Добрий вечір тобі. Спудейський вісник №8 (31.12.2023)
∘ Передслово
· Братські келії: конфлікт зсередини
· Могилянський «офлайн»
· ФОСА: феміністична організація Києво-Могилянської академії
· Дозвольте заколядувати: вертеп!
Передслово
Із Щедрим вечором!
В останній день року «Спудейський вісник» говорить, як і говорив досі: про насущне, про важливе, про рідне. У випуску читайте про конфлікт навколо Братських келій, спудейські враження від офлайн-навчання, нову феміністичну студентську організацію Могилянки та, звісно, різдвяні традиції.
Уся команда часопису бажає кожному нашому читачеві радісного й наповненого прийдешнього 2024 року. Нехай сонечко сходить: і над бурсою, і у вашому житті!
З любовʼю — Спудейський вісник ❤️
Братські келії: конфлікт зсередини
Не важко передбачити, що для багатьох назва цієї статті не стала неочікуваною. Більшість із нас моніторить конфліктну ситуацію між представництвом Києво-Могилянської академії та громадою через реставрацію Братських келій. Це не розслідування чи викриття: тільки висвітлення різних точок зору, щоб ті, хто не чули про цю ситуацію, могли зрозуміти її суть.
Що це за споруда та яка її культурно-історична цінність?
Братські келії — одні з найстаріших будівель на Подолі які збереглися на сьогодні, що належать територіальній громаді Києва. 200-річна пам’ятка була збудована як допоміжне приміщення комплексу Братського монастиря на території Києво-Могилянської академії. Первісно ця будівля була житлом для ченців, проте протягом свого довгого існування багато разів змінювала свої функції. Зараз у ній планують зробити простір навчання та нетворкінгу для студентів.
Пропонуємо визначити хронологію подій та зрозуміти, яку позицію підтримує кожна зі сторін у цьому конфлікті.
24 листопада представники громадської організації «Спадщина» помітили, що відбувається демонтаж автентичної покрівлі. Якщо бути точними: заміна оригінальних соснових балок на металеві відповідники. Дмитро Перов, адвокат, пам’яткоохоронець та один із лідерів «Спадщини» написав про це на своїй сторінці у Фейсбуці, надавши розголос ситуації. Наступними були виклики поліції та звернення до інспектора з питань благоустрою, який повідомив, що Департамент охорони культурної спадщини КМДА не надавав дозволу на проведення реставраційних робіт. Далі — приписи та розголос цієї ситуації серед громадськості.
Крім того, конфліктом, що пов’язаний з Братськими келіями активно зацікавилося студентство Києво-Могилянської академії: спершу в мережі з’явився лист із проханням припинити будь-які роботи на території Братських келій, допоки не буде відомо всіх деталей реставраційного проєкту; а опісля студенти НаУКМА поширили лист із захистом дій університету — його підпис досі триває.
Усі матеріали цієї справи неможливо вмістити в одну статтю: кількість деталей та фактів занадто об’ємна, та й ми не є фахівцями, щоб робити аналіз усіх документів, які надали обидві сторони конфлікту. Зупинимося на двох конкретних подіях: брифінг від громадської організації «Спадщина» 12 грудня та презентація проєкту реставрації від Києво-Могилянської академії 14 грудня.
Почнімо з брифінгу в Українському кризовому медіацентрі, де Дмитро Перов та фахівці архітектурної справи висловили низку основних претензій щодо реставрації Братських келій.
Об’єкт не має паспорта.
На момент звернення до представництва Могилянки Братські келії не мали паспорта.
Не надано всіх дозволів від відповідних інституцій.
Активісти «Спадщини» стверджують, що Києво-Могилянська академія не отримала дозволу на реставрацію від заповідника «Стародавній Київ» та Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
Заміна автентичних покрівель, мансардні надбудови.
Дерев’яні балки були замінені на металеві, що є досить вагомою зміною в первісному вигляді споруди. Також є претензія, що стосується головного архітектора Юрія Лосицького, котрий вже мав архітектурний проєкт із мансардними надбудовами.
Це не реставрація, а реконструкція.
«Є основні принципи реставрації, які були напрацьовані багатьма роками і в нас, і в Європі: принцип найменшого втручання, принцип максимального матеріального збереження та принцип реверсивності та зворотності нових конструкцій», — стверджує на брифінгу Данило Ситник, архітектор, пам’яткоохоронець та експерт Центру розвитку міста.
Тобто дерев’яні балки замінені на матеріал, що не характерний для споруди. Крім того, вони демонтовані таким чином, що не підлягають реставрації та поверненню на своє первісне місце.
Це найгостріше питання у цьому конфлікті. Представництво Києво-Могилянської академії стверджує, що проводить реставрацію з пристосуванням, тоді як активісти «Спадщини» вважають це реконструкцією.
На кожну з цих претензій Києво-Могилянська академія була готова надати всі відповіді та належні документи на спеціальній зустрічі, що відбулася 14 грудня в шостому корпусі НаУКМА.
Чи є паспорт об’єкта?
Києво-Могилянська академія стверджує, що паспорт об’єкта є, і вона може надати його копію, якщо звернутися за відповідною електронною адресою. Раніше паспорта справді не було, оскільки змінювався технічний наглядач проєкту реставрації, і тому до документа вносилися певні зміни.
Чи мала Києво-Могилянська академія дозволи від відповідних установ?
Дозволи від Міністерства культури та інформаційної політики України й від Департаменту охорони культурної спадщини КМДА теж є ще з 2012 року. А заповідник «Стародавній Київ» не є окремою юридичною установою, натомість підпорядковуючись Київському науково-методичному центру з реставрації та охорони пам’яток, тому в нього дозволу просити не потрібно.
Заміна автентичних покрівель — це реставрація чи реконструкція?
На події від НаУКМА був присутній головний архітектор проєкту Юрій Лосицький, який виділив дві тези, чому дерев’яні балки замінили на металеву покрівлю.
По-перше, балки були в аварійному стані. Якби їх не замінили, не зрозуміло, що б було зі спорудою. Присутні на зустрічі представники «Спадщини» та архітектори підтвердили це.
По-друге, через пожежну небезпеку, було прийнято рішення поставити саме металеві балки. Це погодили всі відповідні структури, зазначені вище.
Юрія Лосицького, відповідаючи на претензіїї через його попередній досвід мансардних надбудов, стверджує, що це не стосується реставрації Братських келій. Мансардні надбудови в цьому проєкті не передбачені.
Представники Києво-Могилянської академії стверджують, що проводять реставрацію з пристосуванням, оскільки споруду хочуть переробити під простір для студентів. Представники «Спадщини» вважають це реконструкцією, оскільки відбуваються істотні зміни в структурі Братських келій. У цьому питанні консенсусу так і не знайшли. Тому ще одній зустрічі з фахівцями неодмінно бути, бо ця ситуація без розв’язки не залишиться.
Пам’ятаймо головне: Братські келії — це носій нашої культурної та історичної спадщини, який за будь-яку ціну потрібно зберегти. Щоб пам’ять не потонула в забутті, а споруда — у небутті.
Могилянський «офлайн»
Останніми роками спудеям та спудейкам Могилянки нечасто випадала можливість відвідувати пари в стінах університету, тож здобувачам освіти доводилося задовольнятися «віртуальними» аудиторіями в Zoom чи Teams. Проте першокурсники 2023 року вступу стали першим за чотири роки поколінням, яке майже повністю повернулось до офлайн-навчання. Перший курс зміг краще відчути атмосферу студентства, дух могилянської спільноти та принади аудиторного навчання, чого не вистачало через ковід та повномасштабне вторгнення. Ми запитали студенток першого курсу про їхні враження від офлайн-навчання в НаУКМА, а також дізнались у представників адміністрації, із якими викликами в переході на «офлайн» вони стикалися цього року.
Яким є ваше ставлення до офлайн-навчання?
Офлайн-навчання в університеті — це як ковток свіжого повітря після трьох років дистанційного навчання в школі. Наживо набагато легше та швидше знайомитись із одногрупниками й Могилянкою. Але, оскільки частина наших викладачів не в Києві, ми маємо чимало онлайн-пар: принаймні два дні на тиждень ми навчаємося дистанційно. Отже, у нас радше змішана форма навчання з перевагою аудиторного формату.
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Дуже подобається очне навчання, саме тому й вступала в Київ, бо розуміла, що в Харкові «офлайну» не буде. Я була надзвичайно рада перейти із «зуму» в авдиторії, онлайн ніколи не любила.
Кіра Михільова, ФСНСТ-1, «Зв’язки з громадськістю»
Офлайн-навчання, на мою думку, дуже важливе на першому курсі для повної соціалізації. Для мене важливо, щоб практичні заняття проводились очно, бо так легше концентруватися, ефективніше взаємодіяти з викладачем. Під час іспитів, звісно, трохи важко, але загалом на моїй спеціальності, як і на багатьох інших, сесія змішана, що трохи спрощує життя.
Ірина Ричок, ФІ-1, «Інженерія програмного забезпечення»
Дуже подобається; власне, саме через обіцянку офлайн-навчання я й вступала до Могилянки. Мені подобається, що я бачу своїх викладачів та однокурсників наживо, між нами формується міцніший звʼязок. Звісно, у перші тижні було трохи важко через велике навантаження, і я вже призабула, як це — постійно вчитися. Можливо, на «онлайні» було б більше часу. Але мені все цілком подобається.
Анна Щербак, ФСНСТ-1, «Політологія»
Загалом студентки погоджуються, що аудиторне навчання має більше переваг, ніж недоліків. Опитані зазначають, що на офлайн-навчанні легше сприймати інформацію, взаємини між викладачами й студентами стають тіснішими, а можливість часто зустрічатися й вчитися разом покращує продуктивність. Крім того, є нагода знайомитися з представниками різних спеціальностей на спільних лекціях у Культурно-мистецькому центрі, заняттях з фізичного виховання чи просто на кампусі.
Перебуваючи на парі в аудиторії, я краще фокусуюся на матеріалі банально тому, що тут не можна «вимкнути камеру та піти готувати сніданок чи займатись іншими своїми справами». Також на офлайн-навчанні «конект» між студентами та викладачами кращий, після семінару ми можемо подискутувати на різні теми, поставити додаткові питання викладачу, що не завжди виходить зробити онлайн.
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Утім, навіть «офлайн» не ідеальний і має свої недоліки.
Дуже багато часу витрачається на дорогу до університету та додому. А також часто під час «вікон» ми нічого не робимо, гуляємо Подолом, хоча вдома могли би вчитися.
Анна Щербак, ФСНСТ-1, «Політологія»
Серед недоліків аудиторного навчання — час, який щодня витрачаєш на дорогу. А також той факт, що до семінарів потрібно дійсно дуже якісно готуватись, і щось підглянути проблематичніше, ніж онлайн.
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Один із мінусів — те, що інколи пари пропадають через тривогу.
Кіра Михільова, ФСНСТ-1, «Зв’язки з громадськістю»
Ми вирішили більше довідатись про повітряні тривоги у респонденток, адже небезпека ракетних ударів — це головна перешкода до того, щоб цілковито повернутись у стіни корпусів.
Чи доводилося вам ходити в укриття під час пар через тривогу? Що ви відчували і як це впливало на процес навчання?
Сьогодні була така ситуація. Пройшло тільки 30 хвилин пари, і почалася тривога тривалістю чотири з половиною години. Проте мені взагалі не страшно, і я не можу сказати, що це якось на мене впливає. Можливо, я вже звикла, тож навіть не звертаю уваги.
Євгенія Глушак, ФГН-1, «Історія»
Уперше тривога застала нас на парі лише на десятому навчальному тижні. Можна сказати, що до того моїй групі весь час щастило. Ми разом із викладачем пройшли до укриття й семінар продовжився майже у звичному форматі.
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Лише один раз нам доводилось продовжити пару в укритті, бо ми писали current test. У тих умовах це було складно, адже укриття («Іллінський») не дуже пристосоване для навчання, особливо для написання письмових робіт, тому доводилось писати або стоячи, або ж поклавши зошит на коліна. Також важко було зосередитись, особливо на аудіюванні. В інших випадках пари просто переносили на онлайн-відпрацювання або просили подивитись запис онлайн-пари на певну тему за минулі роки. Це також не дуже зручно, бо не можна поставити запитання викладачу під час пари.
Ірина Ричок, ФІ-1, «Інженерія програмного забезпечення»
Бувало пару разів. Мені не було страшно, це ніяк не вплинуло на процес навчання, хіба вкрало час. Я спокійна, бо знаю, де в нас укриття й куди варто йти.
Анна Щербак, ФСНСТ-1, «Політологія»
Першокурсники мають можливість відвідувати навчання наживо зокрема завдяки зусиллям адміністрації. Ми поспілкувались із пані Валентиною Петрівною Кучер, провідним спеціалістом деканату ФПвН, про організацію офлайн-навчання.
Ще минулого року першокурсники-правники навчалися у змішаному форматі, тож завдяки цьому досвіду факультет уже був готовий до схожого розвитку подій. Як виявилось, за словами пані Валентини, цього року організовувати аудиторне навчання було навіть трохи легше, ніж торік змішане, адже перший курс цілковито вийшов виключно в аудиторії, тож не було потреби поєднувати «онлайн» та «офлайн». У змішаному ж форматі для цього використовували та використовують обладнані аудиторії, які мають екрани з камерами, щоб усі учасники могли бачити одне одного.
Викликом було забезпечити укриттям таку велику кількість студентів Академії. Для цього в наказі про організацію освітнього процесу в разі оголошення повітряної тривоги кожній аудиторії приписали конкретне бомбосховище залежно від кількості місць у приміщеннях та відстані до укриття.
Пані Валентина стверджує, що головне — те, що факультет гнучко підходить до організації занять: цього навчили останні роки. Адміністрація робить усе, щоб врахувати потреби й можливості студентів та умови воєнного стану в Україні. «Куди оком не кинь — у нас одні винятки і один гнучкий підхід.»
Ходити в укриття й назад — непогана розминка, однак першокурсники мають дещо краще — фізичне виховання очно! Старшим курсам може бути важко й уявити таке, тож цьогорічні фрешки поділились досвідом.
Це гарна можливість додати лайтового спорту у своє життя. На відміну від доковідних часів, наші пари з фізичного виховання проходять не на Трухановому острові, а просто в спортивному та тренажерному залах. Зараз ми почали складати залікові нормативи, і ця частина курсу не дуже до вподоби.
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Попри повітряні тривоги й неспокій, першокурсники не тільки здобувають освіту, а й беруть участь у могилянському житті, створюючи теплі спогади на кампусі. З-поміж улюблених місць респонденток першість посідають Національна бібліотека Антоновичів, Американська бібліотека, третій корпус і Білий простір.
Тож чи відчувають спудейки, що повноцінно проживають студентські роки?
Якщо чесно, студентське життя відчувається не зовсім повноцінним через те, що маю частину пар в онлайн-форматі та не буваю так часто на кампусі, як фреші з інших спеціальностей. Проте велика кількість різноманітних заходів від могилянських СО дозволяє компенсувати цей факт та пізнавати більше аспектів студентського життя. Особливо запам’ятався «ФрешФест»!
Марія Штельмах, ФСНСТ-1, «Міжнародні відносини…»
Студентське життя повністю мене задовольняє. Перед вступом я дуже переймалася, що важко буде знайти «своїх» людей, але в перший же день зрозуміла, що я в правильному місці з потрібними мені людьми. Незважаючи на складнощі офлайн-навчання, ми з однокурсниками кожного дня збираємось разом: чи то виконати якесь домашнє завдання та пояснити одне одному незрозуміле, чи то в дружній атмосфері переглянути якийсь фільм та просто відпочити.
Ірина Ричок, ФІ-1, «Інженерія програмного забезпечення»
Я почуваюся людиною, що живе фразою «це твої найкращі роки життя».
Євгенія Глушак, ФГН-1, «Історія»
Безперечно, ця осінь в Могилянці відчувалась інакше, бо навколо університету метушились новоспечені могилянці. Про свої враження розповіла студентка ФПвН другого року навчання Ганна Семчук:
Я помітила позитивні зміни в університеті після настання «офлайну» в першокурсників. Могилянка ніби знову стала місцем натхнення, єдності й знань. Особисто я не була на повному «офлайні», проте кожного разу, як я бачила фрешів біля корпусу чи бібліотеки, мене знову переповнювало щастя бути серед такої свідомої і натхненної молоді у такій спільноті. Також стали активнішими студентські організації, і знову є купа заходів кожного тижня, що просто змушує бути в колі людей і знайомитися з новими могилянцями.
Із виходом першого курсу на офлайн-навчання аудиторії Могилянки нарешті ожили, а стіни Академії віддають луною перегортуваних сторінок, клацання клавіатури, відповідей на семінарах та сміху студентів на перервах. Сподіваємось, що ніщо не заважатиме фрешам насолоджуватися першим могилянським роком навчання, а старшокурсники та викладачі радо розділять із ними красу студентських буднів.
ФОСА: феміністична організація Києво-Могилянської академії
Пролог
З початком повномасштабного вторгнення феміністичний рух в Україні набуває все ширшого розголосу. Держава не надала захисницям усіх ресурсів для комфортного перебування у війську: жіночу форму, базові речі особистої гігієни. Сучасні феміністичні організації прагнуть подолати цю проблему та допомогти нашим жінкам закрити елементарні потреби. Києво-Могилянська академія, будучи одним із лідерів освітнього процесу в Україні, не може оминути феміністичний рух у своїх стінах. Відтак в університеті з’являється нова студентська організація — Феміністична Організація Студентства Академії (ФОСА), яка націлена просувати ідеї суспільного руху не лише серед студентів академії, а й широко в маси.
Ідея створення ФОСА
Поспілкувавшись зі співзасновниками та головами студентської організації, ми дізналися про всі деталі її створення.
Ідея створення ФОСА в нас виникла насправді доволі спонтанно, під час дружньої розмови. Ми зачепили тему фемінізму в НаУКМА, зокрема поговорили про викладачів і загальну атмосферу в різних чатах. Марі (Марія Дубиківська) зауважила, що було б чудово мати більше цікавих і важливих курсів на цю тему, можливо, навіть цілу магістерку. Тоді я запропонував створити ФОСА, щоб сприяти втіленню цієї мрії. Марі спершу не повірила, перепитала, чи я не жартую, й тоді я аргументував важливість створення такої студентської ініціативної групи. Залишок вечора ми вже обговорювали її майбутнє.
Максим Жовтун, співзасновник та голова ФОСА
Також нас цікавило, чи є Академія передовою у створенні такої організації серед вищих навчальних закладів та чи існувала в Могилянці феміністична просвіта до цього.
Ще у 2016 році в Могилянці існувала феміністична СО, але вона припинила свою діяльність уже наступного року. Колишні членкині створили громадську організацію FemSolution, яка досі активна. Взагалі якщо говорити про «феміністичну просвіту», то НаУКМА в цьому плані не найперша. У КПІ, наприклад, є центр гендерної освіти разом із відповідним гуртком, а в Острозькій Академії працює ціла кафедра гендерних досліджень.
Марія Дубиківська, співзасновниця та голова ФОСА
Цілі, завдання та основні форми діяльності організації
Основна мета ФОСА — сприяння розвитку гендерних студій як дисципліни в НаУКМА та поширення її досягнень. Організація прагне займатися феміністичною освітою та розбудовувати студентську феміністичну спільноту.
Важливість феміністичної освіти
Не є таємницею, що феміністичний рух був створений для боротьби за права жінок, які прагнули працювати та здобувати освіту на рівні з чоловіками. Наразі більшість країн, як і Україна, змогли подолати цей аспект гендерної нерівності й домогтися повного права займатися тим, чого прагне кожна жінка, а не перебувати в рамках дозволеного, визначених колись. І хоча здається, що проблем у цьому спектрі життя немає існує, суспільство досі помічає певні розбіжності та стереотипи, які стосуються жіночої та чоловічої статей. Багато хто чув про «рожевий податок» — різницюя у вартості товарів, аналогічних для жінок та чоловіків. Продукти, передбачені для використання жінками є набагато дорожчими, аніж чоловічі, навіть попри однакове призначення. Європа й Америка подолали цю проблему досить швидко, заборонивши виробникам встановлювати різні ціни на «істотно схожі» товари чи послуги за гендерною ознакою.
Ми запитали у співзасновників ФОСА, чому, на їхню думку, важливо займатися феміністичною просвітою.
Феміністична просвіта є важливою для того, щоб кожна людина могла робити свідомий вибір, а не чути «ти ж дівчинка, вари борщ» або «чоловіки не плачуть». Важливо також усвідомити, що становище жінок протягом століть було жахливим. Тиск суспільства та пропоновані гендерні ролі закріплювали за жінками обовʼязок покірних домогосподарок або дружин видатних чоловіків. Хоча жінки мали величезний вплив на історію та політику, їх внесок досі недооцінюють. Багато чоловіків також відчувають суспільний тиск, якщо не відповідають закладеним у суспільній свідомості стереотипам.
Максим Жовтун, співзасновник та голова ФОСА
Прикро, що ми живемо в реаліях, де є «толерантність до жінок»! Жінки — половина людства, тому термін «толерантність» аж ніяк не можна тут застосувати.
Звісно, знання — сила, тому саме такі університетські спільноти важливі. Усі вищезгадані проблеми — результати патріархату, який є соціальним конструктом. Відповідно, його деконструкція повинна здійснюватися шляхом зміни суспільної думки, потім — практики, а зрештою — змін на державному рівні.
Марія Дубиківська, співзасновниця та голова ФОСА
Наразі в Україні діє воєнний стан, тому проблема нерівності в Україні відсувається на задній план. Є приклади, коли через збільшені ціни жінки не можуть дозволити собі базові засоби гігієни. Ми поцікавилися, наскільки актуальним наразі є питання рівності та чи вважають засновники ФОСА, що держава почне піклуватися про жінок, у такій примітивній, але важливій сфері життя.
Я вважаю, що це дуже важливе питання, яке потребує обговорення, оскільки доступ до мінімальних засобів гігієни, захист від домашнього насилля — це базові речі. Такі проблеми тільки загострюються під час війни, й держава мусить піклуватися про громадянок, які з ними стикаються, так само, як і піклуватися про військових. Щодо того, чи зможе Україна подолати ці проблеми, — я вірю, що рух України в напрямку ЄС нам допомагатиме в цьому.
Марія Дубиківська, співзасновниця та голова ФОСА
Джерела, які радять співзасновники ФОСА для зацікавлених феміністичною просвітою
Є безліч платформ, блогерів і каналів, які активно поширюють ідеї фемінізму, але не всі вони доречні та правдиві. Ми поцікавились, що саме радять у СО для розвитку та збагачення знань про фемінізм:
З українських платформ можу порадити «Критика Феміністична», де дописує кілька викладачок НаУКМА. «Гендер в деталях» — також непогане медіа.
Марія Дубиківська, співзасновниця та голова ФОСА
Майбутні плани ФОСА
Феміністична Організація Студентства Академії вже готова діяти й займатися феміністичною просвітою. До того ж ФОСА планує порадувати НаУКМА цікавими та корисними майбутніми заходами.
Нещодавно ми завершили набір до ФОСА, тож одразу запланували провести зустріч команди, детально обговорити різні пропозиції та ідеї. Перш за все, для всіх членкинь і членів ФОСА ми створюємо справжній сейф-спейс і дружню спільноту. Дещо пізніше охочі могилянці зможуть відвідати просвітницькі заходи на тему фемінізму, гендерної нерівності, стереотипів, сексуальної просвіти та дотичних тем. ФОСА також ставить собі за мету запобігати конкретним випадкам сексизму та боротися з ними. Більш тривалим напрямком роботи є покращення якості освіти в НаУКМА та збільшення кількості курсів із гендерних студій. Це, звісно, плани. А поки підписуйтесь на наші соціальні мережі, бо в новому році буде багато чого цікавого! Ми відкриті до співпраці!
Максим Жовтун, співзасновник та голова ФОСА
Дозвольте заколядувати: вертеп!
Вертеп яскраво сяє в різноманітті українських різдвяних традицій. Коли лунає ця назва, люди здебільшого уявляють собі урочисту ходу з різнобарвними атрибутами і піснями — чудовий спосіб згуртуватись і, можливо, дістати кілька смаколиків. Та все, певна річ, не може бути так просто.
Насправді спершу виникла не оспівана хода, а саме ляльковий вертеп: мініатюрний двоярусний театр, який можна було переміщати, аби показувати вистави якомога більшій кількості охочих. Оздоблений за допомогою дерева й паперу, у вправних руках лялькарів він миттєво ставав центром уваги не лише дітей, але й дорослих. Початково це було заняттям переважно мандрівних дяків та студентів, що брали за осередки церкви й братські школи. Зокрема, є теорія про розвиток вертепу під егідою впливових православних братських шкіл, що використовували його як спосіб привернення уваги до себе й залучення мас до релігійного життя України в ХVІІІ ст. Однак традиції подібних вистав і без того були поширені практично на всіх територіях, де панувало християнство., завдяки чому вертеп стосується категорії шкільної драми.
Втім одна деталь відрізняє український ляльковий вертеп від західних «родичів» і водночас сприяє його популярності. Це другий рівень, чи то, насправді, перший.
Два яруси символізували відокремлення духовного світу від мирського. У верхньому ярусі панували новозавітні сцени: народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів, втеча з Єгипту. Водночас у нижньому — життєва комедія, написана сучасністю: не лише з переосмисленням смерті царя Ірода, але й козаками, ромами, панами, євреями і всіма можливими аспектами тогочасного життя. Серед вертепів сьогодення можна знайти цілу низку постановок на тематику російсько-української війни та політичної ситуації. Цікаво також те, що обмеження на календарний час вистав має лише верхній вертеп, тоді як нижній могли розігрувати хоч увесь рік.
То до чого тут хода, пісні й перевдягання в козу?
Зазвичай вертеп складається з 13–19 епізодів лялькових сценок. Вертепникові час від часу конченеобхідна була перерва, а для глядачів у цей час помічники влаштовували інтерлюдію. Персонажі оживали й виходили з-за дерев’яної ширми в повний зріст і продовжували виставу, часто з піснями й танцями. А чому обов’язковим атрибутом кожної вистави стала коза, досі достеменно невідомо. Саме так зародився «живий» вертеп. Гра акторів могла бути як продовженням сцен, так і самостійними епізодами. А за наявності декількох учасників, безлічі сцені нетерплячості глядачів уся вистава часом потребувала швидкого переналаштування. Актори мусили змінювати не лише ролі й образи, а й костюми. Однак що більше людей залучалися до вертепу, то меншим було навантаження: грати ж бо легше. За достатньої кількості учасників «живий» вертеп зміг стати самостійним, оскільки вже не потребував перерв і ширми, а втративши прив’язаність до місця, він став вільним. Саме це перетворило його на перфоманс «у русі», який нам так добре відомий.
Ляльковий театр пройшов свій шлях від розважальної вистави до традиції, що об’єднує мільйони українців. Тому не дивно, що люди й досі залучені не лише до своєрідного спільнотворення, а й до укріплення та збереження національної спадщини. У стінах НаУКМА «Спудейське Братство» ставить вертеп від 1998 року.
Особливість цього дійства від першої постановки й аж до сьогодні полягає в тому, що воно висвітлює найгостріші події року. Імовірно, така актуалізація змінилася від першого вертепування, оскільки тоді метою було пробудження національної свідомості в пасивному суспільстві, яке лише почало перероджуватися. Зараз — це спосіб висловити позицію та знайти відгук серед однодумців. За цей тривалий час Вертеп устиг відвідати чимало суспільно важливих місць, збираючи прихильників та перетворюючись на одну з візитівок Братства та Академії загалом.
Проте до місць, якими пройшлися колядники, ми ще повернемося. Поки що поговорімо про те, як це було на початку. Отож, спеціалістка катедри літературознавства, пані Наталія Пелешенко, з особливою теплотою пригадує один із перших років вертепування. Тоді братчики звернулися до катедри філології (нині літературознавства імені Володимира Моренця) з проханням дозволити Вертепу завітати в гості. Звісно, вони отримати дозвіл. Того року серед колядників були Ростислав Семків, сьогодні доцент цієї катедри, та Денис Король, доцент катедри культурології. Відтоді вертепники приходили на катедру філології щороку, а викладачі, підтримуючи їх, готували книжкові подарунки. Процесія також традиційно навідувалася до В’ячеслава Брюховецького та Сергія Іванюка, перших ректорів Могилянки.
Важливо, що ці виступи звернені не лише до спільноти Могилянки. Колядники виступали для дружніх університету організацій та активістів і поза межами alma mater. Пізніше братчики почали приходити до важливих культурних та політичних міських центрів. Згодом про ці виступи почали писати статті та знімати сюжети на ТВ, тож якщо добре покопирсатися в пошуковику, то можна знайти справжню автентику старого інтернету. Найбільше згадують, звісно, візит до Верховної Ради в 2019.
Загалом про Вертеп сказано чимало. Якщо пошукати, то можна навіть знайти статті «Вісника» за минулі роки (тут і тут, наприклад — прим. гол. ред.). Однак про те, що не втрачає своєї актуальності можна говорити довго, не вичерпуючи цікавості. Ця традиція — лише одна із цеглинок, які формують добре впізнаваний образ спудея Києво-Могилянської академії: людину, що перебуває в спільноті «своїх» та готова, нехай іронічно, нехай натяками, та проговорювати те, що є важливим. Тож сподіваємося, ви вподобали цьогорічне дійство!
© Спудейський вісник, 2023
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
Facebook | Instagram | Telegram | Twitter | YouTube| Spotify | Email
