Навчай для України — інтерв’ю з Анною Кудріновою
Проблема якості освіти в Україні є надважливою: тисячі школярів/-ок та студентів/-ок у навчальних закладах здобувають не просто освітній рівень — вони вчаться необхідним для подальшого життя навичкам та засвоюють цінності, що стають основою для формування світогляду.
Серед недержавних ініціатив, що покликані поліпшувати досвід тих, хто навчається — ГО «Навчай для України», що входить до глобальної мережі Teach For All. Мережа охоплює близько 60 країн і її головною метою є подолання освітньої нерівності шляхом залучення молодих, ініціативних та прогресивних вчителів, щоби вони ставали рольовими моделями для своїх учнів.
Новий набір на програму вже триває — реченці, відповіді на найпоширеніші запитання та деталі проєкту можна дізнатися на сайті організації.
Ми поспілкувалися з учасницею програми та вчителькою англійської мови у Доброславському ліцеї Анною Кудріновою та розпитали про етапи відбору, досвід життя в одній з громад Одеської області, виклики у роботі з дітьми та про те, як програма змінює та чого навчає.
Як ти дізналась про цю ініціативу? Може, від когось почула, десь побачила оголошення… Можеш розповісти?
Взагалі, я закінчила соціологію в Могилянці у 2021 році. Не пам’ятаю як, але наткнулась на статтю однією з випускниць «Навчай для України» 2019 року, де вона ділилася своїм досвідом. Ця стаття була, здається, на ресурсі, який називається Політична критика (онлайн-видання — прим. ред.). Я прочитала, подумала: «Мені так подобається вчити дітей, а тут ще й така класна мета є в програми — треба буде податися туди, коли закінчу бакалаврат». А ще я працювала вчителькою part time, поки була студенткою.
Коли я була на середині 4 курсу і думала, що мені далі робити, бо іти одразу на магістерку в Могилянку на соціологію я не хотіла — побачила, здається, в інстаграмі чи фейсбуці рекламу цієї програми. Вона мені вилізла і я така: «Це доля, це доля мене знайшла».
А як було з відбором? Чи складно було пройти, з яких етапів він складався?
Він складається з таких етапів:
1) Спершу ви заповнюєте заявку. Заявка — це просто гугл-формочка, доволі об’ємна. Там треба і мотивацію свою прописати, і надати інформацію щодо освіти, і подумати про можливі особисті виклики під час переїзду в громаду.
2) Цьогоріч якщо ви класно пройдете попередній етап, то вас запрошують на автоматизоване інтерв’ю, у рамках якого треба записати відеовідповіді на декілька питань про попередній досвід та поділитись баченням ідеального вчителя та класу. А вже потім запрошують на особисте інтерв’ю з членами команди.
3) Якщо ви гарно пройшли інтерв’ю, то переходите до Центру оцінювання. Це, як на мене, найскладніший етап, бо він дуже комплексний. Це щось на кшталт онлайн-інтенсиву, куди запрошують багато кандидатів. Ви разом маєте працювати в групах, аби вирішити низку кейсів, провести невеличкий урок, а також його проаналізувати й глибше поспілкуватися з командою відбору.
4) Якщо ви успішно пройшли ЦО, вам пропонують долучитися до Літнього інституту. Літній інститут — це 6-тижневе інтенсивне навчання, частина з якого — онлайн, а частина наживо. Офлайн ви практикуєтеся власне працювати з дітьми, планувати, складати та проводити уроки. Онлайн розказують всю теорію шкільну — наприклад, як заповнювати журнали тощо. Якщо ви успішно проходите Літній інститут — стаєте учасником програми.
Чи передбачає ця програма проведення позашкільних активностей, проєктів у громаді?
Програма передбачає, що учасник має якомога більше долучатися до життя школи й громади. У першому семестрі першого року в програмі вам дають час на адаптацію до нової громади, з’ясування, куди та до кого можна звернутися з різними проблемами тощо. З другого семестру вже додається позашкільна робота типу гуртків, факультативів — чогось, що ви можете проводити у школі з дітьми. На другому році програми (у форматі, що був у нас) треба розробити проєкт, що буде іти на користь і дітям в школі, і громаді.
Через повномасштабне вторгнення цьогоріч формат трохи змінився: триває відбір на однорічну програму і тільки у громади Київської області. Тож ймовірно, що нині вимоги з проєктної діяльності будуть іншими, але ми, учасники, які зараз завершують свою участь у програмі, робимо проєкти.
Конкретно я займаюся, наприклад, учнівським самоврядуванням. Зараз ми з учнями проводимо купу різноманітних заходів онлайн і офлайн.
Програма передбачає, зокрема, навчання на заочній формі в університеті імені Грінченка. Як тобі вдається поєднувати всі ці активності та віднаходити баланс між ними?
Заочна форма навчання передбачає начитку матеріалу та екзаменаційну сесію двічі на рік — це 2 тижні на семестр, у які ви можете взяти відпустку від школи та зосередитися на навчанні. Постійного навчання з семінарами, як у Могилянці, немає. Я б не сказала, що вчителювання і навчання на заочній формі важко поєднувати.
Чи є у тебе за програмою ментор, яка в цілому його роль?
Одним з величезних, як на мою думку, плюсів програми є менторська підтримка. В мене є, до речі, це дуже цікава історія: ту статтю, що я її прочитала на Політичній критиці, написала дівчина, що зараз є моєю менторкою. Роль менторів — підтримувати вас морально та методично: наприклад, якщо ви не можете знайти спільну мову з класом, проводити спокійні уроки. Як щось іде не так, ментор вам допомагає, пропонує рішення, додаткові методики для використання.
Ще один важливий аспект — на менторських сесіях ми ще й вдосконалюємо лідерські якості: тайм-менеджмент, визначення цілей тощо. Якщо ви така людина, якій для досягнення задуманого потрібна підтримка ззовні, ментор якраз вам її забезпечить.
Словом, ментор — це хтось ззовні, хто контролює ваш особистісний та методичний розвиток.
Ми знаємо, що від початку повномасштабного вторгнення «Навчай для України» змогли втілити низку освітніх проєктів. Чи долучалась ти до якихось з них? Як взагалі змінилося навчання після 24 лютого?
Раніше «Навчай для України» фокусувалися виключно на програмі з учасниками, що їдуть в громади та їхній методичній підтримці, лідерському розвитку, співпраці з громадами. Від початку вторгнення фокус трошки змінився.
Це все ще є одним з найбільших сегментів програми, але організація також опікується й іншими проєктами. Наприклад, «Освітнім супом» — програмою тьюторської підтримки з української мови та математики, предметів, що входять у НМТ. Це безкоштовні онлайн-заняття у малих групах з урахуванням шкільної програми для учнів 5–10 класів. Оскільки заняття проходять онлайн, долучатись можуть і школярі, що виїхали за кордон. Другий проєкт більш спрямований на вчителів, так і називається — «Спільно для вчителів». Це проєкт ментальної підтримки для освітян, який реалізовується за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні в рамках ініціативи «Спільно до навчання».
Я, як вчителька англійської, не могла бути залучена до «Освітнього супу», тому долучалась до літніх офлайн-таборів «Збиранка», які «Навчай для України» організовували за підтримки Save the Children в Чернівцях, Тернополі та Львові для учнів п’ятих — дев’ятих класів. Я працювала на таборі у Чернівцях, мені дуже сподобалось.
Скажу чесно, було важко. У нас було два тижні канікул після початку вторгнення, і за ці канікули я встигла перебратися з громади до Львова, де жила у своїх колег. Познайомилися з їхніми учнями, а своїх бачила тільки онлайн.
Це багато говорить про силу когорти, силу «Навчай для України»: в будь-якій проблемній ситуації можна до них звернутися. З дітьми було дуже важко підтримувати зв’язок, особливо на етапах відключення світла, бо під час дистанційки я не перебувала в громаді, тобто не бачила дітей у школі, на вулицях…як зараз, коли я виходжу в Доброславі по молоко, то зустрічаю половину своїх учнів (усміхається).
Чи багато взагалі людей після цієї програми залишаються у педагогіці? Можливо, ти знаєш якісь конкретні випадки, коли люди йшли не в педагогіку, а там не знаю, якесь соціальне підприємство після цієї програми, в іншу сферу, тобто, як вони можуть застосувати ці знання в іншому середовищі?
Ми зараз багато спілкуємося з випускниками попередніх когорт, бо самі готуємось до випуску з програми. Насправді є десь статистика, що близько 80% учасників «Навчай для України» залишаються у сфері освіти. Це не завжди педагогіка — інколи йдуть в освітянські ГО. У мене є знайома, що працює в IT, але вона намагається спрямувати увагу організації на освітні потреби. Більшість учасників таки залишаються в освіті, бо коли ти пропрацював 2 роки у школі та вже бачиш зсередини якісь проблеми, знаєш, як їх можна вирішити, та маєш досвід вчителювання, йти в іншу сферу вже не хочеться.
Ти вже знаєш, що плануєш робити в майбутньому, залишитись в освіті вчителькою чи ні?
Це питання заборонене у колах учасників, які випускаються. Це як, знаєте, випускникам з університету часто ставлять питання «Ким ти будеш працювати опісля?» — тут те саме.
Я думаю, що залишатимусь в освіті, бо мені реально подобається тусити з дітьми. Я для себе з’ясувала, що онлайн — точно не мій формат, не вистачає взаємодії. Мені хочеться підійти до парти, постукати по столу, потикати пальцем у зошит, наклеїти стікер, погладити по голові, сказати, які всі молодці. Словом, мені дуже важливо мати очну взаємодію з дітьми. Скоріше за все, я продовжуватиму вчителювати. Не знаю, в якій школі — можливо, приватній. Але в освіті точно залишатимусь, бо це воно — моє покликання.
Чи можеш ти стверджувати, що програма «Навчай для України» змінила тебе певним чином, що вона повпливала на твою особистість?
Так, безперечно. З Могилянки я виходила з ідеалістичним поглядом на світ. Я випускалася з думкою «Зараз я зміню освіту України, зараз я оцю систему перебудую. Я знаю, як це робити. Я знаю, до чого ми маємо прагнути…»
А коли ти їдеш в сільську місцевість і бачиш, як реально це працює, чим живуть учні й вчителі, то тебе ніби обличчям занурюють у холодну воду. Ти помічаєш, що не все так легко робиться, як хотілося б, і доводиться адаптовуватися.
Якщо ти можеш, скажи одним-двома реченнями, чому досвід участі в цій програмі є важливим для тебе особисто?
(думає)
Можна це буде довге речення?
Так, звісно.
Цей досвід про поєднання розвитку особистісного і вкладу в розвиток людей навколо: ти як береш щось для себе, так і віддаєш… Це про досвід переїзду, досвід справжнього «дорослого» життя, про відповідальність за інших, про те, аби вчитись чогось від інших. Ці всі аспекти дають неймовірний поштовх до кращого розуміння себе та світу.
Понад два тижні лишається до закриття формочки, тож якщо участь у проєкті тебе зацікавила — хапай можливість! Реєструйся у телеграм-боті до 31 травня та долучайся до змін в освіті та світі! Більше про ініціативу можна дізнатися на сайті проєкту.
© Спудейський вісник, 2023
© Жодна частина цього матеріалу не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
Facebook | Instagram | Telegram | Twitter | YouTube| Spotify | Email
