Спудейський вісник №38(08.12.19)
Переднє слово
▼
Квартирник
▼
Рандеву
▼
Кмасвоп
▼
Модель оон: берлін
▼
Squad21
Переднє слово
Привіт,
Що ж, сесія вже в розпалі, а це означає, що ми одностайно бажаємо всім уникати незарахів, набиратися наснаги, натхнення, терпіння, хоча б трішки спати та пити не лише міцну, а ще й смачну каву! А ще пам’ятаймо про теплі зустрічі з друзями та новорічний настрій! А поки — тримай новий випуск.
Аріна Кравченко,
головне редакторка “Спудейського Вісника”.
Квартирник
Чи хотіли ви колись потрапити на справжній рок-концерт? Чи навіть більше — зіграти на ньому свою пісню або відому пісню іншого гурту зі своїм гуртом? Напевно, такі мрії були в кожного, хто хоча би раз просто слухав музику.
ПідWall прикрашено постерами відомих та всіма улюблених гуртів. Гітару підключено. Стерео налагоджено. Що це все може означати? Це може означати тільки те, що в п’ятницю могилянці мали змогу насолодитися піснями своїх улюблених гуртів, виконавцями яких, до речі, були самі студенти. Іншими словами, спудеї з організації КУТ нарешті змогли організувати довгоочікуваний квартирник, тематикою якого був усім відомий жанр — рок. Для деяких фанатів цей квартирник запам’ятається ще надовго, адже, справді, атмосфера, якою фактично був охоплений увесь КМЦ під час гучних пісень гуртів Nirvana та Green Day, — це та атмосфера, яку відчує навіть людина, яка зовсім не знається на жанрі.
“Могилянко, я чекав на цей квартирник так довго, що аж встиг закінчити універ, і навіть не один”, — такі слова сказав один із виконавців перед початком. Протягом усього квартирнику талановиті могилянці весь час дивували та фактично змушували глядачів гучно аплодувати, адже й справді, пісні, що лунали, знав кожен присутній. Серед них і хіти Red Hot Chili Peppers, і Foster People, а також навіть авторські пісні гурту Ashley’s origin, що виступали в Могилянці як гості.
Беззаперечно, для декого цей квартирник був справжнім святом музики, адже Могилянка без музики не існує… Так вважає й Ілля Лапко, один із виконавців.
“Квартирник вийшов доволі вдалим. Звісно, без організаційних проблем не обійшлося, але куди ж без них. Хочу подякувати КУТу за те, що дозволили виступити з власним номером”
Ах, могилянські квартирники… Це дійсно чарівно… Ти ніколи не знаєш, яку пісню чекати наступною, але можеш бути впевненим, що це буде хіт, який буде співати кожен, хто знаходиться поряд із тобою. На цьому квартирнику були присутні навіть гості Академії, тож масштаб події справді вражає.
“Усе частіше й частіше могилянські квартирники відвідують не тільки могилянці. Чесно кажучи, я не фанат такої тенденції. Звісно, те, що в могилянці роблять такі крути виступи, що на них приходять слухати та грати люди з інших універів, — це прекрасно, але я вважаю, що якщо КУТ хоче рухатися до більш широкої аудиторії, то слід подумати про формат концертів, наприклад, за межами Могилянки.”
Наостанок я поставив Іллі запитання, на яке він дав дуже потужну, на мою думку, відповідь.
Іллє, а ось уяви, що ти маєш можливість замінити члена будь-якого гурту. Який би гурт ти обрав та на якому інструменті би грав?
“Та а чо мені когось заміняти. Я вважаю, що треба думати більше про свої якості як виконавця й намагатися їх удосконалювати. А мій інструмент — це власні емоції та почуття. Життя так склалося, що я їх вмію випромінювати тільки завдяки вібраціям повітря, які я створюю натисканням на клавіші піаніно або шарпанням струн гітари.”
Велика подяка, Іллє, не переставай вражати!
Здивував також і набір інструментів, які використовували під час виступів. Було фактично все: од гітар і барабанів до сопілки й навіть саксофону. Хітові пісні кожного гурту перетворили цей квартирник на щось більше, тож треба відзначити дуже високий рівень підготовки всіх виконавців та окремо подякувати всім, хто, незважаючи на сесію або залік із ВДМС (фреші, ми з вами), усе одно знайшли час та бажання бути там, у ПідWallі, та побачили все на власні очі (і, звісно, почули на власні вуха: ну це є квартирник, як інакше).
А від себе хочу додати — чув, як люди, що прийшли на квартирник, казали: “Чого ми раніше не відвідували такі заходи?” Тож і справді, друзі, якщо ви не змогли прийти на цей “рок-концерт”, то ви маєте це зробити. Бо могилянські квартирники — це незабутні враження, емоції та спогади. Як казав один поет: “Кохайтеся, чорнобриві”, так скажу вам і я: кохайтеся, насолоджуйтеся музикою та компанією одне одного, любі могилянці.
Сидоренко Євгеній
Рандеву
«Зустріч. Нетворкінг. Розповсюдження. Спілкування. Естетика.» — тобі вже цікаво? Якщо так, тоді цей проєкт точно вартий твоєї уваги.
Студентка другого року навчання на спеціальності «Політологія» Лисенко Дарина та її хлопець Володимир розкажуть вам про свій новий проєкт «Randevu».
Що таке проєкт «Randevu»?
В: Ідея для «Randevu» з’явилася ще влітку. Ми хотіли створити платформу, де творчі люди змогли б обмінюватися своїми роботами. У цьому проєкті я і Дарина виконуємо роль посередників, які намагаються поєднати творчість людей в цілісний механізм. Для нас важливо, аби люди не залишали свої ідеї в записниках чи електронних форматах, а творили і ділилися цим з іншими.
Д: «Randevu» — це майданчик для творчості, аби люди організовували нетворкінг і дізнавалися більше про таланти і досягнення один одного.
Як з’явилась ідея для «Рандеву»?
Д: Влітку я відвідала Канаду і ми з Вовою часто переписувалися. Одного разу він каже мені: «Дарино, пам’ятаєш, як раніше, ще за часів Радянського Союзу, видавали такі журнали, що публікували роботи людей, які надсилали свої історії в редакцію?». Спочатку я вагалася, оскільки не думала, що сьогодні комусь цікаво читати журнали, але мене переконала ідея щодо об’єднання людей, які б хотіли розказати, заявити про себе та про свою творчість. Одним із наших гасел є «Поширюйтеся!» — не сумнівайтеся, пишіть та публікуйте свої робити!
У якому форматі відбувається обмін творчістю?
В: Усі охочі представити свої роботи назагал заповнюють онлайн форму, в яку вони завантажують свої проєкти. Ми збираємо ці роботи в журнал і потім його публікуємо. Відповідно до надходження матеріалів, формується щось на зразок реєстру творчості. Можливо, в майбутньому, коли буде достатньо інформації, ми зможемо видати збірку.
Д: Поки що більшість авторів журналу є наші знайомі. Нашим великим соціальним ресурсом є Могилянка. Мені дуже подобається виходити на контакт із людьми, до вподоби писати: «Слухай, ти мені подобаєшся. [Сміється] Мені імпонують твої вірші, твої думки. Якщо ти хочеш поділитись, я буду дуже рада».
Видання журналу не є періодичним, залежить від інформативної насиченості. Нашою метою є продаж випуску на базі книжкових магазинів, зокрема «Моя книжкова полиця», що заохочують такі пропозиції. Ми хочемо поширювати видання за підтримки власників кав’ярень, де люди зазвичай проводять свій вільний час. Також ми розвішували містом плакати і плануємо запускати мерч, робити стікери і ще дуже багато чого.
Існують визначені теми/критерії для робіт чи це безмежний простір для пропозицій?
В: Загалом критеріїв немає. Це повинен бути продукт власного виробництва, щось унікальне, який повинен подобатися. Ми підтримуємо всі ініціативи.
Д: Ми об’єднуємо різні аспекти творчості. Люди пишуть і поезію, і прозу (наприклад, гуморески). Вони також малюють картини: аквареллю, графіті, тощо. Нам навіть надсилали ді-джей сети. Коли ми вже отримуємо матеріал, то обираємо вже той, який нас найбільше «чіпляє». Зазвичай, ми з Вовою збираємося й читаємо, переглядаємо все за чашкою чаю.
Якою є особливістю «Randevu», що відрізняє її від інших проєктів, окрім свободи творчості?
Д: У нас немає конкретної мови творчості. Я наполягла на тому, аби основою слугувала українська мова, тому що подібного матеріалу, який би був доступним і дійсно вражаючим, небагато, мені здається. Поки що аналог нашому проєкту я не знаходила. До того ж, чому б ні? На мою думку, Україна продовжить розвиватися в цьому творчому напрямку, а ми плануємо все це об’єднувати.
Тобто це не є могилянський проєкт? Хто, в такому випадку, може брати участь в «Randevu»?
В: Ні, це не могилянська платформа, хоча більшістю учасників є саме могилянці. Вони стимулюють розвиток нашого проєкту.
Д: У нас не було цілі, аби акцентувати увагу саме на Могилянці. В університеті є люди, які мають великий творчий потенціал, тому нам це цікаво. Учасниками нашого проєкту також є студенти і з інших університетів: КНУ, КПІ, КНЕУ і доросліші люди, які не навчаються, а працюють.
Одного разу, ми спеціально пішли на фотовиставку і занотовували імена авторів, роботи яких нам імпонують, і зв’язувалися з ними. Як правило, вони погоджувалися, оскільки нашу ідею вони вважали вартою уваги. У нас немає обмежень у віці, тематиці творчості тощо. Іноді люди навіть не розуміють, що їм робити.
Чому обрали назву «Randevu»?
Д: Тут все просто. Ми думали над назвою і принципово не хотіли використовувати назву англійською мовою. Мабуть, мій досвід пов’язаний із поглибленим вивченням французької мови і культури, допоміг мені з вибором. Тому, рандеву — це зустріч творчих людей, що об’єдналися для того, аби зробити випуск. І це працює!
Які ваші плани на майбутнє?
Д: Ми думаємо над можливістю робити відео та аудіо контент, аби залучити більшу авдиторію. Є дуже багато цікавих людей, зокрема тих, з якими ми спілкуємося і співпрацюємо. В якийсь момент з’явилося почуття відповідальності, оскільки люди зізнаються, що вони вдячні за надану можливість. «Randevu» дуже важливо отримувати фідбек, адже це пілотний випуск. Він поки що такий, яким ми його бачимо, але важливо враховувати й те, яким би в майбутньому його хотіли бачити інші.
Якщо вам цікаво дізнатися про проєкт більше: https://instagram.com/randevu.mgzn?igshid=fwybnn5xmfdi
Сидорук Катерина
Кмасвоп
У дні, коли згадувати про дедлайни та прийдешні екзамени вже немає сил, а за вікном коїться щось незрозуміле та погода зовсім не налаштовує на навчання, терміново потрібен якийсь вихід із цієї складної ситуації!
Тож у понеділок, 2-го грудня, ми розпочали зимовий сезон у теплому приміщенні Білого Простору, серед приємного світла від незліченної кількості гірлянд, неймовірно п’янкого аромату мандаринів та зеленого чаю й безлічі сяючих очей охочих зробити свій внесок для збереження довкілля.
У такій атмосфері навіть після декількох слів вітання всі, хто спершу був незнайомим, стають ближчими одне до одного — інакше й бути не може! А найважливішим є те, що саме на свопі товаришів знаходять за спільним бажанням стати більш свідомими стосовно тенденції щоразу купувати новий одяг.
Іноді, порпаючись у шафі та нашвидкуруч шукаючи хоч якийсь охайний одяг, аби натягнути його й побігти на пари, ти раптом зиркаєш на ту стару кофтинку, із якою тебе пов’язують не дуже приємні спогади з минулого…
А викидати ж шкода, адже вона майже нова!
Тому пропонуємо краще рішення: збери всі свої речі, попередньо випрані і яким надано належний вигляд, та принеси їх на наш регулярний КМАсвоп.
Коли речі вже розібрані та мандарини з‘їдені — починається найатмосферніша частина: дівчата та хлопці дістають гітари та грають улюблені всіма пісні.
Людей на свопі об‘єднує атмосфера дружньої підтримки та бажання зробити свій внесок у захист довкілля шляхом повторного використання одягу, а найголовніше — бажання чудово провести час після напруженого навчального дня!
Павлюк Аріна
Модель ООН: Берлін
З 24 листопада по 1 грудня студенти Могилянки та УКУ разом представляли Україну в Ерфурті, що в Німеччині, у конференції Національної моделі ООН. Студентка програми Міжнародних відносин НаУКМА Марина Кочержат поділилася своїм досвідом, враженнями та думками з читачами Спудейського вісника.
Що таке Модель ООН, як ти про неї дізналася? Розкажи про свій перший досвід.
Якщо коротко, то Модель ООН — це симуляція роботи комітетів однойменної міжнародної організації. Першу Модель організували студенти Гарварду ще у 50-их, і потім цей досвід перейняли інші університети. Сьогодні це дійство стало дуже поширеним. Спілкуючись з колегами-учасниками NMUN (National Model United Nations) у Німеччині я дізналася, що майже кожен американський коледж має спеціальний клуб студентів, які самостійно навчаються участі у Моделі і організовують делегації зі своїх університетів на міжнародні конференції. В Європі на це теж є попит, проте моделювання у нас все таки менш поширене. А щодо України, то у нас Моделі зазвичай проводяться на рівні шкіл та університетів, інколи — регіональні чи всеукраїнські, але дотепер делегація з України ще не брала участі у конференціях на міжнародному рівні.
Щодо мого досвіду, то можу лише сказати, що він був неймовірним, але дещо стресовим. Адже я досі жодного разу не брала участі у Моделі ООН, навіть у Києві. Так вийшло, що перший досвід був одразу на міжнародній конференції :) Але було круто, я не пошкодувала, що взяла участь.
Хто проявив ініціативу поїхати до Німеччини? Був певний відбір учасників до делегації, чи ви самостійно сформували свою команду?
Все відбулося досить спонтанно. Минулої весни мені і ще двом колегам запропонували взяти участь у пробному канадсько-українському проекті, що передбачав би нашу співпрацю з університетом MacEwan, що у Едмонтоні. У них є великий досвід у моделюванні і студенти, які дуже хотіли б поділитись досвідом. Так була сформована команда з трьох наших студентів і трьох колег з УКУ. Впродовж шести місяців ми тренувалися дистанційно, а влітку наші партнери з Канади навіть приїхали до Києва і організували імпровізовану літню школу-інтенсив. І ось два тижні тому ми уже представляли Україну на NMUN у Ерфурті, а весною, якщо все вийде, поїдемо до Нью-Йорка.
Як відбувалася підготовка до гри? Які країни ви представляли? Які проблеми вирішували ваші комітети?
Підготовка потребувала багато часу і зусиль, адже окрім того, що потрібно було написати position paper (обов’язкове для участі есе, що описує тему, ставлення окремої держави до неї та можливі варіанти владнання ситуації у майбутньому), так ще й слід було добре орієнтуватися у процедурі ухвалення рішень комітетами, які ми представляли, а також у загальних правилах участі. Крім того, слід було уважно вивчити політико-історичний бекграунд країни, яку ми представляли — Австрії, щоб “грати” максимально наближено до того, як ця держава поводиться на міжнародній арені. Це ще називають “staying in character”. Для цього варто знати, яка її стратегія, цінності, очевидні і неочевидні інтереси, як вона зазвичай голосує в ООН тощо.
Ми були у таких комітетах: я і моя напарниця з УКУ Катя — в Генеральній Асамблеї, а наші колеги — у Раді ООН з прав людини та Міжнародному агентстві з атомної енергетики. Зокрема наш комітет працював над темою ‘Women in development’.
Як ви почувалися серед гравців із інших країн і навчальних закладів?
В перший день роботи комітету було, якщо чесно, дещо незвично. Не можу сказати, що страшно, але мандраж однозначно був — особливо, коли доводилось виголошувати промову перед ста тридцятьма людьми, більшість з яких — носії мови. Це створювало певний психологічний бар’єр, адже коли розмовляєш із людьми, для яких англійська теж не рідна, відчуваєш себе якось впевненіше. Тому перший день був найважчим. Але потім робота закипіла — почалися постійні переговори, сформувались робочі групи для розробки проектів резолюцій, і всі якось звикли один до одного.
Думаю, ми почувалися досить впевнено навіть серед дуже досвідчених гравців, які вражали своїми знаннями і витримкою. Проте далеко не всі, навіть супер досвідчені, делегати зберігали професійність і поводились реалістично: їхня позиція була інколи відверто не схожою на справжню позицію країни, яку вони представляли. Не зважаючи на те, що це був перший досвід для усіх шести людей з нашої делегації, ми навіть отримали дві нагороди (дівчата з Ради ООН з прав людини — відзнаку за найкращий position paper, і уся делегація — Honorable Mention Award).
Проте нам ще є куди рости: потрібно покращувати рівень володіння англійською, до досконалості відпрацьовувати процедурні правила, тренувати стресостійкість.
Над чим потрібно працювати Могилянці?
Мені важко дати відповідь на це питання. З одного боку, у студентів із США є очевидна перевага — вони носії мови і апріорі швидше реагують на виклики, що постають під час гри. З іншого боку, всі студенти нашої делегації навчаються на програмах, що є дотичними до тематики Моделі (“Міжнародні відносини” у Могилянці та “Етика-політика-економіка” в УКУ), а більшість делегатів з інших країн, натомість, мали бекграунд, що, м’яко кажучи, опосередковано допомагав їм у підготовці до конференції. Наприклад, біологія, журналістика чи maritime studies. Так-так, це бакалаврська програма, предметом вивчення якої є взаємозв’язок людини і океану. (посміхається) Тому, можна зробити висновок, що нам було трошки легше з підготовкою, але трохи важче під час самої конференції.
Що є найважливішим для інтересів самої держави і дипломата як індивіда, коли репрезентуєш державу на міжнародній арені, навіть якщо це гра?
З приводу інтересів держави — не можу сказати, адже у кожної держави вони свої. Щодо дипломата, думаю, найважливіше — відкидати власні амбіції, почуття і світогляд на другий план, натомість завжди пам’ятати, що ти, насамперед, репрезентуєш державу. Також важливо не давати волі емоціям, адже це може дуже погано вплинути на роботу делегації. Натомість, намагатися діяти раціонально, не суперечити інтересам країни, яку представляєш. А ще потрібно завжди апелювати до фактів. Це надважливо, хоч і нелегко зараз, у епоху пост-правди.
Чи планується проведення моделей у Могилянці?
Так! Моя одногрупниця і колега на делегації Катерина має намір створити клуб, що займатиметься винятково орагнізацією Моделей і тренуванням потенційних учасників. Крім того, думаю, що Клуб студентів-міжнародників та Асоціація студентів-політологів якось мобілізуються і об’єднають зусилля для організації подібної конференції.
Поділишся найкращим інсайдерський жартом за всю Модель?
Це не жарт, а ситуація, але все одно було смішно. На другий день конференції засідання комітетів мав відвідувати Президент Німеччини Штайнмаєр. Коли він зайшов у наш зал, то за трибуною саме стояла дівчина, яка почала виголошувати промову. Вона, мабуть, подумала, що почати спіч у Генеральній Асамблеї словами з пісні Beyonce “Who run the world? Girls!”, так ще й будувати навколо цього рядка всі аргументи у промові було непоганою ідеєю! Було трохи незручно, але дуже-дуже смішно!
Грицей Ангеліна
Squad21
Не секрет, що могилянська спільнота славиться творчою, креативною та обдарованою молоддю, яка реалізує свій потенціал не тільки у студентських організаціях, а й створюючи власні проєкти. Цього тижня я мала змогу поспілкуватись із засновницею креативного агентства «SQUAD21» Катериною Яцків (ФІ — 2) та її креативною директоркою Ілоною Вороніною (ФЕН — 1). Дівчата натхненно розповіли про їхню креативну спільноту, цілі, мету створення, основні аспекти діяльності та плани на майбутнє.
Як виникла ваша організація?
Ідея організації з’явилася у мене. Раніше я була дизайнером в ЕкоКлубі і мені дуже часто зверталися інші організації по допомогу, наприклад зробити афішку. Я подумала: оскільки в Могилянці є така проблема, і я одна не можу все вирішувати, ми захотіли створити організацію. У кожній організації є свій невеличкий штаб: дві-три людини, копірайтер, дизайнер, які цим всім займаються. І от ця ідея якраз об’єднала таких людей у щось велике, щоб вони разом могли робити такі речі ефективніше і креативніше.
Якою є мета та спеціалізація діяльності «SQUAD21»?
Ми себе взагалі зараз позиціонуємо як креативне агентство НаУКМА. Можна сказати, що це просвітницько-креативне агентство, тому що у нас є два напрями: піарний і просвітницький. Перше — наша основна робота. Ми хочемо допомогти людям із дизайном, піаром якихось подій, тому що в Могилянці їх організовується дуже багато, але не всі можуть подати себе настільки класно, щоб зібрати достатньо людей. А про просвітницьку діяльність — ми її бачимо у двох напрямках. Це організація якихось креативних подій, лекцій. У нас, до речі, вже була одна лекція від дівчини, яка веде арт-блог, випускниці Могилянки. Ще для цього можна використовувати наші соцмережі, тому ми розробили стратегію подачі креативної інформації і подальшого розвитку різних потрібних тем, щоб доносити могилянцям цікаві теми, які актуальні зараз.
З якими СО співпрацюєте та в чому полягає ця співпраця?
Ми плануємо співпрацювати з більшістю, але конкретно зараз ми дуже плідно працюємо з ЕкоКлубом. Ми допомагаємо їм із дизайном: робили афіші для проектів «Зелені дискусії», «КМАсвоп», а ще картки для гри у межах проекту «Zoon». Співпрацювали з Enactus, допомагали з фото, оформлювали фотозвіт їхнього заходу. Ми відкриті до співпраці з усіма, тому що це і є наша основна діяльність.
Як виникають ідеї для створення афіш, наліпок та обкладинок?
По-перше, у нас вже є команда людей, які рішуче налаштовані створювати щось класне. Катя як наставник, що має найбільший досвід, керує всіма процесами. Зазвичай, коли з’являється завдання, ми разом генеруємо якусь ідею, хоча іноді працюємо індивідуально, і тоді все залежить від фантазії людини.
Як студенти можуть долучитися до вашої спільноти?
Дуже просто! Ми є в різних соцмережах, активно ведемо сторінку в Інстаграмі. Пишіть в особисті повідомлення, ми дуже-дуже хочемо, щоб до нас приєднувалися люди. Одна з наших місій — об’єднати креативну спільноту в Могилянці, щоб ми могли доповнювати одне одного і разом робити щось велике і класне.
Що цінуєте у членах вашої організації?
Перш за все, це креативність. Також дуже потрібна відповідальність, оскільки в таких речах надзвичайно важливо вписуватись в дедлайни… Важливо, щоб люди, які приходять в цю організацію, розуміли, що це щось нове, були готовими відкрити це для себе, ризикнути. Нам потрібні ініціативні люди, які готові працювати. І, звичайно, ми всі повинні розуміти, що тільки те, що ми створимо, буде далі.
Коваленко Марія
© Спудейський вісник, 2019
Telegram | Facebook | Instagram
