Спудейський вісник №40 (22.12.19)
Переднє слово
▼
Сковорода спотикання
▼
TVORÝ — інтерв’ю з творцями
▼
У нове десятиліття — з новою музикою
▼
Ілюзіон: Ціна правди
▼
Післяслово
Переднє слово
Цікаве відчуття, відчуття, яке неможливо ні з чим порівняти, — вітатися, аби сказати “прощавай!”. Фактично ж саме цим я зараз і займатимусь. Адже 40(!) Вісник — останній в цьому році. Останній для мене у якості редакторки. І нові сторінки історії писатимуться вже у новому, 2020 році, який, сподіваюся, буде ще більш насиченим та яскравим.
Тому так, читай, запалюйся новорічним настроєм та будь щасливим(ою).
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського Вісника”
Сковорода спотикання
Хлопець ішов вулицею, раптом перечепився об купку брудного снігу та ледь не гримнувся в калюжу сльоти. Повз нього проходив бородатий дід із суворим обличчям і, побачивши цю картину, тихо загиготів, посміхаючись собі у вуса.
Здорові були. Хоч минув уже цілий місяць зими, та все одно не пізно нам із вами познайомитися. Ви точно мали б мене зустрічати: час від часу я з’являюся у натовпі, вдягнений в один із ваших химерних новорічних костюмів, маю суворе обличчя, і, на відміну від тих інших клоунів, — справжню бороду.
Як мене тільки не називали: Дідухом, Корочуном, навіть Святим Миколаєм, хоч на сан святого я навіть не планую зазіхати. У мене й справді було багато імен, але зараз мені найбільше до вподоби називатися Духом української зими. Хоч це трохи довго і надто пафосно, зате правдиво. Сіре небо, постійна сльота під ногами, жадібні продавці новорічних смаколиків та несправедливо дорогого глінтвейну у дерев’яних ятках, яскраві прикраси на усіх крамницях, що намагаються хоч якось врятувати місто від зимової туги, — то все моя парафія. За сльоту й сірість хочу завчасно попросити вибачення, бо то була помилка, а не примха противного старого діда. Домовлятися із духами погоди, знаєте, не так уже і легко, коли твої дипломатичні здібності залишились десь у Середньовіччі.
Та, крім роботи, я все ж мушу вдовольняти свої забаганки. Наприклад, дуже люблю втручатися у чужі життя, хоч це і заборонено правилами. Не боюся, що мені за це перепаде, бо ті, хто встановлював ці правила, зітліли багато сотень років тому. Пам’ятаєте отого хлопця з початку розповіді? З моєї комизи у нього просто під ногами матеріалізувалася ця купка снігу, об яку він зашпортався і ледь не впав. Це так потішно, бачили б ви його обличчя!
Я вже передчуваю ваші осудливі погляди, мовляв, а чому би не зробити щось хороше людині, то ж так приємно… Та я так раніше і робив! А потім ці людиська дякують Богові, Небесам, та кому завгодно, але не мені. І який, питається, з того тоді резон?
Ви можете сказати, що сьогодні ж переддень Нового Року, чому б не вгамувати свій гонор хоча б раз на зиму? Я би тоді схрестив руки на грудях, напустив би ще трохи туману зі своєї люльки, подумав та й махнув би рукою — справді, а чому б ні?
Візьмімо он того хлопця, якого я намагався кинути в калюжу сльоти…
Сашко вилаявся на почорнілу снігову грудку, яка наче раптово виникла з нізвідки і ледь не збила його з ніг. «Ти справді невдаха, хлопче, — подумав він про себе. — Не варто тобі було із дому сьогодні виходити, так би хоч взуття не замочив.»
Хлопець збирався купити на залишки стипендії мандарин, дитячого шампанського і шматочок «Наполеона», щоб хоч трохи відчути новорічний настрій. А якщо пощастить на знижки — можна буде повісити в гуртожитку, з якого ледь не всі роз’їхалися на Новий Рік додому, гірляндочку.
– Дідько! — Саша аж присвиснув зі здивування. Щось яскраве впало йому у вічі посеред сірих снігових куп — із замуцьканої болотом кучугури на Сашка дивився паперовий Сковорода. — Хоч на Новий рік Доля мені всміхнулася.
Бачите! І цей невдячний! Долі все якійсь дякує!
Зачекайте, ви хочете сказати, що гроші не зробили його щасливим? Хіба не в тому радість, самі ж бачили, як він аж засяяв! Та чого ви очі зразу позакочували… Дайте лишень трохи подумати.
«В кімнаті нікого немає. Все одно буду один, — Саша знову похнюпився. — Хоча… Паперовий Сковорода — теж непогана компанія, зможу дозволити собі доросле шампанське.»
На хлопця налетів якийсь дід. Високий і бородатий, був чимось схожий на Солженіцина. Саша вже хотів було за звичкою вибачитися, проте раптом впізнав старого.
– Це ж ви сміялися з мене, коли я ледь не гепнувся?!
Дід крекнув з лукавими іскорками в очах:
– Та то була просто примха противного старого… Оце хотів вибачитися, то взагалі не моя справа, не повинен я лізти в життя людей. Та у твоє вліз, — дід показав пальцем на Сашину кишеню, куди той сховав купюру зі Сковородою.
– А, то ваше?.. — Хлопець поспішно, але з помітним сумом витягнув з кишені знайдений папірець.
– Та не хвилюйся, то начакловані. Що, думаєш, я божевільний? О ні, і я при здоровому ґлузді, і гроші не підробні. Один злодій вкрав їх у багатія, але не заслуговував мати їх при собі, і було вирішено, що він їх загубить, а ти — знайдеш.
– То ви типу чаклун?
– Чаклун, бог, Святий Миколай… Називай хоч грибом, любчику. Хоча мені більше до вподоби інше ймення — Дух української зими. Не знаю, чого вибрав саме тебе, може Доля підказала, — старий всміхнувся у вуса. — Треба було зробити щось хороше до Нового року: довго думав, що б тобі могло сподобатися, а потім… Зрозумів, що ти просто самотній, а над людьми влади не маю, і щось зовсім розгубився. Хоч за маленьку мою каверзу провина спала — як не зміг зробити хорошого, то хоч не буду паскудити. На цьому прощавай, напевне.
Отетерілий від нерозуміння цього словопотоку Сашко, перед яким Дух почав просто розчинятися в повітрі, зненацька крикнув:
– Почекайте! — І Дух миттєво згустився у просторі. — А як ВИ зустрічаєте Новий рік? Ви ж не перше століття живете, але б’юся об заклад, що гарної вечірки ще не мали. А ходімо зі мною? У мене є мандаринки і «Наполеон»…
– А знаєш, тоді, десь році у 841, я ще дужче посварився із богами погоди. Вони такого снігу намели, що він до початку літа ледь розтанув! — Дух захихотів. Він розказував Саші про цілу купу пригод, які назбиралися в нього за всі ці роки, і час від часу підливав шампанське у щербаті горнятка.
За вікном у вечірніх сутінках загадково мерехтіли гірлянди на кіосках стихійного ринку, а двоє випадкових знайомців ще довго розмовляли під приглушений людський гамір за вікном. А коли знадвору долинув тріск петард та вигуки «З Новим роком», вони сиділи з щасливими усмішками на обличчях.
Анна-Марія Гинку
TVORÝ — інтерв’ю з творцями
Напередодні нашого інтерв’ю користувачі мережі були заінтриговані досі не баченими фактурами та гаслом «Твори!», що з’явилися без пояснень і залишили поле для роздумів, але вже цього тижня світ довідався — це бренд TVORY, що започаткували Катерина Сірченко та Артем Сах.
Вітаю, Артеме, отже, з чого почалась ваша історія? Як ви познайомилися з Катею?
Привіт, Сергію! Почалося все з того, що Катя підписалась на kma.mag, коли я займався активним поширенням цієї студентської організації серед спудеїв. Оскільки ми постійно шукаємо нові таланти Могилянки, я зайшов на її профіль, і мені настільки сподобалися картини, що я захотів поділитися ними з усіма. Так ми й зробили. Після цього в мене виникла ідея креативної зйомки, і я запропонував Каті її реалізувати. Зйомка пов’язана з фарбами, тож була в її студії, де вона проводить майстер-класи з малювання. У процесі фотосесії ми багато говорили, і в мене виникло питання, чому ж вона займається лише майстер-класами та малюванням на замовлення, на яке я отримав просту відповідь: “Бо не вистачає часу”. Було очевидно, що потенціал у картин величезний, а сидіти склавши руки не можна було, тож уже наступного дня скинув тестовий макет сумки. Ми сказали ВАУ! на те, з чого зараз сміємось і почали роботу над проєктом. Формальним днем народження можна вважати 14 жовтня.
Чи спілкувалися ви до спільної роботи над цим проєктом? Це ваш спільний бізнес зараз?
До цього проєкту ми спілкувалися тільки на фотосесії. Так, наразі це — наш спільний бізнес. Ми — рівноправні партнери.
Чому соцілогиня та фінансист вирішили зайнятися бізнесом?
Доволі цікаво, що найкращі бізнеси народжуються в команд з найбільш різностороннім складом. До того ж, те, що Катя соціолог, не заважає їй бути майстерним художником, а моя фінансова освіта не заважає мені бути фотографом та дизайнером. Наші спеціальності дають нам приємні бонуси під час розвитку бізнесу, як-от розрахунок рентабельності чи проведення соціологічних опитувань. А якщо ж питання більше в тому, чому саме бізнесом, то ні я, ні Катя не бачимо себе найманими працівниками в майбутньому. Якщо є природнє тяжіння до творчості, то чому б цим не скористатися й не створити собі роботу?
Що символізує назва TVORY? Що ви як творці вкладаєте в неї?
Бренд так називається, бо це і є наш головний посил. Ми хочемо дарувати людям більше, ніж просто класний продукт, — ідею. Сенс у тому, що кожен з нас може створювати щось нове, унікальне. Але більшість в процесі дорослішання заганяється в рамки, які з часом лише грубшають. Ми бачимо свою місію в пробудженні цієї природньої особливості кожного з нас та спонуканні до постійного самовдосконалення. Щоб це зробити, людині треба певний поштовх, і не один. Щось, що завжди було б із нею й нагадувало їй про це. Так вийшло, що людина є найбільш чутливою до візуальних подразників, а ми з Катею саме з ними працюємо останні роки і можемо найкраще передати цей посил саме візуально.
Чому саме екосумки?
Оскільки молодь досить багато часу проводить поза домом, ми обрали сумки. Це те, що треба кожному. Але це не єдина причина. Наш ринок сумок такого формату досить сумний. Виробники не сприймають торбу як елемент гардеробу. Вони задовольняють лише функціональну потребу переносити речі на плечі. Ми ж створили повноцінний елемент образу. Тепер кожен наш покупець носить у себе на плечі сучасний витвір мистецтва.
Наступне запитання з приводу картини, що на вашій першій торбі. Що саме там зображено?
Картина намальована технікою Fluid art. Це абстрактний живопис, що намагається протистояти ідеї, що картина повинна зображати щось реалістичне. Тому кожен глядач бачить в картині щось своє. В цьому й полягає суть Fluid art. Він не повторний, не зрозумілий, ти більше відчуваєш, ніж розумієш. Тут намальована емоція.
Куди рухатиметесь далі? Якими будуть нові картини та чи буде ще щось окрім торбинок?
А далі ми будемо вражати вас новими дизайнами, новими картинами. Уже зовсім скоро на вибір буде 5 картин. А окрім торбинок неодмінно буде ще багато цікавого, тож слідкуйте за оновленнями в нашому Інстаграмі.
Сергій Фірак
У нове десятиліття — з новою музикою
«Це найчудовіша пора року», — співається у пісні. Настає новорічна пора, і час подумати не тільки про подарунки для найближчих людей, але й оновити свій плейлист!
Christmas Tree Farm — Taylor Swift
«Я виросла на Ялинковій фермі. У пряниковому будиночку, у самій хащі льодяникового лісу; де, на диво, ця пісня — їхній гімн». Від самого початку пісні розумієш: на тебе чекає щось особливе. І справді, так і стається — новенька “Christmas Tree Farm” від Тейлор Свіфт сповнена неповторної різдвяної атмосфери, якоїсь особливої святковості і рефлексії.
YouTube | Apple Music | Deezer
All I Want for Christmas Is You — Karmin
У цій пісні немає веселого дзенькоту, що його можна почути в оригіналі. Та й загалом, незважаючи на святковий текст, пісня може стати вашим особистим цілорічним острівком хіп-хопу. Легка й неквапна кавер версія пісні Мераї Кері, “All I Want for Christmas Is You” у виконанні Karmin — нехитромудра й чемна R&B данина різдвяній класиці.
YouTube | Apple Music | Deezer
White Christmas — Lady Gaga
Ця магічна пісня змушує вас поринути в атмосферу 1940-х років — навіть попри те, що записано й випущено її було в 2011 році! Леді Гага у своєму варіянті “White Christmas” віддає належне традиційній пісні, написаній Ірвінгом Берліном, і вкотре доводить, що вона — справді універсальна виконавиця й може працювати в абсолютно різних жанрах.
YouTube | Apple Music | Deezer
I’ll Be Home for Christmas — Kacey Musgraves, Lana Del Rey
А ця акустична пісня дивує неймовірною невимушеністю й щирістю. Магічний дует Кейсі Масгрейвс і Лани Дель Рей якоїсь миті припиняє бути дуетом і стає чимось єдиним; співачки справді дуже гарно звучать разом і доповнюють одна одну. «Святвечір знайде мене там, де мерехтить кохання».
YouTube | Apple Music | Deezer
Baby It’s Cold Outside — Karmin
Мабуть, найбільш атмосферна пісня з усіх тут представлених. Класичну різдвяну пісню “Baby It’s Cold Outside”, написану Френком Лессером, переспівували сотні виконавців, але саме у виконанні Karmin вона ніби отримує нове життя — перетворюється із джазової поп пісні на повільну баладу-діалог з собою.
YouTube | Apple Music | Deezer
Chillin’ Like A Snowman — Sofia Carson
Різдвяний фанк увірвався до хатини — і от, більше вам не всидіти на місці! «Тобі потрібно поширювати радість — щоб навіть бурульки розтанули». Голос Софії Карсон справді вражає настільки, що в голові лиш одна думка: як би припинити наспівувати приспів увесь рік.
YouTube | Apple Music | Deezer
Baby It’s Cold Outside — Idina Menzel, Michael Bublé
Ще одна варіяція популярної пісні “Baby It’s Cold Outside”. Версія значно відрізняється від виконання Karmin, і в цьому свій шарм — незважаючи на те, що це різні варіянти однієї й тієї ж пісні, вони геть не схожі. Ідіна Мензел і Майкл Бубле віддають належне традиції і вшановують першоджерело.
YouTube | Apple Music | Deezer
Sleigh Ride — Karmin
“Sleigh Ride” буквально починається з оркестру в кишені — ніяких акустичних вступів, перша ж нота задає тон для всієї пісні. Добре знайома всім святкова мелодія доповнена свіжими римами від чудесної Емі, й увімкнувши цю пісню лишається лиш чекати, що з вулиці пролунає клич: “Giddy-up! Giddy-up! Giddy-up!”
YouTube | Apple Music | Deezer
Максим Куліков
Ілюзіон: Ціна правди
“Ціна правди” ( в оригіналі — “Mr. Jones” ) — фільм польської режисерки Агнешки Голланд, що розповідає історію британського журналіста, котрий спробував зробити репортаж про Голодомор 30-х р. в Україні.
Пан Джонс зумів узяти інтерв’ю в Гітлера, через що здобув славу у себе на батьківщині. Але на цьому він не зупинився. Він потрапив до Радянського Союзу та хотів поговорити зі Сталіним про розбіжності в економічних показниках. Це так і не здійснилось, зате містеру Джонсу вдалось побачити голод в Україні на власні очі.
Цей фільм змушує навіть байдужого глядача осмислити всі жахи того часу, адже деякі картини фільму напрочуд жорстокі.
Голодомор в Україні зображується через призму світового співтовариства, де пересічна більшість навіть не мала жодної гадки, що коїться в «Золоті Сталіна». Це історія про боротьбу людини зі справжнім злом (у вигляді радянської влади) та пролиття правди про жахливий злочин, що Сталін учинив з українцями.
У фільмі використано багато українських народних пісень, навіть колискову, що її співали дітям у часи Голодомору. Фільм завершується саундреком, який JAMALA написала спеціально для стрічки.
«Ціна правди» — це картина про незламність людського духу та готовність говорити голосно про те, що більше не сила замовчувати. Якщо не існуватиме правди, то людство приречене загинути в пітьмі та втратити будь-які шанси на світле безтурботне майбутнє.
Якщо ви ще не переглянули цей фільм, то неодмінно раджу зробити це зараз. Слова правди мають пролитись на світ, а ціна брехні нам, українцям, уже добре відома.
Сергій Фірак
Післяслово
2019 рік майже закінчився.
І вже майже рік, як існуємо ми — Спудейський Вісник.
За плечима вже 40(!) випусків, купа неймовірних подій, класних інтерв’ю, нових знайомств, старих друзів, творчості, креативу та любові.
Багато чого змінилося: ми досі щотижневий часопис, але ми також отримали можливість координувати Білий Простір і створювати неймовірні івенти. Із маленької редакції ентузіастів ми стали великою творчою командою. І це більше, ніж те, на що будь-хто з нас міг навіть сподіватися. Ми змінювали формати, експериментували з наповненням наших випусків… Проте всі ці речі мають значення, допоки ми маємо вас — людей, які підтримують, слідкують, люблять і чекають. Допоки ви створюєте усі ті неймовірні речі, про які хочеться писати.
Позаду цілий рік. Проте ми готові починати новий. Рік нових перемог, нових, свіжих ідей, нових форматів та експериментів. Тому залишайтеся з нами. Буде цікаво. А поки — всіх зі святами.
Любові. Творчості. Тепла.
Редакція Спудейського Вісника
© Спудейський вісник, 2019
Telegram | Facebook | Instagram
