Спудейський вісник № 13 (21.04.19)

14 min readApr 21, 2019

Переднє слово
▼
День ФПрН
▼
Більше ніж політика
▼
Лаконічне кіно
▼
ДокуДейз
▼
Статті з УКУ

Переднє слово

Привіт. Рада знову тебе вітати. І рада знову бути вдома.

Та на годиннику 18:00, і якщо ти раптом досі не проголосував(ла), згортай сторінку і мерщій іди на свою дільницю. Роби вибір. Бо це твій єдиний шанс показати, що тобі справді не байдуже. Думай і дій. Ігнор — це не дія, але теж відповідальність, теж вчинок, за який потім доведеться відповідати.

Якщо ж ти вже прийняв рішення, то ласкаво прошу, новий номер, нові, сподіваємося, цікаві історії, що трошки розважать і відрадять у тяжкий час сесії. Тому читай, готуйся і ні в якому раз не нервуй, бо все буде добре.

Аріна Кравченко,

головна редакторка “Спудейського вісника”.

День ФПрН

“ФПрН, ФПрН, у нас в СК…”. Клас, ця фраза знову заїла у мене в голові. Якщо у вас теж, значить позавчора, 19 квітня, ви провели вечір в актовій залі КМЦ, підсміюючись з жартів про паралельні світи, літаючі меблі і борошно.

Усі чекали чогось особливого від дня ФПрН, і це особливе сталося. Ідея, подача, танці, неон, «актори з зали» — усе транслювало неймовірну енергію, запалюючи глядачів та зриваючи овації.

Своєю думкою щодо дня ФПрН поділилися студенти різних факультетів:

Загалом все вийшло душевно. Були дотепні жарти і була своя тепла, затишна атмосфера. Сподобався сюжет історії, актори гарно зіграли свої ролі. У кінці глядачі стоячи аплодували і скандували “ФПрН!” Це все було прекрасно!

Віка, ФГН

Обожнюю дні факультетів, завжди йду з думкою, що наступна година-півтори пройде весело та цікаво. Так і було з днем ФПрН! Видно, що було вкладено в цей виступ багато сил та часу. Година пролетіла дуже швидко. Чудове закінчення важкого навчального тижня. Молодці!

Катя, ФСНСТ

Це був мій перший концерт, який я відвідала на честь дня факультету, тож порівнювати мені немає з чим. Проте мені сподобалися жарти (чисто локальні меми). Танці були чудові (як для непрофесійних танцюристів). Підбір пісень — просто супер! Гра акторів залишає бажати кращого (хоча не все так погано), та все ж ми не в Карпенка-Карого. Тож в цілому я задоволена (коли закінчили, хотілося продовження, а це дуууже гарний знак).

Аня, ФГН

Треба віддати належне всім, хто готував цю виставу. Свіжо, динамічно, дуже влучний гумор, все продумано до дрібниць. Мушу визнати, найкращий день факультету за мій перший рік тут.

Володимир, ФПвН

Ми, глядачі, звикли споживати вже готове зі сцени, а от як воно було за нею? І які секрети для себе розкрили студенти ФПрН?

Взагалі, ще коли я була координаторкою ВЗ свого факультету, зрозуміла, що цьогорічний день ФПрН буде чимось неймовірним. На минулих днях факультету я не була, але чула не дуже гарні відгуки і знаю, що люди, які йшли цього року, мало що очікували від нас. Проте я вірила, знала і всім розповідала, що це буде щось нереально крутезне. І так і було! Вдалося абсолютно все те, що ми запланували.

Софія, ФПрН

Що стосується мене, то я дізнався багато про Трою та їхній локальний гумор. Під час підготовки ближче познайомився з колективом, з’ясувалось, що на ФПрНі багато гарних людей, які справді є активними і готові робити “революцію” на факультеті (більшість 1–2 курс). Оскільки я фреш, то дізнався про минулі ВЗ та дні ФПрНу і почув багато критики про ті виступи. Але, як сказав один з старшокурсників: “Ви вище нас не на одну голову”. Мені здається, це можливо через розвиток природничих установ та через актуальність екологічних та біохімічних питань у новітньому українському суспільстві, що приваблює на факультет більш креативних людей. Всі люди, які були задіяні в цьому перформансі, є дуже різноплановими. Хтось займається танцями, хтось викладає іспанську мову, а хтось оператор. Це круто.

Артур, ФПрН

Я дізналася, що працювати в СММ команді, де крім тебе ще 10 чоловік, дуже важко. Я дізналася, що наші хлопці дуже активні та вміють класно танцювати! Їм треба було тільки показати, та вони відпрацьовували все самостійно. Усі трюки вони пропонували самі! Я дізналася, як це — бути у КМА до 11 години вечора у свій день народження чи обговорювати план дій до першої години ночі в аромі. Я дізналася, як треба писати різні подання. Я дізналася, як це — “підняти” статус факультету та зробити так, щоб про нас думали, як про дуже крутий факультет. Я дізналася, як це поставити танець, де беруть участь світлодіоди. При тому, що прорепетували вони повністю танець один раз через те, що ми паяли світлодіоди за день до виступу. Я дізналася, що таке дружня підтримка від того, від кого не очікуєш. Я дізналася, як це — подружитися зі студентами інших факультетів та залучити їх до нашого виступу, щоб все було дуже круто! Я дізналася, як зробити професійні промо з дуже крутою командою (Антон, Соня, Кіра — люблю)! Ми знімали все за 5 днів до виступу та нам доводилося монтувати, шукати музику та обговорювати варіанти щоночі. Я дізналася, що сварки — це невід’ємна частина репетицій. Я дізналася, що наші жарти можуть подобатися іншим. Та ще дуже багато чого іншого я дізналася під час підготовки до дня ФПрН, але найголовніше — це те, що ми можемо робити круте шоу та бути командою, дуже крутою командою!

Валерія, ФПрН

Насправді, секрет дуже простий: якщо довго мучицця, то щось таки получіцця (сміється). На репетиціях ми постійно дискутували, навіть конфліктували, але все одно завжди приходили до спільного рішення: як буде краще для глядача. Досі для мене залишився нерозкритий секрет Івана Супруна — як так можна було без жодної репетиції та запізнившись на виступ, повною імпровізацією зіграти свою роль і остаточно порвати зал? Особисто після виступу був дуже задоволений нашою спільною працею, адже сила ФПрНу в тому, що нас мало і ми тримаємось разом, усі спеціальності як одна!

Даня, ФПрН

Секрети? Не знаю, чи можна вважати це секретом, але після нашого виступу я вкотре пересвідчився, що ФПрН — це величезна у своєму значенні, дружня та сильна сім’я. Сім’я, де всі максимально відкриті, неймовірно талановиті(!!!) та організовані. Кожен був готовий надати якусь свою допомогу та підтримку. Незважаючи на якісь невеликі розбіжності в поглядах чи малесенькі конфлікти через нерви, які так люблять здавати у відповідальні моменти, ми все одно лишались одним цілим і прямували до того результату, того рівня, якого врешті досягли. Я вважаю, що ми тепер остаточно встали з колін! Хочу ще раз подякувати всій команді ФПрН, подякувати глядачам, котрі надали просто нереальну підтримку, і кожній людині, яка була залучена до виступу та його підготовки. Ми запам’ятаємо цей день надовго. Люблю вас!

Женя, ФПрН

Що ж, ФПрН підхоплює хвилю факультетських днів народжень, об’єднуючи в одній залі найрізноманітніших студентів Могилянки. Такі моменти просто не можна втрачати! То що, зустрінемося на дні ФІ?

Ольга Гунявая

Більше ніж політика

19 квітня 2019 року о 19 годині на НСК “Олімпійський” відбулися головні дебати України між кандидатами у президенти Петром Порошенком та Володимиром Зеленським. Їхню трансляцію можна було спокійно подивитися будь-де, з будь-якого пристрою (або навіть поїхати споглядати це історичне дійство вживу, прямо на стадіон). Проте Асоціація Студентів Політологів запропонувала нам інший варіант. Вони організували спільний перегляд дебатів та їхнє обговорення для всіх охочих.

Тут могла б бути чергова розповідь про важливість правильного вибору в цей непростий час, заклик зробити виважене рішення, з увагою ставитися до всього, що відбувається. Ні. Я пишу цю статтю в День тиші, тож тут буде про політичне, проте без політики.

На момент початку дебатів більшість людей була на Дні ФПрНу, проте, як тільки він закінчився, велика частина присутніх миттєво перемістилася з Актової зали КМЦ до Колізею, де вже були розставленні стільці та був увімкнений проектор. Всі зайняли місця та швидко включилися в те, що відбувалося, не відриваючи очей від трансляції та уважно слухаючи.

Це була по-справжньому особлива атмосфера. Напружена, проте в якомусь сенсі сімейна й тепла. Могилянська. Хтось просто мовчки сидів та дивився, хтось ледь чутно перемовлявся, обмінюючись думками, хтось навіть тихо їв (дебати — дебатами, проте вечір, пів на восьму, їсти все ж хочется).

Це був момент єднання. Кожного разу, коли один з кандидатів говорив якусь репліку, яка “заходила” публіці, всі починали аплодувати та присвистувати, ніби вболівальники на футболі. Не важливо, якої ти думки про політичну ситуацію, не важливо, за кого голосуєш — у такі моменти, як в п’ятницю, існує дещо більше за це.

Якесь усвідомлення того, що вам усім разом не байдуже, якщо ви все ж зібралися тут, у не надто теплому Колізеї, замість перегляду дебатів по телевізору, вдома, у комфорті. Ще краще це відчулося, коли в кінці трансляції на сцену “Олімпійського” вийшов Тарас Чубай та почав співати гімн України. Всі присутні в Колізеї встали та співали в унісон.

Як на мене, саме заради цього неймовірного відчуття й варто було прийти на цей івент. Навіть не задля дебатів — однаково їх запис буде в мережі — заради того, аби відчути себе частинкою чогось великого, складного, справжнього.

Після дебатів, відбулася дискусія стосовно побаченого, де кожен мав право висловити свою думку, поділитися враженнями. Обговорювались та критикувались обидва кандидати, без похибки в бік одного чи іншого.

Також, я поспілкувалася з одним з організаторів заходу, головою Асоціації Студентів Політологів — Романом Стеблівським.

Як виникла ідея перегляду дебатів у КМА?

Десь тиждень тому заповнював анкету на дебати на Суспільному. Тут телефонує Даня Бондаренко з КУТа і, як у відосі до дня ФПрНу, “рішає вопросікі”. Каже, що в них з’явилась ідея зробити трансляцію в КМА, і КУТ пропонує втілити це ідею спільно з АСП. Зібрали команду, придумали концепт, поділили зони відповідальності. Коротше, анкетку на Суспільне я так і не заповнив.

Які твої враження від проведеного заходу? Чи були якісь несподіванки?

Максимально задоволений і натхненний. Для мене потужними були два моменти. Як о 19:15 в Колізей за дві хвилини залетіло близько 100 людей, бо закінчився день ФПрНу, і всі просто спустилися на поверх нище. І як всі разом співали гімн України наприкінці. Це було сильно й потрібно, бо в єдності — сила. Щодо несподіванок — Андрій Мелешевич у Фейсбуці під час трансляції передав привіт “колізейщикам”, а в залі сиділи навіть охоронці КМЦ.

Що зараз відчуваєш в цілому стосовно того, що відбуваєтся?

Якщо ти про вибори, то я впевнений, що вихід з цієї ситуації у сильному громадянському суспільстві. Ніхто не зможе йти проти організованих людей, які мають спільну мету, досвід і цінності. Українське суспільство такий “скелет” має і потрохи його розвиває. Тому залишається лише те питання, з якими проблемами йому доведеться боротися, а трабли будуть в обох випадках. Вчорашні дебати ще раз довели, яким цирком є ці вибори.

Загалом, це було сильно. Моя суб’єктивна думка — саме такого відчуття єдності зараз не вистачає нашому суспільству. Дуже часто в нас люди скоріше надають перевагу взаємній гризні понад конструктивним та спокійним діалогом. Ми нав’язуємо свої думки іншим, кажучи, що хтось робить неправильний вибір. Нам варто навчитися розмовляти одне з одним. Не тільки слухати, але й чути. Адже, якщо ми навчимося чути, усвідомлювати та розуміти, ми врешті зможемо зробити правильний вибір.

Марія Вакулюк

Лаконічне кіно

Повнота лаконічності. Квінтесенція натхнення. Відчуття дивної знайомості. Шторм емоцій. Вибірка найсоковитішого. Усе це короткий метр.

17–21 квітня відбувся VIII Kyiv International Short Film Festival. Я не очікував цю подію, але, коли справа дійшла до придбання квитків, роздумувати не довелось. Мені вдалося відвідати Міжнародний конкурс «Змарнована юність», що проходив у рамках фестивалю 18 квітня у кінотеатрі «Київ». Враження не полишають досі.

Перш за все, час. Так мало його було витрачено на перегляд, але така велика кількість побаченого. Повна протилежність сучасним канонам кіноіндустрії. Пройшло всього близько півтори години, а чотири стрічки вже закарбувались у пам`яті. Як куля на виліт: швидко, проте шрам на все життя.

Географічна амплітуда створених і представлених на конкурсі робіт дуже широка. Тут Аргентина зі своєю спокійністю та розмірністю, тут же Боснія і Герцеговина з штокавським наріччям, тут Польща з неупередженістю й прямолінійністю, тут і Камбоджа, дивна, але переповнена запалом.

Назва конкурсу влучно описує ідейну тематику. Актуальні проблеми юності представлені не просто реалістично, вони відтворені з максимальною точністю. Це змушує перестати бути скептиком і відкинути будь-які сумніви щодо того, що ти не дивишся фільм, а спостерігаєш за життям, яким воно є. Наркотики, бідність, комплекси, помилкові пріоритети, опортунізм, антисоціальність, кримінал, втрата сенсу життя — все це потужним струменем пронизує нутро.

Порадувало те, що подія не залишилась непоміченою. Багато людей прийшли поглянути, про що зараз знімають. І ці люди абсолютно різні: деякі приходили цілими сім`ями, було багато іноземців (тому фігурувала й англійська мова, у тому числі в субтитрах, за що окрема подяка), абсолютно різні вікові категорії. Така зацікавленість відвідувачів, на мою думку, виправдала всі ті зусилля, що були докладені організаторами. А вони й справді чималі. Кожен, хто був долучений до реалізації івенту, був свідомий щодо своєї роботи, привітно підказував, що, де і як, і загалом був амбіційним ентузіастом. Не дарма ж вони тут.

«Шакті» Мартіна Рейтмана (Аргентина, Чилі) змусив мене посміятись. Щирі емоції та враження — це закономірний результат акуратно виконаної роботи. Анімаційний фільм Томека Попакуля «Кислотний дощ» (Польща) став цікавим відкриттям. Похмура анімація, шаленість моментів і повсюдна психодлелічність були потужним кермом моєї свідомості. Кавіч Неанґ представив короткометражку «Розбита дорога нового краю» (Камбоджа). Енергійно, але основний посил здався мені занадто складним і концептуальним. По-моєму, це найкраща похвала, яку я міг дати цьому фільму. «Дорогенький» Ірфана Авдіча, на мою скромну думку, найкраща робота конкурсу. Без зайвих слів, я просто не міг залишитись байдужим.

Звісно, не обійшлося без розчарувань. І справа не в організації чи фільмах. Люди. Перегляд мемів прямо під час показу, голосні розмови, розпивання напоїв, зйомка і банальне порушення прохань організаторів. Обурило аж до роздратування. Якщо вам справді не цікаво — вийдіть і не повертайтеся. Хіба це так складно — поважати оточуючих?

Проте післясмак події виключно хороший. Гірко-солодкий, приємний. З упевненістю можу заявити, що віднині я буду постійним відвідувачем цього фестивалю. Такі події занадто яскраві для того, щоб не звернути на них увагу.

Ілля Рудійко

ДокуДейз

З 22 по 30 березня 2019 року проходив видатний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Києві. Я хотіла там бути волонтером, ще коли вчилась у школі, але отримала нагоду тільки цього року. Тож, що це таке і з чим його їдять?

Спочатку ми, усі охочі, подавали документи — стандартна процедура відбору волонтерів. Але виявилось, що все не так просто. Потім вас чекає співбесіда, а після неї тренінги. До речі, про тренінги я теж скажу декілька слів. Волонтери два тижні ходили на них, щоб дізнатися не тільки про всі можливі форс-мажори, але й про те, як спілкуватися з відвідувачами, як вибирати собі локацію. Хоча більше всього мені сподобався тренінг про права людини — для цього у нас був окремо виділений день, бо все документальне кіно на фестивалі було зав’язане саме на правах людини.

Але достатньо про тренінги. Мені здається, що вам, любі читачі, хотілося б почути саме про фільми та атмосферу на фестивалі. Я зроблю невеличку «недорецензію» на декілька годних стрічок.

Почну, напевно, з короткометражки, яка мені сподобалась — «Як ляльки, я підіймусь». Скажу чесно, мені стало лячно, коли я побачила перші кадри фільму. Коли показують ляльок з різних сторін, та ще й старих, то невеличкий холодок проходить по тілу. Але, вже через пару хвилин, ви починаєте розуміти, про що цей короткий метр — про жінок (так, соціологи можуть радіти). Через призму 200 (!) чорних ляльок показане життя афроамериканських жінок в минулих сторіччях. Через що вони проходили, які труднощі виникали. Складно пояснити відчуття, а тим більше все, що було на екрані, це просто потрібно побачити.

Другим фільмом-відкриттям для мене став «Чистильники». Я зовсім випадково потрапила на нього — моя подруга-волонтерка сказала, що зараз показують класний фільм, а в мене тоді якраз не було нічого в планах. Але саме ця картина виявилась найяскравішим моментом за весь фестиваль. Зал — аншлаг, ми думали, що сісти не зможемо, але все ж таки пару місць залишилось. Під час перегляду мене охоплювали різні емоції, від цікавості до страху. Після «Чистильників» мені довелося побути більше години на самоті, тільки щоб перетравити побачене. То про що ж він? Про технології, про соціальні мережі. Існує професія чистильників інтернету. Їхня задача — перевіряти чутливий контент і видаляти потенційно небезпечні відео та малюнки. Цим героям, по-іншому я не можу їх назвати, потрібно продивлятись по 26 000 таких фото та відео кожного дня. Сам фільм зроблений таким чином: показують, як такий робітник видаляє щось і пояснює, чому саме, а потім людина, котра виставила цей файл, говорить своє бачення на цензуру та видалення контенту з інтернету. Таких історій було близько трьох-чотирьох.

Але що ж про сам DocuDays? Це — неймовірний експіріенс. Біля входу одразу видно артистичних людей, до вас можуть підійти просто так і запитати про мистецтво або про улюблені документальні фільми. Часто видатні люди ходять як звичайні відвідувачі, і вони, до речі, також можуть почати з вами бесіду. Я помітила багато дідусів та бабусь, вони спеціально запізнюються на сеанси, щоб поговорити з волонтерами. А також всього через три дні, а то і менше, ми почали впізнавати наших постійних «клієнтів», навіть якщо волонтеримо на фестивалі вперше. Таких людей важко не помітити — вони ексцентрично вдягнені, і здається, що знають про фільм більше, аніж самі режисери.

Наша команда була крутою. Ми згуртувалися з першого дня, навіть з першого тренінгу. Усі були зацікавлені в заході і ми разом ходили на фільми. Напевно, це був перший раз у моєму житті, коли за один день я перенасичувалась спілкуванням. Кожен був не просто індивідуальністю — всі були настільки різними, настільки несхожими, настільки цікавими та яскравими, що залишати «Жовтень» було занадто складно. Думаю, багато з нас повернуться туди наступного року, а також, сподіваюсь, що мені вдалося заохотити когось з вас піти туди, якщо і не волонтерити, то хоча б сходити на фільм.

Доріо Бахарєва

Статті з УКУ

Поетичне серце далекого Чилі та історія засновниць «Макондо»

До УКУ із лекцією та поетичним дійством завітали Анабель Рамірес Сотело і Марина Марчук — засновниці видавництва іспаномовної літератури «Макондо».

Анабель і Марина — випускниці КНУ ім. Т.Шевченка. Спершу філологині влаштовували перекладацькі конкурси, присвячені поетам латиноамериканських країн. Тоді зародилася мрія про власне видавництво, яке б спеціалізувалося на перекладах іспаномовної поезії — і, як жартує Марина, мрії збуваються швидше, ніж встигаєш до цього підготуватися.

Дівчата охоче діляться своїми кредо:

Не намагайтеся досягнути чогось самотужки. Ви можете багато, але навіщо борсатися наодинці? Будьте уважними до тих, з ким навчаєтеся, не забувайте своїх знайомих — будуйте спільноту людей, до яких можна звернутися.
Не нийте. Шлях до мрії пролягає через блиск та злидні — і коли ви зустрічатимете опір, важливо триматися разом і підбадьорювати одне одного.
Вчіться. Якщо вчитися не хочеться — потрібно змінити вчителя, тему або підхід. Не відмовляйтеся розвиватись у різних напрямках. Усе найкраще народжується на перетині кількох сфер, іноді між собою не пов’язаних.

Скажімо, Анабель і Марина, окрім власне філології, захоплюються театром. Вони познайомилися на заняттях з акторської майстерності. А тепер Анабель стала режисером вистави «Гамір. Тиша. Метелик», заснованої на творах чилійських поетів. Під час зустрічі в УКУ відбулася постановка, яку виконали актори Олександр Боровенський, Андрій Анісімов, Станіслава Овчіннікова та Ірина Високолян-Бєлая.