Спудейський вісник №19 (09.06.19)
God is a woman
Цьогоріч університетські конкурси краси привернули до себе достатньо велику увагу громадськості. На поверхні опинилися деякі дуже важливі проблеми. Зокрема це відсутність конкретної мети та сенсу в таких конкурсів, а також, звичайно, об’єктивізація. Багато хто задався питаннями: якими мають бути такі конкурси? Чи мають бути взагалі? Що прийнятно й не прийнятно для таких подій. Як і у багатьох ситуаціях, у цій Києво — Могилянська академія зайняла досить прогресивну, водночас принципову позицію. Могилянка наповнила сенсом власний конкурс краси, завдяки чому він перестав бути лише “виставкою наречених”. У першу чергу конкурс став про те, що ховається поза зовнішністю. Про щось значно важливіше. Тож, 4 місяці підготовки, 14 чарівних дівчат, 5 червня, сцена КМЦ. Цієї середи ми мали змогу споглядати одну з найяскравіших подій цього навчального року — конкурс Могилянська Міс.
Якщо ми вже почали говорити про цифри, то конкурс Міс НаУКМА це цілих 4 напружених, хвилюючих години справжнього шоу. Яке було їх наповнення? У першу чергу — дуже яскраве. Мова зараз йде не лише про феноменально красиве освітлення (яке орендували спеціально для події), але й про неймовірних, магічних учасниць конкурсу.
Нагадаємо: кожна учасниця мала представити на конкурсі свій талант, а також підготувати та презентувати власний соціальний проект. Друге є нововведенням саме Могилянки. Це можливість для кожної конкурсантки заявити про те, що її хвилює, показати, що є для неї важливим, привернути увагу до певної проблеми, зробити щось корисне для суспільства (або зібрати та передати гроші на благодійність). Це є дуже важливим. Саме завдяки цьому конкурс набуває сенсу, втрачає орієнтованість лише на те, щоб показати зовнішню красу.
Проте, особисто я чула як люди задавли одне єдине питання аж до самого дня проведення заходу: “Чи буде конкурс купальників?”. Ні. Його не було. Відміна дефіле в бікіні — також нововведення. Тема боротьби з об’єктивізацією дуже серйозно підіймається в Могилянці, тому цей крок був важливим, принциповим для університету. Краса — це не лише про параметри. Це про вчинки, про емоції, думки. Цьогорічна “Міс Могилянки” довела, що для того, аби бути красивою не обов’язково виставляти на огляд загалу те, що під одягом.
Також з позитивного: цьогоріч конкурс може пишатися великою кількістю крутих партнерів та спонсорів. Серед них українські виробники одягу, такі як seven/eleven, ювелірні бренди Sogarti, Yastreb jewelery, косметичний бренд MaxFactor, салон краси Dream Bar, заклади Salateira та Сушия, весільні салони Dominis та Fashion Bride.
Про деталі організації зходу та ще дещо цікаве нам розповідала Могилянська міс 2017 року та одна з організаторок цьогорічного конкурсу — Дар’я Бичкова:
Як твої відчуття після конкурсу загалом?
По-перше, я дуже задоволена. Відчуваю неймовірне полегшення від того, що все пройшло пройшло настільки успішно. Ми отримали неймовірну кількість позитивних відгуків. Є певне спустошення як і після будь яких великихподій, масових заходів. Проте, на цьому не зупиняємось і будемо придумувати щось нове та цікаве.
Ти одна з організаторок. Як тобі результат? Твої очікування справдилися?
Скажемо так, я не просто ОДНА з організаторок. Я головна організаторка. Тому в якомусь сенсі я мала монополістський вплив на цей конкурс, впроваджувала те, що я вважала за потрібне. Звісно, радячись зі своїми знайомими та власне самими учасницями.
Результат вийшов просто прекрасним. Я дуже задоволена. Навіть ті дівчата, які не перемогли у номінаціях перемогли в першу чергу для себе. Адже ці дівчата або вперше виступали на сцені, або зробили те, що вони давно хотіли, або розкрились для себе, або довели щось для себе самих.
Мої очікування цілком справдилися. Тому що кошти зібрані, дівчата щасливі, люди задоволені. Навіть відсутність купальників не завадила нам зробити це шоу ще більш феєричним.
Хто допомагав тобі з організацією?
Головною моєю помічницею була Альона Барановська, яку я дуже люблю та якій я дуже вдячна за все, що вона зробила на цьому конкурсі. Проте, загалом, цих людей ще дуже дуже багато. Це дівчата які допомагали з пошуком спонсорів, це фотографи, яким ми вдячні за фотосети та афіші. Велика подяка також КУТу за інструменти та їх налаштування, допомогу за сценою. Вони зробили велику роботу. Також в нас було близько 15 волонтерів, які допомагали в останні дні конкурсу. По часу вони допомагали не дуже довго, проте вони зробили дуже багато дрібної роботи, з якою я б сама не впоралась.
Складно було відбирати дівчат? Скільки було претенденток на початку? Які були критерії?
Відбирати дівчат було відносно складно. На початку було близько 50-ти заявок, на сам кастинг прийшло 40 + дівчат. Хтось не зміг, хтось побоявся.
Ми відбирали за критеріями: поведінка на сцені, талант, вміння відповідати на запитання (напів інтелектуальний конкурс) досвід волонтерства, або залученість до соціального, студентського життя. Саме наявність цих критерій допомогла нам обрати таких різнопланових дівчат.
До речі, ми обрали 14 дівчат тому, що боялись що хтось піде. Бо у мій рік, 2017, кілька дівчат пішло і я переживала аби такого не сталося цього разу. Проте ніхто не пішов і ми дуже цьому зраділи. Дівчата виявилися настільки стійкими, настільки по-справжньому дружніми, що я просто в них закохалась. Я реально просто вражена ними.
Мені відомо, що ти організовувала Містера минулого року? У чому різниця в організації цих двох подій? Що було схоже, що було нове?
Я не була прямо організаторкою, не позиціонувала себе так. Я скоріше відчувала себе просто дуже важливим помічником. Була долучена до багатьох організаційних процесів.
Схожість очевидна. Та ж схема з танцями, дефіле та соціальними проектами. Загалом вся підготовка дуже схожа. Проте хлопці, на мою думку, виклались набагато менше. Можливо через те, що не було того року чіткої розбаловки за всі частини конкурсу, а відповідно і не було певної мотивації. Мені здається, багато хто з них зробив соціальні проекти не дуже високого рівня саме через відсутність мотивації. Дівчата цього року набагато більш відповідальні. Для них їх соціальні проекти були дуже душевними.
Чи були якісь проблеми з організацією? Що було найскладніше?
Однією з великих складностей було те, що дуже довго ми не мали грошових спонсорів. Ми навіть думали, що доведеться брати гроші з квитків. Ми дуже не хотіли цього. Проте в останній момент з’явився меценат, якому дуже сподобалось все, що ми робили, наша позиція і він виділив нам гроші.
Також була певна проблема з командою. Мені ще варто трохи повчитися обирати команду. Виявилось, що частина дівчат які були відповідальні за SMM не поділяли наших поглядів на конкурс та нашої позиції. Тому довелося їх замінити. Проте, якщо ви бачили наш Insatgram ви могли пересвідчитися, що нам все одно все вдалося. Ми отримали велику кількість компліментів за фотосети.
Як ти вважаєш, що вирізняє конкурс Міс НаУКМА серед інших університетських Містерій? Що взагалі дає, та означає титул Міс Могилянка особисто для тебе?
Я думаю що Міс НаУКМА вирізняє те, що це вже не просто розважальне шоу, а дещо більше. У Міс Могилянки немає якоїсь спеціальної місії. Коли ти стаєш Міс Могилянки ти продовжуєш жити так, як і жила. Але як на мене, це треба переосмислити.
Можливо можна було б зробити з Міс та Містера СО, для того, аби визначати вектор розвитку цього конкурсу і власне визначити місію Міс та Містера. Щоб це була не просто абстрактна позиція, а для того, аби підтверджувати цей статус. Можливо це проведення якихось благодійних заходів, представлення університету на міжнародній арені. Саме тому мені хотілось зробити цьогорічний конкурс глобальним. Я вважала що саме це моя місія як Міс.
До речі, що ще вирізняє саме Могилянську Міс від інших, так це те, що вона відкрита і щира. Вона не зазнається. Це людина, до якої ти можеш просто підійти і познайомитися, яка може розказати тобі щось про універ. Це людина яка досягла чогось.
Наступного року буде Містер НаУКМА. На твою думку, що треба робити майбутнім кандидатами вже зараз щоб точно пройти кастинг?
Я думаю кандидатам потрібно долучати до СО, займатися якимось класними проектами. Їм потрібно робити те, що вони робили аби покращити свій професійний, соціальний ріст в незалежності від кастингу. Вони мають розвиватися як особистості. На кастингу вони мають прийти і показати дещо більше ніж “А, я вмію гарно посміхатися”. Хоча, гарно посміхатися на сцені також великий талант.
А поки до Містера ще цілий рік, повертаємося до наших Міс.
Протягом останнього місяця перед конкурсом могилянці як і завжди малу змогу долучитися до різних заходів та лекцій. Однак, багато з них були не простими. Деякі події були організовані претендентками на титул Міс НаУКМА.
Дівчата привернули увагу цікавими соціальними проектами, про які вони мали змогу розказати під час соціально — інтелектуального конкурсу — спеціально виділеної під це частині шоу. Ольга Насвіщук влаштувала похід в салон краси для жінок хворих на рак. Марія Капліна поїхала з благодійним концертом у Будинок для ветеранів війни та праці. Тетяна Жежера провела майстер клас з танців для дітей в дитячому будинку — інтернаті. Катерина Воробей влаштовувала благодійний КМАркет в індійській тематиці. Валерія Кучеренко організовувала лекції про здоров’я та майстер клас з йоги. Євгенія Мелешко влаштувала благодійний квартирник “Наслухалися”, де люди які не вміють співати мали змогу спробувати свої сили і таки заспівати. Надія Сазонова організувала показ фільму “Зелена книга” для всіх охочих, збирала гроші за вхід, аби потім передати їх на благодійність. Христина Жибак просила звичайних людей на вулиці пояснювати прості слова жестами, аби вони відчули себе на місці глухонімих людей. Усе це далеко не вичерпний перелік проектів. Для того, аби розповісти про всі в деталях, довелося б писати окрему статтю про кожний, настільки вони були цікавими.
Про соціальні проекти і чому це важливо, розказав Богдан Колюбаєв, студент філослфії-1,який брав безпосередню участь у зйомках соціального проекту Олі — тепер вже нової Міс.
Ти брав безпосередню участь у зйомках одного з соціальних проектів до Могилянської Міс. Як гадаєш, чому соціальні проекти ввели як обов`язкову умову для учасниць?
У першу чергу, я вважаю, що соціальні проекти — це не те, що варто нав`язувати учасницям, а те, що вони мають усвідомлювати. Взагалі, титул Могилянська Міс — це не «Королева Краси», це термін, який описує стан людини і її розвиток , і моральний, і фізичний, і інтелектуальний. Соціальний проект є квінтесенцією всього. Тобто Міс повинна розуміти своє значення і свою роль у соціумі й чітко розуміти, на що вона здатна. А завдяки соціальним проектам вона може це яскраво продемонструвати, як це зробили багато дівчат. Але особисто для мене було два найосновніших проекти: проект Жені (квартирник «Наслухались»), де люди змогли показати себе з зовсім іншого боку, і звісно ж проект Олі, який дав змогу онкохворим жінкам відчути себе важливими. І от якраз у цьому полягає задача соціальних проектів. Не показати, як ми паримося щодо чогось, а показати, наскільки багато може зробити одна дівчинка, яка наразі є лише студенткою.
Ти якраз знімав соціальний проект нині вже Могилянської Міс. Що можеш сказати про нього?
Насправді, цей проект був доволі масштабним з самого початку. Я одразу зрозумів, що я хочу це знімати і що це буде неймовірно. Проект дав змогу жінкам, які вже втратили віру в самих себе і втратили віру в щасливе та красиве майбутнє, які були на межі життя і смерті, відчути себе важливими і в першу чергу людьми. Оля просто дала їм змогу відчути себе повноцінними. Я знімав цей проект, розуміючи, що це найважливіша річ, яку я коли-небудь робив. Коли ти дивишся на це вживу, а не через екран, ти бачиш ці щасливі обличчя, які сповнені всіх емоцій, які не розуміють, як таке може бути. Я дуже радий, що я мав змогу займатися саме цим проектом. Була неймовірна кількість інших гідних проектів. Вони всі різні, всі вони мали різну мету. Але саме цей особисто мене зачепив. Після нього я був ще декілька днів під враженням від того, як одна людина може змінити життя інших.
Щодо масштабу цьогорічних соціальних проектів. Як ти оцінюєш обсяг проробленого? Бо, з одного боку, чотирнадцять людей — це досить багато, з іншого ж — їх всього чотирнадцять. Чи змогли вони зробити стільки, скільки потрібно, чи перевершили очікування?
У будь-якому разі всі дівчата зробили стільки, скільки вони мали зробити, і навіть більше, бо кожна з них показала, на що вона здатна. І це дуже круто. Вони дали всім змогу побачити, як можна себе показати. І не важливо, який рік ти навчаєшся: перший, другий, чи вже на магістратурі — тут це не має значення. У Могилянці такі межі руйнуються. Таня, яка поїхала з майстер-класом до дитячого будинку, зробила дуже багато. Деякі заклади відмовлялися від такої можливості. І я був щиро за неї радий, коли в неї все вдалося. Були певні труднощі в Саші з ByFresh, бо треба було зібрати всіх і створити цілу традицію. Труднощі були в усіх дівчат. Женя теж змогла перевершити очікування, бо вона не просто зібрала людей, а й дала їм можливість продемонструвати себе з іншого боку. Люди, які ніколи не співали й завжди сиділи, аплодували на задніх рядах, самі стали зірками. Я вважаю, що всі дівчата зробили неймовірно багато. Цей масштаб важко оцінити, бо навіть невелика кількість дівчат змогла подарувати цілу купу історій протягом останніх місяців. Вони зробили не казку, а реальність, у якій хочеться бути. Вони показали, що треба мати тільки бажання, а можливості завжди є. І за це я дуже вдячний усім дівчатам.
Шоу розпочиналось з дефіле. Дівчата виходили з залу в брючних костюмах від спонсора, бренду одягу DaRoom під пісню Аріани Гранде “God is a woman”. Це виглядало дуже ефектно й оразу задало певний ритм всієї події.
Ведучими заходу були Іван Супрун та Альона Барановська, які дуже вдало розважали глядачів протягом вечора та не давали їм сумувати.
Дефіле чергувалися з соціально — інтелектуальним конкурсом та конкурсом талантів.
Таланти дівчат були не менш цікавими ніж проекти. Дар‘я Маслєнікова вражала глядачів неймовірною авторскою піснею. Валерія Козяренко читала монолог з п’єси “За двома зайцями”, за допомогою якого хотіла звернути увагу на те, наскільки часто ми забуваємо, що важливо бути собою, а не гнатися за тим, аби всім подобатися.
Софія Осіпова презентувала три образи в стилістиці “Гри Престолів” які вона створила та пошила власними руками. Олександра Власенко підкорила всіх своїм танцем, який вона виконала разом з сестрою, та друзями. Тетяна Андреїв читала публіці авторський вірш. Марія Капліна зачарувала всіх виконанням пісні “Stop” під час якого вона також сама заграла на барабанах. Єлизавета Чернявська декламувала вірші.
Усі дефіле на конкурсі були красивими, проте мабуть найбільш вражаючим було останнє — королівське, як його назвали ведучі — у вечірніх сукнях.
Конкурсантки і справді виглядали просто розкішно. Без перебільшень — справжні королеви.
Після закінчення основної частини, протягом підрахунку голосів, відбувся квартирник у кращих могилянських традиціях. Ще раз розповідати про те, наскільки це круто не будемо, просто покажемо вам фото :)
Кожна конкурсантка по своєму унікальна, по своєму прекрасна. Кожна з них використала конкурс по своєму: хтось для того, аби заявити про себе, хтось для реалізації своїх мрій, хтось просто як корисний досвід. Я особисто була за кулісами та бачила як всі вони нервували, переживали, готувалися. Літня задуха, високі підбори, костюми, вечірні сукні. Цю атмосферу дуже важко передати. Варто лише уявити скільки праці було вкладено кожною з них, аби результат вийшов таким, яким ми його побачили 5 червня.
Однак, як і в усіх конкурсах, настає момент, коли все ж доводиться обирати тих, хто переможе. Як тільки стихли останні звуки квартирнику на сцені знову з’явилися ведучі та по черзі запрошували спонсорів конкурсу для нагородження дівчат.
Першою номінацію (окрім спонсорських) була “Міс дружба” і в ній перемогла Катерина Воробей. Премію вручала акторка Рима Зюбіна.
Далі оголосили Міс глядацьких симпатій. Нею виявилась Олександра Власенко. Цю нагороду дівчині вручала перша переможниця конкурсу Міс Україна 2018 Вероніка Дідусенко.
Із Веронікою, до речі, Вісник поспілкувався і маємо з вами чим поділитися:
Загалом, чи сподобалось тобі шоу? Що запам’яталось найбільше?
Те, що вирізняє конкурс Міс Могилянка з поміж інших конкурсів краси, що проходять у будь-яких інших університетах — це неймовірна концентрація краси та інтелекту в одному місці.
Я знаю, що ти була не тільки членом журі, але й приїжджала під час підготовки конкурсу. Що ти розповідала конкурсанткам або які майстер класи давала?
Для дівчат я провела короткий майстер клас із дефіле та вмінню тримати себе на сцені. Також розповіла про свою підготовку до конкурсу Міс Україна.
Які в тебе враження від спілкування, від самих учасниць?
Дівчата дуже розумні та кмітливі, усю інформацію та поради поглинають зі швидкістю світла!
Це мене надзвичайно тішить. Я дуже чітко побачила який великий об’єм роботи було виконано кожною учасницею за час підготовки.
Це величезна робота над собою, і виконали вони її на «відмінно».
На твою думку, що означає бути “Міс”, тобто переможницею конкурсу краси? Що несе в собі цей титул?
Титул ‘Міс’ несе в собі величезну соціальну складову. Тому Міс має розуміти, що краса та інтелект — це лише інструмент для реалізації важливих проектів для людей.
Насамкінець, можливо даси кілька порад для майбутніх конкурсанток вже 2020 року?
Я би порадила дівчатам неустанно вірити в свої сили та міркувати глобально. Беріть найкраще, що є в світі та втілюйте це в Україні. І запам’ятайте, краса — це Велика сила❤️👑
А тепер назад до номінацій.
Два титули Могилянських віцеміс (рівноцінні, як на цьому наголосили ведучі та журі!) відійшла Тетяні Жежері та Євгенії Мелешко.
Найважливіша нагорода вечора та власне корона вручалися останніми. Для її вручення на сцену вийшла Дар’я Бичкова. Вона урочисто передала свій титул новій Міс — Ользі Насвіщук.. З залу почали вибігати друзі та рідні конкурсанток. На сцені було багато обіймів, привітань, сміху, трохи сліз. Цим завершилося шоу, яке готувалося так довго, яке всі так чекали. Головна інтрига останніх місяців розкрилася.
Ми поспілкувалися з переможжнецею, та дізналися все найцікавіше:
Чому ти пішла на Міс?
Насправді я ніколи всерйоз (хз как пішецца) не думала, що буду брати участь у конкурсі краси. Я була дуже пасивною студенткою, якщо говорити про соціальне життя в університеті. Потім мене взяли до Бадді і я показала, що я маю доволі багато здібностей, єдине, що потрібно зробити, — докласти зусиль. Почалася підготовка до Фрешфесту, на якому мені довірили координувати одну зону. Згодом мене призначили головним фотографом Бадді. Потім був Вечір Знайомств, на якому я була і ведучою, і знімала промо, і займалася співкоординаторством виступу наших фрешиків з Дашою Черкасенко. Все йшло як по маслу. І коли закинули оголошення про кастинг, я навіть і не думала брати участь. Перше, що я пам‘ятаю, це як я запитала у когось в інст (там був репост афіші про кастинг), хто організовує? Я дуже хотіла брати участь в організації, бо я фотографувала минулого року учасниць такої ж події в КПІ. На що мені відповіли: «Стоп, а чого не брати участь як конкурсантка?». Тут і почалися сумніви, йти чи не йти. Натомість в один вечір я задумалася, а чого ні? У мене є всі можливості, головне — працювати і тоді буде результат. Я довго думала, як віднесуться до цього мої друзі та сім‘я. Але вони були дуже раді, коли почули про мої наміри та підтримували на кожному етапі підготовки.
Чого ти очікувала від конкурсу?
Перше, чого очікувала від конкурсу це нестандартність. Всі ми знаємо про ці параметри та стандарти, які ставлять перед дівчатами, коли вони йдуть на конкурси краси. (Я про зріст, зовнішність, масу тіла і тд.). Але це ж наша Могилянка. Тут точно так не буде, тому я власне і пішла. Я очікувала, що це буде щось більше ніж просто шаблонні виходи в купальниках та дефіле, в якому оцінювалися лише довжина твоїх ніг та те, як ти ходиш. Для мене головне було, щоб тут дивилися не лише на картинку, але і на те, який ти зсередини (як би банально це не звучало). І це було для мене найстрашнішим. Я дуже боялася, що
1. Жюрі не будуть аналізувати твій внутрішній світ, а будуть просто обирати найгарніше личко
2. Що за такий маленький проміжок часу вони і не зможуть оцінити твоє «Я» сповна.
Але організатори знали усі ньюанси таких конкурсів і підібрали чудовий склад суддів (не буду жартувати про склад наших національних судів…).
Розкажи більше про підготовку. Що було найважчим для тебе?
Оооой, насправді, як я вже говорила, я максимально далека від сцени, танців і публічних виступів…і це я ще мовчу про ПЛАСТИЧНІСТЬ..мені здається, що мій організм просто не сприймає це слово.
Складним було все. Дефіле, бо я доволі висока і не ношу взуття на підборах. Танець…нічого не буду говорити, то треба бачити:)))) ну і стендап, бо я написала його за тиждень до конкурсу і боялася реакції глядачів. Але чесно, найскладнішим був соціальний проект. По-перше, бо це справді дуже складно в реалізації. По-друге, бо ідея крута, нова, але як це сприйме суспільство мені було невідомо. Так, такі проекти реалізуються за кордоном, але як в Україні до такого поставляться я не знала. І тут говориться як про онкохворих жінок, так і про пересічних українців. Також було дуже важко психологічно. Спочатку, коли я проводила переговори з інститутом раку та дівчатками з благодійних організацій щодо способу реалізації. Потім, коли я шукала учасниць та проникала у закриті групи в соцмережах, де онкохворі жінки та чоловіки спілкуються та обмінюються порадами. Потім були багато конфузів, бо треба візажисти, оператори, студія, перуки (про які я згадала за півтижня до проекту) і це все мало збігтися у часі. Якщо коротко, то у цей період я перестала спати, їсти і загалом просто існувала. Але результат був настільки крутим, що я тепер співпрацюю з салоном, який допомагав і ми хочемо запустити ще декілька аналогічних заходів. Але трішки пізніше :)
Що надихнуло тебе на створення саме такого соціального проекту?
Я вже писала про необхідність підняття цієї проблеми, тож повторюватися не буду.
І я дуже не хочу багато говорити про те, чому я вирішила його робити, бо ця тема дуже болюча для мене і це не було просто «Класна ідея, треба зробити». Справжню історію, чому я вирішила зробити це знають лише найближчі, тому я не хочу, аби це було публічним. Скажу лише одне: я знаю, як це, жити з онкохворою жінкою.
Який момент за весь період конкурсу був твоїм найулюбленішим?
Я дуже боялася, що ніхто не буде сміятися, коли я буду жартувати, бо я нікому не показувала цей стендап. Тобто я взагалі не знала, яка буде реакція. Тому улюблених моменти є два. Перший, це коли люди засміялися з першої фрази стендапу. Другий, коли я вийшла в сукні на останнє дефіле і почула підтримку глядачів у залі. Я звичайно стояла і робила свою точку, яку поставила, але в очах у мене вже були сльози.
Як воно бути новою міс? Опиши свої емоції під час оголошення результатів.
Насправді, якоюсь особливою це мене не зробило. Звичайно, тепер люди починають жартувати, що з ними стоїть міс. А друзі кажуть, що вони тепер можуть пліткувати, і ці плітки матимуть нове значення у зв’язку зі зміною мого статусу, але по суті я не відчуваю, що в моєму житті щось змінилося.
Хоча у мене була одна проблема, що я весь час горбилася (то з дитинства, бо завжди була дуже високою) і тепер я підсвідомо випрямляю спину, бо боюся, що хтось на мене подивиться, а Міс же так не роблять. Ну і ще, я все одно відчуваю певну відповідальність перед могилнцями. Хоча насправді я не збираюся якимось чином змінюватися, бо «я ж тепер Міс». . Мене все влаштовує і обрали міс саме такою, тож напевно все окей. (Без надії сподіваюсь…)
Емоції після оголошення були просто незрозумілі. Я не думала, що виграю до останнього, чесно. У мене було дуже багато варіантів, і я не могла вирахувати, хто виграє, бо по суті не бачила усіх номерів та дефіле з боку.
А взагалі мені головне було отримати сертифікат в Салатейру :))))
Що дала тобі участь?
Збитий режим, 9 втрачених кілограмів, дуже крутий проект та емоції під час його проведення, які я напевно більше ніколи не відчую у своєму житті. Також участь дала мені 2 дуже крутих людей, яких я не знала до участі. Ну, я дуже мало людей знаю в Могилянці і через це я навіть не знала про їх існування та не підозрювала, що ми станемо настільки близькими. І це дві учасниці, з якими ми стояли пліч-о-пліч протягом цих 3 місяців підготовки.
Маєш поради майбутнім учасницям?
Маю сказати, щоб не боялися. Але дуже важливо перед тим, як йти на кастинг зважити усі за та проти. Ви маєте розуміти, що потрібно буде працювати. Ні, не працювати, потрібно буде просто пахати. Ви маєте приділяти цьому увесь свій вільний та невільний час: не їздити нікуди на вихідні, відпрошуватися з пар, робити пари вночі, бо ввечері ви на репетиції і тд. В мене, наприклад, ніколи нічого не виходило з першого разу. Я просто після кожної репетиції залишалася ще на півгодини-годину та пропрацьовувала це все сама до автоматизму. Так це все і робиться. А взагалі, я ж кажу: просто повірте в себе та свої сили і робіть все по максимуму. Тоді все буде прекрасно :)
Після конкурсу ми також мали нагоду поспілкуватися з іншими нагородженими дівчатами, зокрема з Олександрою Власенко:
Як відчуваєш себе після заходу?
Зараз відчуваю себе дуже зарядженою, сповненою енергії та відчуваю себе дуже красивою, не можу пояснити чому, просто ось такий дивний присмак Міс-2019
Що запам’яталося найбільше на конкурсі? Можливо якісь смішні/цікаві моменти?
Мені сподобалось, коли на конкурсі ведуча переплутала щось і сказала що це міс 2014, дуже підняло настрій. На той момент всі вже були страшенно втомлені та ледь стояли на ногах.
Пам’ятаю, коли сказали, що міс НаУКМА стала Оля я подумала: «добре що не я», бо у мене взагалі не було сил посміхатись. Більше ніж ноги — у мене боліли тільки скули.
Що було найважче?
Знаєте, я на сцені як вдома, але через те, що було 5 спільних виходів + творчий конкурс я постійно нервувалася, бо треба покладатися не тільки на свої сили, а ще і на сили дівчат. У тривожному стані я пробула за кулісами увесь час від початку шоу до кінця, а це чотири години.
Ти — міс глядацьких симпатій. Що для тебе цей титул?
Міс глядацьких симпатій — це Могилянська міс обрана могилянцями. Неймовірно пишаюся цим титулом. Не думаю, що для мене могла б бути ідеальніша розв’язка того вечору.
До речі, я не знаю чи ви помітили, як я пофліртувала з цією номінацією, але коли сказали що зараз оголосять Міс Глядацьких я показала на себе і почала поправляти сукню, щоб було легше виходити отримувати подарунки.
Як вважаєш, яким має бути посил конкурсів краси та навіщо брати в них участь?
Конкурси краси ніякого посилу не може мати. Це змагання за кращі параметри і симпатичніші обличчя. Інше діло МОГИЛЯНСЬКА Міс — це про доброту, силу характеру, про талант та амбітність.
Своїми відчуттями після конкурсу поділилася також Могилянська віцеміс Євгенія Мелешко:
Що спонукало тебе піти на конкурс?
Мене цікавили всі могилянські активності ще з першого курсу. Мені подобається щось робити на сцені і з плином часу я пробую все нові штуки. Могилянська міс — це був спосіб не тільки спробувати щось нове, а й заявити про себе, продемонструвати свою позицію в цьому житті і подивитися як відреагує аудиторія.
Твій виступ був дуже зворушливим. Як з’явилася його ідея? Розкажи про це детальніше.
Як і більшість моїх ідей — з‘явилась спонтанно. Про вибір таланту й думати було не потрібно — ще на кастингу я сказала, що танцюватиму. Але мені не хотілося просто танцювати — для мене було важливо танцювати «про щось». Я вирішила підняти тему моральних знущань, тему слів, які ми чуємо протягом свого життя, які ламають нас, роблять нам боляче, змушують сумніватися в тому, що ми чогось варті. Це була не лише моя історія, для мене було важливим торкнутися душі кожного. Цей виступ — про кожного з нас. І мені надзвичайно приємно, що зала зрозуміла мене і підтримала.
Які проблеми, на твою думку, мають підіймати подібні конкурси?
Я надзвичайно пишаюся тим, що Могилянська міс — це не стереотипний «конкурс краси». Тут головна думка не в довжині ніг і кольорі волосся, не в об‘ємі стегон і масштабності твого макіяжу — тут про те, хто ти є, що тебе хвилює, куди ти прямуєш і що робиш. Тут про красу духовну, про розуміння власної унікальності і вміння себе подавати. Мені дуже приємно було спостерігати за дівчатами, кожна з них показала себе так, як вважала за потрібне.
Ти отримала титул віце Міс. Чи очікувала ти такого результату? Які були твої почуття?
Якщо чесно, то я не буду лукавити — я прийшла на конкурс з думкою, що я хочу перемогти. Але час йшов і я розуміла все більше, що мені настільки хочеться, аби мої ідеї мали якийсь фідбек, що це стало набагато пріорітетнішим за перемогу. Я казала своїм друзям, що хай там що, але моя основна місія — аби мене почули. І з цією місією я справилася на всі 100%.
Перед нагородженням я була досить спокійна і вже щаслива — я зробила все, що могла і можливо навіть більше.
Віцеміс — це чудовий результат, це вибір журі і це не може не радувати. Але моя основна перемога — це слова, які я чула від людей, які підходили мене вітати. Я клянуся вам, я ніколи в житті не маю права здатися, якщо люди кажуть мені такі речі.
Друга Могилянська віцеміс (рівноцінна!) Тетяна Жежера також дала нам коротке інтерв’ю:
Що спонукало взяти участь в міс?
Я ніколи не брала участь в подібних конкурсах, а тому було цікаво випробувати свої сили в цьому, а тим паче нововведення пов’язане з соціальними проектами. Я дуже люблю процес репетицій, зйомок, фотосесій і тому хотіла цього.
Чим запам’ятався цей досвід?
Запам’ятався великою кількістю знайомств, зйомок, на яких вчилася як краще стати в кадрі, яка зачіска мені личить більше і тд. Вже настільки звикла до такого режиму, що зараз є відчуття ніби взагалі немає чим зайнятись😢
Чи були якісь труднощі під час конкурсу?
Труднощі були із соціальним проектом. Також нелегко було жити в режимі переживань і дуууже активної підготовки останні 2 тижні до конкурсу.
Розкажи більше про свій соціальний проект.
Соціальний проект був у Дарницькому дитячому будинку-інтернаті. Там я провела танцювальний майстер-клас і робили разом зачіски. Ця ідея крутилася в моїй голові ще, коли я побачила афішу кастингу Міс. Я була вражена здібностями дітей, їх щирістю та бажанням до пізнання чогось нового.
Що дала тобі участь в Міс?
Участь в Міс — це бажання виграти! Міс — це навчитись чогось нового, стати кращим, знайти свої сильні та слабкі сторони, тайм-менеджмент «як встигнути все і ще більше». Міс дала мені впевненості в собі!(це також те, чому я вирішила піти на Міс)
І як же без цих чарівних дівчат, з деякими з яких я почала дуже добре спілкуватися
Чи маєш якісь поради майбутнім учасницям?
Так! По-перше, на Міс треба йти маючи бажання. Без бажання там нема чого робити, ти лише будеш затримувати увесь підготовчий процес. Треба бути готовою до великої кількості репетицій і до того, що не все буде виходити з першого разу. І найголовніше — бути собою! Не треба щось показувати, бо ми цінуємо щирість і самобутність.
Ось таким був цьогорічний конкурс Могилянська Міс. Ми щиро вітаємо кожну з конкурсанток незалежно від того виграли вони щось чи ні. У будь-якому випадку кожна з них була просто фантастична. Наразі, ми говоримо до побачення. Проте вже наступного року ми будемо з вами свідками, як у Міс з’явиться Містер. До зустрічі на Могилянському Містері!
Вакулюк Марія, Аріна Кравченко, Ілля Рудійко
© Спудейський вісник, 2019
