Спудейський вісник №29 (06.10.19)
Переднє слово
▼
Сонцесходження
▼
Розчинились у теплому морі
▼
Літтусівка
▼
Sem&Co
▼
Літературне
▼
Про ораторське мистецтво
▼
Dance
▼
Мерилін Монро: легкий шлях до зірок чи тяжка путь до пекла?
Переднє слово
Усім привіт!
Новина #1: над цим випуском працювала в рази більша команда неймовірних рібят, чим я неймовірно тішуся. Нас стало більше, а це означає лише одне: попереду іще більше цікавих матеріалів, івентів та емоцій.
Новина #2: номер у нас цього разу мистецький, приурочений до Mohyla Art Week. Тому читайте, як то все було у Могилянці – місці, де мистецтво всюди.
Аріна Кравченко,
головна редакторка «Спудейського вісника»
Сонцесходження
Радощів команди “Вісника” немає меж! Нарешті це сталося… наше сонцесходження. Ми довго мізкували над вечіркою, над приводом до неї, висловлювали ідеї та обирали формат. Це могла би бути вечірка до дня, коли ми стали СО, чи до дня, коли нам виповнився рік, але це все не те, бо потрібно було ще чекати. Навіщо? За вікном осінь, погода продовжувала, хоч і декілька днів, проте все ж радувати нас теплом, і ми провели відбір до наших команд “Вісника” та Білого простору… Чим це не привід для святкування? Сонцесходження стало часом, коли вся команда, нові й старі люди змогли об’єднатися, побачитися вперше в близькій дружній обстановці, відчути одне одного, почути думки, наміри, настрої та обмінятися справжнім теплом душі.
“Сонечко сходить над бурсою” стало для нас особливою фразою. Так, вона виникла в голові Гліба спонтанно й звучала на початку, імовірно, химерно, проте зараз це своєрідний сигнал для нас, що новий випуск опубліковано, що промінчики сонця полетіли до читачів. Із назвою для вечірки ситуацію приблизно така ж, бо сонечка — це також і всі члени СВ та БП, це вся наша команда. І що може бути краще за сонцесходження ввечері середи?
Щоби не стверджувати стереотипне уявлення про вечірки, ми вирішили організувати нашу по-своєму. Тут не грав чийсь завчасно складений плей-лист, тут не було алкоголю чи продуманих перед святом активностей. У нас була тепла зустріч. Ми недарма просили кожного захопити своє горнятко, адже для підтримання тепла команда цілий вечір пригощали всіх чаєм, котрого випили тоді близько 25 літрів(!). Кожен приносив їжу, яку хотів, були чипси, печиво, тортики. Словом, ми створили такий собі могилянський potluck, де кожен приносив і брав, що хотів.
Звукове наповнення вечора було нестандартним: у нас була як жива музика, так і ціле розмаїття пластинок. Ні, це не був квартирник, не було чіткого сценарію, сформованих списків пісень. Ми просто запропонували людям заспівати щось із їхнього улюбленого, щось особливо атмосферне, щось, що би додавало цьому вечору більше камерності і, знову ж таки, теплоти. Нам це вдалося. Усі радо насолоджувались цією порою, підспівуючи улюблені пісні, попиваючи теплий чай, спілкуючись сидячи під сценою.
Хочемо тут особливо подякувати Іллі, котрий із радістю допоміг нам провести цей вечір. Із пластинок вдалося утворити якийсь неймовірний мікс, бо не тільки команда принесла свої, тож ми мали тут Beatles, Джамалу, Nirvana, Joy Division тощо.
Наш тихий галас у Ярді зацікавив навіть простих перехожих із другого плацу, тож вечірка “Спудейського вісника” набувала всемогилянських масштабів, і все більше людей насолоджувалися тією порою. Під кінець вечора всіх чекав особливий сюрприз — ми зробили фото всією великою командою та пригостилися справжнім корпоративним тортом “Спудейського вісника”.
Сонцесходження — перша та точно неостання наша зустріч. Маємо надію, що всім присутнім сподобалося, і ви з радістю будете читати наші щонедільні сонечка та виявляти інтерес до подій у трансформованому Білому просторі. Усім сонечка й тепла 🌞
Сергій Фірак
Розчинились у теплому морі
Оскільки цього тижня нашою альма-матер прокотився Mohyla Art Week, зупинимось на розділі музики і розкажемо про Теплий квартирник від КУТа, який відбувся у четвер і по-справжньому зігрів усіх присутніх на третьому поверсі КМЦ. Можна помітити цікаву закономірність — минулого року сезон квартирників закривався у зливу і грозу, а цьогорічне відкриття теж супроводжувалось яскравими спалахами і гучним громом. Напевно, від шаленої концентрації надзвичайно сильної енергетики небо не витримує і розривається дощами та іншими спецефектами.
Тим не менше, нам усім було затишно, лампово і ми насолоджувались трушною Могилянською атмосферою. Ну а до того, як ми почнемо згадувати, як усе пройшло, пропонуємо ненадовго завітати до команди КУТа — організаторів таких прекрасних вечорів — і познайомитись з ними ближче. Ми поставили декілька запитань адміністраторам хабу, до яких ви, до речі, можете записатись на репетицію.
Отже, що для тебе КУТ і чому взагалі така назва, чи має вона якесь приховане значення?
КУТ — це затишок! Для мене це більше, ніж просто студентська організація. Наша маленька команда як сім’я: тут знаходяться люди, яких я люблю, на них можна покластися, і вони завжди підтримають. Ще з дитинства музика була моїм покликанням душі, а КУТ наповнив життя у Могилянці такою кількістю пісень та репетицій, що я й не уявляю, як усе встигати за 24 години на добу!
Як розшифровується КУТ? Це не абревіатура, усе набагато простіше — це КУТочок музикантів, де вони можуть творити і розвиватися.
Аня Краснікова, ФГН-2
Які у тебе улюблені жанр/група/виконавець(иця)?
Важко сказати, який саме жанр улюблений, але останні кілька тижнів я заслуховую Deftones та London Grammar. Ну а крім того ще купу-купу всього, але то, мабуть, для окремої розмови тема.
Ігор Шудра, ФІ-4
Що для тебе музика?
«Спробую відповісти, хоча питання філософське. Музика, як й інші види мистецтва, це інструмент, провідник між думками людини та цим світом, віддзеркалення бажань, сприйняття речей митцем, його філософія, мікросвіт, істинне призначення, якого знає тільки він. Слухачі завжди додають до музики своє сприйняття, це народжує різні інтерпретації, інші погляди. Мабуть, цим музика і є, захоплюючою і «вічною», з безліччю сторін».
Женя Гнасевич, ФЕН-2
Який твій улюблений квартирник?
Однозначно романтичний. Це був другий квартирник від КУТа , який мені вдалося відвідати, ще не будучи на той момент частиною команди. По секретику: я був на всіх-всіх квартосах. Саме тоді я пройнявся атмосферою квартирника найбільше і отримав масу задоволення. Можливо через те, що мені випала можливість розділити ці враження з близькою людиною, на що, власне, і була націлена ідея цього івенту. У будь-якому випадку організатори тоді впоралися зі своєю роботою на всі сто, ба навіть більше відсотків. Відповідно, це все запало мені в серденько, залишивши маленький теплий слід, такий же теплий, як і цей наш квартирник. Сподіваюсь, ви прийшли, зацінили і, можливо, він теж став для вас тим самим затишним та улюбленим спогадом.
Женьок, ФПрН-2
Тож, отакі неймовірно чуйні, цікаві, веселі люди, що завжди готові допомогти, створюють КУТ і проводять чудові квартирники. (А яке було промо до Теплого вечору! Одразу з’явився оцей дух ватри і смажених маршмеллоу, посиденьок під гітару, ммм…) Хол на 3му поверсі був завішаний гірляндами, сітками і мушлями, напівморок і м’яке світло від софітів перенесли кудись на нічний берег моря і занурили у світ музики…Розривний кавер на пісню Alyona Alyona, фантастично романтичний дует з Шевченка під Lady Gaga та Bradley Cooper, чуттєве виконання The Hardkiss, ніжне гітарно-акустичне Тімберлейка… Кожен доносив власні меседжі — українською та англійською, каверами чи власними піснями. Здається, фраза «Лікуй мене своїми губами, твої поцілунки загоють рани» запала в душу всім глибоко і надовго. Був також цікавий інтерактив — глядачі обирали найоригінальнішу назву гурту. Чим ще запам’ятався цей вечір?
Як мінімум, виконанням пісні Ігоря Зелінського «Схожі» не Ігорем! Вийшов надзвичайно вдалий кавер, зі своїм власним відчуттям пісні, що надало їй нового звучання і забарвлення. Нам вдалося дізнатись у Ігоря, чи сподобався йому виступ і квартирник загалом:
«Ну мені завжди приємно отримувати позитивні відгуки про свою творчість, а коли це робить хтось тобі близький, то я взагалі загораюсь. Хвилювався, коли Таня співала, відчувалось так, ніби я відповідальний перед нею. Квартирник дійсно був «затишний», принаймні тому, що не в підвалі)»
Також, ми поспілкувались з самою виконавицею — чарівливо-магічно рудою дівчиною з неземним голосом — Танею Зайвою, яка тішить нас на всіх квартирниках, а також на KVITLive:
Таню, як тобі перший квартирник у цьому році?
Загалом квартирник дуже круто, бо бачила не тільки старі таланти, а й багато нових, і тішить, що КУТ дав всім шанс проявити себе. Взагалі, атмосфера неймовірна, неймовірні музиканти, і я думаю заради цього, як мінімум, треба вчитись в Могилянці.
Чому вирішили саме цю пісню Ігоря заспівати і як воно взагалі було?
Вирішила заспівати пісню Ігоря, бо по-перше вона мене і правда дуже сильно зачепила, по-друге — я за те, аби підтримувати українських виконавців, новачків, своїх друзів, мені здається це правильним — як тоді пробиватись новачкам, якщо всі будуть співати Уітні Х’юстон.
Круто, що звучала Альона-Альона, мені здається квартирники — це якраз те місце, де не соромно заспівати і Альону, і Уітні і свою авторську. Було круто!
Коли вже будемо чути твої пісні на сцені? Тому що нам пощастило на ЛІТі почути деякі і дуже хочеться почути ще!
Мої пісні є, але я от з тих, кому треба сказати, щоб не соромилась.
Сподіваємось, що обов’язково ще буде можливість почути від Тані вже щось авторське:)
Також, ми поспілкувались з ще одною неймовірною дівчиною — Валентиною Вівчарчин, ФЕН-4 — яка щоразу вигадує щось круте і запалює сцену:
Як тобі квартирник і чому така пісня?:)
«Квартирник був доволі цікавий, водночас трошки стресовий для мене. Чому? Це тільки 2 рік, що я виступаю, тому я не встигла дуже звикнути до публіки.
А тут в залі купа нових фрешів, багато незнайомих облич, тому я трішки переживала. Взагалі я не схильна до страху публічних виступів, я навпаки це люблю. Просто в плані голосу: досі сумніваюся в тому, що він гарний і особливий(
Щодо вибору пісні — це може бути смішно, але останній рік, слухаючи музику, я завжди думаю “а як би вона зайшла на квартирнику”, думаю, чи можна би було зробити якийсь крутий кавер і аранжування. Дійсно, завжди думаю про квартирники, слухаючи всі пісні на телефоні. І от одного разу я їхала в машині зі своїми шикарними друзями (вони парочка: Таня і Саша), вони почали разом наспівувати цю пісню, потім включили її, і перше, що мені спало на думку: “я її мушу заспівати”. До того ж, я завжди люблю пробувати щось нове, тому вирішила вийти за рамки і заспівати, як би дивно це не звучало, реп) На репетиції, коли зібралися з музикантами, помітили, що цій мелодії притаманні мексикансько-бачато-басаново-єврейські тони, отак і народився мій з Ромою, Надьою і Настею кавер на y2k lalala. До речі, перед тим, як кінцево обрати цю пісню, я провела опитування в інсті — виявилось, її багато хто знає, і вона багато кому подобається. Це теж не мало-важливий критерій, за яким я обираю пісні. Люблю, коли глядачам подобається, люблю, коли вони підспівують, — тоді я точно знаю, що вони задоволені! А нам, як виконавцям, це приносить шалене задоволення!»
Як вже було сказано не один раз, цього вечора в залі було дуже багато фрешів, і це неймовірно круто — бачити їхні натхненні обличчя і щасливі палаючі очі. Проте нові обличчя були не тільки в залі, а ще й на сцені! Фрешики цього року дуже активні і одразу почали вливатись у творчий процес. Ми вирішили розпитати, як їм такий новий досвід:
Які твої враження загалом від першого виступу у Могилянці,першого квартирника? Чи було страшно? Чи ти задоволена собою?
Відверто кажучи, мене приємно вразила кількість людей, які прийшли. Оскільки квартирник починався о 8, то я мала певні сумніви щодо того, чи хтось взагалі прийде, крім музикантів, але організація була на високому рівні, тому вдалося досягнути дружньої, творчої атмосфери.
Щодо виступу, то я особисто дуже рідко виступаю і, як правило, завжди незадоволена собою. Сьогодні я переконалася, що на сцені виступати мені морально важко, тому, напевно, в наступні рази я буду слухачем»
Котвицька Юлія, ФСНСТ — 1
«Сьогоднішній квартирник і справді був теплим. Теплим душевно, емоційно. Я вкотре переконуюся, що Могилянка — дім талантів (або квартира, хахах). Так круто, що було поєднано професіоналізм музикантів, звукачів, організаторів разом з атмосферністю, відчуттям сім’ї… Я вже чекаю на наступний квартирник, навіть обрала пісню!»
Анастасія Шапран,ФСНСТ — 1
Отже, здається, ні в кого не лишилось сумнівів з приводу того, що квартирник справді видався теплим, хоч за вікном негода не вщухала. Як і завжди, могилянці запалювали одне одного і заряджались енергією на довгий час, аби вистачило сил борсатись посеред цього навіженого шторму лабараторок і дедлайнів. Ловіть теплий Гольфстрім і залишайтесь з нами на одній хвилі. До зустрічі на нових квартирниках:)
Валерія Плічко
Літтусівка
Повітря перед сценою насичене лагідним світлом, а за останнім рядом лавок мряка прилягла відпочити, вклалася на підлогу, немов кіт, і слухає поезію.
Доброго вечора, “симфоніє ком”! Чи ви коли-небудь замислювалися, скільки у світі існує письменників? Скільки душ озброєні словом? Проти світу й за нього…
Сенси, слова, сила. Тендітна дівчина може не здатися тобі тією, хто прагне й має потугу змінювати світ. Утім, вона читає вірші про вогонь. Усередині в неї палає почуття, що гартує крицю сучасності.
Скільки у світі існує лицарів красного письменства? Тих, хто здатний конвертувати порух людської душі у слово?
Уявіть: гітара, невеличкий барабан для ритму, напівтемрява, стіл, голоси нового покоління митців…
Як ви вже, певно, здогадалися, мова йде про літтусівку. Коли я тільки-но прийшла, то, звісно, очікувала бути враженою, але настільки… Це був сон. Ні, це був театр! Вистава, де актори самі повигадували собі монологи. Хвилювання в голосах, приховане і неприховане, щирі оповіді, палкі звернення. Ці люди ділилася з нами, слухачами, найціннішим, найніжнішим і найбеззахиснішим.
То, друже, знаєш, чому варто відвідувати літературні вечори, навіть якщо ти дуже далекий від поезії?
Напевно, не існує кращого способу відчути, наскільки дивовижною істотою є людина. Наскільки ми всі різні. І наскільки кожний із нас вартий любові.
Катерина Руденко
Sem&Co
“Я про тихі тіні співаю і про боязну в серці гру
На цих струнах я граю доки їх не порву
Про тихі тіні співаю я.”
Дійові особи:
Сцена
Світло
Грим
Реквізит
Танець
Фортепіано
Втома
Бентега
Труднощі
Ідея
Мистецтво
Враження
Дія 1.
Репетиція
Дійові особи:
Втома
Ідея
Труднощі
“Весь світ — театр!”
(Мистецтво завжди вимагає повної віддачі від його творців, тож шлях до успіху завжди тернистий, часом сповнений сліз та зневіри. На репетиціях кожен відчуває неймовірну відповідальність, адже в світі Мельпомени все має бути налагоджено, як ті коліщата в годиннику. Сміх, сльози, старання, невдачі, сумління, успіхи, падіння — все це вірні супутники творчого процесу в театрі.)
Тьмяно. Просторо. Лунає відлуння кроків.
ІДЕЯ
“Я знов почув, як хвилі неспокійні
Натхнення ніжного у серці прокотились.”
Звідки назва колективу? Ми 2 попередні роки мали кімнату на 2 поверсі КМЦ, яка так і називалася — 4 студія. Тепер ми переїхали у підвал, а назву забрали з собою.
(Марко Мороз, актор)
Я мала писати минулого року курсову на тему: “ Звукова організація поезії Михайля Семенка”. Моя курсова переросла у дещо більше. В результаті курсорва була написано поганенько і здана невчасно, бо я захопилася постановкою.
Люди зорганізувалися за моїм кличем. Це безмежно талановиті студійці могилянської театральної студії. Долучала знайомих композиторів, хореографів. Все якось сталося само собою. Була певна магія. Ми були захоплені ідеєю та натхненні поезією Семенка.
(Анна Крисальна, режисерка)
Коли режисерка вперше озвучила ідею ставити цю виставу, було і радісно, і ніяково. Радісно, бо нарешті з‘явилася змога поставити абсолютно студентську виставу, а ніяково — бо збирався йти з театру. А вже коли почали її опрацьовувати стало зрозуміло, що все вийде, тож сумніви були лише в режисерки.
(Марко Мороз, актор)
Вагань щодо втілення ідеї взагалі не було. Я знала, яка талановита Анюта, і що вона доведе цю справу до кінця. Це було зрозуміло інтуїтивно ще на початку.
(Єсенія Вітен, акторка)
ВТОМА
“Думки похилі
В небесах.
Безсилля душить.
Напруження з центру.”
Репетиції у нас були чотири рази на тиждень: тричі після пар та в неділю. В сумі виходило десь по 12 годин з тренінгами та закулісними роботами.
(Марко Мороз, актор)
Репетиції були виснажливими, це правда. І найбільшою мірою через неспівпадіння графіків, яке мене виводило. Я часом сиділа день в танцзалі, ніби на прийомі, а “учні” забігали по одному і парами у свій вільний час від навчання.
(Ірина Зборовська, хореографиня)
ТРУДНОЩІ
“Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.”
Найважчим було поєднувати театр з навчанням. Фактично Sem&Co заполонив увесь мій час впродовж декілької місяців. Але це чудово водночас.
(Анна Крисальна, режисерка)
Деякі речі доводилося схоплювати одразу на практиці. Для того, щоб зіграти виставу у квітні, мені треба було навчитися керувати світлом, писати сценарій та займатися багатьма закулісними роботами. Але ж я такий був не один! Нам всім доводилося вчитися робити подібні речі. Без них було б не цікаво.
(Марко Мороз, актор)
Зі страхами доводилося миритися. Скутість була на кількох репетиціях, але потім злякалася нас і пішла геть. У нас був тімбілдинг, були тренінги, були розмови і взаємопідтримка, була атмосфера, і звісно ж дедлайни. Скутості не було часу.
(Ірина Зборовська, хореографиня)
Що було найважчим? По-перше, ця вистава мала стати першою, поставленою повністю студентами, а по-друге, я був єдиним хлопцем у трупі на початковому етапі.
(Марко Мороз, актор)
ТАНЕЦЬ
“Люблю, коли ми ображені
І розходимось, як чужі, —
Розходимось недоказані,
З тривогою в душі.”
Рух не просто говорить не менше, ніж слова, він каже те, що слова не можуть. Коли мені режисерка сказала, що треба 3 танці, моя реакція була “Ох…”. Завдання було придумати, як би танцювали футуристи, як можна передати пристрасть і віддаленість водночас, як налякати і розстріляти. Але чим складніше, тим цікавіше.
Дія 2.
Закулісся
Дійові особи:
Сцена
Світло
Грим
Реквізит
“Театр є мистецтвом відображення життя.”
(Закулісся. Глядачам вхід закритий. Актори на самоті — вони ще не ввійшли в роль. Там панує своя атмосфера. Перед виставою навіть повітря ніби наелектризоване від хвилювання. За кулісами актори залишають свої страхи, перш ніж ступити на сцену. Під час вистави звідти за ними наглядають уважні очі світловиків і звукорежисерів. Ці люди не купаються у променях слави. Вони — невидимі коліщата, які дозволяють дійству відбутися.)
Червоні плями від світла лампи. Дзеркала. Бентега.
СВІТЛО
“Тіні лягли насторожені,
Тіні вечірні.
Сині вогні — заворожені,
Далі — безмірні.”
У нас є справжній світловик — пан Олександр. Якби не він, у нас не було б ні освітлення, ні гарної проекції, ні вистави в цілому.
(Марко Мороз, актор)
РЕКВІЗИТ
“Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила
рухаються крізь туман м’яко
і в оксамиті спокійного безхвилля
окреслюється світ.”
Реквізитор створює на сцені історію, яку важко візуалізувати інакше. Безумовно, декор не грає колосальної ролі, але реквізит — це ті деталі, які допомагають починаючому глядачу та починаючому актору розмовляти між собою.
Щодо принципу «сірих фіранок», то можу сказати, що я і сама часто ловила себе на думці, що починаєш краще розуміти історію, аналізуючи реквізит. Це як окремий вид мистецтва та своєрідна розвага.
«Правильно підібрати реквізит» це дуже відносне поняття. Ти знаєш історію персонажів та концепт перформансу і знаходиш декор по своїм відчуттям (ну і вказівкам режисерки). Цей процес складно загнати в слова, бо немає якихось правил чи «Статуту порядного реквізитора».
У «SEM&CO» все від кольору футболок до стаканів з ситро було важливим, тому не можна опускати жодну деталь.
Для мене у моїй роботі найважливішим аспектом є те, що я стаю частинкою чогось грандіозного та прекрасного. Це неймовірне відчуття, коли ти сидиш в залі та бачиш, як те, над чим вся команда довго та завзято працювала, стає реальністю. Ну і звісно, коли ти бачиш, що аудиторія насолоджується твоєю працею, хочеться розвиватись професіонально та створювати більше проектів.
Оплески-найкраща мотивація.
(Поліна Грімова, реквізиторка)
МАСОВКА
“Мої неіснуючі ідоли
Образи моїх мрій
Як комічно ми снідали
Який чудний на вас стрій.”
Вся масовка — це один величезний персонаж, який уособлює напрямок футуризму, авангардизму. Це — протест, мітинг проти всього того, що звичне, проти примусу творити за шаблоном. Водночас, це — зовсім різні персонажі, де кожен має свою історію: чому вони люблять Семенка, чим він їм сподобався. Як видно, троє із футуристок прийшли просто подивитися на Семенка, а насправді їм більше імпонує Маяковський.
(Зоряна Губаль, акторка)
ГРИМ
“Образ снився мені
Образ благанний
У холодній труні
В білім савані”
Гримом ми виражали свої почуття і характер. У мене він був більш романтичний. Такий “романтичний бунт”, як то кажуть. У когось навпаки — бунт був войовничим. Вони любили Семенка не за зовнішність, як мій персонаж, а саме за його погляди, напрямок. Це й виражав їх грим: широчезні брови з блискавками, коли у мене, наприклад, були малесенькі сердечка.
(Зоряна Губаль, акторка)
Дія 3
Гра
Дійові особи:
Бентега
Мистецтво
Фортепіано
Танець
“Кожен глядач приносить у театр свою власну акустику.”
(Куліси підіймаються. З’являються неясні обриси. Серед авдиторії пробігає ледь помітний трепет. Вистава починається)
Зала повна. Тиша. Трамваї — люди.
ТАНЕЦЬ
“Захвати, пориви й вигуки.
Декларації, наради.
Смішні комічні крики
І настрій радий.”
Танець футуристів говорить: “Ми інші, ми нові, ми відрізняємось і не боїмося це показати; ми кращі, прекрасні самі по собі і неперевершені разом; ми не будемо мовчати, бо маємо ідею і будемо її відстоювати; ми хочемо бути нами і ми будемо.
Танець Семенка і Ужвій говорить все те, що зазвичай каже танго, але додає фразу з поезії “наші відносини такі не ясні, еіби ось-ось щось має скінчитись”. Тут більше слів немає, треба читати танець.
Танець “Розстріл” має в собі багато символів: і двоє футуристок, які перед початком процесу стають на коліна і винувато схиляють голови, а потім таки починають виконання наказу, і деталі, показані руками (ярмо, падіння зі сходів, кандали, розп’яття, влада системності тощо). Саме розстріл і є моїм улюбленим танцем, я його найдовше малювала, буквально.
БЕНТЕГА
“Заскиглили душі від пекельного зневір’я
А сонце — сонце було поблизу!”
Більшість акторів перед виставою гладили поголену голову Маяка (вона дуже приємна на дотик), ми так налаштовувалися та заспокоювались.
(Марко Мороз, актор)
Страх, що не вдасться, завжди в мені. Але трупа мене підтримувала і надихала.
(Анна Крисальна, режисерка)
ФОРТЕПІАНО
“Осінні скрипки в саду оркестру симфонії
То кохання моє, моє кохання — захопленість
Люди озброєні мрії озброєні мови озброєні
А у мене тільки затопленість
тільки затопленість”
Найголовнішим завданням музики було передати бачення нашої геніальної режисерки Ані Крисальної. Я завжди консультувалася з нею з приводу музичних рішень і намагалася підхопити її ідеї. Наприклад, коли вона казала додати пристрасті у танго — я змінювала мелодії. Також першопочатково це танго я взагалі грала на гітарі, і тому робила адаптацію під піаніно буквально ввечері перед весняною прем’єрою. Тоді ж додали і скрипку. Наша Настя Таргонська своєю грою зробила цю композицію набагато кращою.
Словом, я намагалася не перетягати ковдру ідей нашої Ані і допомогти їй втілювати в життя її мрію ставити виставу.
Ідея, яку я хотіла донести? Як і всі ми, я вклала маленьку частинку себе, щоб суспільство не мовчало з приводу жертв політичних режимів. Їх жертви ходять тими ж вулицями, що і ми. Це наші знайомі, сусіди, іноді навіть батьки. Не можна залишатися осторонь. Треба говорити, кричати, привертати увагу.
Також важливо додати, що музику на початку, під яку виходили та танцювали футуристи, писала Єсенія Вітенко, що виконала роль Наталі Ужвій.
(Вікторія Гурина, композиторка)
Дія 4
Постскриптум
Дійові особи:
Натхнення
Мистецтво
“Життя коротке. Мистецтво вічне.”
(Згасають вогні софітів, але очі глядачів досі світяться у темряві. Вистава закінчилася, та чомусь не відчувається, що пора аплодувати. Залишився дивний післясмак. Звідки він? Здавалося б, Йосип старенький давно покоїться біля кремлівських стін, а мистецтво звільнилося від пут комуністичної ідеології. Аж ось на екрані виринає обличчя Сенцова. Олега більше не сковують кайдани ув’язнення, проте за ним — десятки інших творців, котрі потерпають від несправедливості. Тепер ми розуміємо післясмак.)
МИСТЕЦТВО
Театр- це шанс побути іншим.
(Марко Мороз, актор)
Чому навчив театр? Всьому. Театр — це школа життя, бо ми всі навчилися вішати куліси, керувати світлом, вмикати прожектори, відповідати за реквізит, костюми. Це все робилося разом.
Кожен виклик у театрі — це певна нагода повернутися туди ще раз. Театр — найкраща на даний момент частина мого життя.
(Єсенія Вітен, акторка)
Ми люди маленькі і змінити щось докорінно не можемо. Але театр для мене це можливість говорити голосно. Після вистави хтось задумається, і тоді це все було не даремно.
(Анна Крисальна, режисерка)
ВРАЖЕННЯ (Актори)
Після перформансу почувався дуже стомленим і хотілося просто полежати десь. Ми його в мегашвидких темпах робили, тому так. Щодо стосунків у колективі, то вони змінюються не стільки після конкретних вистав, скільки під час тренінгів та репетицій. Ніколи такого не було, щоб хтось різко здружився. Це завжди плавний процес, за яким іноді прикольно спостерігати. Але дійсно, зігравши цей перформанс і відсвяткувавши це, ми дійсно стали ближчими.
(Марко Мороз, актор)
Як після кожної відіграної вистави, було певне полегшення, адреналіну стало менше. У такі миті ти щасливий, що вже все позаду, незалежно від результату. Якщо виставу ще й сприймають глядачі, то починаєш відчувати, що місяці підготовки були недаремні. Є певна ностальгія за репетиціями, поступово з’являється сум за підготовкою. Спершу, звісно, хочеться відпочити, особливо якщо вистава складна у психологічному аспекті. Потім хочеться грати знову.
(Єсенія Вітен, акторка)
Це була моя перша серйозна вистава. Я виклалася на всі сто відсотків. Після завершення виступу у мене не було жодних емоцій, бо я викинула їх усі на перформанс. Єдине, що я могла робити, — посміхатися. До того ж, у мене відкрилося якесь друге дихання: це справді те, чим я хочу займатися. Найкраще — коли потім до мене підходили люди і говорили, що вони захоплені від чогось. Це дуже класно. Більше того, я відчувала, що ця вистава справді зараз потрібна нашому суспільству, бо висвітлює проблеми свободи самовираження і змушує не забувати про трагічний досвід минулого.
(Зоряна Губаль, акторка)
ВРАЖЕННЯ (Глядачі)
Мені сподобалось, цікаво обіграли сюжетні моменти, введення героїв сучасності, важливих історичних подій та настроїв, поєднання музики, танців та хору, тримали в напрузі протягом всієї вистави, швидкі переходи з веселощів до серйозності та трагедії показали, що певні проблеми актуальні й досі і щастя,що залишаються митці, які до останнього не здають своїх інтересів, Велика подяка акторам та режисерці ‘4студії’ за те, що створили якісний перформанс, що надихає’’ це коротко і сухо, тоді як в голові і на душі набагато більше емоцій.
(Катерина-Марія Блавт)
Вистава була прекрасною. Я коли ходжу в професійні театри, не так відчуваю гру акторів, як в цьому. Я сидів, затамувавши подих разом із цілою залою. В кінці всі глядачі протягом хвилин п’ять стоячи аплодували. То було дуже круто.
(Даня Бойко)
«Вибухнемо на прощання — /Так написано на роду». І зал вибухнув оваціями, а моя душа — ще сильнішим коханням до творчості Семенка. Жива музика продовжувала лунати в голові, заглушуючи шум метро та осінню втому. Окремий респект команді за можливість відчути Семенка своїм сучасником, а себе — людиною 20-х р.р. ХХ ст.
Сильно. Натхненно. Відверто. Дякую, «4 Студія»!
(Підгорна Олександра)
Тяжкі
чую стони. Он там
чую стони. Не нам
ці зітхання. Любіть
своє, ви його створили
й воно належить вам
чи нам
спокутувати гріх?
Це наш сміх.
Чуєте наші кроки
кроки молодих ніг?
Ми шукаємо собі місця
прудконогі олені
і повинні знайти його
там, звідки стони,
де безкровна смерть —
ми, ми — молоді авіатори
майбутнього.
Духота Ольга, Ангеліна Грицей
Літературне
Хто такий загадковий пан З.? Твір якого письменника Дональд Трамп використав, аби побудувати передвиборчу кампанію? Відповіді на ці та інші питання мали змогу отримати слухачі лекцій Ростислава Семкова та Богдани Романцової в рамках дня літератури на Mohyla Art Week.
“Він хотів просто писати цікаві історії, а виходили одні горори”
На своїй лекції пан Ростислав з’ясовував роль Стівена Кінґа в сучасному літературному процесі: які проблеми порушує король горору у своїх творах? Чи можна назвати його письменником-інтелектуалом? Чи став Кінґ кимось більшим, аніж просто жанровим письменником?
Як шанувальник Стівена, Семків поділився своїми враженнями від крайньої книжки Кінґа “The Institute”, ще не перекладеної українською, і розповів про феміністичний та фройдистський дискурси у творчости письменника. Як виявилося, Кінґ — це більше, ніж розважальні оповідки про дітей, котрі лізуть у каналізацію, щоби вбити клоуна. Це насамперед спосіб проговорити свої травми, вступити в боротьбу зі своїми страхами й вийти з неї переможцем, знайти свої життєві цінності та дотримуватися їх. Твори Стівена — своєрідна школа життя, і їх, безумовно, варто читати.
“В літературі ніщо не вражає так сильно, як убивство жінок і кошенят”
Наступна лекторка, випускниця КМА Богдана Романцова поділилася своїми поглядами на можливих лавреатів Нобелівської премії з літератури. Лекція була насичена іменами й сюжетами, так що після її закінчення слухачі мали при собі доволі розлогий список літератури, яку однозначно варто прочитати в перервах між підготовкою до семінарів. Серед авторів, достойних Нобелівки, було зокрема згадано таємничого Патріка Зюскінда, що ховається від преси в заміському будинку, не веде соцмереж та насолоджується успіхом свого “Парфумера”; фінського письменника Юркі Вайнонена з його романом “Німий Бог” (український переклад нещодавно вийшов у видавництві “Комора”); а також роман ірландського письменника Колма Тойбіна “Будинок імен”. Не оминули увагою Донну Тарт і її об’ємний роман “Щиголь”, Джонатана Франзена, Гіларі Ментел та Джуліана Барнса. Крім того, слухачі розширили свої знання про вікторіанську епоху з її опієм, “трагічним спамом” та фотографіями post-mortem, згадали давньогрецькі міфи та занурились у таємничу атмосферу напівміфічної Бретані, де люди поклоняються галкам.
“От ми прочитали роман Фолкнера, розуміємо: о, клас, хочемо ще щось таке почитати, дивимося, а там ще 15 томів Фолкнера, о-о-о-о, то життя має перспективу!”
Після лекцій Богдани та Ростислава “життєві перспективи” слухачів значно розширилися: ті, хто не читав Стівена Кінґа, може сміливо додавати його книжки до своїх рід-листів; твори письменників, перерахованих пані Богданою, теж, безумовно, заслуговують на те, щоби бути прочитаними. Так чи інакше, час, проведений у КМЦ, не минув даремно: кожен дізнався для себе щось нове та захопливо провів вечір.
Дарина Чупат
Про ораторське мистецтво
Думаю що багато хто відчував труднощі під час підготовки публічного виступу. Чесно зізнаюся, мене особисто перспектива вийти та почати розповідати щось перед великою (або не дуже) аудиторією завжди лякала. Що казати? Як зацікавити публіку? Як подолати страх? На ці та багато інших запитань цієї середи відповіли Іван Білаш та Олександра Власенко на своїй лекції в рамках Mohyla Art Week, а саме в день присвячений медіа.
Усім нам так чи інакше доводиться робити публічні виступи. Вони частина нашого життя. Від презентацій своїх проектів на навчанні чи роботі до виступів на великій сцені. Так вже склалося, що вони частина нашого життя. Саме тому важливо навчитися робити їх впевнено та цікаво.
Вибір лекторів для воркшопу про ораторське мистецтво був не випадковим. Ви досить часто могли бачити Івана Білаша (філософія — 4) та Олександру Власенко (політологія — 4) в якості ведучих або безпосередніх учасників різноманітних могилянської заходів та концертів. Також Саша і Ваня вели Анонси від ТА Могилянка протягом 2017–2018 років. Хто як не люди, які майже постійно мають справу з публічними виступами, краще про них розкажуть?
Саша розповідала про публічні виступи загалом та про те, що робить виступ насправді успішним. Що варто або не варто робити, аби зацікавити авдиторію.
Ваня розповів, як не боятися публічних виступів, зокрема запропонував 10 пунктів, завдяки яким можна побороти страх.
Я поспілкувалася з Ванею та дізналася в нього кілька цікавих речей:
Розкажи про свій перший публічний виступ та виступ, який вважаєш найвдалішим. Як це було?
Про перший вже навіть і не згадаю, бо я почав виступати публічно, коли в садочку був. Мене просто цьому одразу вчила мама, тому, що вірші потрібно розказувати виразно. Мені дуже подобалося, що всі діти виходили і тараторили, а я міг гарно розказати вірш. Згодом почав цим цікавитися.
Розповім про два випадки: той, коли я мав найбільше мотивації гарно виступити, і один смішний.
Стосовно того, коли я мав найбільше мотивації: ми ставили в школі “Лісову пісню”, я там грав Лукаша. Ставила її наша вчителька української мови. Ми разом вичитували текст, і вона мені сказала: “Дуже погано, напевне, ми не будемо ставити цю виставу. Я ж не можу змусити тебе грати”. А я тоді подумав: “Блін, я так хочу зіграти класно”. Я багато тренувався вдома. Повернувся в школу на наступний день, вчителька сказала, що виставу скасували, а я попросив востаннє їй показати свою гру. Коли я їй показав, вона дуже здивувалася, питала чи хтось мені допомагав, врешті сказала, що це фантастично. Для мене це був прорив. Таке сильне бажання зробити дуже добре.
Тепер коротко про смішний: колись я брав участь у дебатах. Я мав виступати. І от я виходжу перед журі, перед великою публікою, наводжу свої аргументи. В якийсь момент дивлюся — а команда супротивників наді мною сміється. Повертаюся, дивлюся на своїх, а вони також сміються. Ну, я закінчую свою промову, кажу “Дякую”, повертаюся на місце, і мені моя команда каже: “У тебе було видно труси”. Справа в тому, що в мене задерлася сорочка, і було таке враження, що я запхав її в труси. Власне, у дебати я більше не граю, але не через це.
Якщо говорити про найвдаліший виступ… Знаєш, у Ліни Костенко, як не дивно, є такі слова: “Чекаю дня, коли собі скажу ‘Оця строфа нарешті досконала’”. Я в кожному виступі, навіть тоді, коли я думаю, що в мене вийшло все, що я запланував, я усвідомлюю, де можна було зробити краще. Тому я думаю, що я ще чекаю свій найвдаліший виступ. Знаєш, це той виступ, після якого люди тамуватимуть подих. Такого виступу в мене ще не було. Хоча хороших було багато. Це моя позиція, тому що я хочу стати професіоналом в цьому. І я не тільки про безпосередньо публічні виступи, а й про акторську гру. Я б хотів стати професіоналом цієї справи.
Як на тебе, що найскладніше в публічному виступі?
Думаю очевидно, що страх. Він зупиняє людей, змушує їх відмовлятися від висупів. Страх невідомого, страх того, що всі хто сидять перед тобою виноситимуть тобі вирок, робитимуть оцінку. Це те, що не дає комусь підняти руку на семінарі, комусь прочитати вірша так, як він хоче його прочитати. Навіть якщо це десь неправильно, навіть якщо комусь буде смішно. Страх суб’єктивної думки — от що зупиняє людей. Те, що ти робиш, не має подобатися усім. Усім не догодиш. Потрібно просто робити і робити так, щоб перш за все це було кльово на твою суб’єктивну думку. Можливо, це комусь не сподобається, але історія має безліч прикладів, коли люди хотіли щось робити, спочатку були не прийняті аудиторією, але врешті здобували визнання.
Ти якось тренуєшся перед тим, як виступати? Якщо так, то як?
Я надаю перевагу імпровізації. Звичайно, якщо це саме виступ, а не акторська гра на сцені — тут безумовно потрібно репетирувати. Також варто репетирувати, якщо це подія, де потрібно бути ведучим. В інших випадку я дійсно завжди покладаюся на себе, на власні сили і на імпровізацію. В цьому навіть є особливий кайф. Це як окремий вид ораторського мистецтва. Можна в принципі дійсно імпровізувати не готуючись абсолютно, проте при цьому варто пам’ятати, що є чиста імпровізація, а є імпровізація, яку хтось називає брудною, хтось правильною. Це підготовлена імпровізація, в якій ти імпровізуєш, але сценарій того, що ти зараз робитимеш був у тебе в голові, просто ти його не продумував. Зазвичай я користуюсь цим. Тому що зовсім без сценарію в голові дуже важко.
Я пам’ятаю, що ти вже розповідав про це на лекції, проте зазнач ще для наших читачів, як найкраще побороти страх перед публікою?
Знаєш, я нещодавно побачив у Фейсбуці пост про власника компанії Тойота, який жив за принципом п’яти “Чому”. Зараз я поясню до чого це я. На лекції я озвучив 10 пунктів про те, як побороти страх перед публікою, і там був десятий пункт, який є дуже важливим, — виступати. Єдине, що ти можеш робити, аби не боятися, — це виступати. Згадай, як ти вчився ходити. Ходінню тебе навчило не повзання, а, власне, падіння. Згадай, як ти вчився плавати. Мене особисто бабуся пхнула в воду з пірсу. До того багато моїх родичей вчило мене плавати. Проте тільки в момент, коли я опинився у воді без можливості стати на дно, я зрозумів: єдине, що я можу зробити, — це плисти.
Тепер давайте згадаємо про правило п’яти “Чому”. Я хочу виступати. Чому? І так далі. Тобто кожного разу питай себе, аби краще зрозуміти, що тобі потрібно. Важливо визнати страх. Я хочу виступати, але я боюся. Чому? Тому що в мене непідготований матеріал? Так підготуй його. Тому, що я боюся, що про мене подумають погано? Так подумай про цих людей погано (це як ідея того, аби уявляти всіх голими). Готуватися до виступу потрібно з розумінням того, навіщо він тобі.
Загалом воркшоп був дуже цікавим та надзвичайно корисним. Він пройшов у теплій та дружній атмосфері. Завдяки їй та професійній подачі лекторів інформація сприймалася напрочуд легко. Особисто я зовсім не пожалкувала, що завітала. Проте, якщо ви все ж пропустили лекцію, то не засмучуйтесь. Я впевнена, що Могилянці ще буде чим вас здивувати. Тож, stay tuned ;)
Вакулюк Марія
Dance
Напевно, кожен з нас піддавався пориву рухатися під музику вдома, відриваючись під запальну мелодію, на дискотеці чи навіть в транспорті. Та далеко не кожен наважується танцювати під ритм душі на людях. Тож як навчитися боротися зі страхом публічного виступу? Як довіритися танцювальному партнеру? Як пізнати власне тіло? Як виразити почуття, емоції та внутрішнє «Я» танцем?
На ці та багато інших питань відповіла професійна танцівниця Софія Щирба на лекції з сучасного танцю, яка відбулась на другому поверсі КМЦ, в танцювальній залі. Лекторка наголосила на основній відмінності стилю contemporary від інших танцювальних стилів — відсутність, так званої, «бази», тобто основного набору рухів та елементів, на яких і будується майбутній танець, приводячи в приклад hip-hop. Вона підкреслила важливість танцювати душею, тобто знайти гармонію як зовнішню, так і внутрішню, зазначаючи, що контемп — це танець не тільки для «..грустных девочек в фатиновых платицах..», адже він може бути як запальним, так і плавним; як швидким, так і повільним.
Після надзвичайно цікавої лекції відвідувачі мали змогу взяти участь у майстер-класі танцівниці. Софія показала, як зробити зі свого тіла інструмент душі, віддатися музиці та навіть ставити власну хореографію. Студенти мали змогу імпровізувати та насолоджуватись часом, проведеним у залі. Особливо приємною була атмосфера — дружня, щира та натхненна. Так поділитись враженнями та відповісти на декілька питань погодилась студентка 1-го курсу факультету гуманітарних наук Євгенія.
Що тобі найбільше сподобалося в цьому заході?
Насправді важко відповісти однозначно, але .. все ж це безумовний професіоналізм Софії, яка знайшла підхід до кожного, допомогла перестати боятися і просто віддатися танцю. Також з дівчатами танцювати було одне задоволення (сміється).
Які ще заходи Mohyla Art Week ти відвідала?
Я була на квартирнику КУТа, додому повернулась в захопленні, така кількість талановитих людей… це просто «вау!». Знаєш, це мене так надихнуло, тепер ще більше хочеться працювати та розвиватися. Мене також вразило те, як могилянці підтримують власних музикантів, я кажу про оцей зв’язок між публікою та виконавцями, це як, так званий, діалог. Дивовижно, я в захваті. Можливо, колись і мені випаде нагода виступити на цій сцені..
Назви три улюблені пісні, під які ти завжди танцюєш.
Хмм, дай-но подумати… Так, однозначно Taylor Swift «Shake it off», Монатік «Каждый раз». І… Camila Cabello «Senorita». Хай будуть саме ці три. Мій ранок не проходить без жодної із цих пісень. Я думаю, ти розумієш, про що я (сміється).
Безумовно, Могилянка — це місце не тільки розумної інтелігенції та успішних людей, а й плацдарм для розвитку талановитої та всебічно розвинутої молоді. Кожен з нас — особистість, яка має можливість стати частинкою могилянської історії. Тож слідкуйте за новинами, щоб не пропустити нових лекцій, зустрічей, майстер-класів та вечірок. До нових зустрічей, могилянська родино!
Марія Коваленко
Мерилін Монро: легкий шлях до зірок чи тяжка путь до пекла?
Шум проєктора, цифри, що відраховують секунди до початку фільму. На екрані з’являється американська мрія — Мерилін Монро. Її неможливо не любити. Її неможливо не знати. Образ милої блондинки в платті з плісированою спідницею, що підіймається вгору над гратами в метро, є у свідомості кожного, незалежно від віку. Але от чи знаєте ви окрім цього щось ще? У зв’язку із тижнем мистецтв пропонуємо познайомитись ближче із однією із найяскравіших постатей кіно і музики усіх часів.
Вона з’явилась нізвідки. Увірвалась у світ мистецтва і стала його одвічним божеством. На початкових етапах Джордж Сандерс у фільмі “Усе про Єву” привів міс Казвелл (героїню Мерилін) на вечірку і сказав: “Молодець, підеш вгору по кар’єрній драбині, як ніби сонце на Сході”, і він був правий. Це стосувалось обох — як героїню, так і саму Монро.
У 1948 році Мерилін отримала свою першу головну роль у мюзиклі “Хористки”. Водночас, це є першим фільмом, де вона і грає, і співає. Роль молодої, дурненької, але надзвичайно привабливої дівчини на ім’я Пеггі, що співає посеред сцени “Every Baby Needs a Da-da-daddy”, блискавично швидко і рішуче надовго закріпилася за Монро.
Після цього Мерилін відіграє епізодичні ролі в «Асфальтових джунглях», «Квитку у Томагавк», «Можна входити без стуку», у яких її героїні, звісно ж, продовжують тенденцію «наївної дівчинки-блондинки», натомість сама ж акторка стає ведучою 23-ї церемонії «Оскар», вступає до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, де вивчає літературу й мистецтво, бере приватні уроки у майстрів різних спеціальностей, активно збирає власну бібліотеку, що нараховує тисячі книг.
Проте жагу до розвитку на той час не помічав майже ніхто, чого не можна сказати про постійні спізнення, відсутність на майданчику в робочий день, вимоги по кілька разів перезнімати сцену. Монро крок за кроком втрачала самоконтроль, у ній почало проявлятись поєдання перфекціонізму із низькою самооцінкою. Постійна тривога, хронічне безсоння. Що могла запропонувати медицина того часу? Ніщо інше як барбітурати, які Мерилін активно комбінувала із алкоголем і амфетамінами. У той час, як кар’єра почала стрімко зростати, сама особистість почала деградувати.
1953 рік став піком кар’єри Монро, тоді й став відчутним справжній апгрейд у персонажах. Більше того, без перебільшення можна стверджувати, що цей рік став переломним і у всьому мистецтві. Акторка зіграла фатальну жінку, що задумує вбивство свого чоловіка, у стрічці “Ніагара”. Саме сюди увійшли сцени, де Мерилін прикривало одне лише простирадло, що шокувало тогочасну аудиторію і відкрило нові варіанти поведінки й можливості дівчат на екранах. Того ж року вийшла одна із найпопулярніших сатиричних музичних комедій “Джентельмени віддають перевагу блондинкам”. Журнали New York Times і Variety позитивно відгукнулися про Монро, особливо відзначивши її виконання пісні “Diamonds are girls best friends”. За словами Variety, актриса продемонструвала здатність сексуально співати, а також вміння оживити сцену своєю присутністю.
Не менш вагомим фактором цього року є випуск першого журналу “Playbоу”. І здогадайтесь, хто ж прикрасив обкладику легендарного журналу? Ну звісно, неперевершена Мерилін Монро.
Наступні кілька років для Діви є зовсім непродуктивними у плані фільмів. Вона кілька разів одружується і розлучається. Судиться й розриває контракт із “20 Century Fox”. Кілька разів Мерилін переживає викидні, і це ще більше ламає її психічний стан. Тенденція, скажімо так, оберненої пропорції кар’єри і власне стану Монро продовжується.
Ось нарешті, в липні 1958 року Монро повернулася до Голлівуду для зйомок у комедії Біллі Вайлдера «У джазі тільки дівчата». Дія фільму розвивається в часи «сухого закону» — музичний колектив «Великосвітський джаз красуні Сью» вирушає на гастролі до Флориди. Саме в цій стрічці вперше звучить одна із найвідоміших пісень усіх часів “I Wanna Be Loved by You”. Труднощі під час зйомок фільму відтоді стали «легендарними». Монро вимагала десятки дублів і не могла запам’ятати свої репліки. Її колега зі зйомок — Кертіс взагалі заявив, що цілувати її було як «цілувати Гітлера», пояснюючи це кількістю відзнятих дублів. Тим не менш, уже готового фільму чекав приголомшливий успіх: 6 номінацій «Оскар», нагорода «Золотий глобус», визнання публіки та преси.
Після фільму «В джазі тільки дівчата» Монро взяла чергову перерву аж до кінця 1959 року. Тоді вона повернулася в Голлівуд і знялася в музичній комедії «Займемося коханням», що розповідає про акторку і мільйонера, які закохуються одне в одного. Незвичним для сценічного образу Монро є її стиль у цьому фільмі — блакитний ірландський светр, сорочки чоловічого крою, прості чорні черевики. Щоправда незмінним залишився музичний репертуар — героїня Мерилін співає пісеньку із промовистою назвою «My heart belongs to Daddy». Час плинний — татусі у серцях Мерилін Монро і Лани Дель Рей вічні, так би мовити.
Останнім фільмом, у якому знялася Монро, стала драма Джона Г’юстона «Неприкаяні» (1961), сценарій для якого написав Артур Міллер, аби дати їй драматичну роль, якої так прагнула Мерилін протягом усієї своєї кар’єри. Попри жахливі проблеми зі здоров’ям, серйозну наркоманію, тиждень детоксикації, режисер заявив: «Коли Монро грала Розлін, вона не придумувала емоції. Це була реально. Бувало, вона занурювалась глибоко в себе, знаходила це всередині і виносила на поверхню».
Достовірно невідомо, що стало причиною ранньої смерті поп-ікони. У ніч 5 серпня 1962 її було знайдено у себе в ліжку з телефоном у руках. На полиці стояли пусті упаковки, із яких Мерилін загалом випила сорок пігулок. Ніхто не знає, було це самогубство, вбивство чи звичайний передоз. Побутує думка навіть про те, що президент Кеннеді таким чином вирішив позбутися колишньої коханки. Так чи інакше в ту ніч закінчилась боротьба розвитку і деградації. Це був кінець, і з тим погодився весь світ. Нарешті її історію почули. Люди побачили, що це не просто гарна «лялька», але і дівчина, що не знала батька, що потрапляла під гарячу руку неврівноваженої матері, що змінювала названі родини, що змушена була одружитись у 16 років. Усі нарешті дізнались про її бібліотеку і про причини такої панічної самокритичності. Це все викликало ще більше захоплення у суспільства, наштовхнуло на створення ледь не культу особистості. Про Мерилін почали знімати фільми, писати книги, присвячувати пісні, її обличчя стало обличчям попарту. Більше того, нею продовжують надихатись, вона актуальна і досі. А це й не дивно, адже немає сумнівів, що ця жінка абсолютно точно змінила наш світ, перегорнула сторінки епох, таким чином залишившись модерною для обох.
Катерина Шевчук
