Спудейський вісник #6 (24.02.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Невисоко Шевченко стрибнув
▼
Про можливості
▼
Подорожній, коли ти прийдеш у ШПА…
▼
На старт, увага, руш!
▼
благоДІЙність: зі світлом у світ
▼
Молодь за мир
▼
Вандрівка: Місто яке захоплює
▼
Вандрівка: Париж
▼
Скрипторій: Сліпий убивця
▼
Ілюзіон: Влада
▼
Вісті з УКУ: Розмова про інтермедіальність у мистецтві
▼
На #стільці
▼
Передвісті▼
Післяслово
Переднє слово
Якщо супер коротко — то майже всі статті цього номера про можливості, про шанси, про особистісний ріст, про речі, які йому сприяють, про речі, які надихають, речі, які розширюють кругозір, які змушують виходити із зони комфорту. Цей номер про те, що у світі настільки багатому, цікавому, багатогранному, іще невивченому, іноді незрозумілому, часто нужденному і майже завжди контроверсійному лежати на дивані — просто злочин. Тут буде про широкий (і не дуже) кругозір та те, наскільки сильно той, що «не дуже», може зашкодити. Тут буде про мрії, що здаються недосяжними та нездійсненними. Лише здаються, бо насправді варто просто простягнути руку і схопити. Тут буде про маленькі важливі речі, які у світі маленьких, таки як ми з вами, людей справді вирішують багато і, як-то кажуть, make difference. Тут буде про подорожі, любов до життя, любов до руху. Тут буде багато про що. Тому дивіться самі: читайте, мрійте і нізащо на світі не зупиняйтесь. Нехай світ ловить. А ми будемо бігти ще швидше.
Аріна Кравченко,
головна редакторка «Спудейського вісника»
Вісті
Книга для солдата
Допоможи військовим з Харкова повернути свою бібліотеку. В цій військовій частині служать бійці, що воювали/воюють на Сході.
Принось книжки до бібліотеки Антоновичів(жовтий та червоний простір) з 15 лютого по 15 березня.
Томос
20 лютого у Могилянці відбулася дискусія «Томос для України: очікування, реалії, результати». Спікером події був Ростислав Павленко — випускник і колишній завідувач кафедри політології НаУКМА та чинний директор Національного інституту стратегічних досліджень.
Коротко про головне: для чого ж Україні Томос? Для чого нам автокефальна православна церква?
По-перше, це питання справедливості. Історичної, людської та будь-якої іншої. Цікава картина: до Революції Гідності, за соціологічними дослідженнями, самоідентифікація людей за релігійною ознакою виглядала приблизно таким чином: понад третина (серед них, зокрема — україномовні та патріоти) — Московський Патріархат, менше чверті — Київський Патріархат, один відсоток — УАПЦ, решта — не бачать різниці. (Варто зазначити, що близько 75% українців — православні християни). Після Революції Гідності картина докорінно змінилася: половина — КП, до двадцяти відсотків — МП. Звідси слідує, що більшість українців прагне до незалежності від Московського патріархату (який, в свою чергу, є частиною та підпорядковується Російській православній церкві).
По-друге, це питання безпеки. Протягом останніх п’яти років МП пропагував ненависть та розділення, і хоча зараз, після надання Томосу Україні, визнав Росію агресором, а Крим — українською територією, усім все стало зрозуміло. Не говорячи вже про те, що біля церков МП створювалися склади зброї, що підтверджує співпрацю з країною-агресором.
34 Апостольське правило тлумачиться як право кожного православного народу на свою власну церкву. Серед великих православних держав (якщо не враховувати Молдову та Білорусь) Україна залишалася чи не єдиною державою, яка цієї церкви не мала. Очевидне питання — чи незалежність України виправдана?
Боротьба за автокефальну церкву почалася майже сто років тому, але лише зараз нарешті завершилася перемогою. Статус патріархії віддзеркалює повноту і певні традиції, що зміцнює позиції незалежної Україні на світовій арені, а наявність Томосу ще раз підкреслює нашу свободу і самостійність.
Невисоко Шевченко стрибнув
Багато могилягців (особливо з Трої) неодмінно звернули увагу на виставку, що почалася 10 лютого прямісінько на станції метро «Тараса Шевченка», де відомий український поет приміряв на собі сучасні образи. Художню рефлексію ми залишаємо на Вас, читачі, а нам хотілося б поговорити про більш складні, неоднозначні речі, а саме про дострокове закриття цієї виставки.
Авторам проекту довелося закрити інсталяцію «Квантовий стрибок Шевченка. Метро» раніше зазначеного часу, адже, на жаль, реакція громадськості виявилась неочікуваною.
Цими вихідними витвори мистецтва в прямому сенсі цього слова були атаковані. Спочатку зникло два постери, їхня доля невідома (скоріш за все, вони стали «сувенірами» для істинних «поціновувачів» мистецтва). Але згодом картини були порізані ножем, що підірвало всю виставку.
Ім`я винуватця цього дійства ми називати не будемо (ми ж не жовта преса), хоча воно вже давно відоме.
Проте найбільш шокуючим є не сам акт вандалізму, а його підтримка з боку суспільства. Звісно, більшість людей позитивно оцінили інсталяцію і після її закриття заявили про свою готовність допомогти художникові й Національному музею Тараса Шевченка з її продовженням. Паралельно з цим, значна кількість людей відреагувала на виставку з обуренням і висловила солідарність з «героєм акту вандалізму». Звівши їхні претензії під спільний знаменник, ми отримали тезу: «Ця виставка — паплюження образу народного месії».
Питання присвоєння Шевченкові звання «найгеніальнішого феномену української культури» ми не чіпаємо, тим більше коли воно досі дискусійне. А от повна розбіжність бачень сучасних митців з очікуваннями людей лякає.
Лякає, бо конфронтація виявляється настільки сильною, що призводить до подібних конфліктів. Важливо усвідомлювати, що той самий вандал — то лише один індивід, який своїми діями проілюстрував настрої сотень інших. Навіть зараз на просторах соціальних мереж можна натрапити на схвальні відгуки про акцію «Лазерний різак» (саме так іменують атаку виставки), і їх багато. Дуже багато.
Нам стало цікаво, чому саме «Квантовий стрибок Шевченка» викликав такий резонанс і наскільки часто зустрічаються з таким спротивом, зокрема Національний музей Тараса Шевченка. Тому ми зв`язалися з куратором виставки Анастасією Аболєшевою:
Як відреагувала громадськість на дострокове закриття виставки?
Більшість людей висловлюють підтримку, але рекомендують не здаватися та діяти за принципом теорії розбитих вікон — поновлювати і поновлювати плакати. Багато хто пропонує фінансову підтримку для додрукування, також багато просторів запропонували “прихистити” виставку в себе. Але для нас це не вихід. Зараз ситуація здійснила вже зовсім інший поворот, якого ми не очікували — долучились політичні ігри, судові позови, а головна ідея виставки відійшла кудись у тінь. Тому в планах далі везти проект в інші міста, видати збірку листівок, книгу чи комікс.
Чи бували вже подібні випадки самосуду над «паплюженням образу народного месії»?
На моїй музейній практиці таких ситуацій не було. Певно тому, що мало хто робить такі відкриті й “радикальні” проекти.
Як часто вандалізм торкається діяльності саме Національного музею Тараса Шевченка?
Музей — тихе і спокійне місце для роботи (насправді — ні). Найбільше проблем, гонінь, негативних коментарів й обурливих реакцій, але не вандалізму, ми отримували двічі. Уперше, коли лише перебудовували музей у 2013/14 році, нам закидали спаплюження “духу Шевченка”, руйнування пам’ятки архітектури тощо. Тоді нікого не цікавило, що після ремонту музей отримав сучасний простір на 200 м² для проведення різноманітних виставок та заходів. Ситуація дещо схожа на історію “Театру на Подолі”. Удруге минулого року, коли ми проводили виставку “(Р)еволюція міфу”. Ситуація була подібна до теперішньої — ми зачепили тему кобзарства з “неприйнятної” сторони, не узгодивши своє бачення/розуміння/концепцію проекту з “носіями традиції”. Знову виник конфлікт поколінь між традиційним та сучасним сприйняттям, але до агресії та вандалізму не дійшло.
Отже, конфліктів такого масштабу раніше не спостерігалось. То може вся справа в надмірній епатажності самого художника? Щоб з`ясувати відповідь на це та інші питання ми звернулися до автора тих самих скандальних картин — Олександра Грехова:
Часто виникають конфронтації між баченням художника й очікуваннями людей?
У моїй невеликій практиці — це вперше, але я всього два роки в ілюстрації. Звісно, були якісь негативні відгуки, але їх було близько 1% від усіх. У ситуації з Шевченком цей відсоток піднявся, але все-таки більшість людей розуміє, що це і для чого зроблено.
Як виникла ідея з «переодяганням» Шевченка в сучасні поп-образи?
Випадково, ось скоро рівно два роки як я намалював простий скетч у твіттері, до його дня народження. Полайкали, випустив з ним листівку, але більше тему не розвивав. А через рік натрапив на фотографію Девіда Боуі, де він у своєму впізнаваному образі зі смугами на обличчі. І не знаю, як це працює, але мозок вирішив, що таким же може стати Шевченко, вийти зі свого шаблонного образу. Потім уже додались інші образи.
Яке майбутнє чекає на проект «Квантовий стрибок Шевченка»?
Проект з літа минулого року живе в соціальних мережах. Якщо рахувати з виставкою, яку розгромили, то їх було вже дві. У березні нас запросили в невеликий тур Україною з ним. Від планів не відмовляємось, буде точно три міста: Львів, Вінниця, Житомир. І можливо невелике місто в Донецькій області, думаємо, що і його встигнемо охопити.
Підсумовуючи зібрану нами інформацію можна стверджувати про образ «недоторканності» Тараса Шевченка в українській культурі. Пошук генія для становлення національної самосвідомості — безсумнівно гарна практика. Але у випадку з Кобзарем це набуло викривленої форми (здебільшого через використання образу для досягнення політичних цілей). І це нескладно довести.
Ми знаємо імена багатьох геніїв української культури окрім Тараса Шевченка. Хоч би Іван Франко. Як склалася доля його образу в наш час? Дивно, але вона мало чим відрізняється від долі Кобзаря. Наприклад, у грудні 2017 року Львівський музей Івана Франка став локацією проведення виставки «Franko Laboratorium». Та сама свіжість, та сама сучасність. Навіть більше — самі організатори називали інсталяцію провокативною, адже вона явно йшла врізнобіч з традиційними уявленнями. І де обурення? Де незадоволення? Де лазерні різаки? Тиша.
Це свідчить про те, що культурна увага українців ще й досі не може відійти від Шевченка. Він становить собою приклад для наслідування, хоча мав здати цей пост ще в минулих століттях. Шевченко — причина й одночасно приклад заангажованості української культури. Ми ніяким чином не хочемо і, що важливіше, не можемо поставити під сумнів значимість внеску цього феномену в розвиток українського в цілому. Але ми так само не можемо знехтувати іншими митцями на користь Шевченка.
Кут культурного світогляду українців занадто вузький. Будь-яка спроба поглянути ширше завершується супротивом суспільства. Український опортунізм настільки могутній, що на місці Тараса Шевченка міг бути Фідель Кастро. І його теж називали б національним героєм, бо головне -не оцінювати ситуацію самостійно, а сприймати лише гарну картинку, яку тобі піднесуть на тарілочці. Інакшого виходу з ситуації, окрім як не дивитися на все оточуюче однобічно під прямим кутом, ми на бачимо (може альтернативи взагалі не існує). То може досить?
Ілля Рудійко
UPD. Виставка «Квантовий стрибок Шевченка» була скасована в кількох містах.
Про можливості
Якщо бездіяльність — це не про тебе, якщо ти активний(а), ініціативний(а), повний(а) сил та енергії працювати, вчитися, здобувати досвід, якщо ти давно готовий(а) полишити межі власної зони комфорту далеко позаду, якщо мрієш подорожувати та знайомитися з нереально крутими людьми, якщо маєш одне-єдине питання «як?» — ця стаття для тебе. Могилянці розповіли СВ про свій досвід участі в роботі різноманітних організацій та актуальні можливості, тому читай, долучайся, роби свій внесок та змінюй світ.
European Youth Parliament (Європейський Молодіжний Парламент)
“Я можу годинами говорити про волонтерство та чому вам це потрібно, але спробую зупинитися на невеличкій розповіді про організацію, яка докорінно змінила моє життя, та, як кажуть, made me a better version of myself.
Європейський молодіжний парламент — міжнародна організація, яка існує в 40 країнах Європейського союзу, та ставить за мету заохочення молоді до активної участі в громадському та культурному житті. Заходи, які організовує ЄМП, називають сесіями. Вони можуть мати різну тривалість, але структура завжди залишається однаковою: згуртування команди, робота в комітетах і генеральна асамблея. Перед сесію учасників ділять на комітети (за прикладом тих, що існують в Європейському парламенті), кожен з яких має свою проблему, над якою працює. Під час генеральної асамблеї комітети дискутують, приймають або відхиляють резолюції з рішеннями. Формат сесії дає змогу молодим людям проявити себе у різних ролях: делегата, тренера, журналіста, організатора. Крім того, кожна країна має свій Національний комітет, де є президент, секретар та департаменти. Оскільки організація побудована на демократичних засадах, кожен член ЄМП може претендувати на будь-яку з цих ролей, а вибір відбувається на основі загального голосування офіційних членів.
Моя EYP історія розпочалася з регіональної сесії в Тернополі, потім мене відібрали на національну сесію в Чернігові, де я й зрозуміла остаточно, що Європейський молодіжний парламент — саме те, що я шукала. Із того часу я спробувала багато нових ролей: голови комітету, журналіста, організатора і вкотре пересвідчилася, що зробила правильний вибір. Зараз я працюю в pr-департаменті «ЄМП-Україна», організовую регіональну сесію в Дніпрі ( на яку запрошую вас всіх, буде класно!), а цього березня святкуватиму свій рік в організації під час інтернаціональної сесії в Єревані.
Мені дійсно потрібно дуже багато часу для того, щоб згадати все, що мені дала участь в EYP, але, напевно, найголовніше — це люди. Кожного дня ти спілкуєшся з неймовірними особистостями, які мають купу досягнень, але це не заважає їм бути відкритими, ініціативними та завжди готовими поспілкуватися чи дати пораду. Тут ти можеш знайти саме тих друзів, про яких мрієш: зацікавлених, активних, вільних від стереотипів, тих, які за кілька годин можуть спланувати подорож у будь-який куточок Європи та зробити її незабутньою. ЄМП — це також і про тебе самого, про формування тебе як особистості та навіть професіонала своєї справи. Кожен може знайти тут те, що шукає, якщо має бажання розвиватися та пізнавати.
Наостанок, звертаюсь до тих, хто все ще сумнівається чи варто спробувати. Неважливо, чи хочете ви долучитися до Європейського молодіжного парламенту чи до будь-якої іншої організації (яких існує дуже багато), зробіть це. Залиште свою зону комфорту, побоювання, лінь чи будь-що інше, що заважає вам рухатися вперед. Випробовуйте, шукайте, будьте відкритими до нового, вчіться в інших, отримуйте та віддавайте і будьте щасливими активними людьми, яким є, що сказати цьому світові.”
Тоня Мамбик, ФГН-1
“Емоції та захоплення, які надає EYP неможливо описати словами: їх можна лише відчути на власному досвіді. Вже після першої сесії ти починаєш усвідомлювати, як багато можливостей ти втратив не дізнавшись про організацію раніше. Кожна сесія залишає на тобі слід не лише тому, що ти познайомився з величезною кількістю неймовірних людей із різноманітних куточків континенту, а й тому, що емоції, які ти отримуєш від обговорення теми, знаходження консенсусу, підготовки резолюції та її захисту на генеральній асамблеї залишаться з тобою надовго. Неймовірна кількість челенджів, нових знайомств та подорожі до різних країн Європи, кожна з яких має свою культуру, традиції та історію допомагають розширити власний світогляд та отримати цінні комунікативні навички.”
Іван Бовтач, ФЕН-1
Європейський Молодіжний Парламент — це унікальна освітня програма, яка об’єднує молодь з усіх країн Європи з метою обговорення у формі парламентського засідання проблем, які є актуальними як для європейського, так і для світового суспільства. ЄМП збирає вже понад 50 000 учасників та функціонує в 40 країнах Європи як мережа незалежних організацій, очолюваних молоддю і створених для неї. Сьогодні ЄМП є однією з найбільших європейських платформ для політичних дебатів, міжкультурних зустрічей, громадянської освіти та обміну ідеями серед молодого покоління.
Для мене особисто, ЄМП — це частина мене, це подія, яка поділила життя на “до ЄМП” та “після ЄМП”. Організація дає мотивацію постійно рухатися вперед, робити зміни як на локальному, так і на глобальному рівні. ЄМП — це родина найближчих друзів, де нема місця дискримінації та утискам, де кожен може бути собою та реалізовувати свої здібності й ідеї. Вона допомогає розвиватися як академічно, так і особисто, надає можливість подорожувати в різні країни, обмінюватися культурним досвідом та створювати мережу контактів, які стануть в пригоді сучасній активній молоді.
Руслана Гнатченко, ФСНСТ-2
Центр Громадянських Свобод (Center for Civil Liberties)
“Я прийшла в групу громадського спостереження “ОЗОН” (Центру громадянських свобод) уже після Майдану тому, що саме ця організація і її ініціативи дали мені відповідь на питання: що я можу зробити, щоб побачене мною 18–20 лютого більше ніколи не повторилося? Спочатку я волонтерила тут, а згодом мене взяли на роботу. Сьогодні я координатор проектів, контролюю роботу групи спостерігачів за судами та діями поліції, а також працюю з волонтерами усієї організації.
Сам Центр існує з 2007 року, є однією із найвпливовіших правозахисних організацій в Україні і загалом знайомий широкій публіці за своїми ініціативами: Євромайдан SOS, #SaveOlegSentsov, платформа “Правозахисний порядок денний”, Київська школа з прав людини та демократії та група “ОЗОН”.
Волонтери ЦГС допомагають нам створити середовище зростання нового покоління правозахисників. До нас приєднуються всі, хто хоче змінювати країну, поширювати принципи прав людини, контролювати органи влади та захищати інших.
І це дуже важливо, що ми дійсно вкладаємо дуже багато зусиль, щоб влити “нову кров” у наше середовище, бо тільки так ми можемо говорити про справжній правозахисний рух в Україні, а не збірку 5–6 організацій по 10 людей, які займаються вузькими темами.
Наші волонтери організовують освітні заходи, беруть участь в громадському спостереженні, ведуть наші сторінки в соціальних мережах, проводять аналітичну та дизайнерську роботу та багато всього іншого. У нас завжди є багато завдань по кожному напрямку, і робота в офісі ніколи не зупиняється. Також волонтери подорожують з нами у відрядження в інші міста та країни, ми допомагаємо їм знайти перше місце роботи чи стажування, пишемо рекомендаційні листи до місця навчання і роботи, запрошуємо на закриті заходи в органи влади (так, ми часто гуляємо під куполом Верховної ради).
Для багатьох волонтерство у нас — це можливість побачити, яку роботу роблять охоронці прав людини в Україні, а також справді долучитися до них, підтримуючи полонених на Донбасі, політв’язнів Кремля, незаконно затриманих протестувальників чи інших людей, які зіштовхнулися з порушенням своїх прав.
Цих порушень ще дуже багато — тож всі можуть зробити свій внесок, щоб вирівняти рівень справедливості.”
Любов Галаган, ФГН МП-2
“Часом, коли я маю вільний день, ранок чи вечір, я відчуваю, що мені цікавіше було б сходити на моніторинг мирного зібрання чи до суду, аніж, приміром, до кінотеатру. І не лише тому, що це безкоштовно. Коли ти монітор — ти спостерігаєш картинку, якою вона є, часто вона рухома та динамічна, ти дивишся її дійсно як фільм. Цей досвід близький до одного з видів медитації — віпасани, що в перекладі з палі означає “бачити реальність якою вона є”. Як медитація провокує викорчовування особистих, інколи вже забутих, ресентиментів, так само працює і громадський моніторинг — лише для тіла міста, країни, громадянського суспільства. Нині ми спостерігаємо з одного боку страшну картину — за останні вже майже 5 років грунтовно мало що змінилось: корупційного суду немає, окремі поліцейські продовжують бити та принижувати, судові розгляди тривають роками (якщо не декадами), у тому числі і зі справ Майдану, у місцях несвободи люди піддаються катуванням і список цей може бути продовженим. З іншого боку, як мені видається, за останні два роки громадянська свідомість зросла і продовжує зростати: з’являється все більше організацій, що ставлять собі за мету захист прав людини, і мають підтримку міжнародних організацій, вони працюють активно та взаємодіють одне з одним для більшої ефективності, вони запрошують молодь і діляться своїми знаннями та досвідом. Техніка моніторингу — це першочерговий крок у кейсі нашої країни. Тому я відчуваю, що моє волонтерство у групі громадського спостереження є важливим тут і тепер, я не відчуджена від власної діяльності, а для мене це найголовніше. Крім того, ОЗОН — це метаінклюзивне середовище, це велика комуна, де тобі завжди раді і ти радий іншим, у цій комуні кожен унікальний, має свій власний досвід, своє експертне знання, і навіть свій погляд на те чи інше явище, що дуже важливо, адже ми притримуємося принципу об’єктивності та неупередженості”.
Наталя Дерев’янко, ФГН МП-1
CACTUS (Community ACTion Ukrainian Style)
“CACTUS розшифровується як Community Action Ukrainian Style; це англомовна молодіжна ГО, яка вже 10 років займається втіленням соціально-орієнтованих та освітніх проектів.
Я долучилася до них у 2015 році під час Всеукраїнського Форуму; згодом почала викладати на одноденних семінарах, а зараз — голова відділу піару та медіа. Оскільки КАКТУС працює з підлітками з усієї України, це дало мені можливість подорожувати під час наших заходів; щовихідних ми їздимо у нові школи, і з різницею в тиждень ти можеш опинитися в Маріуполі або Ужгороді. Щороку ми проводимо одноденні семінари протягом весняного семестру, а влітку збираємося в Тернополі задля організації 10-денного Форуму. Тут ми обговорюємо незвичні для учасників теми (проджект менеджмент, громадська активність, сексуальна освіта, психологія), а також знайомимо їх з представниками різних ГО, які згодом надихають їх на втілення власних локальних проектів.
КАКТУС-команда складається зі студентів; вони можуть поєднувати волонтерство з навчанням, а також покращувати свої професійні навички. Наприклад, мені вдалося ближче познайомитися з маркетингом ще до вступу на цю спеціальність, адже я розробляла контент-план для наших профілів у соціальних медіа та мала справу з фото- та відеоматеріалами. Цього року я керувала інтернів, які хочуть долучитися до діяльності КАКТУСу; такі курси проводилися також у відділах фандрейзингу, управління людськими ресурсами та контенту.
Українська освіта дуже стрімко розвивається, а такі ГО як КАКТУС задають темп цьому руху. Концепція «від молоді до молоді», як на мене, є найефективнішим засобом заохочення до всебічного розвитку.”
Яна Поліщук, ФЕН-2
Аріна Кравченко
Тоня Мамбик
Подорожній, коли ти прийдеш у ШПА…
Як би ми добре не знали Могилянку, якими б упевненими ми не були в тому, що справді її знаємо, усе одно будуть речі цікаві, проте не достатньо відомі широкому загалу. Речі, про які варто говорити, до яких варто долучатися. Однією з таких речей є ШПА – Школа політичної аналітики. Тож цього тижня саме про ШПА, її напрямки діяльності, перспективи росту й розвитку ми з Данилом Метельським та Антоном Сусловим й говорили.
А було все так:
Данило: Привіт, мене звати Данило. Я студент четвертого курсу кафедри політології і я адміністратор-комунікатор (або менеджер з комунікації) Школи політичної аналітики.
Антон: Мене звати Антон Суслов. Я помічник директора Школи політичної аналітики та організаційний менеджер.
Данило: Сьогодні ми намагатимемось Вам розповісти про Школу політичної аналітики, що це таке, що це за цікава кімнатка і що тут насправді відбувається. І завжди чекаємо, як то кажуть, друзів у гості.
Антон: Школа політичної аналітики була утворена на початку 2000-х років за ініціативи групи студентів і викладачів як така собі платформа для використання своїх набутих теоретичних знань у межах програми з політології, використання цих знань при аналізі реальних подій в Україні. До цієї групи ініціаторів увійшов Олексій Грань та люди, які вже, так би мовити, залишились в історії ШПА, але зараз не залучені активно, проте пов`язані з Могилянкою. Наприклад, Ростислав Павленко, який зараз очолює Інститут стратегічних досліджень, Сергій Кисельов, який зараз викладає в нас на кафедрі (і також до речі працює в Інституті стратегічних досліджень) та інші. Так от з`явилась ця ідея. ШПА розвивалась. На певному етапі, це цікавий факт, команда ШПА настільки розрослась і настільки виокремився такий специфічний напрям як енергетична політика, що власне від ШПА відколовся ще один аналітичний центр, який зараз дуже успішно працює в Україні й спеціалізується на питаннях енергетики. Це Діксі Груп. І власне, переходячи вже до нової історії, 2015 року. Перед цим ШПА припинила свою реальну діяльність. А от якраз 2015 року, коли очільником ШПА став Максим Володимирович Яковлєв…
Данило: Він дуже відомий у середовищі викладачів і лекторів Української академії лідерства. Йому передали правління, і він став директором Школи політичної аналітики. Головою правління залишився Олексій Васильович Грань. По факту, якщо звернути увагу на історію і на попередні кадри, можна побачити, що ШПА – це кузня кадрів, яка допомагає розвинутися і в майбутньому потім організувати щось своє і, як ми кажемо, знайти своє місце у світі.
Антон: Я б сказав не просто у світі, а під сонцем.
Данило: На сьогодні ШПА вже переродилася, вона має новий етап, і сьогодні це вже аналітичний центр при Могилянці. За підтримки Міжнародного фонду Відродження нами був отриманий інституційний грант, завдяки якому ми можемо розповсюджувати і продовжувати наше дослідження, на яке ми плануємо в майбутньому долучати також студентів.
Аріна: Яке саме дослідження?
Антон: У нас є кілька встановлених і закріплених у стратегічному плані тематичних напрямків досліджень. Перше – це протидія популізму, тому що ця проблема дуже актуальна не тільки в Україні, а й в усьому світі. Так би мовити, аби вписувати українські проблеми в світовий контекст. Це дуже корисно. Плюс сама протидія є необхідною, тому що ми вже бачимо, як в інших державах популісти приходять до влади, спекулюючи думкою населення. Особливо зараз ідуть президентські й парламентські вибори, наступного року місцеві вибори, тому в цей виборчий період це особливо гостро для України. Друга тема – це така ідеологія як «русский мир». Тому що, незважаючи на те, що з 2014 року триває збройна агресія Російської Федерації, усе одно вплив цієї ідеології залишається в Україні. І, знову ж таки, попри певні дії української влади з викорінення цієї концепції в українському суспільстві, вона все одно продовжує впливати. Тому, відповідно, її треба досліджувати і розуміти. І це окремий акцент наших досліджень – механізми поширення ідеї «русского мира». Третя тема - це ідеологіча реінтеграція Криму та Донбасу. Тому що це те, що у всіх болить. І начебто багато людей шукають легких шляхів. А як казав засновник ШПА Ростислав Павленко: «Легкі рішення не працюють». Тому й треба шукати системних рішень цієї проблеми. Також у нас є такий напрям, як український погляд на внутрішньополітичні події в Росії. Треба розуміти, що відбувається в країні, яка веде проти нас війну. Тому що, якщо ми хочемо ефективно протидіяти її впливу, маємо розуміти всі внутрішні процеси. І в нас є така специфічна тема як дослідження неформальних молодіжних освітніх практик. Тому що ми, власне, розташовані в університеті, у нас молодий колектив. Це стосується не університетської освіти, а різних неформальних освітніх проектів, яких зараз дуже-дуже багато. Зокрема, це в контексті реінтеграційних процесів і протидії популізму, бо треба працювати з молоддю. Відповідно, треба досліджувати, як з нею працюють в більш успішних державах, або в державах, які мають теж конфлікти збройні або ідеологічні. І тому, аби ростити свідому і найголовніше з критичним мисленням молодь.
Данило: Насправді, ШПА має 8 основних тем, їх можна подивитися у нас на офіційному сайті. Там повністю є про це розділ. Це ті теми, якими ми займаємося. Ми завжди раді будемо прийняти, проконсультувати студентів, які зацікавлені темою. На майбутнє ми навіть вже плануємо розробити невеличку школу аналітики, де ми будемо вчити студентів написанню правильної аналітики. Незважаючи на це, можна сказати, що ШПА має теж таке невелике досягнення на сьогодні: ми керуємо один проект «Виборча рада UA». Насправді, «Виборча рада» - це колективна ініціатива, яка об`єднує на волонтерській основі представників різних сфер українського суспільства: науки, освіти, експертного середовища, ЗМІ, культури та бізнесу. Іншими словами, це «leader opinion makers», які об`єдналися заради того, щоб зробити незаангажований вибір кандидата, який буде кращий для України. Вони зробили опитувальник, розробили запитання для кандидатів і вже, наскільки відомо, розіслали. Ну і звісно не треба забувати, що не так давно ми підписали меморандум, завдяки якому ми отримуємо підтримку з боку Міністерства інформаційної політики та будемо проводити дослідження на тему окупованого Донбасу. Дослідження лідерів думок, дослідження соціальних мереж.
Антон: Оскільки в нас, як я вже сказав, молода організація в плані кадрового складу, то ми намагаємось проводити дослідження в таких не зовсім стандартних сферах. Здавалося б, всі говорять про «русский мир» або про ті проблеми, які є на Донбасі і в Криму. Але от наприклад, одне з тих досліджень, яке ми реалізовуємо разом з Міністерством інформаційної політики, воно полягає в дослідженні сторінок так званих органів влади псевдореспублік ДНР і ЛНР в соціальних мережах. Тому що, наскільки ми знаємо, ніхто такого не проводив. А такий попередній аналіз показав, що вони, уявіть собі, мають сторінки і аккаунти в Інста, ФБ, і ніхто їх не блокує. Разом з тим ми свідомі, що ось ці республіки використовують такі сторінки так само для комунікації з молодою аудиторією. І тому корисно розуміти, як вони працюють з молоддю там, аби ефективно протидіяти, розуміти, які меседжі ми маємо (ми я маю на увазі українська влада, і так само українське громадянське суспільство) нести людям, які проживають на тій території, зокрема молоді.
Данило: Насправді ми ще хочемо розкрити невелику таємницю. Ми вже найближчим часом плануємо реалізувати проект по роботі з волонтерами. Саму суть проекту ми будемо описувати пізніше, але приблизно її можна описати тим, що ми хочемо залучати студентів до написання аналітики, до створення відеоматеріалів, до створення заходів, які допоможуть їм краще пізнати, що таке аналітика, як її писати, як не зробити певні помилки. Яким чином взагалі все функціонує. Поки опрацьовано декілька відділів, де будуть залучені самі студенти. Зараз ми розмовляємо з адміністрацією, щоб за це ми могли спокійно виписувати години стажування. І таким чином ті студенти, які будуть залучені до ШПА, зможуть у вигляді бонусів отримувати як мінімум досвід, години стажування. Якщо це студенти політології і міжнародних відносин, вони можуть отримати це як практику. Але треба одразу зазначити, що у нас не буде халяви, але це буде круто. Програма дуже класна. Плюс участь в тренінгах. І не треба забувати, що ШПА – це кузня кадрів, тому ті студенти, які будуть активно себе проявляти, для них це буде класний старт, щоб у майбутньому реалізувати себе в політиці.
Аріна: Ну а який механізм залучення?
Данило: Коли буде реалізовуватися проект, який буде вже найближчим часом, відбір буде проводитися в декілька етапів. Перший – це анкетування. Ми будемо розсилати по всім каналам, через студентське самоврядування повідомлятимемо, що відбувається відбір. Потім будемо читати те, що люди писатимуть в цих анкетах. Вони самі будуть обирати свій напрям, тематику досліджень. Ми насправді вже проводили подібне для перших волонтерів, ми зібрали їх нормальну кількість. Але більшість, на жаль, ми по факту не встигли залучити. Але зараз ми прописали програму хочемо залучити значну масу. Після того буде співбесіда з представниками різних відділів. Будемо дивитися їхні здібності. Це не страшно, не треба боятися, не буде ніяких тестів. Це буде банальна співбесіда і все. І після цього будемо оголошувати результати і працювати, бо роботи дуже багато. Особливо на весну-літо очікується величезний фронт роботи. Як мінімум, можна вважати, що є ідеї для реалізації проектів в різних регіонах, завдяки яким можна познайомитися з різними людьми. Тому, якщо хочете отримати класний досвід – ми можемо вам допомогти.
Аріна Кравченко
Ілля Рудійко
На старт, увага, руш!
Новомодне слово «стартап» сьогодні лунає ледь не з кожних дверей. Щодня десь з’являється черговий стартапер, який заробляє черговий мільйон. То що ж це за магічний спосіб легкого прибутку? І чи справді все так просто? Відповідь на ці запитання дала випускниця КМА Марія Погодічева, а нині старший аналітик міжнародної консалтингової компанії CIVITTA, на лекції «Quick dive into innovations and start-ups».
Слово «стартап» походить від англійського поняття start up — «запускати» — і означає щойно створену або що ще знаходиться в процесі створення компанію. Стартап є одним із видів інновацій, основна мета яких — створити на ринку щось нове, змусити його працювати та перемогти в конкуренції за клієнта.
Два слова, про які треба пам’ятати, починаючи створювати власний стартап: швидкість і небезпека. Фахівці кажуть, що хороший стартап росте на 5–7% за тиждень, а дуже хороший — на 10%. Це справді швидко, хоча в Україні цей показник значно нижчий: у середньому приріст складає 10% за рік.
До речі, середній вік успішного стартапера — 45 років. Марія пояснює, що дуже рідко молодим підприємцям усміхається вдача з першого разу, тому доводиться пробувати ще і ще, з часом приходить досвід і вміння правильно розпоряджатися грішми, а зрештою і той самий «мільйон».
Ловіть 8 Tips для успішного стартапу:
1) Не бійтеся. Страх ділу не допоможе, тому важливо вже з перших секунд вірити в перемогу.
2) Знайдіть хорошу команду. Достатньо навіть двох людей: того, хто знає, як робити, і того, хто знає, як продати.
3) Використовуйте LEAN approach (два основні принципи: постійне поліпшення і повага до людей).
4) Більше позитиву.
5) Не зупиняйтеся.
6) …
7) Зафейліть.
8) Повторюйте, поки не вийде.
Як бачимо, не все так легко і прибутково, як нам здається. За статистикою, 90% (!) стартапів провалюються. Чому ж так? Марія виділяє декілька причин:
- не було знайдено проблему, яку потрібно вирішити; проблеми не існувало
Іншими словами, ви створили щось класне, але це нікому не потрібно.
- погана команда
Топ-маркетолог і топ-інженер зібралися, створили, але забули про юриста в команді й не отримали патент.
- закрилося вікно інновацій
Поки ви мудрували і працювали, це перестало бути актуальним.
Що робити для того, щоб потрапити в стартап?
Стукайте — і вам відчинять.
Багато українських стартапів шукають компаньйонів. Люди завжди потрібні, однак будьте готові до того, що на початкових етапах доведеться волонтерити й працювати за безцінь. Також можна ходити на хакатони — заходи, під час яких спеціалісти з різних галузей інтенсивно і згуртовано разом працюють над розв’язанням якоїсь проблеми. А ще Марія згадує такий ресурс, як Воркселератор — веб-сервіс для пошуку роботи в креативних галузях, на якому можна запропонувати свої послуги та знайти однодумців.
Ось такі вони — стартапи. Тут, поруч з нами, в Україні. Тому пірнайте! І нехай успіх завжди буде з вами!
Ольга Гунявая
благоДІЙність: зі світлом у світ
Її звати Ткаленко Євангеліна, вона студентка 1-го року навчання ФСНСТ, і те, що робить ця юна дівчина, варте поваги та величезного “дякую” від могилянської спільноти та світу загалом. За досить відомим на просторах Могилянки благодійним проектом від ФСНСТ (fssst_charity) стоїть еталон чуйності та гуманного світосприйняття – студентка, котра знає, що є важливим і як це, робити світ трохи кращим та світлішим.
Проект “fssst_charity” спрямований на допомогу та психологічну підтримку дітей із фізичними вадами. Наразі могилянці допомогають школі-інтернату для сліпих дітей №5, куди вже було здійснено 2 візити.
“Безперечно, я не маю достатньо, аби взяти інтернат під власну опіку, однак знаю, що увага та свіжі враження – те, що ми завжди привозимо дітлахам, - високо цінується. Я не очікую всесвітнього визнання, але тихеньке “дякую” та легкий потиск маленької руки для мене – знак, що я рухаюся у правильному напрямку – тому, що змінює світ на краще”, - усміхається Єва.
17 числа, минулої неділі, студенти ФСНСТ та головний спонсор проекту Алан Девіс – американець, котрий долучився до молодіжної ініціативи, – вдруге відвідали вихованців інтернату. Подарунки, смаколики та чай, майстер-класи, щирі дитячі усмішки та балачки про все на світі – ось, що подарувала одна з найтепліших зимніх неділь року.
“Чи важко вам їздити до таких місць?” - запитуюся я, бо не розумію, наскільки сильною треба бути людиною, аби сприймати це без сліз на очах.
“Важко пояснити малій дитині, котра не бачить, та відчуває, що ти сумуєш або плачеш, чому тобі, здоровій та щасливій людині, так нелегко на все це дивитися. Вони радіють, сміються, танцюють, співають, смакують життя похвилинно, ми, знітившись в актовій залі, котру для нас прикрасили, роздумуємо над тим, що є головним у цьому світі. Звичайно, ми плачемо, це боляче й тяжко, але все, що ми наразі можемо зробити для цих дітей, - робимо, і робимо це свідомо”, - розповідає Лугініна Катерина, студентка ФСНСТ-1.
Могилянка має знати своїх героїв – тих, хто поза її межами, несе світло та добро у світ у той скрутний час, коли вони найбільше потрібні.
Ти також можеш стати частинкою цього надихаючого благодійного проекту – для цього достатньо написати/позвонити Єві (+380504442986).
Подаруй світло – долучайся до студентської ініціативи!
Юлія Скарлат
Молодь за мир
«МЗМ» або «Як зробити світ кращим не маючи суперздібностей?»
Не знаю як хто, але персонально я завжди ставився до благодійних організацій із недовірою. Ну знаєте, розуміння того, що людина егоцентрична від природи трошечки неймовірно дисонує з поняттям альтруїзму як такого. Ще й постійні випадки із шахрайством під егідою благодійності підливають олії до вогню. І от нещодавно, коли мені випала нагода побачити одну з цих організацій із середини, я ледь не луснув від скепсису. Але ризикнув та розвідав, що там до чого. І знаєте що? Ось що з того вийшло…
Спочатку декілька слів про саму організацію. Ім’я їй МЗМ – «Молодь за мир». Її мета – створити світ, сповнений миру, любові, добра та щасливих людей, забезпечених усім необхідним для гідного життя. МЗМ вже декілька років має точку в Могилянці і доволі успішно функціонує силами спудеїв та спудейок. Час від часу вони влаштовують щось грандіозне (як, наприклад, Global Friendship day на минулий Гелуїн на третьому поверсі КМЦ), проте частіше за все їхня діяльність непомітна для пересічного могилянця. Але насправді…
Кожен четвер, десь о 16:30, учасники МЗМ збираються в Білому просторі і… Роблять бутерброди, щоб потім роздавати їх бідним та безхатькам. Так. Без розголосу, без пафосу, без нагород і фанфар. Просто збираються, спілкуються та роблять чай із бутербродами.
Після цього всі разом йдуть до парку на Контрактовій, де їх вже зазвичай чекають та роздають цю їжу тим, хто цього потребує. Це називається «роздача». Нічого екстраординарного на перший погляд, але… Ці люди непросто там збираються. Вони спілкуються одне з одним. Жартують, обмінюються новинами, обговорюють політичну ситуацію в країні…
«Вони вже як сім’я. Часом вони навіть займають одне одному місця, якщо хтось раптом спізнюється. Це і є головна мета таких роздач: не просто допомогти безхатькам ресурсами, а здружити їх, допомогти спілкуватись одне з одним…» - Ніколь Катемкарій, учасниця МЗМ.
«Насправді, суть навіть не в бутербродах, а в розмовах. Ментальна допомога – от чого вони потребують в першу чергу. Ми спілкуємось з ними, слухаємо їхні історії, розповідаємо свої, і всі щасливі...»- Дара, учасниця МЗМ.
«…Перш за все, приємне спілкування. Дівчатка й хлопці дуже гарні. Це не смійтеся, це 50 на 50. Інколи буває не вистачає їжі, а ти поспілкувався і тобі вже добре...» - пан Олександр, учасник роздачі.
Крім того, ці люди… Абсолютно адекватні. Спокійно чекають в черзі, поки їм хтось дасть бутерброд. Жодних бійок, лайок, драми чи чогось подібного. Усі щиро вдячні та із розумінням відносяться одне до одного. Персонально мене це неймовірно вразило – як купка людей із спільною долею реально поводить себе ніби сім’я.
Наступного дня, в п’ятницю, мене запросили на Global Friendship day №2. Захід відбувався поза стінами КМА, в приміщенні МЗМ на Хрещатику, проте там було багатенько людей з нашої Alma Mater. А ще з Сомалі та Індії. Усі дружно спілкувались про дрібнички зі студентського життя, культурні відмінності, сенс життя тощо. Після цього перейшли до зали, де й проводилась офіційна частина. Усі співали пісень, слухали виступи запрошених спікерів.
Відверто кажучи, мені сподобалось те, що я бачив протягом цих двох заходів. Серед люду в МЗМ панує якась своя, особлива атмосфера. І хоч у всіх різні цілі в цьому житті, і хоч всі вони потрапили в МЗМ різними шляхами (декого затягли родичі-знайомі-колишні, дехто натрапляв випадково, а хтось взагалі спочатку мав виключно корисливі цілі) їх всіх єднає одне – небайдужість. До людських доль, одне до одного, до самих себе.
А зараз – підбірка з актуальних питань щодо МЗМ:
Чи не важко суміщати навчання й волонтерство?
“Ні, насправді не важко… Ніяких ускладнень з цим не було. На щастя, розклад дозволяв…» - Тетяна, випускниця КМА, магістр соціальних наук, учасниця МЗМ.
«Ні, взагалі не важко. Все відбувається ввечері, тому жодних проблем.» – Олег Шнайдер, ФСНСТ-2, учасниця МЗМ.
«Ні, бо в МЗМ ніхто не вимагає постійного залучення. Ти завжди витрачаєш стільки часу, скільки можеш і хочеш. Тому у важкі часи можна відключатись… Але зазвичай всі рано чи пізно повертаються…» - Ніколь Катемкарій, учасниця МЗМ.
Що спонукає тебе залишатись тут, в МЗМ?
«Напевне, відчуття правильності? І наповненості? Я просто думаю, що це правильно, а ще це підіймає мені настрій і викликає посмішку… Саме тому я й тут….» - Тімур Афанасьєф, ФСНСТ-1, учасник МЗМ.
«Мені здається, це те, що люди мають робити…» – Олег Шнайдер, ФСНСТ-2, учасниця МЗМ.
«Це є обов’язковою частиною мого життя. Це не просто активність. Це справді те, що мені подобається… Я приходжу сюди і одразу знаю, що мені буде з ким поспілкуватися…» - Ніколь Катемкарій, учасниця МЗМ.
Як до вас доєднатись?
«В спільноті говорять, що якщо ти прийшов сюди хоча б раз, і прийшов щиро – ти вже член спільноти…» - Тетяна, випускниця КМА, магістр соціальних наук.
«Будь-хто, хто прийшов на захід МЗМ, має право вважати себе учасником МЗМ» - Інтернет.
Які емоції виникають під час волонтерства?
«Це почуття щастя, задоволення… І да, тепла, напевне…» - Ніколь Катемкарій, учасниця МЗМ.
«В принципі, це якусь виконання обов’язку перед суспільством…» - Дара, учасниця МЗМ.
«Дуже різні емоції. Не завжди позитивні. Велика спільнота – це не завжди якісь класні штуки. Це… Дуже багато людей. І всі люди дуже різні… І ми говоримо, що спільнота – то про дружбу, то про мир, що ми творимо разом. Але… Всі люди різні. Тому і емоції різні. Часом бува прийдеш сюди позитивно заряджена, а підеш в негативі. Часом – навпаки. Після спілкування заряджаєшся позитивом… » - Тетяна, випускниця КМА, магістр соціальних наук.
Всі вони – звичайнісінькі люди, такі як ми з вами. Але вони творять добро. Регулярно. І ці здавалося б краплинки у вигляді бутербродів та щирої моральної підтримки важать для декого більше, за цілі океани порожніх холодних слів підтримки від всього суспільства… І якщо таких краплинок ставатиме все більше і більше, то хтозна, може, й ця утопічна мета МЗМ колись стане бодай близькою до реальності? Може, колись мир серед людства буде втілений в життя? Усе в наших з вами руках. І хоч часом під егідою волонтерства відбуваються шахрайства та задоволення его… Поки існують такі організації як Молодь за мир, не можна втрачати віру в існування альтруїзму.
П.С. Молодь за мир завжди рада новим учасникам – приходьте до БП в четвер о 16:30 – ви завжди знайдете дружню компанію для спілкування.
П.П.С. МЗМ знаходиться на майже повному самоутриманні. Тому вони завжди раді внескам як трудовим, так і матеріальним.
П.П.П.С Час від часу МЗМ проводить цікаві заходи. Слідкуйте за ними, щоб нічого не проґавити.
П.П.П.П.С. Ходять чутки, що як тільки могилянську філію МЗМ оформлять як СО – за участь почнуть нараховувати години відпрацювання… Та я вам нічого не казав.
Ярослав Шевель
Вандрівка
Місто яке захоплює
Менш за все я чекала, що мене по-справжньому здивує Прага. Що мені буде там супер-затишно, тепло, весело й найголовніше — спокійно. Здавалось би, нащо шукати спокій в подорожах? Це має врізатися в пам’ять, бути чимось шаленим, яскравим, новим. Але ж я, натомість, в кожному новому місті шукаю гармонію, відшукую відповіді на питання — наскільки це місто моє.
Прага вибухнула для мене великою кількістю людей, неочікувано — навіть у лютому. Ми приїхали в місто у п’ятницю, а нас одразу обійняла п’янка веселість оточуючих, сміх, гамір і розслаблена атмосфера. У суботу і неділю люди все ще пливли вулицями-артеріями, досліджуючи старовинну архітектуру міста і алеї з крамницями. Карлів міст, здається, щодня тримає на собі сотні й тисячі людей одночасно. Попри описане, така кількість людей зовсім не тисне, ти навпаки відчуваєш себе чимось спорідненим з ними.
Набережні, вилизані сонцем, наповнені усміхненими перехожими; кораблі тихенько рухаються вздовж Влтави. Кав’ярні гріють тебе свіжеобсмаженою кавою, ти ласуєш місцевим медовиком і посміхаєшся песику, що перебирає лапками разом з хазяйкою за вікном.
Навіть не думаєш про громадський транспорт: твої мартінси вже звикли до бруківки під ними і кілометрів повз красиві будиночки, собори і замки.
Прага настільки неочікувано романтична, що закохує в саму себе. Підіймаєшся на вершину лівого берегу, а там кав’ярня, де з літнього майданчика відкривається неймовірний краєвид. Вечоріє, а місто вдягає таємничий туман і вмикає вогники. Ходиш і наче мріливо танцюєш з містом.
Бар обираєш не за порадою гугл-мап, а питаєш в місцевих. Або ж під час ранкової прогулянки помічаєш ну зовсім локальний заклад, у який обіцяєш повернутися після того, як ноги відмовлять більше марафонити. І приходиш, а там — душа міста. Не туристичного, а тобою відшуканого, справжнього. Дегустуєш празьке пиво і намагаєшся вивчити дві-три фрази чеською. Говориш українською, часто розуміють — слов’янська єдність. А іноді губишся серед мов туристів, тоді й зникає кудись чеська. Втікає, мабуть, до локальних пабів.
Анастасія Коробка
Вандрівка
Париж
Париж. Про що ви думаєте, коли чуєте це слово? Берети та багети, Ейфелева Вежа? А, може, чарівна мова і надзвичайна архітектура? Що б не було у вас в голові — забудьте. Якщо їдете в Париж — забудьте взагалі все, що знали, їдьте з відкритим серцем і закохуйтесь. Ніякі фотографії з Мона Лізою не зможуть передати вам те відчуття, що ви отримуєте, коли потрапляєте в це надзвичайне місто. Забудьте романтичні мелодії та чорно-біле кіно, поїдьте і занурьтесь у цю веселку культур, мов, видів і людей. Не розчаруєтесь ;)
Я, наприклад, залишила в Парижі навушники, 70 євро і своє серце, а привезла з собою тисячі спогадів і поради спеціально для вас: що подивитися, як дістатися та як не витратити стипендію за останні три місяці в один день.
1) Як потрапити туди?
Летіть з рюкзаком за плечима, летіть дешево — шукайте квиточки за декілька місяців, знайти можна все! Вам допоможе скайсканер, або будь-який інший сервіс для дешевих перельотів.
Не бійтеся пересадок у Польщі, закачайте серіал, що давно хотіли подивитися, гуляйте містом, насолоджуйтесь подорожжю. Якщо прилітаєте в Бове (туди зазвичай прямують Райнейр та Візейр), будьте готові їхати до Парижу автобусом (15є), або Бла-бла-каром.
Летіть самі, або з друзями, або з коханими, головне — відчуйте місто на повну.
2) Як жити?
Airbnb та хостели вже нікого не здивують, але моя порада — залишіться на квартирі в знайомих-знайомих-знайомих-двоюрідної тітки третьої бабці. Відчуйте щастя життя у малесеньких кімнатках. Спілкуйтесь. Люди в Парижі — це щось неймовірне. Незнання французської не прокатить за відмовку, за всю мою подорож лише одного разу потрібно було пояснювати прохання грою “Крокодил”, завжди поруч знаходилися люди, що розуміли англійську і були готові допомогти. Пам’ятайте, посмішка — міжнародна валюта. Знайомтесь. Найчарівніше морозиво в Парижі я знайшла за допомогою дівчини, яку випадково лайкнула в місцевому Тіндері (і воно було прекрасне).
3) Wi-Fi?
Ну, по-перше, тут він не Вай-Фай, а Ві-Фі, а по-друге його реально знайти усюди. Макдональнси — ваші найкращі друзі, з ними парки та музеї, біля котрих щось ловить, і навіть нормально ловить! Але пропоную вам відключитися, знайти паперову карту міста, карту метро і питати людей навколо, не забуваючи вставляти “Єкскьюзе Муа” перед реченням. Крім нього вивчіть “Бонжур”, “Пар’дон” та цифри, і все буде прекрасно.
4) Що їсти?
Якщо кафешка схожа на ту, що дивиться на вас з листівок “Гарячих Турів” і там грає “французська музика” — проходьте повз. Магазини — наше все. За 5 євро, на які в нормальній кафешці вам дадуть хіба що картоплю фрі, у супермаркеті можна купити багет, банку песто і пачку філадельфії. Мигдальне, соєве чи гречане молоко тут коштує девешве звичайного. Хоча б раз варто скуштувати свіжий круассан, тут вони кращі ніж в Голіку, а це про щось каже! Не їжте біля пам’яток та музеїв, відійдіть подалі від зграйок туристів і спробуйте все те саме, лише за втричі менші гроші. Париж — це не тільки центр, а й околиці.
5) Куди іти?
Зрозумійте, чого вам хочеться. Варіантів безліч:
- Місцеві кладовища (вони не схожі на наші, виглядають скоріше як галереї мистецтв, світлі і казкові. Можна знайти знайомі імена, наприклад Оскара Уайльда, Шопена, Оноре де Бальзака чи навіть Нестора Махно).
- Барахолки (їх багато, бережіть речі і не бійтесь торгу. Шукайте щось чарівне на пам’ять, або просто розглядайте все, що є)
- Центр (Обирайте будь-яку точку міста й ідіть за людьми. Пікнік на Марсовому полі, тихі хвилинки в Нотердамі, танці під оперою, фотографії біля палаців)
- Просто загубитися варто на Монмартрі, Бельвілі, четвертому, вісімнадцятому та восьмому дистрікті (Брехня: варто загубитися в кожному, але час)
- Музеї (д’Орсе, Лувр, Оранжері чи Помпіду — вирішувати тільки вам. Лайфхак: студентів Євросоюзу до 25 років в музеї пускають безкоштовно, тож перед тим, як купляти квиточки, спробуйте пройти так. З п’яти спроб нас зупинили лише один раз — у Луврі, і тут можна крутитися трьома шляхами: УкраїнаЦеЄвропа, платити гроші чи просто піти на інший вхід. До Лувру заходити краще через ТЦ Карусель, оминаючи черги).
- Інші відомі місця: Діснейленд, Версаль та Сена чекають вас, якщо є гроші та час. Але, навіть якщо вони неймовірні і вражаючі, ніщо не замінить вечірнє вино та камамбер з видом на місто біля Базиліка Сакре-Кер.
Париж — міжнародне місце. У переході біля Лувру нас зустрів український оркестр, що співав про Марусю та батьківщину, у метро жінка російською намагалася вчити маленьку іспанку манерам, на що та відповідала рідною мовою, добрий тайванець розповідав нам про свою сім’ю, поки готував вечерю. Відчуйте це місце кожною клітинкою свого тіла, відчуйте і загубіться в ньому, пройдіть кожну вуличку і подивіться на кожну будівлю й у вас не залишиться вибору, крім як закохатися у це місто раз і назавжди.
Дар’я Сандалова
Скрипторій: Сліпий вбивця
Мабуть найулюбленіше моє заняття — знаходити книжки, про які я нічого не чула, сюжет яких для мене — повна загадка, які не читав ніхто з моїх знайомих, рецензій на які я не бачила на жодних відстежуваних мною ресурсах. Люблю знаходити ці маленькі заховані у складках часу/ простору/ інтернету скарби. Люблю і завжди відчуваю, коли знаходжу щось особливе. «Сліпий убивця» — саме той особливий роман.
Б’юсь об заклад, що ви чули про Маргарет Етвуд, стараннями якої про сучасну канадську літературу (що не обмежується «Англійський пацієнтом» Майкла Ондатже) заговорили літературні поціновувачі зі всього світу, про її «Оповідь служниці», про однойменний шалено популярний серіал. Однак, як це часто буває, ореол слави згущується лише в обраних кимось координатах, засліплює та заважає побачити щось менш відоме, але від того не менш цікаве та варте уваги.
Отож, «Сліпий убивця». Роман, що справді інтригує та захоплює. Хроніка родинних взлетів та падінь, кохань, зрад, таємниць та численних скелетів у шафах, розказана Айріс — жінкою з непересічною та складною долею, химерно переплетеною з іншим життям, іншою дорогою, не менш тернистою ніж її власна — долею її рідної сестри Лори.
Незачесаний, чесний, емоційний та пристрасний текст. Оповідь, яку можна було б ототожнити з хаосом. Хаосом дивовижним у своїй схибленій послідовності та фіктивній дезорієнтованості, адже часом ти вже не розумієш нічого, відчуваєш, що всі нитки оповіді вислизають із твоїх рук. І єдине, що тобі залишається — йти далі, судомно гортаючи сторінки, сподіваючись на пояснення, відповіді або хоча б зменшення тієї кількості питань, які вже маєш.
«Сліпий убивця» — роман, у якому ідеальним можна назвати все: унікальний стиль, соковиту мову, яскраві образи і звичайно сюжет, який майже неможливо переказати, не пошкодивши його мозаїчну вишуканість. Це оповідь, яка затягує повністю і яка зрештою не відпускає.
«Сліпий убивця» — лауреат Букерівської премії, яка, особисто для мене, є еталоном літературного смаку та справжнім гарантом якості, який жодного разу мене не розчарував. Книга сподобається читачам спраглим до свіжих поглядів на старі речі, людям, які вміють і люблять смакувати якісну літературу. Ніякого екшену, стрілянини, рік крові. Лише життя як оголений нерв та неймовірна атмосфера.
Хотілося написати повноцінну рецензію, але на виході — згусток вражень та емоцій. Ну і нехай.
Аріна Кравченко
Ілюзіон: Влада
Чи цікавим буде біографічний (майже) фільм про політика, ім’я якого навряд чи відоме нашому поколінню? Не завжди, але в цьому випадку так. Стрічка Адама МакКея про прихід до влади у Штатах Діка Чейна, роль якого зіграв Крістіан Бейл, схожа на політичну лекцію на стероїдах. Фільм базується на реальних подіях, при цьому з акцентом на розкриття характерів персоналій, причетних до політики, а конкретніше — Діка Чейні, котрий, будучи невідомим обивателем та не надто показовим сім’янином, хитро прослизає до уряду США та по-пройдисвітськи керує політикою держави мало не з однією рукою на кермі. До слова, англійська назва фільму — «Vice» — означає як приставку «віце», що вказує на перебування Чейні на посаді віце-президента, так і «порок», «цинічне зло», що вже у свою чергу є натяком на його стиль ведення дипломатії та обходження законів. Серед плюсів фільму — акторська гра на найвищому рівні. Варто відзначити неймовірну схожість Бейла зі своїм персонажем, що геть не зупинило його від набрання ваги у двадцять кілограмів заради ще більшої відповідності реальному політикові. Кінокритики та глядачі переважно позитивно відгукуються про фільм, тож радимо й вам долучитися до їхньої когорти.
Володимир Ковчежнюк
Вісті з УКУ: Розмова про інтермедіальність у мистецтві
Що стається зі словом, коли його промовляють уголос? А з віршем, який кладуть на музику? Відповідь проста і водночас на диво багатозначна: їх спіткає інтермедіальність. Саме про це і вирішили поспілкуватися оказійні на своїй першій публічній зустрічі такого штибу, що відбулася в цю п’ятницю. Бесіду провадила Романія Строцька, редакторка журналу, а гостем і її співбесідником став літературознавець Данило Ільницький.
За задумом, розмова про інтермедіальність мала відбуватись у затишній камерній аудиторії. Саме тому гості завітали у Центр Шептицького, де в одній із крихітних аудиторій-«акваріумів» можна було б абстрагуватися від справ земних і піднестись до справ мистецьких.
Розмова точилася довкола таких тематичних пар: поезія + музика (наприклад, як оприявнилися вірші Грицька Чубая, коли їх заспівав його син Тарас?), поезія + театр (як прозвучали вірші Антонича у виконанні акторів Театру Курбаса) тощо.
Відповідаючи на одне із питань Данило Ільницький підкреслив, що на його думку у випадку зіткнення, «стику» мистецтв обов’язково народжується «щось третє». І те «третє» є справжнім чудом: воно поєднує в собі риси вже знайомих речей, але й містить власну оригінальність. Як дитина. Мистецтво породжує мистецтво, чи не так?
Романія Строцька
На #стільці
Мы уходили, когда смеркалось,
И возвращались, когда темно.
Словно хрупкий хрусталь, рассыпалось
Звездами небо у наших ног.
Мы в ночные ветры шагали
Под лазурным сияньем тьмы,
И в груди сердца замирали,
Когда пальцев касались мы.
В шероховатую гладь смотрели,
Выходя на ажурный мост.
Восхищенно глаза блестели
От пропитанных ветром слез.
А потом ты меня забыла.
Назревает один вопрос:
Ты когда-то меня любила?
Да я вижу тебя насквозь!
Ты - распущена, ты - сердита;
Между нами ответ простой:
Хоть твердила, что Афродита,
Оказалась совсем пустой.Даша Чорноморець
Стояли цветы на окошке,
И солнце слепило в окно,
Лежала на столике кошка
И нам было очень тепло.Твой образ из образов сложен,
Тебя я творю в уме,
Клянусь, я был осторожен,
Рисуя на полотне.Красивая, темная гамма,
Глаза, прямо в душу глядят,
Козырная пиковая дама.
Меня убивал твой взгляд.И в страхе любил, рисуя,
Твой образ из тьмы возникал,
И музу спугнуть не рискнув, я –
Дыхание задержал.И вот задыхаясь и корчась
Я Галатею своял!
И демон шепнул мне: «Порча».
Мой труп бездыханно лежал.Засохли цветы на окошке,
И дождь барабаном в окно.
И сдохла от голода кошка,
И я поджог полотно…Іван Білаш
Іншу поезію з проекту #стілець можна переглянути в інстаграмі.
Передвісті
Перша домедична допомога — тренінг
Якщо в екстрених ситуаціях ви прагнете зберігати спокій і рятувати життя, але не знаєте, що робити і як правильно поводитись, тоді наш анонс саме для вас! Уже у вівторок, 26 лютого, за адресою м. Київ, Глазунова 2/4 (ст. м. Дружби Народів) Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА організовує тренінг з надання першої домедичної допомоги! На тренінгу ви зможете опанувати базові знання та відпрацювати їх на практиці з використанням манекенів та медичного знаряддя. Також до вашої уваги буде запропоновано якісні відеоматеріали з цієї тематики.
Провідні теми тренінгу:
- техніки порятунку життя
- перша допомога під час нещасних випадків
- допомога при побутових пораненнях
- зупинка загрозливих кровотеч
- непрямий масаж серця
- допоміжні заходи у разі ДТП
- власна безпека під час надання допомоги та ін.
Тренер — Олена Костюк, а тривалість тренінгу 8 годин — з 10:00 до 18:00. До участі в тренінгу також запрошуються вимушено переселені громадяни. У разі виникнення запитань, звертайтеся до координатора проекту Ксенії Бруховецької (068 66 98 600).Участь безкоштовна, але кількість місць обмежена,тому швидше реєструйтесь за посиланням.
Донабір в кіноклуб
Хочете стати частиною чогось величного? Зробити свій внесок у розбудову улюбленої Альма-матер? А, може, ще й ночами дивитесь кінострічки, а потім до ранку творите рецензії?
Тоді ми раді повідомити, що Кіноклуб Могилянки шукає людей, які не уявляють себе без кіно. У планах — прискіпливо вдивлятися, нескінченно обмірковувати, безсонно організовувати та бадьоро писати.
Якщо ви слідкуєте за фестивалями, розповідаєте друзям про геніальні монтажні склейки та вважаєте, що краще сто разів побачити, ніж один почути, ймовірно, ви дуже потрібні Клубу.
Зацікавились? Мерщій заповнюйте форму за посиланням!
Чи знаєте ви про те, що в могилянці є Турклуб «Стрім»? А про те, що вони оголошують конкурс на посаду Голови організації?
Тож не пропустіть круту можливість спробувати щось нове, для цього
необхідно лише заповнити анкету (дедлайн 28.02) та пройти співбесіду.
Усі ми раптом що звертаємося до Вікіпедії, щоб отримати миттєвий, точний результат. А чи траплялося вам шукати інформацію про визначних жінок, але результат був нульовим?
WikiGap - саме той захід, який спрямований на усунення цієї проблеми, на заповнення білих плям та написання статей про визначних жінок. Тому, якщо ти також за те, аби відновити гендерну рівність в просторах Вікіпедії долучайся вже 1.03.19. Місце: Могилянська школа журналістики. Але поквапся зареєструватися!
Фейкові новини:семінар
Якщо у вас розвинулася параноя і ви вже не знаєте, де правда, а де брехня, кому вірити, а кому - ні, якщо ви просто цікавитесь природою фейкових новин, тоді вже в четвер, 28 лютого, о 15:00 ми радимо вам завітати до Могилянської школи журналістики,за адресою вул. Волоська 8/5, 4 корпус НаУКМА,аудиторія 409. Роман Горбик - випускник та викладач Седертернського університету (Швеція) та стипендіат програми Вісбю,також є гостьовим викладачем Могилянської школи журналістики з навчальним курсом «Сучасні тренди в медіа-теорії». Буде цікаво.
Хто не скаче - той британець!
Під запальні ірландські мелодії неможливо встояти на місці - ноги самі стають до танцю!
У найзеленіший день року запрошуємо вас на вечірку – танцювати до знесилля з друзями і насолоджуватися святом весни. Діставайте зелені речі, будіть внутрішнього лепрекона і долучайтеся до спільного свята! У неділю, 17 березня з 14:00 до 20:00, за адресою вул. Іллінська, 9.
“І твою маму теж”
Поки на вулиці мороз знову кусає за щоки, Кіноклуб Могилянки запрошує на перегляд контрастного фільму: тріо закоханих вирушають до неіснуючого пляжу, а події розгортаються на фоні мегаполісу з мексиканський гетто. Показ секс-комедії із провокаційною назвою "І твою маму теж" відбудеться вже у цей понеділок о 19 у Кіноклубі Могилянки (9 корпус). Приходь насолодитися фільмом А. Куарона, обговорити інші його кінострічки і погомоніти про "Оскар 2019"!
Зелені дискусії
Питання сортування сміття в Могилянці все частіше постає завдяки учасникам Екоклубу та поодиноким активістам, але поки що не настільки успішно, як би хотілося. Перейти до активних дій не так складно, якщо розуміти загальну ситуацію і позбутися байдужості. Аби дізнатися, як кожен може вплинути на процес сортування, завітай 27 лютого о 17:00 у KMArt Space. Запрошеним гостем «Зелених дискусій» буде Kateryna Khomenko - Project Manager в Україна БЕЗ сміття.
Післяслово
Друзі, вкотре дякуємо всім, хто читали цей випуск і допомагали з його підготовкою! До зустрічі наступної неділі о 18 ⛅️
Редакція Спудейського вісника
