2 anniversary. Спудейський вісник № 4 (31.01.21)
Чим живе редакція?
▼
Mystetska Store
▼
Faces of KMA: Сергій Фірак
▼
П’ятеро у човні (не кажучи про академічну відпустку!)
▼
Тотальна інсталяція, або
«Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!»
Вітальне слово
Сонечко сходить над бурсою уже 2 роки! Редакція “Спудейського вісника” радіє, що впродовж цього часу ми могли спілкуватись з читачами та ділитися частинками Могилянки. Так, цей рік був непростий, але нам удалось вистояти й продовжити працювати! Щонеділі о 18 ми ділились усім тим, чим жили весь тиждень, що добігав кінця. І будемо робити це з усією відповідальністю й надалі у цьому році. Тож дякую усім, хто щоразу відкриває нас на кілька хвилинок і тримає сонечко в собі. Ми не можемо цьому не радіти.
Дякую всій всій нашій команді, що працює упродовж такого тривалого часу, ви дивовижні!
Нехай сонечко завжди сходить над бурсою! Новий тиждень повен пригод попереду, зустрічаймо.
Проєкт: правопису-2019 бути!
Основним аспектом української самобутности, безумовно, є українська мова, функціонування якої безпосередньо забезпечує правопис. Подолавши тернистий шлях заборон, руйнівних указів, намагань прибрати її автентичні риси, 2019-го року українська мова знову постала зі своїми характерними ознаками й особливостями в новому правописі.
Тепер, у період очевидної загрози, нашу мову знову намагаються повернути в чуже русло, нав’язати чужі норми. І ми не можемо залишатися байдужими.
Запрошуємо всіх, хто не ставить перед собою питання «яка різниця?», приєднатися до акції «Проєкт : правопису-2019 бути!» у понеділок, 1 лютого, о 9:00 біля Окружного адміністративного суду міста Києва, блоку Б. Примітка: не забувайте маски, антисептики та зимові рукавички, адже в теплі мають бути не тільки наші палкі серця, але й руки.
Чим живе редакція?
Ось уже як другий рік сонечко сходить над бурсою та зігріває могилянців теплом щотижневих випусків Спудейського вісника. На честь недавнього Сонцестояння ми вирішили розповісти вам про внутрішню «кухню» редакції. Які етапи проходить випуск перед публікацією? Хто вони — люди, що займаються підготовкою нового контенту?
Головний редактор
Робота команди Спудейського вісника, нові випуски, все те, що бачить наш читач — це повністю залежить від головного редактора — Сергія Фірака. Ця робота кожного дня займає по кілька годин, адже потрібно постійно перебувати на зв’язку з авторами, організовувати усі процеси по роботі над випуском.
“Це складно. Це багато чатів, багато людей, багато інформації, котру треба тримати в голові. І найцікавіше, що ми не маємо права на помилку, бо далі зіпсується наш кінцевий результат — випуск, і люди будуть не в захваті. Тут є дуже важливим не втрачати запал, бо якщо його не буде в головного редактора, то він зникне й у всіх, і ми будемо просто мовчати”.
Окрім цього, головний редактор щовипуску публікує переднє слово — таке собі поствраження тижня, що добігає кінця. Оскільки випуск традиційно виходить щонеділі о 18:00, то є можливість лаконічно все відрефлексувати. Для переднього слова Сергій черпає натхнення з подій тижня та роботи нашої редакції.
Протягом останнього року з’явилося більше тематичних колонок, якщо їх можна так називати: це й «Ілюзіон» про кіно, «Скрипторій» — про книжки, «Вандрівка» — про подорожі тощо. Також, Сергій додає, що зараз окремі люди працюють над певною темою із випуску до випуску, утворюючи такий собі проєкт:
«Ось Євген Ящук уже кілька випусків поспіль розповідає про студентів, що були на мобільності в період пандемії, а Катерина Сидорук почала спілкування з іноземними студентами НаУКМА.”.
Нам час від часу пишуть про помилки в тексті. Намагаємось працювати над тим, щоб їх не було взагалі, кількаразово вичитуємо статті, але таке трапляється. Також інколи не вдається вчасно знайти всю інформацію про авторів світлини. Найцікавіше — це отримувати різноманітні коментарі про те, чому ми написали так і чому ми взагалі написали про це. Словом, буває всяке, але радий, що ні з чим таким великим у вигляді халеп ми не стикалися, мабуть, бо вдавалось досі розв’язати все до публікування.
Робити все вчасно й ретельно
— головна порада від головного редактора:
“Планувати свої зусилля та час, бо інколи здається, що за день можна встигнути все, але якщо подивитись з іншого боку, то після пар уже і втома, і немає натхнення. Треба про це дбати, особливо в нашому форматі щотижневика.”.
Написання та редагування статей
Відділ, із котрого все починалося. Ті самі ініціативні автори й авторки, що продукують нові ідеї, шукають матеріал і створюють головний контент СВ. Насправді, написати статтю може будь-який учасник команди (і навіть людина, що не належить до неї). Бути райтером — це внутрішнє покликання, потреба поділитися корисною та цікавою інформацією, прагнення не залишатися осторонь важливих суспільних тем. Саме з цього постав Спудейський вісник — і не дивно, що й зараз до команди долучаються нові автори.
Невід’ємною частиною роботи з текстом є редагування. Голова редакторського відділу Ілля Рудійко зазначає, що спершу в команді не було чіткої диференціації за обов’язками (часто одна людина виконувала кілька завдань). Однак випуски ставали більшими за обсягом, до СВ долучалися нові «сонечка», а тому проблема якості публікованого матеріалу набирала актуальності.
Ми, ясна річ, завжди старалися вичитувати статті перед публікацією, але з часом це стало значно важче. Часто виникали ситуації, коли вже після публікації випуску ми знаходили там одруківки, помилки (і ті, що стосуються мовного аспекту, і ті, що стосуються фактажу). Ще гірше, коли їх знаходили читачі. Це неприємно, бо таке свідчить про якість нашої роботи, воно впливає на наш авторитет у системі координат читача.
Ілля Рудійко, голова редакторського відділу
Саме тоді з’явився редакторський відділ. 2 лютого 2020 року було створено чат у Телеграмі (наразі там близько 10 редакторів), а 7 лютого опублікували Вісницьку доктрину — документ, у якому вказано вимоги до візуального оформлення статей. Це значно спрощує роботу редакторів, і зараз неприємні ситуації з одруківками та помилками трапляються вкрай рідко.
Кожен учасник команди має можливість запропонувати свою тему на щотижневій нараді в понеділок (або ж обрати серед рекомендованих). До неділі автор працює над своєю статтею:досліджує проблему, за потребою бере інтерв’ю, шукає матеріали (зокрема візуальні — світлини) та вичитує готовий текст. Інколи певна стаття відкладається протягом кількох тижнів поспіль, адже автор відмовляється від роботи над темою. Підготовка випуску — це живий процес, а тому обмежити її якимись фіксованими рамками не завжди вдається: часом, зовсім випадково, у Віснику формується ціла рубрика, а деколи не вдається втілити в реальність задуманий масштабний проєкт. Також Ілля Рудійко додає, що виникали ситуації, коли існувала реальна загроза потрапити під суд через необережно кинуту фразу та непрофесійний підхід.
Написання та редагування статей — це не просто про письменницький/журналістський талант чи якийсь «філологічний дар». Професійне райтерство — симбіоз бажання створити якісний текст та відчуття відповідальності перед читачем.
Наш досвід свідчить, що найголовніше в цій сфері — ініціатива. За нею завжди слідує бажання й робота. Усе інше — опціональне. Також варто думати про контекст (у широкому сенсі цього слова): де й для кого ти пишеш, хто це читатиме, який вплив воно здійснить — відповіді на ці запитання треба знати ще перед написанням першого слова статті.
Ілля Рудійко, голова редакторського відділу
Відділ верстки
Цей відділ існує, щоб ви мали змогу щонеділі насолодитися новим випуском Спудейського вісника у зручному форматі на Medium. У нашій редакції відповідальна за верстку Марія Вакулюк.
Спочатку випуски Спудейського вісника публікувалися на Telegraph. Проте ця платформа не дозволяла працювати із великими об’ємами тексту, були проблеми із форматуваннями тощо. Тому команда вирішила перейти на Medium:
«Він більш зручний та гнучний. Там більше елементів, з якими можна власне працювати, і платформа більше спрямована на те, щоб публікувати таку кількість контенту такої якості», — коментує Марія.
Порада — не відкладайте усе на останній момент. Якщо є можливість робити все поступово та шматочками, то так і робіть. Коли багато тексту, коли великі випуски, то просто загинаєшся. У 2019 році я верстала випуск до Дня відкритих дверей десь о третій ранку. І таких історій багато. Тому варто розраховувати час, особливо на великий шмат роботи.
Марія Вакулюк, голова відділу верстки
СММ-відділ
Активність у соціальних мережах — важлива складова успішного проєкту. Саме цим займається СММ-команда, до котрої належать приблизно 6 учасниць, а також дизайнери й ілюстраторка. Роботу координаторки відділу виконує Марина Михайлова.
Основне завдання СММ-у — повідомити про новини СВ (свіжі випуски, конкурси, громадські ініціативи), привабити можливих читачів, не забуваючи про естетичне оформлення сторінок видання в соцмережах. Безумовно, смм-ниці повинні тісно співпрацювати з учасниками інших відділів, щоби завжди бути в курсі життя команди. Пунктуальність й активність — пріоритетні риси для роботи у сфері СММ-у.
Не завжди вдається втілити в реальність «ідеальну картинку», котру бачиш у голові. Однак найважливіше, насправді, — не боятися пробувати. Встигати за всіма новинами найлегше, коли ти «у потоці», тобто і так за ними слідкуєш, щиро цікавишся та хочеш ділитися з усіма. Варто писати цікаво, перш за все, для себе. І, звичайно, уникати слів-паразитів, «води» та непотрібної інформації.
Марина Михайлова, голова СММ-відділу
Фото- й відеовідділ
Колір і форма. Відчуття та емоція. Упіймати усмішку на обличчі перехожого — це ніби зловити частинку його самого. Показати іншим. Тим, хто захоче бачити.
Саме фотографи створюють ту неймовірну «атмосферу присутності», котра виникає при перегляді випуску. Здається, що всі ці люди, міста, тривожні натовпи мітингувальників, тремка любов, затишок дружньої зустрічі, — все це ти бачив сам, усе відчув. Фотограф не тільки показує — він занурює читача в ті події, про котрі розповідають автори статей.
Цей відділ з’явився відразу, бо видання завжди потребує світлин для кращої репрезентації матеріалу. Головний редактор повідомляв про певну подію, і фотограф, котрий був вільний у цей час, виконував роботу, після чого присилав оброблені знімки на диск редакторові. Також фотограф міг поділитися світлинами зі свого архіву, котрі, як йому здавалося, пасували би до випуску.
Координаторка фото- й відеовідділу Дар’я Шевченко зазначає, що карантинна ситуація, на жаль, загальмувала роботу команди, бо подій набагато менше, ніж до епідемії. Фактично, зараз над світлинами працюють всього кілька людей, серед яких Дар’я особливо виділяє Данила Антонюка.
Порада молодим фотографам — працювати над своїм портфоліо. Багато фотографувати, робити не тільки репортажні, а й креативні знімки, розвивати сторінку в Інстаграмі. Не боятися пробувати! Навіть якщо тобі відмовлять в одному виданні, то завжди можна спробувати в іншому.
Дар’я Шевченко, голова фото- й відеовідділу
Відеовідділ з’явився нещодавно. Окрім головного редактора та Дар’ї, над цим контентом працюють іще дві людини. Загалом процес підготовки матеріалу проходить через етап формулювання ідеї, пошуку приміщення та залучення людей, написання сценарію, власне, зйомки, монтажу та підбору музичного супроводу. Проєкти, котрі реалізував відеовідділ:«Конвокація 2020», «Студентам Білорусі», реклами подій для Білого Простору.
HR-відділ
Наймолодший відділ Спудейського вісника, HR, з’явився на початку цього навчального року. Наразі у ньому троє людей, основне завдання яких — слідкувати, щоб всім комфортно працювалось в підрозділах і в команді загалом. Координує ж усі процеси Аня Досенко.
“Всі наші події направлені на зміцнення команди. Зараз, під час дистанційного навчання, за відсутності можливості випадково перестрітись на КМЦ, чи в коридорі, будь-які онлайн зустрічі з можливістю просто поговорити чи пограти в ігри необхідно організовувати. Тож зараз у нас є певні регулярні події, але відчуваючи потребу ми проводимо і тімбілдінги, і деякі свята в колі команди.”
Аня Досенко, координаторка HR-відділу
Найважливіше — це комунікація. Координаторка HR-відділу радить завжди залишатись у контакті з усіма людьми з команди та орієнтуватися на їхні бажання та потреби:
“Спробуйте дізнатись, чого їм не вистачає, що б вони хотіли бачити більше, а чого менше. Можливо, хтось з них соромиться, а хтось працює по вечорах п’ятниці та завжди пропускає тімбілдінги через це.”.
Аня рада, що має можливість займатись саме цим, особливо в улюбленому Віснику та з улюбленими людьми:
“90% часу все чудово, хоча звісно не обійтись без днів, коли в тебе три семінари завтра, а ти о 23:00 у Зумі з головним редактором, бо ніяк по-іншому. Проте це дрібниці, які забуваються, після того як фреші, котрі не встигли взяти участі ні в одному офлайн івенті, кажуть, що відчувають себе частиною команди.”.
Mystetska Store
Будь-яка криза одчиняє двері для нових починань. У часі нестабільності люди схильні творити шедеври. Сьогодні ви дізнаєтеся про з одне із таких починань. Знайомтеся, Mystetska Store. Онлайн-магазин з мистецькими товарами відкрили улітку минулого року Софія Бойко, ФСНСТ-4 та її молодша сестра Соломія. Ми розпитали Софію про ідею проєкту та етапи його втілення. І ділимося цією барвистою історією з вами.
Привіт, Софіє. Як минає твоє дистанційне життя?
Привіт, Євгене. Життя добре. Вчуся, працюю над проєктом, пишу диплом. Словом, все, як у всіх студентів та студенток Могилянки.
Як виникла ідея Mystetska Store?
Ідея Mystetska виникла влітку 2020 року. Це вже був не перший місяць карантину і завдяки ньому я проводила доволі багато спільного часу зі своєю сестрою, Соломією. Вона малювала, в принципі, як і зараз доволі багато малює. Одного разу вона мені сказала , що мріє, щоб її картини, її роботи побачили інші люди, крім родини, крім сім’ї, друзів. І тоді я, по суті, і придумала Mystetska, в концепції якої з часом з’явилися й інші вироби, крім картин і виробів з картинами. А доволі оригінальний декор з властивістю створювати затишок і приємні емоції.
Чому “Mystetska Store”?
«Mystetska» — дуже просто. Я вірю, що втілений політ фантазії моєї сестри є справжнім мистецтвом. Тому, по суті, це є похідною від мистецтва. Основною ідеєю, крім назви «Mystetska», є «You are the art», що “ти — мистецтво”. І ця ідея втілює бажання показати людям навколо, що кожен може стати частиною цього чарівного світу арту, де все сповнене кольорів, яскравості і фарб.
Якими були Ваші перші кроки?
Першими кроками були визначення способів репрезентації малюнків та ідей Соломії. Це був доволі часомісткий процес, як нам спочатку здавалося. Потім ми почали створювати дизайни сайту, займалися технічними моментами. Виявилося, що це теж займає доволі багато часу. Можна сказати, що це було справжнє навчання для нас обох. Всі ці юридичні питання, сімейні наради, вибір матеріалів. Ми дуже хотіли, щоб все було якісне, щоб все було класне. Стосовно виготовлення так само. Ми шукали майстрів, потім придумували нові матеріали, нові дизайни. І так, по суті, по колу. І це постійний процес. «Mystetska» постійно еволюціонує.
А чи є вже успіхи у діяльності?
Певні успіхи, звичайно, є. Але треба далі наполегливо працювати, вчитися постійно в цій сфері, як і в будь-якій іншій, вдосконалюватися. Звичайно, вірити одна в одну. Ми дуже здружуємося в процесі спільної праці. Варто зазначити, що магазину всього-то три місяці. Доволі важко говорити про якісь супер великі досягнення. Але основне досягнення в тому, що ми таки відкрилися і таки пробуємо створювати власні вироби. І, на мою думку, виходить доволі непогано.
Ваші вироби — дуже атмосферні. Що надихає творити таку красу?
Стосовно натхнення, я знаю і чую, що Соломія багато слухає різну музику, дуже різну. І з того, що вона мені розповідала, це те, що кожен колір на її картині — це якісь емоції, які вона переживає, ось ті відтінки. Таке доволі серйозне сприйняття її картин. Також я думаю, що це якісь спостереження за навколишнім світом, такі ще, з одного боку, доволі дитячі. З іншого боку, доволі серйозні і дорослі. Як вона бачить цей світ. Я, скоріше, надихаюся Соломіїними картинами. У нас доволі багато референсів до тюльпанів і солодощів, з чого можна сказати, що я також надихаюся ще картинами та їжею.
Які плани на цей рік у «Mystetska Store»?
Вони доволі абстрактні. Насправді, якщо говорити відверто, то ми дуже хотіли стати учасницями одного з маркетів, які проходять час від часу. Різних українських митців, мисткинь, дизайнерські маркети. Це доволі хороший досвід і можливість познайомитися з талановитими людьми в цій сфері. Звичайно, хотілося б, щоб це було не в онлайн форматі. Але для цього треба почекати, і ми готові чекати. Також є певні ідеї стосовно асортименту. Я впевнено можу сказати, що він буде збільшуватися, і ми будемо надалі продукувати цікаві вироби, надихатися тюльпанами та їжею, і Соломія буде малювати картини, з якими ми будемо створювати екоторби, як ми вже починали це робити.
Наостанок, що б ти порадила нашим читачам та читачкам, якщо вони захочуть реалізувати власний проєкт?
Від самісінького зародження ідеї, яка у вас є, до її реалізації потрібно потрібно розплановувати усі етапи проєкту. Це дуже допомагає. Завжди потрібно вивчати всю можливу інформацію, пов’язану з реалізацією ідеї проекту. Дуже важливою є командна робота. Насправді без допомоги наших батьків і друзів ми би навряд реалізували ідею такою, як її зараз можете бачити ви. Вони нам дуже допомагали і підтримували. Звичайно, таке найголовніше, потрібно вірити в себе, у свою спроможність реалізовувати себе, свої ідеї. І це дуже допомагає.
Дякую тобі за розмову. І чекаємо на нові вироби від «Mystetska»!
Faces of KMA: Сергій Фірак
За кожним вагомим проєктом стоїть велика команда людей, які його створюють. Але на чолі цієї команди зазвичай стоїть одна людина, що організоує усю роботу, допомагає генерувати ідеї та втілювати їх у життя. Для Спудейського Вісника цією персоною завжди була людина, яка обіймала посаду головного редактра. Сьогодні, з нагоди 2 дня народження улюбленого тижневого видання Могилнки ми представляємо вам інтерв’ю з чинним головним редактором СВ — Сергієм Фіраком, германська філологія — 3.
Мені щастить працювати з Сергієм уже другий рік. Наша історія знайомства насправді напрочуть комедійна, бо цілих пів року я поняття не мала як пан Фірак виглядає — автарки у телеграмі майбутній головний редактор не мав, імені також (був підписаний the great pretender). Я знала лише те, що ця людина незліченну кількість разів рятувала мене, коли я була втомлена і не встигала о 2 ночі доверстати випуски. Тільки наприкинці весни 2019 року ми насправді познайомилися вживу на одному з мітів СВ на КМЦ.
“Гублю себе зараз десь на межі між міським божевільним та студентом Могилянки, але можливо, насправді, це майже одне й те саме. Словом, я Сергій, беру й пишу для СВ, на жаль, не так часто як хотілось, але пишу, а ще головний редактор тут. Тобто, якщо ви бачите помилку в тексті, то знайте, що ця редакторська погань прогледіла її. Ще я бадді германської філології. Там допомагаю час від часу фрешикам з усім чим можу. Люблю Джамалу, поговорити про політику та смачно поїсти вегетаріанської їжі. А ще люблю видр”, — описує себе Сергій коли я прошу його зробити це для інтерв’ю.
Також він каже, що вважає, що на першому курсі був трошки аутсайдером — фактично не з ким не спілкувався і тільки поверхово цікавився студентським життям. Проте, одного разу йому стало дуже цікаво куди йшли його однокурсниці в КМЦ і саме тоді дізнався про те, що команда студентів хоче створити студентський тижневим у Могилянці.
“Емоції різні, цілий спектр емоцій. Від шоку, що це може займати стільки вільного часу до захвату від кінцевого результату”.
Якості які роблять Сергія собою — жертовність та щирість.
“… це якісь дві риси, що виокремлюють у мені люди. Але я б не називав нічого такого, бо мені просто подобається так жити й мені приємно, коли я знаходжу людей з близькими мені цінностями та якостями, радий, що в Могилянці таких знайшов багато”.
Також Сергій додає: “Мушу сказати, що живу тим, над чим працюю. Але окрім цього люблю читати, маю велику бібліотеку й радо перечитую улюблені твори, там Багряного чи Гемінґвея, це надихає. Займаюсь спортом, катаю на байку. Отримую задоволення від кожної подорожі та пригоди, бо це для мене найприємніші враження. Так само намагаюсь багато вчити мови, я ж філолог, як ніяк, зараз акцент на німецькій. З-поміж інших СО — зараз це Бадді НаУКМА ще, раніше займався публічними комунікаціями в Екоклубі, але це в минулому. Не знаю чи мене вистачить, але думаю йти у Вчену раду зараз ще”.
Найбільша мрія Сергія — потрапити у журналістику. Тому абсолютно не дивно, що хлопець опинився серед усіх СО Могилянки саме у Спудейському Віснику. І хоча він каже, що це випадковість, але як то кажуть — випадковості не випадкові. Так само і на германську філологію головний редактор СВ вступив через пов’язаність цієї спеціальності з його мрією.
“Щодо філології не переконаний, але щось є точно, щонайменше прагнення до такого собі пуризму, до кращого розуміння мовних норм тощо. Це моя база по суті, робота з мовою, але я тут більше через дитячу мрію — хочу йти в журналістику, тому ось, по-трохи таврую шлях”.
На разі, щоправда, Сергій жалкує, що не може писати багато через великий обсяг навантаження на посаді головного редактора.
“Писати люблю, але, як уже писав вище, з посадою головного редактора, мені став рідше випадати такий шанс, бо постійно не вистачає часу чи сил узагалі. Зазвичай більше до вподоби писати про суспільно-політичні питання, але так само не відмовлюсь від будь-якої цікавої можливості. Інтерв’ю з кандидатами в президенти НаУКМА, викладачами чи з адміністрацією університету теж не проблема. Але, мабуть, найцікавіше писати про кіно та книги, бо це феєрія ціла. Тут важливе кожне слово, тому це й складніше, але розумію, що цими викладеними словами, можу заохотити інших дивитись та читати щось, що вразило мене”.
Серед тем, на які мріяв би написати головний редактор виділив три.
“Узагалі в мене є одвічна мрія про одну вандрівку, тому це може бути щось про неї, або про якесь гостре суспільне питання українське, скажімо там про комплекс меншовартості чи щось пов’язане з проблемами використання державної мови, то це воно. Або пролити правду на якусь неприємну історію у стосунках між людьми, чом не тема, правда тут ж можуть бути й наслідки неочікувані, тому треба все повністю усвідомлювати, де й на чому наша відповідальність за кожне слово”.
А чому взагалі вирішив спробувати себе на посаді головного редактора?
“Складне питання, відповідь на яке, я так для себе остаточно не можу віднайти. Але це, мабуть, бажання більше зануритись у студентське життя та відкрити нові знайомства. Звісно, це так само сприймаю якоюсь практикою для майбутнього, тому це цікаво. Мені подобається, що мене саме обрали на виборах, що це не просто призначення, це значить що люди побачили в мені щось… Усі ці труднощі щотижня, котрі займають по кілька годин щодня, та цілу неділю, вони приємні, от попри всі складнощі, тому я можу сказати, що я хотів більше працювати для Вісника, Могилянки, та робити це так, як я бачу, так як наша редакція це сприймає усе що тут відбувається”.
Далі ми з Сергієм розмовляємо про те, яке на його думку має бути завдання ЗМІ. Хлопець згадує про дотримання стандартів журналістської етики, редакційних цінностей, що близькі читачеві і баланс думок, але також додає:
“ЗМІ — це про подачу інформації. Важливими залишаються ось це наповнення інформації та форма її подачі. Світ швидкоплинний і як мене колись переконували, що зовсім скоро робота журналіста зникне і ми все будемо дізнаватись з анонімних каналів. Але я мушу жорстко виступити проти такої думки, точніше тренди йдуть до цього, але все ж, головне завдання ЗМІ — донести чітку та правдиву інформацію. Так, можна написати, що там когось побили чи на плацу люк відкритий, але що далі читачеві робити з цим? Пишучи питання досліджується, вишукуються спроби вирішення та робляться відповідні запити”.
Коли мова заходить, про те, що для Сергія означає бути головним редактором тижневого видання, я прошу його уявити що він головний редактор великого світового ЗМІ — наприклад TIME. Сергій відповідає, що для цього це щось страшне.
“Тут треба бути в курсі всього просто, що відбувається і вміти швидко реагувати на неочікувані розвитки подій, вміти їх передбачати. Це велика відповідальність, безумовно, бо нас читають, люди довіряють нам свої кілька хвилин уваги в день. Це готовність жертвувати своїми інтересами інколи та спокійно приймати критику, будь-яку реакцію на те, що ми робимо, бо інакше ніяк. Треба бути ментором для всіх у команді, бо це як ти налаштуєш, так і воно й піде, тут і про емоційний стан і готовність до роботи взагалі”.
Плани Сергія на найближче майбутнє переважно пов’язані з продовженням навчання та продовженням здійсненн своєї мрії.
“Ох, узагалі дуже хочу випуститись з НаУКМА, якщо щодо цього в мене є розуміння як досягти, то з рештою поки складно. Далі буду продовжувати вчитись ще і водночас хочу почати працювати в одному з українських ЗМІ. Також маю на думці кілька речей, що треба здійснити, бо там є справді омріяні. А з Вісником усе просто, буду працювати ще, а потім у якийсь час піду з цієї посади, щоб у інших також була можливість створювати свою історію. І перш ніж іти, хочу реалізувати тут кілька своїх ідей, сподіваюсь, що цього сезону все це вдасться”.
Надихає Сергія — неочікувано — самотність. Хоча насправді і люди також.
“Звучить жахливо, чи не так? Але, насправді, ось цей час удома за сумним інді чи улюбленою книжкою/кіно, чи якась мандрівка на одинці, це і є натхнення. Ці речі приносять мені нові думки та мотивацію до якихось змін і просто руху вперед у скрутні миті. Звісно ж, це ще й люди. Бо, якби не час проведений з ними поруч, це було б щось не те. Тут так само впливає і розуміння, що всі біля тебе чимось займаються своїм, хтось досягає нових вершин і це прекрасно, розумію, що весь світ у якому ми живемо — це те, що нас оточує і треба робити так, щоб воно було прекрасним”.
Насамкінець, я питаю Сергія за що він найбільше любить Спудейський Вісник.
“Люблю за команду найбільше звісно ж, бо це такі самі божевільні люди як і я. Ми можемо обговорювати все до пізньої ночі, а потім за два дні збирати протест під судом. Мені подобається, що ми створили це приємне середовище, де тепло й комфортно всім і що ми можемо ділитись цим сонечком з усіма. Не люблю розхвалювати нас, але Вісник — це про людей та прагнення говорити про цих самих людей зрозуміло й гарно для наших читачів. Ми раді всім у команді, хто поділяє наше бачення, тому можу заявити прямо, що ми відкриті для всього. А ось без чого СВ, не СВ, то це без трикутників та сонця, адже треба якось працювати та сяяти”.
П’ятеро у човні (не кажучи про академічну відпустку!)
Багато хто чув такий термін як «рефреш», деякі студенти навіть стикались з рефрешами серед однокурсників та членів та членкинь СО. І щоразу ці бідні студенти, які відчули на собі все жахіття зміни спеціальності у системі освіти, яка цього не передбачає, стикаються з одним і тим же переліком запитань.
Окрім того, Могилянка поміж тих небагатьох українських університетів, які за своєю системою дозволяють студентам і студенткам переходити з певної спеціальності на іншу. При цьому не треба перевступати: треба лише скласти академічну різницю, а спільні предмети з колишньою та новою спеціальностями просто перезарахують.
Аби краще репрезентувати таку можливість серед інших студент_ок, які можуть мати сумніви щодо власних спеціальностей, та значно спростити їх життя, ми поставили кілька запитань знайомим-рефрешкам та зібрали їх відповіді в одну статтю.
Як до твого вирішення поставились батьки?
Дуже негативно. Я перевступила потайки від них, а вже потім поставила батьків перед фактом. Потім ми приблизно тиждень не спілкувалися, адже батьки взагалі не сприймали моє рішення.
Ліщук Іванка, германська філологія’19 — психологія’20
У моєму випадку це не було імпульсивним рішенням і усі були більш-менш морально готові до такого вчинку. Вступаючи вперше до Могилянки, я пройшла лише за 3-м пріоритетом на бюджет — це була «Хімія». Тоді я вирішила, що краще провчитися рік не на омріяній спеціальності, але у Могилянці, аніж на бажаній деінде. Тоді ми з батьками і домовилися про те, що у разі чого я зможу перевступити на інший фах.
Васькевич Іванна, хімія’18 — соціологія’19
У мене достатньо авторитарна мама, але обійшлося без масштабних сварок. Я їй пояснила достатньо ґрунтовно свою позицію і вона мене почула. Точно не можу сказати, що вона щаслива від мого рішення, але вона дозволила мені зробити власний вибір.
Зарицька Варвара, фінанси’18 — взяла академічну відпустку на 3-му році навчання
Вони поставились спочатку трохи емоційно, адже це великий і важливий крок, але з часом з повагою, адже це не круто, коли твоя дитина навчається не там, де їй подобається, і втрачає свій час, тому все пройшло спокійно і вони сприйняли мій вибір.
Кузенкова Марі, біологія’19 — зв’язки з громадськістю’20
Що допомогло тобі зробити остаточне рішення?
Діагноз депресії середньої тяжкості. Мені було важко через ситуацію у сім’ї, нецікава мені спеціальність не допомагала.
Гахраманов Рустам, економіка’17 — соціологія’19
Я не можу назвати ту останню краплину, яка змусила мене піти з «Фінансів», адже моє рішення вмотивоване цілою низкою подій, почуттів та обставин, які мене спіткали це, радше, сніжний ком, аніж якась окрема ситуація. Приводом щось змінити став момент, коли я випадково видалили усі файли зі свого комп’ютера і опинилася в невеликій істериці. Далі почалися мої злісні аргументи проти того, щоб взагалі продовжувати навчання і наступного дня я прокинулась з думкою: «Так більше не можна».
Зарицька Варвара, фінанси’18 — взяла академічну відпустку на 3-му році навчання
У процесі навчання (приблизно під кінець 1-го семестру) я збагнула, що хімія — це специфічна царина, цікава, але винятково на любителя. Виявилося, що я не з таких, та це не та діяльність, з якою я б хотіла пов’язати власне життя. Тож я вирішила це змінити, аби не втрачати час.
Васькевич Іванна, хімія’18 — соціологія’19
Мабуть, що уся ситуація та увесь мій внутрішній стан на «Германській філології». Я вступила на цю спеціальність доволі несвідомо і згодом усвідомила, що цей напрям мені взагалі не подобається. До того ж я певний час листувалася з деканатом ФСНСТ з приводу перевступу й упродовж останніх тижнів літа мені написали, що є можливість перевестися на «Психологію» навіть попри велику академічну різницю. І це був останній момент, який позбавив мене усіляких сумнівів.
Ліщук Іванка, германська філологія’19 — психологія’20
Що ти можеш порекомендувати студентам, які зараз мають сумніви щодо обраної спеціальності?
По-перше, потрібно проаналізувати спеціальність, куди ви хочете перейти. Прогуглити саму науку, предмети спеціальності, поспілкуватися зі представниками цієї спеціальності — дуже класно зустрітися на годинку-дві з студентами, які зможуть розповісти, що саме вони вивчають і чи подобається це їм. Така зустріч або переконає вас, що ви рухаєтесь у правильному напрямку, або переконає в тому, що вам не варто переходити. Найголовніше — якщо ти не відчуваєш себе на своєму місці, то треба рухатись у будь-якому випадку та не сидіти на спеціальності, яка тебе не надихає, і шукати місце, де тобі комфортно, бо таке місце завжди є.
Ліпатова Анна, культурологія’19 — соціальна робота’20
Оцініть свою ситуацію в таких аспектах. Перший: якщо теперішня спеціальність не суперечить вашим внутрішнім відчуттям, дає вам дихати та жити своє повноцінне життя, то кидати не варто.
Другий: якщо ви маєте можливість суміщати, поєднувати теперішнє навчання з тим, що, на вашу думку, пасує вам більше, то зробіть це, вбийте двох зайців, і розвивайтеся різносторонньо. Навіть якщо спеціальність не найбажаніша, то знання, які ви отримуєте, цінні в будь-якому вияві.
Зарицька Варвара, фінанси’18 — взяла академічну відпустку на 3-му році навчання
Чи маєш ти зараз сумніви стосовно зробленого вибору?
Ні, це потрібно було зробити і я радий, що знайшов у собі сили піти. Від цього було ще багато проблем, але тепер усе набагато краще, аніж було.
Гахраманов Рустам, економіка’17 — соціологія’19
Коротка відповідь — ні. Більш довга відповідь — ні, не маю. Мені дуже подобається і я кайфую від своїх предметів та оточення, бо спеціальність “соціальна робота” — це моє. Я “знайшла себе”. В минулому році мені здавалось, що культурологія теж може бути чимось моїм, і я була розчарована не тому, що було погане навчання або лектори, а тому, що я “не лежу” до цього. Ще один аспект, чому я би не жалкувала, якщо би на соц.работі мені не сподобалось: я вже знала би, що я зробила крок вперед, і я в ніякому би разі не хотіла залишатись у тому році та на тій спеціальності, де мене не пре. Я знаю, що завжди є місце, в якому мені добре, навіть якщо я в ньому зараз не знаходжусь. І якщо я б не зробила цей крок, а просто сиділа на культурології, я б жалкувала, що не можу пересилити себе та зробити цей крок.
Ліпатова Анна, культурологія’19 — соціальна робота’20
Скоріше, ні. Перший рік на «Соціології» мені дуже подобався, але з обмовкою про те, що саме предмет «Загальна соціологія» захопив мене. Уже на 2-му курсі почалися складніші дисципліни і це відчуття піднесення зменшилося. Тим не менш я не маю сумнівів і мені так само цікаво дізнатися, що ж буде далі.
Васькевич Іванна, хімія’18 — соціологія’19
Що змінилось у твоєму підході до навчання за цей час?
Я в минулому році звикла трошки нічого не робити. І ця звичка залишилась у мене й на цей рік — я багато філонила, але за ці півроки соціальна работа мене надихнула та допомогла зрозуміти, що я навчаюсь для себе, для свого майбутнього, і те, як я зараз навчаюсь, вплине на моє подальше життя. На культурології не було цього відчуття — коли ти вивчаєш нецікавий тобі предмет, ти не знаєш, що з ним потім робити. Ці знання не про твоє життя, і вони ніяк з ним не будуть пов’язані. Якщо художнику дати молоток, то з цього нічого не вийде. Краще дати йому пензлик та фарби. Я отримала свій “пензлик” тільки на ФСНСТ.
Ліпатова Анна, культурологія’19 — соціальна робота’20
Я легше ставлюсь до своїх помилок, раніше я більше нервувалась через кожний неправильний крок, а зараз навчаюсь лише у своє задоволення.
Кузенкова Марі, біологія’19 — зв’язки з громадськістю’20
Якщо в тебе була би можливість використати машину часу, чи пройшов би ти ще раз цей шлях?
Якби б я вступила ще раз на «Соціологію» — то так, я залюбки повторила б цей досвід. Але спочатку я взагалі не розглядала цей фах і ставила у пріоритет ФЕН. Тим не менш, про свій перший рік на «Хімії» я не шкодую і вважаю його чудовим досвідом, бо він став адаптаційним до навчання в Могилянці. Я думаю, що на «Соціології» я навряд би так само добре адаптувалася б, адже там значно більше людей, ніж на «Хімії». Тому, коли я перевступила, все було зрозуміло і давалося набагато легше.
Васькевич Іванна, хімія’18 — соціологія’19
Цей шлях зробив мене ким я є і я б цей досвід ні за що не пропустив би. Та і моя теперішня спеціальність цікава і мотивує мене вчитися.
Гахраманов Рустам, економіка’17 — соціологія’19
Іноді мені здається, що я могла б зробити це рішення набагато раніше і заощадити стільки часу. Проте мені подобається відчуття того, ким я є зараз. Виходить, що для цього мені потрібно було рівно стільки часу — два з гаком курси, щоб не боятися обирати себе.
Зарицька Варвара, фінанси’18 — взяла академічну відпустку на 3-му році навчання
Мабуть, ні. Ми ж ростемо через страждання. І через ці “страждання” я виросла і переконалась, що цей шлях не марний. Я багато думала — якщо я перейду на соціальну роботу, мені буде краще, чи мені здається, що буде краще? І я тільки переконалась в тому, що все було зроблене на краще.
Ліпатова Анна, культурологія’19 — соціальна робота’20
У кожного з нас свій шлях — у когось він буде трошки легшим, прокладений попередниками, а комусь потрібно буде здолати не одну й не дві вершини перед тим, як прийти до фінішу. Але найголовніше не сама путь, а фінал — в кінці-кінців всі, хто доклав зусиль, опиняться серед зірок.
Тотальна інсталяція, або «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!»
Побутує стереотип, що галерейні виставки є суто статичним, виваженим та інколи споглядально-атрофованим явищем. Проте існують у митецькій плеяді такі руйнівники міфів, які щоразу переконують нас у зворотному. Якщо ми вам скажемо, що експозиція може бути своєрідною забавкою — грою матеріалів, грою слів, грою інтертекстів, грою з вами, глядачами, у звичайнісінький футбол посеред Мистецького Арсеналу, ви повірите? Якщо так, то ми вітаємо в нашій ігровій команді :) Якщо ні, ми переконаємо вас у тому, що ця фантазія цілком реальна. Ба більше, хто дочитає до кінця, матиме доступ до перегляду виставки в 3D-форматі.
Цікаво? Тоді «Ласкаво просимо»!
«Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» — це виставка відомого львівського художника Андрія Сагайдаковського, що знаходиться в правому крилі столичного музейного комплексу та охоплює понад 4000 квадратних метрів. Виставка поєднує не лише візуальні ефекти — гри світла та звуків, а також певну «інструкцію» до кожного залу: прихований сенс інсталяції, історія та особливості створення об’єкту, з якою можна ознайомитися під час прослуховування аудіо-гіду. Представлені інсталяції умовно поділені на декілька циклів: тіло як фрагмент, анатомічні штудії, тілесна еквілібристика, спортивні вправи, кіно, діти-воїни і дитячі забави. Завдяки такому різноманіттю представлених арт-об’єктів, здавалося б, не можна передбачити тематику наступного залу. Однак все-таки існує певний рефрен концепції, який наскрізною ниткою пронизує всю виставку — це мотив гри, спорт-простору. У холі великими літерами латиною написані слова — «citius, altius, fortius», які є певною алюзією на Олімпійські ігри. Аби зрозуміти сенс, закладений у цю «гру», потрібно трохи ознайомитися з особливостями представлених арт-об’єктів.
Зайшовши всередину, радимо протерти запотілі окуляри, адже зустрічають і без того сліпучо білі стіни Мистецького Арсеналу. У брошурці виставки не проґавте стікери (потім стане зрозуміло, що це ще й візуальний спойлер). На стенді залишаємо запитання чи постіронічну цитатку і вперед!
Якщо не придумали запитань там — не переживайте, виставка сама їх поставить.
Першою пасткою можуть стати якраз латинські слова на стіні. Чи не здаються вони підозрілими? Сагайдаковський сам розкриває карти: деякі з написів він придумав сам. Вийшла така собі хмара зі спортивних закликів.
Ходімо далі. Ще не придумавши ніяких інтерпретацій, ви зацікавитеся власне “полотнами” картин. Автор пише на килимах — каже, знаходить їх чи хтось дарує. Тож більшість картин супроводжує непопулярний для галерей підпис «oil on carpet».
Більшість килимів-основ порвані, не мають чіткого прямокутного контуру. Хтось може вирішити, що експонат якийсь не цілий. Та чому б не розглянути ці дірки як ще один елемент картини, як те, що можна домалювати в уяві самому? Або можемо з вами сприймати колір стіни як колір вкраплення — така собі альтернатива кавовим плямам.
На багатьох із картин побачимо написи. Досить часто їх зміст далекий від буквального посилу, який першим зчитується з намальованого. Неочікувано, але це бачить і творець: у брошурці він сам пропонує пошукати такі суперечності. Від того ще цікавіше міркувати, як слова та картинка взаємодіють. Ніби граєш в Dixit. А деякі фрази можна вирвати з контексту і тлумачити знову.
Однак фотографуватися сьогодні будемо не лише з картинами. Найсміливіші, побачивши м’яч під променем світла у кутку зали, не побояться пограти з ним. Так само й гітара дозволяє доторкнутися до струн, тому, як виявилося, можна було не шукати поглядом охоронця, почувши звук. Але ви, цілком ймовірно, навіть не здогадуєтеся, що ще один експонат ви принесли прямо з дому. Прочитавши правила “Трясучки”, зможете використати монетки зі свого гаманця для маленької гри.
Козел зі спортзалу та його тінь також привертає увагу, причому не вперше: з ним ми вже бачилися поруч із написом «КУЛЬТУРА». Ефект дежавю плюс естетична функція у всій своїй красі (спортивний інвентар став об’єктом мистецтва). Цікаво, що це не єдиний візуальний повтор. Інструкція до кожної з ігор, в яку пропонує пограти пан Андрій, подана тим самим шрифтом на яскраво жовтому фоні.
Тому, коли бічним зором помічаєш схожу стіну, мимоволі радієш новому інтерактиву. А портрет хлопчика з квіткою в зубах віддзеркалиться і стане обрамленням виставки.
Мистецький Арсенал завше дивував виставками доволі «неформатними», цікавими, шокуючими. Проте чому Андрій Сагайдаковський? Хто він? І якою особливістю дивує ця виставка? Чому килими? У наступних рядках статті.
Виставка «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» є продовженням програми репрезентації представників новітньої історії українського мистецтва. Таким чином, «Декорації» продовжують серію персональних виставок Олександра Гнилицького, Кирила Проценка та Олега Голосія.
Ці імена зовсім не випадкові — ідею репрезентації митців української Нової хвилі команда Мистецького Арсеналу реалізує саме через важливість діалогу про сучасне українське мистецтво. Творчість художників паризької комуни, представниками якої були зокрема Олександр Гнилицький та Олег Голосій, є певною мірою продуктом пізньорадянської культури, сповненої своїх зламів, перетворень та світоглядних змін. Це також і найновіша мистецька спадщина, про яку важливо пам’ятати та говорити, особливо цікава — у своєму культурному й історичному контексті. Андрій Сагайдаковський, хоч і не є представником паризької комуни, також є важливим феноменом українського мистецтва.
Від уже реалізованих виставок «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» відрізняється концептуальною цілісністю. Як і попередні, виставка має ретроспективну складову. Утім, цього разу нові й архівні роботи вплетені в загальну ідею дії «тут і тепер», що становить творче кредо митця. Іншою відмінністю виставки є її формат. Дещо експериментальна тотальна інсталяція завдяки злагодженій «роботі» усіх елементів виставки надає простір для якомога повнішого занурення в художній світ митця.
Ким є Андрій Сагайдаковський? Це львівський художник та представник Нової української хвилі. Його мистецтво впадає в очі незвичайною технікою виконання — роботи художник створює на килимках, поєднуючи в такий спосіб шари змісту.
Досить часто митець звертається до переосмислення радянської спадщини й питань повсякдення. Він змінює місцями реальність та ілюзію, вносить до робіт дещиці сумніву і творить таким чином широкий простір для інтерпретації. У виставках Андрій Сагайдаковський часто працює із декораціями, створюючи альтернативний простір, де й відбувається дія.
Щодо цієї виставки, як нам підказує і її назва, важливим її складником та певним ключем до її розуміння є саме це питання декорацій, своєрідна гра з ними та гра всередині них. Митець трансформує простір, наділяючи його ілюзорністю та фіктивністю, створює мистецький твір тривимірним та цілісним і запрошує до нього охочих.
Основною темою виставки є спорт, людина, що грає. Спортивний простір, як і простір гри передбачає наявність правил, певних «законів» дії та уявного, нереального простору, в якому дія відбувається. Саме теми спортивних забав та гри, змагальності та задоволення створюють особливу атмосферу та загальний настрій виставки.
Іншими смисловими лініями виставки «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» є теми дитинства та діалогу. Художник вдало поєднує цикли зображень спортивних ігор, дитячих забав та тіла з зображеннями пейзажів, їжі та грою тіней, створюючи цим поєднанням цілісний художній простір, у якому чітко проступає іронія.
Важливим аспектом виставки є осмислення діалогів. Ця тема стосується як помітних покликань на роботи митців сучасного європейського мистецтва та мистецтва США, діалогу між митцями, так і своєрідних діалогів мистецьких творів та їхніх назв, що або суперечать одне одному, або ж навпаки часто посилюють одне одного. Важливою темою виставки також є осмислення розмови, можливості або ж неможливості діалогу між людьми, міфом та реальністю.
У багатьох роботах Андрія Сагайдаковського помітно цитування робіт Френсіса Бекона, важливого для митця художника. Зображення руху та використання для цього триптихів із розкадруваннями, манера зображення тіла й настрій виконання робіт дуже схожі в обох митців.
Добрим прикладом слугує робота з іронічною назвою-приписом «По воді не ходи» — три зображення фрагментів руху справді нагадують відомі триптихи Бекона.
Іншим прикладом використання діалогів є взаємодія текстового й візуального в мистецьких творах — самих зображень та їхніх назв, що часто вступають у протиріччя або ж, навпаки, посилюють одне одного завдяки повторам.
Цікавими є також роботи «Це бесіда» та диптих «Глухий» та «Німий», що демонструють труднощі та певну відсутність комунікації. А серія робіт із трафаретними приписами іронізує над суспільними настановами, заборонами та порадами, зображуючи діалог «я» зі суспільством.
“Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!” — це більше, ніж проєкт, більше, ніж численні інсталяції, полотна та чудернацькі фарби, у першу чергу, це все-таки гра! Гра в сенси, інтертексти, чудернацькі інтерпретації; гра слів — діалоги, які надважливі всім зараз у період пандемії, і діалог із власним собою, про який ми в потоці сучасного життя почали забувати. І, звісно, це про гру нашого життя, бо якими б дорослими ми не були, все одно ми лишаємося дітьми, ми мусимо лишатися ними, аби наше життя було трошки веселішим, дещо чудернацьким та рухливо-авантюрним.
Як і обіцяли, відкриваємо секрет!
Виставка Андрія Сагайдаковського доступна у 3D-форматі на офіційній сторінці Мистецького Арсеналу з аудіо-гідами та всіма відео-матеріалами, аби кожен зміг знайти відповіді на запитання після перегляду. Навіть більше: вона доступна не лише до кінця виставки 24 січня, а і надалі також. Тому переглядайте та цікавтеся, це точно варто вашого часу.
Хвилинка звернення!
Ми щиро сподіваємося, що після локдауну мистецькі центри продовжать свою роботу. Однак, наразі сфера культури в Україні потерпає від браку фінансувань і, звісно, зацікавлених відвідувачів. Аналогічна ситуація і для митців, які прагнуть показати свою творчість, отримавши водночас приємний фідбек у вигляді натхненних глядачів. Ми просимо вас (звісно, дотримуючись усіх карантинних умов та застережень), підтримувати мистецькі центри своїми відвідуваннями, поширеннями арт-подій у соціальних мережах. Повірте, це буде дуже цінно. А також це хороша можливість зустрітися з друзями, отримати натхнення та культурно відпочити від рутинного навчання!
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
