Спудейський вісник #5 (17.02.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Спудейська рапсодія
▼
Тренінг толерантності
▼
Їж, пий, люби могилянське
▼
Гік-клаб. Історія коміксів
▼
Вандрівка: Музеї, пиво та десерти
▼
Скрипторій: Дюна
▼
Ілюзіон: Крути 1918
▼
На #стільці
▼
Передвісті
▼
Післяслово
Переднє слово
Цього тижня я багато думала (нiчого собi) про рiзнi речi. Наприклад про свободу, про бажання змiн, про намагання перебудувати старi та неефективнi штуки.
Якщо задуматись, то людей, яких щодня турбують цi питання, досить багато. Але незважаючи на це, усе роками непорушно стоїть i, як iнодi, можливо непомилково, здається не збирається нiкуди рушати.
Iз усiх усюд, до прикладу, кричать, що людство вбиває планету, а ми продовжуємо гребти по пакетику на кожний окремий продукт в супермаркетi.
Усi прагнуть свободи та демократiї, але за будь-якої найменшої нагоди придушують її в зародку.
Усi начебто хочуть змiн, але по сутi змiнювати щось не збираються , забуваючи чомусь, що будь-якiй перемозi передують зусилля, що, аби досягти якогось хоча б незначного прогресу, потрiбно вийти за межi усiма обожнюваної зони комфорту, переступити через власнi уявлення про реальне та нереальне i спробувати так зване нереальне, неможливе, нам недоступне i нiбито нас недостойне втiлити у життя.
Часто чомусь стається так, що класна iнiцiатива врештi-решт завершується повним фарсом, а плоди цiєї iнiцiативи тануть швидше, нiж снiг на сонцi. Вода тече асфальтом — ми повертаємося на початок. Початок, в якому люди голосують за майбутнє власної країни “по приколу”. Де люди з нiг до голови обвiшуються шкiрою та хутром мертвих тварин, бо хтось сказав, що лише так ти матимеш шанс виглядати круто. Де люди з пустими очима ходять галереями без найменшого бажання справді щось побачити. Де люди продовжують ненавидiти одне одного з будь-якого зручного приводу i нізащо не пропускають нагоди вербалiзувати це, показати, афiшувати, спровокувати, образити, принизити. Де iде вiйна. Де люди втомленi вiд реальностi. I де реальнiсть, насправдi, вже давно втомилася вiд людей.
Настрій — тотальна втома й апатія, і це видно. Тому так важливо йти далі. Попри втому, повз людей, які не розуміють або розуміти не хочуть. Важливо тримати руку на пульсі часу, говорити, створювати мережу небайдужих людей, які не втомилися, які хочуть розуміти те, що бачать. Це намагаюся робити я, це намагається робити уся наша команда. Саме тому (час новин, а не просто моїх рефлексій) ми починаємо співпрацю зі спудейським виданням О`казія з Українського католицького університету (про це вже незабаром дізнаєтеся більше на наших сторінах) і вже відомим вам проектом #стілець (вірші “зі стільця” є вже в цьому випуску) — інформаційну, творчу, концепційну. І це перемога. Це акт єднання, дружби та небайдужості.
Пам’ятаю, колись писала, що не знаю, чим заповнювати цей простiр, що писати. Well, тепер знаю. І хоча ці мої роздуми майже ніяк не пов’язані з тематикою цього номера, саме зараз з’явилося бажання сказати це.
Аріна Кравченко,
головна редакторка «Спудейського вісника»
Вісті
Презентація “У професії всі рівні”
15-го лютого Міністерство інформаційної політики України організувало презентацію «У професії всі рівні». Юрій Стець (міністр інформаційної політики України), Катья Тілікайнен (радниця з гендерних питань Офісу Ради Європи в Україні), Ірина Суслова (народна депутатка України, голова підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації) та Катерина Левченко (Урядова уповноважена з питань гендерної політики) продемонстрували всім охочим серію відеороликів про гендерну рівність в професійній сфері. Заход мав за мету протидіяти стереотипам про поділ професій на «жіночі» та «чоловічі» та показати українцям, що професійність не має статі.
Перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова прокоментуваа це так:
“Ми сьогодні презентуємо комунікаційну кампанію “У професії всі рівні”. Це серія відеороликів, присвячена надважливій темі гендерної рівності. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення надала цим роликам статус соціальної реклами. Наступним кроком буде розповсюдження цього контенту — вони будуть безкоштовно надіслані українським телеканалам, кінотеатрам та просуватимуться в інтернеті…
Це тільки початок. Ми сподіваємося, що такі проекти приведуть до нової соціальної домовленості в нашому суспільстві, де жінки і чоловіки матимуть рівнозначне соціальне становище і рівні можливості».
Fido
У п’ятницю, 15-го лютого, Fido розпочала серію з восьми відкритих лекцій, присвячених сучасним технологіям — “FIdo camps”. Організатори вже запланували лекції на тему сучасної програмної інженерії, машинного навчання, JavaScript, баз даних тощо.
Першу з них провів магістр факультету інформатики НаУКМА Трохим Бабич. Із позиції досвідченого ІТ-спеціаліста та фіналіста онлайн-змагання Capture the Flag на платформі порталу SecurityLab від Positive Technologies він розповів аудиторії про найсучасніші системи кібербезпеки, найпопулярніші методи їх обходження та шляхи захисту від зламу.
Нагадуємо, що наступна лекція з серії “FIdo camps” матиме місце 22-го лютого у FIdo Hub (KMArt space) о 16:30. Спікер — Maxym Vlasov, DevOps інженер в компанії PDFfiller, засновник IT спільноти IT КПІ. Мова піде про застосовування у програмній інженерії підходів Continuous Integration, Continuous Delivery та Continuous Deployment. Реєстрація обов’язкова.
Найкраща пара Могилянки
Конкурси талантів, «Міски» і «Містери», брейнринги і змагання за підвищену стипендію давно приїлися? А як вам таке: вперше в історії КМА проходить конкурс «НАЙКРАЩА ПАРА МОГИЛЯНКИ» від Радіо КВІТ! Взяти участь змогли усі могилянські парочки — достатньо було заповнити форму, поділитися історією «університетського» кохання і чекати на результати голосування усіх студентів КМА, які мають ось-ось початися. А переможці зможуть насолоджуватися романтичними фотографіями від головної фотографині КВІТа — @grenka._.photo.
Щоправда Радіо КВІТ закинули гомофобію через презентацiю лише гетеросексуальних парочок на афiшi конкурсу. КВІТи ж у свою чергу опублікували пост в Інстаграмі з вибаченнями і зазначили, що не мали на меті нікого образити.
Хай там що, це 14 лютого запам’яталося нам надовго. Спасибі КВІТам за активності!
Сергій Квіт очолив Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти
Могилянська Школа Журналістики повідомляє про те,що Кабінет міністрів України призначив Сергія Квіта головою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Професор та завідувач кафедри МШЖ Сергій Миронович Квіт був обраний до НАЗЯВО наприкінці минулого року. Тоді він отримав найвищу кількість конкурсних балів серед 22 кандидатів. Вітаємо Сергія Мироновича зі здобуттям посади і бажаємо подальших успіхів!
Пошук волонтерів-дизайнерів для створення логотипу Центру орієнталістики імені Омеляна Пріцака
Тебе переповнює креативність і бажання допомогти? Науково-дослідницький Центр орієналістики імені Омеляна Пріцака needs you!
З нагоди 100-річчя вченого потрібно створити нове лого. Усі варіанти, ідеї, макети поєднання профілю О. Пріцака та елементів науки вітаються! Тримай більше інформації про джерела натхнення та сам Центр.
Спудейська рапсодія
Цієї п’ятниці відлунав локальний могилянський концерт, приурочений до Дня Святого Валентина. «Романтика, одухотвореність, аншлаг» — такими словами можна описати це дійство. У романтично прикрашеному ПідWall’і одухотворені виконавці сповна передали своїми піснями та інструментальною грою почуття, що тривожили чи не кожного слухача. А варто зазначити, що останніх було стільки, що доводилося займати місця на підлозі, ба навіть стояти. Тож нумо говорити про те, чим нині знаменується ледь не кожне свято в Могилянці — квартирники та їхні виконавці.
Так виявляється культура — охочі виступати реєструються, об’єднуються в цілі бенди і виступають перед студентською публікою у ПідWall’і, Колізеї, а в теплу пору — на другому плацу. Власне, цьому й мусить сприяти хороша університетська спільнота: талант у могилянців цінувався завжди, та й колективне бажання почілити разом ніхто не відміняв. І хоча подібні заходи мали своє місце й у минулих десятиліттях, лише починаючи з 2010-х силами ентузіастів з різних студоб’єднань поняття «квартирник» усталилося в нашому арсеналі традицій. Проте з технологічним прогресом з’являється все більше можливостей для зросту якості виступів. Віднедавна студентське об’єднання «КУТ», вигравши чималі кошти на купівлю апаратури, взяло організаційний момент під своє крило. Його голова Дмитро Харченко поділився з нами фішками КУТа.
– Привіт! КУТ зараз у всіх на слуху. Розкажи нам детальніше, яка ж ця СО зсередини.
Привіт! Звісно, це ж має бути ціла організація! Зараз є актив з п’яти людей, але будемо розширюватись.
– Ви так зацікавилися квартирниками, що вирішили створити СО для їх організації. А що, попередня ситуація вас не влаштовувала?
Ми створили організацію не лише для квартирників. Попередня ситуація з музикантами була доволі простою: не було місця для зборів та репетицій саме музикантів. Тобто до цього ми грали та співали або в приміщеннях Братства, СК чи СБ, або ж в КМЦ, де є фортепіано. Тому ми захотіли створити місце, де можна було б збиратись музикантам, ділитись досвідом і розвиватись.
– Наскільки давно виникло бажання щось змінити, чи створити щось нове?
Ідея з’явилася ще в липні місяці, коли Віктор Килимар та Тимур Демчук заохочували взяти участь у хакатоні ідей для КМЦ. Тоді ми презентували ідею і отримали можливість фінансування від фонду “Повір у Себе”, і з того часу все почалось.
– Чим ще займатиметься КУТ? Адже з грантом та виграним конкурсом студпроектів він має великий потенціал?
Зараз КУТ займається 2 напрямками: репетиціями та квартирниками. Перше, що ми хочемо — зібрати більшу команду музикантів і разом з ними вже реалізовувати події. Про всі обов’язково будуть анонси. А глобально — це збільшити кількість репетиційних кімнат до трьох, створити кімнату звукозапису та, відповідно, записувати могилянських виконавців!
– Чи були ви впевнені в успіху свого задуму? Наскільки він цінний для нас, спудеїв?
Так, ми впевнені в успіху, тому що нам подобається те, чим займаємось. У квартирниках я беру участь ще з 2 курсу (зазвичай як випадковий звукооператор, а потім вже як один з організаторів), тому мені музичні події не чужі. У нас команда складається з абсолютно різних по досвіду людей. Так, окрім мене засновниками хабу є Назар Ткач, ФІ-5, саксофоніст, який цікавиться штучним інтелектом і є відповідальним за музичну частину. Діма Ясько, колишній радійник, який під час навчання в УКУ був частиною Радіо 412, а в КУТі займається стратегічним плануванням. Іван Супрун, колишній ведучий Та Могилянка, гітарист, пише пісні і в КУТі теж відповідає за музичний напрямок. Але ми б не мали такого успіху без величезної команди долучених до квартирників музикантів, СММників, звукарів та інших небайдужих!
– Вельми дякую за інтерв’ю!
Підсумовуючи, Вісник оцінює романтичність квартирника в честь Дня закоханих у чотирнадцять стріл Купідона з десяти. Тож залишайтесь на зв’язку, нові події незабаром!
Володимир Ковчежнюк
Тренінг толерантності
Дискримінація та інші терміни: про що говорять на тренінгах від Київпрайду в Могилянці і чому вони потрібні.
Здавалось би, гомофобія — ну хто вже цим займається у 2019? Коли на екранах кінотеатрів показують історії ЛГБТ+ людей, усі продовжують слухати Queen та Боуі, а по всьому світу проводять прайди — дуже дивно вважати це проблемою. Але, навіть якщо в Україні не існує заборони, стигматизація та дискримінація все ще активно присутні в повсякденному житті всіх нас.
За результатами опитування 2018 року від компанії “Seetarget” , лише 4% українців готові прийняти гея чи лесбійку в якості друга, і лише 1,1% — в якості члена сім’ї. Ці цифри вражають. Найбільш позитивні результати опитування у молодих людей з вищою освітою, що проживають у великих містах — якраз ми з вами (якщо захистимо дипломи…) . Варто зрозуміти, що якщо навіть ми не бачимо дискримінації в своїх буденних справах, маємо ЛГБТ+ друзів і не чуємо криків “Спалити всіх геїв” на вулицях — більшость все ще доволі негативно налаштована. Експерти вважають, що причиною цього є необізнаність та загальна ксенофобія — страх того, про що не знаємо. ГО “КИЇВПРАЙД” вирішила провести декілька тренінгів спеціально для всіх зацікавлених цією темою, якраз для того, щоб розповісти та надати інформацію усім охочим. Тренінги були зорієнтовані як і на тих, хто взагалі нічого не чув про ЛГБТ+, так і на тих, хто обізнаний у цій темі і просто хотів зрозуміти для себе деталі українського законодавства. Щоб трошки детальніше дізнатися про це, ми спитали одну із організаторок — Дзвениславу Щербу — про те, як пройшли перші тренінги:
— Навіщо взагалі вирішили проводити такі тренінги?
На жаль, дискримінація ЛГБТ спільноти в Україні досить залишається проблемою, ми знаємо, що відбуваються злочини на ґрунті ненависті — нападють на івенти, нападають на марші рівності, на фестивалі, ця група все ще залишається стигматизованою через стереотипи та міфи,«…» і власне такі тренінги є першим кроком до толерантності. Ми розповідаємо про ці стереотипи, ми те, як протидіяти дискримінації та що таке толерантність. Я вважаю, що про це важливо говорити сьогодні, і зокрема серед студентства, бо ми — молодь, ми — майбутнє, і важливо, щоб це майбутнє шанувало різноманіття.
— За чим приходили люди?
Люди приходили для того, щоб отримати більше інформації, та поділитися своїм досвідом, поглибити свої знання.
— А хто проводив все це?
Виступала Оксана Потапова, вона активістка, з організації “Театр для діалога”.
— Чи будуть майбутні ініціативи?
Плануються івенти в червні, на протидію дискримінації, тож слідкуйте за новинами :)
Аудиторія зібралася найрізноманітніша — від фрешів до старшокурскників, які вже давно займаються активізмом. За словами тих, хто прийшов, атмосфера була “Довірливою, комфортною. Це був простiр, що давав можливiсть спокiйно обговорити iснуючi проблеми дискримінації, нетолерантностi та стереотипiв, відчувалося, що в кімнаті зiбралися лише добрi, мислячi та вiдкритi люди, тому було дуже тепло i комфортно”.
У вас все ще є шанс потрапити на останній тренінг від Київпрайду, що відбудеться в понеділок о 18:00, не прогавте свій шанс стати більш освіченими і гарно провести час! Реєстрація тут.
Їж, пий, люби могилянське
«Їж, пий, люби могилянське!» — слоган романтичного КМАркету розлетівся коридорами Могилянки, неначе ті смаколики, які на ньому ж продають. І от, 15 лютого о пів на п’яту перший поверх КМЦ заполонили юні майстри на майстрині, а також всі бажаючі підтримати «могилянське» та придбати собі подаруночки до свята.
Що не кажи, а могилянці й справді надзвичайно різносторонні особистості. На КМАркеті можна було знайти і значки, і стікери, еко-сумки, прикраси, їжу, одяг… А приємна фонова музика довершувала атмосферу заходу.
Нам вдалося поговорити з декількома продавчинями та розпитати їх про творчість.
Настя (@yyyatsan) розповіла про малювання і створення стікерів:
Я малюю стікери наборами, зазвичай це займає десь тиждень (разом зі скетчами), ще й через університет мало часу. Натхнення з’являється під свята (типу Геловіну чи Дня всіх закоханих), або ось у мене є серія про навчання. А ці… ну, тут котики! Я просто люблю котиків, всі їх люблять! *сміється*
Катя поділилася філософією еко-сумок фірми @reban.ua
Сумки для нас шиє промисловий коледж, використовується витривалий матеріал: банерна тканина і банерна сітка. Оскільки банери зазвичай використовуються максимум декілька місяців (а розкладаються потім 500–600 років), у переробці матеріалів є величезна користь для екології. Насправді, зараз багато людей цим цікавляться. Їм цікаво купувати якісні речі і допомагати природі. Це не може не радувати.
Олеся презентувала свої чудові листівки (які мають власну сторінку у Фейсбуці: «(В)пізнай себе»)
Спільна тематика усіх листівок: емоції та внутрішній стан людини. Кожен бачить щось своє, може краще себе пізнати. Саме ця колекція так і називається — «Пізнай себе». Натхнення зазвичай до мене приходить звідусюди: на нудних парах *посміхається*, або навпаки на цікавих, або навіть кимось кинуте слово може підняти хвилю емоцій!
Даша пригостила нас своїм медом та печивом власного виробництва.
Традиція виготовляти мед у нас уже справді сімейна — ще мій дід підлітком це почав, так ми і не перестали. Зараз у нас багацько вуликів. З одного боку, догляд за бджолами займає багато часу, але більше влітку. Це скоріше сезонна робота — взимку більш-менш відпочиваємо, а от влітку — робота, робота, робота. Продаємо мед в основному знайомим чи друзям, а от клієнтську базу більше цікавить випічка.
А після їжі та закупів настав час поринути в мистецтво. Нещодавно створений проект #стілець просто не міг не довершити картину цього КМАркету.
Охочих прочитати та послухати вірші зібралося немало-небагато, цілий Білий Простір.
Навіть просто сидячи на у куточку та надихаючись віршованими рефлексіями інших, я відчувала, ніби десь глибоко в мені теж народжується поезія. І це було справді неймовірно!
Загалом, КМАркет залишив після себе лише приємні враження.
Щиро дякуємо організаторам за їхню відданість ділу і за те, що авторка статті трошки під’їла солоденького.
Ольга Гунявая
Гік-клаб. Історія коміксів
Гіки, гіки, гіки… Усі ми чули, усі ми бачили, та чи багато насправді знаємо? Ні? «Спудейський вісник» вирішив виправити ситуацію.
Початком мого знайомства з могилянськими гіками стала лекція «Історія коміксів» (лектор: Дмитро Данилюк). І я, як людина, яка знає про комікси рівно нічого, скажу одне: це було круто. Я була готова, що не зрозумію чим живе вся ця двіжуха, що це буд ясно і видно, що лекція залишиться для мене пустим звуком, я чомусь із самого початку я відчувала себе людиною, яка вривається на закриту тусовку для обраних, хоча й не належу до неї. Якщо у тебе хоч раз були подібні думки, викинь, спали, забудь. Бо реальність виявилася повною протилежністю тому, що я думала.
2-й поверх КМЦ, великий екран, абсолютні новачки та першокласні гуру в одній кімнаті, веселий та цікавий лектор, купа захопливої інфи, яка здатна зацікавити майже будь-кого незалежно від інтересів цієї людини.
Говорили про зародження коміксів як поняття, еволюцію жанру, різновиди, складнощі та виклики, сучасний стан та проблеми, обговорювали, ділились враженнями. І це було справді круто.
Мені також вдалося поговорити з одним із організаторів самого «Гік-клабу» Антоном Вагіним і дізнатися трошки більше про концепцію та задуми.
“По-перше, організував я це не один. Фактично в гіклаба дві голови — я і Булана Дарина. Там насправді доволі цікаво вийшло. Це була перша зустріч команди Бадді НаУКМА, де всі знайомилися одне з одним. І Дара була у футболці «Зоряних війн». Окрім того, що я сам обожнюю ЗВ, так це для мене ще є явною ознакою того, що людина явно шарить фантастику і поп-культуру загалом, тобто є гіком.
Узагалі, тут варто зробити певну ремарку, бо слово гік (geek) англійською має зовсім інше значення на відміну від того, як цим словом користуються у нас в Україні. Оригінально, geek — це людина, яка захоплюється технологіями та комп’ютерами, але ми використовуємо це слово, щоб описати людину, яка захоплюється різноманітніми фантастичними та фентезійними книгами/фільмами/серіалами, яка читає комікси і мангу та пише фанфіки, яка захоплюється відеоіграми та готова з радістю обговорювати свій улюблений фандом.
Так от, коли в мене з’явилася ідея щодо локації на ФФ 2018, я написав Дарі, і вона охоче відгукнулася на мою пропозицію. Ми почали планувати те, що будемо робити для фрешів та як будемо їх розважати. І разом з тим вже почали плекати мрії про власну СО у форматі клубу.
Майже одразу до нас приєдналися ще четверо Бадді, і разом з ними ми підготували гік локацію. Оскільки до нас підходило неочікувано багато людей, ми зрозуміли, що варто спробувати створити СО і почали трудомісткий процес оформлення організації.
Першим нашим “заходом” можна вважати загальну зустріч, яку ми влаштували для всіх, хто хотів приєднатися до клубу, і тоді прийшло приблизно 40 людей. Ми були вражені і сповнені натхнення. От з того часу, тобто менше року ми існуємо.
Тепер трохи про саму організацію і чим ми займаємося…
Нашим головним завданням є розважати людей, яким цікава ця гік-культура. Тобто ми влаштовуємо заходи, які пов’язані з різноманітними фандомами чи специфічною активністю, якої займаються гіки — як от ігри у настільні рольові ігри, відеоігри, обговорення серіалів та спільні походи у кіно. Політика нашого клубу така: у нас кожна людинав може не боятися бути собою і може розповідати та ділитися враженнями про свої захоплення та хоббі. Адже це — одна з найбільших проблем у житті гіка: знайти когось, кому можна розказати якого боса ти пройшов у грі, чи який фантастичний сюжет у твого улюбленого фільму та серіалу. Цільова аудиторія нашого клубу — мрійники, які часто досліджуюють та з головою поринають у інші світи, які хоч і не існують насправді, та все одно є неймовірно цікавими та наповненими.
Звичайно ми дуже раді й тим, хто просто хоче пограти в настільну гру, чи подивитися якесь кіно, чи послухати лекцію про комікси. Головне, щоб можна було добре провести час у веселій компанії.
У нас уже утворилася така собі команда гравців у D&D, є велике коло анімешників (для яких ми саме плануємо захід після ТСР), і найголовніше, у нас є люди, які готові займатися саме організаційними питаннями і підтримують життя клубу. Я з гордістю можу назвати їх своєю командою. Вони підтримують нас із Дарою і вже багато чого роблять самостійно.
І одразу трохи розкажу про наш наступний івент, який відбудеться 22 лютого. Це буде Geek quiz. Питання будуть охоплювати майже всі відомі фандоми. При чому головне — хоч трохи орієнтуватися у тому, що так гік-культура, щоб відповісти на більшість наших запитань. Буде весело і будуть призи”.
Також вдалось поговорити з Марією Лапікурою, безпосередньою учасницею гік-клубу, яка поділилася своїми враженнями та думками:
— Опиши зустріч використовуючи всього три слова.
Якщо чесно, то цікаво, лампово і не-можливо-описати-трьома-словами.
— Якби була можливість змінити щось одне у лекції, що б це було?
Початок. Я йшла довідатися про сучасні комікси, тому прибрала б дууууже далекий екскурс у часі.
— Як учасницю гікклубу, щось здивувало?
Комікси не зовсім моя стихія, тому здивувало все: від історії виникнення, злетів і падінь світу коміксів до культу певних героїв! Навіть з’явилося бажання почитати олдскульні комікси.
— Були розчарування?
На жаль, мало людей не-гіків прийшло. Наш анонс з неймовірним малюнком отримав багацько переглядів, і ми сподівалися на велику кількість могилянців-відвідувачів…
— Як ставишся до думки, що комікси для тих, хто не вміє читати і дурників?
Стереотип. І до того ж дурний. Усе почалося зі статті-критики в газеті, що комікси розвивають агресивність у дітей і взагалі погані. Шкода, що деякі люди все ще так думають, адже комікси — це мистецтво і серйозне чтиво. Звісно, не усі книжки-картинки можна величати настільки: у цій коміксовій творчості спостерігається пропорція 20/80, де перше — все що варте уваги, друге -ні.
— Хотіла б жити у золотий період коміксів?
Ні, і причин багато. Фьорст, тоді комікси були невід’ємною частинаою молодіжної культури. Майже всі читали, більшість колекціонувала, але 100% усі знали супергероїв. І це вже не ті яскраві емоції, коли нарешті знаходиш читача коміксів. По-друге, підвищення попиту на комікси збільшує кількість карикатур і нецікавих книжок-кратинок. На додачу, у той час була відсутня різноманітність сюжетів і глибокий підтекст.
— Якісь запитання ставила Дмитру Данилюку?
Звісно, питала про перспективи коміксів українською мовою, адже за останні два-три роки ця індустрія почала розвиватися і набирати оберти. Навіть ба, більше! Видають українські комікси і дуже навіть непогані. Можу порадити кульний комікс “Серед овець”.
Ось таким було знайомство з «Гік-клубом» — яскравим та насиченим. А яким буде твоє?
Аріна Кравченко, Альона Павленко
Вандрівка: Музеї, пиво та десерти
Відень. Що в тебе асоціюється з ним?
Кава? Мистецтво? Німецька мова? Цукерки “Моцарт”?
У голові було уявлення про невелике місто з вузькими вуличками і присмаком Львова. Натомість це великий організм, широкі вулиці, величезні пафосні собори, виконані в різних стилях, класицистичний відгомін державних установ. Одначе, іноді можна натрапити й на сучасний Відень, з його Економічним університетом і будівлями, наче з космосу. Чарує Дунай, що безперестанку тече й несе на собі великі баржі; сидіти біля ріки й медитувати — чудовий спосіб прислухатися до міста.
Відень. Що в тебе асоціюється з ним?
Для мене це завжди було місто Клімта і Шиле. Завжди мрія потрапити туди, де творили ці два моїх улюблених майстри, була далекою і не дуже реальною. Але от я тут, гуляю галереєю Леопольда і Бельведер — споглядаю шедеври австрійських талановитих мужчін і тихенько плачу під музику в навушниках. Зазираю в Музей сучасного мистецтва, нічого не розумію, як результат — йду сидіти в парку між близнюками Музеєм природознавства та Музеєм історії мистецтв. Іду в чарівну Альбертину, задивляюся на Мікеланджело, Моне та Пікассо. Сумую, що виставка Рубенса відкривається двома дями пізінше опісля мого від’їзду.
Ввечері, після довгих прогулянок, розпростовую втомлені ноги в одній з численних кондитерських. Намагаюся полюбити віденську каву і намагаюся не взяти три десерти за раз — так апетитно виглядають. На смак, на щастя, ще краще.
Вдома готуємо вечерю з традиційних австрійських ковбасок та пасти. Запиваємо смачним недорогим пивом чи вином. Багато гуляємо пішки — хочеться вловити характер міста, та й метро тут не зовсім всюди, а квитки на автобуси/трамваї — тільки в метро. Дехто катається на велосипедах чи електросамокатах.
Якщо ви в захваті від такого дозвілля, якщо ви прагнете отримувати насолоду від усіх цих речей — вам до Відня. Коли ви вже зважились на подорож, то мої поради і топ-місця ось такі:
- Ходіть пішки, метро по 2,40€ вас навряд заохотить часто кататися. Є, звичайно, добові проїзні, але вони вам не знадобляться, бо вся краса зовні.
- Куштуйте різні десерти, австрійці в цьому вправні.
- Відвідуйте галереї. Як мінімум, Мистецький квартал. Мої фаворити — Музей Леопольда, Альбертина, Бельведер. Є ще Музей сучасного мистецтва, але то на любителя. Із студентським — знижки!
- Покатайтеся на колесі у парку розваг Пратері. Повільне і гарне, воно дасть вам змогу насолодитися ландшафтами міста (раджу на заході сонця).
- Випийте місцевого пива біля Дунаю. Тільки вдягайтеся тепло, тут вітряно.
- Відвідайте Економічний універ — це просто космос.
- Якщо завчасно подумаєте над цим — можете відвідати виставу в Оперному театрі.
- Шукайте дешеве житло з кухнею, аби готувати собі сніданки/вечері — так економніше.
- Порівняйте Відень удень та ввечері. Уловіть різницю.
Анастасія Коробка
Скрипторій: Дюна
“Дюна”… Ну що ж.
Перш за все варто зазначити, що “Дюна” — то є представник класичної наукової фантастики середини минулого століття. Це не означає, що вона не актуальна чи погана через свій вік. Просто… Багато кому вона не сподобається. Але для тих, кому вона буде до вподоби, “Дюна” відкриє абсолютно новий погляд на звичні речі…
Перейдемо до суті.
Сюжет розкаже нам про Аракіс або ж Дюну — планету-пустелю, повну людей, яким вже нема чого втрачати, життя на цій планеті чоловіка на ім’я Пауль Атрейдес (чи Пол Атрид, чи такий собi мікс iз того та та iншого — за шістдесят з зайвим років перекладачі так і не змогли визначитись) та його відносини і з’ясовування стосунків зі своєю сім’єю… Що врешті решт спровокує всесвітній джихад в ім’я Квідесац Хадераха — месії-провидця, що мститься всьому живому за смерть свого батька, повалення чинного режиму імператора-падишаха Шаддама IV в Галактичній імперії, масштабну різанину в рядах аристократичних Домів, загрозу знищення єдиного у Всесвіті джерела наркотика-меланжу (чи прянощів) — речовини, що дарує безсмертя та змогу бачити майбутнє, зворушення в масонській організації Бене Гесерит і ще купу всього… Власне, як і завжди в науковій фантастиці, внутрішні проблеми якоїсь родини рвуть на шмаття весь Всесвіт. Кліше, так би мовити. І тут варто зазначити, що Дюна — початок цілої саги. Цілої класичної науково-фантастичної саги довжиною в шість книг і тисячі років місцевого хронометражу. І що це має значити? Хіба що те, що часом сюжет буде передбачуваним. Хіба що те, що потік невідомих слів-персонажів-подій ніколи не скінчиться. Хіба що те, що все на сторінках “Дюни” — гіперболізовано серйозне, пафосне й символічне. Хіба що те… Що скільки б разів ти не повертався в світ Дюни, ти завжди знайдеш щось нове, раніше непомічене або неосмислене.
Персонажі. Їх багатенько. Настільки, що в більшості видань “Дюни” наприкінці є повний список. Зазвичай він розташований поруч із місцевим тлумачним словником. І якщо в багатьох сучасних книгах вони додаються лише задля збільшення друкованого об’єму, то в “Дюні” без них доволі легко заблукати. Повертаючись до персонажів, вони — живі. Ні, вони все ще купа знаків, що в контексті створюють в нашій уяві певний образ, але дуже часто їхні взаємодії настільки круто прописані, що часом весь той вищезгаданий епічний сюжет відходить на другий план.
Головний герой (Пауль, Пол, Муад’Діб — обирайте собі до смаку) поводить себе цілком природньо, часом необачливо в силу недосвідченості, іноді агресивно, коли емоції беруть гору, згодом — мудро та розсудливо, як справжній нащадок істинно аристократичного роду… Власне, Пауль поводить себе так, як і має себе вести протагоніст, якому хотілось би поспівчувати. Його оточення грає свою роль, і грає дуже добре — сприяє розвитку й розкриттю головного героя формуючи ті чи інші життєві обставини, а не на контрасті із собою, як буває грішать в подібних історіях. Антагоністи — достатньо гидкі, щоб викликати відразу, проте все ще цілком людяні, щоб зрозуміти їхні мотиви; населення й аборигени Аракісу — люди, що тривалий час живуть на задвірках Всесвіту в умовах пекельної спеки, перманентних пилових бур та майже без води — ватага жорстоких горлорізів й інших покидьків суспільства, зосереджених лише на власному виживанні; представники та союзники Дому Атрейдес — поважні, честні аристократи; величезні піщані черви Шаі-Хулуди, що *неймовірно важливий та непередбачуваний сюжетний спойлер* — величезні тварюки довжиною метрів під 400, із пащами розміром в багатоповерхівку та абсолютною байдужістю відносно інтриг цих нікчем на поверхні… Ну і так далі.
Якщо говорити про автора, то Френк Герберт — надзвичайна людина і купою неймовірних досягнень на його власній навдивовижу довгій сторінці у Вікіпедії. Наразі ж нас цікавить його авторський стиль. Френк Герберт пише… Важко. Майже всі розділи “Дюни” (та її продовжень) наскрізь пронизані символізмом, прихованими відсилками, детальними описами усього і всіх, купою дрібниць, що так і хочуть відволікти вас від нитки оповіді… Крім того, як вже деякі встигли помітити, під час створення Аракісу автор, схоже, надихався країнами Близького і Середнього Сходу — дуже часто з’являються терміни мусульманського й арабського походження, де-не-де вгадуються елементи східної культури… Та хай це нікого не лякає — далі натхнення Френк Герберт не зайшов. На щастя чи на жаль.
То про що ж насправді “Дюна”? Звучить банально, але кожен знайде в ній щось своє: хтось вподобає динамічні бойові епізоди, дехто захопиться розгадуванням таємниць Аракісу, когось захопить цікавезний сюжет, а ще декого — неперевершена хімія між персонажами…
Та що ж з Дюни зможе винести кожен та кожна з нас? По-перше, те, що вода — то є неоціненний дар природи та велика цінність(ні, серйозно, тема води там рівноправно присутня нарівні із іншими). По-друге, те, що яка б чортівня там довкола нас не відбувалась, єдине, що має справжнє значення — то є люди поруч з нами. Чи черви поруч з нами. І по-третє, те, що за будь-яких обставин, наскiльки б важкими вони не були, варто завжди лишатись Людиною. А ще думати кроків 50 наперед, моментально аналізувати й реагувати на дії твоїх ворогів та завжди мати при собі якийсь козир на крайній випадок. Наприклад, власного слухняного гігантського черва. Узагалі, Шаі-Хулуди — то універсальні компаньйони на будь-який випадок життя. Шкода, що *величезний сюжетний спойлер, котрий було б просто незаконно комусь розповідати*…
Насамкінець, так: “Дюна” зайде не всім. “Дюну” важко читати. “Дюна” часом занадто серйозна й не полюбляє давати читачам відпочинку. Але… Вона неймовірна. Своєю складністю. Своєю непривітністю. “Дюна” — неперевершений шедевр класичної наукової фантастики. Навряд чи хто буде в цьому сумніватись.
А якщо й буде — його знайде здоровенний піщаний черв.
Ярослав Шевель
Ілюзіон: Крути 1918
Усім відоме почуття коли маєш очікування, чекаєш на подію, а потім разом із івентом приходить розчарування. І ніби не все так погано, але не так класно як хотілося.
Довгоочікуваний доприм’єрний показ і зустріч з cast звучить неймовірно, чи не так? Братик-пластун, мама і скептично налаштований тато — моя дрім тім на вечір. Фільм збирає повні зали в усіх містах України, переповнює емоціями та змушує пишатися власною історією народу.
Мінуси (або якби сказали учні-могилянці в Піроженко — майнуси):
- Акцент зроблено на романтичний лінії сюжету, хоча в описі фільму зазначено що він історичний(!). Багато важливих історичних подій не показано на екрані (це можна вважати ігноруванням історичної цінності?).
- Перед тим як іти на сеанс, обов’язково(!) ознайомтеся з історичними джерелами. Це корисно для загального розвитку і допоможе зрозуміти кінострічку краще, бо більше емоційно насичених моментів аніж діалогів. На досвіді молодшого брата переконалася, що треба було зробити міні-екскурс в історію, адже він відверто не розумів, що коїться.
- Є моменти фільму, які незрозуміло для чого вставили і взагалі знімали. Звісно, політ фантазії і все таке, але історичний фільм має бути більш точним, хіба ні?
Однак, маю зазначити, що плюсів більше. Почнемо з того, що гра акторів на дуже пристойному рівні (якщо врахувати, що українських кінострічок мізерна кількість, тоді це можна вважати діамантом). У фільмі більшість екранного часу відвели чоловікам і про кожну роль можна говорити годинами : чого тільки вартий Муравйов? Або хлопець із хору? У сценах, які знімалися на вулиці, до кадру не потрапило жодне людське творіння сьогодення (тобто антени, кондішини, графіті, кіоски), а костюми підібрані ДУЖЕ влучно, тому атмосфера у фільмі нереальна. До того ж, багацько історично-атмосферних дрібничок, які доповнюють і завершують художню картину. На зустрічі із cast у мене була можливість запитати, скільки з тих доповнень для завершення образів є художніми, і я була здивована, що більшість з них взяті з історичних джерел або мемуарів учасників. Насправді, варто зазначити, що українська кінострічка ВЕРІ емоційна, і перед сеансом треба запастися серветками.
Альона Павленко
На #стільці
Ніжність зими — це холод і наслідки:
Потріскані губи, вітри з Антарктики
Глінтвейн після пар і запарений чай
Сховок удома, перевізник-трамвай.
Ніжність зими — це тепло батарей
Тіні ламп на оголеності твоїх плечей
Ліжко на двох й домінуюча ніч
Заклеїні вікна, кахельна піч.
Валюта цієї зими — теплота речей:
Подаровані рукавиці, згорток біля твоїх грудей
Якщо коротко:
двоє щасливих людей.Віра Ільнитська
Часами здається мені забагато слів,
Якими так мало можна про щось розказати:
А скільки ховається в нашій душі почуттів,
Жодне з яких ми не в змозі комусь передати.
Так багато загублених мрій, побажань та думок
Серед хаосу слів, що таки не змогли пояснити
Як безмежно важлива буває людині любов;
Як пронизливо дме холодний осінній вітерДаша Процишин
Іншу поезію з проекту #стілець можна переглянути в інстаграмі.
Передвісті
Майстер-клас з виготовлення Флейти Дощу
Якщо сірість і мряка за вікном тобi вже остогидла,ти постiйно мрієш про сонечко та тепло і вже навіть відчуваєш, як земля наповнюється водами талих снігів, це свідчить тільки про одне: твоя душа прагне оновлення після довгої зимової повсякденності…
Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА охоче допоможе наблизити прихiд весни і весняного настрою завдяки флейті дощу! Цей унікальний музичний інструмент стане чудовим подарунком собі та близьким,тож приходь на майстер-клас, де кожен матиме змогу відчути себе творцем справжнього мистецтва. Гармонійний настрій і саме ваша унікальна мелодія,а також ведуча Олександра Гринь вже чекають на вас у вівторок, 19 лютого з 14:00 до 17:00 за адресою Глазунова 2/4 (ст.м.Дружби народів). Реєстрація необхідна за посиланням
Лекція «Дотримання гендерного балансу в публічних комунікаціях»
Якщо ви колись замислювались над питанням гендерної нерівності або хочете дізнатись, як дотримуватись балансу в комунікаціях, то на цьому заході ви знайдете відповіді на свої питання.
Лекцію буде проводити експертка з гендерних студій — урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. Тож не пропусти 21 лютого в аудиторії 4–100 о 16:00 за попередньою реєстрацією.
Тренінг “Медіа без упереджень”
19 лютого відбудеться тренінг інформаційно-просвітницького проекту “Медіа без упереджень: слова мають значення”. Олександра Голуб, голова Ліги захисту прав жінок “Гармонія рівних”, висвітлить одну з проблем сучасних медіа та реклами: дискримінація за ознаками статі або етнічної приналежності. Якщо прагнеш досягти високого рівня медіаосвіченості приходь о 16:00 до аудиторії 4–315. Кількість місць обмежена, тому реєструйтесь за лінком.
Публічна лекція бізнес-омбудсмена в Україні Альгірдаса Шемети
19 го лютого о 17:00 на другому поверсi КМЦ пройде лекція бізнес-омбудсмена в Україні Альгірдаса Шемети «Рада бізнес-омбудсмена в Україні: історія успіху, про яку варто знати». На якій слухачі дізнаються про:
- Що таке Рада бізнес-омбудсмена сьогодні: які її ключові досягнення та виклики?
- Що таке Всеукраїнська Мережа Доброчесності та Комплаєнсу (UNIC) та чому ця ініціатива важлива?
- - Чи можливий бізнес без корупції: плани та перспективи Ради бізнес-омбудсмена
- Також бажаючі матимуть можливість задати омбудсменові хвилюючі їх питання.
Вхід вільний, за реєстрацією.
Козацька доба у світовій маскультурі: ревізія ХХ століття
20 лютого о 19.00 у Кіноклубі Могилянки (вул. Набережно-Хрещатицька 27А) відбудеться показ першого українського блокбастеру “Тарас Трясило (або Повість про гаряче серце)”. Також після кінопоказу свою роботу представить автор українського горор-коміксу про козацькі часи “В землю” Ігор Штанько.
А 27 лютого о 18.00 на 2 поверсі КМЦ відбудеться лекцію про степові саги американського письменника Гарольда Лемба, у яких він описує пригоди запорозького козака на ім’я Хлит.
“Quick dive into innovations and start-ups”
20го лютого о 16:30 у культурно-мистецькому центрі НаУКМА пройде лекція на тему “Quick dive into innovations and start-ups”.
Спікер: Марія Погодічева — senior analyst компанії Civitta. Вхід вільний, за попередньою реєстрацією. Зареєструватися можна за посиланням.
Geek quiz
Знаєш про різноманітні фандоми більше ніж усі твої друзі разом взяті? Обожнюєш відеоігри та серіали? Можеш годинами їх обговорювати?
22 лютого відбудеться Geek Quiz, на якому ти зможеш продемонструвати свою обізнаність. Гра проходитиме в командах до чотирьох осіб та матиме форму вікторини. Не бійся страшних завдань, адже організатори обіцяють, що питання будуть легкими та цікавими. Заповнюй реєстраційну форму на участь у події та приходь цієї п’ятниці о 18:00 на другий поверх КМЦ.
Перформанс плейбек-театру “Поза часом”
Плейбек неможливо описати, і жодне відео чи опис методу не надасть тих емоцій, які можна отримати під час перфомансу. І все ж, це театр без сценарію і продуманої програми. Глядач оповідає свої почуття, історії, мрії і часом навіть сни і актори, в режимі онлайн, на сцені показують почуте. Складається певне таїнство між глядацьким залом і акторами. За час виступу, люди присутні на події, стають трошечки ближче один до одного, що формує цікавий простір. Музичний супровід під час перфомансу надає відчуття справжнього театрального дійства, глибина історій глядачів тонкості і незвичності сюжету. Так це і поєднується в процесі, що зветься плейбек.
Звучить таємниче,правда? Якщо ти зацікавлений(а),запрошуємо на перформанс Київського плейбек-театру “Поза часом»! Це унікальний шанс побачити свою історію зі сторони і усвідомити щось нове, виявити в ній нові взаємозв’язки і ресурси. Плейбек допомагає відчути спільність з іншими людьми і створити гарний настрій.Вже в цю середу, 20 лютого, за адресою: м. Київ, Глазунова 2/4 (ст. м. Дружби Народів), Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА, актова зала,о 19:15 розпочнеться неймовірна вистава.В разі виникнення запитань звертайтеся за телефоном:
068 66 98 600 — Ксенія Бруховецька, адміністратор Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА. Реєстрація за посиланням.
Післяслово
Друзі, це був 5-й випуск часопису, і ми вкотре сподіваємося, що вам сподобався цей спудейський контент. Дякуємо всім, хто приклав руку та серце до підготовки #5, зокрема й нашим запрошеним фотографам, Анастасії Коробці, яка поділилася рефлексією з Відня й команді #стілець, з якими ми запустили творчу колаборацію.
Дякуємо вам усім! Зустрінемося за тиждень!
Редакція СВ
