Літературне академічне святкове буденне. Спудейський вісник №7 (23.10.2022)
· Fresh Fest 2022: ніхто та як ми не вміє фест гуляти, поки сурми не заграли, барабан не забив!
· Полікультурна політворчість на Поліподолі
· “Поезія — голос до світу”: лекція про Лану Дель Рей
· Антична класика в Могилянці
· Благодійна виставка-аукціон від Squad21 і MAW
· Благодійний проєкт «Там, де я є»
· День донора в Могилянці
· Сьогоднішній день — довгий. Прямо як життя Могилянки
· Чистий Сковорода у часи війни, або коли «ходулісти не влазять в підвал»
Перше слово
Сонце не втомлюється обходити Землю, а могилянські сонечки Вісника не втомлюються збирати новини вересня і початку жовтня. Спільнота Академії стрімголов увірвалась у навчальний рік, даючи собі час на певну розкачку. Цьогоріч маємо рясний врожай подій, знайомств і донатів на ЗСУ задля нашої великої перемоги найближчого майбутнього. Детальніше — читайте у випуску.
Fresh Fest 2022: ніхто та як ми не вміє фест гуляти, поки сурми не заграли, барабан не забив!
Захопливо, комічно, незабутньо чи запаморочливо? Яким чином відбулося цьогорічне знайомство першокурсників зі студентським життям Могилянки? Вони дещо сором’язливо розповідали про себе в колі одногрупників на ФрешМіті, старанно прасували вишиванку на Посвяту, вперше дізнавалися про бентежні три сесії та, звісно ж, гучно святкували одну з наймасштабніших подій на початку навчального року — ФрешФест. Традиційно команда Бадді організувала цей пам’ятний для фрешів фестиваль задля отримання неймовірних емоцій, щирих знайомств та теплої могилянської атмосфери.
Враження супер, бо ми втілили ФрешФест’22 в офлайн форматі. Це було втомлююче, адже забрало півтора місяця життя, проте воно вартувало цього, адже коли ти бачиш як сяють очі фрешів та фрешок, як вони пишуть листи в майбутнє, бігають проходять квест, сміються — ти не можеш не радіти.
Чи вдалось реалізувати всі задумані плани? Так! Якісь вийшло краще, якісь гірше, проте реалізували все, що планували. Щось прийшлось змінювати напередодні фесту, проте щиро радію, що координатори та координаторки локацій горіли тим, що роблять, а тому на всіх локаціях було зроблено і придумано більше, ніж коли-небудь. Так на всіх локаціях, всі хотіли придумати щось нове, збільшити та покращити все і вся — і їм це вдалось. Неймовірно пишаюся.
Головне у координуванні — це розподілити обов’язки та дати розуміння того, що всім потрібно зробити і коли реченець. Це породило мільйон табличок, які всі заповнювали для декору, друку і тому подібне. Насправді, тут вдячний своїм помічницям ФрешФесту — Полі Грімовій та Полі Оверченко, які допомагали відслідковувати усе та безмежно підтримували. Проте варто розуміти, що всі бадді, які взялись за створення ФрешФесту’22 були дуже зацікавлені у його створенні, а тому робота кипіла без перестанку. Вдячний усім бадді, люблю кожного та кожну.
Андрій Балицький, координатор команди Бадді та головний організатор ФрешФесту
Узяти участь у всіх активностях на ФрешФесті було добрячим викликом, адже представлено більше 15-ти локацій! Фотозона, спіддейтинг, настільні ігри, буккросинг, численні стенди студентських організацій, літературні читання, зона челенджів та запальний квартирник радо приймали сяючі від захвату серця першокурсників та всіх гостей фестивалю. Окрім того, для студентів давали лекції спеціальні гості, а саме: Богдан Логвиненко — засновник проекту Ukraїner, літературний критик та громадський діяч, Мар‘яна Савка — головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева», Дарка Озерна — медична журналістка та біологиня, колишня викладачка Могилянки.
Надзвичайно щасливий, що в складні часи Могилянка як ніколи об’єднана. Цьогорічний ФрешФест, традиційно, не обійшовся без локації лекторію, де фреші могли почути купу актуальної та цікавої інформації від Дарки Озерної, Богдана Логвиненка і Мар’яни Савки. Особисто я дуже задоволений тим, як пройшов цьогорічний ФрешФест і активності на ньому. Дуже тішить, що разом ми змогли познайомити фрешів з Могилянкою і дати їм можливість прослухати круті лекції та водночас допомогти захисникам і захисницям, які боронять наші життя.
Володимир Додон, бадді маркетингу, координатор локації лекторію
Як на мене, ФрешФест — перша в житті першокурсників можливість сповна відчути Могилянку на смак: дух спільної єдності, рівень взаємоповаги, насиченість студентського життя та величезний простір можливостей. Та і не лише для першокурсників, на третьому році навчання такий потужний вайб я теж відчула вперше.
Здебільшого я була на Зоні Челенджів і спостерігала, як люди сміялися разом, соромились разом, долали виклики разом і просто були разом. Тут і зараз, в моменті, що запам’ятається як початок університетського шляху, у потужній спільноті. Це безмежно цінно.
Валерія Денисенко, бадді психології, координаторка челендж-локації
Тематикою цьогорічного фестивалю стала українська література, навколо якої надважливо нині сформувати позитивне сприйняття серед молоді, адже у скарбниці наших творів є місце не тільки журбі, а й галасливому двіжу одночасно! Студентським організаціям вдалося яскраво, сміливо та привабливо обіграти навколо своїх стендів сюжети різноманітних творів українських письменників. На другому поверсі КМЦ ви могли зустріти головних героїв п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями» Голохвостого та Проню Прокопівну, згадати наших видатних новелістів або ж почути захопливу розповідь про всі-всі романи Сергія Жадана.
Я була дуже рада побачити, що так багато людей захотіло долучитись до події, об’єднаної спільною ідеєю. Всі стали однією сім’єю на час фесту. Ми діяли як один механізм, тому все пройшло чудово. Ну і сам ФрешФест дозволив людям переключитись з постійного потоку новин на свято. Дуже рада, що мала можливість допомагати з організацією цього заходу. Дякую всім і кожному, це було неперевершено. Вкотре знаходжу підтвердження, що Могилянка це прекрасне місце, де кожен може бути собою.
Віталіна Шевчук, бадді фінансів, координаторка благодійної барахолки
Варто зазначити, що консолідація зусиль задля наближення спільної перемоги нашої країни та благодійність — вже невід’ємні складові будь-яких могилянських заходів, і ФрешФест тому підтвердження! Ми щоденно дякуємо захисникам та захисницям України за можливість збиратися в офлайні, саме тому всі залучені з події кошти передані волонтерській організації «Взаємодопомога НаУКМА» на потреби наших бійців 5 окремого штурмового полку, де воює зокрема і студент Могилянки Святослав зі спеціальності «Історія та археологія». Спільними зусиллями було зібрано 100 000 грн!
Цього року зробити ФрешФест для нас було дуже складним, але важливим рішенням, адже через війну з росією ми ще дужче потребували гуртування спільноти, особливо Могилянської. На щастя, нам це вдалося за допомогою чисельної команди, що щиро й завзято віддавалась справі та менеджила роботу у відділах та на локаціях.
Дуже відчувалось, що фреші та старші студенти потребують якоїсь «передишки» та якоїсь позитивної підзарядки, і саме завдяки ним нам вдалося втілити всі задуми в життя.
Спочатку було доволі багато сумнівів: чи зможемо ми взагалі провести офлайн подію, як налагодити логістику та тайм-слоти на випадок повітряних тривог, як провести реєстрацію, як переформатувати захід з плацу в КМЦ. Все це потребує неабиякого особистісного включення від координаторів та швидкої реакції від команди. І, як можна було побачити, нам все вдалося!
Також хочеться особисто подякувати пані Владиславі, яка витримувала всі наші крейзі ідеї та допомогла з реорганізацією формату. Маючи таку прекрасну спільноту, я як ніколи впевнена у наших силах в період подальшої відбудови України, матеріальної та духовної.
Поліна Грімова, бадді соціальної роботи, заступниця головного координатора ФрешФесту
Поліна Радченко, Сергій Фірак
Полікультурна політворчість на Поліподолі
Жовті вітки двох дерев завше ледве-ледве дотинаються один до одного. Між ними існує простір, який ніколи не зникатиме, у них по-різному переживатиметься біль, якщо хтось прихистить осінню «лихоманку» корозії, або інакше грітиметься щастя від відвідин гомінливих пташок. Однак вони будуть торкатися один одного… у знак підтримки… під час сильних вітрів, а ще глибоко під землею, непомітно для інших, їхнє коріння перетинатиметься та живитиме один одного.
Ці два дерева нагадують мені Поділ — такий різноманітний, несхожий, глибину «кори» якого треба досліджувати, певно, усе життя. Ця історія нагадує мені різних жителів Подолу, Києва, що впродовж багатьох років живили своїми культурами спільне коріння району.
Тож однієї трішки дощової п’ятниці команда Білого Простору разом із могилянцями спробували відчути це. Полікультурний вечір розпочався з типової здибанки могилянців біля метро Контрактова площа, а потім вулиць Нижнього Валу та Почайнинської, дворики та переходи яких здаються нам доволі знайомими, можна навіть сказати «своїми», проте історії яких ми мало знаємо. Зараз ми проживаємо історію цьогочасного Подолу, проте яким він був до цього, хто ходив та сміявся цими ж стежками ще 100 років тому?
Членкиня Білого Простору, культорологиня 4 курсу та гід із неоднорічним досвідом Катерина Осипчук розмалювала нам нову — міжкультурну історію Подолу минулого сторіччя, зокрема її єврейської спільноти.
Ми відчули вулички та дворики крізь історії Марії Єгоричевої-Глаголєвої, Міргазіма Сабірова та Діни Левіної, яка вижила під час першого дня розстрілів у Бабиному Яру. Це кияни ще довоєнного Подолу, їхнє дитинство грілося в затишних та гомінких двориках, де завше було по-сімейному. Тут люди різних релігій та етносів створювали нову культуру співжиття, говірку, звичаї — свій подільський «мікроклімат». І він досі відчутний. Однак погроми Російської імперії, Голодомор та Голокост радянської влади, яка знищувала «інших», де будь-який вияв рідної культури був космополітизмом або «загрозою», що треба ліквідувати, змінив історії цих людей, а з ними й оазу міжкультурного Подолу.
Ми відвідали не звичайну екскурсію-лекцію, а стали учасниками простору дискурсу та рефлексій. Нам вдалося почути не лише історії подільських жителів, але й обговорити спільні точки радощів, наприклад, від спогадів дитинства на власних «райончиках» або спільні точки смутку від розуміння наскільки руйнівною та ідентичною були політики нацистської Німеччини, тоталітарного Союзу та кровавої цьогочасної росії. Розкривати всіх деталей нашої подорожі не хочеться, бо це важливо пройти та прочути власноруч. Заохочуємо приєднуватися до інтерактивних прогулянок місцями пам’яті Iwalk разом із Простором толерантності, з якими ви зможете дослідити інакшу частину життя Подолу.
Тож опісля прогулянки ми почимчикували до рідного культурно-мистецького центру НаУКМА в Білий Простір. Усі трішки підмерзли, проте лише в Просторі ми змогли зрозуміти наскільки багато до нас долучилося могилянців. Цього разу префікс «полі» у назві нашого вечора як ніколи реалізувався. В одному просторі співіснувала авторська поезія на воєнну тематику, спів з акомпануванням на фоно, проза, декламування улюблених авторів, текст білоруською мовою, уривок із мюзиклу англійською мовою. Ремарка: усі ці люди спочатку вечора кричали точно різні факультети. Усе воно жило і кишіло такою унікальністю, і водночас такою творчою єдністю, що мимоволі не усвідомлювався плин часу. Найбільшою радістю було те, що більшістю були саме фрешики, вони ділилися своїм уперше, тому співати разом прикінцеву пісню вечора було дуже щемко, наскільки швидко «вони — ще без п’яти хвилин студенти» стали «ми»?.
Ось три приємних відгуків від дуже талановитих митців та слухачів, аби не бути пустослівними:
«Усе просто було супер! Починаючи екскурсією, яка була супер цікава і яку я точно надовго запам‘ятаю, закінчуючи самим вечором, де була неймовірна, дружня атмосфера, вільне спілкування, і суперський чай. Також у мене стався мій музичний дебют під час цього вечора, тому це вдвічі класно! Загалом, все було чудесно!»
Анастасія Алєксєєва, ФГН–1, та сама неймовірно чуттєва виконавиця мюзиклу.
«Як на мене, полікультурний вечір, як і усі події, що відбуваються в Білому Просторі, був неймовірно теплим та атмосферним! Мені дуже імпонувала неформальна атмосфера заходу та деяка дружність усіх присутніх. Ще можу зазначити, що було деяке відчуття по закінченню, що “хочеться ще!”, що, як на мене, знак того, що все це просто чудесно!»
Мирон Матузенко, ФГН–3, той Мирон, після «якого важко виступати», бо захват і натхнення гарантовані
«Мені взагалі дуже подобаються такі літературні посиденьки, де можна одночасно насолоджуватися творчістю інших людей та спілкуватися з ними, особливо круто розуміти, що ви всі з одного універу і ще точно будете бачитися на різних івентах!»
Ольга Дрозденко, ФПвН — 1, та сама запалена фрешка
Наостанок хотілося б нагадати, що цей вечір, як і будь-яка така тепла та дружня зустріч, є можлива завдяки нашим Збройним Силам України, тому всі кошти за вхідні квитки та листівки були надіслані на волонтерську ініціативу КМА — «Взаємодопомога».
Не забуваємо берегти наші музично-поетичні дворики, а також досліджувати спільне коріння наших красивих подільських дерев.
Анастасія Костенко
“Поезія — голос до світу”: лекція про Лану Дель Рей
О.poetry — безпечна гавань для усіх тих, хто вирішив дебютувати із першими поезіями, а також простір для обміну творчим досвідом. У неділю, 4 вересня, відбулася лекція про поетичну збірку Лани Дель Рей «Violet Bent Backwards Over The Grass». Таня Тарасенко, спікерка від поетичної спільноти, розповіла про магнетизм та відвертість співачки, внутрішню силу та чутливість, магію слів та образів, які наскрізно пронизують тексти збірки.
Зала ПідWall’у зібрала прихильників Лани не лише з Могилянки, але й інших університетів. Захоплений голос лекторки вів виміром, який побудувала мисткиня: «Поезія — це голос світу Лани, світу літнього смутку, внутрішньої боротьби, втомленого Лос-Анджелеса, який уособлює покинутого коханця».
Ця поезія непідробна. Це внутрішній голос жінки, яка багато пережила і багато кохала. «У Лани Дель Рей є те, що притаманне справжній поетесі — сміливість бути щирою, справжньою, не боятися посміятися з себе,» — говорить Таня Тарасенко. Збірка «Violet Bent Backwards Over The Grass» схожа на купку чужих листів, у які тобі ненароком довелося зазирнути. Поетка оголює душу й розповідає про зболене кохання: «No one ever touched me without wanting to kill me», шукає власну ідентичність митця через інтуїцію та магію: «Close your eyes and feel where you hold your attention If it’s in the back of your eyes Walk it down to your heart’s centre and make that the new place from which your thoughts enter».
Крізь рядки ми чуємо терпкий і сповідальний тон, але почуття Лани — це більше, ніж каяття, це сила рухатися вперед, долати болючі досвіди. Слухачів заворожує поезія, де кожен може знайти своє відображення в історії, яку складає та проживає поетка.
Збірка постає не лише у вимірі зоровому, співачка записала її і в аудіоформаті та прикрасила знімками, які вона зробила власноруч. Фото у збірці надзвичайно прості та дещо «домашні». Під час обговорення лекції, слухачі висунули теорію, що Лана обрала таке оформлення задля того, щоб бути ближчою до своєї аудиторії та долати відстань між образом звичайної жінки та відомої співачки.
Магія слів та сенсів — ось такою була лекція про поезію Лани Дель Рей. У чому секрет? Напевно, у шармі співачки, затишному куточку ПідWall’у, у незмінних вогниках гірлянд та у творчій спільноті друзів, яку створює o.poetry.
Юлія Заремська
Антична класика в Могилянці
Найкращі вистави відбуваються після вистави. Цього разу не довелося докладати особливих зусиль, аби вийти на вулицю, вхопити осіннього повітря й прислухатися до розмов на ґанку КМЦ. Парадоксально: хлопці говорять про античну тиранію, а дівчата сперечаються, чи побачили на виставі Есмену.
Жанр театральної критики за час вимушеної перерви підупав і нам під силу поліпшити ситуацію. Благо, маю для цього інфопривід — вперше за три роки в Культурно-мистецькому центрі було поставлено офлайн виставу. У 2019 це була “Атлант розправив плечі” (режисерка— Марія Харитоненко), у 2022 — “Антігона” (режисер — Георгій Хубян).
За час “паузи” (беру в лапки, бо ж мали декілька онлайн вистав, як-от: “Над морем”, “Бувай, малий” за режисурою Тетяни Шуран…) справді вдалось зрушити з місця.
Як загалом вдається працювати за нинішніх умов? Чи є якась стратегія?
Великі проєкти наразі майже неможливо підготувати, а незначні — цілком. Тобто, це проєкти на підготовку яких потребується 1–2 місяці.
Практика показує, що це цілком реалізовується. Як тоді бути з вибором постановок?
За власною симпатією до тексту. Можливістю сценічного адаптування тексту. Першочегово — це самі люди.
Георгій Хубян, голова СО Драм Квадрат
Середовище Академії справді наснажує на творчість. Більше того — підтримує жвавою дискусією. Цього разу обговорення розгортаються по “Антігоні”, відомої трагедії Софокла про доньку Едіпа та Іокасти, сестри Полініка. ПідWall КМЦ увінчують паперові квіти з підсвіткою над стелею,
глядачі обговорюють драматичний діалог про вибір етичної моделі;
контраст тексту і пластики тіла: текст загадто рішучий як для млосної пластики тіла. Ми доходимо висновку — драма потребує цього — не тільки конфлікту в сюжеті, а й конфлікту тіла і слів.
Прем’єра Драм.Квадрату й Георгія Хубяна вдалась і посіялись розумні розмови.
Антон Потєхін
Благодійна виставка-аукціон від Squad21 і MAW
Під час війни складно думати про мистецтво. Найважливіше — вижити, зберегти фізичне й ментальне здоров’я, допомогти рідним. І це нормально, бо в стані стресу людина завжди турбується про базові потреби. Проте кожна травма повинна бути проговореною. Творчість — жителька світу не ілюзорного, а реального. Часто вона безтурботно грається, проте ніколи не буває байдужою до людського болю. І навіть гра може бути способом висловити своє ставлення до трагічних подій.
Так само вважають й організатори двох виставок, відкриття яких відбулося нещодавно в стінах Культурно-мистецького центру НаУКМА. В обох ініціативах містком між творчістю та війною стала благодійність.
15 вересня у рамках KMArt Fest, організованого Squad21 і Mohyla Art Week, відбулося відкриття благодійної виставки. Для митців не було жодних обмежень щодо форми робіт, а тому частиною експозиції стали не тільки картини, а й фотографії. Тематика — також різна: від ностальгічних роздумів про Київ до дещо абсурдних й іронічних зображень.
Цікаво, що про цей захід дізналися також студенти інших університетів. Так, окрім могилянців, свої роботи подали митці з КНУ й КНЛУ. Навіть школярка з Тернополя вирішила доєднатися до благодійної ініціативи. Марія Компанієць, голова Squad21, вважає, що таку популярність виставка здобула завдяки студентам НаУКМА, котрі активно розповідали своїм знайомим про цю подію.
Учасники виставки: Бараннік Володимир, Бубка Петро, Бучельнікова Вероніка, Васильцова Анна, Герасимов Микита, Гуменна Марта, Гуцул Софія, Кучерук Єгор, Мельничин Ірина, Одноліткова Олександра, Селянінова Анастасія, Чемерис Олена, Челакова Орися.
Оскільки виставка проводиться в благодійному форматі, усі роботи будуть продані шляхом аукціону. Ціль — зібрати кошти на тепловізор і теплий одяг для військових. Перший аукціон відбувся 17 вересня о 16:00. Під час нього вдалося зібрати близько 10 000 гривень і знайти власників 9 роботам.
Так як у нас зараз нестабільна ситуація в країні, і загалом дуже багато студентських ініціатив є благодійними, то ми вирішили зробити також і аукціон. Тому митці були відразу попереджені, що всі їхні роботи будуть продані, а кошти підуть на студентську ініціативу «Взаємодопомога від НаУКМА». Ми хотіли поєднати щось і красиве, і мистецьке, і разом з тим — благодійність.
Марія Компанієць, голова Squad21
І це справді спрацювало. Такий формат виставки виявився ідеальним як для митців, так і для відвідувачів. На перший аукціон прийшло досить багато студентів, котрі зацікавлено задавали запитання авторам про їхні роботи.
Я думаю, що ця виставка — символ того, наскільки об’єднані студенти Могилянки навіть під час трагічної ситуації в країні.
Вікторія Іванюк, ФСНСТ, БП-3
Благодійна складова для багатьох виявилася досить важливим фактором для того, щоби взяти участь у події. Новина про виставку навіть мотивувала одну мисткиню завершити свою роботу:
Роботу, яку сюди принесла, я почала малювати ще в травні. Потім, якраз коли я дізналася про виставку, подумала: «Потрібно теж узяти участь». І я вирішила ось цю картину нарешті закінчити і віддати. Бо мені здається, що дуже кльовою ідея зробити open-call, де будь-хто може власний клаптик творчості презентувати, а потім охочі мають змогу його купити. А гроші ще й підуть на благодійність, тому це дуже крута ініціатива.
Олена Чемерис, авторка роботи «Ода до Києва»
Експозиція тривала з 15 вересня до 3 жовтня. А на ФрешФесті, відбувся другий аукціон. Кожен охочий мав змогу придбати вподобану картину.
Благодійний проєкт «Там, де я є»
15 вересня в КМЦ відкрилася ще одна виставка художніх робіт — проєкт «Там, де я є» від мистецької студії «Антресоля». У залі ПідWall графіку (а саме — лінорит і офорт) презентувало четверо авторів: Ігор Цикура, Інна Любич, Ірина Шостак і Галина Осадча.
Назва виставки акцентує увагу на проблемі пошуків місця, котре справді відчуватимеш своїм. Особливо болісно думати про це тепер, коли кожному українцю загрожує втрата як матеріального, так і метафоричного дому.
Художники (…) спробували осмислити, що сталося з їхнім місцезнаходженням, тим, де опинились не так їхні очі, як душі. Це не рай (допоки йде війна, жоден парадіз буде не вповні легітимним), але й не пекло (бо вони фізично у безпеці, тому й можуть творити). Так де ж знаходяться їхні ментальні тіла?
Ймовірно, кожен із глядачів цієї експозиції знайде свої означення — де ж ми опинились?
Діана Клочко, мистецтвознавиця
Один із митців, Ігор Цикура, на запитання про ідею своїх робіт запропонував роздивитися експозицію. І справді — набагато краще пережити такий досвід самостійно, ніж прослухати довжелезну лекцію на цю тему. Тим більше, що відвідати виставку досі є можливість: вона тривала до 21 жовтня. Усі кошти, зібрані з продажу картин, витратять на допомогу ЗСУ.
День донора в Могилянці
У дитинстві для багатьох з нас забір крові був чи не найбільшим страхом: голки, білі халати лікарів та запах антисептику у приміщенні створювали атмосферу абсолютного жаху. Час летить, а з його плином розвіюються й страхи — взамін приходить розуміння важливості всіх тих кровних маніпуляцій. Однією з них є донорство — добровільне надання своєї крові чи її компонентів для подальшого переливання тим, хто цього потребує.
З огляду на події останніх місяців, потреба у донорській крові є стабільно високою. 4 жовтня, у перерві між поетичними вечорами та квартирниками, в стінах рідного КМЦ відбувся день Донора, де кожен охочий міг зробити донацію крові.
Ми мали змогу поспілкуватися з людьми, які зробили цю подію реальною.
Розкажіть взагалі про ініціативу, як вона виникла?
Загалом ми робимо виїзні дні донора в різних точках із різними замовниками. Конкретно цієї акції ініціатива була нашого партнера ПУМБ, з якими ми зробили колекцію мерчу, гроші від якого перераховуються “ДонорUA” для перевезення крові в прифронтові міста. ПУМБ в рамках своєї акції запропонували долучити студентство, у тому числі Києво-Могилянську академію, і провести тут день донора.
Для тих, хто не зміг долучитися сьогодні, чи є можливість здати кров в інший час?
Ми прагнемо, щоб донори крові були не ситуативними: не тоді, коли там щось трапилось, наприклад, з рідними щось сталось, бо це така дуже стандартна поширена історія. Ми хочемо від цього відійти, хочемо, щоб донори здавали кров регулярно, адже це можна робити кожні 2 місяці, тобто 6 разів на рік. Саме для цього ми розробили платформу, сайт “ДонорUA”, і закликаємо туди реєструватися. Коли ти створюєш особистий кабінет, вводиш всі дані, тобі буде систематично ремайндити, що “Уже час здавати кров! Можна здавати!”. Тому перша моя рекомендація — це реєструватися на сайті. Наступна акція у нас буде 29 жовтня, в Radisson, він у вас тут поряд, тому підписуйтеся на “ДонорUA” у фейсбуці, ми публікуватимемо інформацію про подію і можна буде прийти.
Альона, волонтерка ГО “ДонорUA”
Що сьогодні мали на меті?
У першу чергу — це поширити серед студентів інформацію про те, що здача крові у військовий час дуже важлива, та заохотити їх ставати донорами. І за одно планували зібрати кров в інститут Амосова, що і зробили.
Андрій Відейко, голова CO FIdo та організатор Дня донора у НаУКМА
Можеш, будь ласка, розказати про свій досвід донорства?
Я є донором з 18 років, до цього дуже сильно хотів, але через те, що у мене друга позитивна, тобто, доволі поширена група крові, мені не дозволяли цього робити. На наступний день після мого 18-ти річчя я пішов на свою першу донацію. Це було трошки страшно і незвично, я не знав певних особливостей харчування, але все пройшло якнайкраще. З того моменту вже протягом двох років я є донором крові і її компонентів. Для мене донорство це про те, щоб ділитися з людьми тим, що я маю, в прямому сенсі слова. Я думав над татуюванням, але в теперішніх умовах розумію, що татуювання почекає, а кров потрібна бійцям, які зараз боронять нашу країну.
Олексій, донор крові
Процес здачі крові може відлякувати своєю складністю та невизначеністю: необхідно розібратись із протипоказаннями, дотриматись дієти та рекомендацій лікарів. Втім, знайти відповіді на всі питання та вагання можна на сайті ДонорUA.
Війна триває, і ми продовжуємо боротися, кожен на своєму місці та в міру власних можливостей. Пам’ятаймо, що навіть наші, здавалося б, не масштабні дії, можуть в результаті підсилити одна одну та врятувати життя.
То як, 29 жовтня зустрінемось в Radisson?:)
Сьогоднішній день — довгий. Прямо як життя Могилянки
Теплоосінній із присмаком препаршивої (пардон) кави з «Тім Хортонсу» на язиці. У нас із ним довга історія загалом: мене дуже нудило після першої склянки їхнього пампкін спайс лате. Будете в Канаді восени — по пампкін спайс лате лише в «Старбакс». Period.
Тут навіть «Тім Хортонс» смакував. Дивовижно! Знаєте, як воно, прокинутися о першій і зразу ж бути вкинутою в місиво з незнайомців? Я знаю. Здається, впоралася: на зустрічі ж бо дали класну пораду, що коли йдеш із якогось івенту, мусиш у кишеньці мати зо три нові контакти. Тут ставлю галочку. Поступово навала людей побіля газованки, кави та смаколиків розчинилася в повітрі, повсідалася на стільці та приготувалася слухати.
Якось уже так вийшло, що спікер основний був один. Мабуть, я не найкраща людина, аби писать про якісь лекції: одрубаюся вже на хвилині 10-й. Було про спільну роботу (канадці няшки й не люблять, коли ти assertive), про те, як знаходити друзів (витягайте класмейтів на кави й рамени), і троха про те, як важливо навчитися вчитися (спойлер: кіберфрешам не намагатися). І хоча моя сусідка казала, що не розуміє поїнту промови, адже багато самоочевидностей, та мені насамперед було цікаве сприйняття людей. Людей. Цих дуже різних мінливостей, якими сповнений наш макро- та спільний навчальний мікрокосм. Були й такі, що їх аж до рани прикладай, а там панянка — на вид, ну, хіпстерка! — і серйозніші дядьки в костюмах.
Окремо виділю Яну. Навіть не Яну — студентство. Ви, може, її знаєте — вона колись видала «Альму» та нині закінчує бакалаврат міжнару. Вона з іще деякими ініціативними рібятами взялася проводити тут, у Торонто, український тиждень. Це запустило в моїй голові вервечку думок: очевидно, завжди знайдуться ті, хто хоче створювати. Як бадді додам: ті, кому не байдуже. Надто багато років я ношу цей напис у себе під серцем на яскравих футболках. Себто, можна розслабитися.
Так, знаєте, підійти до випускниці-філософині з першого покоління могилянців і поговорити про навчання тут, за кордоном. Зрозуміти, що на сьогодні, певно, усе, і пора йти домів. Мабуть, таки не домів: зайду по азійський суп у кафешку в середмісті й проведу час із собою.
У нас його не так багато, як у тебе, моя ровеснице Нового світу. Тут добре, та банально вдома краще: пам’ятаю, як не розуміла, чому тут не так. Не так — і все. Друг схарактеризував Північну Америку як один великий симулякр — і я досі не можу відтертися від накипу цієї думки. Симулякр. Те, що точно не подумаєш про Могилянку: вона реальна. Вона є. Вона стоїть і жде своїх Мазеп, Сковородів та Семкових.
Не змушуймо її чекати ще чотири сторіччя.
Анна Погорєлова
Чистий Сковорода у часи війни, або коли «ходулісти не влазять в підвал»
Студентство за будь-якої можливості доводить, що підтримка старих й вигадування усе нових звичаїв, котрі виникають під час навчання, стають невід’ємною його частиною й створюють неабиякий шарм рідного університету. Одним із таких уже довговічних дійств є процесія з миття пам’ятника Григорію Сковороді, що рік у рік організовує найстаріша студентська організація Могилянки — Спудейське Братство на День Академії 15 жовтня.
Насправді роком раніше в тематичному випуску ми вже розповідали про походження цієї традиції, однак зараз мені слід нагадати лишень, що вперше це було 1997 року, а витоки її тягнуться ще з часів існування Києво-Братського монастиря. Актуальність цієї традиції полягає так само в процесі, що пов’язаний із водою й очищенням. Спудейство вже сучасної нам Могилянки робить святкову процесію, збирає якомога більше люду й гуртом усіма разом видирається мити пам’ятник, з вірою в те, що це допоможе їм вдало скласти сесію. Це так було до 24 лютого й ми віримо, що наступного року це буде так знову, одначе як і всі пам’ятники, на початку березня Григорія Савича також одягнули в захисний фанерний кожух й укріпили мішками з піском.
Але як бути з традицією цьогоріч? Не відкривати ж Сковороду й потім заново ховати? А якщо щось трапиться в цей час?… В амбітного могилянського спудейства завжди є вихід!
Ми продумували варіанти, як замінити миття Сковороди через те, що ми отримали негативну відповідь від влади про те, що не можна розібрати ні весь памʼятник, ні його частинку. Мити щити ми не хотіли, бо це досить дивна історія, тому виникла ідея як це замінити, перетворити більше на мистецьку акцію. Придумати цю ідею нам допоміг Ігор Цикура, а також пані Владислава, ми спільно брейнштормили, а також пан Ігор допоміг нам утілити це технічно.
Олексій Гнилоскуренко, ФЕН-3, голова Спудейського Братства НаУКМА
*****
Попри тривогу в Києві, що дала відбій за 5 хвилин до першої дня, — усе здійснилось. Колона на чолі з хорунжим Олегом Баранником (ФІ-3) під звуки барабанів розпочала святкову ходу з першого плацу через Контрактову площу, ловлячи на собі погляд кожного випадкового перехожого, прямо-стрімко до пам’ятника винуватця цього дійства.
А далі — могилянців юрба, вона оточує традиційних для такого костюмованого дійства студентів на ходулях від Студентського театру НаУКМА (історію про котрий, до речі, шукайте так само в минулорічному випуску). Вони на висоті, у яскравих костюмах, і саме з ними рухається цей натовп, вони створюють його урочистість і відповідний настрій! Уже випускниця Могилянки Дарина Чеченіна у блакитно-жовтому вбранні очолювала ходу спільно з молодшими студентами ходулістами серед яких була й студентка Анна Тернова (ФСНСТ-2):
Минулого року під час святкування Дня Академії я також ходила на ходулях, плюс ми з подружкою були на ходулях взимку, коли вішали плакат проти Шкарлета на 3 корпус, тобто вцілому я ходжу на ходулях десь рік. Тримати рівновагу не складно, я це порівнюю з тим як люди вчаться їздити на велосипеді — головне навчитись, а далі вже буде просто. Думаю, що цьогоріч ми створили атмосферу заради якої виходили на ходулі, все було чудово.
У підніжжя Сковороди студенти затихають, адже слово беруть почесні гості — президент НаУКМА Сергій Квіт, що розпочав привітання могилянської спільноти із 30-річчям відродження Академії. Пані Владислава Осьмак сказала, що Сковорода «нарешті втік від світу, сховавшись за цими дерев’яними щитами» — і справді, хоч і пореготавши, швидко знаходимо в цьому сенс. Це була та промова, котра надихає могилянське студентство рухатись не покладаючи рук, як би не пригнічувала чи знищувала нас війна, ми мусимо працювати для себе, своєї альма-матер, свого Подолу та України. Завершуючи цей список почесників, декан у справах студентства Гліб Кузьменко назвав Сковороду «блогером, мотиватором, лайф-коучем» і, звернувшись до слів мислителя, побажав усім «бути відвертими щодо себе й щодо інших, робити те, що приносить радість». А також провів актуальну аналогію з Бджолою та Шершнем, розповівши, що «коли до бджілки залетів руснявий шершень, вони взяли мухобійку й шершень більше не гудів».
Далі відбувалося найцікавіше, а саме те, що модернізувало цьогорічну традицію «Чистого Сковороди»: Братство оголосило, що цьогоріч студентство може залишити свої слова вітання Академії чи улюблені рядки Сковороди, нанісши їх крейдою на дошки, що прикривають зараз памʼятник. Усіх закликали робити це не просто так, а здійснивши благодійний внесок для ініціативи «Взаємодопомога від НаУКМА», котра збирає кошти на придбання автівки для 93 бригади “Холодний Яр”, а також на теплий одяг для 5-го окремого штурмового полку.
Це подіяло. Усі покоління могилянців: і викладачі, і студенти — гуртом підходили до сховку Сковороди й наносили ті рядки, котрі вважали найпотрібнішими світу зараз. Одним із перших до написання приступив голова Спудейського Братства Олексій Гнилоскуренко. Він писав власний вірш — акронім до абревіації НаУКМА. Його можна спробувати розбачити так само, як й інші десятки написів на колажі, що його створив декан ФПвН Денис Азаров. Ось тут у кращій якості (не лінуйтеся подивитись).
Усі залишали на дошках частинку свого стану зараз, себто радісне побажання Могилянці чи побажання смерті ворогу, — і це яскраво демонструє стан, у котрому ми зараз існуємо. А заразом тут залишали вирази Григорія Сковороди, що стали крилатими і є тими сенсами, котрими зараз наше покоління через шлях пізнання намагається оволодіти.
Додати учасникам дійства відчуття справжньої історичності процесу допоміг народний танець «Андро», що його швидко для всіх охочих кавалерок і кавалерів зумів зорганізувати Ігнат Тарбецький, студент МП-2 «Культурологія», церемонімейстер та протектор СО«Студія старовинного танцю «Tempus»:
Коли обирав танець для «Чистого Сковороди» мені були важливі дві речі: простота й веселість. Такий, щоб запам’ятали люди, які не мали такого досвіду раніше. І такий, щоб він сподобався людям. І звичайно, танець мав хронологічно відповідати періоду життя Григорія Савича.
Спочатку студенти соромились через неочікуваність. Я їх розумію: танцювати на вулиці — це виклик. Першим згодитися на таке — теж не легко. А частина, мабуть, не хотіла залишати чергу. Втім, люди потрохи ставали в коло. І зрештою воно вийшло доволі широке, я не дуже вірю, що всі пояснення про танець було чути на протилежному боці.
Наприкінці всі урочисто згуртувались для спільної світлини. Могилянці домовились зустрітись тут наступного року ще більшим гуртом, а також із перемогою України й матеріалізацією всього наміченого й закарбованого (хоч і крейдою) на дерев’яних стінах пам’ятника Сковороди. Під час цьогорічного «Чистого Сковороди» вдалося зібрати 10 464 грн, що за конвертацією Братства становить — 20.928 Сковорід-500 (500 гривень = 1 Сковорода) для допомоги з придбанням необхідного нашим військовим.
Війна плинна — Могилянка вічна!
Сергій Фірак
© Спудейський вісник, 2022
© Жодна частина цього випуску не може бути відтворена в будь-який спосіб без покликання на першоджерело.
