Rusalka ХХІ. Спудейський вісник №22 (21.06.21)
Rusalka XXI
▼
Екскурсія Маріїнським палацом, або історія про те, як в Україні муміфікують багатовікову спадщину
▼
Своп-вечірка — можливість провести час з користю за із задоволенням
Rusalka XXI: у пластиковому океані…
Ще з дитинства нам відомий твір Г.К.Андерсона «Русалочка». Образ головної героїні захоплював нас.
Утім, як він змінився сьогодні? Наші часи диктують нову трансформацію образу Русалки. Нині ми не просто спостерігаємо за людиною, яка висмоктує усі ресурси Землі, а подеколи ми самі є цією людиною, потреби якої неможливо задовольнити.
П’єса «Русалка 21» — екоперформанс з соціальною складовою, який є своєрідною рефлексією на вищезгаданий твір.
У мене була нагода поспілкуватись з режисеркою Анастасією Верветьєвою, яка поділилась зі мною закуліссям феноменального виступу:
На шляху до створення
Отримавши диплом спершу в КНУКІМ, згодом в університеті ім. Карпенка-Карого обидва за спеціальністю — режисер драматичного театру, я захищала свою дипломну роботу в Театрі на Липках. Там і розпочалось моє професійне життя.
Закохані у театр, ми з командою подались на грант в Український Культурний фонд та перемогли! У результаті чого, ми отримали підтримку Фонду та залучених партнерів, а саме заводу «Київвторресурси».
*Це основна станція в Києві, яка займається переробкою твердих промислових та побутових відходів вторинної сировини, включно зі скляними, дерев’яними, полімерними (поліетиленова плівка і упаковка).
З 1 листопада 2016 року — це єдине підприємство, яке приймає поліетиленові побутові пакети від населення: ПЕТ — пляшки, пластмасу різних видів (поліетилен, поліпропілен, пвх, та інші), макулатура картонно-паперові, гумові і металеві відходи. Всі процеси переробки здійснюються екологічно безпечним способом.
Загалом можу сказати, що це дуже довга, тривала та виснажлива робота. Починаючи від написання тексту до втілення ідеї в дійсність. Найскладнішим для нас було адаптувати приміщення заводу під театральний простір, у деяких моментах нам доводилось адаптовуватись самим.
Була одна така історія: Перед показом ми просили трохи прибрати тюки (коробка вагою 200 тон) із сміттям, аби звільнили чи не єдиний прохід закуліси для акторів, проте наше прохання було проігнорованим та нам доводилось самим наймати водія, який би перевіз це сміття. Пляшки, з яких було створене «море» збирались нами протягом чотирьох місяців.
Зародження ідеї
Йдучи по вулиці, ми бачимо сміття у себе під ногами. У якийсь момент озирнувшись довкола ми розуміємо масштаби катастрофи — настільки ж цього сміття багато.
8 млрд тон пластикових відходів було вироблено у 2020 році:
79% — потрапило на сміттєзвалища або в океани
12% — спалено
І лише 9% — перероблено.
У результаті чого можуть розростатись сміттєві плями, утворюються сміттєзвалища в морях, бо все переноситься річками і опиняється в світовому океані.
Для птахів, черепах, дельфінів і морських котиків основна небезпека сміття полягає в тому, що вони можуть заплутатися в пластикових пакетах або прийняти відходи за їжу.
Черепахи не відрізняють поліетиленові пакети від медуз, які можуть входити в їх раціон. Потрапляючи в організм, поліетилен призводить до смерті тварини.
З плином часу відходи поступово руйнуються, розпадаючись на безліч дрібних фрагментів. Нещодавнє дослідження Плімутського університету показало, що частинки пластику були виявлені в третини всієї риби, виловленої в Великобританії.
Це може привести до того, що риба буде недоїдати або голодувати. Крім того, разом із рибою пластик може потрапити в організм людини. Про те, який вплив здійснить на людину споживання риби, що містить частинки пластику, майже нічого не відомо.
Дослідження, що провела американська некомерційна медіаорганізація Orb Media свідчить, що 83% водопровідної води у світі містять пластик. У рамках дослідження вчені вивчили понад 150 зразків води з-під крану з 14 країн світу.
Ми з командою відчули цю проблему, тому і обрали саме цю тему для нашого перформансу. У той же день ми відвідали завод та домовились з ними про проведення події саме тут, адже немає ідеальнішого місця, аби показати історію про техногенну катастрофу.
Головним меседжем перформансу стало гасло — Споживати свідомо!
Створення поліетилену початково переслідувало на меті дві речі:
- Зменшити вирубку лісів
- Та забезпечити багаторазовість
Найстрашніше, що люди хоч і усвідомлюють про існування проблеми, вони рідко коли відчувають свою безпосередню причетність та особисту відповідальність.
«Еко» старт
У рамках роботи над проєктом, ми з командою стали все глибше занурюватись у цю тему та впроваджувати знання у повсякденне життя.
Я вже півроку сортую сміття, хоча до цього я теж цього не робила (ми теж всі не ідеальні), але коли ми усвідомили, скільки сміття споживаємо особисто, стало страшно, тож ми вирішили щось змінювати, сортування стало першим кроком. Пам’ятаю, коли я перший раз приїхала в «Україна без сміття» — я відчула таке полегшення, десь всередині, бо перший раз в своєму житті я б не забруднила планету.
Тепер коли я йду в магазин, я дивлюсь який товар мені купувати, бо деякі виробники просто не турбуються, аби їх упаковка була перероблена. Мені ще хочеться аби виробники відчували відповідальність, адже вони в змозі створити той матеріал, який може повернутись до них знову.
Чек-ліст змін
Кожен з нас може зменшити кількість сміття, впровадивши невеличкі змінити в повсякденне життя:
1) Мати шопер чи торбинку, аби при покупці в магазині не використовувати поліетиленові пакети.
2) Мати також переносне складене-горнятко. Воно не лише зменшить використання стаканчиків, кришечок та трубочок, а ще й у деяких кав’ярнях заохочують таке використання надаючи знижки.
3) Не використовуйте прозорі поліетеленові пакетики зайвий раз.
Напевне ви не раз бачили в магазині, коли людина кладе товар в упаковці ще й в прозорий пакетик, який викине щойно прийде додому.
Найголовніше — усвідомлювати проблему. Шукати інформацію, розуміти наслідки дій, брати відповідальність.
Організація перформансу
Працювати у такому просторі було неймовірно важко: там дуже багато ямок, які доводилось заставляти при монтажі декорацій. У нас не було можливості кожного разу проводити репетиції, повністю відтворюючи атмосферу в день перформансу.
Головне місце подій — море, було повністю створене з пласмасових пляшок, які ми збирали протягом чотирьох місяців. Саме 13 червня ми зібрали достатню кількість пляшок, аби актори дійсно могли відчувати себе як у воді, тобто забезпечити достатню глибину. День прем’єри і став першим разом, коли актори взаємодіяли з декораціями у повному об’ємі.
Ще однією з дуже великих проблем було те, що в приміщенні заводу — дуже багато вікон, аби поставити світло, треба було закрити їх усіх. Цим безпосередньо займався спеціаліст до освітленню — Сергій.
Актори великі молодці та я ними дуже пишаюсь, бо витримати фізично такі умови було складним випробовуванням.
Згадаймо лише простір за кулісами, там по факту немає куди зникати. Там-залізні перегородки і маленький куточок, де вони переодягались та, до того ж, з ними там перебувала художниця по костюмам Марія, яка їм допомагала.
Обираючи акторів, Ігора (головна чоловіча роль) ми затвердили одразу, бо він ідеально вписався в образ, а ось русалку ми шукали дуже довго. Я довго думала: «хто це?», «Як вона має виглядати?» і потім згадала про Анастасію. Вона — маленька, тендітна, беззахисна і все що було довкола, всі ці декорації (індустріоналізм, машини для переробки, залізо) вони лише підкреслювали ось цю її вроджену ніжність.
Анастасія Зюркалова в головних ролях
Своїми думками також поділилась головна акторка жіночої ролі — Анастасія Зюркалова:
Нас як команду об’єднує небайдужість до того, про що ми хочемо розповісти глядачу — це проблеми переробки сміття.
Працюючи у цьому проєкті, я глибше познайомилась із темою сортування сміття, до цього я лише чула, але зараз я почала це робити. Тому я сподіваюсь, що для глядачів це хороший привід задуматись і теж почати більш свідомо ставитись до сміття та теми переспоживання та й взагалі до екологічної ситуації, тому що це справді важливо. Нашим майбутнім поколінням тут жити, тому нам потрібно берегти нашу планету.
Зараз я спостерігаю, що все більше і більше людей стають свідомі щодо цього. Найголовніше — коли я беру відповідальність за те, що я роблю та, коли мій сусід відповідає за те, що робить він. Така колективна поведінка і проводить до масштабного результату.
В Україні почало все більше з’являтись станцій сортування сміття, баків для паперу, скла, пластику — і це неймовірно, ми рухаємось до Європейського підходу,
Хоча наші Русалки і померли, я вірю, що у нас ще є шанси!
У нас дійсно ще є шанси, якщо кожен почне жити усвідомлено та брати на себе відповідальність — ми зможемо дати майбутньому поколінню шанс на здорове та повноцінне життя.
Екскурсія Маріїнським палацом, або історія про те, як в Україні муміфікують багатовікову спадщину
Відвідавши Маріїнський палац, ми з друзями зайшли до кав’ярні. Знічев’я почали розмовляти про Лівадійський палацовий комплекс у Криму та порівнювати його з будівлею на Грушевського, 5А. Потім ми з подругою, пригадуючи книжку історика Сергія Плохія «Ялта. Ціна миру», намагалися відтворити топографію проживання світових лідерів у Криму під час Ялтинської конференції взимку 1945 року.
Щось витягнувши з пам’яти, а щось наґуґливши по сайтах, ми склали пазл: Вінстон Черчилль проживав у Воронцовському палаці, Йосиф Сталін — у Юсуповському, а Франклін Рузвельт — у Лівадійському. Вітаю, щойно ви отримали дозу цілковито нецікавої та непотрібної інформації (насправді не зовсім).
За вибором палацу для кожного з трьох орлів стояли складні логістичні, етичні та політичні міркування, не завжди зрозумілі й досі). Тож це коротке «комюніке» можна розширити до цікавої сітки взаємозв’язків. Власне 8-денна конференція (кодова назва — «Аргонавт») проходила не в самій Ялті, а в Лівадійському палаці — місці, де паралельно проживав Франклін Делано Рузвельт. Воронцовський та Юсуповський палаци розміщені в одному напрямку від Лівадії, з тією відмінністю, що маєток Юсупових розташований на 3 кілометри ближче до точки збору трьох лідерів. Оскільки господар — Сталін (основні підготовчі роботи щодо проведення конференції великий вождь доручив Лаврентію Берії — очільнику НКВС), то за всю логістику відповідала суто радянська сторона. Для Йосифа Віссаріоновича було конче важливо поліпшити стосунки між СРСР та США, натомість Велика Британія цікавила його значно менше. На той час уже було зрозуміло, що the empire on which the sun never sets рухається якраз-таки до свого sunset: втрати колоній та геополітичного впливу. Крім того, Франклін Рузвельт мав інвалідність: нездале лікування поліомієліту призвело до паралічу нижніх кінцівок. Понад те, саме перед конференцією стан 32-го президента США дещо погіршився, і йому було б важко долати 9 кілометрів з Юсуповського і поготів 12 кілометрів з Воронцовського палацу до Лівадії. Тому геть не дивно, що саме Лівадійський палац зазнав найдорожчої та найскрупульознішої реставрації перед конференцією. Щодо Сталіна, то вибір маєтку Юсупових аргументується не лише близькістю, а й тим, що там було найнадійніше бомбосховище. Для британської делегації, очевидячки, місце проживання обирали за залишковим принципом.
Порівнюючи два попередні абзаци, хочу спроєктувати їхню структуру на концепцію Маріїнського палацу як музейної пам’ятки. Ця концепція здебільшого зводиться до загального та поверхового огляду історії культурного об’єкта, не намагаючись виходити за межі шаблонів та мало чим, окрім спільного простору, пов’язаних між собою історичних подій і фактів. Це саме той сухий драфт, який було наведено в другому абзаці статті. Під час екскурсії пам’яткою я не відчув наскрізних ниток, які б сплітали всі спорадичні факти, з якими нас ознайомлюють (те, що з’явилося в абзаці третьому). Усередині панує дух космополітизму: концепція палацу переважно індиферентна до всього, що ці стіни ковтали і випльовували протягом своєї майже 300-літньої історії. Не вистачило також дискусії та обговорення. На жаль, інформаційна частина екскурсії нагадує студентський проєкт, злизаний з Вікіпедії (російської, скоріш за все). А ще музей настільки неінтерактивний, що вам заборонено торкатися майже всього, спиратися до чогось і тим паче сідати на що-небудь.
Розповідний матеріал пана Богдана (наш гід) надзвичайно плоский та обмежений, у ньому достатньо багато лакун. Наприклад, я не почув, як називався палац до другої половини XIX століття, або в якій конкретно залі палацу снідав (чи то обідав) Шарль де Ґолль (питання, авжеж, специфічне, проте дуже прикро, коли екскурсовод кілька разів хвацько повторює: «Тут їв сам Шарль де Ґолль!» — але де саме це «тут», підказати, на жаль, не може). Одним із небагатьох питань пана Богдана до авдиторії було: «Як гадаєте, що зробили нацисти з Маріїнським палацом, окупувавши Київ?» Після кількох хвилин хибних здогадок гід поділився з нами важливим та езотеричним знанням: «Тут була радіостанція». Це питання могло б вистрелити і бути вдалим інтерактивом, якби не така тривіальна й цілком нейтральна відповідь.
А ви знали, що в Маріїнському палаці була «железная баба» (до слова, перифраз iron lady — це м’яка адаптація російського вульгаризму) Марґарет Тетчер? Про це під час екскурсії йдеться (як і про те, що тут снідав / обідав де Ґолль), а про те, що прем’єрміністерка протягом свого візиту відвідувала Верховну Раду та давала з трибуни спіч, закликаючи парламентарів відкинути ідею незалежности України і залишитися в лоні СРСР, на жаль, анічичирк. Музей обернений спиною до питання «чому?». Чому? Не наважуся давати розгорнуту відповідь, але ідеї, що панують всередині Маріїнського палацу, здаються мені дуже близькими до ідей, що їх я звик асоціювати з Офісом Президента та власне президентом Володимиром Зеленським.
Як зазначив політолог Віталій Портников в етері радіопрограми «Говорить Жадан», Зеленський за своїм світоглядом — людина радянська, а не українська, і не європейська поготів. У термін homo soveticus вмонтовано великий пласт ментальних і ціннісних характеристик, але я хотів би зупинитися на двох: профанації та позерстві. Володимир Зеленський, як і екскурсія Маріїнським, не звик заглиблюватися у зміст речей. Він любить розмовляти простими словами і робити все простими кроками, мислячи горизонтально. Звідси певною мірою й випливає позерство: Зеленський — людина куражних промов, патосних рішень і суто позерних проєктів, як-от президентський університет, відкритий офіс в «Українському домі» чи виставка «Чорнобиль. Подорож». Промовистим є й те, що хоч Маріїнський реставрували з 2007 року, питання концепції музейної частини об’єкту постало, скоріш за все, вже після завершення ремонтних робіт, тобто саме в період президентства Володимира Зеленського, тож приписувати догматичні недоліки експрезидентам навряд чи є сенс.
Будьте готові й до того, що почуватиметеся всередині палацу як Untermensch, бо, по-перше, вхід для відвідувачів розташований у непримітному закапелку (ніхто через парадні ворота вас не впустить — це дозволяється лише для Ubermensch на кшталт Анґели Меркель чи Маї Санду), по-друге, вже при вході ваші особисті речі намагатимуться зґвалтувати охоронці та сканери і, по-третє, інтер’єр Маріїнського більше асоціюється не з палацом середини XVIII століття, а з 5-зірковим готелем у центрі Києва (це окрема тема для розмови). Якщо серед науковців століттями йде боротьба між уявленнями про «вищість соціуму над індивідом» та «вищість індивіда над соціумом», то Маріїнський палац пропонує третю модель — «вищість архітектурної пам’ятки над індивідом» (що в цілому перегукується із першою, соціалістичною моделлю). Ця модель складається з двох ідей: максимальне утрамбування вашої ідентичности і свободи та щонайсильніша пієтетизація й возвеличення розкішности палацу. З одного боку, вам забороняють самостійно гуляти залами або торкатися більшости речей; з іншого ж, коли ви підіймаєтеся коштовним килимом на другий поверх (щоправда, в бахілах), екскурсовод, як я розумію, повинен говорити щось на кшталт: «А зараз у вас є унікальна нагода “доторкнутися до історії” та ступити на килим, яким ходили всі політичні титани сучасности! Знимкуйтеся, але швидко, бо нам треба поспішати!» Хоч пам’ятка й імперська, але ставлення до неї простежується виразно радянське.
Натомість українського всередині критично не вистачає. Концепція Маріїнського палацу цілковито не пасує до української національної ідеї та етосу. Ми можемо довго дискутувати про те, якою ж є ця ідея і що таке український етос, але ми точно не можемо вживати в цьому контексті прикметники «імперський», «радянський» і «космополітичний».
Наостанок унаочню свою тезу промовистим прикладом. Під час реставрації на місці старих і понівечених скульптур левів, що розміщувалися при парадному вході до палацу, було встановлено нові мармурові скульптури. Теж левів, але замовлених із Китаю (таких самих ви гіпотетично можете придбати собі для патіо). Ще раніше на місці левів були собаки. Словом, яким робом китайські леви з фізіономіями орангутанів стосуються Маріїнського палацу? Таким самим, як Маріїнський палац сучасних тенденцій в українській історії. Він — анахронізм. Можливо, навіть невелика репліка на політичну ситуацію в країні.
Своп-вечірка — можливість провести час з користю за із задоволенням
Як давно Ви відчиняли свою шафу та переглядали, що вона в собі містить? Чи речі з неї досі мають місце у вашому гардеробі, чи лише марно чекають тієї можливості, щоб ще хоч раз «вийти у світ». Саме час це перевірити та дати своєму убранню нове життя. Своп-вечірка вам у цьому допоможе!
Що це таке?
Своп-вечірка (від англійського swap — обмін, мінятися) — практика, що бере свій початок зі Сан-Франциско, штату Каліфорнія в 1994 році, де Сюзанна Агасі вперше влаштувала захід, на якому всі охочі мали можливість обмінятися одягом. Після цього цей формат став поширюватися на весь світ і з кожним днем стає все більш популярним та актуальним.
Окрім можливості позбутися одягу, що лише займає дорогоцінне місце в шафі та безкоштовно знайти для себе щось нове, своп-події мають більшу мету — це відмова від надмірного споживання та скорочення покупок в мас-маркеті.
Неприємна правда в тому, що людство не може споживати той обсяг товарів, який йому пропонує безкінечна кількість виробників. Занадто багато виготовляється одягу — завелика шкода завдається екології.
«За даними World Resources Institute, для виготовлення однієї бавовняної футболки потрібно 2 700 літрів води. Приблизно таку ж кількість води споживає людина протягом 2,5 років. У Середній Азії, наприклад, вирощування бавовни стало однією з причин осушення річок Амудар’я та Сирдар’я. В Індії або Африці води не вистачає навіть для забезпечення щоденних потреб людей», — Олександра Марченко для BBC Україна.
КМАсвоп 3.0
Уперше за півтора року від початку карантину в стінах КМЦ відбулася студентська подія від ЕкоКлубу «Зелена хвиля». Всі небайдужі мали можливість принести одяг (обов’язково охайний та чистий), взуття, прикраси, книги — будь-що, що могло віднайти тут нового власника, натомість, кожен мав змогу знайти для себе щось цікавеньке. За музикою, співами та розмовами і минув цей чудовий вечір. А після проведеного заходу організаторка свопу Катруся Верета поділилась із нами враженнями від події та планами, які ми зможемо очікувати в найближчому майбутньому:
«КМАсвоп — один з основних проєктів ЕкоКлубу «Зелена хвиля». Минулого року ми встигли провести дві такі своп-вечірки у Білому Просторі й так само отримали багато позитивних емоцій та вражень. Тому ми дуже раді, що формат вдалося відновити попри карантинні обмеження. Сподіваюсь, що після успіху свопу нас чекають ще багато суперських заходів від інших СО.
Спочатку ми спробували разом з командою студентів із креативного менеджмента реалізувати своп в онлайн-форматі, але дещо змінивши умови обміну речима: у @sharity_swap(inst) ми пропонуємо придбати речі за символічну суму, а гроші перерахувати до притулку тварин «Сіріус». Але з полегшенням епідеміологічної ситуації ми зрозуміли, що усім-вже-знайомій-версії-своп-вечірки неодмінно бути. Ось і зробили. Звісно необхідно подякувати адміністрації КМЦ та КУТу за допомогу в організації такого затишного вечора та за можливість насолодитись улюбленою музикою.
Чи все пішло так, як хотілося б? Хм… звісно, хотілося, щоб більше речей знайшли своє друге життя, але, насправді, цього разу нам принесли рекордно велику кількість одягу. Ну, це і не дивно, на карантині у всіх було достатньо часу перебрати свої шафи та вподобання. Усі речі, що не знайшли нового господаря/-ку, ми передамо в «Ласку», а там вже їх перенаправлять до благодійних фондів та тим людям, хто їх потребує. Частина речей також опиниться на сторінці проєкту «Шеріті» в Інстанрам.
КМАсвоп обов‘язково відбудеться ще не раз, адже це чудовий формат для того, щоб розвантажити свої полиці та думки, допомогти природі та порадувати оточуючих».
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
