Спудейський вісник №36 (24.11.19)
Переднє слово
▼
Миколайчик для дітей
▼
Пташка
▼
Freedom
▼
Осягай, біжи!
▼
ПРООН — Агенти Змін — ЕкоКлуб
▼
Грай!
Переднє слово
Freedom.
Свобода.
Така вона — тема чергового Вісника. Вона й не могла бути інакшою, адже цього тижня сталося надто багато речей, які нагадали нам, що таке справжня свобода — говорити те, що думаєш, робити те, що вважаєш за потрібне, підтримувати тих, чиї думки поділяєш, пам’ятати тих, ким захоплюєшся.
Цей тиждень нагадав про те, що Могилянка — осередок цієї самої свободи. Завжди був і завжди буде. А нам з вами пощастило, бо ми — вільні.
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського Вісника”
Миколайчик для дітей
“Миколайчик для дітей”- це благодійна акція від Спудейського Братства НаУКМА.
Подаруй дітям казку — і обери подарунок собі!
Цьогоріч допомагаємо трьом закладам:
1) Санаторна школа-інтернат 1–2 ступенів 21(Пуща-Водиця)
2) Дарницький дитячий будинок-інтернат для дівчат
3) Замглайський психоневрологічний інтернат для дівчат
Також можна надіслати на картку гроші, за які організатори акції придбають необхідне (наприкінці буде звіт).
Номер картки:
5168755434015281
(Морзинський Олександр Олександрович, скарбник СБ)
Заповняй формочку якщо хочеш допомогти!
Пташка
23 листопада пташку поранили. Минуло шість років, а рани гояться досі.
Навіть тим, хто тримається на льоту, важко. Зникає впевненість у власних силах, злітають траєкторії польоту. Змінюються обриси колись знайомих горизонтів, а фарби навколо тьмяніють та втрачають свою чіткість, значущість.
Іще важче тим, хто тільки-но починає злітати. Набирає повітря в легені, відчуває силу в крилах та захват польоту. Моя країна — ще тільки розправляє крила. Щоб летіти гідно і впевнено, їй потрібні ми. Силу треба загартувати. Треба вистояти, не згинаючи колін, не шкодуючи забитих ніг.
Ми вийшли: були подряпини, потім почали з‘являтися глибокі рани. Кровотеча з капілярної перейшла в артеріальну. На Майдані перепліталися мови, національності, походження, адже єдність — не про мову, колір шкіри, не про походження, не про фізичні можливості. Вік та місце народження також не мають значення. Єдність — це про ідею. Ідея змогла об‘єднала мільйон людей.
Рани змінили пташку. Вона довела всьому світу, якою сильною може бути, як високо вміє літати.
Аби загоїти рани знадобляться роки. Пролиту кров вже не повернути. Шрам однозначно залишаться. Але так, як раніше вже ніколи не буде. Залишились пам‘ять про біль. А ще лишилися надія та усвідомлення того, навіщо ти летиш. І бажання попри все запобігти новим ранам.
Революція Гідності — пам’ятний політ, який нізащо не забути. Саме тому ми летітимемо далі, бо не збираємося падати.
Яна Мохончук
Freedom
“Здавалося б, до чого тут Гонконг?”
Студентство — це не просто слово.
Ми можемо годинами сперечатися про те, що навчальний заклад не формує нас як особистостей, про те, що спільноти не існує, про те, що кожен із нас різний, і те, що навіть як ЗНО закинуло нас в одне (хоча, якщо точніше — дев’ять) приміщення, це не робить нас командою. А можемо дивитися на результати. Ми можемо читати в історії, як шість років тому під стінами Могилянки збиралися студенти із криками “Слава Україні”, про те, як на Майдані можна було знайти людей зі свого факультету. Ми можемо дивитися на інших і стояти осторонь. А можемо висловлювати підтримку хоч якимось способом.
Якщо хтось ще не в курсі — в Гонконзі зараз протести. Зі сльозогінним газом, гумовими кулями та дуже реальним насильством з боку поліції. На вулицях в тому числі студенти. За Незалежність. За демократію. Слова знайомі нам, виборені Небесною Сотнею, закарбовані в пам’яті боротьбою та квітами на Майдані, як тут залишатися осторонь — не зрозуміло. І, якщо ми можемо не розуміти усіх деталей політичної ситуації, ми розуміємо права людини.
Коли студентів б’ють, коли до барикад не пускають лікарів і погрожують вогнепальною зброєю, коли замість навчання вони виходять кричати лозунги — це не те життя, якого заслуговують студенти. На той час до нас надходили новини про Політехнічний інститут, в якому опинилися протестувальники, оточений поліцією з усіх боків. Символ знань перетворився в місце бійки і насилля з боку правоохоронців.
Все почалося з повідомлення, яке швидко розійшлося могилянськими чатами. Місце, час і ціль були усім відомі: третій корпус, велика перерва, підтримати.
“Було би круто, якби ми як могилянці, не залишалися осторонь. Підтримати й поширити інфу — найменше, що в таких випадках можна зробити.”
З плакатами чи без, у теплих куртках та шарфах ми зібралися.
“ — Я вийшла, бо так не можна робити з людьми. Так ні з ким не можна робити.”
Нас було не так багато в світовому масштабі, але ми були разом. Люди прийшли, побачивши одне повідомлення декількома годинами раніше. На холоді, замість того щоб пообідати чи готуватися до семінарів.
“ — Так, у держави має бути силовий апарат для підтримання порядку в ті чи інші моменти. Але права людини і правила врегулювання таких ситуацій не дарма придумали… А те, що у Гонконзі так явно і відкрито порушують ці норми, і не отримують за це ніяких санкцій, ось що найгірше. Ось проти чого ми збирались сьогодні перед третім корпусом.”
“ — Не знаємо, чи вплинуло це якось на світовий баланс. Але те, що ми хоч щось робимо, вже важливо.”
Фарба від плаката на моїх руках залишалась цілий день. Думки — набагато довше.
Студентство — це не просто слово.
Сандалова Дар’я
Осягай, біжи!
Українці вже не сприймають війну на Донбасі як щось загрозливе. Люди звикли отримувати погані вісті з фронту й не надавати цьому неоднозначного значення, бо що тут таке — війна, загибелі, поранені… Чомусь прийнято не говорити про життя воїна після війни. А воно триває, можливо не так безтурботно як досі, але почасти навіть щасливо. Найскладніше — знайти себе за якоюсь справою так, щоб отримувати від цього задоволення.
У середу за ініціативи випускника Могилянки Олексія Цебро відбулася зустріч із ветеранами АТО, які стали марафонцями. До нас завітали герої, які зараз долають справжні марафонські дистанції, навіть попри тяжкі поранення, каліцтва, втрату кінцівок та зору. Ці ветерени брали участь у 44 Марафоні морської піхоти США у Вашингтоні та в Кошицькому марафоні миру. Про свою історію успіху, подолання перешкод та мотивацію говорили Вадим Свириденко — Уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій України, ветеран АТО (128 бригада), учасник 44-го Марафону морської піхоти США на 10 км; Ольга Бенда — ветеран АТО, учасник 44-го Марафону морської піхоти США на 10 км; Тарас Забожчук — ветеран АТО (11 бат. «Київська Русь»), учасник 44-го Марафону морської піхоти США на 42 км; Віктор Шевченко — ветеран АТО (бат. «Донбас»), учасник Міжнародного марафону миру (м. Кошице, Словакія) на 21 км; Костянтин Вінніченко — ветеран АТО (бат. ім. генерала С. Кульчицького), учасник 44-го Марафону морської піхоти США на 10 км.
Це була тепла зустріч, гості з жартами розповідали про труднощі повоєнного життя, як вдалося осягнути й віднайти себе в атлетиці. Ніхто з них не займався професійно бігом, але на марафоні вони долали відстані від 10 до 42 кілометрів, що не може не викликати захоплення. Ольга Бенда брала участь у Марафоні морської піхоти США та здолала на протезі відстань у 10 кілометрів. Вона розповідала як тамтешні українці їх підтримували, як іноземці, хоч із акцентом, але промовляли те заповітне: “Слава Україні!”. Для наших ветеранів важливо тримати імідж сильних та нездоланних захисників України та популяризувати Україну в світі, роблячи такі буцімто неможливі речі. Ці герої хочуть сказати всім, що неможливого майже не існує, просто потрібно подолати сумніви та довго працювати над здобуттям результату.
Усі присутні на зустрічі були вражені почутими історіями та щиро аплодували.
Наприкінці розмови ветерани показали свої здобуті на змаганнях медалі та вирішили подарувати музею НаУКМА марафонську футболку їхнього побратима Дмитра Фесенка, який нещодавно пішов з життя. Гості були щиро вдячні Могилянській спільноті за нашу спільну позицію та підтримку наших військових. Зокрема подякували за участь у зборі підписів під зверненням до трибуналу ООН з приводу агресії РФ у Чорному морі минулої осені.
Ця зустріч змусила всіх ще раз замислитися над тим, що неможливого не існує, що всіх вершин можна досягнути, головне віднайти в собі силу для цього.
СЛАВА УКРАЇНІ — ГЕРОЯМ СЛАВА!
Сергій Фірак
ПРООН — Агенти Змін — ЕкоКлуб
Вже ходиш із модним кіпкапом і в затишних кав’ярнях гордо відповідаєш “мені у свою”? Потроху намагаєшся ставитися до речей більш свідомо і не береш той бісовий пакет на касі? Якщо відповіді позитивні — вітаємо, бо ти вже є частиною порятунку нашого стражденного світу. Усі наголошують: “Треба починати з себе!”, і це правда, але що робити, якщо вже змінив свої звички, проте постійно бентежить думка, ніби цього недостатньо?
Відповідь підкаже ЕкоКлуб “Зелена Хвиля”, який у рамках виставки «Nordic Sustainable Cities» приєднався до Лабораторії інноваційного розвитку ПРООН та організації “Агенти змін” для запуску проєкту “Інновації від природи в Україні”. Екоклубівці всіма своїми зусиллями намагаються зробити життя в Могилянці більш дружнім до природи, тож, коли з’явилася можливість розширити сферу своєї діяльності і мати змогу більше та масштабніше впливати на довкілля, тобто покращити весь Поділ, активні студенти з організації швидко вхопилися за неї.
Отже, розвиток цього нового напрямку, зокрема вирішення урбаністичних проблем, спрямований на те, аби використати рішення, які нам дає саме природа: “Тварини, рослини та мікроби — неперевершені інженери. Після мільярдів років «досліджень» і «розробок», природа володіє секретом виживання, зокрема в надскладних умовах. Біомімікрія, біодизайн та природні рішення — це ті підходи, що можуть допомогти нам знаходити стійкі рішення для викликів сьогодення — через вивчення закономірностей та стратегій, які вже працюють в природних екосистемах”, — повідомляє нам сторінка проєкту на сайті ПРООН. Після суворого відбору було сформовано робочу групу, поділену на 5 команд по 5 учасників, серед яких люди різних професій — екологи, біологи, геологи, політики, архітектори, урбаністи, юристи та, звісно ж, Екоклубівці!
15–16 листопада відбувся підготовчий цикл публічних лекцій та «Міське сафарі» (навіть у стінах КМА) з пошуку природних рішень у вирішенні урбаністичних проблем. Учасники ознайомилися з провідними принципами природних рішень, спілкувалися з експертами й, до того ж, кожен згенерував власні ідеї для знаходження шляхів, аби розв’язати проблему Подолу.
Про те, як виникла концепція проєкту, розповіла керівниця експериментальних досліджень Лабораторії інноваційного розвитку ПРООН, Оксана Удовик:
Ідея Міського сафарі була створена після того, як ми подивилися, що відбувається в країні в сфері інновацій. Ми виявили дуже багато технічних сучасних впроваджень — Artificial Intelligence, у сфері governance та інших, але дуже мало по-справжньому нових, інших, наприклад, від природи! В Україні, на жаль, це зараз не вважається “кльовим”, на відміну від IT-інновацій. Але ж природа, справді, може багато чого навчити, що є незвичним не тільки для України, а й для всього світу. Думаю, що ми скоро почнемо розуміти цю цінність, бо технолоії деколи руйнують навіть ту ж природу, вони покращують наше життя, проте шкідливі для довкілля. Всупереч інноваціям, речі створені природою є холістичними. Вони реально працюють, як замкнута циркулярна економіка: нічого в екосистемах не є зайвим, не треба додатково використовувати енергію і палити вугілля. Воно все саме собою працює.
Також дещо ми дізналися від представників інших керівних організацій :
Агенти Змін — співорганізатори «Urban Safari». Наше головне завдання: сприяти реалізації 5-ти експериментів, які допожуть вирішити проблему застосування інноваційних методів, які дає природа. Кожен експеримент — можливість зробити місто краще. Застосування інноваційних методів для розв’язання екологічних проблем об’єднує нас із іншими командами , ми стаємо першовідкривачами в цьому напрямку, починаючи навіть з малої проблемної ділянки на Подолі. Це надихає!
Анастасія Іщенко від “Агенти Змін”.
Чи потрібні такі проєкти як “Інновації від природи” на Подолі місцевим?
На мою думку, у багатьох учасників та учасниць спільноти “Подоляночка” є чіткий запит та розуміння потенційних рішень та можливостей, які були анонсовані у проекті “Інновації від природи”. Доказом цього є активність людей у тематичному пості (нагадаю, що група є закритою, потрібно подати запит, щоб побачити пост та коментарі до нього), а також конкретні пропозиції nature-based solutions, до речі, саме пропозиція від учасника “Подоляночки” підкріпила наш вибір локації та проєкту у команді, гідом якої я був :)
Чи вже громада мала досвід впровадження природних рішень на Подолі?
Звичайно, спільнота має великий попит на різні ідеї щодо покращення навколишнього середовища у суспільстві. Доказом такого ставлення є різні проєкти та урбаністичні інтервенції реалізовані/ініційовані спільнотою, а саме: “Самосад” (лікування дерева біля кав’ярні на Ярославській 14/20, за допомогою послуг арбориста), активна протидія неякісній роботі КиївЗеленБуду тощо. Проте, імовірніше, цілісного розуміння цих підходів немає, воно є більш інтуїтивним, тому такі проєкти як “Інновації від природи” є додатково корисними, оскільки допомагають більш структурно зрозуміти цінність та вплив таких підходів у повсякденному житті.
Павло Калюк, представник громади Подолу.
Яким чином усе проходило, ми дізналися в голови ЕкоКлубу “Зелена Хвиля”, Анастасії Скок:
Завданням ЕкоКлубу як партнера було коректно організувати “механіку” процесу:
1. Підготувати п’ять професійних гідів для команд (члени ЕкоКлубу та Подоляночки).
2. Поділити верхній та нижній Поділ на п’ять однакових районів.
3. Допомогти Агентам змін сформувати команди.
4. Організувати процес підбору “зелених” рішень шляхом розробки нової екологічної гри.
5. Координувати команди під час робочого процесу.
Зараз маємо п’ять команд, у кожної з яких є по одному nature-based solution для Подолу. Щотижня будуть збори робочих груп для узгодження дій, де можна буде відслідковувати наш прогрес.
А які враження справило співробітництво на студентів Могилянки, а точніше членів ЕкоКлубу, залучених в “Інновації від природи” ?
Якби, коли я вступила в Могилянку, мені сказали, що я ввійду в робочу групу проекту від ПРООН, то ніколи б не повірила. Фантастичні речі трапляються в нашому житті. Живеш собі, вчишся, вступаєш в Екоклуб і ось уже бігаєш Подолом від проекту, організованого ПРООН, Агентами Змін спільно з твоєю уже рідненькою «Зеленою Хвилею», суть якого полягає в тому, щоб показувати жителям Подолу, як можна змінити простір, в якому вони живуть. Проблеми міста можна вирішити, і в цьому допоможе природа! Деякі частини району самі собою некомфортні навіть для звичайної прогулянки з собакою. Це визнають і самі жителі цього місця. Під час «Міського сафарі», коли ми ходили біля одного з житлових масивів, мою команду помітила жінка, місцевий активіст. Досі не розумію, як вона могла визначити 5 абсолютно різних людей, як тих, хто займається урбаністикою. Хоча, можливо, вона кожного дня чекає на когось, хто прийде одного дня і озеленить вулиці, як мінімум, щоб у спекотний день сховатися від сонця. Пані також розповіла про те, як вони огороджували парканом дитячий майданчик і садили на ньому дерева. До цього діти не хотіли гратися в ньому через вигляд «пустиря» і машин, які там постійно паркувалися: “ну а що, все одно він же не загороджений”. Люди прагнуть змін, але не знають із чого почати і як це зробити. Для цього створений наш проект. Ми обираємо невелику територію з проблемою і робимо точковий експеримент із цим місцем із застосуванням інноваційних природних рішень. Після цього ми показуємо небайдужим жителям зроблені кроки, а ті зі свого боку переймають наш досвід. Я в захваті від цього проекту, ще й тому що факт партнерства ЕкоКлубу з ПРООН та Агентами змін уже не здається таким примарним. Це вже реальність, адже насправді все дуже просто, бо разом ми маємо спільні цілі.
Марина Лисецька, ФПрН-2,Екологія.
Про проєкт Urban Safari можна довго говорити, але можна описати влучною фразою: UNDP дуже добре підготовлені до організації та проведення візіонерських екологічних (і не тільки) місій у Києві та в Україні. Наприклад, у нашому випадку аж 5 команд діяли і проводили дослідження на Подолі. І це чудове відчуття, коли в тебе існує можливість зробити рідний, знайомий тобі район іншим і кращим!
Влад Дегтяренко, ФЕН,МП-1.
Тож якщо раптом вдасться побачити в стінах альма-матер невиспаних, але щасливих екоклубівців — знайте, що їхні втомлені очі палають не від дедлайнів, а від усвідомлення своєї користі для довкілля, в якому вони навчаються. Можливо, навіть зараз вони придумують революційні вирішення для суспільних проблем. Могилянка шепоче повсякчас: “Використовуйте можливості”, і хтось-таки її почув. ЕкоКлуб “Зелена Хвиля” надихає. Отже, запорука успіху — “активність та любов до своєї справи” . Головне — не боятися.
Валерія Плічко & ЕкоКлуб
Грай!
Сподіваюся, всі вже зрозуміли, що найамбітніші та найталановитіші люди збираються саме в стінах Києво-Могилянської академії. Тож, ні для кого не секрет, що саме в цій атмосфері так часто народжуються неймовірні ідеї, які часом здаються нездійсненними, хоч і такими бажаними. Але ж ви знаєте, що Могилянка — це наче Гоґвордс на Контрактовій, тож тут можливо все! Ось і новий проєкт «Спудейського братства» це вкотре нам доводить! Ми поговорили з засновниками, викладачами та учнями Могилянської школи гри на гітарі (далі — ШГНГ) та хочемо поділитися з вами найцікавішим, що нам вдалося дізнатися про цю ініціативу.
Звісно, кожен проєкт проходить через багато стадій формування. Можна порівняти цей цікавий процес із життєвим циклом метелика: спочатку є ідея, що часом видається такою ж незграбною, як та гусінь. І це створіння ще не має вигляду такого, як матиме її імаго, і лише після того, як воно переживе весь цикл перетворень ми зможемо побачити цю ідею як метелика з барвистими крилами. Своїм досвідом поділилися викладачі та ініціатори створення ШГНГ, і багато з них зазначили, що каталізатором розвитку цієї ідеї були самі могилянці з їхнім бажанням грати:
Багато студентів казали, що хочуть навчитись грати на гітарі, але не можуть знайти часу, немає гітари і тому подібне. Етапів було досить багато, але найважче було знайти викладачів, які так само будуть ‘горіти’ цим проєктом.
Владислав Васюра, ФІ-2 організатор
Знаю, що попередньо вже була одна спроба створити школу гри на гітарі, але проєкт був не дуже успішним. Тому відбувся перезапуск.
Малигон Назар, ФПрН-1, викладач
Школа гри на гітарі вже існувала, але зовсім в іншому форматі. Ми поглянули на цей класний, але не дуже продуманий проєкт, тому і вирішили зробити його зручнішим. Ми розуміли, яку неосяжну роботу нам необхідно було б провести, але, як кажуть, всі ідеї, яких ви боїтеся — геніальні ідеї. І як би все не було складно, ми отримали ідеальне зображення нашого проєкту.
Валерія Бурова, ФЕН-1, організаторка
В епоху популярності мотиваційних блогерів ми часом забуваємо про те, що насправді мотивація в кожного з нас — своя та унікальна, і одного універсального рецепта тут не знайти, тож нумо дізнаємось, що мотивувало викладачів та учнів приєднатися до ШГНГ:
Я вирішив взяти участь у цьому проєкті, бо маю бажання прокачувати свій викладацький скіл, а також передавати досвід.
Валентій Ярослав, ФІ-1, викладач
Цікаво було зрозуміти як це — навчати когось, і, до того ж, хотілось поділитися з іншими своїм захопленням.
Малигон Назар, ФПрН-1, викладач
Я побачив оголошення про набір викладачів в цей проєкт і одразу запропонував свою кандидатуру. Навчити когось грати на гітарі — допомогти комусь здійснити власноруч свою маленьку мрію, як від цього можна відмовлятись?)
Олійник Ілля, ФГН-1, викладач
Для того щоб грати в переході й заробити на мізерний обід в Діннерс!!!
Я давно хотіла навчитися грати, вдома валялася стара татова гітара і зваблювала мене, але не було appropriate time. Потім я почула пісню Oasis — Wonderwall і в мене з‘явилося просто шалене бажання навчитися грати, я забрала гітару, налагодила струни і почала вчитися, потім побачила оголошення про набір до групи й вирішила піти.
Олександра Агапова, ФГН-1, учениця
Коли я вперше почула про ШГНГ, я проігнорувала, бо насправді жодних точок перетину із музикою у мене немає. Але в останній день подачі заявок мене перемкнуло і я заповнила формочку. Спершу мені відмовили, але потім організатори написали та прийняли. В принципі, спробувати нове — це завжди цікаво, тому я рада, що навіть не маючи гітари, приєдналася до цього двіжу.
Катерина Крючкова, ФГН-1, учениця
Людям властиво відчувати дискомфорт, коли в їхнє життя потрапляє щось нове. Звісно ж, покидати свою зону комфорту завжди важко, але ми з вами не равлики, яким комфортно лише в своїй крихітній мушлі. Дізнаймося, що відчували учні та викладачі на заняттях, як пройшов процес їхньої адаптації та яка атмосфера панувала під час цього творчого експірієнсу:
Атмосфера панувала максимально дружня та крута. Вчитель — це
максимально терпляча людина, яка готова показувати і пояснювати все тисячу разів, аби ти зрозумів.
Катерина Бєдіна, ФГН-1, учениця
Під час гри ми можемо паралельно обговорювати життя, жартувати, і це зовсім не відволікає, а навпаки — створює відповідну атмосферу, де ти не боїшся помилитися, або мати дурний вигляд, коли не попадаєш в ноти.
Олександра Агапова, ФГН-1, учениця
Мої учні — великі молодці. Я вчив й інших людей до цього, але могилянці схопили все найшвидше, можливо через відчуття обмеженого часу. А може вони просто генії. Атмосфера змінювалась від заняття до заняття. Я старанно намагався розслабити всіх на першому уроці й підтримувати атмосферу легкості і свободи впродовж всього курсу — наче, вдалось.
Олійник Ілля, ФГН-1, викладач
Мої сонечка — неймовірні люди, які змогли витримати такі навантаження, вивчити купу всього і ще й продовжувати сміятися з усього. Герої!)
Валентій Ярослав, ФІ-1, викладач
Цей проєкт не планувався довготривалим, і тривав всього чотири тижні, але це навпаки позитивно відзначилося і на викладачах, і на учнях. Експрес-курс лише мотивував швидше засвоювати матеріал, нові навички, та запам’ятовувати положення рук для кожного акорду.
Тривалість проєкту була предметом мого скепсису напередодні та декілька занять потому, але він швидко зник, бо учні справді доволі швидко опановували матеріал. “Увійти в смак” довелось одразу, бо не було часу для занадто довгих адаптацій, але продовжувати я б хотів. З іншими людьми, чи удосконалюючи навички тих самих учнів — не так важливо :)
Олійник Ілля, ФГН-1, викладач
Чотири тижні — це, безумовно, мало. Але оскільки до цього я знала рівно дірку від бублика, то мій прогрес точно значний. Принаймні я розумію, як гітара працює, як її тримати. Ну і мене радує, що в мене дійсно потрохи виходить.
Катерина Крючкова, ФГН-1, учениця
Творчі люди поєднують у своїй свідомості мільйони галактик, в яких час від часу спалахують наднові зорі, що мають своє ім’я — “натхнення”. Ось коли на цьому чарівному тлі вибухає перше світило, тоді й починається шлях людини, яка вражатиме цей світ своїм мистецтвом. Вчителі ШГНГ розповіли, що привело їх до цього моменту:
Почав вчитися сам із класичною гітарою батька. Вона просто стояла в кутку, я вирішив її налаштувати і понеслась… Продовжив на курсах електрогітари.
Малигон Назар, ФПрН-1, викладач
Батьки недарма витратили чимало часу на агітацію — так і вийшло, 2 роки тому закінчив музичну школу, де 7 років вчився грі на гітарі.
Олійник Ілля, ФГН-1, викладач
Мій шлях почався з літнього табору. Я побачив, як мій друг класно грає та співає, і я сам забажав навчитися. Йшли місяці, доки я опанував вміння вчитися. Я починав своє навчання з вчителем, продовжував сам.
Валентій Ярослав, ФІ-1, викладач
Наостанок, хочу додати, що протягом написання цієї статті, я спілкувалась з багатьма, хто був причетний до цього проєкту, і деякі речі мене дійсно розчулили. Слова подяки вчителям, теплі думки про атмосферу на заняттях, неймовірні враження кожного, хоч ще навіть не було фінального уроку. Здається, цьому курсу і не потрібна жодна реклама, адже замість цього вистачить декількох слів:
Я дуже задоволена тим, як ми втілили цей проєкт в життя, і сподіваюсь, що мої співорганізатори, викладачі та учні також. Я майже впевнена, що це так і є, адже я бачу їхні емоції, підхід і, звісно, це не може не тішити. Я вважаю, що ми досягли того, щоб справді вважати цей проєкт успішним.
Валерія Бурова, ФЕН-1, організаторка
Мені дуже подобається результат, який є на даний момент. Особливо коли чуєш як учасники грають пісні, які вивчили на школі. І розмови з викладачами, які з посмішкою розповідають про уроки. Але проєкт ще не закінчився, тому всієї картини сказати не можу.
Владислав Васюра, ФІ-2, організатор
Мені нереально сподобалося і я вже сумую, бо це закінчується, сумую за тим, як ми змінювали пісню кожне заняття, як в мене боліли пальці, і як я просто не відчувала рук, за тим, як ми всі ритмічно співали Radioactive, за нашою атмосферою. Хочеться сказати величезне дякую всій команді, яка це організувала, і кожній людині з якою я провела хоча б хвилину!
Олександра Агапова, ФГН-1, учениця
Враження — лише позитивні. Я трошечки, але все ж наблизилася до своєї мети, крім того, щось просте вже зможу зіграти. Ну, і звичайно, велика подяка вчителю, бо він за такий короткий термін зміг навчити мене (що зробити досить складно) хоч чому-небудь))
Катерина Бєдіна, ФГН-1, учениця
Все було просто чудово, моя група складалась із дуже талановитих людей. І дуже дякую Артему, адже щоб навчити нас, потрібно мати неабияке терпіння.
Ірина Андрієнко, ФГН-1, учениця
Уроки мене дуже наповнювали енергією і позитивними емоціями. Мені дуже сподобався цей досвід, я зміг подивитися на процес навчання з іншої сторони)
Малигон Назар, ФПрН-1, викладач
Я. Люблю. Це. СБ, ДЯКУЮ!
Валентій Ярослав, ФІ-1, викладач
Проєкт мене надихає, сподіваюсь, буде створено не один подібний. Це ж робота з мріями, що може бути краще?
Олійник Ілля, ФГН-1, викладач
Немає нічого дивного в тому, що Ви почали шкодувати через те, що не змогли доєднатися до цього проєкту. Але зарано сумувати, адже організатори поділилися маленьким секретиком із нами: Спудейське Братство планує запустити ідентичний курс навесні, тож не проґавте свій шанс ще раз. Ця неймовірна ініціатива дозволила багатьом могилянцям знайти у своєму серці місце для музики, яка тепер точно не припинятиме там звучати.
Духота Ольга
© Спудейський вісник, 2019
