Спудейський вісник №12 (14.04.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Підмогильник
▼
PRавда
▼
Могилянський лекторій
▼
Слово за слово: Роман Стеблівський
▼
Шевченко покоління Z
▼
Зелені дискусії
▼
альtrueїзм
Переднє слово
Цього тижня мені вперше довелося приміряти на себе роль головного редактора. Моя зона комфорту не хотіла, щоб я брав на себе таку відповідальність, але я її не послухав. І не пожалкував. Крізь мене пройшла певна кількість статей і кожна залишила свій відбиток у мені. Мистецтво, старі ідоли, сучасна реклама, музика, могилянці — ще ніколи мене не оточувало стільки всього цікавого. Чи оточувло? Розумієте, у цьому й парадокс. Цікаві речі завжди співіснують поруч з нами. Але помітити їх мені вдалося лише тоді, коли довелося. Нехай новий випуск нашої команди допоможе вам не повторювати моїх помилок. Світ занадто різноманітний і цікавий. Він вартий того, щоб його вивчали. Тож роззирніться. Погляньте навколо. Помітьте найдрібніші деталі. Посміхніться тим, хто поруч. Станьте дослідником буденного, але такого незвичного світу.
Ілля Рудійко, замісник головного редактора «Спудейського вісника»
Вісті
Антикорупційні журналістські розслідування
Цього вівторка, 09.04.19, на заході від Асоціації студентів-політологів могилянці мали нагоду обговорити з одним із провідних борців з корупцією у світі за версією Національного фонду підтримки демократії (NED), засновником і ведучим програми “Наші гроші”, Денисом Бігусом, специфіку проведення антикорупційних розслідувань, їхній вплив на політичний істеблішмент та інші нагальні питання. Були розглянуті такі останні резонансні розслідування, як розкрадання в Укроборонпром, фейкові донори однієї з найретинговіших політичних партій України, секрети технічних кандидатів у президенти України.
Враження від події залишились такі:
“Ми проводили зустріч з антикорупційним активістом Денисом Бігусом, головним редактором проекту Bihus.info. Поговорили на серйозні теми, пожартували і опісля не могли розійтись ще 2 години — десь о 9 виходив з другого плацу — студенти продовжували спілкуватись з Денисом на вулиці. Могилянці дійсно прагнуть здобувати нові знання, цікавляться суспільно важливими процесами, і водночас критично ставляться до інформації, що не може не радувати. А ми Асоціацією з цим допомагаємо»
— Роман Стеблівський, голова Асоціації студентів-політологів.
Підмогильник
Одна з речей, які я дуже люблю в Могилянці — це те, що кожну п’ятницю відбуваються заходи, які допомагають відпочити і тілом, і душею. От і цього тижня, 12 квітня, у пізній (чи ще не дуже) вечір п’ятниці стомлені могилянці зібралися у ПідWall на квартирнику…
Але не на звичайному! Цього разу нас усіх чекало щось новеньке від наших любих Buddy. Захід з цікавою назвою «Підмогильник» виявився не просто концертним форматом з сидячими місцями, а справжньою запальною вечіркою!
Студенти танцювали до нестями, підспівували улюбленим пісням та щиро аплодували усім виконавцям. А ще… там годували. Серйозно, спробуйте вигадати кращий спосіб провести п’ятницю! Шматочок смачнючого брауні можна було отримати, написавши у сторіс Інстаграму про те, що йдеш на Підмогильник, та відмітивши сторінку Бадді.
Мені вдалося поспілкуватися з головною організаторкою Підмогильника, бадді ФПрН Катериною Романівною.
Привіт! Перш за все, хочу щиро подякувати за Підмогильник, я давно так не відпочивала, це було справді круто! Скажи, як багато часу і сил пішло на організацію заходу? І, до речі, як з’явилася ідея назви?
Привіт! Приблизно півтора місяці тому я звернулася до пані Владислави з проханням забронювати Підвол на середину квітня. Спочатку все мало відбутися 19 квітня, але захід посунули на тиждень через день ФПрН (до речі, всі приходьте!). Після того, як я зібрала команду Бадді, які вирішили долучитися до підготовки, було багато розмов щодо організації, запуск анкеток до відбору виконавців, репетиції, запуск піару. У зв’язку з проведенням ремонтних робіт у Підволі, ми декорували зал останні 5 годин перед заходом. Як бачите, фейли трапляються, але я неймовірно щаслива, що Підмогильник відбувся й увірвався у передсесійні будні могилянців та їхніх друзів. Ідея назви виникла на одній із зустрічей Бадді. Ми довгенько думали, яка назва найкраще передала б формат заходу, запам’яталася і була зрозумілою. Почали гратися зі словами «Підвол», «квартирник», «Могилянка», раптом згадався Підмогильний… І зірки на небі зійшлися! *сміється*
Не знаю, хто вигадав, що можна не просто сидіти, а танцювати на квартирнику, але йому (чи їй) окрема подяка! І врешті, хто цей добродій?
Все почалося близько 2 місяців тому, коли я танцювала вдома під «Dream a little dream of me». Мені спало на думку, що було б кльово її заспівати і запросити інших людей потанцювати один з одним. І все — ідея зробити квартирник такого формату засіла в моїй голові, я думала: «Блін, це буде так круто!». Вже на наступному Бадді-міті і запропонувала цю ідею всім. Команда зібралася швидко, дату узгодили незабаром, і от позавчора провели квартирник.
Особисто твої очікування справдилися, все вдалося як хотілося?
1000% ТАК! Мені здається, що Підмогильник відбувся завдяки ланцюжку маленьких і великих перемог. Нам постійно заважали ті ремонтні роботи, але все обійшлося, ми все повирішували. Та й у класній команді працюється приємніше: у нас були Бадді, друзі Бадді, хлопці з КУТа… От їм окрема нереальна подяка! А ще Трофиму Бабичу, який допоміг зі світлом. І дівчатам, які готували смаколики! Мені згадується цитата професора Дамблдора про те, що кожен, хто шукає допомогу в Гогвортсі, обов’язково її знайде. Так от, Могилянка — це Гогвортс, однозначно!
Чи чекати нам ще схожих заходів найближчим часом? Чи квартирник від Бадді проводитиметься один раз на рік?
Квартирник від Бадді проводитиметься раз на рік. Деякі Бадді висунули ідею проводити Підмогильник кожного триместру, поки що нічого не гарантую, але хто знає, хто знає.
Дякую тобі!
А я ще дякую всім, хто прийшов на Підмогильник! Без вас було б не те.
Загалом, Підмогильник точно вдався! З нетерпінням чекаємо і гадаємо, чим нас ще дивуватимуть Бадді НаУКМА!
Ольга Гунявая
PRавда
Це не маніфест і не трактат. Лише констатація факту. Тож, реклама.
Почнімо з простого. Ми живемо в капіталістичному суспільстві. Однією з його особливостей є самостійне забезпечення індивіда продуктами й ресурсами. У наш час ця процедура (у більшості випадків) полягає в покупці товарів. Тобто алгоритм такий: людина працює (зараз це рідко буває просто заради задоволення), витрачає енергію, сили і час, трансформує роботу в грошовий ресурс, який згодом витрачається на здобуття ресурсів для комфортної життєдіяльності. Якщо пропустити всі проміжні ланки, то отримаємо формулу «людська праця — товар».
Тепер конкретніше про другу частину цієї формули. Які товари купує людина? Перш за все, вони поділяються на необхідні й бажані. До перших завжди належали й належать досі їжа та одяг. У наш час для нормально соціалізованої та реалізованої людини необхідними товарами окрім цього є електроенергія, певні гаджети й інтернет. Бажані товари — те ж саме, що й необхідні, проте в надлишку. Бажаними товарами також є будь-які платні види розваг або способи спрощення рутинного повсякденного життя (наприклад, витрати на засоби пересування).
Реклама супроводжує реалізацію і необхідних, і бажаних товарів. Важливо усвідомлювати, що реклама для спеціалістів у сфері PR є першою частиною тієї самої формули. Тобто реклама створюється в тому числі й для того, щоб у певної групи людей була можливість купити те, що у свою чергу теж рекламується. Одночасно з тим реклама є каталізатором у формулі, бо вона допомагає ефективніше виконати роботу виробників, посередників і продавців, щоб ті змогли купити товари, які, нагадаю, теж рекламуються. Це все свідчить про те, що реклама — частина формули, а не виняток з неї. Але вона працює на користь цього алгоритму так само добре, як шкодить іншому процесу.
Цей ефект реклами не є запланованим, тому його можна назвати побічним. Він полягає в негативному впливі на розумові процеси людини, а точніше — на зниження потреби думати. Відпадання такої необхідності призводить до елементаризації мислення, тобто до його деградації. Такий побічний ефект присутній в рекламі і необхідних, і бажаних товарів, але у різних проявах.
Перш за все, реклама необхідних товарів фігурує в житті людини, котра веде урбаністичний стиль життя, майже постійно. Будь-яке переміщення містом супроводжується спостереженням великої кількості рекламних щитів (білбордів), на яких почасти «просувають» продукти харчування. Як зазначалося вище, їжа належить до необхідних людині товарів.
Якщо проаналізувати цей аспект використання реклами, то напрошується висновок про його абсурдність. Необхідний товар є таким не лише тому, що без нього неможливе життя людини, а ще й тому, що внаслідок своєї затребуваності, він постійно має фігурувати в пам`яті індивіда. Але йому постійно про це нагадують. Постійно. Так, можна припустити, що далеко не всі помічають рекламу на білбордах, але підсвідоме звернення уваги на неї призводить до тих самих наслідків.
Уявимо, що вам треба винести сміття. Ви про це знаєте і усвідомлюєте те, що зробити це необхідно. Проте вам постійно кажуть: «Винеси сміття». Окрім того, що постійне накрапування цієї інформації швидко виведе вас зі стану рівноваги, таке позиціювання донесення меседжу відкине вашу необхідність пам`ятати про те, що необхідно винести сміття. І ви перестанете про це думати, абсолютно неусвідомлено, але перестанете. Бо навіщо навантажувати мозок зайвою роботою, якщо вам про це нагадають? Майже так само працює реклама необхідних товарів, відмінність лише у прихованості цієї дії.
З рекламою бажаних товарів усе складніше. Важливо усвідомлювати те, що бажані товари не є обов`язковими для придбання. Тому мета такої реклами — переконати людину в необхідності покупки необов`якового товару. Фактично, це можна назвати брехнею. До чого призводить ця брехня? До «споживацтва» (не плутати зі споживанням), термін якого трактується як «надмірне (інколи фанатичне) захоплення покупкою бажаних товарів». Це поняття вартує окремої статті, але, якщо коротко, то його можна продемонструвати на прикладі. Відбулася презентація нового смартфону (без будь-яких аналогій). Цей гаджет відрізняється від попередньої версії хіба що розміром екрану, що не є вагомим удосконаленням, і звісно ціною. Люди моментально викидають старі смартфони й купують нові, адже реклама заявляє про «кардинальні зміни й прориви». У результаті людина витрачає власні сили, енергію і час (з посередництвом роботи і її оплати) на абсолютно нераціональну покупку. Чому? Бо брешуть. Бо є попит. Бо не думають.
Реклама звісно буває гарною, інколи вона навіть тягне на звання «витвору мистецтва». Але в глибині цього явища існують потужні важелі впливу на психологію людини. Цим активно користуються. Це ефективно працює. Тому будьте обережні. Думайте.
Ілля Рудійко
Могилянський лекторій
Цього четверга в рамках Могилянського лекторію «Міжнародні програми та обміни: з чого почати?», Спудейська Колегія запросила лектором Демида Майорнікова. Він є делегатом від України в Конгресі регіональної та місцевої влади Ради Європи.
«З Демидом я не був особисто знайомий, знайшов його на Facebook, просто підписався, додав у друзі, щоб читати його дописи. Коли пішла мова про лекторій (від Студентської колегії — ред.), ми хотіли, щоб лекції були різного типу і я паралельно дивився хто що пише в мережі, як себе проявляє з тих людей, що я знаю. Відповідно, я побачив що Демид — міжнародник, і він може круто провести лекцію. Це людина, яка є доступна, яка є відкрита. Він був готовий розповісти справді круте зі свого досвіду. Саме те, що потрібно студенту», — каже Іван Антонюк, організатор зустрічі.
Демид на початку зустрічі поставив запитання до аудиторії, що б ми хотіли отримати від сьогоднішньої розмови? Найбільше охочих було послухати про міжнародні програми, про стажування у міжнародних організаціях, як туди потрапити, зокрема шлях Демида та його історію успіху. Хоча Демид зараз працює в галузі комп’ютерної безпеки (за фахом він філолог), він все одно має чим поділитись зі свого минулого. Демид наголосив, звісно ж, на важливості вивчення іноземних мов. Він володіє аж 8 мовами! Як виявилось, ніхто з присутніх ще не брав участі в програмах обміну чи стажування, тому всі прийшли на зустріч послухати про можливості, які є.
«Я брав участь у проекті Польсько-української академії місцевого самоврядування, також подавався на Erasmus, але не поїхав тоді, бо коли пройшов, у мене не було вдосталь грошей на поїздку. Написав тоді допис, пояснив, що я радий, що пройшов, але не зможу поїхати, і мені друзі вирішили зібрати гроші, місцева влада також була готова допомогти, але тоді відмовився, бо не був готовий брати таку відповідальність на себе. Трохи шкодую, але за тих обставин я не міг учинити інакше. На майбутнє, я хочу поїхати і хочу знати, на які програми можна ще поїхати», — мовить Іван Антонюк.
Найважливіше, що потрібно було винести з собою в голові після зустрічі — це те, що потрібно вірити у свої можливості та шукати шляхи реалізації свого потенціалу, а вони завжди є.
Сергій Фірак
Слово за слово: Роман Стеблівський
Перш за все, ця рубрика була створена для фрешів. Багато першокурсників ще не встигли відчути весь смак перебування поруч з настільки амбіційними людьми. А самі такі люди мають формувати для наступних поколінь могилянців «role model».
Цього разу гостем рубрики стала, на мою скромну думку, неймовірна людина. Неймовірна хоча б тому, що навчається в КМА лише сьомий місяць, а вже встиг досягти чималих висот. Знайомтесь, Роман Стеблівський, політолог, перший курс.
Ти — першокурсник. але вже встиг стати головою Асоціації студентів-плітологів КМА. Як ти встиг і для чого?
Просто у мене з вересня був підступний план захоплення влади (сміється). Насправді, вступав на політологію свідомо, а тому моя цікавість до науки виходить за межі виключно навчання. Хочеться зробити щось самому, поспілкуватись з людьми, які творять сьогодні те, що ми вчимо теоретично. Поєднання теорії з пар і досвіду практиків — ось що мене штовхає і ось що я ставлю за мету.
Що встиг зробити на цій посаді?
Поки ще “втягуюсь” в процес, але ідей багато. Організували зустріч з Денисом Бігусом десь на 70 людей. Показовим було те, що студенти 2 години після закінчення заходу не відпускали Дениса. Надихнуло те, що наступного дня декілька незнайомих людей підходили на вулиці і дякували за подію.
Наскільки амбіційні твої плани?
Уяви гуртожиток на Трої. Так от, мої ідеї б’ють ключем через вікно моєї кімнати на 9 поверсі. Якщо чесно, то хочеться все й одразу, але виходить поступово і потроху. Думаю, це нормально. Щодо амбіційності — хочу виводити АСП на тверду платформу в Могилянці і додавати їй присмак громадської діяльності поза університетом. Чи вийде — покаже час.
Якщо я не помиляюсь, ти береш участь у різних політологічних івентах, окрім АСП. Як часто ти це робиш і що це тобі дає?
Не тільки в політологічних, а й взагалі. Намагаюсь не втрачати таких можливостей, адже це потенційні нові знайомства і розширення твоїх знань. Це для мене скоріше вже хороша звичка, яку набув ще в Одесі — трохи відволікає тебе від рутини і змушує задуматися над деякими речами. І це може бути як дебати кандидатів в президенти, так і презентація нової збірки Жадана. Люблю поезію.
Окрім іншого, ти ще й асоційований член СК. Виглядає так, наче ти не впускаєш можливості бути причетним до вирішення організаційних питань. Звідки така відповідальність і чи радиш ти розвивати її всім фрешам форсованими темпами?
Не впускаю. Вважаю, що нашим людям (й тому числі й політикам) не вистачає відповідальності, звідки й починається більшість проблем. Сам же ніколи її не боявся, радше звик в силу свого стилю життя. До того ж, чим більша відповідальність, тим більший результат ти можеш отримати. Це щось типу спортивного інтересу: “Витягну чи ні?”. Витягуєш — здобуваєш ще одну перемогу над собою, програєш — значить програєш. Проте якщо за щось берусь, значить тверезо оцінюю свої сили і впевнений, що вигребу.
Як тобі на Трої?
Не жаліюсь. Буває важкувато працювати або вчитись, ну але ж то гуртожиток, то було ясно. Зрозумів ще, що чим більше людей тебе знають, тим важче належати собі, але то дрібниці. Водночас, таке спілкування приносить нові ідеї, знайомства і запрошення на свіжий супчик.
Чи встигаєш ти реалізовувати свої плани? Хотів би встигати більше? Наскільки важливий тайм-менеджмент?
Організація часу надважлива, серйозно. Типу, коли в тебе в день три зустрічі, дві пари, а ще ненаписана аналітична записка на Гомзу, відсутність самодисципліни викопає тобі могилку прямо в Могилянці. Іноді хочеться розірватись на три частини, щоб усе встигати, але легше планувати кожен день заздалегідь. Дві хвилини перед сном “А що мені треба зробити завтра?” або планер дуже допомагають з цим.
Ілля Рудійко
Шевченко покоління Z
Старий дід у кожусі, що дивиться на тебе такими жалісливими очима із свого портрета на стіні актового залу. Таким я пригадую Шевченка із школи. Знаючи його біографію, яку «професійно скопіпастили» із радянських підручників української літератури, де сільський хлопець-кріпак, а потім великий кобзар, постійно страждає від усього, що відбувається в його житті. Не маю жодного бажання та морального права сперечатися стосовно важливості постаті Шевченка та його творів для історії України. Багато його слів залишаються актуальними по сьогодні, що ми особливо можемо побачити у складні моменти для нашої держави. Проте чому образ Шевченка і надалі залишається таким трагічним та «совковим»? Наскільки такий образ може бути привабливим для молоді, яка думає не про робітничих і селян, а про те, куди можна поїхати, де волонтерити чи що цікавого подивитися в YouTube?
Свіжим, неординарним та новим поглядом на Кобзаря стала виставка Олександра Грехова «Квантовий стрибок Шевченка». На однойменній станції метро можна було побачити Шевченка в образах Джека Горобця, Фріди Кало чи Людини-Павука. Найкрутішим результатом цієї виставки стала величезна кількість молодих людей, що фотографувалися біля плакатів, виставляючи потім це у соціальних мережах. Проте не все суспільство було готовим до такої «революції» образу Тараса Григоровича, а найбільше — серед старших людей. Як наслідок, виставку було достроково закрито через те, що всі плакати були знищені активістом із Черкас. Прихильників виставки, я навіть чув, називали моральними дегенератами.
Але що поганого в прогресивному образі Шевченка? Для чого залишати колекцію радянських штампів про поета, які давно потрібно викинути із запилених кутків у голові? Щоб не бути голослівним моральним дегенератом, наведу слова Івана Малковича, сказані ним під час вручення Шевченківської премії:
«Як же нам хотілось довести всьому світові, що Шевченко і модерний, і сучасний, адже з нього постійно ліпили лише селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного Кобзаря. Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха, як закликав це зробити Драч. Але наша українська література продовжує і далі зациклюватися на образі мученика, затінюючи образ поета»
Малковича якось складно назвати моральним дегенератом. До людини, яка заснувала круте україномовне видавництво та написала декілька творів, я би прислухався. Цією статтею я не маю на меті розкритикувати людей, які не сприйняли цієї виставки в силу певних обставин. Це їхнє право, і я розумію, що після десятиліть творення ідола з певним набором штампів, таких як шапка, кожух і очі, повні журби, така реакція є цілком логічною. Але неадекватна та агресивна поведінка, як, наприклад нищення плакатів у метро — це ненормально.
«Квантовий стрибок Шевченка» чітко показав нам, поколінню Z, що Шевченко може бути різним. І, якщо повертатися до історії, то Шевченко, як і всі нормальні люди, закохувався і страждав від цього, стильно одягався, заробляв непогані гроші, малюючи на замовлення картини. І таким хочемо бачити його ми — справжнього і нефільтрованого, з усіма плюсами та мінусами. Лише Шевченко, як жива людина, а не ідол, у вигляді різних інтерпретацій через сучасне мистецтво зможе зацікавити сучасних молодих людей зацікавитися його особистістю та творами.
І найголовніше — я радий, що питання деідеологізації Шевченка та зближення його з молоддю з’являється у суспільному дискурсі. Так, ми руйнуємо старі комплекси меншовартості і створюємо щось класне і нове на власній основі. Тому зніміть із Шевченка дурного кожуха і шапку, побачте у ньому сучасного митця і людину.
Іван Антонюк
Зелені дискусії
Що не четвер — то Зелені дискусії від Екоклубу “Зелена хвиля”! Це може свідчити лише про одне — у могилянців є попит на поглиблення знань про екологію та прагнення стати екологічно свідомими громадянами. Щоразу ці зустрічі збирають усе більше людей, адже організатори постійно запрошують цікавих гостей. Цей раз не став винятком і запрошеним гостем був Павло Вишебаба — співзасновник громадської організації «Єдина Планета» та координатор кампанії “Хутроoff”.
Основною темою для обговорення була діяльність Павла у напрямку просування законопроекту #10019, що передбачає закриття хутрових ферм в Україні з метою припинення знущань над тваринами. Якщо ми зможемо забезпечити гідні права для братів наших менших, то з легкістю побудуємо нашу демократію, де поважають права усіх — саме такою ідеєю живе Павло зараз. Основою для дискусії була інформація про шкоду хутряного виробництва для довкілля, а саме вплив викидів на атмосферу, забруднення ґрунтів, водойм тощо. Окрім очевидної шкоди такої діяльності для екології є також інша складова — тварини, що живуть у тісних клітках в очікуванні смерті. Про такі речення мало хто стане охоче говорити, але учасники дискусії знають правду та її ціну. Що найдивніше, то цей бізнес в Україні є збитковим, але тоді питання: для чого вони продовжують працювати, якщо не отримують вдосталь прибутку?
Оскільки Павло довгі місяці займається просуванням законопроекту #10019 про заборону хутра в Україні, ми не могли не обговорити питання взаємодії з державними органами. Сам закон вже майже прийнятий, залишилось тільки, щоб Верховна Рада проголосувала за нього в першому читанні. Також, ми обговорювали цікаві випадки з діяльності громадського активіста, його непорозуміння із власниками хутрових ферм, голів сільських рад, мисливців на лося. Саме відстоюючи необхідність повернути лося до Червоної книги України, Павло ледь не поплатився власним зором, бо після одного з засідань суду його облили зеленкою.
Хутряне виробництво продовжує створювати негативний імідж нашої держави. Наразі існує 37 хутряних ферм на території країни та щороку з’являються нові. Вони мігрують з Європи, де такі виробництва заборонені, вони змушені припинити свою роботу і тепер знаходять нові ринки для цього бізнесу. Ініціатива “Хутроoff” передбачає просвітницьку та агітаційну діяльність з метою інформування суспільства про проблему, її наслідки та вплив на довкілля, здоров’я людини. Найбільшим успіхом кампанії є збір більш ніж 28 тисяч підписів під петицією на сайті Верховної Ради. Це є прямим свідченням підтримки ідеї українським суспільством.
Ці четверті дискусії можна назвати найуспішнішими, бо вперше були такі гості та вперше зустріч виходить за межі могилянської спільноти. Екоклуб обіцяє продовжувати радувати нас цікавими гостями на дискусіях, тому чекайте наступні анонси!
Сергій Фірак
альtrueїзм
Волонтерство — це рушійна сила, що здатна змінити твоє життя. Коли охоплює неймовірне відчуття того, що власними силами та енергією ти зробив щось дуже корисне. Коли душа сповнена натхненням від людей, яких там можна зустріти. Коли подорожуєш, пізнаєш культуру, здобуваєш досвід та розширюєш кругозір.
Особисто для мене це щось більше, аніж просто «безкоштовна робота». Саме завдяки ньому я відкрила в собі низку якостей, які були сховані десь в глибині свідомості все моє життя. Без волонтерства я б не мала можливості спілкуватись з найяскравішими людьми Всесвіту та не знайшла б однодумців. Найголовніше те, що якби не участь в різноманітних програмах, я б так і не зрозуміла, що абсолютно все в наших руках, а можливості — повсюди, потрібно лише трохи пошукати.
Цей вид діяльності кожен трактує по-своєму. Для того, щоб сповна відчути volunteering vibes, я вирішила поспілкуватись з найактивнішими та найкрутішими:
Як волонтерство змінило твоє життя?
Найбільше волонтерство вплинуло на мій світогляд. Саме під час волонтерства у США, де я був студентом за обміном, я зрозумів наскільки велику роль грає внесок волонтерства у розвиток громади та суспільства. Від співпраці церков з Організацією Хлопців-Скаутів, що допомагають людям у важких життєвих ситуаціях (запасами їжі, сніданками та обідами, одягом), до волонтерства на Марафонах, де ти стаєш частиною івенту, роблячи у нього свій власний внесок. Я став дивитись на світ під зовсім іншим кутом, побачив безліч проблем, які волонтерство здатне вирішити. Маючи за плечима більше 200 годин волонтерства в США та Україні, можу сказати, що ця діяльність виробила в мені стержень людини, яка впевнено може пристосуватись до різних форс-мажорних, чи то складних ситуацій.
Андрій, м. Львів
Чому тобі подобається займатись громадською діяльністю?
На початку минулого літа я прийшла в одну громадську організацію, де стала волонтеркою і є нею зараз. Ця організація дала мені надзвичайний досвід, багато нових знайомств та відкрила для мене сферу різних цікавих можливостей.
Завдяки волонтерству змінилось моє розуміння світу та повністю змінилось коло знайомств в кращу сторону. Раніше я думала, що хочу пошвидше виїхати з нашої країни. Але тепер розумію, що тут є також багато можливостей для розвитку і хорошого життя.
Раніше моє життя складалось зі школи і домашнього завдання. А зараз я ще займаюсь різними цікавими проектами і не просиджую своє життя вдома.
Яна, м. Тернопіль
Я вважаю волонтерство своєрідним способом самовираження і допомоги навколишньому середовищу. Волонтерство — це завжди нові знайомства, зв’язки та подорожі. Це унікальний досвід, перспективи, досвід роботи та можливість відчути власну впливовість.
Я відчувала себе корисною і щасливою, адже допомагала тим, хто дійсно цього потребує.
Чи продовжу я займатись волонтерством надалі? Безсумнівно. Чи раджу я змінювати своє життя завдяки волонтерству тобі? Гадаю, на це питання можна не відповідати. За тобою лише перший крок, далі буде цікавіше!
Саша, м. Чернівці
Волонтерство — це двері у нове життя, наповнене новими знайомствами та досвідом. Після того, як я почала волонтерити, я розкрилася у різних сферах, навчилася новому, познайомилася з масою крутих людей, а також потрапила на круті івенти безкоштовно, побачивши «закулісне» життя.
Люди часто говорять, що їм не подобаються певні аспекти життя у місті, але у наших руках є можливість хоч трішки змінити світ навколо. Саме маючи активну громадянську позицію можна змінювати світ навколо, а громадянська діяльність — ключ до цього. Я люблю займатися чимось новим, виходити зі своєї зони комфорту, знайомитися з новими людьми, а також бачити як я хоч трішки, але змінюю своє суспільство.
Опиши свій найяскравіший волонтерський досвід.
Важко виділити якийсь один досвід, але в голову приходить один з перших. Це був Грецький фестиваль, з традиційними танцями та музикою. Це були декілька днів насиченої роботи, мені доводилося багато розмовляти з незнайомими людьми, готувати незнайомі страви і прибирати.
Після останнього дня фестивалю я прийшла втомлена, але щаслива. Тоді я зрозуміла — волонтерство обов`язково стане складовою мого життя.
Яна, м. Тернопіль
