Подорож ’86. Спудейський вісник №17 (17.05.21)
Чорнобиль. Подорож
▼
Складнощі при переході на іншу мову спілкування
▼
Відповідальність. Благодійність. Двіж.
Переднє слово
Усі наші дорогі читачки й читачі!
Другий навчальний тиждень розпочався і це значить рух. Кожен із нас докладає зусиль, щоби рухатись уперед на зустріч новому. Вісник у цій самій течії, рухається далі задля насолоди й омріяного спокою кожного. Сонячні дні, теплі вечори, регіт і посмішки своїх поруч, це те, що тримає нас у ці дні.
Уважні люди, могли звернути увагу, що в минулому випуску вже була одна стаття Мет’ю Вікхема. Це наш британський дописувач, що ділиться своїм досвідом із опанування мови та життя в Україні. Цього випуску ми продовжуємо із вами ділитися його думками.
А наприкінці є можливість прочитати статтю про волонтерство від нашої стажерки Поліни Панасенко. Тут унікальні розповіді про можливості волонтерства, що зараз доступні молоді, вони показані з ракурсу вже досвідчених, це цікаво.
Тиждень за тижднем рухаємось далі в напрямку літа.
Кохаймось, піклуймось й шануймось.
Далі більше…
Чорнобиль.Подорож
«Ви запитаєте мене: чим велика людина? Тим, що створила другу природу? Що привела в рух сили майже космічні? Що в мізерні строки заволоділа планетою і прорубала вікно у Всесвіт? Ні! Тим, що незважаючи на все це, вціліла і збирається вціліти й надалі».
Брати Стругацькі, «Пікнік на узбіччі», 1972 р.
Цей епіграф слугував початком виставки «Чорнобиль. Подорож», що була створена до 35-тої річниці трагедії на Чорнобильській АЕС у першому павільйоні ВДНГ — 26 квітня, і стала доступною для відвідувачів уже 5 травня.
Кажуть, найвища цінність у світі — це життя у всіх його проявах: крони дерев, що лагідно лоскочуться до сонця, запашні квіти, які після дощу вдячно здіймають свої голівки, та багато щасливого дитячого сміху. Це основа буття, його квінтесенція. Проте є люди, цілі системи, режими, для яких ціна вимірюється у владі, впливі, підкоренню та перемозі. Ця експозиція поверне глядача до тих часів, коли тоталітарні режими, як досвідчені лялькарі, грали життям, неначе маріонеткою, задля фанатичного змагання — «хто швидше?». Ця подорож торкатиметься розчарування, болю та смутку, проте вона матиме лікувальний характер: як ліс відновлює свої корені, так і рани, які залишила катастрофа, загояться і стануть непомітним рубцем.
Рік великих змін
Виставка «Чорнобиль. Подорож» розпочинається із занурення у світовий контекст 1986 року. Перша частина експозиції складає своєрідний лабіринт, за яким відвідувачі можуть пройти та проаналізувати для себе цей час. Події 1986 року вражають своїм масштабом та швидкістю, а водночас — і непродуманістю та незавершеністю. Все більш інтенсивним стає будівництво та розвиток технологій, утім, кількість відразу починає переважати над якістю, а швидкість — над точністю та виваженістю. Світ помітно пришвидшується, аж ось, ледь не сходить із рейок.
Перший вірус на РС, тунель під Ла-Маншем, загибель «Нахімова» та вибух «Челленджера», катастрофа кульок у США та лімнологічна катастрофа в Камеруні — від локального до глобального, від будівництва до екологічних і технічних катастроф. Ці роки сплітаються воєдино мотивом прогресу. Тільки куди він, зрештою, веде?
Попри ці катастрофи, курс на першість продовжується. Звідусіль і далі лунають гасла, про те, щоби наздогнати та випередити конкурентів. Усе яскравішою стає гонитва, що, зрештою, перетворюється на самоціль. За дужки нової формули успіху виносяться ресурси, а разом із ними — людські життя.
Ця частина виставки також знайомить відвідувачів із мистецтвом та модою того часу. Музична індустрія стрімко росте: в УРСР з’являються Воплі Відоплясова, а за кордоном виходять усе нові альбоми відомих гуртів. Змінюється й мода, зокрема, з’являються кольорові піджаки, що втім, у пострадянському просторі запам’ятаються не блискучою ідеєю Джанні Версаче, а буремними 90-ми.
ЧАЕС. Історія не одного замовчування.
Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) також стала заручником світових «ідеологічних змагань», що-що а в «чемпіонатах» СРСР не збиралося програвати за будь-яку ціну. Будівництво станції почалося 1970 року, проте вже з 1979 року почалися серйозні проблеми з системою: викиди радіоактивних сумішей, супроводжені розривами каналів. Але, як завжди, політика невизнання помилок, ігнорування проблем, рух до перемоги понад усе, зіграли свою фатальну роль. На виставці можна ознайомитися з численними документами та відеоматеріалами, які засвідчують передумови катастрофи та її перебіг, яким чином у ЗМІ за кордоном реагували на радіоактивні хмари, та водночас телебачення СРСР, яке після 26 квітня, уже 1 травня, транслювало всесоюзний парад у Києві. Особливу увагу привертають засекречені матеріали КДБ, з яких, власне, і вдається дізнатися про справжніх винуватців цієї трагедії та реальний стан людей та природи після аварії: 380 мільйонів радіоактивних одиниць, відсутність медичної допомоги ліквідаторам аварії, масове знелюднення Прип’яті, суміжних областей, та єдиний мешканець Прип’яті — самотній пам’ятник Прометея, що колись слугував символом вічного вогню та гордості СРСР — атомної енергетики.
Оригінальною видається ідея розташування засекречених матеріалів КДБ за дзеркалами. Розміщені між історіями та фрагментами відеоматеріалів вони спершу дивують своєю присутністю та викликають чимало запитань. Утім, якщо піднести долоню та активувати дзеркало, за ним на певний час буде відображатися таємний документ КДБ. Ця ідея дуже цікава, адже працює з неочікуваністю та мовби оголює шари правди: за такими певними вікнами до реальності, у яких відображаєшся сам, бачиш таємниці, помічаєш те, що досі приховується. Використання дзеркал, а не фотографій із минулого для цієї мети, мовби натякає, що й нині правда не є доступною для нас у повній мірі й попереду ми матимемо ще багато відкриттів таких фальшивих дзеркал, аж поки нарешті не дістанемося правди.
Дослідження атому. Природа.
На цьому етапі подорожі, організатори пропонують ознайомитися з атомом та суміжними процесами: поняттями радіонуклідів, періоду напіврозпаду, схем контролю ланцюгової реакції та внутрішніх моделей реакторів задля конкретнішого розуміння внутрішнього перебігу подій, які зумовили Чорнобильську катастрофу. Також було закцентовано увагу на здоров’ї людини та впливі радіації на процеси життєдіяльності, проте ця тема є досить контроверсійною та овіяною багатьма міфами, тому організатори вирішили структурувати це як тематичні таблички, в яких написані відповіді на найбільш поширені питання, пов’язані з радіоактивним впливом. Надалі шлях подорожі пролягає до флори та фауни Чорнобиля. Звісно, що через потужний викид радіації, цей ареал був забрудненою пусткою понад 30 років — зоною відчуження. Але не зважаючи на це, Чорнобиль поступово, з кожним роком, поповнюється новими видами тварин та рослин, таким чином відновлюючи свою екосистему.
Будинок, де живуть історії
Наступна частина виставки дуже світла. Побудована у вигляді дерев’яного будиночка, вона зміщує фокус оповіді й мовить про живі історії очевидців. Спогади, цитати зі щоденників, відео-інтерв’ю та фотографії: відвідувачі можуть дослідити людський вимір трагедії, повернути їй імена та обличчя, здолати хоча би для себе, у своїй пам’яті, дегуманізацію, проваджену тоталітарним режимом. Таким чином, історія набуває особливого об’єму, такого разючого, що її стає неможливо ігнорувати.
Будинок сповнений дуже різних історій: від дитинства в перспективній та квітучій, живій Прип’яті до евакуації, тяжких наслідків аварії або навіть добровільного проживання в зоні відчуження. Деякі з них сповнені туги за домом, деякі — її заперечення й небажання, попри все, в жодному разі, туди повертатися. Це історії вимушеної мужності, історії страху та віри. Історії поєднані трагедією.
Деякі спогади ліквідаторів аварії можна переглянути не лише на стінах цього будинку, але й за QR-кодами, що розміщені в попередній частині виставки.
До будинку із історіями також можна зайти та розповісти або записати свої спогади про Чорнобиль та Прип’ять: для цього він обладнаний окремими невеликими комірками з папером, мікрофоном та камерою.
«Сьогодні. Завтра»
Наступна частина виставки торкається теми сучасного осмислення глобальних катастроф. Важливим кроком до розуміння трагедії є її рефлексія, аналіз, переосмислення, не лише події, але і цінності втрачених життів, моментів. Тут відвідувачі можуть послухати думки експертів і дослідити міжнародний досвід роботи з наслідками подібних аварій.
Також важливим є осмислення історії катастрофи засобами мистецтва. У цій частині експозиції представлені й фотографії людей, які стали свідками катастрофи, та міст, що постраждали. У залі також йдеться про музику: Pink Floyd тут дещо сюрреалістично накладаються на народні наспіви. Глобальне поєднується з локальним, здається, що весь світ постає пов’язаним страшними наслідками великих перегонів. Наприкінці цієї частини виставки простір з обох боків обмежений стінами, вкритими різноманітними плакатами про Чорнобиль та Фукусіму. Ця частина мовби говорить про те, що до осмислення минулого залучені всі: від науковців до митців, медіа та відвідувачів виставки, адже ця катастрофа — наше спільне минуле та спільний біль, з якими нам слід вчитися жити далі. Таким чином, ми рефлексуємо Чорнобиль у минулому, фіксуємо реалії зараз та проєктуємо майбутнє «завтра».
Ліс
Завершальним акордом виставки є ліс. Він проростає в центральній залі павільйону ВНДГ серед соцреалістичних фресок, що ілюструють досягнення радянського народу, зокрема, в енергетиці. Минуло 35 років — і символи колись могутньої, але наскрізь брехливої системи, вкриваються мохом і чагарником. Ліс став світлим та життєствердним завершенням виставки. Так, Чорнобиль — це страшна катастрофа, проте час минає, природа лікує себе, дає собі відновитися та прорости, так само і люди з їхніми болючими спогадами про той час.
Складнощі при переході на іншу мову спілкування
Очевидно, що це вже доволі складно переїхати туди, де люди спілкуються твоєю мовою, не кажучи вже про країну, де розмовляють зовсім іншою. Я навіть уявити не міг собі того, що на мене чекало, після мого прибуття в Україну.
Я приїхав сюди цілком упевнений, що зможу водночас впоратись із вивчення двох мов на високому рівні, бо це те, що я робив у своєму Лондонському університеті — в чому ж різниця?
Але я не усвідомлював, наскільки буде складно постійно спілкуватися цими мовами. До того, як переїхати сюди, я провів кілька місяців в Україні та Росії у рамках навчання на бакалавраті, тому вважав, що маю необхідний досвід, щоб змінити все своє життя і повністю перейти на українську мову. Однак, озираючись назад, можу твердо сказати, що цей досвід був зовсім інший.
Вирішивши переїхати, я поставив собі завдання розмовляти лише російською чи українською. Я був переконаний, що моя відмова говорити англійською мовою — це єдиний спосіб вдосконалити свої навички. Але це не було так легко, як я вважав…
У країні, де розмови не раз перемикаються з одної мови на іншу, а люди часом свідомо не перемикають мови поперемінно, жити доволі складно. Як лінгвіст я захоплююся таким явищем, але для студента, який намагається, зрозуміти, що насправді відбувається, — це надзвичайно виснажливо. Найчастіше мені не вдається зрозуміти співрозмовника тому, що мої думки не встигають так швидко перемикатися з мови на мову, як це вдається українцям.
Це, безсумнівно, їхня перевага, а для іноземців — жахіття. Я заздрю українцям, які блискавично переходять з мови на мову, не встигнувши навіть моргнути оком; для них це так просто, наче вдихнути і видихнути. Це дивовижно. Щоразу, як це спостерігаю, захоплююся цими мовами. Очевидно, що це надзвичайно легко для українців, оскільки ці мови співіснують практично повсюди і засвоюють їх вони з дитинства.
Проте для студентів (і я серед них), які ці мови вивчають, складається таке враження, що мозок наче повністю перелаштовується. Не раз помічав, як мовбито мій мозок вибудовується новими словами, граматичними правилами та просто іноді незрозумілими речами.
Коли я роблю щось іншою мовою, це вимагає від мене більше часу. Просто написати друзям або відповісти на лист — це значно триваліший процес, як порівняти з тим, як швидко я можу це виконати рідною мовою. Отже, на виконання завдання, іде втричі більше часу. Чому? Бо треба подумати про те, що хочу сказати, як коректно написати, чи я вжив правильне закінчення в кожному слові, часом речення звучить занадто по-англійськи — так, багато над чим я повинен думати.
При вивченні будь-якої мови, складно знати її тонкощі, і українська тут не виняток. Не раз я щось казав, а мій співрозмовник зовсім неправильно мене розумів.
Тому не дивно, що з моменту прибуття в Україну, я постійно почуваюся втомленим. Проте це не звичайна фізична втома, яку ти відчуваєш після бігу на 10 км, це той виснажливий стан, який ти відчуваєш після 3-годинного іспиту. І це відчуття постійне! Однак я вважаю, що нарешті досяг того моменту, коли мій мозок повністю адаптувався і почав перетворюватися на «україномовний мозок». Я помітив, що вперше слова часто з’являються в моїй голові саме українською, і іноді, розмовляючи телефоном зі своїми родичами, я вживаю нетипові для британців конструкції. Ці моменти змушують мене усвідомити, що нарешті важка праця і втома окупаються, і я нарешті почну думати як українець.
Відповідальність. Благодійність. Двіж.
Цими трьома словами я б описала волонтерську діяльність. Саме це змушує прокидатись ще до сходу сонця аби поїхати в сусіднє місто, навіть коли ти весь тиждень чекав вихідного як снігу на Новий Рік. Волонтерство надихає, дає купу можливостей та насамперед — нові знайомства. Упродовж останніх років свого життя я багато цікавилась напрямком благодійності та зустрічала багатьох людей, які своїм прикладом завжди переконували мене в тому, що допомога іншим людям ніколи не стане для мене чимось нудним та безглуздим.
1. Чому ти обрав/обрала саме …?
“Скажена Тигра”, волонтер Загону Швидкого Реагування Товариства Червоного Хреста України (далі ЗШР та ТЧХУ):
Обрала саме ЗШР ТЧХУ, бо в принципі обирати більше не було з чого. Я хотіла бути героєм, рятувати життя людей, витягаючи їх із самих небезпечних місць, можливо навіть ціною власного. Звучить красиво, та все це лише безглузді слова підлітка. Реальність — інша. В ЗШР були мої друзі і однодумці. Це організація, яка навчає, перевиховує, дає нові цінності. Згодом у тебе зникає “синдром рятівника” і з’являється здоровий медичний цинізм. І тоді ти стаєш частиною команди.
Братчиков Вадим, Голова Київської Міської Молодіжної Ради Національної Молодіжної Ради України (далі Голова КММР НМРУ), член Національної Ради Національної Організації Скаутів України (далі НР НОСУ):
Тому що бачу важливість в розвитку молоді за допомогою такої платформи, як НМРУ та такого Руху, як Скаутинг. Оскільки вони надають можливості саморозвитку, менеджменту, корисних навичок та іншого в рамках своєї діяльності.
Вероніка, учасниця проєкту “Мій Телефонний Друг”:
У першу чергу, я обрала цей проєкт тому що хочу допомагати людям позбуватись відчуття самотності (на власному досвіді знаю як це жахливо). Неймовірно круто, коли ти можеш допомогти комусь, просто поговоривши по телефону декілька годин на тиждень. Для цього не потрібні величезні гроші або професійна освіта. Для цього потрібно тільки мати бажання створювати, сіяти добро та мир навколо себе.
Анна, комунікаційниця запорізького осередку руху “Будуємо Україну Разом” (далі “БУР”):
Ох, це важке питання, тому що я вже звикла, що БУР зі мною, а я з БУРом) Мій вибір пов’язаний з тим, наскільки круто я себе відчувала волонтеркою на БУРчиках, кайфувала від атмосфери та людей навколо, тож коли постало питання приєднатися до команди та розвивати БУР в своєму місті, я навіть не вагалась.
Нейтан Сиваш, співзасновник молодіжної громадської організації «ЕСМУ» (далі ЕСМУ):
При поверненні до України, після американської урядової програми обміну майбутніх лідерів (FLEX) Поллі Чеснокова та Нейтан Сиваш співзаснували Організацію на кліпборді під час одного з тренінгів, бо обидва випадково потрапили до однієї команди. Обрали екоосвітній напрям, бо бачили її безпосередню відсутність як у великих містах, чи-то був би Детройт чи Київ, так і в маленьких пунктах, нехай-то було б село Нові Петрівці чи містечко Баттл Крік.
2. Які якості має мати людина, щоб приєднатись до …?
Стресостійкість. Це основний критерій. І готовність слухатися командира, навіть якщо ти з ним не згоден. В ЗШР тобі вбивають у підсвідомість “Власна безпека понад усе!” або “Один труп краще, ніж два”. Всьому іншому навчать.
“Скажена Тигра”
Лідерські, управлінські, організаторські, комунікативні, творчі, ораторські, екстровертні.
Вадим
Щоб взяти участь в цьому проєкті, по-перше, важливо мати вміння слухати. Людині, яка буде на іншому кінці проводу, дуже важливо висловитися та отримати підтримку. Більше того, потрібно розуміти інших та не допускати ніякої агресії. Щоб займатись волонтерством, однозначно потрібно бути оптимістом та вірити в себе.
Вероніка
Перш за все, вона має бути саме людиною. З великої літери. Аби бути частиною БУРу, варто лише цього прагнути та горіти добрими справами. Коли говоримо про волонтерство, пам’ятаємо про безкорисливість, відповідальність та сумлінність.
Анна
Ми існуємо, бо в нас є підтримка в обличчі волонтерів та небайдужих людей, які готові витрачати свій час, ресурси та енергію. Ми віримо, що будь-яка глобальна зміна живе завдяки глобальним змінам. Тому якщо люди готові віддати частинку себе — вітаю в команді.
Нейтан
3. Особливості діяльності в …?
Коли роботи для ЗШР стало менше, а крові хотілося так само, я якось дуже плавно перейшла у схожу за принципами, але трохи іншу за напрямком, волонтерську організацію MotoHelp. Це такі круті чоловіки і жінки на мотоциклах, які виїжджають на ДТП з двоколісними, роблять термінові доставки крові, реагують на виклики Швидкої тощо. Спочатку я читала тренінги з Першої допомоги для них, а потім стала виїжджати на виклики. І це дуже не сподобалося моєму командирові. Виник конфлікт. Через це зараз я в проміжному стані. Я офіційно ще не волонтер MH, але і в ЗШР вже не надто комфортно себе почуваю. Якось так.
“Скажена Тигра”
Плюсів дуже багато, головне це нові навички, знайомства, цікаві ситуації, боротьба з самим собою з мінусів, це час, на все потрібен час, а щоб розвинутись у цих структурах, його потрібно мати вдосталь.
Вадим
Особисто я не можу знайти мінусів цього проєкту) А плюсів, ну дуже багато
Вероніка
З особливостей власне моєї діяльності, як частинки організаційної команди, це велике навантаження, бо акція стане якісною лише за рахунок плодотворної роботи. З плюсів можу назвати неймовірні емоції, корисний досвід, навички роботи в команді, кайф від посмішок волонтерів та бенефіціарів (тих, хто отримав допомогу). З мінусів — втома, потяг до ідеальної акції, який не завжди вдається втілити (це трохи емоційно б’є), треба розставляти пріоритети між навчанням/роботою та волонтерством, знаходити золоту середину.
Анна
Екоактивізм, як і будь-яка інша течія активізму, потребує вміння комунікувати та жертвувати своєю особистою енергією для чогось, що може й не дати плідних результатів у найближчій перспективі. Хай би як, це та ціна, яку ти платиш для того, щоб стати частиною громади, яка поділяє твої погляди та готова підтримати у будь-який момент.
Нейтан
4. Що ти хотів/хотіла б додати читачам?
Волонтерство — це реально дуже круто. Це не тільки гарний “пунктик” у резюме, а й просто нереальний досвід. Не обов’язково в ТЧХУ. На фестивалях, концертах, марафонах тощо. Це допомагає зрозуміти фундаментальні принципи організації, командоутворення. І це точно не буде зайвим. А взагалі-то, коли несеш обблювану жінку у стані алкогольного сп’яніння у дуже щільному натовпі через весь Олімпійський без можливості викликати допомогу, тому що навколо лунають воплі Славіка Вакарчука на День Незалежності — сильно змінює ставлення до всього: до життя, до концертів, до медиків та бригад Екстреної Медичної Допомоги, до людей загалом. ТЧХУ як усесвітня організація дає тобі найголовніше — безпеку при роботі під їх емблемою. Як фізичну (екіпірування) так і юридично. А також можливості: тренінги, знайомства з іншими волонтерами у т.ч. іноземними тощо.
“Скажена Тигра”
Шановні, долучайтесь, активізуйтесь, поки маєте час, щасливі студентські роки — витратьте їх на таку діяльність для саморозвитку, потім як буде пізно, щоб ви лишень раділи, що не марно його витратили.
Вадим
Прекрасно, що в нашій країні так стрімко розвивається волонтерський рух та українці цікавляться цим. Читачам я б хотіла додати, що ми самі створюємо нашу реальність. Потрібно намагатися відчувати якомога менше негативних емоцій та іноді дивитися на світ очима дитини.
Вероніка
Мабуть, хочу ще додати прохання — давайте разом змінювати цей світ, цю країну. Я з командою будую Україну на кожній акції, кожному нетворкінгу. Хочу, аби нас ставало більше. Не бійтеся експериментувати, пробувати себе в волонтерстві, бо це крута штука, яка подарує вам емоції та прекрасних людей навколо.
Анна
Ми провели 4 форуми (близько 40+ годин лекцій) та 4 толоки (1400 літрів сміття зібрано), створили етичний Телеграм бот ТурБОТа — @ESMURateBot (200 брендів, 500 користувачів), де будь-хто може перевірити косметичну продукцію на факт тестування на тваринах, записали подкаст та декілька вебінарів на сумарні 9–10 годин. Попереду збираємось запускати інші проєкти і раді за будь-яку підтримку. ЕСМУ завжди відкриті для пропозицій, нових облич та енергії! Наша команда рада буде почути від вас на info@esmu.org. А щоб дізнатися більше, слідкуйте за нами в instagram.com/esmukraine або esmu.org.
Нейтан
Завершальне слово — волонтерьте, Чорнобриві, та не забувайте, помагайте чужим людям, і лиха не знайте!
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
