Спудейський вісник #7 (03.03.19)
Переднє слово
▼
Вісті
▼
Колодій
▼
Як Микола ходив до Тараса
▼
Зелені дискусії
▼
Гра в дипломатію
▼
Книга солдату
▼
Вандрівка: Рига
▼
Скрипторій: Люди розбитих надій
▼
Ілюзіон: Любий Джон
▼
Анонси
Переднє слово
Настрій: заснути і прокинутись десь влітку. Бо ж цього тижня роботи було більше, вітер був сильнішим, передвиборча реклама зустрічалася частіше, і абсолютно все валилося з рук. А ще майже весь тиждень я шокувала з того, як швидко йде час: у нас вже як-не-як сьомий випуск, ми плавно й тяжко дібралися уже до другого ТСРу, а думками я ще досі десь у серпні, коли все було новим і дуже дивним. Але ось він – ТСР, до якого ми із СВ, до речі, приготувалися на повну і замутили багато цікавих штук, тому читайте і чекайте (чекати недовго, аж до завтра ахах).
А мені залишається лише побажати всім і кожному виспатися, наїстися, відпочити, набратися вражень і, можливо, трошки попрацювати.
Аріна Кравченко,
головна редакторка «Спудейського вісника»
Вісті
Енергоефективність
25 лютого президент НаУКМА Андрій Мелешевич на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив, що Могилянка залучила 6,2 мільйонів євро на реалізацію проектів з енергоефективності.
Чотири роки плідної праці не пройшли дарма: Могилянка увійшла до 2-го етапу проекту «Вища освіта. Енергоефективний компонент», який фінансується Європейським інвестиційним банком (ЄІБ), та виділить понад 6,2 мільйонів євро на реалізацію проектів з енергоефективності.
Що це нам дає? Багато чого позитивного для Академії :) Найголовніше те, що в інфраструктуру університету протягом найближчих 5 років буде вкладено понад 6,2 млн. євро, за рахунок яких здійснюватиметься утеплення будівель, встановлення енергозберігаючих вікон, утеплення дахів, встановлення енергозберігаючих систем освітлення з LED, встановлення індивідуальних теплових пунктів (ІТП) з автоматичним регулюванням та впровадження систем енергомоніторингу на кожній будівлі. Це дозволить суттєво знизити витрати на опалення та електроенергію та заощадити кошти для фінансування проектів розвитку університету на суму понад 10 млн. гривень на рік
— Повідомляє Андрій Мелешевич
Крім того, Андрій Анатолійович просить майбутніх абітурієнті звернути особливу увагу на нову інформацію щодо магістерських програм:
Могилянка запроваджує нову магістерську програму з енергоменеджменту, навчальну програму якої має затвердити Вчена рада НаУКМА 28 лютого. Програма відкриває свої двері у вересні 2019 року, але для тих вступників, які зацікавлені у цій програмі, процес підготовки потрібно розпочинати вже зараз (ЗНО і все таке інше).
Практична користь проектів з енергоефективності, згаданих вище, помітна неозброєним оком.
Таким чином, через комплексну енергомодернізацію кожна з будівель НаУКМА перетвориться у навчальний кейс або математичну модель реалізації енергоефективних заходів, що буде використовуватись у навчальному процесі для підготовки магістрів з енергоменеджменту.
— Зазначає Андрій Анатолійович
Нам залишається лише порадіти за Альма-матер, подякувати панові президенту та всій команді за працю і побажати усім проектам якнайшвидшої реалізації!
Project MUSE
До 11 квітня 2019 року могилянці мають змогу протестити Project MUSE — електронний ресурс соціальних і гуманітарних статей, книг і будь-яких інших форматів робіт.
А тепер детальніше: засновано видавництвом і бібліотекою Університету Джона Хопкінса, ресурс налічує більш ніж 200 матеріалів університетських та наукових видавництв (наприклад, Scopus, Web of Science). Більше інформації за покликанням.
Google Hash Code Club
28 лютого у Fido Hub відбувся регіональний етап Google Hash Code (Online Qualification Round), щорічного командного змагання з програмування від Google.
Шість сформованих команд протягом 4 годин, на рівні з учасниками з усього світу, вирішували завдання від Google на оптимізацію програми. Переможці, що будуть визначені 5 березня за результатами онлайн-раунду, отримають запрошення на Hash Code Final Round, який відбудеться 27 квітня в головному офісі Google. На фінальному випробуванні учасники позмагаються за грошову винагороду.
Збір коштів
Якщо хочеш стати меценатом (але поки ще не мільйонер), то видавництво "Смолоскип" у
пам’ять Сергія Семеновича Іванюка (викладач кафедри літературознавства, кандидат
філологічних наук, доцент, письменник) видає друком книгу "Основи літературної творчості", де кожен охочий може допомогти у зборі коштів. 100 грн і більше - і ти потрапляєш у список меценатів у книзі та примірник видання. Дедлайн : 15 березня. Деталі про проект шукай тут.
Колодій
Цьогоріч Масниця (або Масляна) мала б офіційно відзначатись 4-го березня, проте у зв’язку з тим, що святкування припадало на час ТСР-у, захід пройшов уже цього вівторка, 26-го лютого, на першому поверсі КМЦ: Спудейське Братство НАУКМА влаштувало нам цікавезний захід, нарікши його вже другий рік поспіль Колодієм. Та про все по порядку.
Більшу частину свята зайняв ярмарок — щось на кшталт вже звичного всім КМАркету, але на тематику Масляної. Столи просто тріскались під вагою смаколиків: млинці, пироги, ще бозна-яка випічка, згущене молоко, мед, джеми… Кажуть, було смачно. Кажуть, що були ті, хто зміг протиснутись крізь натовп, вибороти собі бодай щось, вибратись звідти живим та винести свою здобич з поля зору голодної юрби… Крім імпровізованого змагання за їжу до послуг спудеїв та спудейок були численні стенди із виробами могилянських майстрів та майстринь. Усі охочі мали змогу придбати тематичні сувеніри і вироби.
Окремої уваги вартий музичний супровід — так званий дем-фолк. Святу акомпонував горловий спів, гітара, барабани та ханґ. Український фолк ще ніколи не звучав так живо й гармонійно водночас — це чудово доповнювало атмосферу свята.
Опісля ярмарку настав час розваг. Спочатку провели майстер-клас з українських народних танців. Нарікати не було на що — всі натанцювались на славу.
Колодій завершили просто епічно — фаєршоу та спаленням солом’яної баби-зими. Навряд чи давні слов’яни так вправно жонглювали смолоскипами, та дійство справді зачаровувало погляд. Особливо в передвесняних сутінках. А потім всі дружно спалили бабу. Без прелюдій, оголошення чи банального попередження. Просто спалили. Як чаклуна чи відьму в Середньовіччі.
Ось так спудейство святкувало Масляну — на Колодії. СБ, як завжди, виконало все якнайкраще. А весь склад Спудейського вісника щиро вітає всіх читачів із скорою Масляною та бажає, щоб разом із тією бабою згоріли всі ваші негаразди та хвилювання!
Ярослав Шевель
Як Микола ходив до Тараса
Читачі попереднього випуску вже знають, чому зникли ілюстрації виставки «Квантовий стрибок Шевченка. Метро» з колон станції «Тараса Шевченка». Більше того, через різні закиди про паплюження вічного образу Кобзаря та погрози в бік організаторів виставку довелось скасувати в раніше запланованих містах України. Після такого резонансу усі ілюстрації було викладено у вільний доступ, ба більше випустили навіть набір наліпок з роботами автора ілюстрацій Олександра Грехова.
Проте на цьому епопея з ілюстраціями не закінчилась. Увечері 27 лютого пасажири метро могли бачити, як «невідомі» в масках Миколи Гоголя повернули ілюстрації на станції, додавши до них кілька нових. Як пізніше виявилось, це був перформенс від учасників фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST. Вони повідомили про це, виклавши відео цього процесу у себе на сторінці, де Гоголь, гуляючи Подолом, зустрічає своїх друзів у образах «звірів», і вони прямують у метро розвішувати плакати. Такий хід подій викликав море позитивних емоції у пасажирів метро та став інфоприводом для чисельних коментарів у соціальних мережах.
Однак, і цього разу ілюстрації квантового Шевченка зникли з метро. Їх було демонтовано вже вранці 28 лютого, адже будь-які незаконно розміщені матеріали в метро підлягають демонтажу — про це повідомила речниця заступника начальника «Київського метрополітену» Наталка Макогон.
Зелені дискусії
27 лютого відбулась вже друга зустріч із циклу «Зелених дискусій». На зустріч, на диво, попри важливість та актуальність питання стану екології, прийшло аж 8 чоловік, включаючи організаторку зустрічі Анастасію Скок та гостю Катерину Хоменко. Гостя є проект менеджеркою громадської організації «Україна без сміття».
Наша зустріч відбувалась у форматі дискусії. Спершу ми всі познайомились. Переважно всі прийшли на дискусію не просто так, а вже озброєними деякими знаннями, але були й ті, хто тільки збирався стати на шлях екологічно свідомого громадянина. Наприклад, дехто вже сортує сміття у себе вдома й усвідомлює важливість цього, я (автор цієї статті) уже займався активною пропагандистською діяльністю у себе в школі, де проводив тренінги із сортування та найголовніше, напевне, впровадив цей процес у стінах рідної школи.
Вочевидь, всі могилянці помічали розставлені в різних місцях в Академії контейнери призначені то для паперу, то для пластику, то ще для чогось іншого. Виникає логічне запитання: якщо це спеціальні контейнери для певного виду сміття, то чому в них викидають все підряд? Це питання дуже цікаве насправді, як виявилось на зустрічі, в наших стінах уже була спроба впровадити роздільний збір відходів, але, як можна бачити, вона з тріском провалилась.
Анастасія Скок проводить уже другу зустріч у форматі дискусії для відродження Екоклубу в Могилянці й з метою заново запустити процес роздільного збирання сміття, почати активну агітаційну кампанію з метою інформатизації студентів про важливість цього процесу для нас усіх.
Спеціальною гостею нашої зустрічі була Катерина Хоменко. Від неї ми почули загальний екскурс у правила сортування, види матеріалів та змогли наочно побачити, які альтернативи пластиковими пакетам є вже зараз. Катерина має власний досвід із впровадження сортування у себе в університеті й поділилась із нами деякими дієвими та доволі цікавими тонкощами організації такого процесу, які кандидатка на пост голови відновленого Екоклубу « Зелена хвиля» Анастасія Скок візьме на озброєння й використає для реалізації в Могилянці.
До речі, зовсім скоро почнеться набір у нову команду Екоклубу, тож, якщо ви хотіли б займатись вирішенням питань з екології, тоді слідкуйте за оновленнями на сторінці СО Екоклубу «Зелена хвиля» у Facebook
Гра в дипломатію
Проблеми. Зараз їх безліч і вони стосуються кожного аспекту життя людини. Саме наше й наступні покоління були приречені з цими проблемами жити. І йдеться не про банальну бездіяльність і співіснування, а про знаходження шляхів вирішення, компроміси й покращення людей і навколишнього середовища.
У світі існує багато організацій, які були створені саме з такою метою. Але, як казав Дейв Шапел у своєму шоу: «Modern problems require modern solutions». І кому ж судилося стати генераторами нових пропозицій і дикторами світового майбутнього? На це риторичне запитання можна дати лише одну правильну відповідь – нам.
Лише ми й наші амбіційні небайдужі сучасники мають потенціал для реалізації якісних змін, бо ми найбільше в цьому зацікавлені. Фактично, саме нам доведеться жити у світі, який зараз активно будується. Тому долучення молодого покоління до цього процесу є досить закономірним явищем. Потрібно лише хапати можливості зробити власний внесок.
Але перш ніж починати змінювати щось треба бути впевненим у правильності своїх дій. А це у свою чергу вимагає певних тренувань і досвіду. Однією з арен для подібних тренувань молоді є Модель ООН – гра, суть якої зовсім не дитяча. Фактично, це максимально реалістичне відтворення процесу роботи Організації Об`єднаних Націй, де учасниками є представники молодого покоління.
22-23 лютого в Ліцеї «Наукова зміна» відбувалася чергова Модель ООН. Неймовірно приємно зазначити, що учасниками цієї події були й могилянці. Студентка 2 курсу ФПвНу й за сумісництвом коуч могилянської команди протягом івенту Колеснік Юлія погодилась поговорити з нами на цю тему:
Що таке Модель ООН і для чого це?
Модель ООН – це науково-практична конференція для старшокласників і студентів перших/других курсів, яка полягає в моделюванні засідань комітетів Організації Об`єднаних Націй. Там є Економічна і соціальна рада, там є Комітет з прав людини, там є Комітет з питань дітей (ЮНІСЕФ), Рада Безпеки ООН. Тобто ті комітети, які є органами справжнього ООН.
В умовах нинішнього стану речей для України є особливо важливим її імідж на міжнародній арені та співпраця із світової спільнотою, тому робота над вихованням майбутнього покоління дипломатів і експертів з міжнародних відносин зараз є надзвичайно важливим. Тут можна згадати цитату: «Дипломатія – це питання виживання в наступному столітті, а політика – питання виживання до наступної п`ятниці».
Звичайно ж, цей захід сприяє популяризації діяльності міжнародних організацій серед молоді для того, щоб молодь з самого початку розуміла, що ООН – це не просто орган, що видає резолюції рекомендаційного характеру і створює враження роботи. Насправді ні, насправді ООН дійсно працює над реальними проблемами і гуртує світову спільноту для того, аби досягти миру в усьому світі і для того, щоб зробити світ трішечки кращим.
Яка роль дісталась могилянцям?
Команда складалась з шiстьох людей. Вони представляли Японську державу. Фактично, вони були делегатами Японської держави, кожен представляв її у своєму комітеті. Також був посол, який виголошував промову на відкритті генеральної асамблеї і голосував на закритті за резолюцію за рішенням усієї команди.
Яких успіхів було досягнуто?
Найголовніші успіхи, на мою думку, полягають у тому, що це допомогло нашим студентам краще зрозуміти, як працює ООН зсередини, відчути себе делегатами, і я впевнена, що у них зародилось бажання і далі рухатись у цьому напрямку. Також ми мали можливість відвідувати тренінги від Заступника Голови Верховної Ради України, від Заступника Міністра з питань європейської інтеграції. Також окремо кожен комітет проходив тренінги відповідно до тематики своєї діяльності. Я думаю, що головний вайб у тому, що, коли ми були маленькі, ми гралися в барбі або в машинки, а сьогодні діти граються в дипломатію. І це круто.
Отже, адекватна молодь, яка усвідомлює неможливість своєї бездіяльності, уже зараз активно працює над відточенням власних навичок, над зіставленням об`єктивної картини ситуації у світі, над розробкою плану своїх подальших дій. І це, безперечно, добре. Рівень розуміння молоддю алгоритмів і зв`язків сучасного світу певним чином заспокоює. Хоча, мабуть, доречніше сказати переконує. Переконує в тому, що через кілька десятків років посади в провідних організаціях будуть займати свідомі люди, які знають свою справу.
З іншого боку, серйозність підходу до таких речей надихає. І знову не зовсім коректне формулювання. Такі учні й студенти не надихають, а мотивують діяти (або хоча б не сидіти, склавши руки). Дуже важливо уявляти саме таких людей у якості прикладу для того, щоб прямувати до чогось вищого й самому бути прикладом для когось. Ми щиро сподіваємось, що «могилянці» – антонім до словосполучення «інертні представники нашого суспільства», і віримо, що в майбутньому нас очікує ще безліч звершень і досягнень.
Ілля Рудійко
Книга солдату
З 15 лютого по 15 березня у стінах альма-матер проходить акція «Книга
солдату», котру ми вже анонсували попереднім випуском. Знову повертаємося до теми, цього разу – з її ініціатором, Володимиром Лісничуком.
Привіт, Володимире! Розкажи нам детальніше про задум: з якої причини проводиш, для кого саме?
Коли я навчався в 11 класі, у моїй школі ми провели акцію зі збору книжок для
відновлення бібліотеки військової частини з Харкова. Її проводили волонтери, і я
дізнався про неї від тата. Після першої сесії я зв’язався з представником цієї частини і спитав, чим можна ще допомогти. Він сказав, що потреба в книгах
зберігається, а також потрібні DVD-диски. Я поговорив з однокурсниками і ми
вирішили взятися за цю справу. Особливо я вдячний двом: Івану Антонюку та Дмитру Савченку. Без них ідея, можливо, зачахла б.
Розкажи трохи про себе - вік, факультет, спеціальність, можливо ще щось примітне?
18 років, киянин, студент ФГН-1, спеціальність "Історія та археологія".
Гаразд, чому мова йде не просто про оновлення чи розширення, а саме про "відновлення бібліотеки"? Звучить, ніби вона була пошкоджена чи втрачена.
Так, бібліотека була втрачена в ході реорганізації на початку минулого року.
Командування просило долучитися небайдужих. Завдяки цьому бібліотеку значною
мірою відновили, але потреба в книжках і DVD-дисках все ще є і залишається
досить серйозною.
Акція триває вже половину запланованого періоду проведення. Скільки книг уже зібралось? Чи відповідає це твоїм очікуванням? Скільки плануєш зібрати в ідеалі?
Зібралося багато книг і буде ще більше, оскільки до цієї акції залучена не лише
КМА. Це значно перевищило мої очікування. Питання залишаються лише
стосовно транспортування – чи одразу по завершенню акції відвозити книжки на
склад, звідки вони поїдуть до Харкова, чи трохи зачекати.
Чому, на твою думку, ця акція є важливою?
Оскільки є відчуття, що я роблю щось важливе для своєї країни. Це відчуття
було в школі, є воно й зараз. І воно прекрасне! А якщо брати загалом, то, мабуть,
через те, що це можливість допомогти нашим солдатам тим, чим можемо.
Вельми вдячний за інтерв’ю!
Книги можна залишити у бібліотеці Антоновичів і в жовтому, і в червоному
просторах.
Володимир Ковчежнюк
Вандрівка: Рига
Уперше я потрапила до Риги влітку 2018 і їхала я туди… Сказати, що емоції були змішані, — нічого не сказати. Я чула різні відгуки від знайомих та друзів про це місто. Переважно не надто хороші. Хтось казав, що воно маленьке, інші доповнювали: «Страшенно нудне!». Проте, я була рада, коли виявила, що всі мої побоювання виявилися марним. Я назавжди закохалася у це невелике місто.
Латвія ніколи не була у списку моїх dream destinations. Я ніколи навіть не задумувалась про те, щоб туди з’їздити. Єдине, з чим ця країна в мене асоціювалася, — місто Юрмала (і то яке, я, коли була маленька, сприймала виключно як магічне місце, яке існувало лише на час проведення фестивалю «Нова хвиля»). Але життя бентежне та іноді складається досить неочікувано: волею долі, от вже втретє я збираю валізи до Риги. Напередодні ТСРу хотілося б поділитися розповіддю про це чудове місто.
Рига — європейська столиця, проте вона зовсім не така, як великі міста на кшталт Відню, Риму чи Будапешту. Вона дійсно досить маленька, менш доглянута (немає атмосфери «вилизаності» міста), спокійна, не задушлива.
Тут дня буде цілком достатньо, щоб оглянути всі головні туристичні місця та досконало запам’ятати основні маршрути. Проте саме це й робить це місто затишним, теплим, камерним, таким, що западає в душу.
Місцева архітектура зачаровує: старі будівлі з цікавою ліпниною на фасаді, історичні дерев’яні будинки, різнобарвне Старе місто з його Костелом Святого Петра та Домським Собором, невеличкі парки — все це складається в крихку мозаїку, яку хочеться роздивлятися та роздивлятися.
Приїжджати сюди варто в теплу пору року, адже взимку, навіть у невеликий мороз, північний клімат дає про себе знати: тут дмуть достатньо сильні, холодні вітри. Гуляти в таку погоду не надто приємно.
Проте, незалежно від того, коли ви потрапите до Риги, зробіть ось що: увімкніть улюблені треки в навушниках та проїдьтеся містом на сучасному, зручному трамваї. Це найкраща оглядова екскурсія містом. Дозвольте собі загубитися: вийдіть на будь якій зупинці, яка вам сподобається. Далі — пішки до центра. Не хвилюйтеся, тут майже будь-яка дорога виведе вас в правильному напрямку. Можна навіть не купляти мапу.
Ще дещо цікаве. «Європа, тільки всі говорять російською», — одного разу я почула цю фразу, коли хтось розповідав мені про Ригу. Так, це правда. Не зважаючи на всю європейськість цього міста, все ж таки тут тебе не полишає якесь невловиме відчуття, ніби ти не поїхав кудись далеко від дому. Всі розуміють тебе, а ти розумієш всіх. Почасти навіть згадувати англійську не доводиться. До того ж, спальні райони майже такі самі як вдома: ніби ти раптом заїхав на Позняки чи Оболонь. Це, мабуть, чи не єдиний мінус цього міста — повністю втекти «в іншу реальність» не вийде.
Однак, для мене це не зменшує краси Риги — мені хочеться вертатися сюди знову та знову. Я хочу відкривати її ще більше, знаходити нові кафе, бари, магазинчики. Закохуватися сильніше і сильніше. Взимку куштувати традиційне печиво з прянощами — паперкукіс, а влітку проводжати заходи сонця на набережній ріки Даугава.
Тим паче, що долетіти в Ригу зараз коштує відносно недорого. Лоукост в обидві сторони обійдеться трохи більше 2000 гривень.
Наостанок, мені б хотілось поділитися кількома своїми особистими рекомендаціями стосовного того, які місця варто відвідати у Ризі:
- Художній музей Ризька Біржа. Це звичайно не Лувр і не музей Орсе. Тут ви не знайдете ні Ван Гога, ні Лотрека, ні Босха, але в музеї експонується велика кількість гідних робіт менш відомих художників (зокрема багато латвійських). До того ж, музей знаходиться в історичній будівлі, а це означає, що зазирнули туди варто хоча б через його інтер’єри — вони дуже гарні.
- Пекарня Rigensis. Моє улюблене місце. На мою особисту, звичайно ж достатньо суб’єктивну, думку там найкраща випічка та кава, які можна тільки уявити. Навіть якщо ви не голодні, запах кориці, як тільки ви увійдете до цього закладу, змусить вас змінити думку. Пекарня знаходиться у дуже старій будівлі, тому її інтер’єр майже повністю автентичний. Асортимент досить великий — кожен знайде щось собі до смаку: від простих булочок з корицею до різноманітних чізкейків та печива. Це місце однозначно вартує того, щоб провести там хоча б пів години, насолоджуючись горнятком кави з чимось смачненьким, сидячи за столиком біля вікна та споглядаючи стару Ригу.
- Рушимо трохи далі від Риги: Юрмала. Якщо у вас є час та можливість, однозначно варто сісти на потяг та проїхатися в це місто. Дорога займе приблизно 30–40 хвилин. Прогуляйтеся довжелезним пляжем та набережною, порозглядайте старі дерев’яні курортні вілли (повірте, вони надзвичайно гарні) та насолодіться неспішною атмосферою цього маленького містечка. Також (далі виключно по секрету!) особливо рекомендую знайти і спробувати сирні пончики з корицею на набережній не далеко від концертного залу «Дзінтарі» — це ну ду-уже смачно ;)
Рига може бути різною. Тут вдало поєднуються класична європейська архітектура та радянські «хрущовки». Нове і надзвичайно старе. Тут часто можна побачити написи російською, але все ж таки, здебільшого від людей чуєш латиську. Тут затишно — відчуваєш себе як вдома. У цьому місті можеш по справжньому відпочити душею та насолодитися моментом, сховатися від усього світу. Довести йому, що скільки б він тебе не ловив, та все одно таки поки що не спіймав.
Вакулюк Марія
Скрипторій: Люди розбитих надій
“Люди розбитих надій. Моя сповідь про шизофренію”
- Шарон Меркато
Для чого нам потрібні книги? Хтось цінує їх за можливість подорожувати у неймовірні світи, переживати кохання з головними героями, відтягувати час написання диплому або за те, як за допомогою пари сторінок можна забути, що навколо тебе вітряна зима, і потрапити у таке очікуване літо. Для когось — це можливість дізнатися щось нове, вдосконалити своє розуміння світу, або натрапити на абсолютно протилежну думку. Якщо ви вже втомилися від космічних одісей, піратських пригод або технологічних антиутопій, сьогодні я розкажу вам про щось інше. Несхоже на звичайні книги. Те, що зачіпає своєю щирістю, правдою, болем так само, як і цікавим сюжетом.
“Люди розбитих надій” — це книга Шарон Меркато (певна, ви не чули цього імені), в якій вона виклала словами те, що словами не викладають. На її долю випала важка хвороба — шизофренія, але історія не про цей виклик життя, а про світ жінки: засмученої, заляканої та не зовсім свідомої, що робити не те що з майбутнім, хоча б з теперішнім. Опинившись у чотирьох стінах психіатричної лікарні, Шарон почала писати Листи. До Бога, до себе, до того, хто готовий слухати і чути, про кожну хвилину її існування, про те, як змінюється навколо світ, якщо вона буде довго на нього дивитися, про змій під її ліжком, яких не бачать лікарі, про інших пацієнтів. Читаючи, ти ніби потрапляєш у її реальність. Обережно, може бути боляче.
Пара десятків сторінок змінюють весь погляд на людей з розладами психіки. Вони дають змогу побачити логіку у баченні світу з іншої точки зору. Ця книга — не сумна історія хвороби і не щаслива історія перемоги, ця книга — про життя. Вона про те, як жити, коли світ дивиться на тебе і не бачить твоїх проблем і страхів (в прямому сенсі, бо ці жахи — витвір фантазії). Це книга не просить співчуття, не просить сліз, лише розуміння, даруючи таке істинне “Ось я, читай, відчувай, спробуй збагнути, що є мій світ”.
Дар’я Сандалова
Ілюзіон: Любий Джоне
Одним із небагатьох фільмів, із котрими у мене сталося найсильніше кохання (вимірюється кількістю повторних переглядів), є унікальна екранізація однойменного роману Ніколаса Спаркса «Любий Джон». Про цю стрічку Ласса Хальстрема важко розповідати, її необхідно відчути — настільки запала вона в душу та змусила прожити себе кожною клітиною.
Він — молодий солдат сил спеціального призначення Армії США — Джон (Ченнінг Татум). Вона — юна вродлива студентка коледжу, котра приїхала на канікули до Південної Кароліни — Саванна (Аманда Сейфрід). Усе, що в них було, — два тижні. Два тижні насичені щастям першого кохання та пізнанням заборонених плодів.
Два тижні, ось і все, що випало на нашу долю. Два тижні, аби закохатися по вуха. А тепер ми розлучаємося на рік, та що нам той рік розлуки, якщо в нас з тобою були ці два тижні…
— промовляє закохана дівчина під час останньої зустрічі з коханим, не знаючи, який важкий життєвий шлях чекає на них із Джоном — у кожного свій власний і йти доведеться нарізно, долаючи перешкоди та не гублячи найціннішого — солодкого присмаку першого кохання.
Кожен її лист починається із теплої нешаблонної фрази «Любий Джон», та, на жаль, час має недолік: рано чи пізно він просто закінчується і листи гублять свого адресата.
Його останній лист до неї закінчується словами:
Я — всього лише дрібна монета американської армії. Пущений в обіг у 1980 році, вирубаний з листа металу, викарбований та відполірований. Зараз у мені з′явилося 2 дірочки — я більше не в ідеальному стані, Саванно. І ще дещо хочу тобі сказати: за мить до того, як світ померк у моїх очах, знаєш, що останнім промайнуло у мене в голові? Ти
Шедевр кінематографу «Любий Джон» хвилює, бентежить, зворушує, торкається найпотаємніших струн душі та вчить найголовнішому — дослухатися до маленького компасу всередині та йти за покликом серця.
Скарлат Юлія
Анонси
Показ кінофільму «Маленька жінка»
Уже за традицію, в Американській бібліотеці 6 березня о 16:00 відбудеться показ фільму «Маленькі жінки».
Фільм розповідає історію життя чотирьох сестер-підлітків під час Громадянської війни в США, що живуть в місті Конкорд, штат Массачусетс. Неперевершена Вайнона Райдер грає сестру, що стала письменницею. Також у фільмі розповідається про історію старших сестер, про їх перше кохання, надії і розчарування, про формування їх
життєвої позиції і початок самостійного життя. Не пропусти.
ТА малюй вже!
ТА Могилянка організовує творчу ініціативу для всіх людей з амбіціями художника. Отож , якщо це про тебе, чи,можливо, тобі просто подобається малювати і ти маєш гарний естетичний смак – скоріш поспішай заповнити форму . Черговий раз проявити себе ти зможеш вже 1 березня о 10:00 до 23:00 14 березня.
Поетичний перформанс "sem&co”
Чи знаєте ви, хто такий Михайль Семенко? Якщо ви вперше бачите це ім’я, тоді дуже радимо відвідати виставу від Студентського театру НаУКМА, але навіть якщо це ім’я вам знайоме, обов’язково приходьте, адже Студентський театр справді вміє дивувати! На сцені акторами студії буде втілена історія творчості, кохання та життєвих перипетій Михайля Семенка, поета доби Розстріляного відродження. Разом
із поетом глядач пройде шлях від футуризму до тероризму. Також, після вистави на вас чекає Q&A із режисером та акторами! Тож, Студентська ініціація Києво-Могилянської Академії запрошує всіх охочих на поетичний перформанс про батька українського футуризму з 2 по 6 квітня за адресою : вул.Іллінська 9, 04070.Залишається єдине питання: чи історія Михайля - історія 20 чи 21 сторіччя? Хочете дізнатись відповідь? Тоді швиденько заповнюйте форму і приходьте!
Самоорганізація. Майстер-клас
У сучасному світі найцінніший ресурс - це час.
Зазвичай успіх у будь-якій справі сильно залежить від правильно розподіленого
часу. Словосполучення «Тайм-мененджмент» уже стало звичним для нас, але чи
завжди цю навичку виходить застосовувати у власному житті? Якщо ви прагнете правильно зорганізувати свій простір, тоді завітайте 6 березня о 18:30 на майстер-класс за адресою Глазунова 2/4 (ст. м. Дружби Народів). І не забудьте заповнити форму.
© Спудейський вісник, 2019
