О слово рідне. Спудейський вісник №7 (21.02.21)
ЛІТЕРАтурне
▼
Дебати в СК: 21 епізод улюбленого сіткому
▼
Please, stand up
▼
«ШКОЛА ДИСКУСІЙ» — ПРОКАЧАЙ СВОЇ ОРАТОРСЬКІ НАВИЧКИ
▼
Майже наукові розмови про історію
Переднє слово
Добрий вечір, шановна спільното!
Час плинний, а наше життя триває у синхрон із ним. Мінуси хотіли знову на нас зазіхнути, як тієї однієї зими… але прийшло просвітлення і тепло вже тут. Нарешті Могилянка довідалась кандидатів у президенти НаУКМА. А також відбулися дебати кандидатів до СК.
Сьогодні ми відзначаємо День рідної мови. Закликаємо всіх, хто досі чомусь не розмовляє українською — переходити. Це просто, але як цінно для всіх нас та приємно. Українська мова пережила занадто багато, щоб нею просто так зневажливо не послуговуватись. Цінуймо та розвиваймо!
Цього тижня українці вшановували пам’ять полеглих Героїв Небесної Сотні. Сьогодні ми маємо можливість вільно врядувати на своїй споконвічно рідній землі. Це жахаюче…. щоб відбулися зміни в країні, то має проливатись кров… це щось невиправдане й наскрізь чорне. Саме в ці дні, що вже в такому здавалось би далекому 2014, Україна вистояла, але віддала своїх людей за вільне, демократичне та європейське майбутнє. Пам’ятаймо та борімось щодня — це наша пряма відповідальність.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. ГЕРОЯМ СЛАВА!
Попереду новий тиждень і нові клопоти. Бережімо одне одного, цінуймось та шануймось.
ЛІТЕРАтурне!
Почну як в казці: одного разу в одному тридев’ятому поетичному чаті в юної поетки зав'язался полеміка з пані, яка стверджувала, що про кохання писати найлегше. Дівчина обурилася: “Як це: легко писати? Я годинами шукаю одне єдине слово, аби описати хоч одну грань своїх почуттів, а комусь, виявляється, найлегше!”.
Це підштовхнуло її на дослідження (насправді — просто гортання каналів з поезією знайомих і не дуже людей). Висновок був єдиним і конкретним: “Не знаю, як там кому про кохання писати, але я хочу про нього слухати.”
Так ось і виникла ідея організувати подію 14 лютого, яку нагородили промовистою назвою “Український ритм”.
Казка, звісно, вийшла не надто змістовною і далекою від правди, але все ж — повертаю вас до реального світу і трохи привідкриваю куліси чергового мистецького вечора.
Є така неймовірна організація — Litera A. Її заснувала випускниця КМА Настя зі своєю подругою Кріс, а згодом вони зібрали велику команду прекрасних людей, які тепер роблять неймовірні літературні і не тільки події. Останній наш захід мав певний концепт: мистецтво завжди відкривається інакше, якщо з’єднати його з іншим мистецтвом. І ми пов’язали дві сфери, які, звісно, одна без одної прекрасні, але разом — особливі, як ніколи. Музика та поезія.
В грудні ми робили подібний захід, на якому читали поезію під духові інструменти, а цього разу — під гітару. Хіба про кохання можна розповісти краще, аніж під акорди?
“Український ритм” мав ще один концепт. “Ритм” я вже пояснила, а тепер про перше слово. В нас була позиція — хочемо робити захід саме з українською поезією. Саме з авторами, що читатимуть чи співатимуть державною, бо часом хотілося б згадати, яка наша мова насичена, глибока, мелодійна та гнучка. Навіть на “вільний мікрофон” був встановлений “Language control” і гості мали змогу прочитати два свої вірші, але лише українською мовою.
Більшість наших відвідувачів цей формат оцінили і підтримали, але не кожен захід від Litera A буде саме таким. Ми готуємо настільки багато нових заходів та проєктів, що зможемо задовольнити літературні потреби усіх і кожного.
Усі дороги ведуть на Поділ — цей літературний вечір ми організували також саме в цьому районі. “Майстерня Космосу” погодилась взяти нас і наших авторів під своє крило. А щодо наших поетів та поеток, то на сцені були настільки різні персоналії і така різна поезія, що здавалося, в просторі змінювалося навіть повітря. Ми запросили Одарку з її феноменальною метапоезією, Сновиду з її філігранною лірикою, Артема з його фантастичними римами і мене (комічно виглядає) з моїми віршами про метро та НАТО, хоча в першу чергу вони теж про любов. Не можу не згадати ще про двох юнаків, без яких би цей вечір не відбувся — наші музиканти Нік та Андрій.
Ми говорили про любов. Співали про неї, мріяли про неї, танцювали про неї, слухали про неї. Навряд чи фото передадуть весь нуар того вечора, але все, що я можу порадити — обов’язково слідкуйте за оновленнями на сторінці Litera A, бо ми збираємося вкрасти ваші серденька нашими вечорами.
Дебати в СК: 21 епізод улюбленого сіткому
Сподіваюсь усі зручно вмостилися, заварили собі потрійний еспресо та роздрукували бінго з минулих років, адже сьогодні на вашому екрані ви зможете побачити (а скоріше прочитати) цьогорічні дебати на посаду членів та членкинь 21 каденції СК. Хочемо нагадати вам, що вони відбулись онлайн на минулому тижні на Facebook сторінці СВК. Усі охочі можуть й досі переглянути їх, адже часу до голосування за нових представників факультетів ще вдосталь — воно починається 24 лютого. Але якщо у вас немає в добі 36 годин, і ви все ще зацікавлені у програмах кандидатів, то мерщій читати нову статтю від Вісника, де ми стисло перекажемо вам головні події та надамо короткі коментарі на роздум.
Кандидати від ФСНСТ
Серед пунктів його програми були викладені такі рішення:
— промоція СО серед студентів шляхом розвитку співробітництва між СО та адміністрацією;
— створення серії відео про Могилянку для студентів та студенток КМА.
До того ж, потенційний член СК отримав низку питань, серед яких важливо виокремити наступні пункти:
— Данило наполягає на створенні спеціальних комунікаційних годин між адміністрацією та головами СО задля розв’язання актуальних проблем;
— він вважає, що НАУКМА навчає людей бути свідомими громадянами та не просто працювати чи вчитись, а ще й змінювати світ навколо себе;
— у перспективі кандидат зацікавлений у роботі відділів співпраці CО/CІГ та юридичного;
— найбільшою проблемою у переході на офлайн навчання зазначає дотримання карантинних умов.
Найголовніше, що можна винести з представлення кандидата, це жага кандидата розвивати взаємодію СО та ОСС.
До своєї потенційної програми діяльності в СК відносить:
— проведення тритижневого проєкту з СО задля інтеграції першокурсників у життя НАУКМА;
— продовження школи самоврядування;
— створення відео з інструкціями щодо поведінки у критичних ситуаціях.
За допомогою дебатів ми також мали можливість дізнатись думку кандидата стосовно наступних ситуацій:
— вважає, що саме СК повинно поширювати інформацію про СО та запропонувати студентам долучитись до них;
— для Кирила НАУКМА — це ком’юніті та нові можливості;
— у подальшому бажає очолити відділ PR, адже очолював цей відділ у СВК;
— він вбачає проблему у пошуку авдиторій та деканатів першокурсниками у випадку переходу на офлайн навчання.
Кирил сконцентрувався на проблемах першокурсників та першокурсниць та навів конкретні схеми задля вирішення їх проблем: створення просвітницької школи по типу ВДМС та популяризація СО та СІГ.
У її програмі були викладені наступні пункти:
— створення відеороликів про кожну СО для першокурсників;
— створення програми менторства від студентів для студентів;
— покращення міжуніверситетської співпраці шляхом створення сумісних проєктів;
— нарахування годин для студентів, які є представниками факультетів на президентських виборах;
— організація регулярних опитувань старостами для покращення якості навчання;
— систематичне висвітлення діяльності СК, написання схем-патернів для типових ситуацій.
Серед відповідей кандидатки на запитання потрібно виділити наступні:
— Катерина вважає, що СК використовує не всі кошти тому, що процедура подання проєктів дуже складна. Саме тому вона пропонує її спростити;
— вона вважає, що НАУКМА існує для націєтворення та надання можливостей студентам;
— серед відділів СК вона серйозно розглядає можливості очолювати відділ HR або співпраця СО/СІГ;
— у своїх проєктах планує співпрацювати з СО.
Загалом, вектор праці кандидатки є досить обширним та включає такі речі, як бюджет СК, співпраця з СО, вибори та популяризація ОСС.
Кандидат від ФПвН
До пунктів програми кандидата входять:
— взаємодія з ОСС, СО та СІГ: налагодження комунікації з КС, часткова зміна положення РГ;
— заохочення студентів та студенток до долучення в СО та СІГ;
— введення політики open and free textbooks, розширення доступу до ресурсів;
— оновлення офіційних сторінок СК, перспектива заснування сторінки СК у тіктоці;
— проведення дискусій зі студентами щодо дистанційного навчання та актуальних проблем;
— подальше медіаторство СК у конфліктних ситуаціях.
Кандидат мав змогу також відповісти на питання від членкині СК та авдиторії. Деякі з відповідей ви можете побачити нижче:
— Руслан вважає найбільшою проблемою у СК брак комунікації і сподівається, що у майбутньому усі глави СО та ОСС будуть співпрацювати як одна велика команда;
— кандидат вважає, що у положенні про студентське самоврядування повинно бути прописано більше деталей: функції асоційованих членів РГ, секретаріат СК та можливості у СО та СІГ;
— хотів би спробувати себе у ролі голови СК, а також очолити юридичний відділ;
— Руслан вбачає велику силу у подальшій співпраці СК та КС.
Кандидат від ФПвН вважає, що посада старости та члена СК будуть гармонічно поєднуватись у його житті та планує активно працювати з правовими актами НАУКМА.
Кандидат від ФГН
У своїй програмі кандидат зазначив, що планує:
— залучати викладачів з інших університетів (КНУ, УКУ) для викладання;
— вирішити проблему нарахування корпоративних годин;
— шукати ресурси для фінансування студентських проєктів;
Також ми зібрали для вас відповіді на ключові питання до кандидата:
— Своїм першим кроком Роман бачить налагодження малих придбань для вирішення проблем забезпечення аудиторій;
— Для збільшення комфорту студентів він планує зібрати всю робочу літературу курсів в одному місці, обговоривши це питання зі старостами перших та останніх курсів;
— Найкращим способом для поширення інформації про Студентську колегію він вважає телеграм;
— Ще Роман казав, що думав над тим, щоб висунути себе на голову, а з відділом він не визначився, однак точно впевнений, що не представлятиме фінансового;
— Кандидат відповів, що комунікація студентів і підрозділів адміністрації університету має бути максимально комфортною для всіх її учасників.
Загалом з презентації Романа та його відповідей на питання можна зрозуміти, що він має на меті покращити комфорт студентів у важливих сферах університетського життя.
Кандидат від ФПрН
Кандидат під час своєї презентації зазначив декілька пунктів у своїй програмі:
— Він вважає, що основна функція СК — представницька, а от до наймасштабніших подій все одно буде залучена частина Могилянки;
— Іван відзначив якісну роботу минулої каденції СК у питаннях комунікації, а також він планує продовжувати у тому ж дусі, модернізувавши деякі процеси;
— Цікавою родзинкою є ідея зі створенням загального літопису самоврядування, для створення якого він планує особисто збирати інформацію;
Серед відповідей на ключові питання до Івана, ми можемо виділити:
— На питання, як кандидат планує допомогти своєму факультету, він відповів, що хоче стати посередником разом з СК у вирішенні питань з виходом ФПРН у офлайн навчання;
— На його думку, основними напрямки СК повинні бути:
1) представництво студентів;
2) створення бюджету;
3) більше залучення студентів до ОСС;.
4) не кожен студент може знати, що робить СК, але кожен студент має знати, як звернутись до СК;— Іван пропонує, щоб СК стало модератором між адміністрацією та радами гуртожитків, особливо під час недорозумінь у комунікації;
— Він вважає, що для більшого висвітлення діяльності СК варто використовувати чат-бот у телеграмі та активізувати кооперацію з могилянськими ЗМІ;
— Ще хлопець пропонує налагодити співпрацю з органами студентського самоврядування інших університетів для реалізації спільних проєктів та участі в міжуніверситетських об’єднаннях;
— Іван хоче очолити відділ HR та стратегічних комунікацій (зараз він є у цьому відділі, як асоційований член), а ще планує висуватись на голову СК.
Якщо підсумувати програму кандидата та його відповіді, то можна зрозуміти, що важливим аспектом його діяльності буде налагодження якісної комунікації зі всіма стейкхолдерами в університеті, а також більшого інформування студентів про те, що таке СК та які його функції.
Кандидатка від ФІ
Кандидатка озвучила багато цікавих пунктів під час презентації своєї програми, тому ділимось з вами ключовими:
— налагодити комунікацію СК: звіти про діяльність цього органу, оновлення інформації на сайті, збільшення активності соціальних мереж;
— проаналізувати процес запису на дисципліни, щоб покращити його і “зробити плавнішим, спокійнішим” (зі слів кандидатки)
— У блоці своєї програми “Права та безпека студентів” Дар’я планує швидко реагувати на кризові ситуації, допомагати студентам з інвалідністю та створити опитування щодо оцінки якості роботи працівників гуртожитків;
— Також дівчина буде підтримувати проєкти із сортування сміття та передбачатиме у бюджеті кошти для косметичного ремонту кімнат у гуртожитках;
Дар’я отримала багато питань як від теперішніх членів СК, так й інших студентів, тому знову ділимось з вами ключовими відповідями на них:
— вона вважає, що найкращим варіантом буде очолити операційний відділ;
— дівчина пропонує влаштувати міні-екскурсію для перших курсів, щоб вони краще розуміли, як влаштований університет або освітній блок із всією необхідною інформацією;
— хоче створити могилянський клуб фітнесу або організацією, що робитиме спортивні події на свіжому повітрі;
— Дар’я бачить рішення для забезпечення інклюзії у аналізі фідбеку від студентів з різними потребами, а вже тоді дій на основі цього.
Програма Дар’ї є досить структурованою та стосується важливих проблем студентства, а особливою родзинкою є те, що кандидатка торкнулась теми інклюзивності в нашому університеті.
Кандидати від ФЕН
Серед програми кандидата були визначені такі пункти:
— налагодження комунікації студентів у випадку конфліктних ситуацій;
— перевірка закупівель СК;
— систематичні опитування студентів стосовно покращення ситуації в НАУКМА;
— створення Школи Самореалізації задля поширення студентського досвіду.
Серед відповідей кандидата ми виділили найголовніше:
— вбачає великий потенціал у сторінці СК;
— Ігор не планує стати головою СК, але бажав би стати заступником та очолити фінансовий відділ;
— з досвіду голови гуртожитку Маккейна може сказати, що багато студентів не вважають свої проблеми важливими і не йдуть на комунікацію з членами самоврядування. Ігор вважає, що це можна вирішити шляхом популяризації СК та РГ;
— він планує залучити СО у Школу самореалізації, а в майбутньому бачить цей проєкт як окрему організацію в КМА;
— кандидат також вважає, що студенти повинні бути більше залученими у життя НАУКМА з юридичної точки зору.
Кандидат вже мав досвід попрацювати з фінансами протягом співпраці РГ та СК у сумісному проєкті та готовий брати на себе відповідальність за фінанси в СК.
Якщо скласти програми усіх кандидатів докупи, то можемо побачити, наскільки широкий спектр проблем студентства та університету загалом. Це круто, адже виграє від цього як кожен студент окремо, так і спільнота в цілому. Закликаємо кожного, хто має таку можливість, прийти і проголосувати за кандидата від свого факультету, щоб вони відчули вашу підтримку, адже це підтвердить їх легітимність та допоможе їм в реалізації їхніх амбітних планів.
Please, stand up
За вікном кінець лютого 2021 року, а це означає, що з моменту початку карантину минув майже рік. Певно, не буде перебільшенням стверджувати, що для дуже багатьох такий термін видається майже вічністю. У таких умовах здається, що змінюється саме сприйняття реальності. Минуле ніби блякне, поступаючись думкам про те, що дистанційне навчання відбувалось завжди. Навіть відсутність масок на обличчях акторів у фільмах починає сприйматись як тривожний нонсенс. Сам час сповільнився, консервуючи безкінечно довге теперішнє.
Однак кому, як не могилянцям, краще знати, що час плинний? І мова не лише про те, що хай би які складні періоди все одно закінчуються, а з початком світової вакцинації повернення до життя, здається, ген-ген видніє. На мою думку, життя і не зупинялось. Зміна обставин тільки продемонструвала, що необов’язково триматись за руки, щоб бути поруч; приходити до аудиторії, щоб послухати лекцію; сидіти в офісі, щоб виконувати улюблену роботу. А найголовніше — що серцем кожного закладу, компанії, організації й загалом держави є люди. Спільнота насичує життя сенсами, а спільні ідеї долають будь-які фізичні відстані між нами.
Певно, саме тому навіть у дистанційному ритмі пульс Могилянки не затихає, хоч листівки про нові події перемістилися з дошок кампуса у Facebook-події. Так, у січні канали замайоріли оголошеннями про набір нових учасників до ЕкоКлубу «Зелена Хвиля». В новому році до багаточисленної команди доєдналось двадцять троє нових учасників-«мікрогрінів». Більшість з них традиційно склали фреші з усіх факультетів, повних нових ідей.
Незважаючи на вимушену відмову від великих проєктів (яка болісно вдарила по всім могилянським студентським організаціям), як-от щорічного фестивалю Mohyla Green Day, Екоклуб продовжив діяльність у зменшеному масштабі. Так, у вересні члени «Зеленої Хвилі» долучились до Всеукраїнського маршу за права тварин, а також організували флешмоб із проведення трештегів. В новому році в середовищі Екоклубу відбувся зовсім неочікуваний експеримент із форматом завдяки стендап-бенефісу активіста Fridays For Future Ukraine і дотепника Артура Саркісяна (Соціологія-4). Виступ, повний неочікуваних поворотів і жартів на тему вегетаріанського досвіду, вийшов гострим і провокативним.
Після завершення дехто з присутніх густо почервонів, більшість щиро аплодували, та навряд хтось із глядачів залишився байдужим. Здавалось, що у повітрі розлилось відчуття світлої радості, підсиленої перетворенням виступу на імпровізовану зустріч з довгими розмовами та вегетаріанськими смаколиками.
«Зовсім як старі добрі часи!» — певно, подумають декілька читачів цих рядків. Однак такий формат, безперечно, ще довго міг би не виникнути, якби не наш сьогоденний карантинний досвід. Нові вміння, нові види активностей, нові люди — те, що дає наснагу змінюватись і ставати кращими. Ми справимось з усім.
«ШКОЛА ДИСКУСІЙ» — ПРОКАЧАЙ СВОЇ ОРАТОРСЬКІ НАВИЧКИ
«Народ, пам’ятаєте як ми весело спілкувалися в червні щодо протестів афроамериканців в США? Це був чи не найактивніший період спілкування нашої бесіди. Та і думаю, що у багатьох з нас пролітала не одна година за цікавими, а часто контроверсійними розмовами в Антоновичів, КМЦ і т.д. На жаль, Covid-19 вніс багато корективів у стиль нашого життя. Очевидно, що і спілкування постраждало. Тож, якщо ви скучили за духом інтелектуального протистояння та бажаєте показати або покращити власні ораторські здібності, то ми радо запрошуємо вас стати учасниками нашого пілотного проєкту “Школа Дискусії” під егідою Спудейського Братства» — про старт нового проєкту діляться організатори — двоє правників — Юрій Фотій та Володимир Романчук.
«Школа Дискусій» — курс тематичних лекцій з «практичною роботою», що вже виходить за межі класичного дебатного кулубу. «Школа планувалася, як альтернатива дебатному — більш жвава, нецензурована, не так сильно регламентована та демократична. Першопочатково з Володимиром хотіли розвинути концепцію дебатів серед правничого факультету після успішного виступу на одному з семінарів, що проходив у такому форматі. Ми подумали, що було б класно робити таке на постійній основі. Вже у другому тримі, коли ми повністю адаптувалися до процесу навчання, було прийнято рішення відвідати дебатний клуб. Ходили ми туди десь два-три тижні, але все ж формат проведення таких ораторських змагань нам не дуже імпонував. Нас цікавив не стільки результат дискусії, як сам процес протиборства полярних позицій. Остаточно ми це усвідомили, коли достатньо часто сиділи у вікнах між парами» — говорить Володимир Романчук.
Протягом тижня учасники мали нагоду прослухати курс тематичних лекцій від спеціалістів різних сфер: кураторів молодіжного парламенту, співробітників по роботі з громадськістю та викладачів, що не приховують власного досвіду, серед яких є помилки й «провтики»:
«Сподобалось, що всі лектори мали різний досвід і всі лекції були корисними (для використання у певних ситуаціях). Дуже дружелюбна атмосфера, всі дуже милі! Дуже сподобалась лекція “Специфіка роботи з широкою аудиторію”. Нас не живили надіями “Зроби це — й станеш успішним”, а розповідали про свій досвід, щоб ми могли зробити власні висновки та використовувати це в своєму житті!» — Анфіса Ігнатова — ФСНСТ — 1 курс.
Отож, першою порадою від Школи Дискусій буде емпатія — найперше на чому наголошують лектори. Йдеться про здатність людини розуміти почуття, емоції, психологічний стан іншого. Наводячи приклади з життя, віддзеркалюючи емоції ви з аудиторією на одному боці. Лекція перетворюється не на «голос в трубу», а на вирішення командою проблемного кейсу.
Час пандемії вніс корективи. Багато провідних практик на кшталт: «тримайте руки на рівні середини тіла» чи «зберігайте зоровий контакт» просто-напросто себе віджили.
Тож, другою порадою від лекторів Школи Дискусій буде презентація. Не пихайте багато тексту і слідкуйте за гамою кольорів. Людям простіше запам’ятовувати асоціаціями — скористайтесь цим! І не пишіть скриптів: це вас відволікатиме і прив’язуватиме до тексту. Будьте flexible! Але будьте пильні: деякі технічні навороти можуть не спрацювати, тож щоразу перевіряйте свої матеріали до показу на чужій техніці.
Третє — це підготовка. Імпровізація — вершина майстерності, потребує, як не дивно, потужної підготовки. Про свою підготовку Школи Дискусії організатори розповідають з гумором:
«Цікавим був випадок, коли, ми за два тижні до початку Школи, Марічка з СБ пояснила нам, що два тижні для підготовки до проєкту мало, тому нам варто його відстрочити. Отримавши відгул ми продовжили відпочивати і, перебуваючи у бані на дн нашого друга, Юра нагадав, що в нас нема ні команди, ні платформи, ні сталого списку лекторів. Тож замість двох тижнів Школу ми створювали 5 днів»
За будь-яких обставин важливо зберігати контакт із публікою, помилки перетворювати на жарт. До прикладу «що я щойно казав?..», має зацікавити аудиторію більше, ніж протяжна пауза. «Не бійтеся запитати у людей що ви казали, це лише покаже їм, що ви також жива людина. Перед тим як запитувати, скажіть про свої почуття людям чесно: « Я захопилася, відволіклася, запанікувала….». Помилку вже зроблено , ви забули, тому далі на цьому не варто концентруватися, скажіть щиро і йдіть далі» — ділиться враженням Якименко Ірина — ФСНСТ — 2
«Радий, що в нас вийшло реалізувати цей проєкт. Ще раз хотів подякувати лекторам, які погодилися взяти участь. Сподіваюся практична частина пройде не менш насичено. Єдине, що скажу — проводити піар і вести соціальні мережі цього проєкту дійсно задоволення.Так що, слідкуйте за нашими оновленнями, хто зна, що вас очікує далі» Микола Капшук — ФГН — 1
«Школа» триватиме два тижні: 4 лекції від запрошених спікерів з 15 по 18 лютого (уже відбулися) та 4 практичні заняття з 22 по 25 лютого — дискусії в групах на обрані вами теми. Попереджаю: формат практичного етапу буде достатньо вільний, але модератори не дозволять перетворити його в балаган. Та все ж, якщо ви хотіли б посперечатися, бути максимально відвертими, частково забути про політкоректність, то вам до «Школи Дискусій» — Щасти!
Майже наукові розмови про історію
Одного зимового вечора історики майбутні втомилися від навчання, акцій та карантину й вирішили відпочити. Як? Поговорити про історію, звичайно ж. Саме так і відбулася аж тригодинна розмова нашого Данила Антонюка (історія-4) та білоруса Євгена Михасюка, спецальність якого називається так: історія та політологія. «Це історична дисципліна, на якій ми вивчали сучасний період, за спеціальністю — це предмет на межі між політологією та історією. Я писав багато праць, пов’язаних з 90-ми в Білорусі, а саме період, який між 1991–1994 рр., справжньої білоруської незалежності» — відзначив Євген. Тут і надалі всі слова Євгена перекладені з білоруської.
Текст розрахований на широке коло читачів.
Почнемо з того, що вам відомо про історію України і як вона загалом подається?
Євген: Коли я вчився в нас був спеціальний курс, який мав назву історія Росії та України. Це пов’язано скоріше з тим, що певний час козацтво зв’язалося з Російською імперією, тому, певне, їх вирішили об’єднати, таким чином нас вчили.
Здебільшого ми вивчали Річ Посполиту — велику державу, до якої також входили українські землі, і мали знати її історію вельми досконало, оскільки це основа, те, навколо чого існувала білоруська історія. Тож у деяких незначних рисах про історію і перебіг подій на українських землях я маю достатнє уявлення. Коли ми говоримо про деякий археологічний аспект або про якісь вузькі спеціальності, як нумізматика, я це знаю і доволі добре. Є комунікація, обмін, є загальні позиції за питаннями.
Коли ми вже підходимо до більш сучасного часу, то тут я критикую Білорусь. У нас, на жаль, досить потужний вплив Росії в освіті, і ми фактично переймаємо російське бачення історії, розвиток подій і трактування цих подій. Наприклад, із таких найцікавіших для мене, це коли є події, наприклад, повстання Костюшки, поділ Речі Посполитої, повстання після Калиновського 1863-го, і є ще кейси. Тобто коли були спроби повстання, у нас вони часто трактуються, як повстання супроти влади, проти Російської імперії. Тут, звичайно, для Білорусі це великий шматок проблеми, тому в національне уявлення про історію — це вельми важко вкладається, і в нас є досить серйозні суперечки про це. Підручники в нас пишуться з доволі проросійської позиції. У нас в Білорусі є жарт, що у нас все поділено на два — якби державна і незалежна.
Наприклад, є історики, які працюють в Академії наук з провладними позиціями, а є історики, які можуть так само працювати в Академії наук, але видаються в незалежних виданнях, друкуються незалежно. І це велика, велика проблема, бо немає якоїсь однієї основної лінії і це є перешкодою, зокрема щодо сучасності — про період 90-х, 2000-х, коли політики було вже більше, ніж історії.
Тобто, по суті, у вас є таких два наративи історії — державний і незалежний, який пишеться білоруською, так?
Так-так, і це однакові події, але трактування зовсім різне. Скажу, як людина, яка дотична до історії і займалася історією — це відчувається, ми вже розуміємо, що є певний національний міф, що є певні такі уявлення нації про себе в історії. Здебільшого, це ілюструє певні незалежні національні позиції, умовно кажучи, коли в нас відбувається повстання в Могильові, і коли там вбивають весь російський гарнізон, у нас кажуть, що “молодці, змагалися за свободу”, у Росії скажуть — “кошмар, вбили російських людей”. І це нормально, що є різні погляди, одна нація дивиться на це по-одному, а друга — інакше, тому що різні інтереси.
Проте в Білорусі, на жаль, це розмивається, національний інтерес губиться, і ми вже пробуємо зайняти якусь нейтральну позицію, але я думаю, як можна намагатися розглядати повстання нейтрально. Повстання ж не просто так відбувається, воно відбувається для певної мети, коли ми цю мету не поділяємо від початку, як було, наприклад, із Каліновським. Там був цей генерал Муравйов, для білорусів він мав би бути злочинцем, бо він вбивав білорусів і вішав, і винищував білоруську інтелігенцію, але державні історики намагаються подати це як — “ну це ж війна, усі там були не дуже хороші”. Ось таких позицій вони притримуються, і це великий виклик для білоруської історіографії. Проте я думаю, що нам пощастило, що є частина талановитих незалежних істориків, які справді займаються наукою, які не займаються політикою, і, в першу чергу, працюють із документами, із різними матеріалами. Завдяки їм, історія в нас, у певному сенсі, захищена, як мінімум — ми збираємо дані, ми фіксуємо ці надбання, у нас є незалежна альтернативна позиція, тому не все так по-старому, але цей дуалізм він досі є.
Давай тоді розглянемо з погляду незалежної національної вашої історії, тобто почнемо зі спільних точок.
Я не знаю, наскільки в нас по-різному буде бачення Руси і, Дань, можливо, ти скажеш свою якусь думку з приводу того, як у нас висвітлюється Київська Русь, бо якраз із цього ми можемо починати, як про якісь спільні стосунки, хоча б племен, із яких утворилися наші народи.
Данило: Київська Русь — це ядро нашого національного міфу, ядро нашого наративу. Тобто була група племен, яка потім оформилася в державу, яка, до речі, називається в українських підручниках, от недавно я проглянув, імперією, з погляду нашої націоналізованої історіографії.
Ти останні підручники дивився, ти впевнений?
Я дивився ще за свої роки, тобто за свій 7 клас, це був 2012-ий, приблизно цього періоду. Тому, якщо повернутися до Київської Русі, то ситуація така. Ось у нас була така хороша держава, потім прийшли монголи, знищили її, приходять литовські князі, “згрібають докупи” рештки Київської Руси у Великому князівстві Литовському, а потім приходять поляки, які нас окатоличують і ополячують, ну а далі історію ви знаєте. Тут просто головне, що в кожному національному міфі мають показувати історичну тяглість, тобто є ядро, а від нього перекидаються місточки до кожного наступного періоду історії. Тут я не знаю, де в Білорусі у вас точка відліку, але в нас от принаймні сприймається так, що ось було кілька племен, а потім вже держава є, і те, що тоді була держава — це означає, що вона в нас може бути і зараз.
Євген: Я тут відразу хотів би долучитися, досить цікаво відчути різницю, бо білоруси, вони тільки частково були включені в Київську Русь. Ось, наприклад, Полоцьке князівство, навіть Турівське було якби під Київською Руссю і частина князівств змагалася проти неї. У нас серед багатьох незалежних князівств беруть, у першу чергу, Полоцьке князівство, бо воно було досить відомим і формально не під ким. Наша історіографія каже, що було багато незалежних держав. І ось в Білорусі не розглядається, що ми вийшли з Київської Русі. Так ми віримо у її зв’язок, до неї немає ніякої такої критики, ніякого негативного ставлення. Проте все ж таки початок береться з Полоцького князівства, опісля того вже Велике Литовське князівство, яке фактично об’єднало власноруч білоруські території (єдине, що тільки Вілінська область і Калмос — це Литва, але це тільки 10% від тієї держави, а все інше — це сучасні білоруські землі). У нас історія досить схожа, і поділ Речі Посполитої, коли поляки захопили частину земель у нас, і Радянський союз аналогічно, тому в нас досить подібна історія. Ось тільки, першопочатки відрізняються, як і формування, а так дуже-дуже схожа.
Гаразд, давайте тоді щодо Великого князівства Литовського (надалі ВКЛ), наскільки я пам’ятаю і усвідомлюю якось вашу історіографію, у вас ВКЛ вимальовується, як одна із центральних точок в історії, від якої ви починаєте свій відлік, від якої ви також берете якийсь національний міф.
Данило: Насправді, виклад матеріалу про ВКЛ, за тими ж підручниками це — короткі розділи, в яких ідеться про контроль литовцями українських земель, і наприкінці ці розділи просто сконденсовано в два речення, сенс яких приблизно такий — “ВКЛ — це багатонаціональна держава, в якій литовці мали провідну політичну роль, а українці і білоруси мали роль більше культурну”. І бачення ВКЛ загалом нейтральне, якщо так можна сказати, тобто не кажуть — “прийшли литовці і почали панувати і утискати місцеве населення”, просто кажуть — “ось литовці”. Ось навіть Грушевський, який, як це б стериотипно не звучало, батько української історіографії, сказав: “ну от литовці прийшли взяли контроль над територією, все”. Чому я сказав про Грушевського? Бо він, як основоположник, заклав оце сприйняття — просто нейтральне, і це в принципі доволі важливо.
Євген: У нас звичайно є велика відмінність в поглядах щодо цього, але коли подивитися на історичну базу, наприклад, якою мовою розмовляло населення Великого князівства Литовського, то це старобілоруською. Ось сучасна білоруська мова, це та, якою розмовляю я, звісно, це трохи радянська адаптована версія мови, але вони розмовляли саме старобілоруською мовою, це була не литовська, яка сучасна, а зовсім інакша мова. Тут теж питання, як люди самі себе називали, проживаючи на території Великого князівства Литовського, звичайно, ніхто не називав себе білорусом, але і ніхто не називав себе литовцем, це вже все сучасні форми. Люди називали себе “тутешні”, тобто місцеві жителі, тобто не було такого національного самовизначення. Інколи казали “литвини”, але литвин — це не литовець, це особлива частина людей, які відносили себе до Великого князівства Литовського, і тут якраз частина проблеми, хто як трактує, розуміє. У білоруському сучасному історіографічному просторі Білорусь — це Велике князівство Литовське, тому що люди не називали себе литовцями, а називали себе за місцевим походженням, навіть ті ж Статути ВКЛ, такий прообраз майбутніх конституцій, вони теж були написані старобілоруською мовою. ВКЛ вважається еталонним періодом для білорусів, це такий розквіт білоруської державності, тому що далі Річ Посполита, тут історіографи визнають, що далі поляки нас перемогли. Тому тон загальний задавали вже поляки, і ось ці унії, які були між ВКЛ і Польщею, вони в Білорусі трактуються з важкими почуттями, начебто ми щось втратили, що ми втратили ініціативу, що ми втратили керування ситуацією. Насправді цікаво, що ВКЛ сприймається, як щось нейтральне у вас, бо в Білорусі це, як Золотий вік. Такі ось роздуми.
Знаєш, якщо згадувати знову ж таки підручники з історії і загалом, то в нас це трактується, як те, що ВКЛ говорило староукраїнською чи навіть староруською.
Гаразд, якщо говорити про Польщу, то я розумію, що і в українській, і в білоруській історіографіях загалом склалося враження про неї як про державу, яка намагалася асимілювати, що один, що другий народ.
Данило: Тут дуже цікавий момент, бо ті історики українські, які зараз абсолютно притомні і пишуть абсолютно адекватні речі, в першій половині 1990-их ще не відійшли від радянської історіографії, і писали: “Феодальна Польща гнітила народ!”. А потім уже в середині 90-их стався перелом, і про Річ Посполиту писати більш нейтрально-негативно, а згодом усе-таки перейшло в деякий нейтральний опис. Цікавий нюанс щодо козаків, Женя каже, що ВКЛ — це розквіт білоруської державності, а в нас абсолютно ідентична ситуація з козаками. Ось була Київська Русь, її поламали, а потім у нас такий вакуум, який триває кількасот років, а потім приходить Байда Вишневецький, створює першу Січ в XVI столітті, потім приходить Богдан Хмельницький і б’є поляків, а одразу по цьому у нас починається період контролю українських земель Московією, а згодом і Російською імперією. У нас не те, щоб була фактологічна подібність наративів, а загальний концепт є доволі схожим.
Євген: Вельми цікаво, бо ми беремо загальну національну ідею від ВКЛ, а українці беруть від козацтва. Але найцікавіше те, що, навколо нас відбуваються однакові історичні події, і антагоністи в наших історіях теж аналогічні. І хоч перипетії були однакові, але розвиток націй, держави відбувався по-різному. У підручниках, у дослідженнях трактується, що Річ Посполита була утворена від унії двох держав — Польщі і Литви. Цей факт у нас дуже виділяється, через те, що ВКЛ була все-таки білоруською державою і вона була виокремлена. Проте, в кінці-кінців, ми розглядаємо поляків, як загарбників, у першу чергу, у політично-культурному розрізі: нав’язування релігії — католицтва, політична гегемонія. Аналогічне ставлення в нас і до Росії. Побутує такий жарт або не жарт: Із ким там більше, ніж з іншими Росія боролася? Із французами, німцями? Ні, найбільше з білорусами, а саме з ВКЛ, Річчю Посполитою, там було багато воєн і навіть мінімальних боїв. Зараз повсюди пишеться, що ми братні народи, але в історії ми постійно вбивали один одного.
У нас є дещо спільна історія, але ми маємо все-таки різне сприйняття. Як зазначав Даня, після незалежності нас ще тривалий час сприймали під деяким радянським шлейфом, особливо у контексті народу в ролі селян. Тобто, наприклад, козаки фігурують не як дрібна шляхта, а скорше як люди, які звідкілясь втекли, взяли шаблю, тож тепер вони козаки.
Яке ви маєте сприйняття народу? Мені здається, що в Білорусі побутує деякий аристократизм, лицарство.
Євген: Насправді так і є, у нас був виразний поділ людей на верстви населення, тобто безвільні селяни, дрібна шляхта — це велика група, не така маленька аристократична шляхта, як у Росії. Навпаки дрібна шляхта займала великий пласт у розшаруванні населення, її особливістю було те, що до неї мали відношення просто вільні люди. Це були часто люди без грошей, без деяких своїх територій, земель. Просто звичайна людина, але єдине, що вирізняло їх від інших селян, то це його свобода. Такої шляхти, яку ще називали збідніла, її було досить багато. Тому в цьому, певно, і полягає деяке відрізнення від України, що ми мали деякий пласт класичних громадян — шляхтичів.
Цікаво, що ми знаємо про козацтво, як лише з пункту оборони територій, з ними, до речі, немає ніяких сильних міжусобиць, бо певним чином це інший регіон і велика відстань. З певним негативним відгомоном про козацтвом, ми дізнаємося з періоду Російської війни, тому що Росія використовувала козацтво у війнах із ВКЛ, зокрема Могильовщина, де було неминучі сутички з козацтвом.
Тому в нас класичний поділ на селян, дрібну шляхту, дворян, як у Європі.
У нас це скорше синтез якостей, тобто, наприклад, у нас є Волинь та Полісся, в якому є шляхта, князі, Острозький до прикладу, тобто певний аристократизм, а з іншого боку в нас є козаки, які досі сприймаються, як більш анархічне формування.
Данило: Якщо козаки — це не шляхта, то Богдан Хмельницький — це простий хлопець із села, тобто тут я погоджуюся з Богданом, що ці народницькі мотиви якось вплелися у свідомість. Можна було б побудувати національний міф навколо того, що козаки, це як лицарі в Європі, але натомість зробили ставку на народництво. У нас однакове розмежування на селянство, міщанство і шляхту. Проблема лише в тому, що ми не акцентуємо увагу, що української шляхти в Речі Посполиті було багато і вона справді вирішувала різні питання. Наприклад, величезний рід Острозьких, він і український, і білоруський
Євген: Цікаво що зрозумів із нашої розмови: козацтво — дуже схоже на класичне європейське лицарство, бо їхня основна ціль була воювати, оберігати території. І я ось думаю про ВКЛ, що таких яскравих, визначених класів, як лицарство ми не мали. У нас була, звісно, армія, але настільки я пам’ятаю, більше було шляхтичів, тобто коли починалася війна, вони на своїй території збирають військо власноруч із різних осередків. Але визначити ось цілий клас лицарства я не можу. І це, до речі, також вельми цікаво.
Данило: У принципі шляхта — це і є лицарство. Йдеться, у першу чергу, про станову свідомість, тобто «От ми лицарі! Ми Лицарі що в Англії, що у Франції, проте ми до ворожого лицаря можемо поставитися краще, ніж до власного селянина, бо він селянин.» І тут працює аналогічна ментальність. Відомі випадки з XVI-XVII століть, коли наші козаки під час битви браталися з польськими жовнірами. Як? Ми ж українці, а вони поляки! І цей момент є показовим у контексті ідентичності, про яку можна ще окрему розмову мати. Але просто те, що шляхта і лицарство — це (як мінімум) речі суміжні, варто взяти до уваги.
Євген: Слухайте, хотів би сказати, що в принципі білоруси і українці, це моє особисте міркування, якби, це ось ті народи, яким досить просто інтегрувати історіографію, тому що пунктів суперечливих не так багато. Звісно, такі події є, але, наприклад, наші історики працюють із поляками, це вельми важко, тому що зовсім інакше трактуються деякі події історії, а ось литовцям, я це було б не дивно, треба віддати належне, вони перехопили цю ініціативу історії ВКЛ. Тому що білоруська держава досить незацікавлена, вона каже про період СССР: “ось коли з’явилися перша Білоруська Держава? — У СССР”. Міф, який вже довго побутує. Звісно, є незалежні історики, які кажуть, що було Польське князівство, ВКЛ, Річ Посполита. У радянські часи зазначали, що ось Білорусь тільки зараз і почалася. Але українцям та білорусам можна інтегрувати історіографію, можна виходити на деякі спільні константи, трактування та розуміння подій, я думаю, що це не так важко. Принаймні, у нас не так багато конфліктних точок.
…продовження у наступному випуску….
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
