Вас вітає Студентська колегія. Спудейський вісник №13 (04.04.21)
Ілюзіон: Берлін.Александерплац (2020)
▼
Слово за слово: СК-ХХ
▼
Кубрик, Штраус і Ніцше — загадкова фігура «Космічної Одіссеї»
Переднє слово
Усім привіт!
Кілька днів тому побачив бруньки на вишнях — це означає, що весна нарешті прийшла de facto. А разом із нею в Могилянці розпочинається велика підготовка до вступної кампанії: попереду справжня боротьба за серця та уми абітурієнтів. І частиною цієї боротьби є ми всі. Бо кожен, хто є дотичним до НаУКМА, автоматично стає амбасадором цього університету, бодай ділячись інформацією про нього зі знайомими чи колегами. Я не закликатиму вас бути хорошими, але попрошу стати чесними амбасадорами. На мій погляд, саме відверта і щира репрезентація Могилянки допоможе нам знайти наших студентів у прийдешні кілька місяців. Тож будьте чесними.
Крім цього, 31 березня розпочала свою роботу XXI каденція Студентської колегії, з чим хочеться щиро привітати шістьох її колегіантів та колегіанток: Руслана Грабовського (ФПвН), Дарію Шевченко (ФІ), Катерину Корпало (ФСНСТ), Івана Перова (ФПрН), Романа Каленюка (ФГН) та Ігоря Жука (ФЕН). Бажаю наснаги і перемог! Втім, про XX скликання СК ми теж пам’ятатимемо і любитимемо цих сонечок, зокрема завдяки статті Євгена Ящука, яку можете прочитати в цьому випуску.
А ще Могилянка очолила рейтинг українських університетів за версією сайту dengi.ua, тож це чудовий привід трохи порадіти.
Радійте! :)
Ілюзіон: Берлін.Александерплац (2020)
На перший погляд, це звичайнісінька площа в самому середмісті Берліна. Тут кожен поспіхом пересідає з транспорту, квапиться на роботу чи стрічається своєю компанією увечері п’ятниці.Минуле цього місця дає свої відбитки теперішньому життю.
Ця картина знята за мотивами однойменного відомого роману Альфреда Дебліна, хоч і твір написаний ще 1929 року, але порушене питання буття людини у великому та розмаїтому світі залишається доволі складним. Шукаючи цю істину, глядач стає свідком як любови, так і численної жорстокости й садизму. Цей сюжет громіздкий, він притягує і змушує прочувати емоцію з героєм, це засудження чи навпаки співчуття — вирішувати кожному.
Змістова лінія побудована із трьох частин, а ще прологу та епілогу. З перших кадрів довідуємось минуле головного персонажа Френсіса: він мігрант, виходець із Західної Африки, що прибув до Берліна в пошуках кращого життя. Його доля непроста, він багато в чому провинився і в цьому місті хоче вчинити все як слід — за законами честі, по правді. Він прагне бути у всьому порядним. Йому це не вдається.
Ти хочеш бути тим, ким бути не можеш. Прагнеш бути добрим у жорстокому світі.
Берлін постає як місто, що постійно живе завдяки пристрастям його людей. Це місто розбурхане свободою, (не)рівністю та вседозволеністю. Саме тут збираються люди з усього світу, що прагнуть лише одного — знайти себе. Себе в нічних клубах, наркобізнесі, ескорті чи, може, працюючи на будівництві. Це пропонує Берлін в очах прибулих його підкорювачів. Наш Френсіс (тепер Франс) просто губиться й щоразу навпомацки відступає від своєї мети. Це місто велике, воно вирує… так притягає й так само розбиває…
Не так просто втекти від демона, коли запросив його до себе.
Суцільному виру невідомости та внутрішньої боротьби Франса додається ще його нова симпатія — Міцу. Це його шанс зійти з чорної дороги, не городити її червоному бику, адже наслідки будуть незворотні. Він учергове оступається.
Тебе ніби двоє: один мене сильно кохає, а другий завжди все псує.
Опинившись на межі життя та смерті, наш Франс вгамовується, але не надовго. За рогом його спіткає біль через втрату й відсутність щонайменшого шансу виправити накоєне. Це вже шлях, де нема вороття.
Він мене не любить, він любить смерть. Він прагнув бути хорошим, але йому не дозволили.
Шлях був неправильним. Шлях у нікуди. Вбивства, бандитство й решта наслідків діянь змогли погубити Франса, відібрати все любе, залишити заплямоване життя. Йому не вдалося вибратись із будинку мігрантів та влаштувати своє життя успішно. Він губить себе.
Я вбив усе, що люблю.
Доля наділяє ще одним шансом Франса, але чи не змарнує він його?…
Історія оповідається у вигляді притчі із «повчальним» голосом поза кадром. Цей фільм — наскрізь просякнута людським болем 3-годинна драма, час минає не помітно, якщо прочути його з головним героєм. Спеціально написана музика додає емоційності картині, що не може не торкати глядача. Фільм було номіновано на найпрестижнішу німецьку кінопремію «Золотий ведмідь».
Кожен може оцінити ситуації, відображені в картині, на власний розсуд, але залишиться у будь-якому разі з однією думкою: вершителі долі — ми самі. Тільки людині підвладно щось змінити, і це треба робити саме тут і зараз.
Приділіть час історії Франса, вона не залишить осторонь.
Був собі жнець — звали його смерть.
Слово за слово: СК-ХХ
У середу члени та членкині Студентської колегії ХХ скликання передали свої повноваження новоспеченим колегіантам. Ця церемонія ознаменувала, що історія першої Кіберкаденції закінчилася. Звичайно, ці люди нікуди не поділися, їх можна зустріти на просторах Телеграму чи Фейсбуку. Але у виставі «СК-ХХ» відбувся останній акт, і тепер можна говорити лише про враження, емоції та досвід, який нам принесла гра акторів. На щастя, до фіналу дійшли усі герої, тому ми маємо чудову нагоду побачити їхні колегіантські історії. Я розпитав окремо кожного представника і представницю про їхній досвід. Тож тепер ми можемо дізнатися більше про загальні та особисті перемоги, зради і успіхи Кіберкаденції. І про виклики та неочікуваності. Певне, ці два слова найчастіше лунали з уст уже колишніх колегіантів та колегіанток.
Як би ви оцінили свій минулорічний досвід у Студентській колегії?
Я б його охарактеризувала трьома словами: виклик, карантин і команда. Перед тим, як іти в СК, я не очікувала саме такого. Рік в СК був складний через карантин. Разом з командою ми перенесли багато викликів. Друге слово — це карантин. Тому що ви знаєте, що ми — перша кіберкаденція. Це було щось дуже нове. Нам багато хто не міг допомогти у цьому питанні. Бо до того люди не мали в своєму досвіді карантинної каденції і досвіду у самоврядуванні. Словом “карантин” теж можна добре описати те, що відбулося з нами. Нам потрібно було пристосовуватися до нової реальності. Але я рада, що ОСС впоралося з цим на ура. І третє — це команда. За цей рік я отримала не тільки п’ятьох людей, з якими ми працювали в СК, а ще величезну команду асоційованих членів та членкинь і величезну команду людей, які просто дотичні до самоврядування. Це і адміністрація, яка нам допомагала, і відділ по роботі зі студентами, і взагалі “тусовка самоврядування”. І саме нею можна описати цей рік. Я дуже рада, що за цей рік я познайомилася зі стількома людьми і взагалі працювати з ними в команді це реально була одна з найкращих речей, що сталася зі мною в Могилянці.
Христина Радиш, голова СК-ХХ
Це було насправді дуже неочікувано. Звичайно, ти йдеш в Студентську колегію, думаєш, що будеш сидіти в кабінетику, розв’язувати питання. А тут — все онлайн. І ти такий — ну добре, до кінця року посидимо онлайн, але ж з наступного все ж вийдемо. А, ні. Тому я б описала цей рік максимально неочікуваним. Тому ми кіберкаденція. Оцінила б на 9/10. Онлайн трохи підпсував.
Анастасія Коршенко, заступниця голови СК-ХХ, голова відділу HR та стратегічних комунікацій
Це виклик, і не тому, що це СК, а тому, що це не було те СК, на яке очікував. Ми всі бачили і розуміли, як працює структура. І багато хто прагне до неї потрапити. Це дуже класний досвід. І ти приходиш з певними очікуваннями, ось-ось почнеться те, про що ти мріяв. І тут ти розумієш, що те, про що ти мріяв, прийшло, але в зовсім іншому вигляді, не так, як ти очікував. Тому це такий собі виклик, перш за все моральний, адаптуватися і зрозуміти, що от твоя мрія в такому абсолютно зміненому вигляді дійшла.
Кирило Демченко, секретар СК-ХХ, голова відділу зв’язків із СО та СІД
Каламбурний, несподіваний, не за планом, цікавий, корисний, емоційний, дружній. Усе відбувалося не так, як ми собі планували. Але з мого боку, це було навіть цікаво, бо це був такий інший досвід та інші навички.
Зоряна Калинів, голова фінансового відділу СК-ХХ
Рік був неочікуваний, тому що я подавалася на вибори, ще коли було офлайн-навчання, і я очікувала, що буду проводити час з людьми в 4–104. СК — це певна можливість отримати соціальне надбання з людьми, з якими ти спілкуєшся, і насправді онлайн-режим усе це набагато ускладнює. Як комунікація з адміністрацією, так і спілкування між собою, створення якоїсь повної команди. Але, на щастя, нам це вдалося зробити, і СК стало для мене повним неочікуванням, що я зможу знайти людей, близьких собі по духу, з якими я і зараз не хочу переставати спілкуватися, хочу проводити багато вільного часу. Я зрозуміла, наскільки Могилянка — це складна система, яку потрібно врегульовувати, і що це треба робити правильно, і треба знати, як це потрібно робити. І які різні бувають студенти зі своїми потребами, своїми зауваженнями і своїми проблемами навіть.
Анастасія Криштанович, голова юридичного відділу СК-ХХ
Що стало для вас найбільшим викликом за цей рік?
Власне якщо говорити про цей величезний виклик карантину, то на самому початку нам довелося стикнутися з такими викликами. Це те, що законодавче підґрунтя ОСС не було готове проводити свою діяльність онлайн. Навіть від нашого першого засідання 21 квітня, коли нам передали повноваження, не було прописано, що ми можемо зустрічатися онлайн. А якщо не могли зустрічатися онлайн, то ми просто не зустрічалися якраз до 21 квітня. Тому це був маленький законодавчий виклик. І в загальному для всієї Могилянки, для всього студентства — це зберегти оте саме життя, яке ми мали в стінах Могилянки, зберегти його онлайн. Починаючи і від навчання, я впевнена, що для кожного студента і студентки це був величений виклик нормально так вчитися і працювати онлайн. Наше все студентське життя перенеслося у Зум і Тімз. І я думаю, що вся команда і студентських організацій, і ОСС, і вся Могилянка впоралася з цим чудово. І для себе. Як ви знаєте, у нас є шість людей в команді, і роботу в СК інколи важко поєднувати із іншими штуками. Те саме навчання або якісь проєкти, які можна робити поза Могилянкою. Я думаю, що це для нас був виклик — дійти до кінця. Як ви знаєте, часто буває, коли до СК роблять додаткові вибори, бо там один член або членкиня покидає колегію. І я дуже пишаюся, що в нас усі шість змогли дійти до кінця. І це виклик, з яким ми впоралися. Залишитися до кінця і працювати в нормальному темпі.
Христина Радиш
Це, напевне, демотивація. Коли почався онлайн, звичайно, впав ентузіазм, з яким ти йшов щось робити, а тут — оп і ти робиш все онлайн. Ти робиш все тільки в онлайні, обмежені можливості. Звичайно, на початку це здавалося якоюсь катастрофою. Потім підлаштувалися, але це все-таки було онлайн і те, що дуже багато планів, ідей хотілося зробити. І не зробилося, бо це все планувалося не онлайн.
Анастасія Коршенко
Це був початок каденції, травень, коли ми не розуміли, що взагалі відбувається, скільки це все триватиме. Очікували, що оці продовження на два-три тижні так чи інакше все закінчиться. І на це очікували багато студентів. І мені, як представнику від ФГН, довелося вирішити питання, пов’язане із проблемою написання дипломів та курсових у гуманітаріїв, оскільки все це дуже тісно пов’язане із роботою бібліотек та архівів. Багато хто просто відкладає цю частину роботи на весну, аби не сидіти десь на Володимирській у холоді. Дехто просто не міг цього зробити раніше. І тут ми опинилися в ситуації, коли велика кількість людей не можуть написати дипломи, бо так джерельна база, яка їм необхідна, поза зоною досяжності. І тут відбулося таке непорозуміння між адміністрацією та всіма студентами. Я не можу сказати, що це все вдалося вирішити, щоб всі були задоволені. Тут ми добре понабивали шишок. Тоді ще деканом по роботі зі студентами була пані Діана Проценко, і я пам’ятаю телефонні розмови, які тривали дві години, дві з половиною. Пізно ввечері, коли ми намагалися зрозуміти, які є напрямки вирішення цієї проблеми, що взагалі можна зробити. Бо зрозуміло, що карантин ми не скасуємо, бібліотеки ми не відкриємо, але посунути захист дипломів на місяць чи на декілька місяців адміністрація теж не може. Тому, напевне це була оця ситуація.
Кирило Демченко
Для мене цей рік був надзвичайно складним і наразі онлайн-навчання залишається для мене надзвичайно складним, тому що мені не вистачає спілкування з людьми, мені не вистачає взаємодії, і це погано відбивається на моєму самопочутті. Але насправді перше питання було: «Як нам знайти спільну мову, не будучи разом?» Не маючи можливості навіть піти в «Амігос» і провести там час. А увесь час просто за комп’ютером. Ми швидко знайшли вихід із ситуації. Ми буквально шість годин на день щодня спілкувалися, тому що як тільки ми отримали повноваження, у нас одразу з’явився кейс про академічну недоброчесність. Ми почали з ним розбиратися. Це було поглинання в нормативку Могилянки, у такий бюрократичний бік студентського життя. І, підтримуючи один одного, спілкуючись одне з одним, ми побудували класну злагоджену команду і вирішували справи чітко, організовано. Мені подобається ця особливість нашої каденції, що всі знали, що роблять інші, незважаючи на те, що це — різні відділи і різні сфери занять. Ще одним викликом була комунікація з адміністрацією. Коли ти не можеш зустріти людину на КМЦ, ти маєш постійно писати офіційні листи, постійно камера перед обличчям. І потім, коли я брала участь в приймальній комісії, я побачила Івана Івановича Яцкевича, це заступник декана ФПвН, і він мене не впізнав. Хоча в нас з ним було три зустрічі онлайн. І, з одного боку, я розумію його, а, з іншого боку, коли ти працюєш вже досить довгий час, і люди, з якими ти постійно маєш справу, тебе не впізнають просто тому, що ви не мали можливості зустрітися. І це досить складно. Взаємодія, комунікація, взаєморозуміння.
Анастасія Криштанович
Перехід на дистанційне навчання і локдаун. Ти подаєшся з певним планом дій, з певною програмою і певною метою. І ти вже собі орієнтовно бачиш, що тоді от я буду робити те, і за планом, як ти розписав. Коли проходить карантин, ти розумієш, що твоя програма йде в сторону, оскільки вся програма була написана на очне навчання, на твою присутність в університеті, на присутність інших людей. І саме цей момент, переналаштувати власні процеси і адаптуватися до того, як переналаштувала свої процеси академія, це було найскладніше. Бо деколи вже навіть ти готовий, ти сидиш у Києві, хочеш щось робити, а в академії ще вирішують, як правильно засідання проводити. Ви проводите засідання, але сидите і думаєте, чи легітимно голосувати смайликами в Тімзі. І от такі елементарні речі, до яких не були готові ні ми, ні жодна структура. До них було найскладніше адаптовуватися.
Зоряна Калинів
Чим ви найбільше пишаєтеся за цей рік роботи?
Я сьогодні буду дуже багато повторювати слово “команда”. Я пишаюся нашою командою, тим, що ми дійшли до кінця, усіма асоцами. Я пишаюся просто командою СК. Друге: я пишаюся тим, як ми змогли подолати деякі виклики. Коли у нас ставалися якісь кризові ситуації. Той самий діалог з адміністрацією про прапор в гуртожитку чи організація акцій протесту проти Шкарлета. Я пишаюся тим, що ми змогли правильно комунікувати усі процеси і всередині команди домовлятися. Бо ще одна особливість СК в тому, що от ми знаємо, що в інших університетах, коли йдуть у самоврядування, то ідуть цілою командою. Тобто люди, які вже знайомі між собою. І ви голосуєте за цілу команду. У нас це по-іншому, бо вибирають по одній людині від факультету. І от я, наприклад, до СК не була знайома із більшістю наших членів і членкинь. І от я пишаюся тим, що ми змогли об’єднатися, стати реально хорошою командою. Відповідно, коли ми висловлюємо якусь позицію від СК, вона передбачає попереднє обговорення та консенсус між усіма членами та членкинями. Тому що навіть те саме рішення зайняти позицію у якомусь питанні обговорюється з усіма. І навіть якщо одна людина не буде погоджуватися із цим, це реально довгі розмови, наведення аргументів. І оця подорож до консенсусу — це те, чим я пишаюся. Всі позиції, які ми висловлювали, це була реально командна позиція. І я згадувала акції протесту. Для мене ще словом цієї каденції був захист своїх цінностей. Те, що сталося — це був захист своїх цінностей. Як ви знаєте, ми підтримували і співорганізовували акції протесту проти Шкарлета, зараз чинного міністра освіти. Що дуже сумно насправді. І от власне та, не боятися і захищати свої цінності — це те, чим я пишаюся. На початку, до речі, це було дуже страшно. Це був такий виклик, чи підтримувати акцію чи ні. Одразу зрозуміло, що підтримувати. Але, що не дивно, коли ми оголосили першу акцію, до нас зверталися люди, що от, чому ви приєдналися, самоврядування має бути аполітичним. Ми довго пояснювали, що така наша позиція — це не є щось політичне, це, власне, захист могилянських цінностей, а саме — академічної доброчесності. І що ми не можемо існувати в одному освітньому просторі з міністром, який є плагіатором. Тому для мене ще таке велике захоплення було, як ми організовували акції протесту. Не тільки ми, а і як вся Могилянка до цього долучалася. Могилянців на цих акціях протесту було найбільше, якщо не більше половини.
Христина Радиш
Дуже багато чого в голову приходить. Але я напевне скажу, що я пишаюся тим, що в нас склалася класна команда, і мені було дуже комфорто працювати у цій команді. І завдяки тому. що нам було дуже комфортно усім разом, кожен робив якусь свою роботу, ми один одному допомагали. Навіть просто в чатику підтримати якось морально — це теж дуже важлива штука. І я пишаюся тим, що в нас склалася така крута команда, і ми змогли разом зробити багато класних штук, таких як День Академії, Школа самоврядування, скоро буде Школа HR-менеджменту.
Анастасія Коршенко
Це позаштатна робота була. Насправді, коли зайшли в СК, Києво-Могилянська академія, як іще декілька провідних ЗВО України, полишила таку легендарну, велику і тривалу, я б навіть сказав, легендарну студентську організацію УАС. Але ми розуміли, що цим справа не закінчується, тобто якась координація, проблеми, які є сьогодні у вищій освіті, вони мають вирішуватися. І якщо організація, з якої ми вийшли, не давала відповіді на питання, які ми ставимо, то, можливо, нам слід започаткувати якийсь процес новий, який призведе до творення нових структур. І, починаючи із літа, ще ми проводили комунікацію із університетами. Я тут, можливо, сепарувався трохи від СК, це була багато в чому приватна ініціатива. Але якби я не був в СК, я просто не мав би бази даних контактів людей, до яких можна було б звернутися. І тут більш ніж півроку ми займаємося конструюванням нової структури. Зараз це все тільки інтенсифікується. Я можу сказати, що в плані ідей, які ми зараз маємо, ми багато в чому просунулися. Я сподіваюся, що вже незабаром багато хто зможе все це побачити, оцінити, сказати свої зауваження. Завдяки СК я мав нагоду вийти назовні і побачити людей, в яких є такі самі проблеми, як і в нас в академії. Але для більшості Могилянка є зразком самоврядування. З іншого боку, я мав досвід, коли я виходжу з нашого ідеалу. Коли ти переступаєш поріг іншого ЗВО, ти розумієш, що наші проблеми — це дитячий сміх і нічого більше. Це був цікавий досвід, це те, чим, можливо, зарано пишатися, але це те, що дає сподівання на те, що незабаром це буде щось достатньо потужне.
Кирило Демченко
Я працювала у фінансовому відділі, і мені найважливіше, що фін. відділ не припинив свою діяльність у принципі. Це та сфера, яка безпосередньо зав’язана на фізичному перебуванні в університеті тебе, фізичному перебуванні усіх стейкхолдерів і, оскільки цифрового документообігу нас немає, на превеликий жаль, і безпосередньому контакті з людьми. І для мене важливо, що навіть у період дистанційного навчання це все не зупинилося і ми все ж знайшли способи, як у карантин проводити таку діяльність свою.
Зоряна Калинів
Я пишаюся СК. Я пишаюся тим, що мала нагоду стати частиною цього. І не просто цієї ХХ каденції. а всієї цієї історії, яку розповідає Гліб Кузьменко кожного разу, коли його просять розповісти про історію самоврядування НаУКМА. І я пишаюся тим, що колись нашу каденцію згадають. Немає якихось окремих ситуацій, коли б я сказала, що от, тут я пишаюся. Ні, весь рік став великим викликом, але весь рік став великою роботою над собою, над комунікацією і над нашою Альма Матер.
Анастасія Криштанович
Як склалася робота СК у сфері комунікацій (з адміністрацією, студентами, назовні)?
Я думаю, що максимально наш відділ СММ працював, і вся діяльність Студентської колегії публікувалася в Телеграмі, Facebook, Instagram. Навіть можна сказати, що за цей рік сформувався такий стиль СК. І була дуже висока звітність по всіх питаннях. Тобто все, що робилося. Так само проводилися різні заходи. Організовано школу самоврядування, і саме оцей рівень комунікації зі студентами збільшився. Не знаю, що було в попередньої каденції, але в нас або збільшилася, або трималася на тому рівні, що й була. Ми намагалися бути максимально близькими до студентства.
Зоряна Калинів
Я б сказала, що діалог з адміністрацією вдався. На початку ми влаштовували зустрічі-знайомства з деканами, з в. о. президента. Це теж дуже допомогло. І зі старостами, і з деканом по роботі зі студентами. І так само при кризових ситуаціях, коли треба було щось обговорити, комунікація йшла. Ми спокійно збиралися і все обговорювали. І адміністрація йшла назустріч, і ми йшли назустріч. Достатньо складнощів я не пам’ятаю. Все було окей.
Анастасія Коршенко
Я реально пишаюся і нашими HR’ми. Відділом HR і стратегічних комунікацій, які зробили дуже-дуже багато всього. Вони зібрали базу університетів. Ми безпосередньо писали вищим навчальним закладам. До нас багато людей зверталося з бажанням співпрацювати, хоча більшості ми відмовляли, бо там не сходилося з місією і візією Студентської колегії, з нашими цінностями. Але з нами багато спілкувалися, багато хотіли співпрацювати, і ми на це витратили багато часу та енергії. Щодо внутрішньомогилянького, то я дуже пишаюся нашим піаром. У нас не було голови PR-відділу, цим займалися і Христя Радиш, і Настя Коршенко, і я. Ми всі разом вирішили зробити все, аби зробити студентську колегію популярнішою серед студентів. І я думаю, що нам класно вдалося. Тому що, дивлячись зараз на сторінки в Інстаграмі, Телеграмі, Фейсбуці Студентської колегії, я реально розумію, що ми доклали до цього багато сил. І я дуже вдячна асоційованим членам та членкиням, які зробили дуже-дуже багато для розвитку цієї галузі нашої роботи. І я знаю, що багато людей почали дійсно слідкувати за нашими сторінками. Особливо після дня Академії, який ми провели. Тому що Студентська колегія давала знижки. І це було дуже прикольно, тому що дуже багато людей долучилися, взяли участь, відвідали заклади, в яких СК домовилася про знижки. Це було дуже прикольно. А щодо комунікації з адміністрацією. Я не знаю, як було до того, тому мені дуже складно порівнювати. Я не була в цьому процесі залучена раніше. Але ми співпрацювали як і з виконувачами обов’язків президента, так і пані Дяченко. Ми мали змогу працювати з деканом та деканкою по роботі зі студентами, які завжди йшли нам назустріч, намагалися з нами розібратися. Тобто комунікація з відділом по роботі зі студентами просто супер налагоджена, і вона мені дуже імпонує. Так само ми не раз співпрацювали з радою заступників деканів по якихось робочих питаннях. Тобто це і перехід на онлайн-навчання, коли це все тільки починалося. Це і співпраця зі старостами. Це і робота, коли були якісь виклики в гуртожитках, то ми так само з ними співпрацювали не раз. Обговорювали, сиділи по три години, вписували свої ідеї. Так само я знаю, що Христя була у Вченій раді як голова СК, так само багато працювала від імені СК. Тобто комунікація розвивається. Я не можу сказати, чи ми покращили її в плані внутрішньому, бо мені немає з чим порівнювати. Але я знаю, що ми зробили великий вклад для того, аби про нас всі знали, всі з нами спілкувалися, і брали до уваги нашу думку.
Анастасія Криштанович
«Могилянка, яку творять студенти» — чи виправдане таке формулювання для Вашої каденції?
З моєї позиції, Могилянку в більшості творять студенти і студентки. Особливо в тому, що я бачу перед собою. Типу весь мій рік в Академії — це те, що робило студентство. Звичайно, ми беремо до уваги все наше студентське життя. І буквально усе, що відбувається, відбувається завдяки студентам і завдяки їхнім ідеям і завдяки тому, що вони мають бажання і мотивацію щось робити. І це реально ми багато завдячуємо студентам і студенткам. І якщо говорити про офіційний рівень, то от якраз за цей рік я зрозуміла, що студенти і студентки насправді багато на що впливають. Цього року, наприклад, було дуже багато акредитаційних зустрічей, і от їхнє питання було: «Наскільки студенти та студентки залучені до управління університетом?» І от моя відповідь завжди була максимально позитивною, і не тому, що я хотіла щось прикрасити, а тому, що я реально говорила правду. Студенти і студентки справді впливають на багато речей навіть на рівні управління Могилянкою. І наша позиція, і наша думка реально важлива, і її хочуть чути. І це дуже радує. Я насправді боюся, що коли я вийду з Могилянки, то в мене буде якесь надто романтизоване уявлення про світ. Бо типу зараз я не боюся нічого. Коли мені друзі з інших університетів розказують, що ми не можемо цього зробити, у нас є така-така проблема, але ми не можемо нічого зробити, то в мене прокидається революційний дух. Я їм розказую, дивіться, вам треба піти туди, туди підписати, там вас можуть почути, тут вам треба розказати про це всьому фейсбуку, всьому телеграму. Тому оцей рік мене навчив, що ми можемо все, і що нас реально чують. І я сподіваюся, що після Могилянки в інших інституціях нас теж будуть чути.
Христина Радиш
Наскільки покращилися умови проживання студентів у гуртожитку за час вашої каденції?
Я б оцінила, що нам вдалося. Тому що ці прикольні арт-проєкти, як на Кудрі. Студентська колегія як саме той орган, який надає кошти на ініціативи студентські. І завжди, коли хтось у гуртожитках подає цікаві прикольні ініціативи, СК з цим завжди допомагає. І на Троєщині, сподіваюся, скоро почнеться цей арт-проєкт. І так само у кризових ситуація, якщо треба вирішити якусь проблему, Студентська колегія теж включається в процес. Саме комунікацію з адміністрацією щодо цих проблем, висловлення своєї думки щодо цих проблем або допомоги студентам. Так само допомога студентам з Covid. Це теж стосується тих, хто проживає в гуртожитку насправді. І я сподіваюся, що так, Студентська колегія грає велику роль в житті гуртожитків і допомозі радам гуртожитків. І не тільки фінансово насправді, хоча здається, що лише фінансово. Але якась моральна підтримка, це теж дуже важливо.
Анастасія Коршенко
Варто враховувати, що Настя Коршенко, представниця в СК від ФПрН, вона колишня голова Ради гуртожитку на Троєщині. Наразі я є заступницею голови Ради гуртожитку на Троєщині. Тобто ми так чи інакше пов’язані з гуртожитками. Ігор Жук, це представник в СК цьогорічній, вже ХХІ скликання, є головою РГ на Маккейна. Тобто СК дуже тісно співпрацює з Радами гуртожитків. Насправді з кожним роком проєктів в гуртожитках стає все більше. Наприклад, ще минулого року дали гроші на кінозал в гурто на Троєщині. На жаль, через карантин тільки зараз його відкриватимуть. Дуже класно, що саме за нашої каденції змогли забрати і проєктори, і устаткувати його майже повністю. Так само був класний проєкт на Маккейна з розмальовуванням сходів, коли студенти самі беруть ініціативу на себе, аби робити свій простір комфортнішим для життя. Покращувати його. А не просто казати: «Зробіть нам». Вони беруть і роблять самі. Це те, що мені подобається в Могилянці і могилянських студентах. Насправді я як керівниця юридичного відділу комунікувала з Глібом Кузьменком, коли створювалися оці проміжні зміни до положення про гуртожитки у відповідності до Закону України. І та, я думаю, що справи у гуртожитках повільно, а впевнено йдуть вгору. І студенти з кожним роком усе більше налаштовані боротися за це, самостійно забезпечувати свій добробут. І не лінуватися, а творити своє оточення самотужки.
Анастасія Криштанович
Чи вдалося відстояти інтереси свого факультету в СК?
Це питання не до мене. Ми подивимося, як воно відгукнеться в перспективі. Я, якщо чесно, без якихось райдужних уявлень про свою каденцію, тому що те, що ми перед собою ставили, воно, можливо, не було грандіозним, але це були плани якісної роботи. І більша кількість з них не була виконана об’єктивно. Але паралельно з цим нам довелося проробляти дуже багато маленьких трудомістких ситуацій. Це був рік кризового менеджменту, коли постійно виникає ситуація, якої ти не очікував. Це не був сталий розвиток, коли є план, якому ми слідуємо і час від часу вирішуємо складні ситуації, які надходять. А це був рік, коли ми виходимо із однієї кризової ситуації і одразу занурюємося в іншу. А паралельно трансформація освіти, яка відбувалася весь рік. Це ж зовні здається, що от ми перейшли на дистанційне навчання, і воно триває вже рік. Я нагадаю, що рік тому, принаймні на нашому факультеті, кожен викладач використовував ту платформу, яка йому заманеться. І чимало зусиль ми поклали на те, щоб продемонструвати необхідність уніфікації і стандартизації дистанційного навчання. Це був один із прикладів, і на це пішло чимало зусиль. Але це зараз, через рік, коли це все почалося, непомітно, і здається, що на ДістЕду є всі силабуси, а всі пари проходять в Тімзі чи Зумі і ніхто вже не пам’ятає про такі речі як Schoology, Hangout, Meets, Discord, і де тільки ми не проводили заняття рік тому.
Кирило Демченко
Для мене Факультет правничих наук — дуже особливий. І не тільки як мій факультет власне, а як факультет, який переважно незрозумілий усій Могилянці. Наприклад, у нас зовсім інша система зі старостами через те, що в нас великі курси. Нас 120 людей, і в нас немає класичного поняття старости, як в інших спеціальностей. Наш факультет завжди вважали трохи відділеним, тому що одна спеціальність, один факультет. Все між собою. Досить мало людей записуються на правничі дисципліни, так само як і на дисципліни від ФПрН. Ми з Настею Коршенко постійно жартували, що ФПрН за ФПвН, а ФПвН за ФПрН. Загалом, я думаю, що так. Це буде таке скромне «так». Не було якихось запитів від факультету. Студенти ФПвН, якщо щось не подобається, вони беруть і змінюють. Що мені дуже до вподоби. І це ті студенти Могилянки, на яких варто рівнятися. І дивлячись там на старші курси, на 4-й, 3-й, я хочу бути такою, як вони. Тому що я зараз на другому курсі. Мені подобається їхні національна позиція, мені подобається їхня ідеологія, мені подобається, як вони ставляться до життя. Навіть незважаючи на те, що студенти ФПвН зазвичай досить раціональні, і ми можемо інколи бути снобами у своїх документах, нормативно-правових актах. І казати, що ні, ми не можемо цього зробити, бо в нормативці так не написано. Що було дуже часто насправді, і я впевнена, що це буде і надалі. Але Студентська колегія — це класний досвід співпраці з людьми із різних факультетів. Бачити внутрішню кухню інших факультетів, інших спеціальностей, показувати свою, ділитися досвідом, порівнювати. І потім брати найкраще та вдосконалювати все разом.
Анастасія Криштанович
Я думаю, що так. У нас факультет неконфліктний, і за період моєї каденції єдине питання, яке в нас виникало — це із написанням курсових та дипломних робіт. Це спільне кейсове питання із студентами ФГН було. І більше на ФЕН конфліктів, які б вимагали залучення Студентської колегії, не було. І так само інтереси студентів ФЕН не порушувалися. Тому думаю, що якщо не було нічого поганого, то вдалося.
Зоряна Калинів
Мені одразу на думку спадає наш один з останніх кейсів із факультетом природничих наук, коли ми готували лист-звернення. Це був лист-звернення від студенства ФПрН, було проведене опитування, і цей лист був надісланий декану факультету, і в. о. президента Тетяні Ярошенко. Комунікатором була СК, і я, як представниця факультету. Це був цікавий кейс насправді. І саме СК допомогла, включилася в це питання, в цю ситуацію для того, щоб якось прокомунікувати цю ситуацію. Щоб не просто якась група студентів ФПрН щось там сказала. А це от було злагоджено, підготовлено опитування і надіслано саме від СК. Це такий яскравий кейс саме від мого факультету. Ну, і звичайно, на конкурсі проєктів для біологів є класний проєкт, там виділилися кошти для біологічного товариства.
Анастасія Коршенко
І, певне, моє останнє питання — як переплелися Могилянка та СК за цей рік?
Я пішла в СК на другому курсі, і до цього я мала буквально 1,5 роки, коли в моєму житті не було студентського самоврядування. Був, наприклад, досвід створення СО (привіт, Клуб студентства міжнародних відносин). Тому за цих півтора року для мене Могилянка реально мала трохи іншу картину. Вона була дружною, активною, вона давала якісь активності і вона вчила боротися. Я з міжнародних відносин, і навіть до студентського самоврядування у нас там були великі революційні потуги, коли ми самі впливали і на нашу спеціальність, і на наших викладачів. Боротися ми навчилися ще до СК. Але от після року в СК і протягом цього року в СК Могилянка стала для мене трохи іншою, бо я побачила її з іншого боку. І от зараз це — одне ціле. Я, коли думаю про Могилянку, то вже думаю не тільки про свою спеціальність, про свій курс, про своє навчання. Для мене зараз це абсолютно розширене поняття. І я, коли зараз думаю про самоврядування, то вже задумуюся, що треба подумати про самоврядування, як там поживає відділ по роботі зі студентами або як там гуртожитки і житловий відділ. Чи у нас вже є президент, і так далі. Після СК Могилянка для мене набагато розширилася у своїх поняттях. І я думаю, що навіть після самоврядування, хоча я ще думаю залишитися на рік, оскільки в мене ще є рік навчання в Могилянці. Навіть після закінчення каденції в СК, я думаю, що я буду дуже переживати за ці всі процеси. Мені насправді важко йти, але важко йти через те, що ми розлучаємося із нашою командою. Але я впевнена, що навіть після закінчення року в СК Могилянка і СК залишаться невіддільними для мене, бо я буду думати про все, що тут буде відбуватися, і буду щиро переживати і бажати усім успіху.
Христина Радиш
Кіберкаденція вже стала частиною історії Могилянського самоврядування. Її історія так і лишиться цілковито в електронному форматі. Одначе тепер кожен може із захватом раз-по-раз переглядати відео зі школи самоврядування чи фотографії з акцій протесту за академічну доброчесність і сміливо сказати: «Це було! Хоч і було онлайн». А чинній каденції хочеться побажати лише наснаги, щоб тримати добрі справи Студентської колегії у цей навсправжки цікавий час.
Кубрик, Штраус і Ніцше — загадкова фігура «Космічної Одіссеї»
Обережно, спойлери!
Цього разу про серйозне — про філософію мистецтва. Гадаю, таку «суворість» нам навіюватиме образ книжкових портретів Ріхарда Штрауса і Фрідріха Ніцше. Втім, про все по порядку.
«Космічна Одіссея» — культовий кінофільм Стенлі Кубрика 1968 року. Рік випуску захоплює більше, ніж сам фільм. Людина у космосі лише як сім років, але ж як упевнено і з яким натуралізмом, до дрібниць вона показує своє життя там, серед тисячі зорей і далеких планет!..
Було б перебільшенням назвати фільм Кубрика «документальною зйомкою». До винайдення фотошопу й зелених холів для зйомки усі моделі… тесалися з дерева. Наразі маємо можливість не тільки споглядати плавні рухи космічних лайнерів «Одіссеї» на екрані, а й можемо їх потримати у руках — це моделі з картону, оргскла та дерева від кількох сантиметрів до 16-и метрів завдовжки.
Чорний паралелепіпед тому не виняток, адже це результат столярської роботи з декількома шарами чорної фарби. До слова, за задумом самого Стенлі, замість чорного паралелепіпеда мала бути трикутна піраміда, однак та дуже складно відбивала монтажне світло. Паралелепіпед, над яким глядач щоразу ламає голову (двері; труна; телевізор з ієрогліфами, як того хотів сам Стенлі; килим-літак?..) можна вважати майже випадковістю.
Натомість «Так говорив Заратустра», який звучить лейтмотивом фільму, — зовсім не примха долі чи естетичного смаку режисера. «Заратустра» — центральний образ філософської спадщини Ніцше, образ Надлюдини, до якого так прагне людина від часів мавпи до космічного аргонавта. Та чи прагне вона до Надлюдини? Чи є це її справжнім бажанням, що не суперечило б її власній природі?
Відповідь Кубрика досить специфічна: вглядаючись камерою в африканські прерії мільйони років тому, він відшукує волохату людину з кісткою в руках — нібито ту саму, що ось летить у космос наступного кадру. Альфа і омега. Історичний розвиток, широке тло еволюції, яке б показало нам шлях цієї людини, її прагнення, замінює таємничий ідол, який задає людині готовий вектор розвитку, скеровує її до «Кордону Безкінечності».
Крім «живої» людини й геть німого істукана, важливим образом у фільмі є Хелл — штучний інтелект корабля. Він неперевершено грає у шахи і не має собі рівних серед обрахунків. Людина на лайнері, яким керує Хелл — декорація і вантаж, який транспортують до Юпітера. Хелл не виявляє погорди і є досить товариським комп’ютером, і згодився б у фільмі на роль Надлюдини, але має суттєвий недолік — він запрограмований людиною, що дала йому не тільки математику, логіку, раціональність, а й жадібність і готовність вбивати.
Виринає думка, що від мавпи — протолюдини — ми успадкували саме жадобу, і все інше — невідомо, чи наше… Чи є альтернатива цьому шляху? Як не крути, тисячі років повтору одного сюжету…
Що ми чуємо в музиці, що склала людина? Не тільки чуємо гордовитий гімн Штрауса, нерозбірливий шум крику, а й бачимо перспективу й захоплення — зоряні поля Хачатуряна. Ми знаємо авторів композицій, та чи склала цю музику людина? Вона була написана на Землі й гідна Космосу, чи була складена Космосом і відома на Землі?..
Ось в етер музики вриваються кадри. З «Кордону Безкінечності» ми ловимо космічні частоти: герой бачить своє майбутнє, свою старість і свою смерть. Він вертає назад на Землю у вигляді ембріону. Зрештою, «Одіссея» — це не коротка подорож, а довга дорога назад…
Чи є це та сама Надлюдина — вінець еволюції людини? Чи зможе щось змінити одна-єдина людина, що змогла досягти границі й повернутись назад? Месія на кшталт Ісуса? Але чому ця алюзія чи то пак чергова спроба у людській подобі, а не у формі духа? Як не крути, ми не бачимо подоби творця паралелепіпеда — провідника міжсвіття…
Єдина скупа можливість, дана нам Стенлі Кубриком, це можливість поставити запитання. На думку спадають слова Артура Кларка як одного з співавторів фільму: «Якщо ви його повністю зрозуміли, це значить, що ми зазнали невдачі. Ми прагнули поставити в ньому більше питань, ніж дати відповідей».
© Спудейський вісник, 2021
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
