Спудейський вісник №17 (26.05.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Наука та мистецтво: Ніколь Лемер Д′Аґаджіо
▼
День ФІ
▼
Книжковий Арсенал або Це Що Ви Написали
▼
So, What About Sex?
▼
Волонтерство: Game II
▼
Враження: Game II
▼
Показ фільму “Ти, бля, рота закрий”
▼
Слово за слово: Ярослав Вовкотруб
Переднє слово
Скажу чесно, мені дуже подобається цей випуск. Він якийсь щирий вийшов. Але водночас і неймовірно важливий в сенсі тем та подій, про які ми вирішили цього разу поговорити. Тиждень виявився шалений і дуже цікавий, тому ми як завжди тримаємо тебе в курсі. Просто читай:)
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”
Вісті
Відбір до Бадді
Подія на котру всі чекали… ні, це не вихід фінальної серії Гри Престолів чи вихід у прокат завершальних Месників, це дещо більше, важливіше, для кожного могилянця… Набір у нову команду Бадді!
Бадді НаУКМА стали не просто ще однією студентською організацією, це цілий культ, культ бадді, адже всі помічають їхню роботу та мріють до них долучитися. Якщо говорити сухо й коротко, то бадді в Могилянці — студенти з 2 і до… курсу, котрі допомагають фрешам (першокурсникам) призвичаїтись до могилянського середовища, але по факту це люди, котрі стають найкращими друзями і проводять пів свого вільного часу, якщо не весь, із першачками, разом відпочивають, гуляють, тусять, вони допомагають справами та порадами, роблять все, щоб адаптація до нової атмосфери відбулася легко та безболісно.
Про цьогорічний відбір оголосили цього вівторка. Все, що потрібно було зробити наразі — заповнити простеньку форму відповівши на кілька питань, а вже наступним кроком стане співбесіда з кураторкою Бадді Катериною Квасницькою.
Форма була відкрита сьогодні до обіду, тому вже скоро всі всі почнуть отримувати запрошення на свої зустрічі та стануть новими бадді, ми в це щиро віримо та тримаємо за претендентів кулачки.
Наука та мистецтво: Ніколь Лемер Д′Аґаджіо
Про нього говорять, пишуть, дискутують, ним надихаються та надихають, створюючи, а воно у відповідь хвилює, тривожить, окриляє та розбурхує найпотаємніше. “Мистецтво” як досконало-естетичне поєднання літер із сильним емоційним підтекстом, яке кожен смакує по-своєму, знаходячи в ньому власне відображення. Саме тому запрошуємо вас у неймовірну подорож ще не звіданими дорогами творчості.
Вона — Ніколь Лемер Д′Аґаджіо, засновниця та генеральний секретар Європейської академії наук, мистецтв і літератури, кавалер Ордена Почесного легіону, французького Ордена мистецтв і літератури, доктор мистецтвознавства Сорбонни, володарка Гран-прі Музею живопису в Монако та ряду інших нагород. Однак найвизначнішим залишається те, що Ніколь — художниця міжнародного рівня, майстерність котрої було високо оцінена такими геніями пензля як Пабло Пікассо та Марк Шагал. Ще у віці 12-ти років юний талант був відзначений Гран-прі з живопису в Каннах, а далі чекали нові незабутні злети та звершення.
Роботи Ніколь Лемер Д′Аґаджіо наскрізь пронизані таємницею наукового пізнання та жаги до знань. Неповторні відтінки, гра світла, пастельні тональності — усе це відтворює неймовірний світ тематичної гіперабстракції. Мисткиня провадить свою розповідь у кожному творі, чаруючи винятковою манерою та унікальною технікою, що потребують неабиякої віртуозності та витримки.
На виставці представлено твори, у яких відображено не лише силу слова живопису, а й осмислено найзлободенніші проблеми сучасної науки, серед яких: утворення Всесвіту, світ елементарних частинок, зародження життя на Землі, таємниці далекого Космосу тощо.
Експозицію також доповнюють світлини, створені в колаборації з Інститутом імені Макса Планка та Європейської організації з ядерних досліджень (ЦЕРН) та присвячені роботі Великого адронного колайдера — найбільшого у світі прискорювача елементарних частинок.
Ми мали унікальну можливість відвідати вернісаж виставки Ніколь Лемер Д′Аґаджіо в галереї “НЮ АРТ”, на яку було запрошено чимало впливових шанувальників мистецтва, зокрема Міністра освіти і науки України Лілію Гриневич. Вкотре переконавшись, що тишу може передати тільки живопис, залишили свої емоції від експозиції у фотографіях та бажанні розповісти про маленький шматочок Франції в самому серці Києва читачам “Спудейського Вісника”.
Доторкнутися до науки в амплуа прекрасного можна до 1 червня включно в галереї “НЮ АРТ” за адресою: вул. М. Грушевського, 28/2.
Вхід вільний.
Світлини: Тодор Холмс
Скарлат Юлія
День ФІ
Позаду вже майже всі дні факультетів. Цієї п’ятниці, 24 травня, о 17:00 у стінах Актової зали КМЦ відбувся передостанній з них — день Факультету Інформатики. Чим вражали ФІшники та що було такого особливого в цьому концерті розвідав Спудейський Вісник.
Забігаючи трохи наперед скажу, що в мене лишилося враження, що цей вечір був дуже сімейним. Теплим не тільки через погоду на вулиці, але й через атмосферу в самій залі. Прийшла досить велика кількість людей, було запрошено багато гостей.
Стосовно останніх: цей день факультету мав неочікувано довгу офіційну частину. Протягом години на сцені мали слово представники різних організацій та компаній, що підтримують ФІ.
Увесь цей час на сцені стояло з десяток заздалегідь виставлених стільців. Для кого — інтрига. Усе стало зрозуміло, коли після всіх спікерів на сцену було запрошено викладачів факультету та очільників кафедр. Присутнім у залі було запропоновано задати їм будь-які питання. Питали про незарахи, мови програмування…. любов. Обговорювали, звичайно, багато речей, які зрозуміють не всі. Точніше, не зрозуміють ті, хто не цікавляться темою обговорення. Проте, завжди приємно слухати, як люди щиро та захоплено говорять про те, що люблять. У цьому є свій особливий шарм.
Ця офіційна частина була важливою зокрема й тому, що частково увесь цей виступ — проводи декана Факультету Інформатики Миколи Миколайовича Глибовця з його посади, яку він обіймав протягом 19 — ти років, із початку існування факультету.
Після офіційної частини розпочався сам виступ. За сюжетом студенти створюють робота, який захищає могилянські цінності, а допомагають їм його покращити знайомі з інших факультетів.
“З ФЕНу ти, чи з ФГНу — приходь у цю п’ятницю на концерт, присвячений до дня Факультету Інформатики, адже неважливо з якого ти факультету — ми всі одна спільнота, і ми творимо історію разом”, — зазначалося в описі події.
ФІ справді дуже добре передали атмосферу великої могилянської сім’ї, в якій ти завжди можеш попрохати допомоги чи підтримки та отримати її.
У кінці концерту ФІшники заспівали на сцені разом зі своїм деканом. Це було надзвичайно зворушливо та непідробно щиро.
Деякі деталі стосовно концерту ми розпитали в одного з організаторів дня ФІ, студента першого року магістратури комп’ютерних наук — Трохима Бабича.
Скільки днів факультету вже на твоєму рахунку? У ролі учасника/організатора.
В якості людини дотичної до організації — 3, у ролі учасника більше, бо мене іноді кликали «на сценку» на інші дні факультетів.
Чим відрізнявся саме цей день факультету?
Ну, цьогоріч у нас відбулася офіційна частина. Також ми не тільки у концерті намагалися об’єднати факультети, а й у промо відео, це дало позитивну зворотну відповідь відносно кількості глядачів у залі та загальну реакцію на ці промки.
Чому було обрано саме такий формат? Я про те, що зазвичай офіційна частина днів факультету дуже коротка, а на дні ФІ вона продовжувалась близько години.
Ми запросили на промову тих людей, які щоденно допомагають факультету і Академії, нам важливо, щоб цих людей знали в обличчя.
Все пройшло по плану? Ти задоволений?
Так, звісно, просто ми на початку підготовки одразу зібрали велику команду для роботи над днем факультету і майже на «одному диханні» написали сценарій. А далі справа була за маленьким — регулярні, майже щоденні, репетиції, без цього ніяк. Ні, звісно на виступі все пішло трішки не за планом, але все одно загально — все круто. Так, я більше, аніж задоволений, все пройшло навіть ліпше, аніж планувалося.
Заключне питання. Ти зараз на 1 курсі магістратури, дуже велику частину життя присвячуєш КМА та власне факультету. За що варто любити ФІ? Чим особливий саме він?
ФІ особливий дуже тісним зв’язком між усіма спеціальностями та курсами, адже у нас є спільна предметна область, відповідно є певна факультетська синергія.
Загалом, день ФІ особисто в мене залишив дуже приємні враження та, як на мене, вкотре показав та довів, що кожен з факультетів — окрема маленька дружна університетська сім’я.
Отже, на разі у нас все. Проте вже за три тижні, ми закриватимемо парад днів факультетів на Дні ФСНСТ (а після разом Бунтуватимемо). До зустрічі!
Марія Вакулюк
Книжковий Арсенал або Це Що Ви Написали
Книжковий Арсенал завжди був моєю мрією. Мрією маленької дівчинки, яка сиділа у себе на ліжку у місці достатньо віддаленому, щоб наївно думати, що потрапити Туди — річ абсолютно сюрреальна. Дівчинки, яка вірила в те, що ходити одним приміщенням практично з усіма письменниками, якими вона захоплювалася, — доля обраних, а не простих смертних.
І ось. Я тут. І я не вірю. Знову відчуваю себе малою, згадую, як пізніми вечорами читала ЛітАкцент і Читомо, шось сама намагалась писати… Не вірю. Аліса в Країні Чудес. Навіть не уявляю, наскільки дико, мабуть, виглядаю, бо час від часу ловлю на собі трошки іронічні, іноді відверто здивовані погляди. Але мені все одно. Абсолютно начхати. Бо ж як можна залишатися спокійною за такої високої концентрації письменників, якими пів життя зачитувалася, критиків, вивчаючи роботи яких вчилася писати сама? Як можна бути хоч трошки спокійною, якщо усі речі, від яких тебе буквально розпирає, якимось чином опинилися в одному місці?
Он Оксана Забужко спокійно сидить на диванчику. Заслужений відпочинок, бо проходу не дають. Автографи, фото, фото, фото…
Оно Андрухович із Малковичем розмовляють. Звичайні люди. І тільки на Арсеналі до мене таки доходить ця думка. Вони звичайні. А ще дуже щасливі, коли ти кажеш, що тобі подобаються їхні тексти. Радісне, усміхнене обличчя Сергія Мартинюка не забуду ніколи. Його “Капітан Смуток” справді мене вразив — це я й сказала йому, коли побачила.
Поговорити по душам вдалося і з Любомиром Серняком — поетом, чия дебютна збірка колись знесла мені дах своєю простотою, незалежністю, духом бунтарства. Історія цієї зустрічі смішна, бо розмова наша почалася з того, що білявий хлопець, побачивши, що я тримаю в руках “Хороші хлопці фінішують першими” , сказав: “Якщо тобі сподобається, можу підписати”. І як же він сміявся на моє “НЕ МОЖЕ БУТИ, ЦЕ ЩО — ВИ НАПИСАЛИ?!”. І та, лише на Арсеналі твоя зустріч з поетом, від віршів якого ти фанатіла, може завершитися тим, що він підпишеться на тебе в Інстаграмі.
А ще можливо ты таки відчуєш себе повною(им) ідіоткою(ом) , коли на серйозі після криків “ПАНЕ ІЗДРИК!!!” попросиш поставити підпис на вхідному квиточку до Арсеналу, бо — цитата — “Зараз не маю нічого вашого з собою”. Щасливою ідіоткою…
Арсенал, як виявилося, справді місце для обраних. Але не багатих, впливових мільйонерів, як колись думала маленька дівчинка, сидячи у себе на ліжку. Обраних, бо усіх цих людей об’єднала література. Мабуть, найкраще, що в принципі може об’єднати людей.
Мрії збуваються.
А абсолютне щастя існує.
Аріна Кравченко
So, What About Sex?
Цього тижня з 21 по 23 травня в Колізеї за підтримки Бадді НаУКМА всі охочі і навіть ті, хто навчається у іншому внз (по секрету — я притягла своїх друзів з університету імені Богомольця і вони були просто в захваті!), мали змогу прослухати міні-курс лекцій від UMSA — асоціації студентів-медиків України та SCORA — комітету про різноманітні питання та проблеми стосовно сексу і насамперед сексуального здоров’я.
Так склалося, що наразі тема сексу в нашому суспільстві для молоді, а саме для підлітків або розглядається дуже поверхнево, або її зовсім немає. В ідеалі першочергово ці питання мають обговорюватися в сім’ях, батьки повинні спокійно і доступно розповідати дітям про такі важливі речі як статеве дозрівання, методи контрацепції, про те, що потрібно добре знати своє тіло і жити з ним в гармонії. Зміни у нашому організмі — це природньо, і секс — це те, із чим кожен колись матиме справу, тому робити вигляд, що його не існує, і уникати розмов про нього як мінімум нерозумно.
У нашому тілі все взаємопов’язане і, відчуваючи стрибки гормонів, помічаючи певні метаморфози та навіть просто спілкуючись з однолітками, діти все одно так чи інакше прийдуть до цього питання, а, як ми всі знаємо, самостійні пошуки відповідей в гуглі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
На жаль, через те, що тема сексу є досі табуйованою, про це досить довгий час було дикістю говорити відверто, адже статевий акт вважався чимось гріховним та непристойним, і багато є випадків, коли люди за відсутності сексуальної освіти у школі чи вдома, керуючись медично необґрунтованими міфами, мають різноманітні проблеми: від комплексів щодо свого тіла і сексуальності, до небажаної вагітності.
Секс має приносити задоволення, а не захворювання і психологічні розлади. До речі, якщо до 21 травня хтось з відвідувачів міні-курсу не знав, як пов’язані між собою незахищений секс та венеричні хвороби, або який вигляд мають жіночі презервативи, то вже опісля багато хто почувався впевненішим у своїх знаннях або просто отримав поштовх до того, аби задуматись.
Отож, перша лекція була про методи сучасної контрацепції від Березіної Єлизавети. Поговорили про важливість застосування, індивідуальність вибору, рівень ефективності кожного з видів. Визначили такі поняття, як бар’єрний метод, сперміциди, фемідоми та індекс Перля. Розібрались, чому пафосно носити презерватив у кишені — це погана ідея (P.S.температура тіла негативно впливає на його якість), а також чому гормональну контрацепцію потрібно застосовувати тільки в комплексі з презервативами — самостійно вони не захищають від захворювань. Виявилося, що тільки 5% чоловіків у всьому світі використовують презерватив під час статевого акту і що стерилізація та кастрація — різні речі. Стало зрозуміло, що перерваний статевий акт, так само, як і абсурдні народні засоби з використанням часточки лимону, таблетки аспірину або господарського мила — це аж ніяк не варіант, а щоб слухачі були цілком певні.
Друга лекція була саме про венеричні захворювання від Левадської Анастасії. За романтичною назвою, що, до речі, походить від Венери — богині кохання, ховаються страшні загрози. Цими хворобами хворіють як чоловіки, так і жінки, і спричинені вони саме незахищеним сексом. А найбільша проблема в тому, що явних симптомів немає. Саме Колумб привіз у Європу сифіліс, проти гонореї немає зброї, а деякі види Вірусу Папіломи Людини є високо онкогенними. Not funny at all, і у супроводі з доволі переконливими картинками, усі переконалися, що з такими речами не жартують. Вести сексуальне життя потрібно вдумливо і свідомо, аби уникнути неприємностей.
Темою наступного дня були правові аспекти сексу. Цікаво було все ж таки розібратись у законі, що наробив багато шуму цього січня, який вніс зміни до Кримінального Кодексу України і з якого було створено багато мемів. У законодавстві нарешті з’явився новий важливий термін — сексуальне насильство. Розвінчували також міфи про те, що розписка на згоду на секс непотрібна, і важливо те, що саме ця згода діє не на весь період статевого акту. Проте, нам усім ще є куди рухатись. В Україні лише 30% випадків насильства були зафіксовані і, на жаль, наявний victim blaming. У 47 державах зґвалтування у шлюбі — не злочин. Кожна 3 жінка у світі зазнає фізичного чи сексуального насильства. Кожні 92 секунди. І наостанок найважливіше — якщо насилля не видно, це не означає, що його не існує.
Думаю, більшість чули про закон, який нещодавно прийняли у США, штаті Алабама щодо повної заборони абортів, навіть у випадку насильства. Тож ця досить таки controversial тема теж була розглянута. Чи знали ви, що абортом можна називати вилучення дитини тільки до 22 тижня, а вже після — це передчасні пологи? Гіппократ вважав аборти неправомірними, натомість Арістотель не розглядав цю процедуру як смертний гріх. Вперше за бажанням у 1920 році жінці дозволили зробити аборт саме у СРСР. Розглядались різні види — хірургічний, медикаментозний, мимовільний — їх різниці, методики та ризики. Не обійшлось і без дивних народних засобів, за допомогою яких раніше позбавлялись небажаних дітей — цибулина, відвари з лаврового листа, йод з молоком, фікус, гаряча вода, підйом вантажів, стрибки та навіть катапульта. Поза законом аборти, до речі, не тільки у Алабамі, а також у Польщі і Північній Ірландії. Можливий тільки виключно у випадку невідворотної загрози життю матері. В Україні протягом перших 12 тижнів процедура законна. Було також продемонстровано, який вигляд має плід на різних стадіях і після аборту. Ті світлини точно не залишили нікого байдужим, і кожен зробив свої висновки.
На заключній лекції з Юлією Новицькою обговорювались гінекологічні захворювання та порушення менструального циклу. Статистика безжалісна — рак шийки матки посідає друге після раку молочної залози та часто навіть перше місце серед усіх злоякісних новоутворень жіночих статевих органів, а в Україні цей показник більший, ніж у західних країнах. Отже, аби уберегти себе/свою дівчину/ подругу і, може, навіть увесь світ, необхідно знати анатомію жіночих органів і чинники, що впливають на статеве здоров’я жінки. Здавалося, до чого б тут наявність алергії чи діабету? А це фактори, що збільшують ризик захворювань. Ще на молочницю хворіють не лише жінки, а вживання алкоголю і знеболюючих засобів впливає на роботу гормону прогестерону, який відповідає за менструальний цикл.
Всі ці факти вражають і вкотре вже доводять, що піклуватись про власне здоров’я — дуже важливо, а особливо — про статеве, тому що статеві хвороби набагато важче виявити, і безліч людей просто не здогадуються про злоякісні процеси, що відбуваються у них всередині. Саме тому надзвичайно важливі обстеження. Аби почуватись впевнено у собі, у партнері/партнёр ці, жити вільно без проблем і також нав’язаних стереотипних комплексів щодо сексу. Після трьох неймовірних днів з лекціями і дискусіями в мені щось клацнуло. Напевно, мій власний меседж — це не боятися. Говорити, ділитися, запитувати, досліджувати, своє тіло зокрема, і знати, що це — не злочин. Говорити про секс — важливо не тільки, аби уникнути хвороб, вагітності чи насильства, а ще й для того, щоб люди спокійно могли розуміти: це — важлива частина міжособистісних стосунків, а також прийняття своєї індивідуальності.
“Everyone has bodies, right? It’s nothing to be ashamed of» — так казав Отіс Мілберн, головний герой відомого підліткового серіалу «Статеве виховання», який я дуже раджу вам подивитись, якщо ви раптом не мали змоги відвідати лекції. А навіть, якщо ви були, все одно гляньте — там висвітлюється дуже багато вагомих проблем. Тож бережіть себе і розширюйте свої горизонти пізнання ;)
Валерія Плічко
Волонтерство: Game II
«Новомодне» слово «волонтерство» ми сьогодні чуємо буквально на кожному кроці. Той волонтерив там, та тут… В Інстаграмі фотки у футболках певного лого та з дипломами… А ти сидиш вдома і міркуєш: що воно таке?
Насправді, волонтерство — зовсім не нове явище для людей. Початок сучасного волонтерського руху датується серединою 19 століття. Вся його суть у тому, щоб допомагати комусь чи чомусь безоплатно, керуючись лише засадами гуманності. У наш час волонтерство — ще й чудовий спосіб отримати досвід та познайомитися з цікавими людьми.
Перше в моєму житті волонтерство сталося рівно тиждень тому, 19 травня, і не абиде, а на НСК Олімпійський. У сьогоднішньому випуску ви зможете знайти враження Данила, який був присутнім на THE GAME, інтелектуальній грі «Що? Де? Коли?», яка мала на меті встановити світовий рекорд як наймасовіший інтелектуальний захід. До рекорду ми трохи не дотягнули, але це не зіпсувало враження. Так, я витратила всю неділю, а до пар готувалася пізно ввечері, однак ті емоції, які я отримала, були того варті. Камон, мені як мінімум вдалося покричати «Охрана, отмєна!» та сфоткатися з Джері Хейл :) Сертифікат теж отримала — пригодиться на якійсь співбесіді.
Своїм досвідом волонтерства зі Спудейським Вісником поділилися деякі студенти Могилянки:
«Усе почалося одного літнього дня, коли я зрозуміла, що гаяти часу не можна, і мені терміново потрібно було зайнятися чимось цікавим. Саме тоді я і подала заявку на свій перший захід, у склад команди Мистецького Арсеналу.
Волонтерство — любов з першої дії, з першого знайомства, з першої посмішки.
Так, іноді це займає купу твого часу, забирає неймовірну кількість сил, деколи тобі доводиться невпинно працювати по кілька годин, а то і днів. Але те, що ти отримуєш за це, набагато більша винагорода, аніж будь-які гроші.
Завдяки волонтерству я стала більш терплячою, стриманою, навчилася швидко адаптовуватися, а головне не втрачати душевну рівновагу під час стресових ситуацій, яких, повірте, під час якогось масштабного заходу трапляється дуже багато.
Волонтерство подарувало мені надзвичайну кількість позитивних емоцій та дуже багато класних знайомств:) Відвідуючи новий захід, я все частіше зустрічаю знайомі обличчя, це дуже круто! Приємно спілкуватися з однодумцями, не кажучи вже про співпрацю та взаємні проекти.
Також мені подобається відчувати себе частиною чогось значущого, належати до великої мережі активних і життєрадісних людей.
З кожного івенту ти отримуєш іменний сертифікат про участь, їх можна збирати у велику чорну папку, та мріяти як одного дня покладеш її на тендітний столик роботодавця:)))
Насправді, для добровольців є дуже багато крутих проектів, які просто потрібно шукати на будь-яких інтернет-платформах, наприклад в Telegram я часто сиджу на каналі МОЖЛИВОСТІ, або у всеукраїнському чатику волонтерів. Важливо пробувати себе у різних напрямах, адже тільки так ти зможеш вибрати щось, що підійде саме тобі.
Всебічний розвиток — запорука успіху. Наприклад, я починала із допомоги в освітньому форумі, потім на волонтерських засадах займалася допомогою у громадській організації, а закінчила якимось чином у сфері моди:) Зате тепер точно маю чіткі життєві орієнтири!
Найголовніше у цій справі — дійсно ловити кайф, від того, що робиш. Якби мала змогу, я б заохочувала всіх і всюди займатися волонтерством, адже це дійсно колосальний досвід! Він змінить ваше життя на краще, обіцяю!
Я надзвичайно щаслива бути там, де я є, і сподіваюсь, що кожен з вас знайде своє місце у житті!»
Настя Яковенко, ФГН-1
«8 грудня 2018 пройшов 26-й Благодійний Посольський Ярмарок, на якому 44 посольства продавали національну продукцію, аби зібрати благодійні кошти на підтримку жінок, дітей, людей похилого віку та людей з інвалідністю в Україні. 100% прибутку Посольського Ярмарку пішло на благодійність.
Я та ще декілька моїх знайомих займалися чек-іном гостей ярмарку, серед яких були гості та посли з України, Китаю, Японії, Індії, ОАЕ та багатьох інших країн. Саме це власне і підштовхнуло допомогти в організації заходу.
Цікаво було подивитися на культуру різних країн, на поведінку та відносини людей різних національностей, ну і звичайно, що покращення рівня англійської мови стало важливим досвідом
Я завжди за такий цікавий та новий експіріенс, навіть на засадах волонтерства!»
Карпенко Анастасія, ФСНСТ-2
«Моя історія волонтерства почалася зі слів подрузі «давай працювати на резюме». І ми почали працювати. На близько десятка забігів і марафонів, фестах і конференціях. Я була частиною команди «Iron Volunteers» і «Ukrainian Volunteer Serviсе». Я почала колекціонувати бейджики, еко-сумки, сертифікати. І особливо футболки. Тепер в мене окрема полиця в шафі завалена футболками і светрами з волонтерств. І я з гордістю їх ношу на вулиці. Відчуваю якусь належність до окремої «касти» людей.
Я розумію, що моє захоплення волонтерствами було спочатку досить меркантильне. Я була другокурсницею і досвіду в мене було нуль, а резюме потрібно було робити. Але потім мене затягнуло і я не уявляла собі суботи без того, щоб встати о 6.30 ранку і мчати на збори волонтерів. Це було моє життя. Це було те, на що я чекала кожен тиждень і що мені було цікавіше за нудні лекції в університеті.
Не все було так красиво і легко, як здається. Частина волонтерств були такими, що краще не згадувати. Коли до людей відносилися як до безкоштовної рабської сили і навіть не хотіли спілкуватися. Інколи «кидали» і не виходили на зв’язок, коли ти виконав свій шмат роботи. Інколи говорили прямо — «Ми вас забагато набрали і не знаємо куди вас діти. Можете іти додому». І це після того, як ви дві години простояли на палючому сонці. Було образливо, так. Зате потім я нікому не радила іти волонтерити у цих людей.
Але були і плюси. І їх було в рази більше. Люди. Команди. Координатори. Атмосфера. Це все не забувається. Коли допомагаєш спортсменам на марафонах — я ніколи не думала, що хтось може бути настільки вдячний звичайній склянці води. Коли просто говориш з людьми з додатковими потребами про все на світі. А потім вони плачуть від вдячності, бо з ними давно так просто не розмовляли. Такі моменти запам’ятовуються. Такі моменти змінюють. І це те, що мотивувало брати все більше і більше волонтерств, навіть коли вже взагалі не було сил. Просто відчуваєш відповідальність. І розумієш, що твоя допомога цінується. Вона важлива. Якою б мізерною не була.
Апогеєм моєї волонтерської кар’єри було Євробачення у Києві. Я фанатію від цього пісенного конкурсу ще з 4 класу, тому коли мені прийшов лист зі словами «Вітаємо в команді!», я кричала на всю кімнату. І не дарма, як виявилось. Я познайомилась із неймовірними людьми. Я була в самому центрі найбільшого пісенного конкурсу. Я бачила всі виступи на власні очі. Я спала по 3 години на день. Пила за тиждень кави більше, ніж за попередні півроку. Але кожного дня поверталася із посмішкою. Бо я була закохана в свою команду, координаторів і атмосферу. І якби можна було повторити це ще раз, я б зробила це не задумуючись. Це зовсім інший рівень. Ні один марафон чи конференція не зрівняються з тим, що я відчула за час Євробачення.
Шукати можливості для волонтерств можна всюди. Facebook та Telegram найкраще для цього підходять. Є купа груп/чатів, які регулярно постять якісь запрошення на волонтерства. Починати рекомендую з «Iron Volunteers». Це вже давно сформована комьюніті, де до волонтерів ставляться як до частини сім’ї. Ніколи не образять і організація там на найвищому рівні. Будуть і футболочки, і сертифікати, і їжа.
Волонтерство це те, що варто спробувати кожному. Можна випадково знайти нового друга, незабутній досвід, нове захоплення. Можна знайти себе. Свій власний шлях. Це може звучати дуже пафосно, але можна краще зрозуміти світ. Це незамінний досвід. Волонтерства змінюють. Без сумнівів, вони роблять тебе кращою людиною. І це найважливіше»
Білоусова Дана, ФПвН-4
Якщо ви уважно «слухали» наших респонденток, то вже маєте список місць, де можна знайти пропозиції з волонтерства. Ось ще декілька від мене:
https://t.me/VolunteerTalksKyiv
https://www.facebook.com/developmentngo/
Не гайте часу — використовуйте можливості по максимуму. Keep calm and volunteer!
Ольга Гунявая
Враження: Game II
Цієї неділі (19го травня) організацією The Game.ua було встановлено рекорд України. Організація зібрала близько чотирьох тисяч людей для сесії інтелектуальної гри в форматі “Що? Де? Коли?”. Минулий рекорд ( близько 1500 учасників) теж було встановлено саме цією організацією у 2018му році. Подія зібрала людей від 1,5 до 85 років.
Гравців чекав пакет з 36ти (30 звичайних та 6 бліц-питань) від дворазового володаря “Кришталевої сови” Володимира Островського. Питання були підготовлені з урахуванням широкого соціального та інтелектуального діапазону гравців, більшість з питань перш за все потребувала логічного мислення, а не знання фактів.
Ведучим заходу став керівник студії Мамахохотала — Грищук Роман. Його вдалі жарти та загальний потяг до інтерективу не двали гравцям занудьгувати. Розважали та знайомили з прекрасним також співачки Jerry Heil та Вероніка Коваленко.
Проте, The Game II це не тільки про інтелектуальні змагання, та рекорд України. Це ще й про благодійність. Вхідний внесок для непільгових категорій становив 250 гривень. Що дало організаторам зібрати близько 52х тисяч гривень на чотири проекти Української біржі благодійності. Дуже цікавим був спосіб, у який організатори розподілили ці кошти. Вони дали право вибору безпосередньо гравцям, які й обрали найважливіший, на їх думку проект.
Окремо варто відзначити і подякувати волонтерам. Саме вони забезпечували загальну логістику гри: зустрічали та перевіряли учасників на вході, доставляли відповіді команд, регулювали загальні організаційні питання, я думаю, що не буде перебільшенням назвати їх обличчям заходу. Дуже сподобалося готовність волонтерів йти на поступки задля комфорту команд: стадіон сам по собі має чашоподібну форму з дахом, що не закривається, тому у безхмарний день гри пекуче обіднє сонце змушувало усі команди збиратися все вище і вище трибунами, що ускладнювало доставку відповідей та життя волонтерів в цілому. Проте, за два таких підйома, ми не почули навіть дуже ввічливого зауваження. Волонтери чітко виконували свою функцію — допомогати, вони розуміли становище і поводилися з усіма, як то кажуть “по-людськи”. Загалом, не беручи до уваги певні збої у виводі питань на великий екран, логістику такого масштабного заходу можно вважати зразковою.
Отож, організаторам вдалося створити по-справжньому цікавий захід та провести його на високому рівні. При цьому передавши атмосферу здорового суперництва та загальної взаємоповаги. Я вважаю, що студенту зі зданою сесією годі було шукати кращого варіанту проведення того недільного дня.
Данило Слюсаревський
Показ фільму “Ти, бля, рота закрий”
“Ти, бля, рота закрий” — це точно не ті слова, що нам звично читати у газетах, постах чи афішах. Гучні, непристойні. Але саме цими словами людина у владі зверталася до 15-річного хлопця Сергія, що у своєму маленькому селі намагається боротися з корупцією. Уявіть: сільська рада, депутат тримає хлопця й погрожує всім, на чому світ стоїть, за пост на фейсбуці. У Сергія немає грошей, влади чи впливових знайомих, його зброя — пости, посмішка і бажання змінити світ на краще.
За ініціативою Асоціації студентів-політологів та підтримкою Кіноклубу цю картину змогли побачити усі бажаючі. Фільм, знятий Таїсією Кутузовою, показує нам частинки його життя і активізму, поки ми сидимо поруч на маленьких стільцях у чарівному просторі кіноклубу. У нас — вечір п’ятниці, на екрані — бабуся каже, що “ця дитина просто нездорова”. Відкриваються нам і інші події. Ось хлопець намагається поглянути на документи, а людина, що відповідає за них, просить старшого чоловіка “хай ваш асистент помовчить і не лізе у не свої справи, шо він тут забув”. Ось нічне відео зі звичайного телефону — розбита граната у його подвір’ї. Ось він стоїть разом з іншими активістами, на фоні ми бачимо фотографії Катерини Гандзюк. Ось він ходить по сусіднім хатам із проханням підписати петицію і намагається донести свою правду. Фільм не темний, але після нього залишається багато питань, на які сам Сергій та режисерка з радістю відповіли.
“Цей фільм з’явився як ідея показати хлопця, що у 15 років бореться з корупцією. Змінився на те, як небезпечно у наш час в цій країні займатись активізмом.”
“ Діяльність свою почав вперше… У нас був ставок і озерце — я проводив там більшість вільного часу. Для мене це місце було дуже важливим. Почали ходити чутки, що землю мають забудувати, хоча легальність цього дуже сумнівна. І я зрозумів, що маю діяти.”
“Я просто не хочу страждати. Розумію, що якщо нічого не робитиму, то страждатиму, як і інші мешкаці села. Хочу жити в нормальному середовищі, розумієте.”
Вони стоять перед залою, невисокі, худенькі люди, щойно-діти, які виросли зашвидко. Відповідають на питання невпевненим голосом, без готових відповідей і гарного тексту, але, що найважливіше — від душі. Правдиво. Вони сміються на питаннях про “а чи не боїтесь інших нападів?” і активно говорять з людьми навколо. Час закінчується, ми повільно виходимо з зали, а питання залишаються відлунаннями у голові. Бо, навіть дивлячись на інших, відчуваєш гордість за цей світ.
Ми — вже не ті люди, мовчання яких коштує грошей. Ми говоримо голосно, чітко і правдиво — без готових доповідей і напів правди. І поки у світі є такі люди як Сергій, які готові через непорозуміння батьків, сусідів та депутатів іти до справедливості, ми в безпеці.
Сандалова Дар’я
Слово за слово: Ярослав Вовкотруб
Могилянці всюди. Проте географічна амплітуда людей, котрі просто знайомі зі стінами Могилянки, значно ширша.
Один такий знайомий (радше друг) навчається у Варшаві в Польсько-японській академії комп’ютерних технологій. Ярослав Вовкотруб розповів мені про своє життя й думки.
Пам’ятаю, як минулого року ми їздили разом на День відкрити дверей в КМА. Невже тебе настільки не вразила академія, що зараз ти навчаєшся в Польщі? Або були інші фактори, які вплинули на такий вибір? Загалом, чому Польща?
Мені часто ставили це питання, і я вважаю, що найправильніше буде сказати, що я навчаюсь в одній з країн Європи, й основу, яку нам дають в університетах Польщі, визнають в межах Європи, не говорячи про весь світ.
Це рішення ми прийняли з батьками ще за три роки до випуску. Нам сподобався опис Академії, у якій я зараз навчаюсь, і те, що вона стосується японської культури. Не буду говорити про спеціальність, ми всі прекрасно розуміємо, що на сьогодні все, що пов’язане з інформаційними технологіями, досить популярне і високооплачуване. На це я також звертав увагу при виборі спеціальності, адже я повинен бачити своє майбутнє, це правильно.
Ти був у стінах Могилянки до вступу, був і після. Чи змінилось твоє враження про неї після того, як ти прожив у Польщі певний час на постійній основі?
Говорячи про моє перше відвідування Могилянки, я був вражений спектром спеціальностей. Я думав, що Києво-Могилянська академія спеціалізується на гуманітарних напрямах, але згодом, коли познайомився зі студентами, які навчаються на ФІ, був здивований рівнем навчання і їхньою обізнаністю.
Проживши у Варшаві небагато, але вже достатньо, щоб порівняти, можу сказати, що приїжджаючи до Києва, розумію, що наразі рівних Могилянці майже немає. І я справді вбачаю у ній справжній європейський навчальний заклад. Хоч масштаби КМА невеликі, проте для студентів це великий плюс, адже їм не доводиться переходити в корпуси, доїжджати до них. І це впливає на «коефіцієнт корисної дії» студента. Приїжджаючи на Контрактову площу, людина вже знаходиться на своєму місці навчання і не потребує довгих переїздів по всьому Києву.
Ставлення до тих людей, які виїжджають на навчання за кордон, досить сумнівне в українському суспільстві. Деякі вважають вас, у тому числі й тебе, зрадниками, інші вас відверто не розуміють, інші щиро бажають вам успіху, кажуть: «Прапор вам у руки, тікайте звідси, поки можете». І в такому контексті постає питання: що ти можеш сказати про таке неоднозначне ставлення до тебе?
Я ще не зустрічав радикально чи негативно налаштованих людей відносно мене. Можливо десь за спиною шепочуться знайомі. Але людям слід розуміти, що це персонально мій вибір. Якщо в мене є можливість, якщо я знайшов для себе щось краще (наприклад, навчання) в іншій країні, то я не бачу проблеми.
Я не знайшов підходящого місця з-поміж українських навчальних закладів. А якби знайшов, то це була б Києво-Могилянська академія. Але до такого навчального закладу є досить високі очікування серед абітурієнтів. Середній бал атестату також впливав на мій вибір.
Конкретно в стінах Могилянки доволі актуальним є мовне питання. Сама адміністрація й викладачі постійно наголошують на тому, що в академії є дві робочі мови: українська, як державна, й англійська, як інтернаціональна. Тому в процесі навчання використання іншої мови не допускається, як з боку студентства, так і з боку викладачів. Проте є досить велика кількість російськомовних студентів, це прослідковується в переписках чатів у соціальних мережах. В українському суспільстві така ситуація часто стає причиною конфліктів. Тому було б цікаво почути думку людини, яка потрапила в іншомовне середовище й не має широкого плюралізму вибору в цьому аспекті.
Хотів би зазначити, що відсоток людей у Варшаві, котрі розмовляють російською або українською мовою, досить великий, оскільки, як ми розуміємо, багато людей щорічно виїжджають до Польщі на навчання або працевлаштування. Іноді, ідучи вулицями, ти можеш почути української мови більше, ніж очікував би.
Авжеж, частіше я розмовляю польською. Але знання англійської повинне завжди бути присутнім в арсеналі сучасного студента. Бо якщо Україна євроінтегрується, навіть рівень обізнаності населення (і до цього можна додати й знання англійської, як мови для підтримання міжнародних зв`язків) є обов`язковим.
Бліц-питання: Київ чи Варшава?
Варшава. І я можу пояснити чому. Київ — місто велике, більше за Варшаву вдвічі, може навіть більше. Київ має свою багатолітню історію й місця, які можуть зачарувати як жителя міста, так і туриста. Те ж саме можна сказати і про Варшаву. Але не прослідковується в Києві налагодженої транспортної системи. А у Варшаві громадським транспортом займається одна компанія, отже метро, автобуси, трамваї і навіть електрички в межах міста є частиною однієї системи. Тому, беручи квиток чи довгостроковий проїзний, людина отримує можливість без перешкод змінювати транспортний засіб і завжди платить одну й ту саму ціну за квиток. Я вважаю, що це справжня європейська транспортна система, і це один з тих пунктів, яких не вистачає Києву для більшої модернізації.
Також хотілося б звернути увагу на порядок, що завжди дотримується на вулицях. Ми всі розуміємо, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Це все також залежить від людей, але все ж праця тих, хто працює для покращення міста, не зникає даремно.
Ілля Рудійко
© Спудейський вісник, 2019
