Спудейський вісник #8 (17.03.19)

Переднє слово
▼
Вісті
▼
#CпудейськийТСР
▼
Із гордо піднятими головами
▼
Вісті з УКУ: історія Beatles від Ярослава Грицака
▼
Вандрівка: В Альпи
▼
Вандрівка: Незапланована подорож або ТСР по-каталонськи
▼
Ілюзіон: Стрімголов
▼
Ілюзіон: З машини
▼
Анонси

Переднє слово

ТСР позаду, i здається, що усе найяскравіше — теж. Тиждень видається максимально швидким, дивним та хаотичним, дії — умпульсивнішими, слова — менш обдуманими. Може, тому, що весна. А може тому, що — життя. Життя, що вирує і йде далі. Хай там що, хай там як. Бо ж весна — час нових ідей та шансів, нових знайомств та нових граней себе, але в жодному разі не час розгрібання все того ж давнього набридлого піску часу.
Пишу це, бо настрій — творити, змінювати і змінюватися, забувати, забивати і робити те, що справді надихає. І це неймовірно. Тому усім такого настрою бажаю.

Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”

Вісті

Передвиборче

Пані Діана Проценко закликала спудеїв могилянки бути обачними та свідомими, щодо участі у політичних акціях різного роду. У зв’язку з можливими провокаціями пані Діана наголосила, що участь у замовних політичних заходах, акціях, протестах є неприпустимим порушенням могилянськими цінностей, а також корпоративної угоди, як документа, що покликаний ці цінності захищати. Справедливо було також зазначено, що через слабку громадянську свідомість одного члена спільноти в очах усієї країни може впасти рейтинг спільноти в цілому. Спудеї також були повідомлені, про можливі провокації, які можуть мати місце на такого роду акціях, і можуть нанести шкоди здоров’ю самих спудеїв. У разі вагань щодо припустимості участі у будь-якій політичній акції Пані Діана готова проконсультувати будь-якого спудея у приватному режимі, в телеграмі.

ПоліТроль

Скоро вже президентські вибори, а ти все ще не знаєш, за кого віддати свій голос? Останні декілька тижнів не бачив в інтернеті хоч якоїсь адекватної інформації на цю тематику? Тоді у випускників-політологів Stanislav Shulimov та Anton Suslov є дещо цікаве для тебе!

З 25 лютого на UA:Радіо Промінь стартував радіосеріал «ПоліТроль», де вже згадані могилянці разом із ведучими Яриною Скуратівською та Євгеном Павлюковським розбирають передвиборчі програми кандидатів у президенти. Усього вийде 22 випуски радіосеріалу, у котрих аналіз діяльності кандидатів у президенти відбувається мовою, зрозумілою навіть людям, що не мають жодного уявлення щодо політики. Тож не пропускайте жодного випуску!

Послухати всі серії “ПоліТроля” можна за посиланням

#CпудейськийТСР

Пам’ятаєте ми оголосили минулого випуску конкурс на найкраще фото з ТСР? Що ж, настав час підводити підсумки! Ми отримали світлини від 8-ми спудеїв та спудейок. Було все : портретні знімки, групові, на березі моря, з архітектурою європейських міст, Америки, із домашніми улюбленцями, автентика, справжня душа українських Карпат…

Наша редакція дуже довго сперечалась з приводу визначення переможця, ми навіть хотіли порушити умови , котрі самі ж визначили. Але переможця, а саме переможницю ми визначили, ба більше взяли в неї інтерв’ю! ☺

Розкажи трохи про себе

Мене звати Валерія Комлєва, навчаюся на ФСНСТ на міжнародних відносинах, оскільки йдеться про подорожі, то одразу скажу: я мандрівниця, так!

Подорожувати — хобі?

Ні, для мене це не хобі. На даному етапі життя можу впевнено заявити: це трохи більше, у цьому бачу суть життя, суть бажання рухатися далі, мистецтво буття.

Розкажи про географію твоїх подорожей

На моєму рахунку 16 країн (враховуючи Ватикан). Загалом, це Європа, проте в дитинстві мені пощастило побувати на іншому континенті. Разом із батьками ми відвідали Америку, але цю подорож пам′ятую не дуже, тому впевнена: у Штати повернуся у свідомому віці! (уміхається)

Весняний ТСР: у якій країні пощастило побувати?

Відвідала столицю Нідерландів — Амстердам, але оскільки в мене була пересадка у Відні, то трохи захопила й країну Моцарта та марципану — Австрію!

Чому саме Амстердам?

Зізнаюся дуже чесно: це відбулося ну дуууже спонтанно. Амстердам не цікавив мене ніколи, не приваблював, не вирізнявся, словом, — не цікавив. Проте минулого року в листопаді під час подорожі до Швеції мені судилося відвідати нідерландський аеропорт. З цього все і почалося. Знаєш, це коли закохуєшся з першого погляду… ні, не в аеропорт, а в самобутність тих людей, у те, наскільки легко там дихається, у те, наскільки буває “гарно” — як результат вирішальне “я мушу сюди повернутися”.

3 слова, котрі асоціюються в тебе з Амстердамом

Непередбачуваність, легкість, велосипеди. Амстердам хіба можна описати трьома словами?

На що тебе надихнула остання подорож?

Мова не про речі, котрі я зробила після подорожі, зовсім ні. Для мене найголовніше, що я можу привезти з чергового міста світу, — нову версію себе. Подорож — це про стан натхнення, стимул до розвитку, переосмислення цінностей, розуміння: ти рухаєшся у правильному напрямку. Для мене мандрівка — дороговказ і знак, що зупинятися не варто.

Чи є в тебе якісь традиції як у досвідченого мандрівника?

Звичайно! У кожному місті купую маленьку листівочку, надсилаю її поштою. Так, надсилаю її саме собі. Уже за місяць або два, коли я вже починаю нудитися на одному місці, виношуючи бажання продовжити відкривати світ, мені приходить моя листівка. Листівка як теплий спогад, аромат далекого та дуже рідного міста, світла ностальгія, яскравий доказ: у тому місці мені було дуже добре!

Є думка, що “подорожувати — відчувати себе вдома в будь-якому куточку планети”. Погоджуєшся?

Так, звичайно, що так. Я людина, котра ніколи не асоціює себе з певною точкою на карті. Можливо, навіть можу назвати себе “громадянином світу”. Київ — це мої друзі, родина, університет, але якщо мені зараз неочікувано запропонують переїхати до іншої країни або навіть континенту — моя відповідь “так”. Я завжди готова зірватися з місця назустріч новому!

Твій рецепт ідеальної подорожі

Усе банально просто: найкраща подорож — бюджетна подорож. І річ зовсім не в тому, що ми бідні студенти. Це круто, коли ти намагаєшся виходити із своєї зони комфорту, відкривати для себе щось нове, ризикувати, смакувати життя на повну, знайомитися із новими людьми. Не беріть із собою гроші (тільки мінімум) — це цікаво! І подорожуйте. Обов′язково подорожуйте. Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо в них ти ходиш по Парижу?

Редакція отримала багато хороших фото. Ми публікуємо у випуску тільки фото переможниці, а на наших сторінках у соціальних мережах шукайте фото учасників, але теж не всі з них, бо їх насправді чимало — по декілька від кожного автора. Ділимося з вами, нашими читачами, всією цією красою і дякуємо авторам фотографій за те, що поділились із нами частинкою свого ТСР.

Юлія Скарлат & Сергій Фірак

Із гордо піднятими головами

Восьме березня — міжнародний жіночий день. Для когось це вечір, в який вся сім’я збирається за столом і п’є чай з цукерками, хтось із самого ранку біг за найсвіжішими квітами для рідних жінок, хтось був у далекому закордонні (ТСР же!), а деякі люди у всьому світі виходили на вулицю трошки з іншої причини. Україна також не стояла на місці, і о 12 годині на Михайлівській площі почали збиратися жінки та чоловіки, щоб почати щорічну ходу за жіночі права.

“Чому ж не сидіти вдома з цукерками та квітами?” — спитали у могилянських дівчат і отримали такі відповіді:

“Цукерки можна і ввечері поїсти (сміється), а марш — можливість гучно заявити про існуючі проблеми” (анонімно).

“Це день боротьби жінок за рівні права. І як молода українка я долучаюсь до феміністичного руху, бо в нашій країні все ще присутня явна дискиримінація у різних сферах життя” (Марія Адоньєва, ФСНСТ).

“Бо це міжнародний жіночий день, що символізує боротьбу за рівні права, і жодним чином не має бути пов’язаним із оцим стереотипним накрученим “Восьмим Березня”, як це є у країнах пост-радянскього простору. Із дня боротьби його перекручують на якесь дурне патріархальне свято, і це дуже прикро. Для мене взагалі демонстрації, марші — це прояв особливої свободи” (Катерина Квашницька, ФПРН-3).

“Один раз на рік у нас є можливість голосно сказати про проблеми. Тож, питання скоріше, чому ж не вийти на марш?” (анонімно)

Це не новий тренд, а багаторічна традиція. Ще в 1908 році жінки виходили (хоча і в лютому) боротися за свої права, а вже в 1977 Генеральна Ассамблея ООН призначила 8 березня Міжнародним Жіночим Днем — Днем боротьби за права жінок, і з того часу кожен рік тисячі жінок у всьому світі виходять на вулиці свого міста, щоб зібратися разом, і з духом єдності кричати римовані слова, щоб їх почули. Як би не здавалося, такі марші є доволі ефективними формами вираження своєї думки, бо коли одну жінку відмовляються слухати, сотні голосів, що звучать в унісон, точно будуть гучнішими.

Кожна з нас виходила зі своїми цілями. Для мене це було можливістю побути серед людей, що не замовчують існуючі проблеми, почути замість “Сонце, ти така прикраса колективу! Дуже щасливі, що ти освітлюєш наше робоче місце своєю посмішкою!” думки, схожі на мої власні, вийти за всіх тих, хто не може.

“Кожна п’ята жінка в світі була згвалтована, а мої одногрупники все ще кажуть що найбільшою помилкою минулого тисячоліття було надання жінкам права голосу. Я думаю, тут все очевидно,” — каже одна студентка ФЕНу.

“Для мене вийти на марш мало велике значення. 8 березня — це не день квітів, весни і краси,” — коментує Марія Адоньєва, ФСНСТ-1.

Основні гасла цього року — “Ні насиллю!” та “Солідарність та різноманіття”. Ми спитали у дівчат, які ж гасла вони несуть із собою по життю, і отримали такі відповіді:

«Мрій, дій!» — бо за кожною мрією ховається велике бажання та великі цілі. І, якщо їх реалізовувти, життя стає щасливішим.

«Я вірю в людей». Дуже сильно, і я дуже хочу щоб життя кожної людини було максимально прекрасне, і в першу чергу це завжди залежить від людини.

«Живи сьогоднішнім днем» — пояснювати, думаю, не потрібно.

Колись я прочитала, що «якщо ти жалкуєш про вчинки минулого, ти перекладаєш відповідальність на себе-минулого. Тож візьми себе у руки, прийми наслідки і живи далі». Це і є моє гасло.

Моє життя проходить під гаслом «carpe diem». Лови момент. Я хочу насолоджуватись тим, що роблю, бути такою як є, брати від життя максимум можливостей та емоцій. Головне для мене — бути щасливою та бути сонечком для своїх близьких.

Думок про фемінізм є багато. Рухів фемінізму — ще більше. Люди зазвичай жахаються цього слова, як вогню, хоча все, що воно значить — рівність і свобода. Свобода робити те, що тобі хочеться, незалежно від чужої думки, рівність у правах, а не перевага однієї статі над іншою. Феміністки не прагнуть того, щоб всі жінки сепарувалися, стали бізнеследі та перестали народжувати дітей. Якщо вам подобаються подарунки і квіти восьмого березня, а вашим близьким чоловікам подобається їх дарувати — це ваша свобода, і це неймовірно класно! Мій друг разом з квітами приніс мені запитання — “А як щодо чоловіків?”. Багато, хто не знає, що 19 листопада — Міжнародний День Чоловіків. У Міжнародний Жіночий день мова йде про жінок, але це не означає, що ми повинні замовчувати проблеми чоловіків, примусову армію, токсичну маскулінність, та й “чоловік все повинен” ніхто не відміняв (на жаль).

Багато хто каже, що ніколи в житті не стикався з проявами дискримінації — і, може, так воно і є у вашому баченні світу. Так само багато хто не стикався з голодом у країні, вбивствами та кенгуру — але ж ми не кажемо, що цих речей не існує. Тільки зрозумівши, що, так, проблема існує, і ми маємо протистояти їй, ми дійдемо до миру. Згадайте хештег #metoo, запитайте своїх подруг, чи не страшно їм ходити по вулицях вночі, чи не страшно залишатись із незнайомцями в ліфтах, скільки вони думають над своїм одягом. Мені завжди здавалося, що проблема переоцінена, поки в колі з 10 дівчат п’ятеро не зізналися, плачучи, що їх згвалтували, і це вперше вони змогли комусь розповісти.

Заради цього, щоб люди почули, щоб зрозуміли навіщо феміністки катають пости на триста сторінок про об’єктивацію чи сексизм — люди і виходять на вулицю. Цього разу ми говорили про права жінок, із плакатами над головами і гучними словами. Ми танцювали, співали, трималися за руки і відчували себе в центрі неймовірної сили.

“Найкращим моментом того дня було просто йти в марші серед інших людей, які поділяють твої погляди, відчувати друзів і підтримку навколо, залучатись до спільної мети” (Марія Адоньєва, ФСНСТ-1).

“Оце почутя свободи, коли йшла маршем по Хрещатику до Поштової площі, воно не покидало мене всі ці дві години з того моменту, як я опинилася в колоні. Для мене піти на марш було відчути свободу та дух боротьби, бо у світі все ще залишаються невирішені питання” (Катерина Квашницька, ФПРН-3).

“Ця енергія навколо, посмішки на очах, знайомі обличчя — просто заради цього варто було вийти на вулицю. День був просто магічний — сонце, тепло, усюди гучні “кричалки” (анонімно).

“Вперше за рік змогла дихати повними легенями і розуміти, що зараз я в безпеці” (анонімно).

Такі речі надихають. Тож, знайте, якщо з будь-яких причин ви не змогли чи не захотіли вийти на марш — дівчата з могилянки йшли з гордо піднятими головами саме за вас.

Дар’я Сандалова

Вісті з УКУ: історія Beatles від Ярослава Грицака

Що спільного між Ярославом Грицаком і Beatles?

Цього тижня в УКУ відбулися аж дві лекції професора Ярослава Грицака з циклу Beatles. Global Culture History. Перша з них була присвячена явищу бітломанії, друга — періодові творчості гурту після припинення гастролів.

За словами професора Грицака, кожне покоління — це тісто, яке набуває свого смаку завдяки особливій приправі. У 60-их «Бітлз» стали сіллю для свого покоління. Бітломанія була безперервним криком захвату, який тривав протягом кількох років.

Проте світова слава гурту насправді була нестерпним тягарем. Якщо ліверпульська четвірка з’являлася на вулиці, їх негайно оточували шалені фанати. Життя бітлів розчинялося у виснажливих концертних турах, аж доки музиканти не вирішили покласти цьому край.

«Бітлз» замкнулися у звукозаписній студії. І почали експериментувати. Студія, повна різноманітних інструментів, була для бітлів пісочницею з іграшками. Їхня музика ставала дедалі складнішою й химернішою. І саме в цей час з’явилися такі яскраві пісні, як I Am the Walrus, Tomorrow Never Knows чи Penny Lane.

Історія, яку Ярослав Грицак доніс своїм слухачам, свідчить про те, що на вершині успіху можна потрапити в глибоку кризу. Проте, долаючи кризу, люди іноді відкривають у собі сили й здібності, про які навіть не здогадувалися раніше. «Бітлз», скажімо, створили музику, яка і в наш час здатна заворожити весь зал.

Відвідала і поділилася Леся Чебан, редакторка «О’казії»

Світлини — Alexander Urban.

Вандрівка: В Альпи

Багато хто на ТСР бере своїх друзяк, улюблених одногрупників чи навіть другу половинку і вирушає бродити якимось містом Європи й насолоджуватися молодістю, а от мій тиждень був повністю проведений у теплій родинній атмосфері, і я цьому дуже рада.

Міні-дисклеймер: я зовсім не тревел-блогер і ніяких порад ви тут не знайдете, проте мандрівки бувають різними, правда ж? Сімейні подорожі — це те, що я надзвичайно ціную в житті, адже це ті рідкісні миті, коли ми проводимо час усі разом. Коли закарбовуєш усі їхні посмішки в пам’яті, шалено боючись втратити момент, коли регочеш до болю в животі над жартами тата, коли робиш купу фото, коли ділишся найпотаємнішим, коли допомагаєш один одному і розумієш, що сім’я — це місце, де про тебе завжди піклуватимуться, бо цим людям довіряєш, як самому собі, і почуваєшся в безпеці просто тому, що вони поруч. Рутина — важка штука, вдома катастрофічно не вистачає часу на якісь душевні родинні розмови та інколи навіть на банальне «як справи?», кожен поглинений своїми справами й інколи з’являється відчуття, ніби життя так і пройде повз, а ти не встигнеш насолодитись спілкуванням з рідними людьми. Тому мандри з сім’єю — це дорогоцінний ковток свіжого повітря, маленьке життя без рутинних турбот (хоча підготовку до семінарів ніхто не скасовував, але то таке).

Отже, суботнього ранку ми, лишивши нашого вірного собаку вдома, попрямували до Італії на лижі. Вже 11 років ми кожної зими гасаємо трасами, вдихаємо хвойний аромат і насолоджуємось шурхотом снігу, який розлітається на шаленій швидкості в Альпах. І вже 11 років як я ненавиділа катання на лижах з самого початку й аж до цього моменту й взагалі не розуміла, у чому ж той прикол. Напевно, цього разу щось всередині перемкнуло, може зникла моя дитяча впертість. Просто сподіваюсь, що я подорослішала й почала цінувати те, що маю.

У березні класно кататись, адже стан трас доволі хороший, тепле, вже весняне сонечко гріє і ти, їдучи, насолоджуєшся краєвидами довкола. Хоча ми знаємо зону катання як свої п’ять пальців і можемо вже навіть з заплющеними очима їхати, та кожен раз як вперше дух перехоплює від тих краєвидів, що відкриваються з вершин. Словами це важко передати, могутність гір завжди була великою таємницею. Вони як своєрідні кам’яні сувої, що бережуть приховані від людського ока відбитки сторіч. Вартові історій, величні кам’яні дідугани, що приваблюють зір і лишають всі запитання щодо їхнього виникнення без жодної відповіді. Безмежність відчувається в повітрі, і якщо можна було б, я просто сіла б посеред снігової кучугури й спостерігала б за життям серед вершин. Як ширяє високо в небі птах, як вітер струшує з гілок сосен сніг і як взагалі спокійно й гармонійно там.

Від думок про те, що дарма я лишила плівковий фотоапарат удома відволікає гамірливий сміх дітей — на трасі їде група малят з інструктором. У когось добре виходить, хтось тільки сопе і нарікає, а хтось старається щосили й поступово входить в колію. Пригадую себе такою ж малою, беззахисною дівчинкою у величезному лижному костюмі, яка боялась кожного поруху вітру й зовсім не розуміла цих неозорих масивів. Інструктор кричав якусь абракадабру, я раз у раз падала, а з тренувань приходила в сльозах. Тоді мені не пояснили, що помилятися — це нормально і що треба намагатись поступово й обов’язково вірити в себе й у результат.

Прекрасним моментом катання завжди був обід на гірці. Фешенебельних кафе та ресторанів у стилі лофт з вишуканими стравами багато, та взагалі-то найкращі місця — це маленькі атмосферні заклади з якимись дерев’яними дрібничками інтер’єру і відчуттям камерності й справжньої домівки. Запах какао, смак запечених яблук у штруделі, сонячне проміння лоскоче обличчя, тіло відпочиває від напруженої гонитви, а вухо ловить уривки іноземних мов і щасливий сміх ,що лунає звідусіль. Така собі курортна гармонія.

Та особисто для мене справжні кайфові моменти, коли ви сідаєте сім’єю в машину, вмикаєте ваші улюблені треки Океану Ельзи, Modern Talking чи Валерія Меладзе, разом хрумкаєте яблука, а за вікном лишаються гори, які захід сонця обіймає в теплі кольори і робить цей момент одним з найщасливіших. Хочеться їхати вічно й ніколи нікуди не приїжджати, просто їхати, і нехай міста лишаються за вікном.

Проте наостанок ми все ж приїхали до Мюнхена, який зустрів нас вкрай негостинним дощем, сірістю, але дуже смачними баварськими сосисками! Вже в літаку, милуючись казково-рожевими хмарами, я згадала, як хтось колись казав, що з кожної подорожі ми ніколи не повертаємось такими, якими були, що щось в нас нехай навіть трішечки, та змінюється, і з цим твердженням я подумки цілком погодилась.

Після напруженого робочого ритму й власних життєвих перипетій, там, у горах, у сімейній атмосфері, усе стало на свої місця, і я збагнула, що справді було важливим: наша мандрівка вся наповнена любов’ю — до природи, до рідних людей і до життя загалом.

Плічко Валерія

Вандрівка: Незапланована подорож або ТСР по-каталонськи

Дешеві квитки менш ніж за тиждень до відльоту, квартира за добу до приїзду, тільки ручна поклажа і подружка — мій комплект пригод на ТСР у Барселоні.

Барселона — місто, де туристів більше, ніж повітря в храмах й місця на вулицях, де вхід до головних перлин міста коштуватиме півстипендії (без жартів, я серйозно), де всюди незрозуміла й не схожа ні на що каталонська мова, а місцеві жителі вдало ховаються в нетуристичних місцях.
Якщо їдете в Барселону з бажанням зекономити, то можна сміливо розбирати валізу.
Must have місця відвідування:

• Будинок Бальо. Один із будинків-творінь архітектора Антоніо Гауді. Використовуючи різнокольорову кераміку, творець рівномірно розповсюдив природнє освітлення в кімнаті, при цьому мінімалізуючи кількість освітлювальних приладів (Антоніо намагався відмовитися від надмірного використання електроенергії). Гауді черпав натхнення у формах природи, і тому не дивно, що будинок ззовні виглядає як квіткове поле чи луска чудо-риби, а всередині — наче морські хвилі. Наразі фасад і деякі кімнати на реставрації.

• Парк Гуель. Зелений прихисток архітектора Гауді знаходиться досить далеко від центра міста, але він вартий витраченого часу! Колонада, мости, сходи, сконструйовані в дивних формах природних чудес — морські хвилі, піщані дюни і багато чого іншого.
• Палац Гаеля. З вулиці виглядає як звичайний купецький будинок у венеціанському стилі, але що всередині! Орган, зал для виступів, природнє освітлення (за винятком двох кімнат), химерні вітражі й дах з димарями, що нагадують Парк Гуеля.

• Sagrada familia або собор Святого Сімейства. Його зображення в Барселоні всюди: від брелків у сувенірних крамницях до цукрового зображення на пончику (шкода нема фотки, тому вам доведеться просто повірити). Неймовірні вітражі, всюди вражаюча геометрична точність з посиланням на біблійні дати, колони-стовбури дерев і неймовірна кількість дрібних деталей. Насправді концентрація туристів у цьому місці завелика, усередині не відчувається хоч натяку на святе місце, фасад можна роздивитися і з вулиці, та і сам храм недобудований. Не сподобалося мені ще й те, що власне храм будував не Антоніо Гауді, що дуже помітно. Тільки з однієї сторони фасад зроблений за його ескізами, решта — невідомі мені архітектори-послідовники. Але хто не хоче фотки з найвпізнаванішим місцем Барселони?

• Музей Пікассо. Поміж вуличок старого міста знаходиться будинок-палац-музей всесвітньовідомого творця. Картини з усіх періодів творчості, листами до друзів й особистими нотатками — надбання цього музею.
• Парк Цитадель. Дуже красива місцина поряд із зоопарком, знову ж таки, переповнена туристами.
• Kiss of freedom. Фреска з фотокарток, якою можна доповнити будь-який профіль соціальних мереж.

• Гора Монжуїк, де знайдете Національну галерею мистецтв Каталонії, футуристично оформлений олімпійський стадіон, фортецю, парки, канатну дорогу з шикарною панорама на місто, а ввечері ще і співочі фонтани.
• Завітайте на набережну з піщаними пляжами, гарними кафе і ,звісно, морем.

Ще невеличка порада — заходьте в під’їзди будинків (особливо неймовірні в центрі), в університети і дворики. Вони всі різні, у кожному знайдеш щось своє.

У кожному туристичному провіднику знайдеться ще мільйон місць, куди “варто сходити”, однак здебільшого це дорого і нецікаво, себто забавки для багаточисленних відвідувачів Барселони. Тому якщо місця із must have списку закінчуються, придивіться до музею Далі, до якого можна дістатися за 2.5€ електричкою (їхати дві години).
Варто зазначити, що поїсти в місті дуже дорого. Традиційна страва паелья в середньому коштує 14€, капучіно 3€, а сендвіч/бургер від 5€. Але є місцинки, у які я раджу завітати:

• Restaurant Murivecchi, що поряд з парком Цитадель, де з 12:00 до 16:00 можна з’їсти смачну піцу з десертом і напоєм на вибір всього за 10€.

• Amorino — італійська джелатерія у центрі міста з найсмачніший морозивом ever, там навіть ріжок смачний! Порції великі й коштують відносно недорого.

• Carrefour market — супермаркет у центрі міста, де можна знайти щодня (окрім неділі) акційні пропозиції на фрукти й овочі.

Для відчайдухів можу сказати, що в Бургер Кінг і KFC можна купити 2 меню за 7€, а на вулицях ростуть гіркі апельсини.
Декілька порад для вашого тріпу:

• Купуйте квитки будь-куди онлайн — дешевше на 3–5€ і значно швидше. Не скупіться на аудіогід, який не завжди входить у вартість квитка, але є дуже необхідною річчю для розуміння де ти і що це.
• Купуйте їжу тільки на місцевих ринках, бо в магазинах все орієнтовано на туриста, особливо в центрі концентрація супердорогих крамничок-магазинів-супермаркетів дорівнює кількості відвідувачів міста. Що ж їсти в туристичному місті, де майже не пахне Іспанією? Зверніть увагу на морепродукти (вони звісно недешеві, але якщо є можливість приготувати їжу вдома — це найбільша можлива економія) та на фрукти. Проблема в тому, що жителі Барселони відверто ігнорують іспанську мову і розмовляють власним діалектом, тому будьте готові пояснювати продавцю, що і скільки потрібно мовою жестів.
• Купіть квиток Т10–10 поїздок за 10.20€ — найдешевший варіант пересування по місту будь-яким громадським транспортом. Також цей квиток вбереже нервову систему, бо каталонці дуже нелогічні у всьому, що пов’язане з квитками і транспортом.
• У неділю вхід майже в усі музеї й галереї безкоштовний (звісно, в Sagrada familia або Park Guel ви не потрапите, але є можливість зекономити від 20€!). Також врахуйте, що в неділю НЕ працюють жодні магазини, ринки і більшість кафе/ресторанів.

Намагайтеся менше говорити англійською, каталонці привітніше ставляться до іспаномовних.

Альона Павленко

Ілюзіон: Стрімголов

Кіноклуб традиційно потішив могилянців якісним кіно. Цього разу дивилися “Стрімголов” Марини Степанської.

"Стрімголов" - українська кінострічка, яка варта перегляду! Тут відсутній екшн, швидка зміна сцен, супергерої та гучні саундтреки. Це атмосферний фільм, сповнений всім, що бентежить, який, на жаль, не збере великі касові збори і переповнені щоденні кінозали.
Кожен стикався з моментом коли не знаєш куди далі, коли ніби вже перекреслив усе і мости давно згоріли, але ти повертаєшся назад у пошуках нового, свого. І ця безвихідь пошуку прихистку і тікання чи то тебе переслідує чи ти його. Момент, коли ти усвідомлюєш, що час подорослішати, оскільки від тебе очікують допомоги, підтримки та вирішення складних питань. А ще майже риторичні питання чи талановита/ий я? Чи варта/ий я любові? Чи варта/ий я шансу? Впевнена, такі думки роїлися у голові.

Чесно, дуже сподобався фільм. Відсутні фальшиві діалоги, фрази, якими ніхто не користується у буденному житті, недоречні дрібниці. Нарешті на екрані показані щиро розгублені герої, нарешті жінка у кінострічці запитує не "чи люблять мене?", а "чи талановита я?", нарешті саме чоловіка треба рятувати (тепер ви знаєте, що я з ФСНСТ ;)).
Пусті особистості, багатослівна тиша, близькі кожному вагання, питання без відповідей - все це про кінострічку "Стрімголов".

Альона Павленко

Ілюзіон: З машини

Що означає бути людиною? Не потрібно бути філософом, щоб замислюватися над цим питанням. «З машини» — британський науково-фантастичний фільм 2015 року, написаний і зрежисований Алексом Гарлендом, який змусить вас переосмислити деякі цінності й зазирнути глибше у своє єство.

Що означає бути людиною? Ти повинен мислити, відчувати, мати тіло, мозок і пам’ять. Однак людство приходить до того, що цього не достатньо. Головна героїня фільму Ава — робот, штучний інтелект, власниця всього того, що я перерахувала вище. Тобто вона теж людина? Відповідь на це запитання шукає ще один головний герой, Калеб. Його завдання — пройти тест Тюрінга і зрозуміти, чи достатньо розумна Ава для того, щоб стояти на одному рівні з людиною.

Фільм розкриває декілька дуже важливих філософських тем і ставить подеколи дуже неприємні запитання. Найголовніші з них:

— Сутність понять: що ж таке «людина», «робот», «особистість».

— Комплекс Бога.

— Гуманність.

— Відносини людей та роботів: дружба, любов, шлюб, сім’я, вірність, відданість, взаємність, підтримка і їхні антиподи.

У головних ролях: Донал Глісон («Гаррі Поттер», «Зоряні війни», «Чорне дзеркало»), Оскар Айзек («Еволюція Борна», «Люди Ікс: Апокаліпсис», «Ван Гог. На порозі вічності») та Алісія Вікандер («Дівчина з Данії», «Лара Крофт», «Занурення»).

Жанр: драма, трилер, фантастика.

«З машини» отримав «Оскар» за найкращі візуальні ефекти.

Камерна історія трьох персонажів затягує у вир емоцій, які ще довго не покидають після перегляду. А кінцівка змушує втупитися в чорний екран титрів, не даючи змоги відійти від переглянутого.

Проблеми, які яскраво висвітлюються у фільмі, є дуже актуальними в наш час. Людство так чи інакше крокує до моменту створення штучного інтелекту на тому рівні, на якому це може навіть стати загрозою для нашого існування. У фільмі нам не показують машину-вбивцю, яка прагне завоювати світ, однак вчать, що навіть найменша, найнезначніша деталь може знищити найрозумнішу систему.

Зрештою, залишається лише одне питання, на яке ніхто не має відповіді: услід за штучним інтелектом, чи з’явиться колись штучна душа?..

Ольга Гунявая

Анонси

Публічна лекція Антона Янчука “АРМА в дії: теорія і практика”

Якщо ти :

• кожного дня чуєш про одіозних корупціонерів, але зовсім не знаєш, що відбувається з їхніми активами і таки хочеш дізнатися
• вважаєш, що корупційне майно повинно повертатись до держбюджету, а не генерувати збитки
• хочеш дізнатись із перших вуст про орган, який виявляє, розшукує та управляє найбільш горезвісними в Україні маєтками, судами, готелями і навіть теплоелектростанціями

то радій, адже відповіді на всі твої хвилюючі запитання зможеш знайти і зрозуміти набагато більше на публічній лекції голови Агентства з розшуку та менеджменту активів Антона Янчука під назвою «АРМА в дії: теорія і практика».

• Якими найбільш резонансними справами та досягненнями може похвалитися АРМА?
• Як відбувається робота з арештованим майном?
• Куди йдуть активи, одержані від корупційних та інших злочинів?
• У який спосіб АРМА співпрацює з антикорупційними інституціями та правоохоронними органами?
• Яка роль та участь громадськості у поверненні активів?

Маєш ще запитання? Тоді краще запиши, аби не забути, адже після лекції на тебе чекає «Відкритий мікрофон» — можливість вільно поставити будь-яке питання та подискутувати зі спікером.

Захід відбудеться 19 березня о 18:00 в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» за адресою вул. Волоська 8/5, кор. 4 (KMBS, 4-й поверх).

Захід реалізується в рамках Комунікаційної Платформи ACREC (Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції НаУКМА).

Вхід вільний за попередньою реєстрацією.

«Зелена хвиля»

Важливе оголошення для всіх «зелених» могилянців! Легендарна СО Екоклуб “Зелена Хвиля” оголошує відкритий набір у свою команду!

Їхня головна мета — сприяти самореалізації екологічно свідомих студентів і згуртуванню студентської громади навколо принципів охорони навколишнього природного середовища; формувати імідж Академії, як “екологічно свідомого” навчального закладу України, популяризувати екологічно дружній спосіб життя серед університетської спільноти. Звучить цікаво? Тоді у п`ятницю з 10-ї ранку у 3–307 на вас чекатимуть чай, смаколики та початок вашого яскравого студентського життя у «eco-friendly» кольорах!

© Спудейський вісник, 2019

Telegram | Facebook | Instagram