Спудейський вісник №27 (22.09.19)

Переднє слово
▼
Вісти
▼
Могилянка за тварин
▼
YES Annual Meeting
▼
Вандрівка: Шарм
▼
Ілюзіон: Carnival Row

Переднє слово

Хей всім!

Закінчився перший по-справжньому холодний осінній тиждень з купою семінарів, роботи та корабликом для повного щастя.

А ще з відбором! Нашим першим відбором, першою можливістю познайомитися з вами — неймовірними, цікавими, творчими. Досі не віриться, що вас було так багато, адже ніби нещодавно ми запускали перший пробний випуск, запускали маленькою, недосвідченою командою. Тому все це здається нереальним, але від того — ще більш захопливим. Адже далі — тільки краще. Тому чекайте новин. І читайте новий випуск.

Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”

Вісти

Fridays for future

Хіба не круто купити гарну термочашку, на касі гордо відповідати “Ні!” на питання «Кульок треба?», або їсти дерев’яною виделкою сирник?

Екологічний спосіб життя це не забаганка, це необхідність. І про це та через це страйкували люди у п’ятницю вдень. Не важко ходити зі стильними авоськами і тканинними сумками за продуктами. Альтернативна бамбукова щітка не коштує більше, ніж звичайна. Та і чашка не займає багато місця в сумці. Економити воду під час купання взагалі має багато плюсів — економніше, швидше, екологічніше… Та хіба це нове для читача? I strongly doubt it.

На цей марш прийшло менше людей, ніж на марш за права тварин, однак дане дійство супроводжувало велика кількість поліцаїв. Поряд з Кабінетом міністрів вони зробили живий ланцюг і навіть відгородилися від страйкерів залізними щитами. Мене це так здивувало, адже що ми могли зробити? Закричати гасла? Розказати про викиди метану? Заразити екологічною свідомістю? (Висновки робіть самі).

КМАсвоп

Кожен ваш ранок починається з божевільної агонії серед велетенської купи речей, бо ви не можете вирішити, що вдягнути? Є речі, які страшенно дратують, але рука не піднімається їх викидати? Хочеться подарувати їм друге життя? Вихід є! Адже вже цього четверга, 26.09 з 15:00 до 18:00 у КМАртЯрді, що на другому плацу, відбудеться Перша Могилянська Своп-Вечірка від Екоклубу «Зелена Хвиля»!

«Swap (Своп) — це можливість звільнити місце від речей, що більше не надихають, класно провести час і піти із новими знахідками» — інформує нас Ласка, благодійний магазин, який регулярно влаштовує такі вечірки. ЕкоКлуб бачить у своп-вечірці ще одну можливість для реюзу речей.

Правила участі досить прості:

1. Речі повинні бути чистими, неушкодженими й охайними.

2. Для участі необхідно заповнити форму, аби можна було виділити учаснику достатньо місця.

3. Гостям КМАсвоп, що не матимуть із собою речей на обмін, буде запропоновано внести благодійний внесок у будь-якому розмірі. У залежності від суми зібраних коштів після закінчення вечірки команда ЕкоКлубу передасть їх на благодійність (буде окремий пост-звіт).

Серед потенціальних розваг обіцяють:

1. Співи під акустичну гітару (ви можете доєднатися).

2. Безкоштовний чай на барі у ваше власне горнятко.

3. Душевна атмосфера осені, теплоти та нового освітлення у Ярді.

Тож, якщо ви прагнете зробити щось приємне і корисне, — завітайте на КМАсвоп!

Могилянка за тварин

Чому ми вирішили, що насильство над слабшими допустиме, а над людьми — ні? Чому прийнято думати, що тварини не мають прав, що вони є чиєюсь власністю? Чому живі істоти повинні терпіти муки, помирати заради вдоволення людини? Чи є сенс спостерігати за тим як тварини від страху тортур виконують те, що їм наказують?

На жаль, сучасне українське суспільство почасти абсолютно не готове відповісти на ці запитання, більше того, виникає шквал обурень і закидів. А жертви цих обставин так само продовжують страждати та гинути, бо як же інакше. Заклик «Україна — гуманна країна» не може лунати, якщо не будуть забезпечені права тварин…

Щороку Всеукраїнський марш за тварин відбувається у десятках міст України. Люди виходять з гарними плакати, помпезними гаслами, всім, щоб пройтись колоною центром. Такий спосіб радше не є напряму ефективним у відстоюванні прав тварин, але є хоч якимось нагадуванням громадськості та владі, що проблема існує, що є ті, хто готовий виходити на вулиці, щоб захищати не інтереси, а просто життєві прагнення братів наших менших до життя та добробуту.

На шляху нашої інтеграції до Європейського Союзу ми не можемо упустити момент захисту прав тварин, бо те, що прийнято за норму там ще в 1970–80-x роках, досі неможливе у нас. Це величезний ряд питань, для вирішення яких Європі знадобилось пів століття, а Україна тільки стає на цей шлях, тому цілі Маршу за тварин до 2025 року сформовано в список із 11 позицій:

1. Заборона використання тварин у цирках і дельфінаріях.

2. Заборона експлуатації тварин для жебракування і фотопослуг.

3. Заборона створення і функціонування притравочних станцій.

4. Відмова від використання живих тварин для тестування косметики, парфумерії та ін.

5. Розвиток реабілітації тварин і центрів утримання тварин, що постраждали від людини та її діяльності.

6. Заборона хутрових ферм;

7. Сприяння припиненню діяльності живодерів-догхантерів.

8. Припинення програм масового вбивства безпритульних тварин у містах України.

9. Внесення диких тварин природного ареалу України, що знаходяться на межі зникнення, до Червоної книги України.

10. Чітке визначення права власності на тварину та позбавлення такого права в результаті жорстокого поводження для забезпечення відповідальності власників.

11. Сприяння створенню зоополіції та запровадження в Україні дієвої системи контролю і покарання за жорстоке поводження з тваринами.

Любов тварин чомусь прийнято розцінювати тільки як любов до котиків та песиків, але якщо це так, то насправді помпезність цієї фрази нівелюється, бо справжньою любов’ю до тварин може бути тільки допомога та прагнення до їх безтурботного життя поміж нас, українців, почасти зухвалих та нетолерантних один до одного й до тварин так само. Все, що нам потрібно, — дати свободу здоровому гуманному глузду, закріпити це законодавчо та втілити в нашому буденному житті. Мова не йде про те, щоб всім ставати веганами чи вегетаріанцями, хоча користь такого харчування підтверджена ВООЗ та вже нашим МОЗ. Мова про те, щоб припинити страждання тварин, котрих можна уникнути, страждань, що є однозначно без потреби людству.

Марш за тварин — хода, що привертає увагу широкого кола громадськості щороку. Це одна з небагатьох подій, що збирає в одному місці людей, котрі виступають за спільні прагнення, людей незалежно від їхніх політичних, релігійних поглядів, раси, сексуальної орієнтації, гендеру, віку, тощо. Це мирна хода, це рух за ідею, за прагнення та цілі, за єдність та рівність.

Студенти Могилянки завжди широко виступають із підтримкою на всіх суспільно-резонансних подіях — Марш за тварин не став винятком. Нас було чимало, ми завчасно змогли зорганізуватись, об’єднатись, намалювати плакати та вийти однією колоною і з гордістю, без миті остраху проголосити на марші: «Могилянка за тварин!».

Сергій Фірак

YES annual meeting

Брехати не буду, гуглила що це таке вже після того, як подала заявку на лекції. Прочитала статтю і згадала, як тато якось розповідав про форум у Ялті…

З дитинства вчили “нє очаровивацца, штоб нє разочаровивацца”, тому на форум йшла з чистою головою, з базовим вікіпедійними знанням про спікера та великим бажанням не запізнитися.

Першим спікером виявився президент Естонії. Ця лекція була сповнена відкриттів. Не знала що в Європі є жінки-президенти. Так само було відкриттям, що Естонія була окупована СРСР і не визнавала нову владу (кому цікаві причинно-наслідкові зв’язки та деталі, звертайтесь до пана Кірсенка). Пані Кальюлайд, можливо не єдина, хто пишається завзятою боротьбою України проти пригнічення, проте, можливо, єдина, хто це сказав вголос. Щиро. Без вагань. Мене приємно здивувало ставлення пані президента до росіян : «люди не винні та не мають відповідати за політику, яку провадить елітна меншість». На цьому моменті я готова була аплодувати! Попри роки пригнічення та подавлення, нове покоління урядовців тверезо мислить і не сприймає російськомовне населення як загрозу, не вважає цих людей ворогами тільки тому, що ті мають родичів у Російській Федерації. Здивувало і те, що на кожне вузькопрофільне питання стосовно економіки/освіти/медицини була озвучена чітка відповідь з ґрунтовною аргументацією. Наостанок, мене вразило те, як пані Кальюлайд трималася на подіумі — невимушено, вільно і водночас граціозно.

Наступним спікером був екс-президент Колумбії та лауреат Нобелівської премії. Цікава деталь цього лекторію полягала у недосконалому володінні англійською мовою спікера: це змушувало слухача перетворюватися ще і на глядача, бо для повного розуміння сказаного треба було дивитися на жестикуляцію та міміку спікера. Пан Хуан Кальдерон розповідав про досвід правління, про припинення громадянської війни (яка тривала 50 років!) і найцікавіше — відповідав на запитання у вигляді притч.

Останнім спікером був професор психології Гарвардського університету. Пан Пінкер має пишатися собою, адже він зібрав повну залу. Однак, саме ця лекція мені сподобалася найменше. Жодної інтеракції з аудиторію, лише слайди і читання з листочка. У своїй годинній презентації Стівен Пінкер намагався дати відповідь на запитання “Чи стає світ кращим?”. Мені здавалося зрозумілим, що рівень життя підвищився, як і рівень освіти, збільшився вплив демократичних поглядів, тощо. Одночасно винайшли летальну зброю і автоматизували максимально, зросла кількість екологічних катастроф, війни не припинилися, освіту отримують далеко не всі…. А з іншого боку, хіба на таке питання можна дати чітку відповідь?

Павленко Альона

Вандрівка: Шарм

Відверто зізнаюсь, я люблю рутину. Прокидатись кожного дня, пити воду, сідати за лептоп і виконувати завдання. Гасати університетом, забувши про їжу, а додому приповзати надвечір. І коли місто вкладається спати, ти тільки берешся за початий зранку нескінченний перелік справ. Мені до вподоби цей шалений ритм і темп, хоч і бракує сну, і я відчайдушно намагаюсь триматися кожного разу, коли стуляю повіки.

Другий курс вже дав грандіозний старт, адже тепер — предмети зовсім іншого штибу, суворіші вимоги, ну і, звісно, додались обов’язки у студентських організаціях.

Моє насичене життя комусь може видатися одноманітним. Весь час ти щось робиш, працюєш, не завжди є час на близьких, проте так заглушуються непрохані думки. Дурні, липкі, уїдливі нарешті проходять транзитом. Отож, я живу у вихорі повсякденности, і тому, коли мені нещодавно запропонували на трошки розірвати це божевільне коло, я відразу стала в стійку, і почалося : «Я не можу!А як же мої семінари, а у мене збори і т.д.» Ні, ну просто уявіть собі — я тільки почала насолоджуватись роллю busy woman, а вони вже відбирають у мене цей кайф. Ви можете подумати, що я божевільна, затятий трудоголік і якась типова зануда. І все це в принципі можливо, просто я трошки kind of перфекціоніст, і мені справді подобається все, що я роблю в Могилянці. Проте, коли ми з подругою сиділи на лавці і попивали Апероль, вона дала мені хорошого ментального прочухана і запитала: «Що ж залишиться у твоїй колекції спогадів — черговий семінар чи тепле море і пригоди?» Відповідь була очевидною, і мені навіть стало соромно за те, що я нехтую можливостями.

Тому, поки мої одногрупники обговорювали класифікацію морфем, я летіла десь у небі, жувала сендвіч і читала “Спартака”. Нашою destination був Шарм-ель-Шейх.

Сухий, розпечений і величний, він одразу завоював мою прихильність і пробачив мені мої початкові сумніви щодо зустрічі з Ним .Тож із першого кроку на арабській землі я дозволила собі нарешті розслабитись і забути про всі турботи.

Червоне море привітно зустріло ніжним шепотом хвиль, ніби запрошуючи пірнути у його м’які обійми. І ось шкіру приємно пощипує сіль, гоїть усі шрами і рани, заспокоює. Ти занурюєш голову і буквально німієш від величности підводного царства. Корали — ці різнобарвні морські споруди, справжні коштовності оздоблюють дно і магнітом ваблять до себе, а біля них володарі і царі обпливають своє царство. Риби шалених візерунків, фарб і форм. Хочеться взяти безлімітний запас кисню, почепити на себе нікому не підйомний вантаж і лишитись вічно на дні. Послухати тишу, відпочити від людей, потішити око і побути з природою один-на-один. Вшанувати її і милуватись її красою. Але все ж таки в певний момент ти випливаєш, виходиш на берег і навіть рушника не потребуєш, тому що гостинно-гаряче сонце миттєво вбирає у себе всі твої краплі солі, забирає всі твої тривоги. Ти лягаєш, даєш вітерцю обіймати твою поки що бліду шкіру і пестити неслухняне волосся. І так ти поринаєш у перший за довгий час спокійний, глибокий сон, і дихання твоє стає рівномірним. Нікуди не бігти, ні за чим не гнатися, не перевіряти соцмережі. Просто бути тут. І зараз. На обіді ти смакуватимеш курку з овочами, уважно прислухаючись до своїх відчуттів: «Якого Аллаха вони туди вшпарили стільки спецій?». Чи «Ммм, ця хрустка скоринка й сік, що витікає, цей наповнений, насичений смак».

Наступного ранку ти не пошкодуєш свого сну і встанеш, аби зустріти і привітати бога Ра. Зловити його перші ягідно-червоні промені і всотати всю магічну енергію ранку. Ти вип’єш міцнющого цілющого чорного чаю і поїдеш знайомитись з головною богинею цього прекрасного місця — Пустелею. Сідаєш на квадроцикл, ховаєш очі і обличчя від піску і просто мчиш на зустріч з величі. Теракотові гори вводять в оманливе відчуття перебування на Марсі. Над оазисом кружляють журавлі, а високо в небі ширяють орли. Довкола безкрайня пустеля, ніяких міражів, лише сльоза мимоволі скочується по щоці від розриваючого тебе зсередини розжареного подиху свободи. Насправді ми мізерні у своїх справах, вважаючи їх чимось найважливішим у світі, ми так багато за них трусимось і витрачаємо власних ресурсів, що забуваємо, наскільки наш світ прекрасний. Ми — просто мурашки, що невпинно працюють і можуть лише підкорятися якимсь набагато масштабнішим законам. Повертаюсь.

Снують втомлені нав’ючені верблюди, перевозячи завзятих туристів, а на привалі гостинні араби розносять чай. Надвечір ти вдягаєш єдину привезену з собою сукню, смакуєш аперитив, ідеш танцювати з незнайомими людьми і граєш свою певну роль. Для незнайомців завжди можна стати, ким захочеш. Почати з чистого аркуша. Потім впиваючись атмосферою сидиш на пляжі вночі і підспівуєш пісням під гітару. Не вистачає ще багаття, але іскри наших сердець відчутно обпікють зсередини. Розмови до ранку, соковитий манго, нові знайомства і нові спогади. Більше ніякого страху. Отже, Шарм-ель-Шейх таки заполонив мене своїм шармом.

Меседж моєї сплутаної розповіді у тому, аби не забувати, що наше життя — це не репетиція. Зовсім безглуздо відкладати його на потім, бо воно вже іде саме зараз.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе — 
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся

Валерія Плічко

Ілюзіон: Carnival Row

Кіноіндустрія сьогодні випускає велику кількість фентезійних серіалів та фільмів. Їхню якість у переважній більшості випадків можна ставити під питання, проте час від часу політ думки кінотворців врешті “попадає в десятку”. Як на мене, саме таким попаданням виявився нещодавно випущений компанією Amazon серіал “Carnival row”.

Основна проблема фентезійного кіно в тому, що часто його рекламу, загальну так би мовити “обгортку” роблять набагато цікавішою за, власне, саме кіно. Дивишся трейлер, думаєш: “Вау, виглядає круто. Треба глянути”, а потім розчаровуєшся під час перегляду.

“Carnival row” приємно вразив тим, що якісною виявилася не тільки робота маркетологів, а ще й усієї загалом команди, яка над ним працювала. Серіал зібрав дуже велику кількість найрізноманітніших відгуків. І хоча дехто може бути зі мною не згоден, навіть попри певні проблеми цього серіалу, я вважаю, що настільки якісно зроблене фентезі як “Carnival row” дуже важко зараз знайти.

Вигаданий світ цього серіалу зовсім не схожий на світ, наприклад, “Володаря перснів”, де міфічні істоти спокійно існують поряд з людьми. У “Carnival row” яскраво висвітлюється проблема ксенофобії, жертвами, якої стають феї, кентаври та інша “нелюдь”. Вони були вимушені тікати зі своїх земель через те, що так званий Пакт (про який принаймні в першому сезоні майже нічого не розповідається) розпочав проти них війну. На землі людей — Бурзі — їм присвоєно статус “іммігрантів”. Люди переважно сприймають їх як робочу силу, ескорт чи прислугу. Назва серіалу, до речі, це назва вулиці в Бурзі, де в основному живе приїжджа нелюдь.

Крізь призму вигаданого світу та істот показуються важливі проблеми реального світу. Серед іншого в серіалі висвітлюються міжрасові стосунки, несприйняття соціумом людей ЛГБТ спільноти, бюрократичність та гнилість влади.

Спершу “Carnival row” може здатися дещо дивним, та не поспішайте робити висновки. Дуже швидко сюжет ставатиме все більш загадковим, поступово перетворюючись на захопливу детективну історію. Вона обертається навколо низки вбивств, які відбуваються в Бурзі. Всі вони виявляються пов’язані з одним з головних персонажів — інспектором місцевої поліції Райкрафтом Філострейтом. Ускладнюють ситуацію його неоднозначні стосунки з феєю Він’єт Стоунмосс, з якою вони познайомилися під час війни багато років тому, та яка нещодавно повернулася в Бург.

За сюжетом, в принципі цікаво спостерігати. Він не дає нудьгувати. Цікаво стежити за тим, як розвиваються та змінюються персонажі. Проте дійсно вартим перегляду цей серіал робить навіть не сюжет. Попри велику кількість сюжетних ліній та історій він часом стає достатньо передбачуваним. А от що привертає увагу, так це продуманість створеного світу та його особлива нуарна атмосфера з натяком на стімпанк.

Деталізація в “Carnival row” просто вражає. Нічого з того, що з’являється на екрані, не лишається без уваги, нічого не є випадковим. Чи то на перший погляд другорядний персонаж, який потім цілком змінює хід історії, чи то мигцем предмет показаний. Усе має своє значення.

Не меншої поваги вартує робота над персонажами. Усі вони різні, проте однаково дуже добре пропрацьовані, не сухі, живі. Їм співчуваєш, за них переживаєш. Їхні вчинки логічні та відповідають образу, який хотіли створити сценаристи.

Акторська гра в серіалі також заслуговує найвищих похвал. Виконавці головних ролей Орландо Блум (Райкрафт Філострейт) та Кара Делевінь (Він’єт Стоунмосс) просто прекрасно справляються зі своєю роботою. Віддати належне потрібно і акторам другого плану, які вражають не менше.

Загалом ми маємо чудове, добре зроблене, самобутнє фентезі. Перший сезон лишає дуже гарне підґрунтя для подальшого розвитку сюжету. І хоча обіцяють продовження “Carnival row” ще не скоро, у вас є можливість сповна насолодитися зав’язкою історії.

Тож, якщо у вас є трохи вільного часу та бажання подивитися щось захопливе, — рекомендую. Не пожалкуєте.

Вакулюк Марія

© Спудейський вісник, 2019

Telegram | Facebook | Instagram