Спудейський вісник #3 (03.02.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Вперед у минуле
▼
Слідами Соломії ідучи
▼
“Міс Могилянка”: до витоків▼
Поштова історія
▼
Скрипторій
▼
Передвісті
▼
Післяслово
Переднє слово
Писати це, мабуть, найприємніша річ з усього, що я роблю протягом тижня, аби черговий випуск був таким, яким він є. І кожного тижня я чомусь завжди чекаю моменту, коли почну писати саме ці рядки, хоча досі в більшості випадків поняття не мала, що саме хочу чи маю сказати ( як, власне, і зараз).
Anyway, я вже за традицією дякую усім і кожному, хто так чи інакше долучається, підтримує, пише, коментує, фотографує, фотошопить, розповідає друзям або просто звертається в лс і каже, що читає кожен номер, що це не дарма, що воно того варте.
“Ти робиш велике діло, пам’ятай про це”. Ось такі вони — слова, від яких хочеться сміятися і плакати. Слова, задля яких жертвуєш сном, скасовуєш зустрічі з друзями, відкладаєш прочитання хоч чогось із прадавнього списку книжок, кількість яких не вкладається вже навіть у сотню. Ти чуєш такі слова, заварюєш собі нову порцію кави, а потім працюєш ще, ще і ще, до втрати пульсу і дихання, аби все було ідеально, аби ніколи і нізащо не розчарувати ані себе, ані тих, хто в тебе вірить.
Приємно й те, що я відчуваю, як ми ростемо та розвиваємося. Приємно ловити нові пропозиції, нові шанси, можливості, перспективи. Та найприємніше усвідомлювати ось що: що б ми не зробили, горизонт далеко попереду, а шлях, який ми вже подолали ні в яке порівняння не йде з тими міріадами доріг та їхніми численними відгалуженнями, які ми ще можемо пройти. Тому далі — більше! Вас (і нас) чекає багато змін, цікавих речей, нових рубрик та тем. Що далеко ходити? Деякі новинки вже тут, у цьому номері — просто перегорни сторінку і почни читати!
І не зважаючи на те, що фортуна цього тижня трошки ігнорила, і десятки разів (це без перебільшення) щось та й висіло на волосинці, here it is. Він тут. Він є. А значить, все добре.
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”
Вісті
Могилянка запровадила політику попередження і боротьби із сексуальними домаганнями
Як повідомляє сайт НаУКМА, університет одним із перших в Україні увів у дію таку політику.
Її мета — передовсім просвітницька та інформаційна, спрямована на упередження можливих проявів сексуальних домагань чи сексуального насильства серед членів академічної спільноти, виховання нульової толерантності до цих явищ.
(з повідомлення на сайті НаУКМА)
Зокрема, планується вести консультативний напрям роботи, який допоможе студентству ефективніше захищати свої права в разі їх порушення у відповідному контексті.
Впровадженням політики буде займатися відповідний комітет, до складу якого увійшли доцентка ФСНСТ, кандидатка соц. наук і фахівчиня з гендерних студій Тамара Марценюк, доцентка ФПвН, доктор права Зоряна Черненко, керівниця відділу по роботі зі студентами Діана Проценко та представниця студентського самоврядування КМА й секретар Студентської колегії Анастасія Закржевська.
Андрій Мелешевич оновив інформацію про боротьбу з фальшивими довідками в КМА
На своїй Facebook-сторінці президент НаУКМА повідомив, що двох осіб із студентства вже було відраховано за порушення принципів академічної доброчесності, а стосовно ще трьох осіб готувалися (станом на 29 січня) матеріали на відрахування. Крім того, на час оприлюднення допису перевірялося принаймні ще 7 підозрілих довідок.
Раніше Андрій Мелешевич писав про збільшення кількості фальшивих медичних документів, які подеколи намагаються використати для обґрунтування пропусків занять, і розповів, що КМА веде активну боротьбу з цим та іншими проявами порушеннями академічної доброчесності.
“Києво-Могилянська академія по праву пишається тим, що ми є некорумпованим українським університетом і ми притримуємось політики повного несприйняття корупції в Академії. Порушення академічної доброчесності — це хоч, на перший погляд, і незначна спроба, але таки спроба корумпувати університет і реакція на такі дії буде однозначною”, — додав президент НаУКМА.
Ростислава Павленка нагороджено орденом Свободи
Про те, що радника Президента України, а водночас і випускника, екс-завідувача кафедри політології та члена Наглядової Ради НаУКМА було відзначено до Дня Соборності, повідомили на сайті Києво-Могилянки.
Ростислав Павленко був представником України на Синоді Вселенського патріархату в Стамбулі, на якому, зокрема, затверджувався проект статуту української автокефальної церкви. Загалом брав активну участь як представник Президента під час процесу надання Томосу Православній церкві України.
(з повідомлення на сайті НаУКМА)
В Указі, оприлюдненому на сайті Президента України зазначається, що Ростислава Павленка нагороджено “за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю”.
Вперед у минуле
Першого лютого мені вдалося вирушити «вперед, у минуле», побувавши на однойменному концерті відомої клавесиністки Наталії Сікорської. Гармонійне поєднання сучасного і минулого, творів шістнадцятого — двадцять першого століття і справді відкрило перед слухачами небачену музичну панораму.
Різноманіття програмних творів не могло не вразити: «Токата» А. Б. делла Чіайя, «Угорська падуана» Дж. Піккі, «Ода» З. Алмаші, «Фантазія» У. Бьорда, цикл мініатюр «Чотири остінаті» Б. Стронька, «Розмова небожителів» Ж. Ш. де Шамбоньєра, «Угорський Рок» Д. Лігеті, «Французька увертюра» Й. С. Баха, «Курка» Ж. Ф. Рамо, цикл «Речі не в собі» О. Войтенка, «Канцона» Дж. Фрескобальді, «Сліпий Дощ» С. Пілютікова.
Віртуозна гра пані Наталії дарувала відчуття долученості до чогось таємничого. Урочистість змінювалась неясною тривогою, потроху огортав гірко-солодкий сум, а я сама раптово поринала у вир неясної ностальгії. Атмосфера заходу чомусь незмінно нагадувала нуарну, таємничу Угорщину. Сама ж мисткиня поділилася, що у її житті ця країна відіграла велику роль, тому більшість музичних творів так чи інакше пов’язані з нею. Середньовічні мотиви перепліталися з сучасними, і здавалося, ніби йдеш площею вісімнадцятого сторіччя, довкола жінки у широких спідницях і чоловіки у камзолах. Ясно, гамірно, смачно пахне яблуками, і все це пронизано неясним відлунням тихої неземної мелодії…
А ще ми почули справжній угорський рок, насолодилися «музичною математикою», а деякі мелодії навіть нагадали фрагменти дитячих мультфільмів.
А сама пані Наталія люб’язно погодилася дати Спудейському віснику невеличке інтерв’ю.
– Добрий день, пані Наталіє! Перш за все мене цікавить, чому саме клавесин? Що вас поєднує з цим інструментом?
Клавесин — це не єдиний інструмент, на якому я граю. Але твори, які написані для клавесину (іншими мовами чембало, харпсіхорд, клавір), приваблюють мене безкінечно. Саме клавесинний інструменталізм (техніка і прийоми гри, засоби виразності), один з найскладніших для засвоєння, дозволяє реалізувати композиторам найцікавіші художні завдання, а ми тепер можемо ходити їхніми стежками і зазирнути в природу ідей, характер світогляду, відчуття плинності часу, переживання простору… Ті самі твори у виконанні на інших інструментах залишаються “кодами”, ми інтуїтивно відчуваємо їхню глибину і багатомірність, але не можемо її усвідомити, йдемо від виключно образної сторони, від вражень.
– А що для вас гра?
Гра в філософському розумінні — це, звичайно, насолода: звуком, часовими перспективами і проекціями, гармоніями, інтонаціями тощо. Але в практичному плані виступ — це дисципліна розуму, концентрація, слухання, енергетичний видих, загострення всіх почуттів.
– Хто ваші улюблені композитори?
Вільям Бьорд, Йоганн Якоб Фробергер, Антоніо Вівальді, Франсуа Куперен, Йоганн Себастіян Бах і його старший син Вільгельм Фрідеманн Бах, Франц Шуберт, Бетховен, Чайковський, Равель, Шостакович…
– Чи часто трапляються проблеми під час концертів?
Проблеми — це постійна складова виконавського мистецтва. Але найбільша проблема, це коли немає зацікавленості, немає слухача, який мотивований залишити тепле крісло і прийти на концерт, розділити з виконавцями їхній ентузіазм і відданість.
– Чи не втомлює постійна гра?
Якщо вкладаємо себе повністю у щось аби зрозуміти, віднайти, відтворити, передати, то за деякий час відчуваємо спустошення. Треба змінити модус і наступного дня прийдуть нові сили.
– Дякуємо за ваш час і ваші думки!
Щасти!
Наталія Сікорська створила справді особливу атмосферу, допомогла дізнатися більше про українських композиторів (як от Б. Стронька, О. Войтенка та інших) та подарувала мені невимовне задоволення, спокій. І я вдячна їй за це.
Ольга Гунявая
Світлини: Аліна Самохіна
Слідами Соломії ідучи
Звідки взявся український фемінізм? Привид матріархату: міф чи реальність? У чому вона — істинна місія жінки? Чому українській жінці-авторці як нікому потрібен був модернізм? «Убивство генія домашнього вогнища» — злочин, за який неминуче надійде кара? Чи вплинув феміністичний рух на становлення модернізму? Чи справді нині почалася трансформація образу чоловіка? Питання, питання, питання… Ті, що зародилися ще на початку ХХ століття, ті, що хвилюють досі. Який же він — сучасний гендерний дискурс — ми дізнавалися цього вівторка, долучившись до круглого столу «Гендер і культура: виклики сьогодення», присвячений пам’яті Соломії Павличко, проведений у рамках Днів науки НаУКМА та модерований неперевершеними Вірою Агеєвою та Світланою Оксамитною.
“Нічого особливого не відбувалося, але ми збирали повні зали”, — зауважила пані Віра майже на початку зустрічі. Але чи справді це «нічого» аж настільки непомітне та буденне? Як дізнаємося далі, аж ніяк. Судіть самі: на небосхилі сходить сонце українського фемінізму — Соломія Павличко — зі своїм славнозвісним, на той час скандальним і досі обговорюваним «Дискурсом модернізму в українській літературі», академічна спільнота розуміє, що українську літературу фактично неможливо розглядати без урахування «жіночого питання», а з уст тієї самої Соломії Павличко злітає революційна теза про те, що усе приватне можна і потрібно виносити на загал, про це можна і потрібно писати, про це може і має знати публічний простір. Нічогенько як для «нічого». Однак, не зважаючи на давно очікуване загальне прозріння, не зважаючи на фрази в дусі “Дівчата, ну ми ж живемо у патріархальному суспільстві, нас же весь світ зневажає, давайте з цим щось робити”, залишаються питання, залишаються білі плями, зароджуються суперечки та контроверсійні клубки з вербалізованих ідей та літературних дискурсів, які ми розплутуємо досі. Які ми розплутували і нині.
А починалося засідання за круглим столом із неочікуваного та цікавого. Чи знали ви, наприклад, що Драч у своїх поезіях використовував слово «фемінізм»? А про те, як «сварились» Агеєва, Медвідь та Андрухович, щось чули? А те, що Лесю Українку «захищали» від Соломії Павличко прямо на презентації нею її власної дисертації, хіба знали? От і я ні.
Дуже цікаво було слухати Ольгу Полюхович, кандидатку філологічних наук, старшу викладачку кафедри літературознавства. Аналізуючи творчість Юрія Косача, племінника Лесі Українки, письменника, есеїста та журналіста, вона крок за кроком прослідкувала еволюцію ідеї пошуків жінкою своєї культурної та історичної самості в Європі, що багато у чому залишається актуальною і сьогодні.
“Ні характеру, ні волі, якийсь плачливий романтизм, якісь надриви. До чорта з ними. Нічого не доводила до кінця. Все якісь вибухи, зигзаги. Не була ані революціонеркою, ані коханкою”, — ось він, зневажливий погляд на жінку очима чоловіка, який ми спостерігаємо у ранній творчості Косача, образ, який, однак, пережива докорінну трансформацію. Адже врешті-решт Юрій Косач формує ідею про те, що лише жінка може проектувати певні історичні ідеї у майбутнє, і саме у цьому полягає її глобальна та абсолютно унікальна по своїй суті місія.
“Не можу повірити, що психічна загадка української нації розгадується дуже просто, і ми є взагалі нацією жіночою”, — таким цитуванням Маланюка починає свою доповідь вже Віра Агеєва.
“Українська жінка-письменниця на початку ХХ століття перебували у значно меншій зоні комфорту, ніж письменники-чоловіки, вона відчувала більший культурний гніт, їй просто більше треба було модернізму, тому що модернізм — це нарешті висловлювання індивідуального досвіду, індивідуальних цінностей. У модернізмі можна вже було писати про переживання жінки в вітальні і це могло справді зацікавити читачів”, — провадить далі літературознавця. Вона також окреслює причини маргіналізації української жінки-письменниці, основна з яких — претензії на абсолютно нежіночу роль, на визнання. Та жінка, не зважаючи на консерваторський опір на постійні заклики повернення в усталені рамки, продовжує, цитуючи Вірджинію Вулф, іще одну ікону світового модернізму і феміністичного руху зокрема, “вбивати свого генія домашнього вогнища”, аби писати, або продовжувати свої екзистенційні пошуки.
Ростислав Семків, доцент кафедри літературознавства НаУКМА, аналізував образ підступної жінки-агентки в літературі, апелював як до усталеного стереотипного образу подружки Джеймса Бонда, так і до однієї з героїнь непередбачуваного фіналу роману Сергія Оксеника «Самка богомола», що показує жінку-агентку з якісно нового кута зору, крізь призму нової ментальності, де жінка — істота незалежна, вільна, здатна боротися та перемагати.
Піднімалися питання й сучасного змінюваного образу чоловіка, руйнування його канонічної моделі поведінки та неоднозначне ставлення суспільства до цих змін, трансформації гендерних ролей у дитячій та підлітковій літературі. Розглядалося ставлення академічної спільноти до фемінізму, питання гендерного квотування в Україні тощо.
Як виявилося говорити можна було довго, адже, якими б болючими та актуальними не були питання, гендерне студіювання як сфера наукових досліджень лише пускає своє коріння, набирає обертів, шукає шляхи вирішення та усунення очевидних проблем, наслідки яких, на жаль, досі зустрічаються як в літературі, так і в суспільному житті.
Та подібні зустрічі все ж дають відчути ці невеликі, поки що досить умовні та дрібномасштабні тектонічні зсуви, і це не може не тішити. Питань все ще багато. І нам залишається лише продовжувати почате, сумлінно шукати і, що найголовніше, не мовчати.
Аріна Кравченко
Світлини Svitlana Churubrova, проект “Гендер в деталях”
“Міс Могилянка”: до витоків
До Міс Могилянки ще півроку, а всі вже обговорюють скасування дефіле у купальниках та те, як саме і чому це сталося. Тож, Спудейський вісник вирішив дізнатися, кому заважала така, здавалося б, невід’ємна складова конкурсу та навіщо її прибрали, попутно відповідаючи на всі можливі та неможливі питання про “Міс КМА”.
То як, власне, все починалося? У 2007 році три фрешки, натомлені від постійних коментарів і упереджень щодо дівчат Могилянки, вирішили зробити щось нове і цікаве — так і з’явився конкурс. Основною метою його було зібрати гроші на допомогу Гадяцькому дитячому будинку, а не визначити найпопулярнішу дівчину університету. Адміністрація підтримала ідею, і конкурс відбувся!
Дивіться випуск №1 могилянського видання “Vivat academia!” за червень 2007
Уже котрий рік почергово дівчата та хлопці Могилянки виходять на сцену вражати та шокувати своїми діями не заради визнання чи титулу, а з метою зібрати гроші на підтримку тим, хто їх потребує. Дар’я Бичкова, Міс КМА 2017 й одна з організаторок події, підтверджує це:
“Основна мета — благодійність. Наразі не можна точно сказати, на що будуть спрямовані зібрані кошти, але найближчим часом консультуватимуся з адміністрацією щодо потреб студентів, критичних ситуації, де потрібна допомога. У будь-якому випадку ціль буде оголошена завчасно, а після конкурсу підготуємо фінансовий звіт”.
Тож, можна будь-як ставитися до самого конкурсу і його значення, але ніколи не можна забувати основної його мети і завдання — бажання допомогти.
Багато питань виникало й з приводу соціального значення конкурсу — наскільки справедливо оцінювати дівчат за їх тіло, радше ніж за розум чи талант, коли стандарти краси змінюються кожного дня, і зовсім не кожна в них вписується в ці самі стандарти. “Дефіле у купальниках” — дуже контроверсійне питання, котре підіймається зараз у всьому світі: в минулому році “Міс Америка” також відмінила цю частину змагання після активного руху “Me too”. Можна багато сперечатися з приводу важливості зовнішнього вигляду, але факт залишається фактом: жорсткі дієти та виснажливі тренування (до яких вдаються дівчата та хлопці у всьому світі перед схожими конкурсами) дуже рідко можна вважати корисними для здоров’я.
“Ця заборона ніяк не вплине на підготовку конкурсу, лише підігріває цікавість. Я відчуваю, що ми зробимо класне яскраве шоу, використовуючи інші складові”, — коментують організатори. І, так, ми всі звикли до цієї частини вистави, але світ змінюється, і наступного разу, коли хтось поруч почне говорити, що “міс вже не та”, нагадайте цій людині про те, що Міс — це про благодійність та війну зі стереотипами, а купальники поміряти можна у магазинах, якщо вже так хочеться. (Лише вбережіть працівників від “дефіле”, будь-ласка).
Тим часом, минулої п’ятниці відбувся кастинг, і ось вже 14 дівчат (їх фото можна побачити на сторінці @miss_mohulyianka в Інстаграмі ) починають готуватися до виступу. Від танців до пісень, від питань про політику до кулінарних рецептів — кожна може показати свій талант і розкрити себе як особистість. Цей конкурс про сильних і сміливих дівчат, які виходять на сцену перед повною залою людей і не бояться заявити про себе і свої проекти, цей конкурс про талант і благодійність, про те, що кожна може стати Міс — варто лише не боятися і робити те, у що віриш. Що з цього вийде — побачимо у червні, а поки можна лише гадати, хто саме отримає таку бажану корону.
Дар’я Сандалова
Світлини першого конкурсу “Міс КМА”: Vivat academia!, випуск №1
Поштова історія
Вам неодмінно доводилося бачити великі постери у вигляді поштових марок, розклеєні на станції Поштова площа. Але уважні помітили, що 21 січня вони зникли. Як виявилося, їх зірвали та просто викинули невідомі з хуліганських мотивів… Та рішення голови троєщинського гурто Данила Метельського дало їм нове життя. Він підібрав марки і відвіз на Трою, де їх і розвішали студенти-мешканці гуртожитку. Ось що розповів нам Данило:
– Я йшов вулицею і побачив це…
– Насправді, я дуже любив їх, коли вони були на станції Поштова площа. Одного разу я запізнився на зустріч на 15 хвилин, бо довго розглядав ці марки. Вони мені дуже подобалися, і побачити, що їх ось так нахабно, ще й біля смітника, викинули — стало для мене болісною картиною.
– Я коли їх ніс, мені спало на думку зробити на Трої галерею, де висіли б картини, а під ними — опис того, що намальовано й на честь чого зроблено.
– Оскільки вони були важкі, я викликав таксі і повіз їх на Трою. Заніс у СБ і там ми почали їх розділяти, бо ті люди, що їх здирали, мало того, що ходили по них — так вони їх ще й рвали: три марки було зіпсовано, дві з них ми ледь відновили. На той час я вже зібрав першу ініціативну групу, яка допомогала мені. На днях будемо далі робити галерею на Трої!
Незвичайна виставка, що прикрашала підземку ще з жовтня минулого року, була спільною розробкою Київського метрополітену й Укрпошти, приуроченою до сторіччя першої української марки. Складалася вона з плакатів, що зображають українські поштові марки. Тепер їх можна сміливо назвати спудейським надбанням, що не просто прикрашає стіни гуртожитку, а й свідчить про високий рівень усвідомлення студентами НаУКМА значущості національних культурних проектів і необхідності їх захисту.
Володимир Ковчежнюк
Скрипторій
На дорозі
(Сергій «Колос» Мартинюк, «Капітан Смуток»)
Якщо колись
ми покладемо наше життя на музику,
це буде музика куряви, цегли й мазуту,
де найбільшою поезією
були ми.Аттила Могильний, «Київські контури»
Дорога. Єдина річ, яка століттями змушує кидати все, обривати усі сталі, але від цього не менш ефемерні зв’язки з реальністю, полишати позаду минуле і йти. Іти без надій на перемогу, без нагод щось змінити, просто йти, поклавшись лише на непередбачуваність долі та химерне плетиво невідомих доріг, які врешті-решт таки мають кудись привести. Про це вже писали мільйони разів. Про це писатимуть надалі, бо дорога — це щось інтимне, щось таке, що кожен переживає по-своєму.
«Капітан Смуток» Сергія Мартинюка — роман про дорогу, внутрішні сенси, що відкриваються людині лише під час мандрів, та глибинні спогади-рефлексії, які можна відшукати у пісках часу лише на краю світу. Сюжет роману простий: двоє друзів, безіменний Я та його дивакуватий товариш-філософ з не менш дивакуватим та філософським іменем (просто Пі) тиняються країною, зустрічають безліч людей, які зникають так само швидко як і з’являються, згадують своє ламане неприкаяне дитинство, буремні дев’яності, ставлять питання, намагаються знайти відповіді. Хто вони? Навіщо потрібні цьому світові? Адже якщо існують, то таки потрібні, правда?
«Капітан Смуток» — роман-медитація, роман-дорога, роман-обличчя-покоління-чому, роман-без-відповідей, роман-який-змушує-копирсатися-в-собі-та-шукати. Це роман, що вражає складністю ідеї та простотою її втілення в життя, вражає різноманіттям випадкових героїв із абсолютно невипадковими та глибокими життєвими історіями. Дорога, доля, час — ось головні персонажі роману. І саме вони встановлюють правила, грають людьми, як їм заманеться, ламають їх, кидають у прірву безвиході, дарують надію чи кохання. Лише дорога може показати істинну сутність людини, лише вона є найсильнішим каталізатором внутрішніх тектонічних зсувів, лише вона по-справжньому змінює. Якщо не вбиває. І так завжди.
Сергій Мартинюк дивує та тішить мозаїчною довершеністю та безкомпромісною захопливістю свого першого роману, незачесаною свободою його будови. А ще тут багато високої філософії та філософії диванної, багато непересічних і часом досить очевидних та наївних думок. Але це не та наївність, яка бісить, яка змушує кидатися капцями та скреготіти зубами, це та наївність, яка подобається, яку ти приймаєш та розумієш, бо така сама наївність живе всередині тебе самого.
У романі неймовірно багато літературних алюзії та ремінісценцій: сторінками книги тихо, майже примарно блукають Сел Парадайз та Дін Моріарті з роману «На дорозі» Керуака, яким, без сумніву, надихався автор, Холден Колфілд із «Над прірвою у житі» Селінджера, Тайлер Дьорден із «Бійцівського клубу» Поланіка — ці найвідоміші літературні вар’яти, такі різні, але назавжди поєднані дорогою. І ці ледь помітні блукання не можуть не тішити.
Для мене «Капітан Смуток» — книга-відкриття, до того ж абсолютно несподіване та дуже вчасне. Я сумувала за самотністю та нескінченністю доріг, чарівністю спонтанних пригод та несподіваних знайомств. І знайшла її, книгу, що замінила мені дорогу. Дорогу Гомера, Сервантеса та Бокаччо, дорогу Пруста, Рембо та Джойса, Набокова, Селінджера, Хемінгуея… Дорогу, що є частиною кожного з нас.
Аріна Кравченко
Передвісті
4 лютого о 18:00 у приміщенні KMArt Space відбудеться друге чергове засідання Конференції студентів V скликання. На подію запрошуються всі охочі. Порядок денний можеш переглянути за посиланням. Приходь, ми чекаємо на тебе!
Наукова конференція «Фінансова стабільність та перспективи економічного зростання в умовах значної тінізації економіки країни»
У середу, 6 лютого , відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Фінансова стабільність та перспективи економічного зростання в умовах значної тінізації економіки країни». Конференція буде проходити з 13:00 до 17:00 у 6 корпусі, аудиторія 401. Долучайся!
“Фрагменти” — новий художній проект Ігоря Цикури, і він не лише про естетику. Концепт виставки митця — щільний зв’язок просторово-часової фрагментарності з самоусвідомленням людини. Проект — це поєднання довершеності форм та філософського наповнення. Можливість побачити все на власні очі матимеш з 4 по 9 лютого (9:00–20:00. 3 поверх КМЦ).
Історія моди. Відкритий лекторій
Thrasher — adidas gazelle — Kappa — хайп? Мінімалізм — кюлоти — оверсайз? Смішний светр — різні шкарпетки — кольорові рукавички? Хай у що ти вдягаєшся, і який стиль тобі до вповдоби, завітай на тиждень лекцій (саме так!) з історії моди, який організовує студія старовинного танцю “Міжсвіття в НаУКМА”. Кожен день — нова тема, тому нудьгувати не доведеться, гарантуємо на 101,5%! Мандруй від епохи Відродження до періоду едваріанства, дізнайся, яким чином світові тенденції пов’язані зі створенням одягу та як одяг може впливати на свідомість. Тож бери свою модну подругу-спудейку та стильних хлопців-спудеїв і рушай у захоплюючу подорож історією світових трендів! (04.02–11.02 з 15:00 до 18:00)
Круглий стіл «Принципи виборчого права та перспективи їх реалізації під час президентських та парламентських виборів 2019 року»
Хочеш зануритись в кухню виборчого права і зрозуміти, як усе влаштовано? Чи може ти вже досвідчений правник і готовий подискутувати про те, як саме це саме право реалізується в Україні? Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України НаУКМА, а також кафедра загально теоретичного правознавства та публічного права факультету правничих наук надають цю можливість. Приходь до Правничої клініки (9 корпус, 4 ауд.) вже наступного четверга (07.02) з 09:00 до 18:00 на Круглий стіл «Принципи виборчого права та перспективи їх реалізації під час президентських та парламентських виборів 2019 року».
«Startup 2.0: Як не стати Startdown»
У тебе є геніальна бізнес-ідея, проте ти й гадки не маєш, що з нею робити? Чи, може, втомився вислуховувати постійні “Ми вам зателефонуємо” від потенційних працедавців і хочеш взяти власне життя у свої руки? Тоді 5-го лютого о 16:30 приходь у ПідWall на виступ Владислава Грєзева «Startup 2.0: Як не стати Startdown». Мова йтиме про відомі українські стартапи та секрети їхнього успіху, а також про можливості самореалізації студентів у сфері бізнесу. Організатори заходу — East West Business. Вхід вільний, але реєстрація — обов’язкова.
Науковий семінар «Радянське “я” і радянське “ми”»
12-го лютого відбудеться міжнародний науковий семінар «Радянське “я” і радянське “ми”». Історична кафедра НАУКМА разом із іншими вітчизняними та закордонними дослідниками підготували насичену програму, у якій кожен знайде щось цікаве для себе: дослідження радянської моди, питання освіти, постсоціалізму та багато-багато іншого. Місце проведення — Центр польських та європейських студій імені Єжи Ґедройця, 6-й корпус НАУКМА. Початок — о 10:00. Вхід вільний. Приходь та прихопити з собою декілька дискусійних тем для обговорення.
Зачитав(ла) «Трістана та Ізольду» до дірок і невпинно шукаєш своє вічне кохання? Захоплюєшся фентезійними історіями? Тобі невимовно пощастило, адже вже наступної суботи,9 лютого з 18:00 до 21:00 в КМЦ, у ПідWall відбудеться перший Менестрельник у КМА. Романтичні ельфійські балади, лицарські пісні про відвагу, честь і справедливість, переробки уже відомих пісень, сповнені смаковитого рольовицького гумору, та оригінальні композиції за улюбленими книжками і фільмами чекають з нетерпінням саме на тебе! До виконавців, серед яких і майстри, і любителі, студія старовинного танцю «Міжсвіття в НаУКМА» запрошує приєднатись всіх охочих, адже співати і грати може кожен! Вхід вільний, тому, якщо ти мрієш перенестись у чарівну епоху благородності,мужності і куртуазного кохання, не проґав цю прекрасну можливість! Хороший настрій,теплу атмосферу при свічках,смачний чай та чудову компанію гарантовано!:)
Ти хочеш дивитись тільки найкраще кіно від режисерів світового масштабу ? Ти справжній шукач правди? Поплатився б за неї своєю кар’єрою? Тоді “The Post” Стівена Спілберга саме для тебе! У сюжеті стрічки вражаюча історія заснована на реальних подіях. Фільм не залишить байдужих любителів історичної драми та звісно ж, стане цікавим для усіх хто планує займатись журналістською справою і не тільки. Тому приходь з друзями на перегляд стрічки “The Post” 6 лютого о 16.00 в Американці. Попередня реєстрація не потрібна.
Післяслово
Любі читачі й читачки, це було третє число Спудейського вісника, і ми вже вкотре дякуємо вам за те, що були з нами протягом цих текстів. Ваша підтримка, безумовно, гріє нас та мотивує до нових робіт.
Висловлюємо подяку всім фотографам(иням), які допомогли нам зі світлинами для супроводу текстів. У цьому контексті ми також хотіли б подякувати нашим попередникам(цям) — редакції могилянського самвидаву “Vivat academia!” — за матеріали, які допомогли в підготовці статті про “Могилянську Міс”.
Раді повідомити, що за останні два тижні ми протестували декілька типів публікацій, і, як ви могли помітити, у Віснику поступово формуються постійні колонки та формати. У той же час, ми готуємося вже незабаром поділитися з вами новими експериментальними спудейськими доробками.
Якщо ви, у свою чергу, маєте якісь коментарі щодо чинних матеріалів часопису та пропозиції щодо майбутнього контенту чи співпраці, пишіть нам на sv.ukma.edu@gmail.com або звертайтеся до @icwgleb або @aquarinaaa у Telegram.
Наостанок нагадуємо, що сонечко сходить над бурсою щонеділі о 18:00 ⛅️
Ваша редакція СВ
