборці отримають 1 бюлетень, де потрібно буде лише обрати прізвище кандидата на посаду міського чи сільського голови і 3 бюлетені, де потрібно буде обрати партію та кандидата від неї до міської/сільської ради, районної та обласної рад.
Виключеннями є:
1. У Києві виборці отримають 2 бюлетеня: на посаду міського голови та депутатів міської ради, оскільки Київ є окремою територіальною одиницею і не належить до району чи області.
2. Виборці з Житомира, Кривого рогу, Кропивницького, Полтави та Херсона отримають п’ятий бюлетень, адже їм також потрібно буде обрати депутатів районних рад міста.
3. Виборці з деяких районів Чернігівщини отримають п’ятий бюлетень у зв’язку з довиборами у Верховну раду.
4. На деяких територіях Луганської і Донецької областей України виборці отримають 3 бюлетені: на посаду міського/сільського голови і депутатів місцевої і районної рад, а також у 18 громадах на підконтрольній Україні території вибори не будуть проводитися.
- для населених пунктів з кількістю виборців менше 10 тисяч осіб:
Виборці отримають 2 бюлетеня, де потрібно буде лише обрати прізвище кандидата на посаду сільського голови та депутатів сільської ради, а також 2 бюлетеня, де потрібно буде проголосувати за партію і за одного з кандидатів з неї на посаду депутатів районної та обласної рад.
Загально при голосуванні потрібно у зазначених полях або ставити галочку чи хрестик, або писати у полі з трафаретом цифру з номером депутата у виборчому списку. Приклади заповнення опублікували ЦВК та громадянська мережа “Опора” .
Результати голосування
Списки очільників населених пунктів та депутатів, яких було обрано на цих місцевих виборах, ЦВК має оголосити до 6 листопада 2020 року. Для того, щоб кандидат на посаду міського/сільського голови виграв, він повинен набрати більшість голосів у населених пунктах, де менше 75 тисяч виборців, або набрати більше 50% голосів, якщо в населеному пункті мешкає більше 75 тисяч виборців. Тож другий тур виборів на посаду міського голови можливий, якщо кандидати наберуть однакову кількість голосів (у місті/селі, де <75 тис. виборців) чи жоден з кандидатів не отримає більше 50% голосів (у місті/селі, де >75 тис. виборців).
І на сам кінець: явка на попередніх місцевих виборах по Україні склала трохи менше 50% виборців, а цього року у зв’язку з пандемією вона може бути ще меншою. Втім саме 25 жовтня ми будемо обирати тих людей, які займатимуться розвитком наших міст і сіл, допомагатимуть у боротьбі з пандемією і від яких буде залежати, чи буде в вашому районі новий парк. Вибори — це шанс надати повноваження гідним людям, які готові ефективну виконувати свою роботу. Дотримуйтесь заходів безпеки, голосуйте помірковано і обирайте тих, кому довіряєте.
Любимо згадувати про тебе,
Коли прокидаємося на пари:
Про авдиторії й бібліотеки,
Сходи, плаци та актові зали.
Нехай порожньо в твоїх коридорах,
Та в сердець наших однакові пульси.
Віримо, що побачимо скоро,
Як сонечко сходить над бурсою.
© Спудейський вісник, 2020
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
