ZFeelZ. Спудейський вісник №19 (03.06.21)
Гурт “ZFeelZ”: про новий альбом, кліпи, «Євробачення» та подальший розвиток
▼
Втекти у природу у Києві
▼
Скрипторій: Герой імперії
Гурт “ZFeelZ”: про новий альбом, кліпи, «Євробачення» та подальший розвиток
Цього тижня ми мали можливість поспілкуватися із гуртом «ZFeelZ», відомим своїми синглами «Man», «Cardio», «Waves of Shards» та «Disappear». З 2017-го року, коли гурт було засновано, музиканти розвиваються у жанрі інді-року. Його учасники ¾ солістка Анна Ліпатова, гітарист Владислав Іванов, бас-гітарист Даніїль Гивентарь та барабанщик Олександр Іванов ¾поділились з нами про те, звідки вони беруть натхнення, як створюють пісні та який альбом на нас чекає.
Перше, на що я звернула увагу під час підготовки до інтерв’ю, — Ви пишете пісні англійською мовою. Чому саме англійська? Чи не думали Ви про написання текстів українською чи, можливо, російською мовою?
¾ Ми пишемо пісні англійською тому, що самі слухаємо музику тільки цією мовою. Розумію, чим мотивоване таке питання, але на початку існування групи для нас мова, якою будуть написані пісні, була очевидною. Ми точно знали, що це буде англійська, однак у подальшому ми бачимо українські пісні у нашому списку релізів. Російською мовою ми писати точно не будемо.
Які головні теми Вашої творчості? Про що Ви співаєте?
¾ В основному теми для пісень обирає Аня ¾ солістка групи. Вона відносить себе до феміністського руху, тому в нас є пісні на теми сексизму, аб’юзу і так далі. Але насправді більшість пісень про різне: світогляд чи емоційні переживання, вони майже не повторюють теми.
Розкажіть, будь ласка, про те, звідки Ви берете натхнення та хто/що Вас мотивує? Чи існують якісь гурти, з яких Ви берете приклад?
Кожен відноситься до натхнення по-різному.
Аня:
¾ Тексти я пишу з думкою про те, що мені ці пісні виконувати ще багато- багато разів і потрібно, щоб вони для мене щось значили. Є пісні, в яких немає елементу значимості, і їх мені виконувати та переосмислювати дуже важко. Під час написання тексту я намагаюся не напружувати голову на етапі задуму, щоб не заважати моєму мозку виробляти щось чесно. Для кожного із намс музика народжується із емоції.
Близько місяця тому Ви випустили кліп на пісню «Disappear», в якому підняли тему насильства. Розкажіть про те, як зародилася ідея та чому важливо про це говорити?
Аня:
¾ Я постійно веду дискусії на цю тему усюди і мені здається, що життя кожної жінки існує у контексті того, що вона жінка. Ця пісня банально про те, як я уявляю собі найгірші наслідки того, що я пройду по вулиці у темному провулку. Думаю, що жінці не потрібно пояснювати чому ця тема важлива.
Я не помітила рухів щодо розповсюдження культури згоди перед сексом, які б активно проводилися в Україні не окремими маленькими організаціями, а ¾ на державному рівні. Ця проблема комплексна, про неї можна говорити довго, наші пісні це просто краплинка у морі.
Який фітбек ви отримали? Чи задоволені результатом роботи?
¾ Як і кожний наш реліз, ми багато чому навчилася як в плані зйомки кліпу, так і в плані просування своєї музики. Багато що робилося в 1-й раз. Це наш перший кліп із сюжетом і поки найбільший по бюджету. Здається, ми отримали той фідбек, який і заслуговує наш реліз.
Головну роль в роботі зіграла відома акторка Таїсія Щурук. Чому саме вона та як проходив відбір кандидатур?
¾ Акторку обрав режисер кліпу, і ми більш ніж погоджуємося з його вибором. Тая найкраща акторка на цю роль.
У 2019 році Ви випустили свій міні-альбом «Waves of Shards», який Вас зарекомендував на музичних платформах. Чи готуєте зараз новий альбом? Якщо так, яким він буде?
¾ Вже 27 травня виходить наш новий міні-альбом, який називається «All Viewers Are Confused». Він вже повністю готовий і буде різноманітним, ¾ ми сильно виросли за останні роки у багатьох планах.
Зараз вся країна із захопленням дивиться «Євробачення» та вболіває за вітчизняний гурт «Go-A». Чи стежите Ви, якщо так, то за кого вболіваєте, хто подобається?
¾ Іноді у стрічці пробігають меми, але у цьому році ми якось не так активно слідкуємо за цією подією. Мабуть, тому, що не було свіжого національного відбору. Нам дуже подобається аналізувати українську сцену, коли трапляється відбір на «Євробачення». Ми вражені і раді тим, як цього разу усі підтримують наших учасників. Конкурс «Євробачення» якісно впливає на розвиток нашої музики, розповсюджує та показує ії. В голові, коли кажу це, згадую виступ Онуки.
Чи думали Ви про участь у національному відборі конкурсу «Євробачення»? Або про інші талант-шоу?
¾ Ми думали про це тому, що розглянути такі варіанти. Звісити всі «за» та «проти» завжди корисно. «Євробачення» поки у сірій зоні, а конкурси талантів зазвичай не впливають на довгостроковий успіх артистів, тому вони нам не цікаві.
Яким Ви плануєте свій майбутній розвиток як музичного гурту?
¾ Хочеться виступати на фестах, записувати багато нової музики і робити все звичне, що там роблять рок-гурти. Насправді, дуже сумуємо за виступами, більше, ніж за чимось іншим.
Втекти у природу у Києві
Природа наповнює духовно і фізично. У реаліях столичного та інформаційного шуму, зелені “острівці” природи — особливо цінні у теплі дні. Полежати у гамаку із книжкою, влаштувати пікнік із друзями, порефлексувати наодинці, попрактикувати йогу, запросити на побачення чи просто видихнути від темпу столиці можна у місцях, зібраних у цьому матеріалі.
Кожному — своє, тому місця для відпочинку на природі розділені на три рівня:
рівень 1: публічні місця, де, зазвичай, перебуває багато людей і розташовано багато закладів навкруги;
рівень 2: якщо бажаєш трохи менше людей, подалі від соціальної завантаженості, але все ще бути “на зв’язку” із місцевим ритмом;
рівень 3: майже дика природа і майже без людей — місця, про які, якщо й знають люди, то не відвідують їх часто. Якщо на рандеву із природою, то тоді ти на третьому рівні побажань щодо відпочинку.
Рівень 1: публічні місця
Парк “Наталка”
Це майже нью-йоркський Центральний парк, тільки у Києві, на Оболоні. Реконструйований у 2017-му до Дня Києва, парк “Наталка” — комфортний для піших прогулянок, велопрогулянок та катання на роликах. Тут же збирається “спортивна тусовка”, щоб пограти у баскетбол або волейбол, як тільки на вулиці теплішає.
Розташування: вул. Оболонська набережна, 9. Вхід безкоштовний.
Ботанічний сад імені Гришка
Оскільки це найбільший ботанічний сад Києва, розміром близько 117 га, незважаючи на велику кількість відвідувачів, особливо у вихідні, тут можна знайти місце для усамітнення з природою та дружніх пікніків, якщо піти вглиб саду. Ботсад змінюється “квітково” відповідно до сезону: тут ростуть троянди, бузок, півонії, тюльпани, безліч дерев, кущів та екзотичних рослини у теплицях, розташованих на території саду.
Розташування: вул. Тимірязієвська, 1; неподалік станції метро Дружби Народів. Години роботи та ціна входу: пн-нд — 8:30–21:00; 60 грн для дорослих, 30 грн для дітей.
Ботанічний сад імені Фоміна
Цей ботанічний сад менший у масштабах, ніж Гришка, проте із своєю атмосферою. Якщо завітати до саду вранці, коли Київ лише прокидається, є шанс спіймати ботанічний сад ще незайманим — без багатьох відвідувачів та шуму. Слухати у Фоміна: пташок, дзвони Володимирського собору та віддалений звук київського трафіку. Тут часто займаються йогою та духовними практиками, читають книги та просто відпочивають. Ввечері особливо приємно пройтися через ботанічний сад поруч з киянами, які повертаються додому, коли місто готується до ночі.
Розташування: вул. Симона Петлюри, 1, станція метро Університет. Вхід безкоштовний.
Парк КПІ
Це — Хогвартс у Києві. Київський політехнічний інститут об’єднує у собі університет та парк. Тут затишно у будь-яку пору дня: ввечері — магічно через теплий відтінок ліхтарів, а вдень парк виглядає так, як в американських серіалах зображують знакові студентські кампуси.
Розташування: Проспект Перемоги, станція метро КПІ. Вхід безкоштовний.
Рівень 2: якщо трохи менше людей
Голосіївський парк
Це — парк площею близько 4500 га із водоймами та розмаїттям рослин. Ідеально підходить для проведення часу з гамаком та книжками, в оточенні природи та невеликої кількості людей, порівняно з популярними київськими парками.
Розташування: вулиця Генерала Родимцева, 6а. Вхід безкоштовний.
Русанівські сади
Тут інший світ — зникає темп великого міста і життя уповільнюється. Старенькі будиночки, бузкові кущі та не вимощені асфальтом дороги. Добиратися найкраще велосипедом — через Русанівську набережну у бік Русанівських садів.
Розташування: по сусідству з Трухановим островом, на лівому березі Дніпра. Вхід безкоштовний.
Феофанія
У цьому парку гарно видно роботу архітекторів з ландшафтного дизайну. Акуратно та затишно, тут же — альтанки, озера, джерела та різні рослини.
Розташування: вул. Академіка Лєбєдєва, 37. Вхід безкоштовний.
Добропарк
Незважаючи на обмежені можливості перетину кордонів, нідерландські тюльпанові поля тут, у Добропарку, під Києвом. Тут же висаджений тунель із кущів, майже такий самий, як у поттерівському Тричаклунському Турнірі. Парк, розміром 400 футбольних полів, має на своїй території озера. До того ж, у дендропарку висадили понад 1 мільйон тюльпанів, 44 тисячі дерев і кущів.
Розташування: с. Мотижин, Київська обл. Ціна: Дорослий — 150 грн, дитячий — 80 грн.
Рівень 3: майже дика природа і майже без людей
Пуща-Водиця
Подорож розпочинається із поїздки у 12-му трамвайчикові, який відправляється із Контрактової площі. Мандрівка у трамвайчику триває 1 год 20 хвилин крізь ліс без зв’язку. І у цьому вся краса. У Пущі безліч місць біля озер з облаштованими та не дуже пляжами, станція з човнами та катамаранами напрокат. Є різні варіанти для втечі у природу — непротоптані стежки у лісах та місце для тих, хто бажає взаємодіяти із соціумом. Для останніх у Пущі розташований парк, відкритий після реконструкції в серпні 2019 року, де є усе необхідне для вихідних: вимощені доріжки для прогулянок, лавки, дитячі майданчики, футбольні поля, спортивний майданчик та, звичайно, ідеальний берег озера для літніх пікніків або ночівель з наметом.
Розташування: вул. Федора Максименка, 21. Вхід безкоштовний.
Лиса Гора
Цей варіант для відчайдушних у пошуках усамітнення. Місцевість — містична, хащі навколо, жертовники, капища та високі дерева, крізь які ледь-ледь пробивається сонце. Кажуть, що давні волхви зробили перші підземні ходи саме тут. Тут же поклонялися язичницьким богам, тут же виконували смертельні вироки для державних злочинців, тут же діяла військова ракетна частина під час війни. Загалом, сміливцям та любителям дикої природи, у всіх сенсах цього слова, — на Лису Гору.
Розташування — поблизу вул. Лисогірської. Вхід безкоштовний.
Китаїв
В оточені лісистих, придніпровських пагорбів, ставків та дерев, розташоване урочище Китаєво.Там же найстарший у Києві, 300-річний каштан. Китаїв — затишне місце для пікніка, проте зваж на те, що поблизу немає кав’ярень, магазинів та, відповідно, багато людей. Лише ти і природа.
Розташування: вулиця Китаївська, 32. Вхід безкоштовний.
Парк «Дубки» біля Сирця
Тут ти залишишся наодинці з думками та природою. Тут усе живе та ще не “торкане” людьми, не облагороджене і не наповнене “масовими” здобутками, на кшталт магазинів та кав’ярень. Натомість, тут є дещо манливіше: багаторічні дерева та спів пташок. Також, у парку є невелике кладовище, присвячене німецьким військовополоненим, а поруч з парком — приватний сектор будинків.
Розташування: відразу біля метро «Сирець». Вхід безкоштовний.
Скрипторій: Герой імперії
Історії про видатних особистостей повсякчас привертають увагу читацької аудиторії. Надто коли йдеться про невідомі речі з життя політиків, які змінювали світовий лад. Чимало з них мали переломні моменти у житті, що вплинули на подальше кар’єрне зростання. Для Вінстона Черчилля таким моментом стала англо-бурська війна 1899–1902 рр. Будучи кореспондентом британської газети «The Morning Post», він потрапив у полон до бурів — нащадків європейських переселенців, які заснували дві держави у Південній Африці і яких намагалася підкорити Британська імперія. Обставини цієї події розкриває американська письменниця Кендіс Міллард у своїй книзі «Герой імперії». Її український переклад два роки тому опублікувало видавництво «Наш формат».
Сама праця поєднує пригодницький та біографічний жанри. Показово, однак, що вона побудована на сотнях матеріалів з тогочасної преси, архівів, спогадів сучасників та дослідницької літератури. Авторка збирала документи в Сполученому королівстві, ПАР, Мозамбіку і США, щоб окреслити якомога яскравішу картину тих подій. І від цього книга лише виграла. 888 покликань на джерела та літературу не лише не ускладнюють прочитання тексту, а й розкривають нові, подекуди неочікувані деталі з життя і пригод майбутнього прем’єр-міністра. Мова авторки напрочуд захоплива, тому відірватися від розповіді доволі складно. Вона чіпляє незвичайними поворотами, які чудово вписуються у назагал нелінійний сюжет. А ще занурює в історію Британської імперії наприкінці вікторіанської епохи.
Поза тим, ця книга все ж більше про художнє обрамлення, аніж про «реальну» історію. Попри усі спроби подати Черчилля як багатоманітну особистість, передусім він постає героєм. Героєм не лише для Британської імперії, а, як видається, і для самої Кендіс Міллард. «Він нагадав світові, що означає бути британцем — стійким, винахідливим та, навіть перед обличчям надзвичайної небезпеки, зберігати цілковитий спокій» (с. 271). Так авторка оцінює його втечу з полону, і ця цитата вказує, що книгу варто сприймати передусім як добру пригодницьку розповідь, а не нон-фікшн історію. Хоча вигадок тут майже немає, стиль оповіді і подача джерельного матеріалу не дозволяє сприймати написане на віру. Подекуди авторка некритично підходить до цитування джерел, що для цього жанру було б цілком виправданим кроком, якби не йшлося про висвітлення ворогів Черчилля та британців. В одному з епізодів Міллард цитує репортаж про насильницьке виселення англійців з бурської території на початку війни. Репортаж прикрашений подробицями про «жахливе» поводження із мирними мешканцями, що, вочевидь, підкреслює «жорстокість» бурів (с. 249). Перед тим авторка начебто ставила під сумнів уявлення про нецивілізованих мешканців Південної Африки, наголошуючи на їхніх позитивних рисах. Однак таке звернення до сенсаційного матеріалу про «негідне» поводження з беззбройним населенням не залишає читачеві вибору. Бури були жорстокими, а тому витівки Черчилля — цілковито виправдані.
Більш суперечливим видається фрагмент післямови, у якому Міллард згадує про політику «спаленої землі», до якої вдавалися британські вояки, щоб придушити спротив бурів. Йдеться про знищення ферм та зведення концентраційних таборів для бурських жінок і дітей. Авторка прямо вказує, наскільки жорстокими були такі методи. Поряд з цим, вона зауважує, що Черчилль виправдовував таку політику упродовж війни, хоча після завершення конфлікту й виступав за милосердне ставлення до переможених (с. 312). Така заувага начебто мала б розкрити майбутнього прем’єр-міністра з позитивного боку. Однак насправді вона фактично легітимізує методи британців, до яких вони вдавалися під час війни. З уст героя-втікача вони вже не видаються настільки негуманними.
Одначе загалом книга напрочуд вартісна. Вона дозволяє українському читачеві поринути в доволі незнайомий для нього імперський контекст зламу ХІХ і ХХ ст. І остаточно розвінчати міф про те, що в Південній Африці Черчилля від розстрілу врятував українець. Виявляється, що журналіста ніхто страчувати не збирався. Та і загалом, ніколи не зайве насолодитися пригодницьким текстом. Хоча при цьому, певне, варто бути бодай трохи розсудливим.
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
