Welcome home. Спудейський вісник №15 (06.09.2020)
#Зашкварлет має піти! Ми вимагаємо доброчесності!
▼
“Молодість” молодіє
▼
Що вдалося на карантині?
▼
Я хочу тебе чути!
Перше слово
Вітаємо вдома! Вітаємо з поверненням додому!
Новий навчальний рік уже почався для старшокурсників, а фреші лише за тиждень стануть до навчання у стінах Академії. Почуття нерозуміння, знервованості, постійного напруження переповнюють кожного останні місяці. Складно планувати, складно діяти, та й просто — тяжко на душі. Але, потрібно щось робити. Потрібно призвичаюватись і жити в новій реальності, жити разом. Разом піклуватись про спільне здоров'я, разом навчатись, разом допомагати одне одному й просто свідомо бути разом.
Учора завершилась подача документів на бакалаврські програми, то ж уже скоро Могилянка вітатиме ВДОМА близько 1200 нових спудейок і спудеїв. На обкладинці щасливі обличчя бадді, саме вони й наша команда були першими, хто цьогоріч мав нагоду поспілкуватися зі вступниками. Далі неминучі сотні питань до бадді, спроби прийняття й підкорення нового Всесвіту... Все це так знайомо, все це так приємно, все це так любо…
Цей випуск, хоч і залишився не багатим на могилянські події, проте все ж свідчить про те все, чим ми жили останні тижні. Тут і про нетерпимість плагіатора, про “молоде” кіно, досягнення та поразки, про різні розмови у ваших вухах.
Читаймо, обговорюймо, бережімо себе.
Сонечко знову сходить над бурсою…. і це сонце є ти….
#Зашкварлет має піти! Ми вимагаємо доброчесності!
Перший ранок осені. Святково вбрані студенти з квітами. Час, коли ось-ось почнеться урочиста лінійка і для всіх пролунає перший дзвінок. Зрештою, усе, як зазвичай, проте формат трішки змінений. Сьогодні студенти стоять біля Кабміну, а на свій помпезний прощальний дзвоник чекає тимчасово виконуючий обов’язки Міністра освіти і науки — Сергій Шкарлет.
1 вересня о 8:30 близько 100 студентів, школярів та активістів зібралися біля Кабінету Міністрів України, щоб відстояти чесні вибори нового міністра освіти та справедливу відставку корумпованого, некомпетентного та суцільного #зашкварлету — т.в.о. МОН Сергія Шкарлета.
У чому ж проблема пана Шкарлета, як очільника МОН?
По-перше, пан Шкарлет — корупціонер, який неодноразово фігурував у справах щодо хабарів. Його найбільшим «досягненням», як ректора Чернігівського технологічного університету, була купівля легкового автомобіля за 60 000$ на державні кошти (для загальних потреб!), які були виділені для доплати викладачам університету.
По-друге, пан Шкарлет — «псевдореформатор», який пропонує скасувати ЗНО для студентів заочної форми навчання, аби ті могли вступити на навчання без підтвердженого рівня знань, що надалі може слугувати трампліном для хабарів у заліковках, куплені курсові роботи та дипломи.
По-третє, пан Шкарлет — плагіатор, науковий доробок якого містить ледве не суцільні фрагменти зі статей інших науковців (звісно, без покликань). Аналіз наукових робіт Сергія Шкарлета опублікований на сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» свідчить про 87,4% плагіату в статті для докторської дисертації та 25, 4% плагіату в докторській дисертації. Це конкретно кожне 4 слово в дисертації є плагіатом!
Виникає питання, чому людина, яка не дотримується академічної доброчесності, все ще залишається на посаді т.в.о. міністра освіти? Чому людина, яка мала б слугувати прикладом для всіх учасників навчального процесу, дозволяє собі нехтувати фундаментальними принципами освітньої етики і залишається непокараною?
Проте Сергій Шкарлет має свою відповідь щодо таких звинувачень у недоброчесності: «А яке там може бути сьогодні, згідно з законодавством, покарання? У нас що: визначені якісь нормативи? Визначені якісь взагалі рішення по плагіату? Сьогодні це взагалі такий предмет спекуляцій, цей плагіат» (з інтерв’ю Радіо Свобода). Згідно зі статтею №42 нової редакції Закону України «Про освіту», ухваленої восени 2017 року: у разі недотримання академічної доброчесності, викладач, студент або науковий працівник може бути позбавлений присудженого наукового ступеня, відрахований із університету або позбавлений права обіймати визначені законом посади. Однак існує суттєва «біла пляма», що не дозволяє функціонувати цим санкціям повною мірою. В Україні немає централізованого органу, який би координував перевірки на плагіат кожної наукової праці, цим оперують навчальні заклади локально, тобто, якщо комісія, адміністрація помітить плагіат у роботі науковця, то вони можуть звернутися до фахових органів і перевірити через «антиплагіатні» комп’ютерні системи.
Але давайте об’єктивно, якому навчальному закладу вигідно це робити? Хто хоче випускника-плагіатора, тим паче, якщо він може ще й доплатити за диплом в касу університету? А як щодо загального поняття моралі, совісті, доброчесності та поваги до вкладеної власноруч роботи?
Але я поспішаю засмутити пана Шкарлета, існує університет, де доброчесність є не просто формальністю, а однієї з фундаментальних цінностей освітнього процесу — це Києво-Могилянська академія (без жодних помпезностей).
1) Кожен могилянець поважає свою інтелектуальну працю, тож навіть під час труднощів із написанням курсової роботи, викладачі всіляко допомагають та підтримують, у такий спосіб, плекаючи цю порядність та відкритість у студента.
2) Кожен могилянець знає, що дотримання доброчесності в університеті є взаємним процесом: адміністрація університету зі свого боку гарантує кваліфікованих викладачів, чесний науковий доробок педагогів та прозоре оцінювання знань.
3) Кожен могилянець усвідомлює, що успіх студента в навчанні та високий рейтинг Академії серед інших ЗВО — це спільне досягнення, що формується лише завдяки довірі — взаємній доброчесності.
Але якщо в Україні така практика — це наївність та поодинокі випадки, то європейські ЗВО послуговується лише таким принципом роботи: жодних корупційних схем, списувань, куплених письмових робіт, а навіщо, якщо ти вчишся задля власного розвитку та професійної компетентності?
Таку політику академічної доброчесності в Україні впевнено намагається впровадити Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Фахівці НАЗЯВО інформують керівництва університетів і проводять інтерактивні обговорення щодо важливості дотримання академічної доброчесності і студентами, і викладачами університетів. Проте наш тимчасовий міністр не просто не дотримується чесності у своїх наукових працях, але й не хоче взагалі поширенню тенденцій «чесності». Сергій Шкарлет разом із командою подав законопроєкт МОНу «Про внесення змін до деяких законів України» (зміни до Закону України «Про вищу освіту»), в якому безпосередньо порушується питання існування НАЗЯВО, як незалежного Нацагентства. За внесеними змінами, Міносвіти пропонує переформатувати агентство в «центральний орган виконавчої влади», у такий спосіб забираючи левову частину повноважень в агентства щодо акредитації освітніх програм; відновлюючи контроль за вченими радами (щодо присудження наукових ступенів та нагород). Цим законопроєктом взагалі нівелювається НАЗЯВО як незалежний орган, який оцінює внутрішню систему якості освіти університетів. Така узурпація повноважень НАЗЯВО немає жодних аналогів у практиці європейських університетів, проте у нас в Україні, це є знайомим флешбеком із часів міністра освіти Дмитра Табачника, що також неодноразово наполягав на збільшенні контролю над Нацагентством. «АнтиТабачна компанія» у 2010 році дала поштовх до змін і чітко висловила вимоги української молоді до функціонування МОН та їх очільників. Ніхто не збирається повертатися назад, ніхто більше не потуратиме корупції, недоброчесності та узурпації. Я вдячна усім представникам молоді та студентства — Молоді Демократичного Альянсу, Голос. Молодь, Руху Опору Капітуляції, Українській асоціації студентів і, звісно могилянців, Студентській Колегії НаУКМА та Конференції Студентів НаУКМА за організацію акції, що є надважливою в питанні вектору до якісної освіти та науки.
У разі незмінної ситуації, студентство буде виходити на ще одну і ще одну акцію, допоки Президент не зрозуміє — Сергій Шкарлет має піти, #зашкварлет має піти! Молодь вимагає чесних виборів і доброчесного очільника МОН!
“Молодість” молодіє
Уже 49 років Міжнародний кінофестиваль “Молодість” стає однією з найбільш яскравих культурних подій не лише України, а й усієї Східної Європи. Так було не завжди: дводенна програма першої “Молодості” 1970р. містила всього 33 стрічки. Нині ж упродовж фестивального тижня можна побачити близько двохсот картин на різних локаціях: від подільського кінотеатру “Жовтень” до майданчика під аркою Дружби народів.
Програма фестивалю ділиться на два блоки: конкурсний та позаконкурсний. Серед секцій конкурсної програми — міжнародний конкурс та його підсекції: конкурси студентських стрічок, короткометражних фільмів та фільмів повного метру; національний конкурс, у якому беруть участь вітчизняні короткометражки; присвячена підліткам програма “Molodist TeenScreen”, де переможця визначає спеціальне дитяче журі, а також заснована 2001р. програма “Sunny Bunny”, присвячена проблемам ЛГБТ-спільноти.
Позаконкурсна програма “Молодості” покликана показати глядачеві найкращі зразки вітчизняного та світового кіномистецтва. Так у рамках ретроспективної програми “Століття”на фестивалі можна побачити стрічки Девіда Лінча, Івана Миколайчука, Інгмара Бергмана, Кшиштофа Зануссі та інших класиків кінематографу; більш ніж десять років існує програма “Фестиваль фестивалів”, де показують фільми, що стали призерами європейських кіноконкурсів, зокрема фестивалів у Каннах, Карлових Варах та Берліні. Не менш цікава й програма “Метри”, в якій беруть участь короткометражні фільми визнаних режисерів. Цьогоріч у рамках “Метрів” показували фільми Луки Ґваданьїно, Йорґоса Лантімоса, Джонатана Глейзера та Лінн Ремсі.
Для найновіших українських стрічок є спеціальна секція “Українські прем’єри” — цього року в програмі свої фільми представили зокрема режисери Роман Балаян та Сергій Буковський. Крім того, щороку у рамках програми “Національний фокус” на фестивалі показують фільми однієї країни, аби пізнати та дослідити її культуру — цьогоріч у центрі уваги була Швеція. Приємним сюрпризом для шанувальників данського, фінського, швецького, норвезького та ісландського кіно стала також програма “Скандинавська панорама”, у якій представлені останні фільми режисерів із цих країн.
У 2018р. була започаткована нова позаконкурсна програма “FORMA”, де беруть участь фільми, що поєднують кінематограф із іншими видами мистецтва, шукаючи нові шляхи для розвитку кіно. А останнім нововведенням фестивалю стала започаткована минулого року програма “Опівнічний сеанс”, де о пізній годині показують фільми, котрі потребують нічної атмосфери для перегляду.
Фестиваль продовжує долати кордони: цьогоріч стрічки конкурсної програми можна було дивитися не лише в кінотеатрі, але й онлайн, адже через насичений графік та обмежену кількість місць у глядацькій залі подивитися фільм офлайн могли далеко не всі охочі.
Цьогорічна “Молодість” вразила розмаїттям: на фестивалі ми побачили танці греків, споглядали побут сербів, життя ромів та корінного населення Перу, слухали французький реп, сучасну норвезьку електроніку, італійську поп-музику вісімдесятих, циганські пісні та іспанські колискові.
Sunny Bunny
Для нас цілковитим потрясінням стала стрічка “Двоє” режисера Філіппо Менеґетті.
У центрі цього чуттєвого фільму — літні француженки Ніна й Мадлен, ще з молодості закохані одна в одну. Незважаючи на те, що ніхто не знав про їхні стосунки, жінки мріють поїхати жити в Італію, адже саме там вони вперше побачились. Їхні веселкові плани руйнує нещастя: у Мадлен стався інсульт, і вона втратила здатність вільно пересуватися та говорити — тепер Ніна мусить боротися за можливість бачитися з коханою, бо для родичів Мадлен вона всього-на-всього сусідка навпроти. На “Молодості” фільм заслужено отримав приз глядацьких симпатій, адже ця щемлива історія про любов, здатну здолати усі перешкоди, не залишить байдужим нікого. Захопливий сюжет змушує затамувати подих та забути про час і простір: ось ти тільки вмощуєшся у глядацьке крісло, а хвилиною потому вже ридаєш на фінальних титрах.
Повнометражні
Не менш цікавим був фільм “Копач” грецького режисера Георгіса Грігоракіса.
Фермер Нікітас живе в лісі поблизу потужностей нафтопереробної компанії, керівництво якої прагне отримати його землю. Втім, чоловік не збирається йти на компроміс, бо не хоче віддавати місце, яке він любить, до рук монстра. Але все змінюється, коли однієї ночі до Нікітаса приїждає син, аби отримати залишену матір’ю спадщину. Цей насичений грецьким колоритом фільм однозначно вартий перегляду: сповнена кадрів надзвичайної краси, захоплива стрічка про любов до природи, стосунки батьків та дітей, мудрість та принциповість тримає в напрузі до самого кінця, а неочікувана розв’язка лише посилює враження від фільму.
Короткометражні
Короткометражні фільми на КМКФ були представлені у програмах Студентського і Міжнародного конкурсів, а також у позаконкурсній програмі “Метри”. Загалом глядачі могли переглянути 36 стрічок, кожна з яких заслуговує на окремий огляд. Втім, ми хотіли б закцентувати вашу увагу на наступним стрічках:
Еллі/Elli
Еллі — жінка, яка будує кар’єру діджейки та має 11-річну доньку Тоні. Стрічка просякнута духом швидкого світу 21 століття і ставить перед глядачем одне важливе риторичне запитання: як поєднати материнство і професійну реалізацію, коли в добі лише 24 години?
У цьому фільмі неймовірно поєднується гра світла, сучасна електронна музика і знайома багатьом проблематика. “Еллі” — це не просто гарно знятий фільм, це віддзеркалення сучасних проблем у сучасному світі, де усім потрібно робити вибір.
Дрифт/Drifting
Одним з найестетичніших фільмів КМКФ вважаємо саме “Дрифт”. У стрічці йдеться про підлітка з одного з передмість Пекіну, якого через політику Китаю в дитинстві видавали за його старшу сестру. Зараз же невеликий будинок його родини хочуть знести, щоб почати забудову нового району. У вирі емоцій, упереджень і невизначеності, хлопець намагається знайти себе і своє справжнє “я”.
Підбір локації і операторська робота авторів “Дрифту” не дадуть вам відвести око, а хвилюючий сюжет лишиться з вами ще на довго у вигляді терпкого присмаку. Прийняття поставлених умов, підліткові і дорослі проблеми, загубленість і самотність — це і не тільки можна знайти у цьому неймовірному короткометражному фільмі.
Бульмастиф
Справжнім відкриттям для нас стала українська стрічка “Бульмастиф”. У центрі оповіді знаходиться Мітя — ветеран війни, який, повернувшись до мирного життя, тяжко до нього адаптується. Його життя йде монотонно і трохи болісно до того моменту, поки він не зустрічає собаку на прізвисько Рой.
Цей фільм показує справжню людину у справжніх обставинах, нагадуючи нам про реальність, яку ми часто не помічаємо, але у якій насправді живемо. Щирий і відвертий, милий і надзвичайно важливий “Бульмастиф” точно заслуговує на вашу увагу.
Добраніч
Прінц і Матільда — звичайні спритні дітлахи зі звичайними проблемами і забавами, що живуть у звичайній аграрній країні Африки. Саме тому вони не можуть встояти перед спокусою безкоштовної смачної їжі, споглядання океану та перегляду футболу. От-тільки чим може закінчитися не така вже й безпечна подорож з незнайомцем?
Проблема викрадення дітей є ключовою, втім далеко не єдиною у цій стрічці. Просте щастя, бідність і незаконні оборудки — слова, які ми часто чули в ЗМІ, та чи справді ми розуміємо, що вони означають? “Добраніч” — це сповідь про реальне життя без прикрас, що жахає і вабить своєю відвертістю кожного глядача. Стрічка отримала нагороду. “Найкращий студентський фільм”.
І попри те, що фестиваль нещодавно скінчився, ми вже страшенно чекаємо наступного року, аби молодіти на ювілейній.
Що вдалося на карантині?
Минулий навчальний рік несподівано закинув нас у бурхливий потік подій, після чого так само, без попереджень, раптово припинив цей рух. Сталося непередбачуване, дещо, що змінило життя мільйонів людей у всьому світі. Так, ми всі вже все знаємо про коронавірус, про заходи безпеки та загрози, ми вже встигли отримати досвід сидіння вдома впродовж періоду самоізоляції, ми вже здавали сесії онлайн та загалом встигли відкрити для себе дистанційне навчання. Вже мільйони разів були обговорені перспективи, ми чули різні прогнози, вже було зроблено багато висновків та роздумів щодо цієї складної ситуації. Але, намагаючись зрозуміти свої помилки в минулому та побудувати оптимальну стратегію розвитку для майбутнього, ми забуваємо дуже просту річ: ми живемо в теперішньому. Саме в цей момент мільйони людей продовжують жити в карантинних умовах, притому більшість вже встигла звикнути та пристосуватися до них. За цей невеликий проміжок часу наше життя змінилося, більше того — ми самі змінилися.
Для когось це час розчарувань, занепаду та втрати мотивації. Для когось сидіння в чотирьох стінах закінчилося меланхолічним станом та втратою будь-яких моральних сил. Але в той самий час для когось карантин став гарною можливістю показати себе, безкраїм неораним полем, яке відкрило продуктивний бік людей та дало змогу їм значно вирости. Думки про минуле та майбутнє невід’ємна частина нашої людської суті, але що ми маємо наразі? Наскільки змінилося життя людей? Що ми втратили але й чого досягли? Що вдалося зробити на карантині?
Звісно, відповісти на це глобальне питання неможливо, але можна спробувати знайти відповідь принаймні в межах нашої рідної Могилянки.
Могилянцям довелося, в першу чергу, пристосовуватися до нових умов існування в такому нелегкому світі студентського життя. Та й не тільки студентам — викладачам також були змушені “діджиталізуватися”. Практика весняної та літньої сесій чітко дала зрозуміти, що дистанційне навчання для багатьох було доволі стресовим досвідом. Чи вдалося покращити ці умови? Хоча пройшов лише перший тиждень навчання, деякі висновки вже можна зробити. Певний прогрес, порівняно з минулим роком, звісно присутній: облаштування технікою та підвищення комп’ютерної грамотності трохи полегшили дистанційне життя студентів. Звісно, для багатьох викладачів користування технологіями стало неймовірно складним випробуванням, але завдяки бажанню робити краще нам вдалося дійти певного прогресу в дистанційному облаштуванні.
Ще одне випробування, з яким довелося зіткнутися кожному, пов’язане вже не з технологічним облаштуванням, а з “внутрішнім”. Так, мова йде про самоорганізацію. Справді, зміна аудиторій, Бібліотеки Антоновичів та Контрактової площі на затишну кімнату та м’який диван достатньо сильно погіршили продуктивність для багатьох людей. Постійно працювати та вчасно здавати дедлайни в такій атмосфері дійсно дуже важко, але такі умови дозволили багатьом могилянцям випробувати себе, переступити, знайти мотивацію рухатися далі. І дійсно, багатьом з нас, попри постійну внутрішню боротьбу, вдалося стати краще та пристосуватися до нових умов. І багатьом цей досвід дійсно допоміг вирости як особистість.
Дистанційне навчання приносило не тільки суцільні випробування, окрім цього воно надавало деякі можливості. Так через карантин могилянці отримали змогу безкоштовно долучитися до програми “Coursera”. І навіть попри жахливі дедлайни та непорозуміння, ми змогли знайти вільний час, щоб скористуватися такою можливістю. Вдалося? Ще і як, адже багато студентів підняли свої навички у різних сферах та загалом знайшли себе та пристосувалися до дистанційного навчання у цей непростий карантинний час.
Ми й надалі продовжуємо сподіватися на краще, згадуємо минулі часи та сумуємо за парами в аудиторіях, але й у той самий момент продовжуємо жити, жити теперішнім. Ми пристосувалися до нових умов, і нам дійсно вдалося. Вдалося не втратити жагу до знань, здоровий глузд та віру в гарне майбутнє. А це головне.
Я хочу тебе чути!
У своїх навушниках. Слухати твої думки, інколи підслуховати за твоїми розмовами та черпати натхнення з твоїх розповідей.
І ні, це не повідомлення від сталкера в соцмережі й не дивне зізнання в коханні. Саме так, мабуть, виглядає найприємніший комплімент для людини, що записує підкасти.
Ми усі звикли слухати музику прямуючи на навчання чи роботу, проте інколи навіть найулюбленіший плей-лист набридає. То що можна знайти натомість?
1. Акустика тіней.
Нуарне. Літературне. Музичне.
Вживати під час вечірніх прогулянок містом.
Орієнтовний час: 66 хвилин вашої уваги.
Журналістка та колишня радіоведуча Іванна Шкромида разом з відомими авторами та літературознавцями розказує історії літературних тіней, що оточують нас незалежно від того, чи помічаємо ми їх. У її оповідях можна знайти як і вічні шукання бітників, так і абсурдні образи Кафки, як естетику переляку, так і всі 24 персоналії Біллі Міллігана. Простими словами про небанальне та глибоке.
До речі, про прості слова.
2. «Простими словами»
Підкаст створений журналістом «The Village Україна» Марком Лівіном та психоаналітиком Іллею Полудьонним. Разом вони аналізують те, що близьке кожному, і те, в чому інколи важко зізнатися навіть собі. Цей підкаст про наші емоції з позиції здорового ґлузду. Чому заздрити — це добре, а злість — це каталізатор змін? Ось про все це, тільки простими словами.
3. «Пост правди»
Доволі часто ми стаємо жертвами брехні, псевдонауки та шахраїв. Та що, як ця брехня стає причиною смерті інших людей? А потім за цю брехню президент вручає премію?
Яка ж чарівна пігулка від таких прикрих, але, на жаль, реальних історій? Мабуть-таки, розвиток критичного мислення. Саме цей підкаст від журналу Куншт допомагає зрозуміти, як саме можуть обдурювати наш мозок, та як цього уникнути.
4. «Взяла і прочитала»
«Література — це класний спосіб зрозуміти світ, у якому ми живемо», — каже Богдана Неборак, авторка цього надзвичайного проєкту. У підкасті вона висвітлює такі важливі теми, як насильство, конформізм та вплив мови ненависті в сучасному світі.
5. «Буде тобі наука»
У цьому підкасті ви знайдете короткі науково-популярні замальовки про все на світі. Чому люди вірять у гороскопи? Як утворюються чорні діри? Чому нам не подобається чути свій голос на записах? Та безліч усього іншого.
6. «Podkmast»
Звичайно ж підбірка підкастів для могилянців була б неповноцінна без підкасту, що створили вони самі. «Podkmast» — це проєкт студентки 2 курсу Вероніки Кухарчук. Саме тут ви зможете почути історії звичайних студентів, їхні думки, побачити Могилянку такою, як вона є. Її закулісся.
© Спудейський вісник, 2020
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
