Пам’яті Тараса Федоріва

17 квітня о 16 годині пішов із життя Тарас Федорів. Могилянець, що залишиться в наших серцях назавжди.

Ми з Тарасом познайомилися на Фрешфесті й одразу знайшли спільні теми для розмов. Ще тоді я зрозумів, що переді мною амбітна, цікава, розумна особистість і мій майбутній друг. Він і для своєї родини був другом. Мама Тараса, Тетяна Трощинська, розповіла: «Я завжди думала, що ми друзі. Хоча, звісно, дружити з батьками дещо дивно, бо ніби завжди залишається якась дистанція. Але я все одно зараз думаю, що втратила в ньому не лише сина, а й друга».

Сім місяців товаришування, які здаються невеликим терміном, водномить стають найкращими та найважливішими в житті. Я усвідомив, що Тарас відрізняється від усіх, кого я знаю. Він завжди наповнював всіх своєю щирістю та добротою, але ніколи не вимагав нічого взамін. Його усмішка дарувала радість та допомагала зрозуміти, наскільки він був щирий у своїх словах та вчинках. Тетяна написала, що «він був розумним, іронічним, гострим на слово, але теплим». Це тепло поширювалося на всю родину, друзів, викликаючи усмішку на обличчі кожного. Зараз я згадую всі моменти, всі ситуації, всі історії з ним зі сльозами на очах та усмішкою, яка з’являється тільки завдяки йому.

Мама Тараса розповіла, що в нього «вистачало ресурсу і сили не лише на свої пріоритети — навчання, друзів, інтереси, але й на підтримку мами, тата, бабусі, дідуся — це якась така частина життя, яку підліткам звичніше уникати». Він був не просто хорошим другом, а й хорошим сином, внуком, племінником для всієї родини, був поруч, коли це було потрібно. Тетяна розповіла історію про те, як він допомагав родині й не тільки: «Коли почався ковідний карантин і дистанційка, Тарас терпляче допомагав із зумом і всіма іншими (тоді незнайомими) технологіями старшим рідним, сусідам, знайомим — великій кількості людей. Я дивувалась його терплячості, бо деякого нерозуміння не витримувала сама. І у нас навіть з’явився сімейний мем, що робота сисадміна в будинку для літніх людей йому забезпечена». Мені здається, йому треба було подаватися на факультет соціальної роботи, бо з такою практикою він швидко би всьому навчився. Проте Тарас вступив на соціологію, попри дитячі мрії стати футбольним коментатором або навіть футболістом.

«Він був дуже відкритий до світу, людей і мав масу інтересів». Наші розмови доволі часто переростали у різноманітні дискусії, ми намагались переконати один одного. Тарас завжди міг підтримати розмову на будь-яку тему, обговорити будь-яку подію, висловити свою думку, якщо вона відрізняється від моєї, навести переконливі приклади або погодитись з іншою точкою зору. Різносторонність, зацікавленість у великій кількості речей робили його чудовим співрозмовником і ще кращим другом.

Окремо хочу зазначити його хоробрість. У 18 років йому діагностували рак. Напевно, більшість людей відчувала б шок, паніку та страх, проте не Тарас. Новину про свій діагноз він повідомив мені, надіславши картинку справжнього рака зі щупальцями. Він ні секунди не боявся, а навпаки завжди демонстрував свою впевненість у тому, що переможе цю хворобу, що зможе ще прийти на КМЦ, що втілить усе, що запланував. Завдяки його стійкості, почуттю гумору іншим ставало трохи легше. Він вселяв власну хоробрість у людей, і це допомагало нам триматися та бути впевненими, що все буде добре.

Тараса немає з нами близько двох місяців. Сина, внука, хлопця, друга, студента Києво-Могилянської академії та просто дивовижної людини, яка назавжди залишиться в наших серцях. Він був особливим: чесним, добрим, гарним, хоробрим, терплячим — його особисті якості можна перелічувати нескінченно. І ми запам’ятаємо його саме таким.

«Без Тараса нам дуже важко. Я тішу себе тим, що він був щасливим, що він мав навколо людей, які його любили, що він мав друзів, які його пам’ятають, що його життя було повним». Я зі стовідсотковою впевненістю можу підтвердити, що друзі любили його і любитимуть надалі.

І, як сказала Тетяна: «Любов ніколи не минає, я це знаю точно».

Тарасові подобалися:

1. Фільм «Щоденник баскетболіста»

Розповідь веде Джим Керролл, головний герой та автор «Щоденників баскетболіста», шістнадцятирічний підліток, який грає у баскетбол і пише вірші. Життя Джима повністю сконцентроване навколо баскетбольного майданчика, який і стає метафорою цілого світу в його свідомості.

Але найкращий друг, який вмирає від лейкемії, тренер, що домагається до хлопчиків, підліткова нудьга та апетит до наркотиків — усе це стає на шляху до мрії молодого Джима стати зіркою баскетболу.

Це був один з найулюбленіших фільмів Тараса. Він вважав, що його мають показувати дітям у школах, бо настільки сильного демотиватора вжитку наркотичних речовин він ще не бачив ніколи. Діти мають розуміти, до чого може призвести вживання наркотиків, і ця кінострічка правдиво показує наслідки таких дій.

2. Географія

Тарас ідеально знав географію. Прапори, населення, розташування країн — усе це він прочитав в енциклопедії, яка була в нього вдома. Він розповідав, що в людях його дуже сильно бісить незнання географії. На зимових канікулах ми поїхали разом із нашою компанією в Кам’янець-Подільський. Говорячи під час подорожі про ігри, ми не могли пригадати, де відбувалася друга частина гри Assassin’s Creed. Ми вирішили, що гра відбувалась у Валенсії, в Італії. Тоді Тарас чітко пояснив, що найбільше його дратує в людині незнання географії. Згодом ми виявили, що Валенсія це іспанське місто.

3. Гаррі Поттер

Тарас був фанатом книжок Джоан Ролінґ. Він неодноразово перечитував усі частини «Гаррі Поттера». Навіть у лікарні з ним була перша частина серії, бо він збирався знову її перечитати.

4. Футбол

Тарас любив дивитися футбол, а в дитинстві мріяв стати футболістом. Пам’ятаю, як однієї п’ятниці ми з компанією пішли в бар. Сівши за стіл, Тарас побачив, що по телевізору йшов матч. Деякий час його увага була зосереджена на футболі.

5. Дивні смаки в їжі

Чи назвете ви борщ без буряка борщем? Тарас називав і їв саме так. Коли ми дізналися про це, то в нас з’явився новий привід для жартів, а потім ще й з’ясувалося, що він їсть олів’є без горошку. Також Тарасові подобалося сипати на квашену капусту велику кількість цукру, аби вона хрустіла.

Тарас із дитинства був особливим. За цей період я зрозумів, що людину можна відчувати не тільки тоді, коли вона фізично поряд, але й тоді, коли згадуєш про неї. Тарас залишається особливим, різним, цікавим, хоробрим хлопцем — він назавжди з нами в думках, любові та серцях, які переповнюються від суму за ним. З гордістю можу сказати, що я товаришував з Тарасом і знав його, хоч і цей невеликий проміжок часу.

Автор тексту — Денис Павлівський

Редакторка — Софія Туранська

Фінальна вичитка — Дарина Чупат