Час обирати настав. Спудейський вісник №11 (15.03.21)
Денис Азаров
▼
Олександра Гуменна
▼
Василь Ожоган
Переднє слово
Вітаємо усіх зацікавлених у прочитанні цього випуску!
«Спудейський вісник» підготував інтерв’ю із кандидатами в президенти НаУКМА, щоби всім було простіше зробити свій вибір 18 березня з 9 до 15 години у КМЦ.
Чому ми знову обираємо?
На останніх виборах у листопаді 2020 року перемогу одержала Олександра Гуменна, але відповідно до законодавства із нею так і не підписали контракт у МОН, адже кандидатка не набрала 50% від загального числа виборців.
Чому зараз ми таки оберемо?
26 лютого 2021 року набув чинності Закон України про внесення змін до Закону «Про вищу освіту». Ці зміни стосуються процесу обрання керівника ЗВО. Відтоді передбачено, що у І турі норма про 50% від загального числа виборців залишається чинною, а в ІІ турі переможцем уже визначається кандидатура, що набрала 50% голосів від виборців, що безпосередньо взяли участь у голосуванні.
Далі у випуску інтерв'ю із кандидатами у президенти НаУКМА. Запитання підготовлено зважаючи на виступи кандидатів, їхні програми, а також беручи до уваги теми, що турбують студентство й могилянську спільноту загалом. Питання до моменту проведення інтерв'ю не були відомі кандидатам, але всі публікації було погоджено напередодні виходу цього номеру.
Наснаги й холодного розуму всім нам.
Денис Азаров
Автобіографія |Програма кандидата
Чому Ви вирішили подаватись на пост Президента? Є думка, що в попереднього Президента не вийшло, і тепер Ви як правник вирішили йти на цю посаду замість нього.
Я розумію, що в у свідомості певної кількості могилянців існує прив’язка мене до Андрія Мелешевича. Але єдина прив’язка, яка тут існує — це те, що мені було некомфортно подаватись на конкурс, коли подавався Андрій Мелешевич
Чому я пішов на вибори? У мене з Могилянкою пов’язано кілька непростих рішень. Перше — балотуватись на посаду декана. На той момент я займався адвокатською діяльністю, і вибори на посаду декана змусили мене відмовитись від практики та абсолютно змінити своє життя та життя своєї сім’ї (хоча б у зв’язку з майновими питаннями — зрозуміла річ, що оплата праці в декана та адвоката різняться). Тоді я ухвалив це рішення, бо мав ідеї, пропозиції, бажання посилити факультет, бажання ще більше пишатись факультетом. Зараз, за час роботи на посаді декана в мене сформоване чітке бачення того, як має розвиватись університет, і тільки на позиції президента я матиму можливість втілити це бачення в життя.
Для мене ж важливо реалізовувати свої ідеї. Із цього випливає моя мотивація. Окрім цієї мотивації нічого іншого не існує.
Не існує якихось прив’язок до Андрія Мелешевича чи до будь-кого іншого Сьогодні навіть почув чутку, що ми з Василем Ожоганом координуємо нашу діяльність. Не слухайте, це повні нісенітниці.
Ви кажете, що Ви йшли на посаду декана з бажанням пишатись своїм факультетом. Чи пишаєтесь Ви ним зараз?
Так, однозначно. Цього року скінчилась моя каденція, а отже прийшов час підбивати підсумки. Я взяв наш операційний план діяльності (ми єдиний факультет, на якому існує не тільки стратегія діяльності, але і повноцінний операційний план діяльності з чіткими кроками, а не лише деклараціями), і почав рахувати плюсики (те, що виконано). І ця кількість плюсиків наснажує.
В мене є всі підстави вважати, що факультет є № 1 в Україні, про це говорять всі існуючі об’єктивні показники.
Наприклад, за всю історію існування факультету ми ніколи не заповнювали весь ліцензійний обсяг магістерської програми. Аби заповнити цей обсяг, ми втілили цілу низку заходів: від створення сайту до докорінної зміни магістерської програми. І от цього року, вперше за всю історію, ми нарешті заповнили весь ліцензійний обсяг. Для мене це все є дуже важливим, бо мені не все одно, у якому університеті мені працювати.
Чому Ви обрали саме таку стратегію передвиборчої програми?
Мій першопочатковий задум полягав у тому, що Могилянка давно не бачила програм. Тіпрограми, які були запропоновані, у переважній більшості своїй за все добре, проти всього поганого. Ми бачили низку опитувань про недоліки, проблеми тощо, а мені ж було важливо зрозуміти, чого могилянці хочуть насправді. І так народився проєкт «Могилянська мрія» — це спосіб дізнатись і побачити які є бажання в людей Окрім цього, це прекрасна можливість зрозуміти що є важливим для людей. Хоча, насправді, якщо покласти руку на серце, то серед цих мрій не було нічого екстраординарного (ну, окрім яблуні на другому плацу). І хоч мені кажуть, що тут ґрунти не такі, що яблука не такі, і Могилянка не така, я все-одно хочу посадити цю яблуню. Піду, куплю саджанець, посаджу, і буду поливати.
Окрім цього, будь-яка програма потребує визнання. Програма — це свого роду контракт — ми домовляємось, що людина, котру ми обираємо, буде щось робити. Тому мені важливо, щоб потім цей «контракт» можна було перевірити — що виконано, а що ні. А це можливо тільки тоді, коли ми максимально конкретні речі туди додаємо. Щоб спільнота визнала цю програму, я відкрив для коментування свою програму. І серед коментарів були як дуже цікаві речі, так і не зовсім реальні ідеї.
Які основні проблеми в університеті Ви зараз бачите, і з вирішення якої Ви хочете почати своє президенство?
Тут немає однозначної відповіді. Президент не може діяти так, що «сьогодні я зроблю це, а завтра оте» - так не працює. Є купа питань, яким треба приділяти час мало не щодня. Серед цих проблем – наші приміщення, ремонти, загальний стан кампусу. Для їх вирішення треба шукати можливості. А почати я, мабуть, хотів би з того, щоб максимально швидко зробити працівникам щеплення. У програмі є блок нагальних кроків, які треба робити насамперед: аудит оплати праці, вступна кампанія, план виходу з карантину, аудит усіх приміщень (він частково зроблений, але його треба істотно оновити).
Узагалі, моя програма відрізняється не просто за стилем написання, а за способом рубрикації. Усі кандидати йдуть посферно: тут наука, тут окремо освіта, тут окремо гуртожитки. А мені здається, що освіту й науку розділити неможливо. А як відділити міжнародну діяльність від освітньої? Як мобільність можна відділити від освіти? Тому я запропонував використати процесний підхід, де зрозуміло, із чого що починається, і яку логіку розвитку Академії я бачу. Але це не означає, що ми маємо жорстку фіксованість цих пунктів. Щось треба робити одночасно, десь треба переставляти місцями. Люди мають розуміти правила гри, і на що їм розраховувати.
У своїй програмі Ви говорите про деякі дисципліни, які надають перевагу дистанційному проведенню. Чи є у Вас якісь ідеї, що це за курси можуть бути?
Тільки кафедра може сказати, який курс може читатись дистанційно, а який – ні. Із правничих дисциплін є курси, які в принципі нічого не втрачають, а є такі курси, які просто не можна так читати, це шкодить якості. Так само і на кожній кафедрі. Тобто питання про дистанційність викладання в межах певної дисципліни, чи навіть програми – це питання передусім кафедри. Університет повинен дати якісь рамкові речі. Наприклад, на моє переконання, на першому році навчання бакалаврських програм дистанційної освіти не повинно бути. Якщо вона і є – то зовсім трішечки, для того, щоб студенти навчились учитись дистанційно.
Інакше це вбиває дух, люди не адаптуються, вони не стають могилянцями, вони позбавлені формуючого впливу спільноти.
Тому перший рік навчання дистанційно – це майже табу. Далі, з переходом на старші курси, питома вага дистанційних курсів може збільшуватись, і найбільш актуальною дистанційність є для магістрів, бо магістри працюють. Окрім цього, дистанційність дозволяє нам більшою мірою залучати іноземних викладачів. Коли викладач, скажімо, зі Стокгольму готовий викладати гостьовий курс – це дозволяє нам значно розширити наші межі.
Чи є хоча б теоретично умови в Могилянці створити повноцінну онлайн-освітню програму?
На бакалавраті, думаю, що навряд. Це залежить від нашої наріжної мети. От для мене Могилянка – це про лідерство.
Не обов’язково «бути начальником», ти маєш відчувати внутрішнє лідерство в собі, маєш мати бажання висловлювати ідеї, відстоювати їх, та реалізовувати, навіть якщо ти сам-один, просто ведеш свій проєкт.
Ну, але стати Президентом України – це було би прекрасно. Так, я теж вірю в те, що одного часу могилянець стане Президентом України. Сподіваюсь це побачити.
Тому, усе ж таки я не бачу можливості для стовідсоткової онлайн-освітньої програми на бакалавраті. А от що стосується магістратури, то тут ситуація інша. Я думаю, що якісь спеціальності могли би залишатися дистанційними, якщо не на сто відсотків, то переважна частина програми. Тим більше це може поширюватись на програми післядипломної освіти, яких у нас у Могилянці майже немає зараз, але я пропоную їх розвивати, бо це і джерело доходів, і заробіток для викладачів, і, що найважливіше можливо, це вплив на українське суспільство – зміна парадигми багатьох людей, які будуть сюди приходити. Ми вже на факультеті маємо дві такі програми – IT-право та антикорупційне декларування. Зокрема, другий набір IT-права був повністю онлайн, і відбувся нормально. Але люди, до речі, все одно зацікавлені в офлайні. Бо навіть ті ж самі лекції в записі, та живі – це дві різних історії.
Якщо розвивати онлайн-формат, то чи потрібно вводити якісь міні записи лекцій на 15 хвилин, та заливати їх на DistEdu?
Це залежить від наповнення програми. Якщо говорити про, наприклад, програму з медіації, то хіба ми можемо дистанційно викласти матеріал про суть реального спілкування із людьми? Тому тут уніфікованого підходу немає.
Ви говорили про вакцинацію працівників. Чи були у Вас якісь думки про те, як заохотити їх вакцинуватись?
Я можу тільки це робити власним прикладом. Я готовий вакцинуватись тією вакциною, яка є зараз. Була б можливість, я би всю свою сім’ю, і за власні гроші вакцинував би, насправді. Можна також запросити фахівця, який фахово розповість і про вакцину, і як вона діє. З рештою ми всі розуміємо, що від цього теж залежить наш вихід в офлайн. А ще один онлайн-рік може бути дуже шкідливим для Могилянки. Ми втрачаємо вплив цінностей і спільноти, що з’являється власне на кампусі: у спілкуванні, у кав’ярнях, на лавочках, на КМЦ.
Чому, на Вашу думку, 7 корпус досі не освоєний?
Я скажу Вам як є. На своїй посаді я не знаю, на яких критеріях, і виходячи з яких засад, відбувається розподіл приміщень цього корпусу. Усе, що я знаю – що збирали заявки, і тих заявок було більше ніж самих кімнат. Справа в тім, що без прозорості, коли ніхто не розуміє, на яких підставах робиться поділ, у людей в голові народжуються підозри, домисли, незадоволення. Немає пояснень – немає сприйняття. І така ситуація не тільки із 7 корпусом.
Що, на Вашу думку, треба робити з 2 корпусом?
Думка, яку я пропоную в програмі – це визнати, що 2 корпус непридатний ні для чого. Вкладати серйозні гроші в 2 корпус – це марнотратство. Це визнають природничники. Там треба зробити кілька речей, які би покращили умови перебування в корпусі. Але вже з першого дня президентства слід «лупати скалу» й шукати кошти для побудови нового приміщення. Що можна зробити з другим корпусом? Перший варіант: знести і зробити галявину. Другий варіант: знести, і на його місці побудувати новий.
Але ми повинні розуміти, що якщо будувати на місці 2 корпусу, то це означає, що весь перший плац потрібно переривати і проводити археологічні дослідження, які були б дорожчі, ніж побудова нового корпусу…
Але уявіть собі яку кількість нових знань ми би отримали. Але ж це не один рік. Чи готові ми мати розритий плац кілька років? Якщо так, давайте ухвалювати рішення. Що нам важливіше: отримати нові знання чи не мати дискомфорту? Ми повинні свідомо приймати ці рішення. Третій варіант: прибрати стіни, і не чіпати фундамент (який нібито в порядку) і на його основі проводити реконструкцію.
Що Ви можете сказати про те, що надбавки у викладачів найвищі саме на ФПвН, і чи збираєтесь Ви з цим якось боротись?
Це правда, що викладачі факультету правничих наук отримують більшу зарплатню, ніж викладачі інших факультетів. Але це зроблено було, коли президентом був В’ячеслав Степанович Брюховецький, а деканом – Володимир Миколайович Сущенко І це зберігається досі. Це був десь 2003-2004 рік. Я розумію виходячи з яких аргументів це було зроблено, але це потрібно змінити.
Змінювати потрібно кардинально, тому що просто всіх урівняти неможливо. Реально треба змінювати систему заохочень.
Ми маємо створити критерії ефективності та успішності викладацької діяльності. Такі критерії існують, і їх затвердили пару років тому на Вченій Раді. Ця система має базуватись на єдиних прозорих принципах, але на рівнях факультетів може бути специфіка, бо повторюсь – надбавка дається не тому що ти тут працюєш, а тому що ти щось конкретне робиш. А це щось конкретне – корелюється зі стратегією університету, факультету, кафедри.
Зараз точаться дискусії довкола Гостинного двору. Як Могилянка може долучитись до реконструкції? Що ми можемо дати своє? Яка нам від цього буде користь?
Питання Гостинного двору має бути вписане в перегляд стратегії розвитку університету. Бо поки що ми ніби бачимо привабливість отримання приміщень, але це може бути так само оманливим як і привабливим. Хтось бачив ті приміщення всередині? Які кімнати? Для чого вони нам? Просто фінансувати? Нема за що нам фінансувати. Чи потрібно нам фінансувати Гостинний двір, а не Будинок Настоятеля, Просфирню, половину 10 корпусу, а не зробити фасад для цього приміщення, (прим. від ред. – 4 корпус) що є найхолоднішим корпусом?
Тому, на рахунок Гостинного двору ми маємо набагато більше запитань ніж відповідей, і зараз я вважаю, що цей об’єкт має бути у власності КМДА.
Що Ви можете сказати про фінансування пріоритетних напрямків?
Для мене пріоритет - це ядро нашого існування, основний процес. Якщо коротко про нього говорити - це навчання, побудова світогляду, який ґрунтується на дослідженнях. Сюди мають концентруватися ресурси, але це не означає, що ми “будемо складати всі гроші в одну банку”. Жахливим мінусом тут є розмивання ресурсу, коли, наприклад, кожна кафедра в період вступної кампанії стає піарниками, маркетологами, сммщиками, таргетологами.
Усі ці речі мають бути централізованими, і робитись фахівцями.
Обов’язково потрібно зважати на те, що витрачання ресурсів має бути раціональним.
Що, на Вашу думку, може стати джерелом доходів у Могилянці зараз?
Тут є достатньо широка палітра пропозицій: від досить швидких та середньострокових (оновлення підготовчих курсів, трансформація їх у дистанційні курси; відкриття програм післядипломної освіти; курси вивчення англійської мови на нашій платформі; дистанційний ліцей і до глобальних (державно-приватне партнерство - якщо говорити дещо спрощено, то це проєкти, які здійснюються державним та приватним сектором спільно; ідея, яку я свого часу пропонував Андрію Анатолійовичу – Kyiv-Mohyla Conference Service - проведення івентів та залучення купи проєктів у наших музеях).
Ви дуже активні в соцмережах. У своїй програмі Ви теж говорите про наші представництва онлайн у Тік-Тоці, Телеграмі, Інстаграмі. Ви вважаєте створення їх за необхідність зараз?
Те, що Тік-Ток недооцінювати неможна - це точно. Це шлях саме до безпосередньо абітурієнта. Чи вправі ми ним нехтувати? Треба думати, але кінцево це має сказати фахівець.
На сторінці в Інстаграмі я буду наполягати, але наповнювати її потрібно грамотно.
Окрім цього в мене є ідея - зробити апку для вступу. Тільки уявіть, ми кажемо нашим вступникам: “Скачуйте апку, там Ви будете мати електронну чергу, мапу, чат для запитань, усе-усе”. І нам це дасть таку рекламу, яку ми ніколи не змогли б оплатити ніяк. Якщо ми почнемо сюди інвестувати - то це буде збільшувати і змінювати макроекономічну систему університету.
Що Ви мали на увазі під “оновити брендбук”?
Оновити - це не означає змінювати наші класичні символи.
Брендбук - це не зміст, це інструмент. І його треба зробити таким, щоб він слугував нашому змістові, щоби за допомогою цього інструмента гарно транслювалося те, що ми хочемо транслювати.
Сучасність ми хочемо транслювати, чи будемо транслювати 400 років? 400 років теж треба транслювати, але з точки зору візуальної комунікації всі хочуть учитись не в застиглому університеті, а в університеті, що розвивається і йде в ногу з часом.
Що Ви можете сказати про інклюзивну освіту в Могилянці та її перспективи тут?
Я думаю, що в цьому плані ми маємо використовувати тактику маленьких кроків, бо щоб одразу замахуватись на ліфти в усіх корпусах щось має змінитися, при чому в державі загалом.
А от мистецтво маленьких кроків це про те, щоб замовляючи двері на КМЦ ми замовляли їх широкими та без поріжка, який треба переступати. Коли робимо таблички на двері - їх треба робити зі шрифтом Брайля. Будувати розклад потрібно з урахуванням того, що для інклюзивності потрібен перший поверх. Зовсім простими речами є вимагати від міської влади, щоб навколо кампусу світлофори були зі звуковим супроводом.
Насправді інклюзивність є багатогранна, і тут має бути купа маленьких кроків, добре продуманих і спланованих.
Бліц-опитування
Заочці в КМА - бути?
Класичній радянській заочці - точно не бути.
Скільки коштує Ваша чашка кави?
На роботу я купую мелену каву Lavazza на Житньому ринку по 85 гривень за пачку 250 гр. Скільки це чашок, не знаю, але думаю не менше 20. А якщо вже десь і брати (хоча в останній рік я уникаю десь брати каву) - то капучино в Качоровська (гривень 50 коштує).
У чому проблема Могилянки?
У браку структурованості.
Полуниці чи яблука?
Яблука.
Яка найголовніша риса характеру має бути в президента НаУКМА?
Він має бути рушієм.
Олександра Гуменна
Автобіографія |Програма кандидатки
Чому на Вашу думку, Вам не вдалось виграти минулого разу, і що Ви виправили, щоб цього разу все вийшло?
Я виграла попередні вибори. Тому така постановка питання мені видається некоректною. Інша справа, що тільки у березні цього року була виправлена помилка і недолугість у законодавстві, яке не давало можливості МОН підписати з переможцем контракт. Ми були в ситуації весь минулий рік, коли президента країни чи мера міста дозволялося обирати за правилом більшості присутніх, а президента / ректора університету — ні. На щастя, цей дисбаланс виправлений.
Але можна знайти і плюси: з кожними виборами ми разом все більше еволюціонували, за рік ми зросли у розумінні того, чого хочемо від керівництва.
Ви говорите про те, що еволюціонувала спільнота, і її розуміння, а як еволюціонувала Ваша програма?
Я дуже уважно вичитала свою програму, перевіряючи кожен пункт програми, чи немає там популізму чи чогось, що ми б не могли реалізувати.
І я ще раз утвердилася на думці, що все, що тут прописано — реально, і ми це можемо зробити чи коротко-, чи довгостроково, але можемо.
На мої ідеї та бізнес-моделі збільшення реальних доходів могилянців я почула відгук в серцях багатьох виборців, колег та бізнес-партнерів. Тож я нічого не прибрала зі своєї програми.
Я додала більше соціальної підтримки — це те, на що люди часто звертають увагу. Окрім цього, у нас немає фінансової підтримки людей передпенсійного віку. Вам, як студентам, це, можливо, не так актуально, але дуже багатьом людям доводиться шукати підробітку на стороні для збільшення доходів при розрахунку пенсії. Ми можемо почати страхування студентів і абітурієнтів.
Просто уявіть: батьки, віддаючи свою дитину до Могилянки, знають, що їхня дитина матиме медичне страхування, страхування від травм при занятті спортом тощо.
Також я додала роботу з районною та міською адміністрацією у контексті наших історичних культурних приміщень. Я вже була на перемовинах у Департаменті охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської державної адміністрації. І вони готові з нами співпрацювати навіть у тій самій практиці студентів: вони зацікавлені в істориках, археологах, вони зацікавлені в культурологах, вони хочуть, аби ми думали над новими освітніми програмами, як-от програмою, пов’язаною з реставрацією. Вони розуміють потребу показати світу могилянські культурні надбання та об’єкти.
Також я зосередилась на необхідності нашої міжфакультетської діяльності. Сюди ж можна віднести кроки, які вже вдалося зробити. Тут я говорю про створення ендаументів, про фонди проектів, про різні міждисциплінарні форуми, починаючи від того бізнес-форуму, що ми вже анонсували на квітень цього року — «Бізнес, освіта, наука: вектори співпраці», де запрошені всі факультети.
У програму також увійшла людиноцентрична модель, на яку ми отримали вже патент. Ця модель говорить про те, що усі питання вирішуються для людини (людина — це будь-який член могилянської спільноти). І тут принциповим є розуміння того, що надзвичайно важливими є як сервісна структура, так і побутова (зрештою піраміду Маслоу ніхто ще не відміняв ).
Окрім цього, я пропоную більше долучати студентів до практики в окремих підрозділах. Чому не можна долучати студентів-піарників до практики в PR-відділі, які будуть реальні проекти робити і навіть заробляти при цьому?
Тут впровадиться принцип learning-by-doing, який вже не раз доводив свою ефективність.
Згадуючи Ваш допис від 14 листопада «І ми розуміємо, що 133 + 88 є більшим за 155», спільнота дійсно цікавиться складом Вашої команди. Чи можете Ви підтвердити те, що об’єднали свої сили з Тетяною Ярошенко, чи якось інакше прокоментувати?
Справа в тім, що на той момент моя програма і моя світоглядна позиція була значно ближча до позиції і програми Тетяни Олександрівни, ніж до програми Андрія Анатолійовича. Тому я розумію, що це викликало певну провокацію, але насправді її тут немає. Усе було чисто та прозоро.
Що стосується команди, то я маю два підходи: є команда, що безпосередньо мені зараз допомагає (це люди, з якими я довго співпрацюю, ми зробили не один проект разом), а є команда однодумців, які не допомагали явно, але вони, як то кажуть, дивляться зі мною в одному напрямку. Я можу назвати кілька людей, які однозначно багато в чому мені допомагали, і вичитували програму, і записували відео. Це, передусім, Лариса Лебедівна (вчений секретар Вченої ради; моя перша помічниця у штабі); Андрій Афонін (заступник декана ФІ); Юрій Захарійченко (викладач кафедри математики); Ірина Гриджук (викладає PR, кращий викладач-наставник), Катерина Пічик (завідувач кафедри маркетингу та управління бізнесом); Валентина Храпкіна (професор кафедри маркетингу); Борис Васильківський (викладач кафедри екології; зараз ми з ним думаємо про спільну сертифікатну програму) та інші.
І важливо, що моя команда, відкрито мене підтримує.
Багато людей з моєї команди — це випускники ще «тієї Могилянки», наші аспіранти. Усі ці люди дуже допомагають мені.
Із вирішення якої програми Ви хочете розпочати своє президентство? Яким буде Ваше перше рішення на посаді?
Сказати точно, яким буде перший наказ — це вже взяти на себе таку відповідальність, тому поки що сказати не можу. Але процес, що потрібно розпочати відразу — це представлення орієнтиру того, що ми переходимо до іншої системи комунікацій. Це означає, що ми формуємо атмосферу коректності в спілкуванні, грамотності, поваги, взаємодії. Насправді двотижневого навчання всіх співробітників, залучених до взаємодії може бути достатньо за оцінкою фахівців з комунікацій.
Далі — питання перед спільнотою про позиціонування Могилянки назовні і розуміння самих себе.
Ми мусимо обрати свій основний вектор. Зрозуміло, що ми класичний вуз, але ми і сучасний. І не можна про це забувати.
Третім важливим кроком є перехід до іншого фінансового мислення і планування — розуміти, що нам точно потрібно робити, і знаходити під це ресурси. Дуже сумно зараз дивитись, що левову частку наших доходів ми витрачаємо тільки на заробітні плати. Це, найперше, означає, що треба значно збільшити доходи. І я знаю як. Гроші мають іти і на покращення матеріально-технічної бази, благоустрою, на розвиток. Наш університет має в повітрі містити дух доглянутості та господарської руки.
Яким чином за наявних умов ми можемо збільшити витрати на авдиторний фонд чи на соціальний захист? Чи потрібні для цього якісь кардинальні зміни?
Кардинальні зміни слід застосувати у мисленні. Треба мислити доходами, а не витратами. Не потрібно урізати статті затрат, чи від чого відмовлятись, потрібно опановувати нові джерела доходів, резерви та можливості.
Уже я говорила про співпрацю з бізнесом — це певні кошти. Це також обов’язкове посилення наших тендерних можливостей. Можна і потрібно продавати назовні онлайн-курси і сертифікатні програми. Повірте, можливості є, але ми маємо зробити сприятливі умови для цих можливостей та створити атмосферу цілковитої довіри та прозорості в усіх процесах.
Які у Вас є плани щодо виходу університету з карантину?
Це має бути, і рано чи пізно це станеться. Зараз ставиться питання, і адміністрація університету звертається у відповідні інстанції з приводу вакцинації, приблизний очікуваний період — це червень-вересень. Ми тут безумовно повинні про себе нагадувати і використовувати ті важелі впливу та громадської думки, які в нас на сьогоднішній день є.
Вихід на навчання буде, безумовно, відбуватися поступово, у змішаній формі. Для того, щоб очно навчатись повністю, ми маємо дотримуватись усіх санітарних норм, що в умовах наших маленьких аудиторій та невеликої кількості місць у гуртожитках є досить складним. Нам потрібно збільшити кількість ізоляторів, можна орендувати кімнати в інших ЗВО. Такі пропозиції вже є.
Що потрібно робити із сайтом?
Тут потрібно радитись із фахівцями. Іноді говорять, що легше створити нове, ніж переробити старе. ІТ-компанії готові нам із цим допомогти. Але сайт має стати більш інтерактивним та живим. Потрібно зробити якісь форуми для зворотного зв’язку, і з випускниками в тому числі, адже вони можуть запропонувати безліч цікавих можливостей для наших студентів.
У будь-якому разі, чи переробляти, чи створювати новий, ми мусимо змінити підхід до наповнення, адже інформація має доходити до своєї цільової аудиторії, а цільові аудиторії у нас різні і для усіх потрібна «своя» інформація.
Що Ви думаєте, про створення абсолютно нових повністю онлайн-спеціальностей? Чи реально та доцільно це зробити в Могилянці?
Тільки за, ми вже здобули певний досвід. Таким чином ми можемо збільшити кількість міждисциплінарних, в тому числі англомовних, програм, запропонувати могилянську освіту іноземцям, зокрема через віртуальну мобільність.
Думаю, що нам варто концентрувати наші зусилля передусім на унікальних та міждисциплінарних програмах. Для цього потрібно здійснювати «освітній маркетинг» — аналізувати ринок, освітні потреби цільових аудиторій, здійснювати брендинг Могилянки. Із ФІ ми створили програму «Дизайн цифрових продуктів», дуже популярний напрямок зараз. Є також економічні, наприклад, мій курс «Креативний менеджмент» і є суто практики, таке собі університетсько-бізнесове партнерство міждисциплінарне, і я думаю ми це можемо провадити в онлайні і офлайні.
Зважаючи на останні події пов’язані з побиттям нашого студента, як можна убезпечити Могилянців на кампусі й поза ним?
Це питання актуальне для киян узагалі. Важливо, що не стільки могилянці особливі, скільки те, що ми є частиною центру міста, а тут завжди більше спокус і певних провокацій. Тільки закликами в спільноті ми нічого не досягнемо, це взаємодія із Подільською адміністрацією щодо безпеки, випрацювання дуже реалістичних кроків: певне патрулювання тощо. Але в Могилянки вже є співпраця із районною поліцією, службою безпеки. Були випадки затримань, заяви про побиття. Ми постійно співпрацювали. Тут від нас має бути певний категоричний запит до спільного діалогу щоби убезпечити цю територію.
А в середині університету нам звичайно треба проводити інформаційну кампанію, хоч і декларується назовні, що треба бути толерантним у суспільстві, але йде значне зіткнення точок зору, тому слід говорити, що потрібно втримуватись від певного роду провокацій, це як елемент внутрішньої політики.
Багато було розмов про те, що ви так і не підписали спільну заяву спільноти проти призначення Шкарлета. Чому так сталось і яке ваше ставлення до міністра-плагіатора?
Я людина відкрита, тому свою позицію опублікувала окремим постом на Фейсбуці: підтримала доброчесність, а не плагіат, бо такого не має бути в науковій спільноті. Також в електронному голосуванні Вченої ради ввечері напередодні засідання Верховної Ради я висловилася проти плагіату. Щодо цієї ситуації з підписами, то давайте говорити відверто: Могилянка втратила час, підписи збиралися вночі, тоді як про призначення міністра на засіданні Верховної ради було відомо не менше ніж за тиждень. Якщо би керівництво Могилянки справді хотіло завадити призначенню Шкарлета і заявити про позицію спільноти, то мало би це зробити заздалегідь, щоби така позиція отримала резонанс і підтримку суспільства, а не за кілька годин до голосування. Таким чином, ця заява практично ніяк не могла вплинути на розвиток подій.
Якщо повернутися до історії питання, то ще влітку велися розмови про призначення очільника МОНу, тоді ніхто не хотів іти на цю посаду в потенційно програшний уряд, певною мірою спрацював кадровий голод. Ця проблема глибока, обиралися кращі з гірших. Отже, не тільки Могилянка, а всі ЗВО мали достатньо часу, щоб виробити власну позицію, можливо, навіть об’єднатися, і добиватися від Верховної Ради іншого призначення. Особисто для мене ця ситуація показала, що очільник університету має мислити стратегічно, в межах держави, тоді й рішення будуть прийматися дієві.
Що ви плануєте робити із 2 корпусом?
Коли ми говоримо про знести, то маємо мати альтернативу. Зараз, приміром, вже існують контейнери-лабораторії. Це може бути проміжним варіантом до побудови нового корпусу з необхідними умовами для проведення лабораторних занять. Там має бути багато світла, гарне провітрювання, тобто це має точно бути нова будівля збудована з дотриманням цих вимог.
Чи потрібен Могилянці Гостинний двір?
Потрібен Подолу та Києву, це однозначно. Він зараз переведений у державну власність, у комунальну перевести не так легко. Є певні інтереси суб’єкти господарювання щодо використання Гостинного двору. Я б говорила радше про співучасть Могилянки у проєкті «Гостинний двір». Ми ні в кого не зможемо нічого забрати. Наші випускники вже на зустрічі обговорювали, які можуть бути наші зусилля, щоб забезпечити цю співучасть. У будь-якому разі це має бути частина культурно-історично-гуманістичного центру Подолу і Могилянці тут треба надати надважливе значення. Не треба вести риторику, щоб забирати, а робити все на партнерських засадах, ми можемо запропонувати інтелектуальне та культурне наповнення.
У програмі ви пишете про розширення можливостей для культурного розвитку могилянців. Що це можуть бути за можливості?
Багато спільного дозвілля, поїздок. Ми на факультеті економічних наук вже робили поїздки місцями Сковороди. Усі стають такими близькими, це дуже гарно працює. Раніше, до 2010 року, щороку робили виїзні стратегічні сесії для вирішення різноманітних питань і вироблення політик і це було дуже правильно. На умовах лізингу ми б могли орендувати автобуси й їздити по Київській області, наприклад, місця такі як Трипілля, Батурин, але робити це системно. Мені здається, що це було б дуже здорово для студентів. Мене дуже надихнула минулорічна вистава «Поговоримо про любов», думаю тут величезний потенціал як для студентів, такі для викладачів і співробітників. Думаю, ми б могли поставити наш театр на ширші рейки, щоб на платній основі робити вистави й інші культурні події, і попит точно був би. Класно було б робити спільні такі події із залученням викладачів. Я б сама з радістю взяла участь у спектаклі у будь-якій ролі.
Що робити зі студентами, що відверто нехтують могилянськими цінностями?
А чи всі ідентифікували для себе ці цінності? Нам потрібно всюди пропагувати ці цінності. Є такі базові речі, які ми навіть не проговорюємо, скажімо цілісність України, неприйнятність сепаратизму взагалі, це також і взаємодопомога. Але все ж багато чого нам потрібно сісти разом та ідентифікувати. Потрібно для себе визначити, де ми людину переконуємо через спілкування, завдяки певним бесідам та прикладам, більшою залученістю до могилянських процесів. А десь для нас є абсолютно неприйнятні речі, вони можуть потребувати звернення до правоохоронних органів.
Мають бути певні речі превентивними, щоб говорити, що ми цього не допустимо.
Ми, як інституція, маємо реагувати на це рішуче.
Ваша програма побудована на людиноцентризмі. Також ви кажете, що є проблема в комунікації між різними підрозділами в університеті. Як ви зможете повпливати на цю ситуацію?
Питання системне. Це потрібно передусім декларувати. Якщо ми говоримо про розподіл ролей і відповідальність, то все одно потім може виникнути «ви ж не попереджали», це потрібно доносити всіма каналами до спільноти. Фактично — це як суспільний договір, правила гри для усіх. Ви бачили у програмі новий підхід до корпоративної культури — що ми робимо вперше, разом і правильно. І в цьому якраз проявляються наші лідерські позиції.
В університеті зараз відчувається певний кадровий голод, щодня заходжу в деканат і боюсь, що спеціаліст з якихось причин звільниться. Зараз знайти викладача набагато легше, ніж спеціаліста на кафедру, в деканат, підрозділ. Як мінімум для спеціалістів і фахівців має бути швидке підняття зарплати й донесення можливостей кар’єрного зростання, щоб це була мотивація до роботи.
Ми створюємо систему стимулювання для того, щоб людина мала внутрішню мотивацію, поступово покращуємо умови праці.
Потрібен чіткий розподіл ролей, вони зараз хоч і прописані, але вони не доступні. І потім, це звісно ж відповідальність за недотримання культури поведінки, невиконання обов’язків тощо.
Як плануєте розвивати соціальні мережі університету?
Це можуть бути різні цільові аудиторії: студенти, вступники — це звісно Instagram, а також ClubHouse; батьки, викладачі й співробітники — Facebook. Нашим усім колегам потрібно доносити, що ми не виносимо проблемне питання на публічність, допоки не спробуємо вирішити всіма іншими способами, бо назовні ми виглядаємо дуже не гарно, дуже часто виявляється, що проблема навіть була не варта цього.
Соціальні мережі мають вестись фахівцями. Це теж частина маркетингу, це має бути спільна робота, така собі частина практики. Це чудова можливість студентам долучитися до розвитку університету. Це також питання цінностей, щоб у своїх соціальних мережах студенти задавали правильний тон. Бренд формується через зовнішні комунікації, вони у нас зараз кульгають.
Бліц-опитування
Заочці в КМА — бути?
У такому форматі, як це розуміє більшість — ні.
Скільки коштує Ваша чашка кави?
П’ю каву тільки вдома, з чоловіком. Ми купуємо різну завжди, я люблю суміш арабіки з робустою. Пачка десь 80–100 гривень. П’ю її двічі на день. Це виходить менше 5 гривень за чашку.
У чому проблема Могилянки?
Проблема позиціонування — хто ми є? Ми повинні знову стати «законодавцями моди» у сфері вищої освіти.
Полуниці чи яблука?
Давайте тоді вже ананас чи манго. А краще — кущі з ягодами здоров’я — гумі.
Яка найголовніша риса характеру має бути в президента НаУКМА?
Емоційний інтелект.
Василь Ожоган
Автобіографія |Програма кандидата
Ви обіймали посаду віце-президента з науково-педагогічної роботи за часів двох президентів. Що вдалося за цей час втілити, чим ви пишаєтесь?
На початках, коли я почав працювати на цій посаді з січня 2010 року (саме тоді МОН України очолював славнозвісний Табачник), було надзвичайно важко. Могилянка щойно перейшла в підпорядкування Міністерства освіти й науки і тому нам довелося вносити зміни до всіх наших положень — Положення про Вчену раду НаУКМА, Положення про Вчену раду факультету, Положення про організацію навчального процесу і под. чи розробляти нові, яких у нас на той час не було. Одним словом, підтягувати усі формальні речі до вимог нашого міністерства.
Саме тоді ми відчули «міцну любов» очільника Табачника — недофінансування університету, зменшення державного замовлення, що істотно вплинуло навіть на скорочення ставок до 320.
І якщо в ті часи в університеті навчалось 2960 студентів (бакалаврів, магістрів, аспірантів), то нині — 5075. Щороку в Могилянці з’являється більше вакансій. На сьогодні кількість ставок значно зросла — до 450. Із 1125 працівників університету, науково-педагогічних — 656. Це справді радує, позаяк у Могилянку прийшли нові викладачі, які пропонують авторські інноваційні курси (досить часто англомовні), з-поміж яких багато наших випускників. Ті, хто раніше працював, зараз можуть працювати не лише як штатні працівники, а й за внутрішнім сумісництвом, розробляючи нові курси, керуючи науковими роботами студентів, аспірантів, докторантів.
За цей час ми ліцензували нові спеціальності, розширили ліцензійні обсяги на топових спеціальностях, на тих, на яких були найвищі конкурси. Наразі в Могилянці маємо 76 (разом з аспірантськими) освітніх і освітньо-наукових програм.
Найбільше досягнення (адміністрації (разом з деканами й завідувачами кафедр) — ми зберегли людей — висококваліфікованих викладачів і співпрацівників.
Щороку успішно акредитували й акредитуємо спеціальності (зараз це освітні програми).Продовжили опитування студентів, яке зараз протікає в електронному форматі. Розробили й упровадили систему автоматизованого запису (САЗ) на дисципліні вільного вибору. Зрозуміло, її треба удосконалювати, але це значною мірою «спростило життя» студентам. Так само ми значно поліпшили освітні/ освітньо-наукові програми, навчальні плани. Поступово (і Ви, Сергію, це можете потвердити) запроваджуємо нову методу обговорення програм із залученням студентів, викладачів, випускників і роботодавців.
Як на мене, за останні роки значно зросла і якість викладання, і якість навчання. Та й якість студентів першого року. У нас на вході маємо кращого вступника: наприклад, з 26 програм на рівні бакалавра університет заповнює ліцензійні обсяги. На деякі спеціальності шалені конкурси навіть на комерційну форму навчання. До речі, у 2020 році Могилянка посіла 2 місце у консолідованому рейтенгові, де враховано й ці показники.
Ми провели найкращу в історії НаУКМА вступну кампанію.
За останні роки зростає (хоча й повільно) й бюджет Могилянки. Якщо порівняти 2020 і 2019 роки, то надходження зросли на 25 мільйонів.
З 267 млн. ми витрачаємо 185 на оплату праці й нарахування на зарплату. Пишаюся я тим, що разом з колегами трішечки до цього долучився, а ще тішить мене те, що Могилянка залишається тією консолідованою спільнотою, якій у найважчі часи все під силу. Здолали табачників — здолаємо плагіаторів і крадіїв.
Що для Вас Могилянка?
Я надзвичайно люблю Могилянку. Могилянка для мене — все. Тут особливі класні студенти — з ними приємно й легко спілкуватися, з ними важко розставатися після занять і роботи (а зараз це дуже відчутно); надзвичайні працівники, які вміють і хочуть працювати.
Могилянка — це особливий, інший, світ.
Це університет, який, продукуючи нові якісні знання, продукує й поширює нові ідеї, формує лідерів нового покоління, здатних змінити Україну.
Які проблеми ви бачите і з чого ви хочете почати?
Могилянка останні роки, як на мене, дещо втратила, особливо в комунікації. Нас майже не чути. Хоча у нас вряди-годи і зявляються нові ініціативи, нові ідеї, але про них на загал ми мало говоримо, а то й не говоримо.
Для президента, безумовно, важливо налагодити й удосконалити управлінські процеси всередині університету, але — що так само важливо — президент повинен і презентувати Академію, співпрацювати з різними стейкголдерами: з офісом Президента України, Верховною Радою України, Міністерствами, бізнесом, із закордонними партнерами.
Хочу взяти собі за правило: стану президентом — буду хоча б раз на рік зустрічатися із працівниками факультетів, співробітниками інших структурних підрозділів, звісно, студентами.
Ми повинні рухатись до місії, пам’ятаючи про візію, памятаючи, що ми класичний, а у майбутньому дослідницький університет. Для цього нам треба багато працювати, виконати певні вимоги — пройти інституційну акредитацію, увійти в міжнародні рейтинги (а це можливо, якщо збільшуватимемо публікаційну активність, для цього варто розробити спеціальну покрокову програму) тощо.
Яким чином можна мотивувати викладачів, студентів до написання статей для англомовних наукових журналів?
У президента (як і університету) є певні «важелі впливу» — як моральні, так і матеріальні. Думаю, що нам слід чіткіше ставити завдання, контролювати і домагатись, щоб їх виконували.
Це повинно бути правилом. Лише так можна досягати результатів. Я б хотів, щоб ми продовжили позитивні практики, створивши додатково нові фонди/премії, які з опрацюванням певних політик и положень стимулюватимуть та заохочуватимуть і студентів, і магістрантів, і аспірантів, і докторантів, і науково-педагогічних працівників.
Як ви пропонуєте залучати більше фінансів в університет?
На сьогодні бюджет Могилянки становить 267 млн. грн. і складається з двох частин — загального фонду і спеціального фонду (відповідно 142 млн і 125 млн. грн.). Більшою мірою це гроші, які ми отримуємо за надання освітніх послуг і залучаємо за грантову діяльність, за проживання студентів у гуртожитках, меншою — оренда, переслуховування дисциплін, навчання абітурієнтів на підготовчому відділенні тощо.
Треба повсякчас дбати про поповнення бюджету через започаткування нових конкурентноспроможних програм, англомовних програм, міждисциплінарних програм як на рівні бакалавра, так і на рівні магістра; втілювати в життя програму із залучення студентів-іноземців на українсько- й англомовні програми; відкриті ліцей з дистанційною формою навчання; збільшити надходження коштів на спеціальний фонд, розширивши надання освітніх послух для абітурієнтів на підготовчому відділенні (у трьох форматах — очному, дистанційному, змішаному).
Треба краще працювати відділу із залучення коштів.
Ви, Сергію, мабуть, любите пити каву. Ось минулого року перед посвятою, на кінець завершення перебування на посаді в.о. президента, я запросив нашого випускника попити кави. І результат: на Староакадемічний корпус Могилянка наприкінці грудня отримала 6 млн. грн., а на цей фінансовий рік — 15 млн.
Що ви думаєте про створення в сучасних умовах абсолютно повністю дистанційних онлайн програм?
Минулого навчального року, коли розпочався процес переходу на онлайн навчання, ми проговорили й погодилися, що з вересня 2020 року запускаємо на рівні магістратури пілотні проєкти з використанням змішаної форми навчання, здається, там йшлося про 6 програм. Одначе продовження карантину внесло свої корективи.
Потрібно апробувати, від нового вже ніхто не зможе відмовитися. За цей період ми так само вдосконалили положення про дуальну форму навчання. Якщо ми говоримо про майбутнє і про такі програми, то я думаю, що слід апробувати. Але, як на мене, можливо я помиляюсь, все-таки, говорячи про очну форму навчання, ми говоримо про якість. В умовах дистанційного навчання якість, очевидно, страждає.
Із різних міркувань (5 тис. студентів, нестача авдиторного фонду) університет вимушений буде пропонувати й різні форми навчання — очну, змішану, дистанційну.
Проте тут варто звертати увагу на специфіку факультетів, програм, і достеменно, що на природничому переважатиме очна форма. Треба більше довіряти, більше віддати свободи факультетам і кафедрам. Звичайно, що слід відкривати й онлайн програми, прогнозуючи зміни й враховуючи ризики.
Тому треба розвивати усі три сегменти навчання, я думаю, що Могилянка має ресурси й здатна це зробити.
Що для реалізації цифрового університету ви збираєтесь втілити?
Передовсім забезпечення стабільного безперебійного швидкісного Інтернету на кампусі, навіть у моєму кабінеті інколи поганий зв’язок — постійно вибиває. Це звісно ж проблема електронного розкладу, проблема Оптими. Якщо ми приймаємо стратегічно й виконуємо наші кроки, то нам потрібно підсилювати Центр електронної освіти (ЦЕО).
Коли я виконував обов’язки президента, то ми продовжували напрацювання ФІ й зараз, як відомо, усі успішно працюють на DistEdu, використовують MS Teams, Zoom. Тут університет розробив певні політики, положення, поширивши їх і на інші заклади України.
Я переконаний, що ЦЕО потрібно значно розширити. Хоча ми закупили нове обладнання, ліцензійні програми, але звичайно, що треба ще багато що поліпшувати.
Якщо пов’язати це питання з управлінням фінансами, то часину грошей спеціального фонду ми просто зобов’язані спрямовувати на матеріальне забезпечення конкретної програми, факультету.
Поговорімо про вихід університету із карантину. Маєте певні свої думки щодо цього?
Щодо виходу з карантину у нас уже є розроблені певні сценарії. Ми звичайно спілкуємось із деканами, наступного тижня будемо говорити про це в контексті погіршення ситуації у Києві. Дехто з колег усе ж схиляється більше до очної форми, вважає, що дистанційна впливає на зниження якості. Але я переконаний, що життя змусить нас мати все-таки змішану форму навчання, у якому співвідношенні — це вже окреме питання.
Як ви розумієте принцип «академічна свобода»?
Якщо ми говоримо про академічну свободу, то це насамперед продовжити те, що в нас є. Зокрема, дисципліни вільного вибору, вибудовувати власну освітню траєкторію індивідуального плану. Якщо йдеться про викладачів, то це про невтручання у викладання курсів, проведення семінарів. Так само йдеться й про наукову роботу, управління. Усе-таки потрібно віддати цю свободу адміністраторам, віце-президентам і деканам, щоб робота значно покращилася в усіх напрямках, ці процеси стануть більш врегульовані. Свободу студентству — це зрозуміло. Але, звичайно, при цьому треба, щоб люди відчували й відповідальність.
Освітні траєкторії — це щось нове чи це ті самі майнори?
Освітня траєкторія — це звісно не майнори. Студенти, особливо після першого року навчання, ще потребують допомоги, за ними необхідно закріпити менторів чи консультантів, які допоможуть спрогнозувати в майбутньому освітню траєкторію. Студенти зазвичай набирають певну кількість кредитів, а потім бачать, що на старших курсах можна би було прослухати інші дисципліни вільного вибору, одначе вже пізно. Важливо тут робити більший акцент на ринок, на практику.
Студенти повинні вибудовували свою траєкторію з проєкцією на кар’єрне зростання, на отримання навичок і як наслідок — майбутньої роботи.
Зрозуміло, що нормативна частина це все забезпечить, але інколи студент може сформувати план не знаючи, що його буде очікувати на старших курсах. Потрібен тісніший зв’язок із ринком.
Чи збираєтесь ви змінювати наявний вектор підтримки студентських проєктів й ініціатив?
Як на мене, потрібно, по-перше, збільшити кількість віцепрезидентів, наприклад, увівши посаду віцепрезидента з виховної роботи. Бо це ненормально, що на таку кількість студентів маємо лише три віцепрезиденти.
По-друге — це те, що ми робимо — віддавати 10% коштів на функціонування студентства.
По-третє, треба активніше працювати з донорами, щоб покращити ситуацію зі стипендіями, з іншими ініціативами, щоб заохочувати могилянців.
Як можна покращити ситуацію із безпекою спільноти?
Якщо говорити на загал, то слід обговорювати, чи ми відкритий університет, чи закритий. Ми ж демократичний навчальний заклад, це петання так само потребує обговорення. Плюси є в обох варіантах. От зараз ми йдемо за вектором відкритого університету. І що Ви думаєте? Приходжу я з Дня відкритих дверей до себе в кабінет, і розумію, що в мене вкрали монітор. Ну це ж жах. І хто за це відповідає? Охорона не відповідає.
Щодо гуртожитків: слід переходити на серйознішу охорону, можливо укладати угоди з поліцією.
Щодо зовнішньої безпеки — тут треба говорити з начальником поліції, треба добре комунікувати.
Наших студентів потрібно захищати будь-де.
Це необхідно робити не зважаючи на їхні погляди, уподобання. Так, комусь подобається тло Могилянки, робити щось на фоні 3 корпусу, але коли б’ють, коли чинять фізичне/моральне насилля над студентами Могилянки, це надзвичайно серйозні й неприйнятні речі. Могилянка повинна захищати студентів (і не лише їх) завжди. Тут ми маємо діяти згідно з чинним законодавством.
Які проблеми в гуртожитках Вам відомі? Як ви плануєте їх вирішувати?
У гуртожитках я бував і бачу загалом дві проблеми.
Перша — це ремонти. Ми намагаємось це робити, але звичайно потрібно інтенсивніше це робити.
З іншого боку, потрібно знайти порозуміння між адміністрацією гуртожитку та студентами.
Потрібно більше автономії віддати радам гуртожитків, щоби студенти більше займались гуртожитками.
Я би хотів, щоб ті, хто очолюють підрозділи, більше працювали в гуртожитку, а не просто продукували свої теорії, які вони не виконують. Потрібна тісніша співпраця відділу віцепрезидента зі студентами.
Що можна робити з міжнародним співробітництвом і мобільністю?
У нас на перший рік вступило 14 іноземних студентів. Це дуже мало. Потрібно поліпшувати умови проживання для іноземних студентів у гуртожитку. Працювати з іноземцями, відкриваючи англомовні програми, підготовче відділення — українська мова та англійська.
Нам треба розширювати угоди між різними університетами, зважаючи на наші програми. Європейці працюють таким чином, щоб кожен студент за 3 роки навчання на бакалавраті чи 2 на магістерці взяв участь хоча б один раз у мобільності чи різних міжнародних програмах, із викладачами так само. Якщо ви поїдете на рівень бакалавра, ви з кимось познайомитесь, створите якусь групу, то в майбутньому це переросте у проєкти, допоможе залучати кошти (через гранти), налагодити наукову співпрацю тощо — це конференції та спільні проєкти, їх потрібно розширювати й реагувати на запрошення. Була ідея гостьових курсів, хоча тут усе схиляється до грошей, але на короткі терміни викладачі все ж приїжджають.
Щодо мобільності (внутрішньої), то хотів би зазначити, що ми вперше в Україні разом з УКУ викорисовуємо внутрішньоукраїнську мобільність. Це надзвичайно цікавий проєкт, тут є перспектива на поширення його на всю Україну. Могилянці вигідно, щоб і до нас приїжджали студенти з інших міст. Звісно, в нас не такі приміщення як в УКУ, але в нас якісні програми та курси і їх потрібно пропагувати.
Що робити зі студентами, що відверто нехтують могилянськими цінностями?
Ми повинні виховувати студентив, переконувати. Якщо їхні дії не суперечать чинному законодавству, то ми не можемо таких студентів відрахувати. Я думаю, що люди, потрапляючи могилянське середовище, все ж змінюють себе. Ми всі повинні працювати, щоб переконувати, тільки такий толерантний ненасильницький вплив зможе змінити людину.
Чи потрібно університету активніше бути присутніми в соціальних мережах?
Звичайно. Хоча усе це людські ресурси, і багато що пов’язано напряму з фінансами. Тут потрібно кардинально змінювати ситуацію. Мене не задовольняє реклама, вона якраз йде через соціальні мережі. Сайт так само варто «модернізувати», осучаснити. В університеті є прес-служба, але потрібно справді працювати активніше над цим.
Бліц-опитування
Я повинен сказати «Так» або «Ні»?
Звісно.
Заочці в КМА — бути?
Ні, однозначно.
Скільки коштує Ваша чашка кави?
6 мільйонів.
Полуниці чи яблука?
Те і те.
Яка найголовніша риса характеру має бути в президента НаУКМА?
Бути моторчиком.
