Спудейський вісник #2 (27.01.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
100 років Соборності
▼
Стілець поета
▼
Міф та божевілля
▼
Булінг або коли все пішло не так
▼
Morituri — ті, що йдуть на смерть
▼
Наша Емма
▼
Передвісті
▼
Післяслово
Переднє слово
Отож, іще один довгий та холодний тиждень позаду. Тиждень цей, однак, був сповнений цікавих та важливих речей. Він видався насиченішим, більш багатогранним, адже ми відсвяткували День Соборності, посиділи на тому самому “Стільці”, відвідали презентацію книги, дослідили масштаби поширеності булінгу в рідних стінах, поринули у химерний світ Емми Андієвської, погортали чорно-білі сторінки власної воєнної історії…
Так, було безліч неймовірно яскравих та вартих уваги подій, але here we are: “100 років Соборності” — очевидна відсилка на Маркеса та заголовок нашого другого номеру. Бо така масштабність, масовість та колоритність справді надихає. Захопливою в цій історії є й безпосередня участь випускників та спудеїв КМА в організації та проведенні Живого Ланцюга. У такі моменти відчуваєш, що хай там як, а Могилянка завжди була і буде епіцентром доленосних рішень та небайдужих людей. Відчуваєш, що можеш змінювати світ, варто лише захотіти. І саме цим почуттям ми й хотіли поділитися з кожним. Називайте це гордістю, називайте захопленням. Що ж, так воно і є. Більше того, всі ми маємо на це повне право.
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”
Вісті
Вселенському Патріарху Варфоломію присуджено звання Почесного доктора НаУКМА
Як повідомив на своїй Facebook-сторінці президент НаУКМА Андрій Мелешевич, таке рішення ухвалила Вчена Рада Могилянки на засіданні 20-го січня. Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Епіфаній під час особистої зустрічі передав Його Всесвятості лист із запрошення прийняти таку відзнаку.
Пан Андрій також зазначив, що спільнота Академії “не лише віддала належне релігійному служінню предстоятеля світового православ’я, а й, передовсім, відзначила його заслуги як науковця і популяризатора досліджень”.
Тим часом, у коментарях допису вже було висловлено припущення щодо візиту Вселенського Патріарха до КМА.
“…чи значить це, що можемо чекати на візит Його Всесвятості у вересні 2019?”
– прокоментував випускник ФСНСТ, екс-очільник Студентської виборчої комісії Антон Суслов.
Вибори СК: початок реєстрації кандидатів(ок)
Маєш амбіції та ідеї щодо того, як змінити Могилянку на краще? Чому б не спробувати втілити їх у життя в Студентській колегії?
Студентська виборча комісія вже оголосила про початок кандидатської кампанії до СК XIX скликання. Як завжди, вибори відбуватимуться на факультетських округах, тобто до складу Колегії ввійдуть 6 представників(иць) — по 1 від кожного факультету.
Поквапся заповнити гугл-форму до 06.02.19.
100 років Соборності
Цього вівторка Могилянка як і вся Україна святкувала День Соборності, день об`єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Традиційно два береги Дніпра єднались через міст Патона у одну велику синьо-жовту колону. Як відбувалося це «живе» єднання Спудейському віснику розповів Євген Квасков, випускник КМА та організатор івенту. Говорили про проект, труднощі, найбільш атмосферні моменти та майбутні перспективи.
– Євгене, що значить ланцюг особисто для вас?
– Так сталося, що я брав участь в ланцюгу єднання в 1990 році, тоді батьки взяли мене й мою сестру, і ми разом вийшли на проспект Перемоги до інших людей, що стояли в тому ланцюгу. Тому те, що ми щороку робимо з хлопцями Живі Ланцюги Соборності на мосту Патона, починаючи з 2008, це продовження тієї давньої історії.
– Чи були якісь труднощі в організації? Наскільки важко взагалі проходить процес підготовки?
– Живий Ланцюг Соборності на мосту Патона — великий захід, тож труднощі завжди є, але кожен рік різні. Тому, поки все не почалось, завжди переживаємо, щоб все було, як задумано. У цілому, основний виклик — зробити так, щоб акція була краща та цікавіша, ніж в попередні роки. Втримати і підняти планку якості. Наприклад, торік за нашим запрошенням до Живого Ланцюга Соборності долучились реконструктори з Вінниці разом з історичним бронеавтомобілем “Петлюра”. Цього року вони були задіяні на Софіївській і лише це завадило їм бути і з нами також. Зате кількість учасників була рекордна — понад 2 тисячі людей.
– Чи зіштовхувалися ви з нерозумінням мети акції чи агресією?
– Ні, такого не було. Навіть 22 січня 2014 року, коли чекати можна було чого завгодно, все відбулось спокійно.
– Чи було щось таке, що вас особисто, враховуючи ваш досвід, вразило цього року?
– Особисто мене вразили два моменти: перший — кількість учасників, яка була дуже великою, друге — це реакція учнів шкіл, які взяли участь в акції, їм дуже сподобалось, і коли журналісти питали, якій події присвячений ланцюг, вони знали правильну відповідь (100 років Соборності).
– Чи плануєте ви організовувати ще якісь акції?
– Так, ми щороку організовуємо цикл заходів: Живий Ланцюг Соборності на мосту Патона (22 січня), патріотичний вишкіл-гра “Козак-Квест” (квітень, вересень-жовтень), духовно-спортивне свято “Козацький Гарт” (спільно з Управлінням пенітенціарного душпастирства УГКЦ, Кременчуцька та Прилуцька колонії для неповнолітніх, липень), експозиції до визначних подій України та Києва (Київська Русь, Козацтво, Соборність, УНР, ЄвроМайдан, Революція Гідності, Сучасне військо), молодіжні фестивалі “Київські кручі”, “Зберемося роде”, “Козацька Покрова”, кіно-академію “Гайдамака” та фестиваль українського короткого метру “Гайдамака”.
А ще пан Євген поділився з нами часточкою загальної атмосфери заходу та колоритом цьогорічної, вже дванадцятої акції, люб’язно надавши СВ світлини, які ти бачиш у цій статті. Дивись, насолоджуйся, люби і пам’ятай.
Аріна Кравченко
Світлини: Ігоря Лозинського та Юрія Сікалюка
Стілець поета
“Кажуть, світ змінюється до невпізнанності, коли ми, люди, говоримо душею. «Стілець» — це саме такий проект; він про справжність, людяність і різноманіття. Усі ми різні, у кожного свої думки. Проте як кожен з нас може сісти на стілець, аби, наприклад, випити кави, так само кожен може висловитися і бути почутим, і «Стілець» у цьому допоможе!”
Ірина Мартинюк, ФСНСТ-2
“Спершу писав вірші для себе, давав читати друзям. Потім подумав — чому б не викладати їх в інстасторіз? І от, тепер, я вдячний «Стільцю» за можливість бути почутим! Це дуже важливо, як на мене, — якщо ти, звісно, хочеш бути почутим”
Іван Білаш, ФГН-3
Захоплюєшся творчістю? Мрієш переслухувати прекрасні вірші друзів, які не знаходять часу декламувати їх на кожне прохання? Чи, можливо, ти сам — невідкритий світові геній пера (кулькової ручки/клавіш ноутбука/сенсорних кнопок), що роками ховає в шухляді шліфовані музою перлини рим? Що ж, приходь, сідай. І нехай поезія промовляє твоїми устами. «Стілець» — саме таку символічну назву отримала новостворена інстаґрам-платформа для усіх любителів не просто віршів, а пристрасного, вишуканого їх читання. Не впускай можливість, саме ти можеш продемонструвати талант і стати наступним героєм відеозапису! Аби відкрити всі деталі, що могли тебе цікавити, Спудейський вісник взяв інтерв’ю в засновника — студента Марка Кушніра.
– Привіт, Марку. Всього тиждень тому ти запустив проект, і його вже встигла високо оцінити Могилянська спільнота. Але перш ніж розкрити секрет успіху, повідай нам кілька слів про себе.
– Привіт, мене звати Марко, я навчаюся в КМА на ФСНСТ-1, політологія. Я одесит, півроку тому переїхав до Києва. Я — поет, займаюся поезією вже п’ять років. Можливо, поет — це гучно сказано, але я людина, яка дуже любить мистецтво. Мистецтво і політику.
– Чудово. Тепер до твого дітища. У чому, на твою думку, особливість концепту «Стільця»? Які у нього переваги?
– Він є абсолютно вільним. За бажання може приходити будь-хто, з будь-якими віршами, будь-якою мовою, з будь-яким посилом. Адже найбільше й найкраще що є у людей — це їхня свобода. Стілець — це свобода для слів.
– Давно взагалі виношував ідею?
– Уперше ідея виникла в мене місяці три тому, у період, коли в мене був великий ступор у творчості. Не знав, чи варто далі розвиватися в цьому плані, продовжувати чи ні. Спочатку це мав бути суто авторський проект: я думав зробити його лише для себе, щоб отримувати певний фідбек від людей. Але збагнув, що можна зробити набагато більше і допомогти всім людям, які переймаються подібним.
– Як вважаєш, наскільки важливим є творчо спрямований проект саме в нашій академії? Чи можна було б успішно реалізувати його в будь-якій спільноті?
– Якось мені одна дівчина написала: «Могилянка фонтанує талантами». Дійсно, наша спільнота — це люди, на яких дивишся і розумієш: таланти. У різних спільнотах пишуть, і пишуть багато, тому гадаю, що можна було би створити не лише в нас, але нам реалізації найбільше не вистачало.
– «Стілець» орієнтований лише на спудеїв, чи туди можуть потрапити й інші твої знайомі, що в НаУКМА не навчаються, але пишуть вірші?
– Від самого початку я не позиціонував це як могилянський проект і не робитиму цього ніколи. «Стілець» — він не суто могилянський. Це, знову ж таки, вільний проект для всіх. Я буду лише щасливий, якщо сюди приходитимуть студенти інших університетів, дорослі, школярі… Будь-хто, головне — читати власні вірші.
– Обов’язково свої? Чужі не можна?
– Ні, не можна. У цьому весь сенс!
– Зараз відверто: чи присутня цензура?
– Політичній цензурі вірші в жодному разі не піддаватимуться. Я борюсь за свободу поглядів. Щодо відвертого сексуального контексту чи лайки прямим текстом — ну, це треба дивитись конкретно на кожен вірш… Усе залежить від якості. Бо вірш може бути написаний різними словами, але якщо він справді якісний — то чому ж його не пустити?
– Гаразд, уявімо, що я пишу вірші й хочу потрапити до профілю @stil.ec в Інстаґрам. Що мені робити?
– Достатньо написати в директ цього профіля, або ж мені в директ чи Телеграм. Обирай і надсилай два-три вірші, які хочеш зачитати; я їх прогляну й узгоджу дату зйомки, а ти тим часом вчи їх напам’ять або пиши ще щось.
– Багато хто коментує лого та заставку «Стільця». Комусь вони видаються мінімалістично-авангардними, проте декому — простуватими й дитячими. Як ставишся до такого роду критики?
– Цікаво… Чому лого таке мінімалістичне? Тому що акцент зосереджується не на самому лого, акцент іде на людей. Я не хотів перенасичувати саму заставку, щоб це не відбирало, по-перше, час, а, по-друге, сенс, оскільки головне — це люди. І я дуже вдячний людині, яка монтувала це все — Антону Крицькому. Він поєднав два кольори і зробив це просто: мені подобається, бо це не відволікає увагу на лого, а зразу зосереджує на змісті відео.
– Будуєш плани розвитку на майбутнє? Партнерські проекти, участь у спілках, реклама?
– Хотів би винести «Стілець» на загал, скажемо так. Не хочу обмежувати його винятково Могилянкою. Але, безперечно, наш простір дуже сприятливий для розвитку. Є ідея зі «Стільцем Офлайн» — проведення літературних вечорів. Ідея, щоправда, не нова*, але думаю, втілимо. Ще є ідея стосовно виключно Могилянки: в момент, коли набереться достатньо матеріалу, можна буде випустити друкований збірник саме віршів могилянців. Назва в мене уже приблизно існує в голові, але я поки що її притримаю. А щодо реклами? Реклама буде, але аж тоді, коли вийдемо за простір КМА, не зараз.
*У 2000-их в НаУКМА регулярно провадила свою діяльність Літтусівка, зокрема організовувала заходи на кшталт теперішніх квартирників Радіо КВІТ, ось лиш замість музики та співу були читання поезії — прим. авт.
– Чудово! Дякую за інтерв’ю. Бажаю твоїй платформі стрімкого розвитку і визнання!
– Дякую й тобі!
Серед могилянців є чимало талановитих поетів, аудиторія яких обмежується друзями й підписниками в соцмережах. Відтак задум Марка відкриває для всіх нові горизонти. Тож у жодному разі не минай нагоди насолодитися такою ініціативою! А якщо ти ще й поет_еса — сміливо зривай ширму з-перед сцени, на якій рядками літер грають твої фантазії, враження й почуття, адже Могилянка — це саме ті люди, які тепло оцінять і стануть новим натхненням!
Володимир Ковчежнюк
Міф та божевілля
Ви прийшли битися чи миритися? Кожен українець мусив давати відповідь на це запитання, прокидаючись холодними ранками зими 2013–2014 рр. І воно ж є своєрідним лейтмотивом роману Даніеля Григорчука «Міф та божевілля», історії про українців, Майдан і пошуки себе.
24 січня стіни Бібліотеки Антоновичів радо прийняли охочих зустріти «американця з душею українця», професора медицини Іллінойського університету, відвідуючого професора Києво-Могилянської академії та просто чудового автора Даніеля Григорчука, який особисто презентував свою книгу «Міф та божевілля», видану у 2017 році, але вперше перекладену українською.
Даніель Григорчук народився 1950 року в місті Шампейн, штат Іллінойс, у США. Із 1980-х років, відвідуючи Україну, досліджував особливі захворювання у Чернівцях, Києві, Комсомольську, Кам’янському, Маріуполі. Його досягнення відзначені Білим домом та урядом України. У першому романі “Спійманий у потоці” — “Caught in the Current” — зображує світ своєї молодості: етнічну Америку та різнокультурну Європу “психоделічних шістдесятих”. Другий роман “Міф та божевілля” отримав відзнаку громади Чикаго (джерело: «Історична правда»)
Щойно презентація почалася, директорка Бібліотеки НаУКМА Тетяна Чорна радо привітала всіх присутніх і висловила свою вдячність щодо проведення в Могилянці окремої презентації. Після цього слово взяв Ігор Пошивайло, перекладач книги, і зауважив, що це й не дивно, адже цей університет неодноразово згадується і відіграє важливу роль у книзі. Це одразу викликало інтерес у всіх присутніх: книга щойно вийшла українською, з сюжетом ніхто ознайомитися детальніше не встиг, а тут така новина! Хотілося дізнатися більше.
Пан Ігор представив автора, пана Даніеля, і відзначив, що називає його не інакше як Данилом, на український лад. Він також підкреслив, що мав за честь долучитися до перекладу такого роману, навіть попри певні ризики, пов’язані з тим, що книга писалася для іноземного читача. Однак не можна не погодитися, що гострий пригодницький сюжет привабить не лише пана Ігора, а й українського читача, особливо підростаюче покоління, якому, на думку Пошивайла, ми маємо передати ці спогади і цей дух.
Увесь цей час пан Даніель сидів мовчки і уважно слухав, а коли йому передали слово, встав і… заговорив українською. Так, його батьки родом з України, але це все одно стало приємною несподіванкою. Він розповів, що його мама з роду Грималюків, а дід, Михайло Грималюк, був католицьким священиком та справжнім патріотом України. Саме він прислав онукові в Америку збірку українських народних казок, герої якої пізніше з’явилися у «Міфі та божевіллі». Що вони роблять у книзі про Майдан? Автор пояснює, що оскільки, на його превеликий жаль, він спостерігав за подіями Революції Гідності не з центру подій, а з безпечної Америки, він не вважав, що має право писати про ті події у стилі реалізму, тому обрав інший напрям — магічний реалізм. «Коли почався Майдан, я відразу зрозумів, що треба про це писати. Спостерігав щодня по телебаченню, записував. Відчував гордість і хотів бути там з вами. І все думав: як я можу допомогти? Вибрав шлях письменництва, але не міг писати як очевидець, тому перетворив цю історію на казку». Головні герої — філолог і могилянець Микола, який пізніше перетвориться на Телесика, та психіатриня Наталка з Донецька. «Герої, рятуючи одне одного, врешті врятують самі себе та віднайдуть гармонію», запевняє автор. «Україна також мусить пройти цей період індивідуалізації, пошуку себе, своєї ідентичності».
Чому саме Могилянка? Пан Даніель певний час тут викладав та назавжди прикипів серцем до університету, викладачів та студентів. Він запевняє, що на Заході знають про НаУКМА, і додає, що у своєму творі «створив» організацію «Таємне товариство імені Сковороди» (ми натяк зрозуміли, уже мудруємо).
Пан Даніель також розказав, як він вирішив стати письменником. Усе почалося ще в гімназії, у якій навчався автор. Написав вірша, його розмістили до антології «юних письменників та поетів», і Григорчук відчув — це його. В університеті почав вивчати світову літературу, закінчив курси «Creative Writing» та написав оповідання «Перший сніг» і посів перше місце в одному з конкурсів. Тоді вже точно знав, що хоче стати письменником, але батьки переконали поступати в медичний, тому єдина письменницька діяльність на роки навчання — наукові роботи та публікації (яких у нього, до речі, більше 100).
Наприкінці автор ще раз відзначив роботу пана Ігора, подякувавши перекладачу за те, “що зберіг поезію в моїй прозі”. А той, у свою чергу, підкреслив, що для України дуже важливий «погляд збоку» на наші реалії. Його підтримала пані Віра Соловйова, директорка видавництва «Кліо», зазначивши, що «Міф та божевілля» — це культурний дипломат України поза її межами.
Ось так український фольклор та реальні події вигадливо сплелися у цілісний роман, де сторінками літають дракони, а атмосфера психіатричної лікарні попелом осідає глибоко всередині. Виходячи з бібліотеки, я міцно стискала роман у руках і відчувала неймовірне піднесення. Потім зупинилася і розгорнула книгу на першій сторінці, де пан Данило, залишаючи автограф, написав: “Нехай правда переможе”. Так воно і буде. Адже ми точно знаємо, миритися ми прийшли, чи битися.
Ольга Гунявая
Булінг або коли все пішло не так
Молодь звикли вважати цвітом нації, промінчиком надії. Дуже шкода, що дедалі частіше такі слова лунають із обережністю. Важко уявити, проте булінг сьогодні дуже поширений серед молоді. Порушити цю тему ми вирішили невипадково — 19 січня в Україні набув чинності закон про протидію булінгу. Зокрема він передбачає накладання штрафу на кривдника або його батьків, якщо це підліток до 16 років. Також збираються штрафувати й керівників навчальних закладів, котрі не повідомили поліцію вчасно про факт булінгу.
Мабуть, багато хто вважає, що цькування відбувається тільки у школі, але ви дуже помиляєтесь. Подібне, на жаль, відбувається навіть у стінах рідної alma mater. Під час підготовки цієї рубрики ми звернулись до провідного спеціаліста кафедри психології НаУКМА, пані Людмили Музиченко:
“Ви піднімаєте дуже важливу тему. Я це помітила (булінг) навіть на парі, проводячи заняття з першим курсом…. Думаю, що адміністрація університету не розглядала цієї теми і, може, навіть не підозрює, що це явище існує в нашому університеті”.
Щоб дізнатись, чи вживає якихось заходів керівництво та яка позиція Академії з приводу цієї проблеми, ми надіслали запит завідуючій відділу по роботі зі студентами, пані Діані Проценко:
“Про прийняття закону знаю, але поки не маю чого розповісти…. Аби розробляти план дій для Академії, спочатку треба вивчити стан справ, але такого ще не робили. Можливо варто спочатку зі студентів почати, чи бачать вони подібні прояви в Академії. З моїх спостережень булінг більше зустрічається саме в школі, а не у закладах вищої освіти, але можу помилятися. Дякую, що звернули увагу на цю тему”.
Готуючи цей матеріал до випуску, ми поцікавились у могилянців, чи зазнавали вони булінгу та тим, як саме вони ставляться до цієї проблеми. Як не дивно, знайшлось чимало охочих поговорити з нами на цю тему. Також ми розуміємо, що багатьом було неприємно згадувати такі моменти свого життя, тому на прохання деяких студентів розповіді подано без вказівки прізвища.
“Багато слів чула від незнайомих людей про мою зовнішність (мала зелене волосся). Було дуже неприємно, адже слова, котрі вони казали, били прямо в серце. Найкращим рішенням, на мою думку, буде не покарання, а розмова з експертами. Через покарання «нападник» буде ненавидіти свою жертву ще більше, а при розмові з правильною людиною все зміниться. Головне не відповідати тим самим”
Анастасія
“Як на мене, булінг — це доволі прикре явище, особливо в наші дні, бо здається, ніби людство все ж таки рухається вперед і все більше і більше вчиться поважати одне одного і ставитись толерантно. Хочу розповісти про свою однокласницю, яку «травили» у школі через те, що вона просто захоплювалась творчістю Джастіна Бібера. Просто тому, що більшість вважала це невідповідним. Їй влаштовували бойкоти, видаляли зі спільних бесід, штовхали і весь час глузували. Було безліч розмов і з класним керівником, і з батьками кривдників, але нічого не змінювалось. Поки ти показуєш, що ти слабкий — знаходиться привід для цькування і насмішок, але коли ти даєш зрозуміти, що ти вище і йдеш собі своєю дорогою, це багато чого варте, насправді”
Валерія
“Булінг мій відбувався починаючи з садочка і до класу так десь дев’ятого . Причиною була зайва вага. Як щодо садочка, то я не була дуже товстою дитиною, але діти жорстокі, якщо хоч якось від них відрізняєшся. У школі було жорсткіше, кожного дня я стикалася з тим, що мене ображали словесно, «улюблена» просто моя фраза життя «жиртрєст — сатана, трі удара — тєбє хана». На мене дуже сильно тиснули. Деякі хлопці любили мене лякати, а я реагувала дуже емоційно. Було всіляке заганяння до кутка, висміювання… Фізкультура це було все: на тебе всі витріщаються, тикають пальцями…”
Романна
То як же зарадити булінгу? Як протидіяти насиллю нам радила пані Людмила.
Явище булінгу — це прояв агресії. Зі слів психологів, організатори булінгу — це «діти», які не вміють контролювати власну поведінку. Жертвою булінгу може стати будь-хто. Найчастіше цькують людей чутливих до того, що відбувається навколо них, вразливих, тих, які ображаються, коли над ними кепкують, замкнутих, які не вміють відстоювати власну точку зору.
Отже, як протистояти цькуванню? З кожним випадком потрібно працювати індивідуально — і ось що радять психологи.
Головне — не замовчувати проблему. Важливо протидіяти «агресору», але для цього потрібний витончений підхід. Не відповідати агресією на агресію, не проявляти своїх емоцій (гніву та страху), адже саме цього чекає «агресор». Спокійно вислухай кривдника, дай договорити до кінця, а потім спробуй перевести розмову у раціональну площину та заспокоїти його. Цим ти здивуєш нападника. Це спрацьовує, якщо критикують твої дії або справи. Спробуй вийти на відверту розмову. Головне говорити спокійно, не хвилюватись, дивлячись людині в очі. Не залишайся наодинці, шукай однодумців. Вони обов’язково є.
У цькуванні є три дійові особи: нападник, жертва та спостерігач. Саме останній може зупинити приниження. Як зазначає доктор психологічних наук Найдьонова Л. А., яка займається дослідженням булінгу:
“Якщо спостерігач не змовчує, а протистоїть, то дуже часто цього достатньо буває для того, щоб булінг не доріс до якихось жахливих форм”.
Не соромся, розкажи про проблему старшим друзям, своїм бадді, попроси у них допомоги. Врешті решт, подолавши такі виклики соціального оточення, ти загартуєшся як особистість.
Хай там як, ми дуже сподіваємося на те, що адміністрація Академії все ж зверне увагу на питання булінгу та дослідить його. Також дякуємо за коментарі та дієві поради пані Людмилі Музиченко та пані Діані Проценко. Особливо хотілося б подякувати могилянцям, котрі відгукнулись і поділились з нами своїми розповідями. Ми цінуємо вашу сміливість та відвертість.
Сергій Фірак
Наша Емма
Із Еммою Андієвською не знайомлять. Її читають. Нею захоплюються. Її обожнюють. І її роботи демонструють в Могилянці. Навіть більше, їх тут зберігають та збирають.
Творчість Емми Андієвської — це завжди свіжість, кольорова та магічна експресія підсвідомого. Сюрреалістичними, загадковими, вражаючими — такими постають картини однієї з найвідоміших та найбільш неординарних мисткинь сучасності. Її яскраві, дикі, тотемно-рудиментарні образи, сповнені дивовижної пластичності та гіпнотичної хаотичності, жадібно і до останку поглинають увагу глядача, затягують у свій барвистий химерний світ і більше ніколи не відпускають.
А ще тут, в оточенні типово андієвських хтонічних істот, чомусь переслідує нав’язлива думка власної обраності, особливості, бо здається, що цей психоделічний світ був створений лише для тебе, що лише ти можеш бачити його, лише ти можеш доторкнутися, відчути його і врешті-решт в ньому ж і забутися.
Постійно здається, що ще хвилина і в двері постука сама пані Емма із армією своїх інсомнієвих чудовиськ за спиною, і запросить на чашечку гарячого обліпихового чаю.
Ці думки тішать та зігрівають як і самі картини. І хоч за вікном лютує хуртовина, на 2 поверсі КМЦ досі панує химерна інопланетна спека та дивні дикі танці.
Тож так, із Еммою Андієвською не знайомлять. Її запам’ятовують з першого погляду. Так само як і її казкових персонажів. А СВ щиро сподівається, що всі охочі сповна змогли насолодитися цією казковою могилянською колекцією. Адже вона того варта.
Аріна Кравченко
Morituri — ті, що йдуть на смерть
“Усім людям судилося померти. Але наші брати полягли в бою як вільні люди, а не раби. За це я віддаю їм шану”, — писав Лоїс Тілтон, вкладаючи власні думки у вуста одного з найвідоміших героїв усіх часів — Спартака. Хай там як, але це саме ті слова, які згадалися ранком п’ятниці, коли я переступила поріг холу на третьому поверсі КМЦ. Могло здатися, що я прямую до актової зали чи, може, фортепіано чи до зручних столиків, де всі як завжди вже готувалися до семінарів, працювали над проектами або просто відпочивали. Але моя мета була іншою — нова вражаюча фотовиставка «Два століття — одна війна».
Перші враження: світлини чорно-білі, стриманні, по-мистецьки довершені з доволі лаконічними написами, аби не відволікати глядача від суті, від образів, від сюжетів. Сама виставка — це проведення паралелей, ілюстрація двох воєн, репрезентація боротьби проти військової агресії. Повстанці УПА стоять поруч з бійцями АТО/ООС. Контрастність та сміливість такого мистецького рішення вражає: кінна розвідка ХХ століття і масивні машини сучасності. Саме у такі моменти розумієш: світ безупинно змінюється, і наші життя — це крихітні долі секунд, якщо вже мислити в категоріях вічності. І мені чомусь здавалося, що люди зі світлин чудово це розуміють. Знають, що життя швидкоплинне, що війна з усіма її жахами, безумством, болем краде їхній час, забирає юність… Тому єдине, що залишається — просто бути людьми та слухати власне серце.
Урятоване повстанцями УПА ведмежа і собака, що зігрівається курткою одного з бійців. Святкування Великодня. Лікування поранених. Захоплені літаки чи танки, а біля трофеїв — спокійні обличчя. Молитви у лісі і прощання з загиблими. Усе настільки щире і справжнє, просте та вражаюче.
Виставка — місце, де загострюється відчуття того, що ми насправді нічого не знаємо про війну, поле бою, життя поза межами болю. Більшість часу людям просто байдуже, адже війна, смерть, чужі страждання часто не вписуються у коло їхніх буденних справ, переживань, роботи, навчання, посиденьок з друзями за горнятком кави. Але всі ці рідкісні світлини доводять: життя там реальне, реальніше ніж будь-що. Важке, непередбачуване, але реальне. На світлинах військові грають у шахи чи читають книгу. А потім жахи, вчинені російськими військовими. Кров.
Смак волі, жага свободи проходять червоною ниткою проекту. А виставка — смілива, щира та неймовірно естетична спроба зрозуміти власну історію, заповнити сторінки сухих наукових текстів живими очима, привітними посмішками, молодими обличчями українських morituri, тих, що ідуть на смерть. Молодими настільки, що стає боляче. Саме тому хочеться, щоб війна, яка вже так давно пустила коріння в нашу землю, нарешті була викорчувана, знищена, але ніколи, ніколи, ніколи не забута.
Минулого разу ми стверджували, що суміш чистого мистецтва та гостросоціальних проблем можлива. Що ж, стверджуємо знову. І якщо у тебе ще не було нагоди переконатись у цьому, мусиш встигнути до вівторка, 29.01.
Валерія Плічко
Передвісті
29.01 матимемо унікальну можливість відвідати цикл лекцій «Ґендер і культура: виклики сьогодення», що пройде в рамках Днів науки НаУКМА. «Жіноча одвертість і модерністський бунт», «Підступна жінка як образ художньої літератури», «Трансформація гендерних ролей в українській літературі для дітей, чи боїться академічна спільнота фемінізму?», «Жінки і кар’єра: власна чи чоловікова?», «Право жінок на священнослужительство в християнстві: контроверсійне сьогодення та неуникне майбутнє?» — лише деякі з питань, на які ти зможеш отримати відповідь уже цього вівторка.
Уже встиг втомитися від лекцій, семінарів та бурхливого студентського життя? Тоді приходь на майстер-клас «Сома релакс», який відбудеться 29 січня о 18:00 в Центрі психосоціальної реабілітації НаУКМА. А ми в свою чергу наполегливо тобі радимо не втрачати можливість набратися сил, енергії та гарного настрою.
Із появою снігу на тротуарах і дорогах збільшилася і кількість падінь пішоходів. І хоча ми сподіваємося, що всі зірочки-могилянці цілі і неушкоджені, ми все ж таки пропонуємо завітати на тренінг із надання першої медичної допомоги, який відбудеться уже цієї середи (30.01) о 10:00, де тобі докладно розкажуть, покажуть і навчать усім варіаціям першої медичної допомоги в усіх можливих випадках: від домашніх поранень до нещасних випадків і ДТП. Реєстрація обов’язкова.
P.S.
Зверни увагу, що тренінг проводиться не в Могилянці, а на м.Дружби народів. Тож не гай часу, реєструйся та спробуй не послизнутися в дорозі.
Захоплюєшся українською культурою? Бажаєш потанцювати так, як це робили сотні років тому? Вже 30 січня о 19:00 ти матимеш змогу урізноманітнити своє дозвілля та додати йлму нових барв разом з фольклорним гуртом «Божичі». Тож прямуй до ПідWALL на майстер-клас «Танці в Могилянці», який очолить Там Ілля Фетисов, справжній гуру українського народного танцю.
Тел.: 044 425 21 54
А вже 1 лютого о 18:00 у тебе буде унікальна можливість насолодитися справжньою клавесинною музикою у виконанні неперевершеної Наталії Сікорської, піаністки, клавесиністки, лауреатки численних конкурсів, кандидатки мистецтвознавства. «Вперед, у минуле» — особлива програма, від якої можна чекати лише незабутніх вражень. Приходь у ПідWall і насолодись справжнім мистецтвом.
Обкладинка: Ghost Writer Film SCreening
Термометр показує -10? Руки замерзли? А бажання сидіти вдома з гарячими напоями та цікавими людьми зростає в геометричній прогресії? Що ж, пропонуємо провести свій холодний вечір в Американці за переглядом «Ghost Writer» у компанії справжніх поціновувачів трилерів, гострого напруженого сюжету, драми та містики. Долучайся вже в середу 30 січня о 16:00 і не забудь теплі шкарпетки та гарний настрій!
Післяслово
Друзі й подруги, спудеї та спудейки, ми вже вдруге дякуємо вам за прочитання нашого часопису й сподіваємося, що Спудейському віснику-2 вдалося короткими й не дуже текстами, комбінаціями слів, світлин і текстуалізованих емоцій передати вам те, що відчували в Могилянці та з могилянцями ми самі.
Висловлюємо подяку всім, хто долучився до підготовки другого числа СВ, зокрема нашим гостям, коментатор(к)ам і фотографам, які надали літерам Вісника візуальний супровід.
Нагадуємо, що сонечко над бурсою встає щонеділі о 18:00 ⛅️
Редакція “Спудейського вісника”
