Спудейський вісник №34 (10.11.19)
Переднє слово
▼
Щира розмова з Христиною Соловій
▼
KMA Talks
▼
Культурний вечір
▼
Книгообіг книжок в природі
▼
Говорять актори
▼
Ілюзіон: Велика краса
▼
5 маловідомих виконавців, на яких ви точно маєте звернути увагу
▼
How To Fail
Переднє слово
Ніби й не планувалось, а вийшло, що наш новий випуск про розмови. Цього тижня ми дууужее багато говорили. І говорили про різне: про Поділ та мистецтво з Христиною Соловій, пристрасть та покликання — з акторами Могилянського театру, про те як не боятися провалу — з Lumen…
Тож закутуйся в плед, готуй смачний чай та просто читай.
Аріна Кравченко,
головна редакторка “Спудейського вісника”
Щира розмова з Христиною Соловій
«Те, що на серці — завжди працює..»
Цього тижня вечір п’ятниці могилянці провели у компанії відомої української співачки, учасниці проекту «Голос країни», Христиною Соловій. Натхненна та чарівна, талановита та вільна, вона з радістю поспілкувалась із нашою спільнотою, відповіла на всі питання та дала корисні поради на майбутнє. Саме ця яскрава артистка буде амбасадором на благодійному вечорі КМА, презентує свої пісні та допоможе зануритись у вир почуттів та емоцій.
Про те, які якості цінує в людях і які найбільше відштовхують:
Я люблю життєлюбство в людях, тому що люди, які радіють життю, люблять його — з ними легко спілкуватись, вони цікаві, відкриті та легкі. Які якості не люблю в людях? Лицемірство, напевне, найбільше, тому що це дуже небезпечно, це дуже частий прояв у нашому суспільстві, на жаль. Мені здається, найчастіше я це відчуваю і завжди стараюсь дистанціюватись, чого і вам бажаю навчитись.
Про враження від Подолу та думки про нього:
Львів — це великий Поділ, я теж таке чула. Коли вперше вступила на нього, у голові з’явилась думка: “От, я хочу жити на Подолі, я так сумувала за домом, напевне, це буде такий собі мій Львів — Поділ!” Я довгий час мала при собі цю думку, але я дуже довго не могла знайти собі квартиру в цьому районі, тому покинула цю ідею.
Про подорожі:
Мені сподобалась Італія, сподобався Рим. Я була просто вражена: як цим людям вдалось зберегти історію, культуру, архітектуру і навчити скільки поколінь ставитись до свого міста так, як вони це роблять… Взагалі є мрія відвідати Париж. Я хочу прожити там як мінімум місяць і приїхати не просто так, а з концертом, у якійсь справі, я не хочу бути туристкою, яка тиждень тиняється і думає, як відвідати Лувр. Тож з тим часом, який я собі зараз можу дозволити, я чекаю.
Дійсно, розмова з артисткою виявилась надзвичайно душевною та щирою. Христина зізналась, що надзвичайно любить Львів та надихається ним, його героями та атмосферою: «..Я читала Соломію Крушельницьку та мого улюбленого автора Богдана — Ігоря Антонича, ходила вуличками, які мене надихали, а надихалась я кожного тижня іншими..». Будучи студенткою, як вона згадує, дівчина іноді пропускала пари, адже захоплено блукала тими вулицями, на яких жили її кумири, люди, із яких вона брала приклад. А для могилянців, які мають чудову традицію їздити до Львова на тиждень самостійної роботи, співачка порекомендувала свої улюблені місця. Наприклад, костел Ельжбєти (Св. Ольги та Єлизавети), вулицю Лисенка та театр імені Леся Курбаса. Також, дівчина рекомендує почати подорож до міста Лева з «Лісової пісні» Лесі Українки.
До речі, театр Леся Курбаса зіграв неабияку роль у долі Христини. Адже першу лемківську пісню дівчина почула саме тут. Сьогодні ж ми чуємо та простежуємо їхню мелодику в її піснях, адже лемківські пісні стали формотворчою складовою музичної сторони особистості співачки.
Про український кінематограф:
Українському кіновиробництву не вистачає якоїсь самопожертви та самовідданості. Вони, от це я скажу просто з того, що мені вдалось спостерігати і знати через спільних знайомих, вони, як отримують фінансування, думають, як прикупити собі нову тачку, а потім уже те, що залишається іде на виробництво кінематографу. Тому українське кіно зараз, крім тем, які лише історичні, залишає бажати кращого. Отак я жорстоко розкритикувала українське кіно, до якого я не маю ніякого відношення, але дійсно щиро бажаю йому бути кращим. І я думаю, що ви також.
Про зв’язок мистецтва та політики:
Мистецтво не має об’єднувати людей чи роз’єднувати. На мою думку, митець завжди реагує на те, що відбувається у суспільстві, країні. І це його позиція. Просто він митець і може виразити це через мистецтво, інші люди просто займають якусь позицію, але не створюють нічого. Тому це питання моралі кожного митця, артиста, чоловіка.
На кінець розмови, Христина Соловій наголосила на важливості саморозвитку та самореалізації, адже «..якщо у вас є улюблена справа, вона завжди приваде вас до того шляху, який вам потрібно». Дівчина порадила ніколи не зупинятись, завжди вірити у власні сили та можливості і — найголовніше — вчитися на власних помилках. Саме на цій мотиваційній ноті наше спілкування завершилося. Тож, любі могилянці, надихайтеся, розвивайтеся і рухайтесь тільки вперед!
Коваленко Марія
KMA Talks
На початку 90-х років минулого століття легендарний американський гурт “Red Hot Chili Peppers” співав “Give it away now”. Саме ця фраза спадає на думку, коли йдеться про новий могилянський проєкт — KMA talks, адже його метою є обмін особистим досвідом студент_ів_ок Академії через публічні виступи.
Ідея висвітлення злободенних тем спала на думку Савченко Кірі — студентці 3-го курсу спеціальності «Біологія». Після прослуховування онлайн-курсу з публічного мовлення їй та її подрузі захотілося поділитися своїми знаннями з іншими. Таким чином у КМА відбувся перший мінілекторій з теми «Публічне мовлення». Його успіх наштовхнув організаторів на думку про створення чогось, що було б водночас і корисним для могилянської спільноти, і сприяло зростанню активності їхнього факультету — ФПрН. Відтак з’явився повноцінний проєкт, що є серією публічних студентських виступів на різні теми.
Формат всесвітньо відомої щорічної конференції TED talks дає можливість не тільки вислухати «ідеї, варті поширення», а й висловити їх самому. Студенти КМА — це ініціативна, вмотивована, освічена молодь, яка постійно заявляє про себе як у стінах університету, так і поза ними. Чи часто ви задумуєтесь, як не втратити голову від усього, що відбувається навколо і як цьому дають раду, на ваш погляд, успішні люди? Секрет успіху — ділитися власними секретами. Саме завдяки спілкуванню та обговоренню наших проблем ми позбуваємося страхів та знаходимо шляхи вдосконалення. Освіта за кордоном, екологічний активізм, нерозділене кохання, написання сильних текстів, любов до себе, досвід подолання психологічних проблем та багато іншого — усе це може бути на однім майданчику.
Проєкт стартував у четвер 7-го листопада. Темами першої лекції KMA talks стали проблеми низької самооцінки, мовного бар’єру та депресії. Удаючись до самоаналізу, порад або просто історій зі свого життя, промовці ділилися з аудиторією дуже особистим. Можливо, уперше стоячи на сцені, вони відверто говорили про ситуації, у яких деякі з присутніх упізнали себе.
Така гучна заява про себе дає надію на те, що цей проєкт має право на існування, оскільки є майданчиком не тільки для реалізації власних бажань та потреб (виклик собі: боротьба зі страхом перед публікою), а й шляхом до послідовного особистісного та колективного зростання.
Якщо, прочитавши цю статтю, ти запитав себе, чим саме ти можеш поділитися із загалом, то пам’ятай, що лідери суспільної думки радять розвивати таланти, що вже існують у тобі, радше ніж збільшувати їхню кількість.
Можливо, чекають саме на тебе ☺
Сидорук Катерина
Культурний вечір
Туреччина, Мексика, Німеччина — що спільного? Вони складають найбільш національно неоднорідну спільноту КМА. Для них спілкування англійською мовою не обмежується стінами аудиторії, а одним із основних завдань є проведення часу разом. Саме так, ідеться про International Buddy КМА.
Цю організацію було засновано 2018-го року двома студентами 3-го курсу спеціальності “Політологія” — Діаною Мошковською та Кирилом Штурбабіним. Обоє успішно пройшли відбір до програми академічних обмінів “Еразмус” і мали нагоду навчатися в обраному європейському виші. Після повернення в них з’явилася думка про надання студентам Могилянки, що приїжджають з-за кордону, допомоги в адаптації до нових умов життя в іншій країні та навчання в університеті. Відтак виникла нова студентська організація, обов’язками членів якої є налагодження зв’язку зі студентами за обміном.
2019-го року до Могилянки завітали студенти з Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Фінляндії, Туреччини, Лівії та Мексики. Така культурна розмаїтість колективу надихнула членів івент-відділу організувати культурний вечір, протягом якого представники певної країни змогли б презентувати її іншим. Знайомство з українською культурою відбулося декількома тижнями раніше із запитань на загальне знання України, історії та звичаїв її народу, небезпек від нічних прогулянок темними вулицями Троєщини та поїдання традиційної української страви — вареників.
Минулої п’ятниці пройшов культурний вечір, що був присвячений Мексиці, Німеччині та Туреччині. Студенти презентували свої країни, закцентувавши увагу на культурних і ментальних особливостях народу, та розвінчали стереотипи. Дотримуючись традицій могилянського студентства, приїжджі продовжили обмін ідентифікаційним бекґраундом продовжився в стінах закладів з менш офіційною атмосферою.
Подібні заходи є регулярними й доступними для всіх студентів КМА. Також час від часу Buddy організовують спільні поїздки з іноземними студентами. Зокрема, у жовтні вони мали нагоду насолоджуватися прекрасними осінніми краєвидами Софіївського парку в Умані, а вже за декілька тижнів іноземці долучилися до відомої могилянської традиції й відвідали Львів під час тижня самостійної роботи.
Сидорук Катерина
Книгообіг книжок в природі
Обмін книгами, а відтак досвідом, прожитими життями, літературними друзями та мудрістю.
Одного разу інтернет-технолог Рон Хорнбекер залишив 20 книжок в готелі, до яких підкріпив пояснювальні записки, тим самим започаткувавши всесвітньо відомий рух книгообігу — звільнення книжок у світі.
Джерело міжнародного книгообміну — вебсайт bookcrossing.com. Об‘єднує готових передати, уже прочитаний досвід далі та отримати новий. Буккросинг — не лише про книги, а й про зустрічі та знайомства з людьми.
Суть буккросингу полягає в обміні книжками. Першопочатково офіційний буккросинг передбачав реєстрацію книги на сайті, а відтак можливість відстежити її, передавши охочому прочитати книгу. Сьогодні цей процес набув ширших масштабів. У пунктах книгообміну, на літературних вечорах чи просто в компанії друзів, людина залишає книгу або свідомо передає її іншій людині. Таким чином історія повторюється, і книги переходять з рук в руки.
Спільно з Національною бібліотекою, Сінгапур у 2007 році став першою буккросинговою країною у світі.
Італійці турбуються про освіченість суспільства та екологію планети по-особливому: діти обмінюють пластик на книги в книжкових магазинах. Саме в Італії PassaLibre набув особливої популярності.
Passé-livre у Франції започаткував Дженнаро Капуано, директор флорентійського книжкового магазину Leggere per due, звільнивши декілька десятків книжок і передавши їх у вільний доступ жителям.
В Україні ситуація не гірша. Читати насправді просто. Якщо іншими словами, то ми постійно в оточенні книг, а цього не помічаємо: п’єш каву — у багатьох кафе є стенди з книжками, лікуєшся — в деяких медичних установах також є книги для обміну. Навіть в шумі метро можна знайти книги — на станції “Політехнічний інститут” та “Золоті Ворота” є полиці з книжками.
Приєднавшись до руху буккросингу означає організувати подорожі: книжкам — світом географічних координат, а собі — світом літератури.
Яна Мохончук
Говорять актори
Цього тижня говорили з людьми, які творять могилянський театр. Фінансисткою, біологинею та істориком, або просто акторами.
Чим же зараз живе театр? Чого не вистачає, а чого вдосталь?
Театр завжди, окрім літа, живе театром. Репетиції, тренінги, перевтілення, якийсь поганий настрій, бо тобі щось не вдається, або ж навпаки, чому ти дуже радий.
Не вистачає, мабуть, часу. Тобто в нас все-таки на першому місці навчання. Якби ми приділяли весь свій вільний час театру, то це був би якісніший продукт, і робота б йшла швидше. Іще не вистачає радників, які б допомагали: як вжитися швидше в роль, як грати, як не грати. Ми ж вчимося на своїх помилках, самі.
Чого нам вдосталь? Нам точно вдосталь людей. Не в кількості, а в тому, наскільки вони зацікавлені театром. Це у нас є, і це дуууже тішить. Якби не це, то настрій був би “ніже плінтуса”.
- Дар’я Чечеріна
Наразі театр відчуває гострий брак акторів-хлопців, з ними чомусь завжди проблеми. Ще бракує тепла у “Вікнах”, іноді тремтіння в голосі не доводиться грати. Однак у нас завжди з голову яскравих емоцій, особливої атмосфери і певної магії, як на репетиціях, так і на прем’єрах! Ми будемо щиро раді розділити їх з усіма охочими, адже наше натхнення — це ви і ми самі!
- Тетяна Андреїв
Які ролі зазвичай тобі дістаються?
Це зовсім по-різному буває, немає ніякої схожості між ролями, які в мене були. Моя перша роль: мені було років 70, я була таким чоловіком-”домосєдом”, друга — повна протилежність: супер активна молода революціонерка. Потім була з одного боку тендітна, з іншого — строга молода жінка, яка була щаслива в моментах, але сумна по життю. Тому взагалі немає ніякої ознаки моїх ролей.
- Дар’я Чечеріна
Поки це ролі другого плану та масовки, але щиро вірю, що з часом розвиватимусь й до випуску обов’язково візьму головну.
- Тетяна Андреїв
Немає якоїсь чіткої тенденції. Загалом, це зазвичай персонажі, що протилежні моєму реальному характеру
- Павлик Казидуб
Опиши найбільш хвилюючий момент, який тобі вдавалося пережити на сцені
Такого, напевно, ще не було. Поки не знайшла такого. Були моменти, коли хотілося плакати або навпаки — радіти дуже, але такого, після якого у мене б прямо, знаєш, серце стукало дуже швидко, то це у мене мабуть ще попереду.
- Дар’я Чечеріна
Однозначно найбільш хвилюючою для мене була мить перед виходом на сцену на цьогорічній прем’єрі “SEM&CO”. З’являючись на горизонті, помітному глядачеві, футуристи йшли маршем на неокласиків, а ви знаєте, як важко влаштувати масштабний мітинг, коли вас десятеро дівчат?
Крім всього, прем’єра завжди нервова. Тремор в руках і тремтіння голосу доводиться залишати в гримерці, адже дуже хочеться донести до глядача емоцію, пристрасть і дати змогу відчути всю велич театру.
- Тетяна Андреїв
Найбільш хвилюючим для мене був найперший вихід на Могилянську сцену. Адже, це була цілком нова авдиторія для мене.
- Павлик Казидуб
А чи були моменти, коли хотілося усе закинути до чортиків?
Так, хотілося, але не одразу. Спочатку я думала: “Так, всьо. Акторство — це моє, я точно буду цим займатися і почну з Могилянки”. Але що більше я цим займалася, то швидше до мене приходила думка: “Фаак, це, напевно, не моє. Чому у мене не виходить?”. Проте це нормально, це такий собі челендж, через який треба пройти. Чула від інших акторів, що у них теж так було, але зараз вони просто бомбезні, тож це, напевно, буває у будь-якій професії.
- Дар’я Чечеріна
Насправді, я ніколи не стикалась з подібним. Театр завжди був частиною мене, чимось необхідним для ясності думок та посмішки на обличчі, тож відмовитись від нього для мене рівноцінно зраді самій собі. Прийшовши в це місце раз, уже не зможеш піти. Сцена затягує.
- Тетяна Андреїв
Так, бувало. У мене це трапляється, коли я дуже сильно втомлююсь.
- Павлик Казидуб
Чи є якийсь спосіб, як розпізнати в собі могилянця-актора?
Мені здається, тут два варіанти. Перший: ти помічав у собі якісь акторські початки ще до вступу в універ, тому йди в могилянський театр і спробуй себе. Якщо такого взагалі не було, то йди в могилянський театр і спробуй себе. Можливо, ти актор.
- Дар’я Чечеріна
Це дуже легко! Треба просто відвідати тренінги, які регулярно проводять актори нашого театру. Приходьте і ваш талант не залишиться непоміченим!
- Тетяна Андреїв
Я переконаний, що кожен може стати актором. Це все залежить від кропіткої праці над собою на роллю.
- Павлик Казидуб
Катерина Лугініна
Ілюзіон: Велика краса
Фільм італійського режисера Паоло Соррентіно розповідає нам про втомленого від життя та апатичного колишнього письменника Джепа Гамбарделлу, який живе у розкоші та належить до ‘вершків’ італійського суспільства. Він із цікавістю та іноді неприхованою зневагою спостерігає за інтригами серед римських аристократів, політиків, журналістів, нащадків шляхетних родин, справжніх та удаваних інтелектуалів. Усі вони з головою занурені у свої суєтні справи та неміцні тимчасові стосунки, таким чином показуючи себе у зовсім невигідному світлі. Джеп, споглядаючи за парадом впливових, але цілком пустих та загублених людей, розуміє, що таке життя не має ніякого сенсу. У зеніті ж власного життя, у 65 років, Гамбарделло збагнув, що сенс буття саме в тому, щоб шукати та вміти бачити ‘спалахи краси’.
Звідси постає питання: що ж взагалі таке краса, ця сама la grande bellezza?
Аби зрозуміти поняття краси у рамках фільму, запросимо експерта з XIII століття, а саме Фому Аквінського, одного зі стовпів католицької філософії. Фома Аквінський називав красу як духовну, так і тілесну, божественним явищем. Він уважав, що вони йдуть від Бога, а Бог і є сама сутність краси. Характерним є також те, що Фома ‘виправдовував’ тілесну красу, яка у Середньовічній Європі зневажалася. Фома Аквінський пов’язав платонівську ідею, вчення про форму Аристотеля з ідеєю Бога, тим самим перекинувши міст з християнського середньовіччя в античність. Згодом художники Ренесансу в своїх картинах пропонували осягнути духовну красу через красу античну, тобто тілесну.
За фільмом письменник Джеп після свого першого роману не був у змозі написати жодного нового твору, адже почав пошуки ‘великої краси’. Таким чином, ‘великою красою’ можна назвати саме божественну красу: увесь фільм Гамбарделла згадує один день зі своєї молодості, коли дівчина, у яку Джеп був закоханий, показала йому свої груди. Можливо ця сцена і здається надто тривіальною, але саме цей момент і запав глибоко в душу головного героя та став моментом справжнього божественого откровення, яке він у думках переживає знову і знову. Саме через споглядання тілесної краси до письменника зійшло це откровення.
Також режисер активно звертає нашу увагу на естетику літнього та старого тіла. Очевидно, що Соррентіно сильно цікавить «стареча» тема. На питання «Що тобі подобається найбільше в житті?» його головний герой відповідає: «Запах будинку, де живуть люди похилого віку». Соррентіно і в наступних своїх картинах «Молодість» (яка насправді старість) і «Молодий папа» буде стверджувати культ старого тіла.
Цікавим з філософської точки зору є також те, що події розгортаються в Римі — іздавна вічному місті. Життя тут і спонукає головного героя до самозаглиблення, рефлексії. Де, як не у ‘вічному місті’, стародавньому центрі античності і католицизму, шукати велику красу? Саме Рим корелює із поняттям величного, божественного для головного героя. Навіть стародавній вислів ‘побачити Рим та померти’ перегукується із сценою-метафорою на початку фільма, коли китайський турист непритомніє прямо на головній площі.
Урешті-решт, сама режисерська робота спонукає глядачів до уважного споглядання чудових авторських прийомів. Те, як Соррентіно бере кадр, його плавні переміщення камери, філігранний монтаж та часом вражаюча постановка (сцени з жирафом, фламінго, зйомка дівчинки-художниці тощо) м’яко проникають у свідомість та рухають якісь механізми. Режисер уміє на підсвідомому рівні взаємодіяти із глядачами та викликати справжні спалахи дитячого, наївного захоплення від подій у стрічці.
Особисто мене у фільмі захопила запаморочлива розповідь про те, як на тлі чудового і байдужого римського літа розгортається божевільна картина втрати моральних орієнтирів серед, здавалося б, інтелігентних та заможних людей, взірців того, ким має стати кожна амбітна людина. Цей фільм — один із моїх улюблених, бо він завжди викликає солодке відчуття ейфорії та мрійливості після перегляду, адже хочеться разом із головним героєм пройтися багатовіковими вуличками Рима, відвідати безліч музеїв та галерей, показаних у фільмі, та навіть потрапити на одну з цих скажених вечірок.
Джеп своїми розповідями про минуле та роздумами з приводу краси дійсно змушує задуматися та поставити собі питання: ‘чи живу я так, аби й собі помічати та насолоджуватися цими миттєвими спалахами краси?’.
Отже, перефразуючи слова головного героя, можна сказати, що фільм ‘Велика краса’ про самотність, земні радощі та скорботи. Про часом марне та даремне життя, яке так і намагається витекти крізь пальці. І найкраще, що ми можемо в цьому житті побачити, — це ті хаотичні та безладні спалахи великої краси.
‘Усе завжди так і закінчується — смертю. Але перед нею було життя, приховане за бла-бла-бла’
Аріна Павлюк
5 маловідомих виконавців, на яких ви точно маєте звернути увагу
Карлі Рей Джепсен
На жаль, про Карлі Рей Джепсен не дуже багато говорять сьогодні — але ми виправимо це! На початку 2018 року Джепсен виступала на розігріві в турі Кеті Перрі Witness: The Tour, а в травні 2019 року випустила четвертий студійний альбом “Dedicated”. Альбом був добре сприйнятий критикою: 79 балів на Metacritic, що означає переважно позитивні відгуки; більш того, журнал Rolling Stone включив «рішуче доповнення до “Emotion” (третій студійний альбом співачки — прим.)» “Dedicated” до переліку кращих альбомів першої половини 2019 року.
Що варто послухати? “Your Type”, “E·MO·TION”, “Run Away With Me”, “I Really Like You”, “Party For One”, “Want You In My Room”, “For Sure”, “Now That I Found You”
Karmin
Karmin завжди були інді-дуетом, навіть попри те, що перші роботи (міні-альбом “Hello” і дебютний “Pulses”) мали доволі сучасне звучання і мали всі шанси увійти до мейнстриму. У 2016 році дует випустив другий студійний альбом “Leo Rising” — щирий запис справжніх Karmin, який став логічним завершенням кар’єри. На даний момент Емі, солістка дуету, займається сольним проєктом, який дістав назву Qveen Herby, у той час як Нік, інструменталіст, узяв на себе продукцію матеріалу.
Що варто послухати? “Sugar”, “Acapella”, “Baby It’s Cold Outside”, “Can’t Feel My Face”, “Blame It On My Heart”, “I’m Just Sayin’”, “Hello”, “I Want It All”
Грейсон Ченс
Кар’єра цього юнака розпочалася у 2010 році — коли відео виступу 13-річного Грейсона з піснею “Paparazzi” Леді Гаги стало вірусним і набрало більш як 65 мільйонів переглядів. Із того часу Грейсон Ченс випустив дебютний альбом, майже покинув світ музики і повернувся у 2019 — з новим альбомом “portraits”. Саме “portraits” Ченс вважає своїм дебютом, адже у написанні пісень для цієї платівки він брав безпосередню участь, вона сповнена особистого. «Я повертаюся і справді намагаюсь створити альбом, який кожен міг би слухати й цінувати, — каже Грейсон в інтерв’ю для Billboard. — Це саме те, що я завжди хотів від музики».
Що варто послухати? “black on black”, “shut up”, “Hit & Run”, “yours”, “white roses”, “timekeeper”, “No Fear”, “Low”
Hey Violet
Гурт з’явився у 2008 році під назвою Cherri Bomb, спочатку гурт грав альтернативну музику. Сьогодні ж Hey Violet — поп-рок гурт, у піснях яких часом можна спостерігати звучання в стилі електропоп. У 2012 році тоді ще Cherri Bomb випустили дебютний альбом “This Is the End of Control”, а в 2017 вже під ім’ям Hey Violet було випущено альбом “From the Outside”. Зараз гурт готує до випуску новий альбом — і ви вже можете оцінити сингли “Queen of the Night”, “Clean” і “ Close Your Eyes”!
Що варто послухати? “Pure”, “Brand New Moves”, “Guys My Age”, “Fuqboi”, “Clean”, “Better This Way”, “Drawing a Blank”, “Queen of the Night”
Маріна Діамандіс
Більш як десять років на сцені. Чотири студійні альбоми. Широке шанування в колах фанів альтернативної музики. Тим не менш, Маріна Ламбріні Діамандіс, раніше відома як Marina & the Diamonds, а зараз — під мононімом MARINA, не отримує всієї уваги, на яку заслуговує. У квітні 2019 року Маріна вперше під новим псевдонімом випустила дабл-альбом “Love + Fear”, а 13 вересня 2019 — доповнення до альбому у вигляді акустичного міні-альбому “Love + Fear (Acoustic)”.
Що варто послухати? “End Of The Earth”, “Space and the Woods”, “Solitaire”, “Savages”, “Rootless”, “The State of Dreaming”, “Shampain”, “Emotional Machine”
Максим Куліков
How To Fail
Цього тижня в СВ відбувся старт нової рубрики «Сьогодні у Віснику». Тут ми будемо розповідати про цікаві лекції, що нам вдалося відвідати, комунікувати зі спікерами та ділитись корисною інформацією. Мені пощастило її відкрити, адже я побувала на лекції від Люмену «How to fail successfully”.
Варто почати з того, що «фейли» — це частина нашого життя, і це абсолютно нормально. Бо кожна людина у своєму житті з ними зустрічається. І дуже багато відомих особистостей починали свій шлях до успіху з невдач. І ми часто ставимо питання: що ж відрізняє успішну людину від невдахи? Я маю відповідь. Те, що успішна людина готова піднятись після поразки, якщо так станеться, то потерпіти її знову, але все ж таки встати та піти далі.
Мало хто знає, що шлях відомої кінодіви Мерлін Монро так і почався. Перед тим, як отримати свою першу головну роль, вона декілька років поспіль грала у масовці, терпіла зневагу, образи та слова, що вона немає ні краси, ні таланту, ні потенціалу. Але вона продовжувала вірити у себе та йти уперед. І врешті-решт, стала жінкою-легендою.
І якщо у вашому житті трапляються «епік фейли», просто пам‘ятаєте, що вони:
- навчають вас креативності;
- показують нам, що необхідно змінити у собі;
- допомагають пізнати свої слабкі та сильні сторони;
- демонструють, що неідеальність — це нормально.
І таки дають зрозуміти, що врешті невдача не є крахом.
Тому не слід приділяти занадто багато уваги своїм провалам, краще робити після них висновки та концентруватись на кінцевій меті.
